скачать книгу бесплатно
43.[90 - Пригадаймо, що троянцi мандрують без жiнок. Вони нiде не фiгурують до цього епiзоду, i далi І. Котляревський зовсiм забуде про них. Змальовуючи картини украiнського побуту, подаючи у травестiйнiй формi той чи iнший епiзод Вергiлiевоi «Енеiди», письменник бере те, що йому в даний момент потрiбне, трактуе героiв так, як йому зараз треба, зовсiм не зважаючи на те, в образi кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемi. Це важлива прикмета «Енеiди». Примiром, у першiй ii частинi Венера вiдвiдуе свого батька Зевса в образi старосвiтськоi украiнськоi молодицi (І, 14). У другiй частинi – прибувае до Нептуна «в своiм ридванi, Мов сотника якого панi» (II, 69). У п'ятiй – приносить сину Енеевi викуване Вулканом бойове спорядження в образi осяйноi небожительки «на хмарi» (V, 43). На початку шостоi частини постае в образi бiдовоi маркитанки (VI, 6). Дослiдник «Енеiди» Іеремiя Айзеншток слушно пiдкреслював: «Цiлком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостiйно, не оглядаючись на iншi згадки про нього в поемi. Будь-яка згадка про Венеру в поемi мае ряд конкретних живих побутових деталей, але цi окремi деталi живуть розрiзнено, кожна сама по собi, вони не мають найменших претензiй дати в своiй цiлостi якийсь единий, цiльний образ, тим бiльше – образ типовий» (Котляревский Й. Сочинения. – М., 1969. – С. 26). Те саме стосуеться образа Енея, iнших персонажiв поеми. Еней втiлюе в собi окремi риси украiнського нацiонального характеру, зокрема вiдчайдушного, щирого в дружбi i грiзного в бою козака-запорожця, але вiн не мае сугубо iндивiдуальних, тiльки йому притаманних рис. У кожнiй ролi (женихання з Дiдоною, поминки по Анхiзовi, мандрiвка в пекло, гостювання у Латина i т. д.) вiн живе обособлено, про якийсь суцiльний характер, тим бiльше поданий у розвитку, говорити не доводиться. // Зумовлена загальним iсторико-лiтературним розвитком вiдмiннiсть мiж Енеем перших i останнiх частин поеми – то вже зовсiм iнша рiч.] В Сiцiлiю якраз спустилась,
Човни троянськi де були;
І мiж троянок помiстилась,
Которi човнiв стерегли.
В кружку сердешнi сi сидiли
І кисло на море глядiли,
Бо iх не кликали гулять,
Де чоловiки iх гуляли,
Медок, сивушку попивали
Без просипу недiль iз п’ять.
44.[91 - Нар.: Сняться комусь кислицi, та не знае к чому (кислицi бачить у снi – також i проти плачу. – Номис. – С. 168).] Дiвчата з лиха горювали,
Нудило тяжко молодиць;
Лиш слинку з голоду ковтали,
Як хочеться кому кислиць.
Своiх троянцiв проклинали,
Що через iх так горювали,
Дiвки кричали на весь рот:
«Щоб iм хотiлось так гуляти,
Як хочеться нам дiвовати,
Коли б замордовав iх чорт».
45.[92 - Бероя – в «Енеiдi» Вергiлiя – дружина троянця Дорiкла. ii образ приймае Ірида, пiдбурюючи жiнок пiдпалити троянськi кораблi.] Троянцi волокли з собою
Старую бабу, як ягу,
Лукаву вiдьму, злу Берою,
Іскорчившуюся в дугу.
Ірися нею iзробилась,
І як Бероя нарядилась,
І пiдступила до дiвок;
І щоб к ним лучче пiдмоститься
І пред Юноной заслужиться,
То пiднесла iм пирiжок.
46.[93 - Бахурують – ведуть розпусне життя.] Сказала: «Помагай бiг, дiти!
Чого сумуете ви так?
Чи не остило тут сидiти?
Оце гуляють нашi як!
Мов божевiльних, нас морочать,
Сiм лiт, як по морям волочать;
Глузують, як хотять, iз вас,
Але з другими бахурують,
Своi ж жiнки нехай горюють,
Коли водилось се у нас?
47. Послухайте лиш, молодицi,
Я добрую вам раду дам;
І ви, дiвчата бiлолицi,
Зробiм кiнець своiм бiдам,
За горе ми заплатим горем –
А доки нам сидiть над морем?
Приймiмось, човни попалiм.
Тогдi i мусять тут остаться
І нехотя до нас прижаться;
Ось так на лiд iх посадiм».
48.[94 - Пайматуся – пестливе вiд «панiматко». // Скiпки, трiски, солому, клоччя – послiдовнiсть у перелiку горючого матерiалу вiдповiдае порядковi в приготуваннi вогнища. Спочатку – тонко наструганi скiпки, на них зверху кладуть бiльшi за розмiром трiски, потiм – солому. В клоччя вкладають запалений вiд кресала трут, роздувають i пiдпалюють цим клоччям вогнище.]«Спасеть же бiг тебе, бабусю! –
Троянки вголос загули. –
Такоi б ради, пайматусю,
Ми iзгадати не могли».
І зараз приступили к флоту
І принялися за роботу:
Огонь кресати i нести
Скiпки, трiски, солому, клоччя;
Була тут всяка з них охоча,
Пожар щоб швидче розвести.
49.[95 - Байдак – рiчкове судно з однiею щоглою. Запорiзькi козаки споряджали байдаки також як вiйськовi судна, виходили на них у Чорне море. // Пороми – плоти, взагалi несамохiднi плавучi споруди. Дерев'янi човни, судна шпаклювали i щiлини на них заливали смолою, пiдводну частину суцiльно покривали дьогтем.] Розжеврiлось i загорiлось,
Пiшов димок до самих хмар,
Аж небо все зачервонiлось,
Великий тяжко був пожар.
Човни i байдаки палали,
Сосновi пороми трiщали,
Горiли дьоготь i смола.
Поки троянцi оглядiлись,
Що добре iх троянки грiлись,
То часть мала човнiв була.
50.[96 - Трiщотки – дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збiр тощо.] Еней, пожар такий уздрiвши,
Злякався, побiлiв, як снiг,
І бiгти всiм туди звелiвши,
Чимдуж до човнiв сам побiг.
На гвалт у дзвони задзвонили,
По улицях в трещотки били,
Еней же на ввесь рот кричав:
«Хто в бога вiруе – рятуйте!
Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
А хто ж таку нам кучму дав?»
51.[97 - Олiмпських шпетив на всю губу – уже зазначалося, що у поемi Вергiлiя глибока пошана до богiв – найважливiша риса Енея. Постiйним означенням його е «побожний», «божистий». Комiчним контрастом до цього служать лайки героя «перелицьованоi «Енеiди» на адресу небожителiв, не виключаючи й матерi Венери та Зевса-громовержця.] Еней од страху з плигу збився,
В умi сердега помiшавсь
І зараз сам не свiй зробився,
Скакав, вертiвся i качавсь;
І iз сього свого задору
Вiн, голову пiднявши вгору,
Кричав, опарений мов пес.
Олiмпських шпетив на всю губу,
Свою i неню лаяв любу,
Добувсь i в рот, i в нiс Зевес.
52. «Гей ти, проклятий стариганю!
На землю з неба не зиркнеш,
Не чуеш, як тебе я ганю,
Зевес! – нi усом не моргнеш.
На очах бiльма поробились,
Коли б довiку послiпились,
Що не поможеш ти менi.
Чи се ж таки тобi не стидно,
Що пропаду, от лиш не видно?
Я ж, кажуть люди, внук тобi!
53.[98 - Тризубець – рибальське знаряддя, атрибут влади бога морiв Нептуна; служив для нього також чудодiйним жезлом, який мiг викликати морську бурю або заспокоювати ii. // Базаринка – подарунок, хабар. Походить вiд польського basarunek – штраф, грошове стягнення за нанесенi рани чи калiцтво.] А ти з сiдою бородою,
Пане добродiю Нептун!
Сидиш, мов демон, пiд водою,
Ізморщившись, старий шкарбун!
Коли б струхнув хоть головою
І сей пожар залив водою –
Тризубець щоб тобi зломивсь!
Ти базаринку любиш брати,
А людям в нуждi помагати
Не дуже, бачу, поспiшивсь.
54.[99 - Плутон – бог пiдземного царства, земних надр. Його палац вiдвiдае Еней пiд час мандрiвки з Сiвiллою в пiдземне царство (III, 110-115). // Прозерпина – дружина Плутона, втiлення всього недоброго на землi.]І братик ваш Плутон, поганець,
Із Прозерпiною засiв,
Пекельний, гаспидський коханець,
Іще себе там не нагрiв?
Завiв братерство з дьяволами
І в свiтi нашими бiдами
Не погорюе нi на час.
Не посилкуеться нiмало,
Щоб так палати перестало
І щоб оцей пожар погас.
55.[100 - фурцюе добре навiсна – фурцюе – гасае, скаче.]І ненечка моя рiдненька
У чорта десь тепер гуля;
А може, спить уже п’яненька
Або з хлоп’ятами ганя.
Тепер iй, бачу, не до соли,
Уже, пiдтикавши десь поли,
Фурцюе добре, навiсна.
Коли сама з ким не ночуе,
То для когось уже свашкуе,
Для сього тяжко поспiшна.
56.[101 - Пустiть лиш з неба веремiю – веремiя – крик, метушня, замiшання. Пускати, крутити веремiю – несподiвано напасти, внести замiшання.] Та враг бери вас, – що хотiте,
Про мене, те собi робiть;
Мене на лiд не посадiте,
Пожар лиш тiлько погасiть;
Завередуйте по-своему
І, будьте ласкавi, моему
Зробiте лиховi кiнець.
Пустiть лиш з неба веремiю
І покажiте чудасiю,
А я вам пiднесу ралець».
57. Тут тiлько що перемолився
Еней i рот свiй затулив;
Як ось iз неба дощ полився,
В годину ввесь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов iз бочки,
Що промочило до сорочки;
То драла врозтiч всi дали.
Троянцi стали всi як хлюща,
Їм лучилася невсипуща,
Не радi i дощу були.
58. Не знав же на яку ступити
Еней i тяжко горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Бо враг не всi човни забрав;
І миттю кинувсь до громади
Просить собi у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко раховали
І скiлько не коверзовали,
Та все було, що не оне.
59.[102 - У 59 – 61-й строфах змальований знахар, вельми примiтна постать у народному життi ще з прадавнiх часiв. З прийняттям i подальшим утвердженням християнства роль знахарiв поступово зменшувалася, хоч у кiнцi XVIII ст. була ще досить помiтною. Звичайно знахарi були досвiдченими, бувалими людьми, зналися на народнiй медицинi, лiками i порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рiвнi народноi свiдомостi й культури магiя, зв'язок з вищою чудодiйною силою органiчно пов'язувалися з розумом, життевим досвiдом, професiйною вправнiстю. Знахарiв i знахарок, ворожок, таких як Сiвiлла у третiй частинi «Енеiди», народ вiдрiзняв вiд чаклунiв, чаклунок та вiдьом i певною мiрою протиставляв iм. Вони могли боротися з нечистою силою, вiдводити вiдьомськi чари. В «Конотопськiй вiдьмi» Г. Квiтки-Основ'яненка «стар чоловiк i непевний» Демко Швандюра «знiмае чари» вiдьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замiсть неi козаки «прехваброi сотнi конотопськоi» порють рiзками на виду у всiеi громади вербову колоду. // Упир i знахур ворожить – у Котляревського упир – жива людина, яка знаеться з потустороннiми силами. // І добре знав греблi гатить – в народних уявленнях чоловiк, який добре знався на водяних млинах, греблях, – знахар, ворожбит, в усякому разi дружнiй з ними. Вiн знае замовляння на випадок рiзних стихiйних лих, умiе ладити з водяником (дядько Лев у «Лiсовiй пiснi» Лесi Украiнки), щоб той постiйно давав потрiбну кiлькiсть води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблi, не знесла млина пiд час повенi; мусив знати ще багато iнших тонкощiв мiрошницькоi справи. Гребля, вода, надто болото – мiсце, де любить оселятися нечиста сила. Нар: // Нехай тебе тi кохають, // Що в болотi грають. // Нехай тебе тi любують, // Що греблi руйнують.] Один з троянськоi громади,
Насупившися, все мовчав
І, дослухавшись до поради,
Цiпком все землю колупав.
Се був пройдисвiт i непевний,
І всiм вiдьмам був родич кревний –
Упир i знахур ворожить,
Умiв i трясцю одшептати,
І кров христьянську замовляти,
І добре знав греблi гатить.
60.[103 - Шльонськ – польська назва Сiлезii, областi, яка нинi входить до складу Польськоi Народноi Республiки i частково до Чехословацькоi Соцiалiстичноi Республiки. Украiна пiдтримувала давнi торговi зв'язки з Сiлезiею, а через сiлезькi ринки – з iншими землями Захiдноi Європи. Крiм прядива, сала, смальцю, воску та iнших товарiв, помiтною статтею експорту були воли украiнськоi степовоi породи.] Бував i в Шльонському з волами,
Не раз ходив за сiллю в Крим;
Таранi торговав возами,
Всi чумаки братались з ним.
Вiн так здавався i нiкчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чiм, бач, пораховати,
Що розказать – йому вже дати;
Нi в чiм не був страхополох.
61.[104 - Невтес – в античних мiфах – Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудростi Мiнерна надiлила Навта пророчим даром.] Невтесом всi його дражнили,
