скачать книгу бесплатно
– Гляньте лишень на гауптмана Кепенiка![14 - Фрiдрiх Вiльгельм Фогт, швець родом зi Схiдноi Пруссii, зажив слави як «Гауптман (капiтан) iз Кепенiка», пiсля того як у 1906 роцi, надiвши вiйськову форму, обманом узяв пiд свою команду загiн гвардiйцiв, захопив ратушу Кепенiка (нинi один з районiв Берлiна), арештував бурмiстра i, пiд розписку, «конфiскував» мiську казну. Був помилуваний кайзером Вiльгельмом ІІ «за генiальнiсть».] Ви хочете конфiскувати касу?
Чоловiк бiля входу явно був великим дотепником – iнакше вiн би не здогадався доповнити баварський костюм зi шкiряними шортами матроською шапочкою.
– Мое прiзвище Рат. Для мене мае бути запрошення.
– Яволь, гер гауптман! – клацнув пiдборами i виструнчився жартiвник. – Подивись там, Лiссi, – гукнув вiн до Раушгольененгель[15 - Янгол у постатi дiвчинки з крилами у сукнi з сухозлiтки – образ iз легенди, що побутуе у Нюрнберзi.], що сидiла за касою. Та швидко знайшла i передала баварцевi вхiдний квиток, який той надiрвав i простягнув Ратовi, зауваживши:
– Ви запiзнилися.
– Це я сам знаю.
– Але вiльних дам лишилось достатньо, – пiдморгнув баварський моряк.
– У мене побачення.
– Ну, тодi скажу просто: поринь у розваги!
Повiтря в залi було насичене нiкотином. У сiро-блакитному серпанку блукали тонкi променi свiтла вiд десяткiв обертових дзеркальних куль, i iхнi вiдблиски ковзали по стiнах i головах. Простiр був щiльно напакований людською масою. Гомiн голосiв майже заглушав музику. Якийсь спiвак пародiював найостаннiшi шлягери. Кiлька гостей за своiми столами пiдспiвували йому, погойдуючись у такт, але решта, як здалося Ратовi, геть його не слухала. Бiльшiсть присутнiх розмовляла, танцювала або цiлувалася. Вiн насилу виокремив гостей у справдi тематичнiй машкарi: було, щоправда, чимало пiратiв або пристрасних iспанцiв, кiлька морякiв, кiлька ковбоiв i лiченi iндiанцi, однак бiльшiсть обмежилися барвистим капелюхом або тоненькою пiв маскою. Вбрання всiх жiнок мало спiльну особливiсть – його було якомога менше.
Рат бiльше знав «Резi» як мiщанський осередок легкого флiрту з перспективою шлюбу, але сьогоднi буржуазiя, здаеться, вирiшила побавитися в дикi пристрастi.
Вiн почувався безнадiйно старим, простуючи мiж рядами столiв у пошуках свого мiсця. Однострiй прусського гауптмана, позичений за допомоги Рудольфа Чернi з колекцii костюмiв Бабельсберга, стискав його тiло наче корсет, роблячи вiдчуття кожного руху таким жорстким, нiби вiн проковтнув тротуар. Крiм того, вiн постiйно чiпляв шаблею нiжки столiв, стiльцiв чи ноги гостей. Вечiр обiцяв тi ще веселощi! Добре, що половина його вже минула. Було майже пiв на десяту.
Йому довелося ще раз зазирнути у свiй квиток. Стiл 28. Осьде вiн, просто бiля бару. Проте Катi за столом не було. Насправдi за столом 28 сидiла тiльки пара, що самозабутньо цiлувалася, нiчого й нiчого навколо себе не помiчаючи. Рат оглянув постатi на танцполi – там панувала неймовiрна тиснява, тож не випадало надто багато розгледiти. Вiн помiтив двох циганок, але з лиця жодна з них не була схожа на Катi.
Вiн влаштувався за столом iз парою, яка, здаеться, й досi нiчого не помiчала. Врештi-решт тут мае з’явитися Катi. Тепер вiн, принаймнi, змушений трохи на неi зачекати, й це певною мiрою заспокоiть його провинне сумлiння. Спочатку, натомiсть, з’явився кельнер. Рат замовив пляшку «Мозель-Рислiнгу» – единий алкогольний напiй, щодо якого вони з Катi могли дiйти згоди, як уже показав досвiд Нового року. Кельнер принiс вино i два келихи, а вона й досi не показалася. Вона сидить за iншим столом i спостерiгае за ним? Тут, у «Резi», е можливiсть зателефонувати зi свого столика на iнший або скористатися пневматичною поштою. Мекка для сором’язливих i «для тих, хто мае потребу», як колись визначив це Греф, згадуючи Червiнскi, що регулярно ходить до «Резi». За допомогою пневматичноi пошти особливо обережнi вiдвiдувачi навiть обмiнювалися своiми свiтлинами, перш нiж узяти участь у першому танцi.
Кельнер поставив келихи i заходився наливати. Рат прикрив долонею келих Катi, кельнер поклав пляшку у вiдерце з льодом i щезнув. Цiлувальники нарештi перервалися. Дiвчина встала, розгладила на собi зiм’ятий костюм наложницi з гарему i пiшла геть. Чолов’яга вдоволено вiдповiв на ii усмiшку i поправив на головi лискучого барвистого капелюха. Теж один iз тих, «хто мае потребу», подумав Рат, глянувши в закаляне губною помадою розпашiле обличчя сусiда.
Той потягнувся по свое витхле пиво i випростав спину.
– Доброго здоров’я, гер гауптман! Коли ви окупували наш стiл? А я й не помiтив, що мене переможено!
Вiн розреготався власному жарту, Рат у вiдповiдь криво посмiхнувся:
– Я щойно сюди дiстався.
– Ви, бачу, оптимiст? – показав сусiд на порожнiй келих. – Одразу приготували приманку…
– У мене побачення, – вiдказав Рат: сусiд був йому неприемним iз першоi митi. – Втiм, наразi, за столом мало що вiдбуваеться.
– Вам треба було прийти з годину тому – оце атмосфера у нас тут панувала! Тут сидiв один пiрат – ото жартiвник, скажу я вам! Дотепами сипав без упину. А циганка, що тут сидiла, вiд келишка до келишка робилася дедалi веселiшою. Класна така кi…
– Циганка?
Чолов’яга замовк на пiв словi й подивився на Рата. Тодi нiби щось збагнув.
– Бачу, циганка була твоя, – сказав вiн, голосно смiючись. – То не ображайся, але ти трохи запiзнився.
– Я знаю, – сухо мовив Рат.
– В усiх сенсах запiзнився, якщо можна так сказати. Боюсь, ти сьогоднi циганку бiльше не побачиш. Вона пiшла з пiратом десь пiв години тому. Разом з iншою парою. Думаю, вони хотiли продовжити в якомусь iншому мiсцi.
Рат змушений був це проковтнути. Вiн чекав чого завгодно, але не цього. Катi прип’яла йому роги. Чи як це назвати? Це було так вульгарно! Новина його приголомшила, незважаючи нi на що. У своiй безглуздiй унiформi вiн почувався особливо паскудно.
– Не журись, приятелю! – весело поплескав його по плечу сусiд. – Не роби з цього трагедii. Тут достатньо дiвчат. І настiльнi телефони, – смiявся вiн. – Я саме так зi своею познайомився. Приемно, що тут парочка мiсць звiльнилася. Принаймнi, е, куди нам своiх кiзочок припнути.
– Я, насправдi, не козопас, – скривив рота Гереон.
– Гаразд, гаразд! Ми не такi, ми норд-дойчi, нiмецькi лорди!
На щастя, повернулася дама з гарему i потягла свою красунчика до танцполу. Рат хотiв був розпитати власника лискучого капелюха, куди саме пiшла Катi зi своiм супутником, але, мабуть, запiзно схаменувся, бо парочка вже зникла з його поля зору.
Зрештою, бiгати за Катi не дуже й хотiлося. Якщо судилося саме в такий спосiб ii здихатися, що ж… Якщо Катi сама так вирiшила – тим краще! Якби вона хотiла! Принаймнi, коли ii немае поруч, йому похватнiше буде набратися. Навiть набагато краще. Рат спорожнив свiй келих i пiдвiвся. Витяг пляшку вина з вiдерця i пiшов до бару.
Вiн знайшов вiльний барний стiлець i побачив, що навiть у барi е настiльний телефон i пневматична пошта. Наливши собi черговий келих вина, вiн покликав до себе дiвчину, що продавала цигарки.
– Одну «Оферштольц»[16 - Надрейнець Рат замовляе кельнську марку цигарок (тютюновий бренд «Оферштольц» названий так за прiзвищем кельнських патрицiiв).] шiстку, будь ласка.
– Ми продаемо тiльки десятки.
– Теж добре. І сiрники, будь ласка.
Пальцi дiвчини швидко виловили з лотка потрiбний крам.
– П’ятдесят пфенiгiв, – сказала вона.
Рат поклав марку в ii долоню й кинув:
– Решти не треба.
На подяку отримав приголомшену посмiшку, яка дещо його розвеселила. Власник лискучого капелюха мiг бути огидним, але щодо одного вiн мав слушнiсть: жiноцтва на балу не бракувало! Навiть якби цiеi-таки митi iх усiх у нього викрали. Рат одразу розпакував коробочку i взяв цигарку в рот. Вiн намагався зробити це якомога бiльш невимушено, але помiтив, що навiть руки йому трохи трусяться з хвилювання. Навiть коли вiдiрвав сiрник. Вiн контролював себе цiлий день, i тим бiльше втiхи вiдчував зараз вiд своеi поразки. Так, вiн хотiв знову курити! К лихiй годинi всiх некурящих! К лихiй годинi Катi! Перша затяжка вдарила нiкотином по мiзках, наче обухом по головi, й приемна, хоч злегка й болiсна, хвиля розiйшлася з легень по всьому тiлу. Вiн почувався зараз майже, як тодi – у своi дванадцять чи тринадцять, – коли поцупив кiлька цигарок i викурив iх разом iз приятелями в iхньому сховищi в Клеттенберзi. Вiн тодi теж гарно почувався. Щоправда, тiльки на початку. Потiм усi четверо пiшли до котловану i вишикувалися навпочiпки на краю, як чемпiони з бiгу на стартi. Рат усмiхнувся, згадуючи про те, як Пауль, який тримався найкраще з усiх, допомiг йому повернутися додому.
– Фрау комiсарше, я думаю, у Гереона зi шлунком негаразд. Що у вас було сьогоднi на обiд?
Занепокоене обличчя матерi. Батька, на щастя, не було вдома – той би вмить розкрив брехню. За рекомендацiею Пауля, Гереон боровся з тютюновим запахом, жуючи щавель, що, зрештою, викликало новий напад блювоти.
Хто мiг би передбачити, що за кiлька рокiв, попри ту науку, вiн таки почне курити завдяки службi в прусському вiйську.
Рат обережно витягнув цигарку з рота – йому, насправдi, треба було тепер знову потроху звикати до тютюну. Втiм, час у нього е – щоб набратися як слiд, помiркувати собi на втiху; а додому вiн може поiхати на таксi. Правильна доза алкоголю вiдiганяе демонiв i забезпечуе спокiйний сон.
Вiн витяг наступну цигарку i помахав барменовi. Замовив коньяк, а тим часом притьма спорожнив усю пляшку вина. Якщо розважити, день минув гарно, розмiрковував Рат. Вiн успiшно уникнув Бьома i зробив чималий поступ у справi Вiнтер. Щойно вони злапають Кремпiна – що було суто питанням часу, – все з’ясуеться. А Оппенберг давав йому вихiд на Фелiкса Кремпiна надiйнiший за всi полiцiйнi розшуки. Тож справа дiйсно посуваеться досить добре.
І схоже, вiн сьогоднi навiть здихався Катi. Принаймнi, на один вечiр.
Рат вихилив коньяк одним ковтком i замовив iще один. Бармен поставив келишок на шинквас, i тiеi таки митi щось задзеленчало i замиготiв вогник: прибуло вiдправлення на пневматичну пошту 51. Усi зацiкавлено дивилися на пакет, що бармен витягнув iз комiрки; тiльки Рату було байдуже, хто там кому надiслав квiти чи солодощi – вiн потягнувся по свiй келишок i випив. Бармен прочитав супровiдну нотатку, i простягнув невеличкий пакет Ратовi.
– Гер гауптман? Ось, це для вас.
Гер гауптман мало не впустив келишок. Знизавши плечима, вiн узяв пакуночок i прочитав супровiдну нотатку. «Для гауптмана з Кепенiка». Невже Катi ще тут? Рат озирнувся. За столом 28 знову цiлувалася ота парочка, бiльше нiкого.
Вiн розiрвав пакет, пiд цiкавими поглядами iнших костюмованих вiдвiдувачiв бару. Всерединi виявилося свiтло-зелене перо i аркушик паперу.
Рат прикрив текст вiд стороннiх очей обабiч i прочитав: «Сьогоднi вже танцювали? Якби гер гауптман хотiв поплакатися на грудях у нiжноi курочки…».
– Звiдки це надiйшло? – запитав вiн у бармена.
Той показав на дальнiй кiнець бару:
– Столик п’ятдесят два.
Рат озирнувся, але навряд чи можливо було щось до ладу розгледiти в тьмяному свiтлi, серед такоi кiлькости людей. Вiн поклав у кишеню лист i зелене перо, взяв свiй келишок коньяку i пiшов на танцмайданчик, де стовпище було, як удень на Потсдамплац.
Вiн одразу ii побачив. Свiтло-зелена курка в короткiй спiдницi й пiр’яному боа справдi пострибувала на паркетi. Вона мала доволi привабливi сiдницi й нiжки, але обличчя – незалежно вiд костюму – аж надто нагадувало куряче. Рат швидко сховався за однiею з колон. Курка за своiм танцем не встигла його помiтити.
«Що ти тут загубив? – сказав вiн собi. – Ще один коньяк, i додому». За колоною вiн почувався безпечно i стежив звiдти за прихильною до прусського королiвського офiцерства стрибучою куркою, яка, ймовiрно, чекала, коли з’явиться i аплодуватиме iй бравий гер гауптман. Раптом йому здалося, що вiн побачив певне обличчя, якому тут не належало бути.
Дарма, подумав вiн, ти знову бачиш привидiв.
Однак те обличчя промайнуло знову. Обличчя в облямуваннi iндiанського пiр’яного убору.
Що, в бiса, iй тут треба? У крамничцi, що торгуе компанiею для тих, хто не хоче лишитися на самотi? Вiн перехилив коньяк. Тепер у нього було двi причини, щоб чимшвидше пiти звiдси. Однак вiн не мiг вiдвести очей. І коли побачив, як вона всмiхаеться своему партнеровi, Рата пойняв такий бiль, що вiн одразу забув свiй гнiв щодо Катi.
Що то за гiбон у ковбойському костюмi з торочками, що наважився милуватися усмiшкою Шарлi?
Шарлотти Рiттер.
Вiн не бачив ii кiлька мiсяцiв. Фройляйн Рiттер мала подбати про свiй iспит, сказали колеги з Алекса, i Рат побачив у цьому знак долi, нагоду нарештi забути Шарлi. Але навiть маючи Катi поруч iз собою в лiжку, досi не спромiгся.
То за яким лихом вона зараз прийшла сюди?
Лише почувши знайомий голос, вiн зрозумiв, що вiн увесь час п’яв на неi очi, як дурний.
– Шефе? Оце дiло! Тебе пiдвищили до гауптмана?
Вiн обернувся i побачив гладуна Червiнскi, що стояв позаду й шкiрив зуби. Машкара в’язня, у яку вбрався детектив, не робила його привабливiшим.
– Очам не вiрю: ти, i без Геннiнга?
– Вiн не мае нiчого спiльного з Фашiнгом.
– Як i я.
– Гарний жарт! – Червiнскi штурхнув його пiд бiк.
Рат лаштувався вже пояснювати рiзницю мiж кельнським Фастеловендом i берлiнським Фашiнгом, коли з мороку вигулькнув другий каторжанин з двома кухлями пива в руцi. Комiсар Франк Бреннер, упiзнавши колегу в унiформi гауптмана, глянув на нього менш привiтно. Не мовивши анi слова, вiн подав Червiнскi його пиво, вони цокнулися кухолями i почали цмулити.
– Гляньте лишень, що робиться, – озвався натомiсть Рат. – Тепер ти ще й пiсля роботи вiдволiкаеш моiх людей.
– З якого дива вони твоi люди? – пирхнув Бреннер. – Якщо ми комусь належимо, то хiба що Вiльгельмовi Бьому – всi, включаючи тебе. З нетерпiнням чекаемо понедiлка. Шеф на тебе розлючений!
– Недодiлка я нiколи не любив.
– Гей! – Червiнскi показав своiм кухолем на танцпол. – Чи то не Рiттер там утинае?
Рат не вiдповiв.
– Справдi, вона, – пiдтвердив Бреннер. – Одначе, з неi вийшов пiкантний Ільчi! Правильно кажу?
– Ільчi звати коня,[17 - Книжки Карла Мая про вигаданого ним iндiанця Вiннету були надзвичайно популярними у Нiмеччинi. Неодмiнними атрибутами Вiннету були його «срiбна рушниця» i кiнь на iм’я Ільчi.] жлоб ти рогатий, – буркнув Рат.
Бреннер не зважав.
– Гостра штучка, ця мала, – гнув вiн своеi. – Пружна дупка, маленькi цицьки – саме на мiй смак. Як вона в лiжку?
Рат промовчав. Вiн вiдчув, як у ньому наростае гнiв, який вiн уже ледве стримував.
– Подейкують, що вона тобi давала, – явно намагався його спровокувати Бреннер. – То як вона була? У рот теж брала?
Рат блискавично вхопив товстуна за барки, згрiбши його каторжанську робу. Пивний кухоль упав на пiдлогу, з мокрим дзвяком розлетiвшись на скалки i змусивши Червiнскi вiдскочити вбiк.
– Стули свiй паскудний писок, доки не сталося гiрше, – просипiв Рат Бреннеру просто в пику.
Його обличчя було в кiлькох мiлiметрах вiд обличчя Бреннера.
– Агов! Це що мае означати? – прохрипiв товстун, задихаючись. – Пожартувати вже не можна? Думаеш, ти единий, хто пер цю сучку?
Рат вклав весь свiй гнiв у точний несамовитий удар Бреннеру пiд дих. Комiсар у костюмi в’язня склався навпiл, i Рат пiдкинув його вгору лiвим гуком, i аж тодi ззаду хтось вхопив його зап’ястя. То був Червiнскi. Вiн мiцно тримав його, тим часом як Бреннер стогнав i цiдив прокляття. Опасистому комiсаровi кров бiгла i з носа, i з рота.
– У своiх дружкiв гангстерiв навчився? – проскавучав вiн люто.
Тiльки зараз Рат усвiдомив, скiльки людей дивиться на нього: на танцполi деякi пари зупинилися – серед решти, iндiанець iз ковбоем.
Шарлi з жахом дивилася на нього, i вiн вiдвернувся. Сподiваймось, вона не впiзнала його!
– Усе гаразд, – сказав Рат Червiнськi, пручаючись у його напрочуд чiпких лапах. – Усе гаразд, вiдпусти мене, Поле, я бiльше його не займатиму.
Той попустив хватку i гереон вивiльнився. Не озираючись, вiн вийшов iз зали.
13
Вiн усе пiдготував, встановив свiтло, заправив плiвку в камеру, розклав по мiсцях iнструменти, наповнив шприц, усе напохватi. Коли вiн бачить в подробицях оцi своi точнi приготування, його знову вражае млосне вiдчуття цiлковитоi знемоги, це вiдчуття, вiд якого пiдламуються колiна, а в шлунку неприемним холодком озиваеться порожнеча – як у мить вiльного падiння: вiн знае це тривожне вiдчуття порожнечi лише зi снiв; це почуття, яке дозволяе вiдчути власне нутро, i – що найгiрше – вiдчути, що твое нутро порожне.
Це мало вiдбутися тут.
Це мало вiдбути зараз.
Була б вона зараз жива.
