скачать книгу бесплатно
Твоiми говоритиму устами
До всiх народiв i до всiх вiкiв,
Твоiми я тернистими стежками
Вестиму своiх вибраних борцiв.
Тобою я навчу iх вiдрiкаться
Життя i свiта для високих дум,
Сучасних нужд, погорди не лякаться,
У свiтлу цiль зострiливши весь ум.
Ось уст твоiх я пальцем доторкнуся
І вложу в них своiх глаголiв жар.
І наострю твiй слух, щоб, як озвуся,
Ти чув мiй голос, наче грiм iз хмар».
Я ниць упав. «О, чую, Пане, чую!»
І серп я кинув, i пшеничний стiг,
І батькiв дiм, невiсту молодую.
І вiдтодi не бачив бiльше iх.
* * *
А галици свою р?чь говор?хутъ[60 - А галици свою р?чь говорjхутъ… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].
Ти знов лiтаеш надо мною, галко,
І крячеш горя пiсню монотонну;
Глядиш у серця глибину бездонну
І бачиш гниль, гидоту беззаконну —
Не страх тобi нiчого i не жалко.
У тебе очi яснi на падлину;
Пiдлоту, самолюбство i брудоту
Ти здалека добачуеш достоту;
Твоя душа, мабуть, рiдня болоту,
Що в собi бачить цiль всього й причину.
О, знаю, заклюеш мою ти душу!
На тiм степу беззахиснiм, безводнiм,
У тiм хижацькiм стовпищi голоднiм,
Знесилений в змаганню тiм безплоднiм,
Твоею жертвою я впасти мушу.
Мое ти фатум, невiдступна зморо,
На мозок мiй нещасна кандидатко,
Не кряч так зично, не лети так падко!
Не бiйсь, пiде твоя побiда гладко!
Я не втечу! Впаду вже скоро-скоро!
* * *
Се оу Рим? кричатъ
подъ сабл?ми половецкими[61 - Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм». Маеться на увазi iсторична подiя – облога й зруйнування мiста Римiв на правому березi пониззя Сули (тепер городище бiля с. Великоi Буримки Чорнобаiвського р-ну Черкаськоi обл.) половецьким вiйськом пiд проводом хана Кончака бл. 1187 р. Цiй подii Франко присвятив iсторичну поему «Кончакова слава. Пригода з лiт 1185—1187» (1916).].
Крик серед пiвночi в якiмсь глухiм околi.
Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?
Чи хто поранений конае в чистiм полi?
Чи плачуть сироти, ограбленi i голi,
Без батька-матерi, без хлiба i без дому?
Невiдомий спiвак походу степового…
Замiсто струн нап’яв вiн тетиви спижевi,
Давно забуту рать з сну будить вiкового
І до походу, знай, накликуе нового
«За землю Руськую, за рани Ігоревi»[62 - «За землю Руськую, за рани Ігоревi». – Ремiнiсценцiя зi «Слова о полку Ігоревiм».].
Давно забута рать в забутiй спить могилi,
І Ігор спить, i з ним все плем’я соколине;
Лиш крик поета ще лунае в давнiй силi,
Байдужiсть сiрая куняе на могилi,
А кров iз руських ран все рине, рине, рине.
* * *
Жены русськi? въсплакаша с?[63 - Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].
Де не лилися ви в нашiй бувальщинi,
Де, в якi днi, в якi ночi —
Чи в половеччинi, чи то в князiвськiй удальщинi,
Чи то в козаччинi, лядщинi, ханщинi, панщинi, —
Руськii сльози жiночi!
Скiлько сердець розривалось, ридаючи,
Скiлько зв’ялили страждання!
А як же мало таких, що мiцнiли, складаючи
Слово до слова, в безсмертних пiснях виливаючи
Тисячолiтнi ридання!
Слухаю, сестри, тих ваших пiсень сумовитих,
Слухаю й скорбно мiркую:
Скiлько сердець тих розбитих, могил тих розритих,
Жалощiв скiлько неситих, слiз вийшло пролитих
На одну пiсню такую?
* * *
А любо испити шеломомъ Дону[64 - А любо испити шеломомъ Дону… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].
І досi нам сниться,
І досi маниться
Блакитного того Дону
Шоломом напиться.
Вiд роду до роду
Сю далеку воду
Ми спiвали-споминали,
Як мрiю-свободу.
Якби-то нам з Дону
Та не було грому,
То вже б ми над Бугом, Сяном
Не дались нiкому.
Якби-то над Доном
Стали ми рядами,
Залiзними панцирями
Сперлися з ордами!
Були би ми «Полю»[65 - «Поле» (Дике Поле) – у значеннi «орди кочiвникiв», «половецька навала».]
Шляхи заступили,
Золотими шоломами
З Дону воду пили.
Була б нас не рвала
Степовая птаха,
Якби на Дону стояли
Чати Мономаха[66 - Володимир Мономах (1053—1125) – великий киiвський князь, автор пам’ятки дидактичноi лiтератури «Поучення дiтям».].
Лiниво-лiниво,
Як Доновi хвилi,
Плили вiки за вiками,
Наш гаразд розмили.
Довелось-таки нам
Над тим Доном стати:
Робiтницькими валками
Байдаки таскати.
Довелось-таки нам
До його застукать:
Пiд землею для чужого
Камiнь-вугiль цюкать.
Довелось-таки нам
В нiм шукати броду:
Не шоломом – пригорщами
Пити з нього воду.
Довелось-таки нам
З Дону дань приймити:
Бурлацькii шмати прати,
Босi ноги мити.
* * *
Лисицы брешутъ на черлены? щиты[67 - Лисицы брешутъ на черленыj щиты… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].
Вийшла в поле руська сила,
Корогвами поле вкрила;
Корогви, як мак, лелiють,
А мечi, як iскри, тлiють, —
Не так тлiють, iскри крешуть,
А лисицi в полi брешуть.
Вийшла в поле руська сила,
Не щоб брата задусила,
Не щоб слабших грабувати,
А щоб орди вiдбивати,
Що живим труну нам тешуть, —
А лисицi в полi брешуть.
Не чужого ми бажаем,
Та й свое не зневажаем,
Та й не пень ми деревляний,
Щоб терпiти стид i рани,
Поки нас граблями чешуть, —
А лисицi в полi брешуть.
Брешуть на щити червонi,
Як брехали во днi онi,
Як щитами руськi сили
Степ весь перегородили,
Мов степовая пожежа
Степ увесь перемережа
З краю в край з одного маху!
Завдали ж лисицям жаху
Тi щити! І досi сниться
Їм та руськая вольниця,
Те гулящее юнацтво,
Те козацтво, гайдамацтво,
Що не знало волi впину,
Що боролось до загину;
І пройшло, як море крови,
Як пожежа по степовi,
По iсторii Вкраiни…
Навiть згадки, навiть тiнi
