скачать книгу бесплатно
До моря бiгли всi встрiчать.
Тут мiж собою розпитались,
Чоломкались i обнiмались,
Пiшли до короля гулять.
7.[59 - Як водиться у подiбних випадках, несподiваних гостей почастували тим, що тримали у запасi для такоi нагоди, – салом, ковбасою, а оскiльки вони з далекоi морськоi дороги зголоднiли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарiв, засмажити цибулею на олii, посолити – i тетеря готова. Сало – воно ще не раз буде згадуватися в «Енеiдi». З прадавнiх часiв його мiсце у харчовому рацiонi украiнського народу дуже значне. Серед харчових припасiв, якi, збираючись на вiйну з рутульцями, готуе вiйсько царя Латина, на першому мiсцi – сало i пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кiлькiсть народних приказок, оповiдань, анекдотiв. Напр.: «Ой якби-то було так, щоб я царем стався – сало б iв, з салом спав, салом би вкривався». Ковбаса – традицiйний спосiб ii приготування: «Свиняче м'ясо з салом порiзати на шматочки, посипати сiллю, перцем i цим фаршем наповнити вимитi свинячi кишки, спекти в звичайнiй печi, а перед подачею на стiл пiджарити» (Маркевич. – С. 155). // Решето – господарська рiч для просiвання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу крiпиться сiтка, через яку просiюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тiльки в останнього густiша сiтка (для борошна, товченоi макухи та iн.). Решето чи щось iнше, використовуване як хлiбниця, ставили обов'язково посерединi стола, щоб гостям було зручно брати нарiзаний хлiб. Хлiб – усьому голова, споконвiчна пошана до «святого хлiба» глибоко корiниться в народнiй свiдомостi. Хлiбина на покритому скатертиною столi – неодмiнний атрибут патрiархальноi хати, надто в святковий час.] Ацест Енею, як би брату,
Велику ласку показав,
І, зараз попросивши в хату,
Горiлкою почастовав;
На закуску наклали сала,
Лежала ковбаса чимала
І хлiба повне решето.
Троянцям всiм дали тетерi
І вiдпустили на кватерi:
Щоб йшли, куди потрапить хто.
8.[60 - Пашкети в кахлях – «Не маючи пашкетних форм, заможнi селяни готують цю страву в кахлях. Замiшують пшеничне тiсто з маслом i з молоком, обкладають цим тiстом кахлю, перше змазавши ii маслом, кладуть гусячi нирки, печiнку, кусочки м'яса, заливають товченою печiнкою, закривають все це краями того ж тiста i ставлять у пiч пектись – поки буде готове» (Маркевич. – С. 157). // Кахлi – поширенi i зараз керамiчнi плитки для личкування (облицьовування) стiн, печей тощо. // Сита – розведений водою мед або медовий вiдвар на водi. // Зразову до рижкiв печiнку – зрази – страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разi з печiнки, з начинкою. Рижки, рижики – iстiвнi гриби.] Тут зараз пiдняли банькети,
Замурмотали, як коти,
І в кахлях понесли пашкети,
І киселю iм до сити;
Гарячую, м’яку бухинку,
Зразову до рижкiв печiнку,
Гречаний з часником панпух.
Еней з дороги налигався
І пiнноi так нахлестався,
Трохи не виперсь з його дух.
9.[61 - В сей день його отець опрягся – Еней прибув до Сiцiлii якраз через рiк пiсля смертi свого батька Анхiза на цiй землi. Опрягся – в бурлескнiй манерi, зневажливо, мов про скотину: помер. // Чикилдиха – назва гiршого гатунку горiлки.] Еней хоть трохи був пiдпилий,
Та з розумом не потерявсь;
Вiн син був богобоязливий,
По смертi батька не цуравсь.
В сей день його отець опрягся,
Як чикилдихи обiжрався, –
Анхiз з горiлочки умер.
Еней схотiв обiд справляти
І тут старцiв нагодовати, –
Щоб бiг душi свiй рай одпер.
10.[62 - Громчуя – об'еднана мiсцем проживання чи родом занять, або тим i другим спiлi, нiгтi, людей. Громадськi зiбрання, сходи вiдiгравали винятково важливу роль у суспiльному життi. Показовий приклад – козацькi ради на Запорiзькiй Сiчi. // Нар.: Громада – великий чоловiк. Як громада скаже, так i буде.] Зiбрав троянську всю громаду
І сам пiшов надвiр до них,
Просить у iх собi пораду,
Сказав iм рiч в словах таких:
«Панове, знаете, трояне
І всi хрещенii миряне,
Що мiй отець бував Анхiз,
Його сивуха запалила
І живота укоротила,
І вiн, як муха в зиму, зслиз.
11.[63 - Поставити обiд старцям – за давнiм звичаем, на похоронi i поминках обов'язково влаштовували обiд для старцiв.] Зробити поминки я хочу,
Поставити обiд старцям –
І завтра ж – далi не одстрочу.
Скажiте: як здаеться вам?»
Сього троянцi i бажали,
І всi уголос закричали:
«Енею, боже поможи;
Коли же хочеш, пане, знати,
І сами будем помагати,
Бо ми тобi не вороги».
12.[64 - Книш – хлiбний вирiб з пшеничного, iнколи житнього i гречаного борошна; по краях тiсто розплiскують коржем i завертають наверх так, що воно сягае тiльки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олiею. Приготування книша з житнього i гречаного борошна: «Вчинити житнього тiста, замiсити гречаним борошном; коли пiдiйде, викачувати на столi; лiплять книшi з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Злiпивши, сажають у пiч, а вийнявши, знову змазують смальцем» (Маркевич. – С. 154). // Коливо – ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшеницi, розведена ситою. Перш, нiж приступити до страв пiд час поминального обiду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покiйника: «Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почивае та й нас дожидае!..» (Номис. – С. 8). // Хазяiнiв своiх ззивали – тобто сiцiлiйцiв, на землi яких у даний момент перебували троянцi. // Сити iз медом наситили – тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь. // Пiшла на дзвiн дякам копа – копа – полтина (К.), тобто п'ятдесят копiйок. Дати на дзвiн – заплатити, щоб дзвонили в церквi за упокiй душi. Нар.: Дзвонять за упокiй душi (Номис. – С. 160).]І зараз миттю всi пустились
Горiлку, м’ясо куповать,
Хлiб, бублики, книшi вродились,
Пiйшли посуди добувать;
І коливо з кутi зробили,
Сити iз меду наситили,
Договорили i попа;
Хазяiнiв своiх ззивали,
Старцiв по улицям шукали,
Пiшла на дзвiн дякам копа.
13.[65 - Подана в помiрному гротескно-жартiвливому тонi картина приготування поминального обiду. Поминки – не бенкет, багатий стiл з рiзноманiтними та вишуканими наiдками й напоями, приправами та делiкатесами тут буде недоречним. Готуються звичайнi, повсякденнi страви. Аби тiльки обiд був добре приготовлений та щоб усiм, хто прийде вшанувати покiйного, вистачило iжi. На поминки кликати не обов'язково, приходять усi рiднi, близькi, сусiди. Старцi сходяться з усiеi округи. Звичайно, з цiеi нагоди найбiльше наварили борщу, який за кiлькiстю компонентiв та способiв приготування (залежно вiд локальних умов i пори року) не мае собi рiвних серед iнших страв украiнськоi кухнi. Борщ – головна страва обiду. Порiвняно з iншими стравами, борщ займае, можна сказати, чiльне мiсце у фольклорi. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. – С. 92, 173). Менше вiд борщу, хоч зовсiм не набагато, варять юшки (п'ять казанiв проти шести – дивовижно витримана загальна спiврозмiрнiсть мiж собою найбiльш поширених страв, кiлькiсть визначае i питому вагу в порiвняннi з iншими стравами). // Юшка, так само як i галушки, – страва загалом на снiданок та вечерю. Треба зауважити, що пiд «юшкою» часто розумiли бiдняцьку, убогу страву. Іван Вишенський, картаючи черевоугодникiв-епископiв, докоряе iм бiдняками, якi «юшечку хлебчуть». Звiдси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно i юшки не було (Номис. – С. 51). Тому, коли юшка не бiдняцька, як правило, це пiдкреслюеться. У коментованiй строфi Іван Котляревський зазначае, що в усi казани спочатку поклали варити м'ясо – отже, обiд багатий. Галушки – давнiшi способи приготування: «Взяти гречаного борошна, пiдбити на водi досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, пiвгодини покип'ятити, покласти олii або масла чи засмажити салом з цибулею i подавати» (Маркевич. – С. 152). // Приеднана в кiнцi строфи до звичайних на поминках страв «тьма» варених баранiв, «курей, гусей, качок печених» – гротеск, очевидне для сучасникiв Івана Котляревського поеднання несумiсного. З другого боку, обкладенi горами печенi демократичнi вагани з борщем – на мiсцi. Вони спiвзвучнi стилевi поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище.] На другий день раненько встали,
Огонь надворi розвели
І м’яса в казани наклали,
Варили страву i пекли.
П’ять казанiв стояло юшки,
А в чотирьох були галушки,
Борщу трохи було не з шiсть;
Баранiв тьма була варених,
Курей, гусей, качок печених,
Досита щоб було всiм iсть.
14.[66 - Цебер – велике дерев'яне вiдро, мало вигляд зрiзаноi дiжки з дужкою зверху. // Вагани – видовбанi з дерева великi продовгуватi миски у виглядi коритець, з яких iли гуртом страву козаки на Сiчi, в походах, громадою на обiдах, поминках i т. iн. Спiльне споживання страви з однiеi посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символiзувало братерство, мир i згоду мiж учасниками трапези. // «Со святими» – кондак, коротка молитовна пiсня в поминальному обрядi православноi церкви. Спiвом «со святими» вiдкривалася заупокiйна служба. Потiм священик благословляв трапезу i починалися поминки.] Цебри сивушки там стояли
І браги повнii дiжки;
Всю страву в вагани вливали
І роздавали всiм ложки.
Як проспiвали «со святими»,
Еней обливсь слiзьми гiркими,
І принялися всi трепать;
Наiлися i нахлистались,
Що деякi аж повалялись…
Тогдi i годi поминать.
15.[67 - Еней i сам со старшиною – як i в реальному тогочасному життi, в «Енеiдi» виразно розмежованi суспiльнi стани: народ, простолюд; над ним – старшина, дворяни; над старшиною – вища знать, державцi, Олiмп. Одначе цiкаво, що в першiй частинi поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Дiдони всi троянцi бенкетують за одним столом; Еней i поведiнкою, i способом життя не вирiзняеться з-помiж iнших троянцiв, якi при зустрiчi з Дiдоною лають його останнiми словами. А тут – Еней уже сiдае за стiл «со старшиною», народ тримаеться окремо. Це – свiдчення того, що мiж написанням першоi i другоi частин поеми був перiод коли не тривалий у часi, то принаймнi позначений iнтенсивним творчим розвитком митця, реалiстичною конкретизацiею i поглибленням його задуму. // Пiвкiпки – 25 копiйок. // Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки – кидати в народ пiд час поминок, а також рiзних урочистостей монети – давня стiйка традицiя. // Як рiпки – найдешевших (дрiбних). Рiпа належала до найбiльш поширених, доступних городнiх культур. Солодкуватi на смак, бiлi, жовтi, часом червонi або фiолетовi коренi рiпи першим дiлом клали у страву. І при нестатках – рiпа завжди пiд рукою, завжди може виручити. Нар.: Рiпа – утiха жiнцi (Номис. – С. 243).] Еней i сам со старшиною
Анхiза добре поминав;
Не здрiв нiчого пред собою,
А ще з-за столу не вставав;
А далi трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пiшов к народу, хоть поблiд.
З кишенi вийнявши пiвкiпки,
Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки,
Щоб тямили його обiд.
16.[68 - Перелоги – корчi, судороги. // Мислiте по землi писав – Мислiте – назва лiтери «М» у слов'яно-руськiй азбуцi. Мислiте писати – плутати сп'яну ногами.] Енея заболiли ноги,
Не чув нi рук, нi голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очi, як в сови,
І весь обдувся, як барило,
Було на свiтi все немило,
Мислiте по землi писав.
З нудьги охляв i iзнемiгся,
В одежi лiг i не роздiгся,
Пiд лавкою до свiта спав.
17.[69 - Пiвквартiвки – пiвкварти, пiвкухля (К.). Це трохи бiльше пiвлiтра. Кухоль – i посудина, i iнколи мiра рiдини. Мiстив одну кварту. // Імбир – дорогi привознi прянощi з коренiв iмбиру, який росте у пiвденних краiнах.] Прокинувшися, ввесь трусився,
За серце ссало, мов глисти;
Перевертався i нудився,
Не здужав голови звести,
Поки не випив пiвквартiвки
З iмбером пiнноi горiлки
І кухля сирiвцю не втер.
З-пiд лавки вилiз i струхнувся,
Закашляв, чхнув i стрепенувся:
«Давайте, – крикнув, – пить тепер».
18.[70 - Не вомпили – не вагалися, не витрачали часу. Вомпити – вагатися, мати сумнiв. // Похмiлля на другий день пiсля поминок по батьковi Енея Анхiзовi переростае у широкий п'яний розгул – з музиками, танцями дресированих ведмедiв, перебiйцями. Гуляння тривало «без просипу недiль iз п'ять», аж поки втручання злоi Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звичаi тогочасного панства – це не таке вже й перебiльшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а пiд час ярмаркiв, на рiздво, Великдень, iншi свята, до яких приурочувалися сiмейнi торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, – неподобство. Таке мiг собi дозволити тiльки Еней – безтурботний гульвiса, яким вiн змальований у перших частинах поеми. Досить порiвняти поминки Анхiза в другiй частинi i зображення поховання та поминок убитих воiнiв у шостiй (строфи 87-93), де Еней виступае як розважний i мудрий ватажок, а троянцi – свiдомими свого обов'язку мужнiми воiнами, щоб побачити, якоi значноi еволюцii зазнав задум «Енеiди» в тривалому процесi ii написання.] Зiбравшися, всi паненята
Ізнов кружати начали,
Пили, як брагу поросята,
Горiлку так вони тягли;
Тягли тут пiнненьку троянцi,
Не вомпили сiцiлiанцi,
Черкали добре назахват.
Хто пив тут бiльш од всiх сивухи,
І хто пив разом три осьмухи,
То той Енеевi був брат.
19.[71 - Ігрища – рiзноманiтнi груповi iгри, розваги у святковий день. Притаманне Котляревському «яскраве видiння реального свiту i найбiльшою мiрою конкретне його вiдтворення» (А. Шамрай) виявилося у наведеному малюнку надзвичайно виразно. Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господi украiнського пана. Це вже далеко не поминки. Немае обов'язкових у такому випадку столiв для старцiв. Публiку розважають школярi, хором спiваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани i, звичайно ж, всюдисущi кобзарi та лiрники зi своiм репертуаром на всi випадки життя. // У вiкон школярi спiвали – «Численнi мемуарнi i лiтературнi матерiали свiдчать, що семiнаристам або бурсакам того часу доводилось (…І гуртом збирати подаяння, спiваючи канти… Ця давня традицiя украiнських шкiл була ще жива в той час» (Волинський П. К. Іван Котляревський. – К., 1969. – С. 21). // Халяндри циганки скакали – цигани були неодмiнними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового дiйства. Халяндри – циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в «Салдацькому патретi», Г. Квiтка-Основ'яненко згадуе й циганiв: «Циганка ворожить та приговорюе: «І щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбиваеться; положи ж п'ятачка на рученьку – усю правду скажу…» Циганчата танцюють халяндри та кричать не своiм голосом, мов з них чорт лика дере». // Водили в городi музики – звичай наймати музики i, танцюючи, водити iх за собою по селу, чи мiсту, чи то ярмарку, досить вiдомий. В тому ж «Салдацькому патретi» Г. Квiтки-Основ'яненка читаемо: «А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матвiй Шпонь та продав сiль, рощитавсь i грошики вчистив, та й найняв троiсту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув ii на когось та й вiдбiг. Іде й спiвае, а де калюжа, тут i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався… Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля!..»] Еней наш роздоброхотався,
Ігрища вздумав завести,
І п’яний зараз розкричався,
Щоб перебiйцiв привести.
У вiкон школярi спiвали,
Халяндри циганки скакали,
Іграли в кобзи i слiпцi;
Було тут разнi чути крики,
Водили в городi музики
Моторнi, п’янi молодцi.
20.[72 - Присiнки – прибудова перед входом до якого-небудь примiщення, ганок з накриттям. // Аж ось прийшов i перебiець – боi кулачнi, рiзнi види боротьби, змагань – дуже давня традицiя в життi всiх народiв, що в рiзних модифiкацiях живе i в наш час. Серед настiнних розписiв на свiтськi теми Софii Киiвськоi зустрiчаемо зображення борцiв. Цiкаво, що борцi Дарес i Ентелл представляють рiзнi суспiльнi прошарки, хоч рiзниця мiж ними в поемi ледве намiчена. Дарес «убраний так, як компанiець», тобто належить до привiлейованого, багатшого козацтва. Утворенi наприкiнцi 60-х рокiв XVII ст. кiннi компанiйськi полки були пiд командуванням i на особистому утриманнi гетьмана. Щось близьке до гвардii. В кiнцi XVIII ст., уже в часи Котляревського, компанiйськi полки входили до складу регулярноi росiйськоi армii як легка кавалерiя. Інколи «компанiйцями» називали просто багатих козакiв (див.:Апанович О. М. Збройнi сили Украiни першоi половини XVIII ст. – К., 1969. – С. 25). // У Вергiлiя Дарес – з троянцiв, що пустилися мандрувати з Енеем. Проти компанiйця Дареса виставляють «тяжко смiлого» i «дужого» Ентелла, причому пiдкреслено його демократичнi, простонароднi риси («Мужик плечистий i невклюжий» – II, 23; «Як чорноморський злий козак» – II, 31; «Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся» – II, 31). У Вергiлiя Ентелл мiсцевий, прибув у Сiцiлiю разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьбi, бiйцi, були словеснi перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливiшою.] В присiнках всi пани сидiли,
Надворi ж вкруг стояв народ.
У вiкна деякi глядiли,
А iнший був наверх ворот;
Аж ось прийшов i перебiець,
Убраний так, як компанiець,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебiйця визивати,
Кричав, опарений мов пес:
21.[73 - Мазка – кров з розбитого носа, обличчя. // Бакаляр – школяр.]«Гей, хто зо мною вийде битись,
Покуштовати стусанiв?
Мазкою хоче хто умитись?
Кому не жаль своiх зубiв?
А нуте, нуте, йдiте швидше
Сюди на кулаки лиш ближче!
Я бебехiв вам надсаджу;
На очi вставлю окуляри,
Сюди, поганцi-бакаляри!
Я всякому лоб розмiжжу».
22.[74 - Пудофет – важкий на пiдйом (К.).] Дарес довгенько дожидався,
Мовчали всi, нiхто не йшов;
З ним всякий битися боявся,
Собою страху вiн задав.
«Так ви, бачу, всi легкодухи,
Передо мною так, як мухи,
І пудофети наголо».
Дарес тут дуже насмiхався,
Собою чванивсь, величався,
Аж сором слухать всiм було.
23. Абсест троянець був сердитий,
Згадав Ентелла-козака,
Зробився мов несамовитий,
Чимдуж дав вiдтiль дропака.
Ентелла скрiзь пiшов шукати,
Щоб все, що бачив, розказати
І щоб Дареса пiдцьковать.
Ентелл був тяжко смiлий, дужий,
Мужик плечистий i невклюжий,
Тогдi вiн п’яний вклався спать.
24.[75 - Тiмаха – тут у значеннi: бiдолаха.] Знайшли Ентелла-сiромаху,
Що вiн пiд тином гарно спав;
Сього сердешного тiмаху
Будити стали, щоб устав.
Всi голосно над ним кричали,
Ногами всилу розкачали,
Очима вiн на них лупнув:
«Чого ви? що за вража мати,
