скачать книгу бесплатно
Як швидко кажуть нам казок;
Еней наш плив хоть дуже прудко,
Та вже ж вiн плавав не деньок;
Довгенько по морю щось шлялись
І сами о свiтi не знались,
Не знав троянець нi один,
Куди, про що i як швендюють,
Куди се так вони мандрують,
Куди iх мчить Анхiзiв син.
5.[113 - Ся Кумською земелька звалась – в античнi часи Куми – мiсто-держава на пiвденному узбережжi Апеннiнського пiвострова. Найдавнiша грецька колонiя в Італii.] От так поплававши немало
І поблудивши по морям,
Як ось i землю видно стало,
Побачили кiнець бiдам!
До берега якраз пристали,
На землю з човнiв повставали
І стали тута оддихать.
Ся Кумською земелька звалась,
Вона троянцям сподобалась,
Далось i iй троянцiв знать.
6. Розгардiяш настав троянцям,
Оп’ять забули горювать;
Бувае щастя скрiзь поганцям,
А добрий мусить пропадать.
І тут вони не шановались,
А зараз всi i потаскались,
Чого хотiлося шукать:
Якому – меду та горiлки,
Якому – молодицi, дiвки,
Оскому щоб з зубiв зiгнать.
7.[114 - Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались – названi види суспiльно-побутових зв'язкiв, на яких трималася давня громада. Перелiк по низхiднiй, за значенням. Побратимство – вища форма товариського еднання – було поширеним у козацькому середовищi (Низ i Еврiал у п'ятiй частинi «Енеiди», побратими Назар i Гнат у п'есi «Назар Стодоля» Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тiльки рiднi нареченого – нареченоi, чоловiка – жiнки, а всi, хто вступав у якусь обопiльну угоду, купiвлю-продаж та iн. Куми – хрещений батько по вiдношенню до батькiв хрещеника i до хрещеноi матерi, батько дитини по вiдношенню до хрещеного батька, хрещеноi матерi.] Були бурлаки сi моторнi,
Тут познакомились той час,
З диявола швидкi, проворнi,
Пiдпустять москаля якраз.
Зо всiми миттю побратались,
Посватались i покумались,
Мов зроду тутечка жили;
Хто мав к чому яку кебету,
Такого той шукав бенкету,
Всi веремiю пiдняли.
8.[115 - Досвiтки, вечорницi – вечiрнi зiбрання молодi восени та взимку, на яких у буденнi днi поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядiння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тiльки на вечiр, а спати розходилися по домiвках, а iнколи тут же в обранiй i пiдготовленiй для цього хатi дiвчата гуртом лягали спати, а на свiтаннi вставали, готували з принесеного снiданок i продовжували своi заняття. Певне, звiдси i слова-синонiми: вечорницi-досвiтки.] Де досвiтки, де вечорницi,
Або весiлля де було,
Дiвчата де i молодицi,
Кому родини надало,
То тут троянцi i вродились;
І лиш гляди, то й заходились
Коло жiнок там ворожить,
І, чоловiкiв пiдпоiвши,
Жiнок, куди хто знав, повiвши,
Давай по чарцi з ними пить.
9.[116 - В нiска (носа) – гра в карти. Кiлькiсть гравцiв не обмежена. Здають по три карти. Гравець злiва вiд того, хто здае карти, починае ходити, говорячи партнеровi: «Іду пiд тебе носа». // В пари – див. коментар: І, 37. // В лави – гра в карти. Микола Гоголь у своему словничку до «Енеiди» так пояснюе цю гру: «…У лави грають звичайно ушiстьох. Сiдають за стiл три проти трьох, здають карту i кожен грае з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, i кiлькiсть таких взяток означае виграш; на чиiй з двох сторiн iх бiльше, тi виграють, а сторона, що виграла, дае тiй, що програла, стiльки ударiв джгутом, наскiльки перевищено набранi взятки» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 511). // У помфиля – карточна гра, у якiй старша карта – жировий валет. // Вiзок – див. коментар: І, 37. // В кепа – карточна гра в дурня. // В сiм листiв – тобто «в сiм карт» (у старi часи карти називали ще «листами»).] Якi ж були до карт охочi,
То не сидiли дурно тут;
Гуляли часто до пiвночi
В нiска, в пари, у лави, в жгут,
У памфиля, в вiзка i в кепа,
Кому ж iз них була дотепа,
То в грошi грали в сiм листiв,
Тут всi по волi забавлялись,
Пили, iграли, женихались.
Нiхто без дiла не сидiв.
10. Еней один не веселився,
Йому немиле все було;
Йому Плутон та батько снився,
І пекло в голову ввiйшло.
Оставивши своiх гуляти,
Пiшов скрiзь по полям шукати,
Щоб хто дорогу показав:
Куди до пекла мандровати,
Щоб розiзнати, розпитати,
Бо в пекло стежки вiн не знав.
11.[117 - Нар.: Хата на курячiй нiжцi (Номис. – С. 201).]Ішов, iшов, аж з русих кудрiв
В три ряди капав пiт на нiс,
Як ось забачив щось i уздрiв,
Густий пройшовши дуже лiс.
На нiжцi курячiй стояла
То хатка дуже обветшала,
І вся вертiлася кругом;
Вiн, до тii прийшовши хати,
Хазяiна став викликати,
Прищурившися пiд вiкном.
12.[118 - Жовна – набряк залоз на шиi.] Еней стояв i дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь,
У дверi стукав, добувався,
Хотiв був хатку з нiжки спхнуть.
Як вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Заплiснявiла, вся в шрамах;
Сiда, ряба, беззуба, коса,
Розхристана, простоволоса,
І, як в намистi, вся в жовнах.
13. Еней, таку уздрiвши цяцю,
Не знав iз ляку де стояв;
І думав, що свою всю працю
Навiки тута потеряв.
Як ось до його пiдступила
Яга ся i заговорила,
Роззявивши своi уста:
«Гай, гай же, слихом послихати,
Анхiзенка у вiч видати,
А як забрiв ти в сi мiста?
14. Давно тебе я дожидаю
І думала, що вже пропав;
Я все дивлюсь та визираю,
Аж ось коли ти причвалав.
Менi вже розказали з неба,
Чого тобi пильненько треба, –
Отець твiй був у мене тут».
Еней сьому подивовався
І баби сучоi спитався:
Як вiдьму злую сю зовуть.
15.[119 - Сiвiлла – у стародавнiх грекiв i римлян – iм'я жiнок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в станi екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тонi далi, у 18 – 19-й строфах третьоi частини «Енеiди». У Стародавньому Римi найбiльш вiдомою була Кумська Сiвiлла (iз Кум). У сценi першоi зустрiчi з Енеем Сiвiлла надiлена рисами баби-яги, як вона постае в украiнськiй народнiй демонологii. Далi – виступае в образi звичайноi в тi часи баби-ворожки i шептухи. За вiком Сiвiлла доводиться бабою, а то й прабабою Івановi Котляревському. Дiвувала «при шведчинi», яка припадае на 1708-1709 роки. Отже, «татарва набiгала» пiзнiше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х рокiв. Сучасний iсторик О. М. Апанович пише: «Наприкiнцi XVII i в першiй половинi XVIII ст. вглиб украiнськоi територii татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лiвобережнiй Украiнi в першу чергу терпiли вiд них Полтавський та Миргородський прикордоннi полки, на Слобiдськiй – Бахмут i Тор» (Апанович О. М. Збройнi сили Украiни першоi половини XVIII ст. – К., 1969. – С. 127). // Вважають, що згадана Сiвiллою «перша сарана» – це особливо спустошливi нальоти сарани на пiвденнi украiнськi степи у 1748-1749 роках. На боротьбу з нею були кинутi всi козацькi полки. // Коли ж був трус, як iзгадаю – одинадцятитомним «Словником украiнськоi мови» слово «трус» зафiксоване як у значеннi: «метушня, сум'яття, тривога», так i в значеннi: «Ретельний огляд офiцiйними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук». Змiст коментованоi строфи пiдказуе, що це слово вжите саме в останньому значеннi. Тут йдеться про якусь масштабну акцiю, яка залишила по собi дуже недобру пам'ять у народi. Очевидно, автор поеми мае на увазi так званий Генеральний опис Лiвобережноi Украiни 1765-1769 рокiв, проведений тодiшнiм царським намiсником Рум'янцевим-Задунайським з метою пiдвищення податкiв i остаточного покрiпачення селянства, лiквiдацii залишкiв полiтичноi автономii Украiни. І хронологiчно слово «трус» – на своему мiсцi в розповiдi Сiвiлли. Сiвiлла чи не единий з усiх неепiзодичних персонажiв «Енеiди» – звичайна селянка. Крiм самохарактеристики, мови, про це говорить ii одяг, поведiнка, манери. На нiй плахта з дерги. Одержавши вiд Енея плату, Сiвiлла сховала «грошики в калитку, пiднявши пелену i свитку» (IV, 4). М. Сумцов у статтi «Побутова старовина в «Енеiдi» (1905) зазначав, що селянки «так i тепер мiсцями зберiгають грошi». Це можна сказати i про пiзнiшi часи.]«Я Кумськая зовусь Сiвiлла,
Ясного Феба попадя,
При його храмi посiдiла,
Давно живу на свiтi я!
При Шведчинi я дiвовала,
А татарва як набiгала,
То вже я замужем була;
І першу сарану зазнаю;
Коли ж був трус, як iзгадаю,
То вся здригнусь, мовби мала.
16.[120 - Сiвiлла, як знахарка i шептуха, перелiчуе хвороби i напастi, якi може вiдiгнати магiчною силою вiдомих iй замовлянь. Тiльки «на звiздах» украiнськi ворожки, наскiльки вiдомо, не гадали. Цим займалися вiщуни i ворожки у багатьох iнших народiв, у тому числi стародавнiх Грецii та Риму. Першою серед бiд, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та пiд трясцею розумiли не тiльки пропасницю, а й iншi хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У вiдомих народних замовляннях минулого названо близько двох десяткiв видiв трясцi. Заушниця – нарив за вухом. Волос – нарив на пальцi руки. // Уроки – урок, або пристрiт – немiч вiд лихого ока, тобто погляду поганого чоловiка, чи взагалi погляду в недобру годину (рос. сглаз). Вiра в магiчну силу людських очей вiдома з давнiх-давен, знайшла вираз у бiблii, iнших письмових пам'ятках минулого. // Переполохи виливати – тобто знiмати психiчну травму кимось або чимось переляканоi людини. Ось один з народних способiв виливання переполоху, записаний етнографами сто рокiв тому: «Знахарка наливае в миску небагато води, окремо розтоплюе вiск i лле його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: «Господи, поможи менi поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому i найдений i напитаний, подуманий, погаданий, од всякоi звiрини» (К. с. – 1885. – Кн. 12. – С. 737). Такий спосiб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формi застиглого у водi воску знахарка вгадуе, що злякало хворого. Переполох вважаеться вилитим, певне, разом з водою. // Гадюк умiю замовляти – окремi знахарi нiбито вмiли скликати i замовляти змiй, могли своiми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змiя. На давнiх картинках знахаря iнколи малювали в оточеннi змiй.] На свiтi всячину я знаю,
Хоть нiкуди i не ходжу,
І людям в нуждi помагаю,
І iм на звiздах ворожу:
Кому чи трясцю одiгнати,
Од заушниць чи пошептати,
Або i волос iзiгнать;
Шепчу – уроки проганяю,
Переполохи виливаю,
Гадюк умiю замовлять.
17.[121 - Каплиця – культова споруда у християн, призначена для вiдправ i молитов. Становить собою невелику церкву без вiвтаря, iнколи – простий стовп з iконою. Тут – бурлескне змiшування, ототожнення християнськоi каплицi з язичницьким храмом. // Там Фебовi ти поклонись – Феб (ясний) – друге iм'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богинi Артемiди. Культ Аполлона – один з найдавнiших i найпоширенiших у Грецii та Римi. Покровитель мистецтва i муз, бог лiкування. Жерцi храмiв Аполлона були вiщунами-провидцями. В ролi такого жерця виступае Сiвiлла, «ясного Феба попадя».] Тепер ходiмо лиш в каплицю,
Там Фебовi ти поклонись
І обiщай йому телицю,
А послi гарно помолись.
Не пожалiй лиш золотого
Для Феба свiтлого, ясного,
Та i менi що перекинь;
То ми тобi таки щось скажем,
А може, в пекло шлях покажем,
Іди, утрись i бiльш не слинь».
18.[122 - Сивиллу тут замордовало – в бурлескно-зниженому стилi зображено вiщування Сiвiлли в станi пророчого екстазу.] Прийшли в каплицю перед Феба,
Еней поклони бити став,
Щоб iз блакитного Феб неба
Йому всю ласку показав.
Сiвiллу тут замордовало,
І очi на лоб позганяло,
І дибом волос став сiдий;
Клубком iз рота пiна билась;
Сама ж вся корчилась, кривилась,
Мов дух вселився в неi злий.
19. Тряслась, кректала, побивалась,
Як бубен, синя стала вся;
Упавши на землю, качалась,
У барлозi мов порося.
І чим Еней молився бiльше,
То все було Сiвiллi гiрше;
А послi, як перемоливсь,
З Сiвiлли тiлько пiт котився;
Еней же на неi дивився,
Дрижав од страху i трусивсь.
20. Сiвiлла трохи очуняла,
Отерла пiну на губах;
І до Енея проворчала
Приказ од Феба в сих словах:
«Така богiв олiмпських рада,
Що ти i вся твоя громада
Не будете по смерть в Риму;
Но що тебе там будуть знати,
Твое iмення вихваляти;
Но ти не радуйся сьому.
21. Іще ти вип’еш добру повну,
По всiх усюдах будеш ти;
І долю гiрку, невгомонну
Готовсь свою не раз клясти.
Юнона ще не вдовольнилась,
Їi злоба щоб окошилась
Хотя б на правнуках твоiх;
Но послi будеш жить по-панськи,
І люди всi твоi троянськi
Забудуть всiх сих бiд своiх».
22. Еней похнюпивсь, дослухався,
Сiвiлла що йому верзла,
Стояв, за голову узявся,
