скачать книгу бесплатно
І мiць ненавистi й любовi —
Минулу молодiсть верни!
Комiк
Та молодiсть потрiбна лиш,
Як ворог у бою натисне,
Як дiвчина, усiх милiш,
Тобi сама на шию звисне,
Як вабить здалеку вiнок
Тебе добiгти ген до цiлi,
Як на умi тобi танок
І пиятика ночi цiлi, —
А струни лiри золотi
Рукою вправною торкати,
Назустрiч обранiй метi
Стежками звинними блукати, —
Це вам, старим, i Бог велiв,
І цьому тiльки маемо радiть ми,
Бо старiсть з нас не робить малюкiв,
Вона лиш застае нас дiтьми.
Директор
Покиньте спори й аргументи,
Лишiть докори й комплiменти, —
За них нiчого не купить;
До дiла треба приступить.
Натхнення, настрiй – то бридня все,
Смiлiшi будьте, iх не ждiть.
Коли поетом ти назвався,
Умiй натхненням володiть!
Варiть же швидше, друже милий,
Крiпкий напiй, що ми ждемо;
Чого сьогоднi не зробили,
Те завтра не прийде само!
Отож i дня дарма не гайте,
Як тiльки е можливiсть десь,
За коси враз ii хапайте
І вже iз рук не випускайте,
Поки свого не доб'етесь.
Адже яких лише дивацiй
Не бачив наш нiмецький кiн!
Тож не шкодуйте нi машин,
Нi чудернацьких декорацiй.
Не бракуватиме зiрок,
І сонця, й мiсяця, i неба,
Дамо й води, й вогню, як треба,
І скель, i звiрiв, i пташок!
Так розмiркуйте ж все дотепно,
На сценi всесвiт умiстiть
І швидко й бережно пройдiть
Із неба через землю в пекло.
Пролог на небi[16 - Вистава барокового театру на мiфологiчну, зокрема бiблiйну, тематику вiдкривалася «прологом», де показувалося, як боги та iншi вищi сили оглядають земнi обшири i бесiдують про людей (героiв п'еси), чия доля в iх владi. За традицiею, пiсля цього персонажi прологу вже не брали участi в самiй виставi.]
Господь, архангели, згодом Мефiстофель.
Рафаiл
Могутнiм громом сонце грае
В гучному хорi братнiх сфер
І путь накреслену верстае
Од первовiку й дотепер.
Цих незбагненних див видiння
Сповняе силою серця,
І, як у перший день творiння,
Величнi всi дiла Творця.
Гавриiл
Земля iз швидкiстю страшною
В просторi крутиться-лiта,
І райське свiтло дня чергою
Змiняе ночi темнота.
Хвилюе море неозоре
І шумом скелi покрива,
Та сфер стремлiння вiчно-скоре
І гори, й море порива.
Михаiл
Бурхають бурi навзаводи,
Шумлять нестримано кругом
І огортають твердь i води
Таемно-грiзним ланцюгом.
Блискоче з хмар руiнний пломiнь,
Громам осяюючи путь,
Та всеблагоi ласки промiнь
Приборкуе стихii лють.
Всi трое
Цих незбагненних див видiння
Сповняе силою серця;
І, як у перший день творiння,
Прекраснi всi дiла Творця.
Мефiстофель[17 - Мефiстофель – (або Мефiсто) – на думку Гете, це нiмецьке iм'я диявола поширилося лише у XVI—XVII ст. Етимологiя не з'ясована до кiнця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis – отруйнi випаровування землi (пор. в «Макбетi» В. Шекспiра про вiдьом: «В землi е бульбашки, як i в водi, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Вiктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корiнь ????? – видумка, хитрiсть (пор. укр. «метикувати»), поеднаний з нiмецьким Teufel (чорт), а також iвритськi коренi «мефiз» – руйнiвник i «тофель» – брехун.]
О Господи, ти знов мiж нас явивсь,
Питаеш, як iдуть у кого справи;
Мiж челяддю i я тут опинивсь,
Бо ж завше був до мене ти ласкавий.
Не вмiю я так комплiментiв править,
Як ангели, удатнi на язик,
Вiд пафосу мого ти б засмiявся навiть,
Коли б ти був од смiху не одвик.
Сонця й свiти залишу я в спокоi —
Я свiдок лиш мiзерностi людськоi.
Смiшний божок землi не змiниться нiяк, —
Як спервовiку був, так i тепер дивак.
Погано вiн живе! Не треба
Було б йому давать i крихти свiтла з неба.
Тим розумом владае вiн,
Щоб жити, як тварина iз тварин.
Та вiн же чисто коник той цибатий
(Пробачте порiвняння це менi):
Не пiдлетить, а вмiе лиш стрибати
Та знай сюрчить в травi своi пiснi.
Та у травi iще б якось жилося,
Так нi, притьмом в болото суне носа.
Господь
І вiчно скаржишся менi ти!
Невже ж тебе задовольнити
Земля нiколи не змогла б?
Мефiстофель
Нi, Господи! На нiй одне лихе твориться:
Так люди мучаться,
що жаль на них дивиться, —
Вже проти них i запал мiй ослаб.
Господь
Ти знаеш Фауста?
Мефiстофель
Вiн доктор?
Господь
Вiн мiй раб!
Мефiстофель
Та раб то раб, а служить по-якому?
І iсть, i п'е вiн щось не по-земному.
Його думки, на безум хворi,
Ширяють десь в непевнiй далинi.
То з неба б вiн зiрвав найкращi зорi,
То пив би вiн всi радощi земнi;
Та нi земля, нi далi неозорi
Не вдовольнять тiеi маячнi.
Господь
Вiн поки що у мороцi блукае,
Та я вкажу йому до правди вхiд,
Бо знае садiвник, як деревце плекае,
Який вiд нього буде цвiт i плiд.
Мефiстофель
Та вiн не ваш, я ладен закладатись!
Дозвольте лиш за нього взятись,
І пiде вiн за мною вслiд.
Господь
Я згоден, спробуй його злудить,
Поки живе вiн на землi;
Хто йде вперед, той завше блудить.
Мефiстофель
Спасибi вам; з мерцями справи злi,
Я не люблю тii мороки;
Менi за них милiш здоровi, повнi щоки;
Я так люблю живих людей,
Як любить кiт живих мишей.
Господь
Що ж, спробуй вiдiрвати духа
Вiд його першоджерела
І, якщо вiн тебе послуха,
Зведи його на стежку зла.
Знай, сам ти осоромишся натомiсть:
В душi, що прагне потемки добра,
Є правого шляху свiдомiсть.
Мефiстофель
Свiдомiсть швидко завмира!
Я знаю, в мене певна гра.
А вже коли свого доб'юся,
То матиму утiху немалу:
Нехай тодi плазуе у пилу,
Як та змiя, моя тiтуся.
Господь
Приходь сюди безпечно завше,
На ваш-бо рiд не маю ворожди;
А з духiв заперечення, лукавче,
Ти був менi найстерпнiший завжди.
Людина не всякчас дiяльностi радiе,
Понад усе кохае супокiй;
Потрiбен iй супутник ворушкий,
Щоб бiсом грав i збуджував до дii.
А ви, справдешнi дiти Божi,
Любуйте на дива творiння гожi!
Нехай живий i вiчно-творчий дух
Лле скрiзь любовi свiтло животворне
І явищ бiг, речей минущих рух
