banner banner banner
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

скачать книгу бесплатно

Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi
Олексiй Кононенко

Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»
«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семи-струннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.

Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.

Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.

Смiйтеся на здоров’я!

Украiнський народний гумор

Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi

Нiхто не зна – тiльки кум та кума, та людей пiвсела.

Кумiвство

Один iз видiв духовноi спорiдненостi, звичай обрання народженiй дитинi «других батькiв» – ii опiкунiв та покровителiв. Коренi кумiвства сягають часiв первiснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирiшальною i рiдний брат матерi брав на себе обов’язки захисту i виховання дитини своеi сестри.

Пiзнiше християнська церква використала цей звичай i виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення ii до вiри за допомогою кумiв, або хрещених батькiв. Хрещення вiдбувалося в церквi, iнколи (в разi хвороби дитини) у батькiвськiй хатi. Рiднi та обранi батьки називали одне одного кумом, кумою, а по вiдношенню до дитини (хресника) вживалися церковнi термiни – хрещений батько, хрещена мати.

На Украiнi ХІХ – початку ХХ ст. побутували двi форми кумiвства – iндивiдуальна i колективна. Перша, типова для бiльшоi частини Украiни, передбачала одну пару кумiв; для другоi (побутувала переважно на Правобережжi, особливо на Подiллi, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти i бiльше пар. Серед кумiв iснувала певна iерархiчнiсть – головними вважались першi (старшi) куми, а iншi – молодшими. Осiб, якi брали участь в обрядi та обiдi на честь хресника, називали прикумами, пiдкумами. У куми запрошували рiзних людей – вiд близьких родичiв до осiб побiчноi кревностi, а також сусiдiв чи приятелiв. Залежно вiд порядку обрання кумiв серед них видiлялися кликанi, одкупнi та стрiченi. Кликанi (проханi) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегiдь намiчених людей i, вiддаючи iм хлiб-сiль, просив бути кумом чи кумою. Вiдмовлятися в народi не було прийнято. Одкупних кумiв брали на замiну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворiе, аби запобiгти таким чином ii смертi. Замiна вiдбувалася за певним обрядом: новому кумовi, в обмiн на отримуванi вiд нього грошi, через порiг або вiкно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову бiлизну. Стрiченi куми (стрiтеннi, здибанi, куми з дороги) – це першi зустрiчнi люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали дiти. Стрiченi куми вважалися рiднiшими за кликаних, одкупних же у народi шанували найбiльше.

Народна свiдомiсть менш за все пов’язувала кумiвство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективноi сiмейноi спiльностi, взаемодопомоги. Мiж рiдними й обраними батьками встановлювалися особливо дружнi стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжнi спiлки, приходили на толоки, запрошувалися у свiдки (могоричники) при укладаннi рiзних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здiйснювали обряди вiкового (пострижини) та соцiального (прилучення до сiм’i, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сiм’i не було когось iз рiдних батькiв, хрещенi батьки сприяли трудовому вихованню дiтей, брали на себе не тiльки моральнi, а й матерiальнi обов’язки. А згодом i хресники повиннi були виявляти всiлякi знаки поваги та вдячностi хрещеним батькам (вiдвiдувати iх на свята, надавати необхiдну допомогу тощо).

    Украiнська минувшина: iлюстрований етнографiчний довiдник. – К.: Либiдь, 1993.

Для охрещення дитини треба двох кумiв i iх запрошуе батько дитини, прийшовши з хлiбом. Вiдмовитися вiд кумiвства не вiльно. Якщо дiти в батькiв скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрiчних з вулицi, але тiльки не дiтей, – такi куми, вернувшись вiд Хрещення, вносять дитину не через дверi, а подають через вiкно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздорiжжi кидають нечистому жертву – вiдкупне, промовляючи: «На тобi, чорте, плату!»

На Холмщинi ще й досi iснуе звичай пошанування першого кумiвства, – такого кума садовлять на солому на санях i везуть вiд його хати до батькiв дитини з пошаною. При кiнцi обряду такий кум повинен викупитися.

    Іларiон, митрополит. Дохристиянськi вiрування украiнського народу: iст. релiг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.

Анекдоти давнi i сучаснi

– Куме, а то вам руку на вiйнi вiдiрвало?

– Та нi, куме, то як до вiйськкомату тягнули!

– Куме, не покидай свою жiнку з дитям. Подивися, як вона бiдна плаче.

– Куме, хiба то плач. Ти би видiв, як та плакала, що я з п’ятьма дiтьми лишив.

– Куме, оце тiльки зараз зрозумiв, що е два перiоди, коли чоловiк жiнку не розумiе.

– Якi?

– Перший: поки не одружиться, другий – пiсля одруження.

– Куме, маете розмiняти сто доларiв?

– Не маю, куме, але дякую за комплiмент.

Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.

– Куме, давай до мене навiдаемося, свiтло горить, може хто е.

Дiйшли до вiкон, «домашнiй» кум хукае на шибку, зазирае.

– Куме, глянь ти, чи то я з жiнкою забавляюся, чи мороз такий вiзерунок намалював…

– Кумо, скiльки лiтрiв молока дае ваша корова?

– Дванадцять.

– А скiльки здаете до молочарнi?

– Дванадцять. Бiльше не можу, бо ж дiтям хоч кiлька лiтрiв мушу залишити.

Кум прийшов до кума в гостi. Випивають, за-кусюють у садочку пiд вишнями.

– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?

– Не звертайте уваги. Вiн на всiх так дивиться, хто з його миски iсть…

– Кумо, а ви добре пiдготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?

– А то! Маемо двадцять лiтрiв горiлки, три кабанцi закололи, сорок курей обпатрали…

Кум заходить до кума, аж той iз собакою в шахи грае.

– Куме! Ваш Бровко умiе в шахи грати!?

– Та де, куме, вмiе! Програе 3:5!

Випивають два приятелi.

– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.

Випили. Знову:

– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.

Випили. Заходить син.

– Ну що? П’ять?

– Нi, чотири вiсiмдесят. Одна пляшка була надщерблена…

– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?

– Позичте менi тисячу гривень…

– Ой, куме, таке у мене вiдчуття, що мене хтось переслiдуе…

– І давно?

– Як з в’язницi втiк…

Сiли куми випивати. «Домашнiй» кум наливае собi з однiеi пляшки, а кумовi з другоi.

– А що це ви, куме, менi з iншоi пляшки наливаете?

– Та я, куме, з карбiдом не люблю!

Кум до куми:

– Кумо, чи ще ходите до лiсу, як колись?

– Хiба що, куме, по гриби.

Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:

– Ну, куме, i як робота?

– Робота могла би бути i нiчого, якби не тi капоснi дiти!

– Де нинi працюеш, куме?

– Пожежником.

– І як?

– Що тобi сказати… Начальник у нас приемний. Команда пiдiбралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!

Кум лежить п’яний в калюжi. Йде кума, побачила, пiдiйшла. Кум ледь пiдняв голову з калюжi i до неi:

– Сама ти, кумо, свиня!

– Тю! Я ж нi слова не сказала!

– Але подумала!

Кум Петро iде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить пiд парканом.

Кум Петро:

– От п’янюга! Валяешся, як колода!

Кум Іван:

– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скiнчиться…

Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацае i рахуе собi пiд нiс. Другий запитуе:

– Куме, а що ви рахуете?

– Штахетинки. Нарахую двiстi двадцять – буде хвiртка.

– Куме! Та ви ж навкруг дiжки ходите!

Кум Федiр довiв кума Андрiя до двору та й пiшов додому. Кум Андрiй упав – i поповзки до дверей. Аж тут iз будки вискочив Сiрко та давай гавкати.

– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тодi будеш ночувати?

Сидять дiди на призьбi.

– Куме, пам’ятаеш, як нам в армii давали пiгулки, щоб ми до дiвчат не бiгали?

– Пам’ятаю… То й що?

– Вже починають дiяти.

– Куме, що то за дивина, жiнка менi зраджуе, а роги не ростуть?

– Вони, куме, i не повиннi рости, то просто так кажуть, образно, вислiв такий здавна…

– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцiю в органiзмi не вистачае!

Рано-раненько кум Петро на порiг до кума Василя.

– Куме, вип’емо по сто грамiв…

– Здурiв, чи що? Шоста ранку!

– Лiпше зранку сто грамiв, анiж цiлий день нiчого!

– Чому такий злий, куме?

– Два зуби вирвав!

– А казав, що один болить.

– Та у того лайдака дантиста здачi не було!

– Знаю точно, що ти одружився зi мною тiльки тому, що я маю грошi!