banner banner banner
Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

скачать книгу бесплатно

Аж там оре мужик плугом.
Ой, став ляшок гадати,
Щоби ему сказати.
Да гадав ляшок до пiвдня,
Прийшов пiшком до плуга.
Бодай здоров, ляшку, був,
Помагай-бог чом забув?
Да подай, хлопче, батога,
Буду вчити ляшка я
Помагай-бог давати
І шапочку знiмати.
Да бiда ляшка спокусила,
Прийшов ляшок до русина.
Помагай-бог не дав
І шапочки не здонняв.
І той його привiтав,
За чуприну вихитав,
Познав русин, що ляшок,
Бо пiд носом порошок.
Гей, пiшов ляшок дорогою,
Надибав бiлу гусь над водою,
Помагай-бог, бiла гусь,
Навчила мене тая Русь,
Леч ось iдет медвiдь кусий,
А вiн мовит, що й то русин,
І зняв шапку хутненько,
Уклонився низенько.
Медвiдь мовит: що, лях, грати?
Почав з ляшком жартовати.
Медвiдь з ляхом попiграв
І чуприну обiдрав.

Поети XVIII сторiччя

Левицький

ПІСНЯ СВІЦЬКА

А хто ж ся на свiтi без долi уродить,
Тому нiгди людська ценсура не шкодить,
Людем-бо i щастя на свiтi даруе,
А менi i тое життя одiймуе.

Волiв би-м не знати, що в себi свiт може.
За що мя караеш, ах, мiй моцний Боже!
Ей, трудно ся менi на тое подняти,
Всiм моiм ворогам писки згамовати,

Трудно з ворогами, да нiщо чинити,
Прийдеться як камiнь в воду утопити.
Встають i близькi сусiди судять,
По дорогах мя неслушнi гудять.

Отця на мя i матку завше направляють,
На невинность мою би на мнi не дбають.
І що ж я учинив тим ворогам важко?
Скарай iх, о Боже, на душi iх тяжко.

Розкажи ж, о Боже, землi мя пожерти,
Альбо позволь менi всi вороги стерти.
Ци навiки кажеш той бiди терпiти,
Що вороги чинять, аж тяжко глядiти.

Ей, бодай вороги тii скаменiли,
Котрii на мое життя ся скупили!
Бодай зуби, очi собi вибрехали,
І як камiнь в воду, бодай так пропали.

Григорiй

Гей ти, горда дiвонько, на що ти дуфаеш:
Ци на вроду, ци на багатство, ци стан пенкний маеш?
Не вважай на брови, бо не собольовi,
Нi на стан статний, бо не бардзо гречний,
Нi врода хороша.

Розважаеш ти, миленький, гордость мою дармо,
Бо я ходжу смутная, трачу лiта марно,
Бо щастя не маю, долю проклинаю:
Кого вiрне люблю, того не видаю.
Тужу безпрестанно.

І хоч би я не рада сердечне тужити,
Же не найду iншого, з ким би-м мала жити,
Я тебе кохаю, всегда споминаю,
Анi вдень, нi вночi я спання не маю
Через твою вроду.

Годi мене зводити, i так час немалий,
Бiльше не буду терпiти через те слави.
Коли мене любиш, не пускай нiкому,
Бо я присягаю лиш тобi самому,
Мой милий, сердечно.

О, зрадливое кохання, що мя iзрадило:
За того мушу пiйти, що серцю немило.
Та я iз нелюбом лiта своi згублю,
Як того обачу, що я його люблю,
То ревне заплачу.

Розступися, земле, нехай пойду в тебе,
Бо я плачу безпрестанно, мой милий, без тебе.
Доле нещасная, що есь учинила?
Хоч я сяду iсти – вечеря немила.
Мушу перестати.

І то жаль мнi не помалу друже мой миленький,
Зриш предивне оченьками, як сокол сивенький.
Завше поглядаю я на твою вроду,
Же сам есь хороший i пенкного роду.
Тугу мнi заводиш.

І так з жалю тяжкого i з туги немалой
Не знаю, що чинити головоньцi своей.
Прийди ко мнi вскорi, утiш мя, смутненьку.
Розвесели тугу у моiм серденьку,
Додай ми утiхи.

Юлiан Добриловський

(1760–1825)

Народився на Волинi. Поет i проповiдник. Врав участь у редагуваннi почаiвського «Богогласника» (1790). Видав переклад «з славенско-рускаго на простий и посполитий языкрускiй» книги проповiдей «Науки парохiалнiя». У 1796р. вiн прибув до Львова, де був проповiдником.

Автор кiлькох поезiй.

ДАЙ ЖЕ, БОЖЕ, ДОБРИЙ ЧАС

Дай же, Боже, добрий час,
Як у людей, так у нас,
І щасливу годину
Розвеселiм родину.

Приспiв: Ой ну-ну, ой ну-ну,
Розвеселiм родину!

Ви, малii пендраки,
Витинайте гопаки,
Ну же живо, ну же ну,
Розвеселiм родину.
Ви, дiвчата з хлопцями,
Поставайте враз з нами,
В так щасливу годину
Розвеселiм родину.

Ви, матерi з бабками,
Поставайте враз з нами,
Вiзьмiть дзбанок всердину —
Розвеселiть родину.

А так станьмо всi в коло,
Заспiваймо весело,
Най Бог в кожду годину
Розвеселить родину.

* * *

Днесь пора i той час,
Охочий день для нас,
Всi станьмо в коло,
В тiм колi весело,
Заспiваймо враз.
Бог нам той день дав,
Всiх нас ту зiбрав;
Але ж просiм його,
Щоби нам свойого
Духа даровав.
Од тя просим враз,
Щасливе дай для нас
День той пережити,
В нiм ся веселити,
І на каждий час.
Нехай нас вспоможе
Ласка твоя, Боже;
Бо без тебе, Бога,
Анi до порога
Нiхто не може.
В всякой потребi
Дай ласку i в небi
Тебе оглядати,
І враз оддавати
Честь, славу тебi.

Бурлескна поезiя

* * *

Любо то я мало що вмiю,
А предця, що-м витовк, то i розумiю.
Юж би-м я i много до тих час того письма знав,
Коли би ми дяк частенько iсти давав.
Але часом два рази або раз,
І для того ми в серцi на дяка ураз.
І так з лиха голова дурiе,
Хоч нерада душа, та говiе,
А через неповольнii пости
Посхли у менi жили i костi.
Правда, часом рад дяк щиро дати,
Тiлько бiда, же нiзвiдки взяти!
Бо з вiршем з двадцять хат оббiгну, мало що достану,