скачать книгу бесплатно
Пощо менi у сотнях книг читати,
Що рiд людський завжди i скрiзь страждав,
А хто-не-хто i щастя мiг зазнати?
Чом вищиривсь ти, черепе пустий?
Твiй мозок, як i мiй, колись серед туману
Шукав ясного дня, й блукав у тьмi густiй,
До правди рвавсь, i потрапляв в оману.
Стоять, мене на глузи беручи,
Вали, зубцi, колеса, кулi…
Бiля дверей б'ючись, я мав вас за ключi, —
Та ви менi замка не вiдiмкнули…
Бо, повна тайн i бiлим днем,
Природа не вiдслонить запинала,
І що вона тобi вiд духу заховала,
Того не витягнеш гвинтом i важелем.
Ось iнструмент ще батькiвського вжитку,
До нього я нi разу не торкавсь;
Ось блок уже здавен дармуе без пожитку,
Вiд каганця весь сажею узявсь.
Ой, краще б я малий цей спадок згайнував,
Анiж тепер пiд ним, згинаючись, впрiвати!
Що вiд батькiв у спадок ти дiстав,
Тим користуйсь, щоб дiйсно посiдати.
Що без пожитку нам —
то тягар зайвих справ,
А користь вся у тiм, що хвиля може дати.
Та що там iз кутка так вабить, ловить очi?
Чи в пляшечцi тiй криеться магнiт?
Яснiе любо так, мов в лiсi серед ночi
Промiння мiсячне, пробивши хащу вiт.
Привiт тобi, фiале мiй единий,
Утiлення умiлостi людини,
Побожно я на стiл тебе здiйму.
Вмiстилище лагiдних струй дрiмотних,
Виталище витворних сил мертвотних,
Вслужи як слiд господарю свойму.
Дивлюсь на тебе – i страждання глухне,
Вiзьмусь за тебе – поривання вщухне,
Вгамуеться в душi бажань прибiй;
До нiг менi безкрае, свiтле море
Простелеться, мов дзеркало, прозоре,
І вдалинi засяе день новий.
Ось близиться вогненна колiсниця
На легких крилах! Вже готовий я
Новим шляхом в ефiрний безмiр звиться
До вищих сфер, де чистий чин сiя.
Божиста розкiш, вiчне раювання!
Чи ж варт його така гробача слизь?
Так, вiд земного сонця без вагання,
Без жалкування вiдвернись!..
Дерзни вступити самохiть до брами,
Якоi всяк уникнути б волiв;
Ти мусиш зараз довести дiлами,
Що честь людей – не менш, як мiць богiв;
Перед хмурним проваллям не дрижати,
Що в нiм фантазiя до мук нас прирекла,
До того входу прямувати,
Що поза ним пекельний вир пала;
На крок рiшучий мужностi здобутись,
Хоч би й судилося в нiщо там обернутись.
Іди ж сюди, мiй кубку кришталевий;
Залежався ти в цьому футляревi,
Давно вже я про тебе й не гадав!
Ти вигравав ще на дiдiвських святах
І звеселяв гостей понуркуватих,
Коли мiж них ти за столом кружляв.
Твiй штучний карб аж очi в себе брав:
Усi той карб у вiршах толкували,
А потiм враз свiй трунок випивали, —
Я не забув i досi тих забав…
Та не мiнятимусь з сусiдами тобою,
Не мудруватиму над хитрою рiзьбою,
Бо iншого пиття собi надбав.
В тобi ж темнiе сiк п'янкий, фатальний,
Що я обрав на цей бенкет прощальний;
В останнiй раз, самотнiй i печальний,
Вiтаю ранок я, що тайно засвiтав!
(Пiдносить келиха до вуст. Чути дзвони й хоровий спiв).
Хор ангелiв
Христос воскрес!
Мир вам, оплутанi
Згубними, лютими,
Грiшними путами,
Мир вам з небес!
Фауст
Що за гомiн, що за свiтлий дзвiн
Вiд уст вiдводить чашу ненадпиту?
То дзвонiв гук; чи не вiстуе вiн
День Великоднiй змученому свiту?
Ви, хори, почали уже той втiшний спiв,
Що в воскресiння нiч з уст ангелiв бринiв
Потвердженням Нового Заповiту?
Хор жiнок
Миром пашистим
Ми полили Його,
Саваном чистим
Ми повили Його;
В грiб положили
Тiло Його святе…
Як же з могили
Зник ти, Христе?
Хор ангелiв
Христос воскрес!
Радуйтесь, смирнii,
Серцем покiрнii,
В iспитах вiрнii, —
Ви спасетесь!
Фауст
Небесна вiсть любовi й миру,
За чим прийшла в оселю сiру?
Лети туди, де е лагiднi почуття.
Я чую вiсть, але утратив вiру.
А чудо – вiри вкохане дитя.
У сфери тi, вiдкiль той спiв лунае,
Менi заказано полiт;
Та рiдний був той дзвiн менi з малечих лiт,
І знов мене вiн до життя вертае.
Колись, було, в суботнiй тишинi
Небес цiлунок мариться менi,
І чудо чуеться у дзвонi, тайни повнiм,
І я горю в екстазi молитовнiм;
І йду, було, у поле, в лiс,
У тузi солодко-бентежнiй,
І розливаюсь морем слiз,
І свiт встае в менi безмежний!
Так згадую я час дитячих забавок
І щастя свят весни, свобiдне i безкрае,
І спогад любий цей мене вже не пускае
Зробить останнiй, грiзний крок.
Дзвенiть, бринiть, пiснi, яснi, як мрiя!
Сльоза бiжить… О земле, знову твiй я!
Хор учнiв
Землю покинув Вiн,
Вставши iз тлiнi,
Вгору полинув Вiн
В слави промiннi.
Вiн внебесах ясних,
Там Йому стать, радiть;
Ми ж на путях земних,
Тут нам страждать, терпiть.
Ти нас залишив,
Вчителю, ми скорбим:
Ти нас не втiшив
Щастям Твоiм!
Хор ангелiв
Христос воскрес,
Смертiю смерть зборов!
Вiльний вiд зла оков,
Рад мир увесь!
Хто Його чтитиме
Тим, що чинитиме:
Ближнiх любитиме,
Благо творитиме,
Тайну вiститиме, —
З тим буде Божий Син,
З тим буде Вiн!
За мiською брамою
Юрби людей, що вийшли гуляти за мiсто.
Гурт пiдмайстрiв
Із нами хочете? Ходiм!
Другий гурт
Та нi, ми йдем в Стрiлецький дiм.
Першi
А ми до млину водяного.
Один пiдмайстер
Я раджу вам до Доброi Води.
Другий
Коли ж негарна там дорога!
Другий гурт
А ти?
Третiй
Куди вони, i я туди.
Четвертий
Ходiм у слободу, там гулянки на диво,
Дiвчата гарнi, i незгiрше пиво,
І хлопцi б'ючi, хоч куди.
П'ятий
Диви, яка палка натура!
Чи втрете засвербiла шкура?
Ти не заманиш бiльш мене туди.
Наймичка
