скачать книгу бесплатно
Не по йому ся рiч була.
«Трохи мене ти не морочиш,
Не розчовпу, що ти пророчиш, –
Еней Сiвiллi говорив: –
Диявол знае, хто з вас бреше,
Трохи б менi було не легше,
Якби я Феба не просив.
23. Та вже що буде, те i буде,
А буде те, що бог нам дасть;
Не ангели – такii ж люди,
Колись нам треба всiм пропасть.
До мене будь лиш ти ласкава,
Услужлива i нелукава,
Мене до батька поведи;
Я проходився б ради скуки
Побачити пекельнi муки,
Ану, на звiзди погляди.
24.[123 - Орфей – знаменитий спiвець, син Аполлона. Еней згадуе одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврiдiка, Орфей спустився у пiдземне царство Плутона, щоб повернути ii на землю. Його спiв i гра на арфi так зачарували владик пiдземного царства, що вони дозволили Еврiдiцi повернутися до живих, з тiею одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неi. Орфей не витримав, оглянувся i втратив Еврiдiку навiки. // Геркулес, Геракл – в античнiй мiфологii улюблений народний герой. Звiльняючи людей вiд рiзних бiд i страховищ, здiйснив дванадцять легендарних подвигiв. Один з них – виведення силомiць з пiдземного царства страшного триголового пса Цербера, що стерiг вхiд до пекла, нiкого не випускаючи звiдти. У своiй травестii Котляревський уподiбнюе Геракла до героя украiнськоi народноi легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, «всiх чортяк порозганяв» i визволив звiдти козакiв-запорожцiв. Легенда про Марка Пекельного, – украiнський народний варiант сюжету про великого грiшника, а разом з тим i варiант апокрифiчного оповiдання «Про збурення пекла», – у другiй половинi XVII ст. зазнала вiршованоi обробки (див.: Украiнська лiтература 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. – К., 1983. – С. 185-192). // Охвота – старовинний верхнiй жiночий одяг.] Не перший я, та й не послiднiй,
Іду до пекла на поклон:
Орфей який уже негiдний,
Та що ж йому зробив Плутон;
А Геркулес як увалився,
То так у пеклi розходився,
Що всiх чортяк порозганяв.
Ану! Черкнiм – а для охоти
Тобi я дам на двi охвоти…
Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».
25.[124 - Тобi там буде не до чмиги – тут у значеннi: буде погано, скрутно. // До шмиги – до речi, доладу, гаразд. Чмига, шмига – рiвно вистругана дощечка, яка служить нiвелiром при набиваннi жорна у млинi. // Як пiднесуть iз отцом фиги – тобто завдадуть великоi неприемностi, залишать у дурнях. Фiга – плiд фiгового дерева, iнжир. Дорогi, привознi ласощi; сушенi фiги – один з предметiв чумацького промислу до Криму. // Лунь – хижий птах родини яструбових, зараз зустрiчаеться рiдко, хоч водиться на Украiнi майже повсюдно. Нар.: «Щоб тебе лунь вхопила!» (Номис. – С. 73).]«Огнем, як бачу, ти iграеш, –
Йому дала яга одвiт: –
Ти пекла, бачу, ще не знаеш,
Не мил тобi уже десь свiт.
Не люблять в пеклi жартовати,
Повiк тобi дадуться знати,
От тiлько нiс туди посунь;
Тобi там буде не до чмиги,
Як пiднесуть iз оцтом фиги,
То зараз вхопить тебе лунь.
26.[125 - Менi дай зараз за роботу – Сiвiлла уже вдруге нагадуе про плату (вперше: «…i менi що перекинь» – III, 17), заздалегiдь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знае звичай: наперед не платять. Еней пропускае повз вуха домагання скупоi баби-яги, i та, нiскiльки не образившись (торг е торг), продовжуе давати своi настанови, а потiм веде до пекла. Плату вона одержить уже пiсля повернення з пекла. // Мусовать – мiркувати, зважувати.] Коли ж сю маеш ти охоту
У батька в пеклi побувать,
Менi дай зараз за роботу,
То я приймуся мусовать,
Як нам до пекла довалитись
І там на мертвих подивитись;
Ти знаеш – дурень не бере:
У нас хоть трохи хто тямущий,
Умiе жить по правдi сущiй,
То той, хоть з батька, то здере.
27.[126 - В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому – у книзi мовознавця А. Непокупного це мiсце коментуеться так: «Тут увага мимоволi спиняеться на словi пустий, яке контрастуе зi своiми попередниками – густий, непроходимий (порiвняймо прислiв'я де густо, де пусто), хоча воно й стоiть в одному ряду з ними як однорiдне. Проте враження несумiсностi складаеться лише в нашого сучасника. Що ж до украiнського читача кiнця XVIII ст., якому була адресована «Енеiда», то без сумнiву прикметник пустий у поданому контекстi вiн недвозначно сприймав як синонiм дикого. Саме вiд слова пустий, дикий i утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лiсу великого, густого, нелроходимого – пуща» (Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. – К., 1979. – С. 99).] Поким же що, то ти послухай
Того, що я тобi скажу,
І голови собi не чухай…
Я в пекло стежку покажу:
В лiсу великому, густому,
Непроходимому, пустому
Якеесь дерево росте;
На нiм кислицi не простii
Ростуть – як жар, всi золотii,
І деревце те не товсте.
28.[127 - Згiдно з античними мiфами, той, хто хоче повернутися назад з пiдземного царства Плутона, мусить мати при собi золоту гiлку з чарiвного дерева – символ життя. Взагалi золота гiлка в легендах. багатьох народiв – чудодiйний талiсман, який вiдкривае дорогу в недоступнi мiсця або до скарбiв. І. Котляревський переосмислюе цей мiф у дусi украiнськоi народноi творчостi, легенд, пов'язаних з прадавнiм, ще доби язичества, святом Івана Купала. Раз на рiк, рiв но опiвночi в Купальську нiч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лiсi зацвiтае папороть. Хто зiрве чудесну квiтку папоротi, той опануе таемничими силами, матиме змогу здiйснити своi бажання, добуде закопанi скарби i т. iн. Зiрвати квiтку папоротi дуже нелегко не тiльки тому, що вона рiдко трапляеться, а й тому, що ii стережуть злi духи, нечиста сила. Інколи, щоб добути цю квiтку, входять у спiлку з нечистою силою. У наступних 29 – 33-й строфах поеми Еней у пошуках i добуваннi золотоi гiлки зустрiчае такi ж перешкоди, як i героi народних казок та легенд у походах за квiткою папоротi. Народнi купальськi легенди використав i шанувальник «Енеiди» росiйський письменник М. Гоголь у повiстi «Нiч пiд Івана Купала».]Із дерева сього зломити
Ти мусиш гiлку хоть одну;
Без неi бо нi пiдступити
Не можна перед сатану;
Без гiлки i назад не будеш
І душу з тiлом ти погубиш,
Плутон тебе закабалить.
Іди ж, та пильно приглядайся,
На всi чотири озирайся,
Де деревце те заблищить.
29. Зломивши ж, зараз убирайся,
Якмога швидше утiкай;
Не становись, не оглядайся
І уха чим позатикай;
Хоть будуть голоса кричати,
Щоб ти оглянувся, прохати,
Гляди, не озирайсь, бiжи.
Вони, щоб тiлько погубити,
То будуть все тебе манити;
От тут себе ти покажи».
30. Яга тут чортзна-де дiвалась,
Еней остався тiлько сам,
Йому все яблуня здавалась,
Покою не було очам;
Шукать ii Еней попхався,
Втомивсь, засапавсь, спотикався,
Поки прийшов пiд темний лiс;
Коловсь сердешний об тернину,
Пошарпався весь об шипшину,
Було таке, що рачки лiз.
31. Сей лiс густий був несказанно,
І сумно все в йому було;
Щось вило там безперестанно
І страшним голосом ревло;
Еней, молитву прочитавши
І шапку цупко пiдв’язавши,
В лiсную гущу i пiшов,
Ішов i утомивсь чимало,
І надворi тогдi смеркало,
А яблунi ще не знайшов.
32. Уже вiн начинав боятись,
На всi чотири озиравсь;
Трусивсь, та нiкуди дiватись,
Далеко тяжко в лiс забравсь;
А гiрше ще його злякало,
Як щось у очах засiяло,
От тут-то берега пустивсь;
