скачать книгу бесплатно
По-нашому ж то звавсь Охрiм;
Менi так люди говорили –
Самому ж незнакомий вiн.
Побачив, що Еней гнiвився,
До його зараз пiдмостився,
За бiлу рученьку i взяв;
І, вивiвши Енея в сiни,
Сам поклонився аж в колiни,
Таку Енею рiч сказав:
62. «Чого ти сильно зажурився
І так надувся, як iндик?
Зовсiм охляв i занудився,
Мов по болотовi кулик?
Чим бiльш журитися – все гiрше,
Заплутаешся в лiсi бiльше,
Покинь лиш горе i заплюй.
Пiди вкладися гарно спати,
А послi будеш i гадати,
Спочинь, та вже тогдi мiркуй!»
63. Послухавши Еней Охрiма,
Укрившись, на полу лiг спать;
Но лупав тiлько все очима,
Не мiг нi крихти задрiмать.
На всi боки перевертався,
До люльки разiв три приймався,
Знемiгся ж, мов i задрiмав.
Як ось Анхiз йому приснився,
Із пекла батечко явився
І синовi таке сказав:
64. «Прокинься, милее дитятко!
Пробуркайся i проходись,
Се твiй прийшов до тебе батько,
То не сполохайсь, не жахнись.
Мене боги к тобi послали
І так сказати приказали:
Щоб ти нiтрохи не журивсь,
Пошлють тобi щасливу долю,
Щоб учинив ти божу волю
І швидче в Рим переселивсь.
65. Збери всi човни, що остались,
І гарно зараз iх оправ;
Придерж своiх, щоб не впивались,
І сю Сiцiлiю остав.
Пливи i не журись, небоже!
Уже тобi скрiзь буде гоже.
Та ще, послухай, щось скажу:
Щоб в пекло ти зайшов до мене,
Бо дiло есть менi до тебе.
Я все тобi там покажу.
66. І по олiмпському закону
Уже ти пекла не минеш:
Бо треба кланятись Плутону,
А то i в Рим не допливеш.
Якусь тобi вiн казань скаже,
Дорогу добру в Рим покаже,
Побачиш, як живу i я.
А за дорогу не турбуйся,
До пекла навпростець прямуйся
Пiшком, – не треба i коня.
67. Прощай же, сизий голубочок!
Бо вже стае надворi свiт;
Прощай, дитя, прощай, синочок!..»
І в землю провалився дiд.
Еней спросоння як схопився,
Дрижав од страху i трусився;
Холодний лився з його пiт;
І всiх троянцiв поскликавши,
І лагодитись приказавши,
Щоб завтра поплисти як свiт.
68. К Ацесту зараз сам махнувши,
За хлiб подяковав, за сiль;
І там не довго щось побувши,
Вернувся до своiх вiдтiль.
Ввесь день збирались та складались;
І свiту тiлько що дождались,
То посiдали на човни.
Еней же iхав щось несмiло,
Бо море дуже надоiло,
Як чумакам дощ восени.
69.[105 - Машталiр – кучер.] Венера тiлько що уздрiла,
Що вже троянцi на човнах,
К Нептуну на поклон побiгла,
Щоб не втопив iх у волнах.
Поiхала в своiм ридванi,
Мов сотника якого панi,
Баскими конями, як звiр.
Із кiнними проводниками,
З трьома назадi козаками,
А конi правив машталiр.
70.[106 - Із шаповальського сукна – тобто свита з грубого сукна домашнього виробу. // Тясомкою кругом обшита – обшита стрiчкою iз матерii.] Була на йому бiла свита
Із шаповальського сукна,
Тясомкою кругом обшита,
Сiм кiп стоялася вона.
Набакир шапочка стримiла,
Далеко дуже червонiла,
В руках же довгий був батiг;
Їм грiмко ляскав вiн iз лиха,
Скакали конi без оддиха;
Ридван, мов вихор в полi, бiг.
71.[107 - Кобиляча голова – в украiнських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить… «А що там?» – «Кобиляча голова лiзе!» (Номис. – С. 231).] Приiхала, загримотiла,
Кобиляча мов голова;
К Нептуну в хату i влетiла
Так, як iз вирiю сова;
І не сказавши нi пiвслова,
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова!
Як навiжена, прискакала,
Нептуна в губи цiлувала,
Говорячи такi слова:
72.[108 - Коли, Нептун, менi ти дядько – Венера – дочка Зевса, який доводиться Нептуновi братом, отже, вона племiнниця останнього. Вiдомий також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морськоi пiни на узбережжi острова Крiт. Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й натякае Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважаеться ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi.]«Коли, Нептун, менi ти дядько,
А я племiнниця тобi,
Та ти ж менi хрещений батько,
Спасибi зароби собi.
Моему поможи Енею,
Щоб вiн з ватагою своею
Щасливо iздив по водi;
Уже i так пополякали,
Насилу баби одшептали,
Попався в зуби був бiдi».
73. Нептун, моргнувши, засмiявся;
Венеру сiсти попросив
І пiсля неi облизався,
Сивухи чарочку налив;
І так ii почастовавши,
Чого просила, обiщавши,
І зараз з нею попрощавсь.
Повiяв вiтр з руки Енею,
Простивсь сердешненький з землею,
Як стрiлочка, по морю мчавсь.
74. Поромщик iх щонайглавнiйший
З Енеем iздив всякий раз,
Йому слуга був найвiрнiйший –
По-нашому вiн звавсь Тарас.
Сей, сидя на кормi, хитався,
По саме нiльзя нахлистався
Горiлочки, коли прощавсь.
Еней велiв його прийняти,
Щоб не пустивсь на дно ниряти
І в луччiм мiсцi би проспавсь.
75.[109 - Кiш – вiйськовий табiр, обоз.] Но видно, що пану Тарасу
Написано так на роду,
Щоб тiлько до сього вiн часу
Терпiв на свiтi сiм бiду.
Бо, розхитавшись, бризнув в воду,
Нирнув – i, не спитавши броду,
Наввиринки пiшла душа.
Еней хотiв, щоб окошилась
Бiда i бiльш не продовжилась,
Щоб не пропали всi з коша.
Частина третя
1.[110 - Сподар – господар, також – государ, цар. // Небiжчик – тут у значеннi: бiдолаха.] Еней-сподар, посумовавши,
Насилу трохи вгамовавсь;
Поплакавши i поридавши,
Сивушкою почастовавсь;
Но все-таки його мутило
І коло серденька крутило,
Небiжчик часто щось вздихав;
Вiн моря так уже боявся,
Що на богiв не покладався
І батьковi не довiряв.
2. А вiтри ззаду все трубили
В потилицю його човнам,
Що мчалися зо всеi сили
По чорним пiнявим водам.
Гребцi i весла положили,
Та сидя люлечки курили
І кургикали пiсеньок:
Козацьких, гарних, запорозьких,
А якi знали, то московських
Вигадовали бриденьок.
3.[111 - Це – пiсенна строфа, одна на всю «Енеiду». Перелiк пiсень вiдкривае перлина в пiсеннiй скарбницi украiнського народу – «Гей на горi та женцi жнуть». Вона в перелицьованiй, травестiйнiй формi випливе в текстi поеми ще в четвертiй частинi (строфа 126) i натяком – у шостiй (строфа 4). // Сагайдачний Петро (рiк народження невiдомо – 1622) – гетьман украiнського козацтва, талановитий полководець. Пiд керiвництвом Сагайдачного украiнськi козаки здiйснили ряд успiшних походiв, виграли кiлька битв. Помер вiд рани, одержаноi у битвi з турками пiд Хотином. У пiснi «Гей на горi та женцi жнуть» фiгуруе також iнший учасник цiеi битви, запорiзький кошовий, потiм козацький гетьман Дорошенко Михайло (рiк народження невiдомо – 1628). Вiн користувався популярнiстю серед козакiв, славився своею хоробрiстю. Загинув у битвi пiд час одного з очолених ним походiв на Кримське ханство. // Либонь спiвали i про Сiч – пiсень, де фiгуруе Запорiзька Сiч i запорожцi, багато. Виходячи з тексту «Енеiди», якусь певну пiсню назвати неможливо. Тут i в подальших рядках пiсенноi строфи Котляревський навряд чи мав на увазi конкретну пiсню. Іде перелiк iсторичних подiй, яскравiше вiдображених у пiснях, взагалi найпопулярнiших пiсенних сюжетiв. Звичайно, в строфi, як i в усьому масивi украiнських народних пiсень минулого, на першому мiсцi за суспiльною вагою та значенням – пiснi про козацтво i Запорiзьку Сiч. // Як в пiкiнери набирали – пiкiнери – в первiсному значеннi цього слова власне солдати, якi мали на озброеннi пiки (списи). Тут йдеться про так звану Пiкiнерiю: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Украiнi були сформованi з козакiв Полтавського та Миргородського полкiв чотири вiйськовопоселенськi пiкiнерськi полки. В 1776 р. з частини козакiв лiквiдованоi в червнi 1775 р. Запорiзькоi Сiчi були утворенi ще два пiкiнерськi полки. Пiкiнери були позбавленi козацьких привiлеiв, мусили вiдбувати вiйськову службу i разом з тим сплачувати податки, виконувати державнi повинностi. Особливо постраждав вiд Пiкiнерii Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пiкiнерських полкiв – Днiпровського i Донецького – на пiвднi Полтавщини (на територii нинiшнiх Кобеляцького та Нехворощанського районiв), яке було жорстоко придушене. // Як мандровав козак всю нiч – сюди за змiстом найбiльше пiдходить пiсня «Добрий вечiр тобi, зелена дiброво!» Крiм тематичноi ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського – знову конкретна вказiвка на пiсню дивовижноi поетичноi сили i глибини. // Полтавську славили шведчину – теж надто загальна вказiвка i якусь певну пiсню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанiю 1708-1709 рокiв i Полтавську битву. // І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход – мотив проводiв матiр'ю сина дуже поширений в украiнських народних пiснях i на якусь певну пiсню вказати важко. // Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год – можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазi якусь невiдому нам пiсню про голодовку в неурожайний рiк, нерiдке явище в усi давнi, та й не такi давнi часи. Одначе дослiдники «Енеiди» згадку про военнi дii пiд Бендерами i «голодний год» пов'язують з конкретним епiзодом однiеi з росiйсько-турецьких воен. У 1789 р. росiйськi вiйська пiд командуванням князя Г. О. Потьомкiна вели тривалу облогу турецькоi фортецi Бендери (нинi мiсто Молдавськоi РСР, районний центр), яка закiнчилася капiтуляцiею ii гарнiзону. Фаворит Катерини II бездарний военачальник Потьомкiн не дбав належним чином про постачання вiйськ. Нестача провiанту, осiннi холоди призвели до голоду, поширення епiдемiй. Подiбнi явища спостерiгалися не тiльки пiд Бендерами, а й пiд Очаковом, iншими фортецями, в iнших епiзодах численних росiйсько-турецьких вiйн протягом XVIII – початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як пiд Очаковим (Номис. – С. 37). Не знав автор «Енеiди», коли писав цi рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чинi штабс-капiтана Сiверського драгунського полку доведеться воювати «пiд Бендер'ю».] Про Сагайдачного спiвали,
Либонь, спiвали i про Сiч,
Як в пiкiнери набирали,
Як мандровав козак всю нiч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход;
Як пiд Бендер’ю воювали,
Без галушок як помирали,
Колись як був голодний год.
4.[112 - Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко дiло робиться (Номис. – С. 108).] Не так-то дiеться все хутко,
