скачать книгу бесплатно
Фауст
Собака чорний он там по рiллi блукае.
Вагнер
Та бачу й я – нiчого в тiм немае.
Фауст
Ану пригляньсь, на що воно здалось?
Вагнер
То, мабуть, пудель, що шукае
Свого хазяiна слiди.
Фауст
А глянь, як вiн спiралями кружляе,
Зближаючись щораз до нас сюди!
За ним слiдком у грi витворнiй
Мигочуть iскри голубi…
Вагнер
Та що це ти? Там просто пудель чорний,
А iнше все примарилось тобi.
Фауст
Менi здаеться, нiби вiн проводить
Чаклунський круг навколо наших нiг.
Вагнер
Дивись, як сторожко й непевно
вiн пiдходить —
Замiсть хазяiна вiн двох чужих настиг.
Фауст
Все вужче коло, вже вiн близько!
Вагнер
Ну от, дивись, звичайне псисько,
Гарчить, то знiтиться увесь,
Хвостом виляе – звiсно, пес.
Фауст
До мене, цуцику! На, на!
Вагнер
Ця псина, бач, яка чудна!
Як станеш ти – й вона тут стане,
Гукнеш – одразу прибiжить,
Загубиш щось – то найде вмить,
Цiпка тобi з води дiстане.
Фауст
Ти правду кажеш, духа тут нема;
В цьому собацi – виучка сама.
Вагнер
І мудреця, бувае навiть,
Такий собака зацiкавить;
Твоеi ласки сповна заслужив
Годованець веселих школярiв.
Увiходять до мiськоi брами.
Кабiнет Фауста
Фауст увiходить з пуделем.
Фауст
Покинув я поля i луки,
Що у нiчнiм туманi сплять,
Ущухли в грудях лютi муки,
І буйнi пориви мовчать.
Душа стражденна просвiтлiла —
Благословен просвiток цей!
І знову в нiй заговорила
Любов до Бога, до людей.
Спокiйно, пуделю! Годi тобi вертiться!
Чом ти там на порозi гарчиш?
Ляж бiля печi, треба зiгрiться…
Ось на подушку, та мовчи ж!
Кумедно кружляв i петляв чогось ти,
Як сюди ми йшли по дорозi крутiй,
Тепер попав до мене в гостi,
Так шануватися умiй.
Коли у келii смиреннiй
Знов свiтло лампи спалахне,
В моiй душi, добром натхненнiй,
Зринае видиво ясне.
Думки стають чiткi i стислi,
Надiя лине в майбуття,
І знову, знов я зношу мислi
До потайних джерел життя.
Та цить же, пуделю! Твое завивання
Не гармонуе зi звуками тими,
Що душу сповняють думками святими.
Таж нам вiдоме людське глузування
З високого всього,
З того, що в ньому не тямлять нiчого;
Осмiюють вони прекрасне все;
І ти туди ж, за ними, псе!
Та лихо менi! Я знову нудьгую,
В душi задоволення бiльше не чую…
Чом так швидко криниця висихае,
А мене знов спрага змагае?
Не раз таке було зi мною…
Та з цим ще можна позмагатись:
Нам треба вiрою пройнятись,
Премудрiстю понадземною,
Нам тiльки Вiдкриття з'ясуе свiт.
Вiдкрию Новий Заповiт,
Вiдкрию текст прадавнiй знову,
Заглиблю в нього пильний зiр
І цей священний первотвiр
Перекладу на милу рiдну мову.
(Розгортае книгу i лаштуеться перекладати).
Написано: «Було в починi Слово!»[24 - «Було в починi Слово!» – Фауст перекладае Євангелiе вiд Іоанна. Грецьке слово ????? мае значення «слово» i «першопричина, закон». Отже, Фауст приходить до думки, що першозаконом буття була «дiя» (die Tat). Звертае на себе увагу, що Фауст полемiзуе з Лютеровим перекладом цього мiсця в Бiблii. Зберiгся переказ, що, коли Лютер перекладав Євангелiе, з'явився чорт, але богослiв кинув в нього чорнильницею. Лютер пишався тим, що, на вiдмiну вiд Фауста, встояв перед спокусами диявола.]
А може, переклав я зразу помилково?
Зависоко так слово цiнувать!
Інакше треба змiркувать,
Так внутрiшне чуття менi говорить.
Написано: «Була в починi Мисль!»
Цей перший вiрш як слiд осмисль,
Бо ще перо бiди тобi натворить.
Хiба ж то мисль i свiт i нас створила?
А може, так: «Була в починi Сила!»
Пишу – i сумнiв душу огорнув:
Я, мабуть, знову сутi не збагнув…
Та свiт свiнув – не зрадила надiя,
І я пишу: «Була в починi Дiя!»
Коли ти хочеш тут сидiти,
Пуделю, то годi вити
І скавулiти!
Менi в роботi заважаеш,
Господаря так зневажаеш!
Хоч менi з кiмнати
Прийдеться тiкати,
Хоч гостю покажу порiг:
Бiжи туди, звiдкiль прибiг!
Та що це? Що я бачу?
Чи я притомнiсть трачу?
Чи це не сон, чи не мара?
Собаку щось мов розпира —
Росте, росте, як та гора,
Втрачае подобу собачу!
Так ось кого я пригостив!
Немов страшенний бегемот,
Вiн блимнув оком, роззявив рот.
Ну що ж! Бог милостив!
Пекельне кодло розженем
Ми Соломоновим ключем!
Духи
(в коридорi)
Одного уже зловили —
Обережно, браття миле!
Як в капкан хитрий лис,
Втрапив в пастку хижий бiс.
Тiльки глядiть!
Пiдлетiть та заграйте,
Все змiшайте,
І звiльнiть його, звiльнiть!
Якщо ми зможем —
Йому допоможем;
Вiн нашiй породi
Теж стане в пригодi.
Фауст
Я звiра чарами зв'яжу,
Замову Чотирьох скажу:
Саламандро, блищи,
Ундiно, течи,
Сiльфiдо, подуй,
Кобольде, працюй!
Той, хто не знае,
Що в кожнiй стихii
Силу становить —
Той не здолае
Добрi й лихii
Духи замовить.
В огнi розвiйся,
Саламандро!
В водi розлийся,
Ундiно!
Блисни в повiтрi промiнно,
Сiльфiдо!
Дай дому помiч незмiнно,
Incubus! Incubus!
Вийди, я тебе не боюсь!
Ось всi чотири —
Нема iх в звiрi…
Лежить i вищиривсь, бридкий;
Його не зрушив поклик мiй!
Та ще я нову
Вживу замову.
Ти, може статься,
