скачать книгу бесплатно
Хто призначений, той – гинь!
Друга жiнка: Вона вискочить зi шкiри.
(Кричить вгору)
Айвiнд! Андерс! Ну-ко гляньте –
Чоловiчий. голос: Що такого?
Друга жiнка: Озин син
Посадив стару на млин.
II. Картина
Невеличкий горбок, вкритий кущами й бур’яном. Углибинi, вiдмежована тином, бiжить дорога. Пер Гiнт iде стежкою згори, швидко пiдходить до тину й дивиться на краевид.
Пер Гiнт: А ось i Гегштадт! Митю буду там.
(Переступае тин i замислюеться)
А що як Інгрид не сама?
(Притуляе до очей руку щитком й дивиться вдаль)
До чорта –
Кругом аж чорно вiд гостей весiльних!
А, може, краще вернуся назад?
(Переступае тин)
Усi смiються в очi й поза очi,
Що жаром весь здiймаюся нераз.
(Вiдходить на кiлька крокiв вiд плота й, не замислюючись, обривае з гiлки листки)
Хоча би чарки вiдкiля допастись,
Або нишком непомiтно прокрастись
Непiзнаним! Ох, той чортiвський смiх!
(Раптом роздивляеться навсiбiч, мов переляканий, i ховаеться в кущi) Кiлька людей iз клунками переходить повз у бiк весiльного двору)
Перший мужчина: (в розмовi)
П’яниця батько, мати злiзла з глуздiв…
Перша жiнка: Яка пань-матка, такий син – ледащо.
(Люди проходять далi. Пер Гiнт виходить iз кущiв i дивиться вслiд за ними з паленiючим обличчям)
Пер Гiнт: Невже про мене це плелось?
(З вимушеним жестом)
Байдуже!
Менi тим шиi й голови не скрутять.
(Лягае в бур’ян. Довго лежить, заклавши руки за голову й вдивляеться в небо)
Ну, й дивна хмара! Просто – наче кiнь
На йому лицарь грае у сiдлi,
А позаду вiдьма гонить на мiтлi.
(Тихо смiеться)
То мама iде i кричить – де гониш?
Отямся, Пере, в час, бо шию зломиш!
(Прислонюе вii чимраз дужче)
Їй лячно, може? Просто перед нею
Пер гонить, в срiбну вгорнений кирею,
Вiнком промiнним голова повита,
В коня iскряться золотi копита;
За ним, мов вихор, гонять гордi воi,
Вiдважнi, скорi на новi пiдбоi.
В долинi люде в чорну гурму збитi
Глядять угору. В них роти розкритi.
Жiнки додолу хиляться покiрно,
Вiтають Пера i дружину вiрну.
Пер Гiнт вже цiсар – сипле в коло злотом
І срiблом ясним сiе на голоту,
Усiм у царствi гарно вже живеться,
А Пер на човнах на пiдбiй несеться;
Пiдбивши море, в пристань завертав,
Англiйський принц на березi чекав,
Англiйський цiсар – зiступае з трону,
Бере iз скранi золоту корону І каже…
Коваль:
(до iнших людей, з якими вiн переходить iз цього боку тину)
Глянь – Пер п’яний, мов свиня.
Пер Гiнт: (пiдiймаеться з бур’яну)
Я – цiсар!..
Коваль: (нахиляеться через тин i кепкуе)
Встати ти не рад би? Що?
Пер Гiнт: Коваль! До чорта – що тобi потрiбно?
Коваль: Люндiвськi танцi ходять ще по костях!
Пер Гiнт: Іди до чорта! (пiдстрибуе)
Коваль: Іду вже, йду, та хлопче
Скажи, де був ти тих шiсть тижнiв довгих?
З чортами в горах накладав, чи що?
Пер Гiнт: Творив я там самi дива-дивеннi.
Коваль: (моргае на других)
Почути радi.
Пер Гiнт: Нi. Це вам не вдасться.
Коваль: (через хвилину)
Ідеш у Гегштадт?
Пер Гiнт: Нi.
Коваль: Був час,
Що ти на дiвку не дивився бiсом.
Пер Гiнт: Мовчи, собако!
Коваль: (вiдступае назад) Що ж, ти не журися!
Як Інгрид дала гарбуза, то друга
Дасть може друге.
Ти ж син – Разма Гiнта!
Ходи-но з нами! Там дiвок до ката,
Й удiв там гарних найдеться без лiку!
Пер Гiнт: Пiдеш до чорта?
Коваль: Що ж, роби як хочеш.
Здоров! А дiвку привiтать вiд тебе?
(Ідуть геть, смiються i шепчуть помiж собою)
Пер Гiнт:
(Якийсь час дивиться iм услiд; робить байдужий жест i вiдвертаеться)
Про мене, може Інгрид спать лягати
З ким тiльки воля! Що менi до того?
(Оглядае себе)
Штани подертi, пiрванi, бруднi,
Коби так можна, де нових дiстати!
(Стукае ногою)
Ножем рiзницьким вирiзать би iм
