скачать книгу бесплатно
А, прийшовши до школи, ледве дяка в душi живого зостану,
Бо який такий бiжить з губою, як з халявою, до горщати,
Аж на остатку нiщо i менi посьорбати.
І так вони у мене з горщаток деруть,
Власне, як пси стерво, i рвуть.
Але коли би Бог дав весни дочекати,
Мушу ся з тими поганцями пожегнати.
А коли ся буду з ними розлучати,
Буду вас, усiх парафiян, на бенкет прохати.
* * *
Христос воскрес, ба, правда, народився!
Не дивуйтеся, панове, що я помилився,
Бо часом чоловiку фрасунок голову сушить,
Розум заворочае, здоров'я мучить!
Спомнив-ем собi, яких-то бiд школа приймуе,
І хто в нiй для науки нендзи коштуе!
Бачите, моя чуприна, як круч, вгору встала?
Тьфу, пек, либонь на вiтер, бодай пропала!
Ба чомусь ми ся i черево одуло —
Либонь тут празник у когось почуло!
Ой, смiйтеся, як хочете, бо вам, виджу, смiх, —
А коли би котрий дав сiрячину, хоч як мiх!
А хоча й би котрий дав шеляжину
Ачей би собi припрятав хоч на злую сукманину!
Приходять свята альбо юж настали,
Принаймнi би-сьте нам хоч по грошу дали!
Такий же бабам пiдчас шлють i пироги,
А до нашоi школи, либонь, не знають дороги!
Ану-но, гди ся вам трафить з пирогами, i нас не забувайте,
А дороги до нашоi школи добре ся питайте!
А iще вам щось хотiв-ем оповiсти до скутку
Тiлько ви те майте у своiм розсудку!
Мав-ем шату дорогую, що-м ii сiм лiт латав,
Як же-м прийшов до вашого мiста, то-м ii подрав.
І мав-ем штани, що-м iх пiвроку латав,
І так наш пан дяк прибрав та iх у мене украв!
Я, неборак, у штанах добрих хотiв пiти на вечорницi,
А наш пан дяк, приоздобившися у моiх штанах, пiшов до молодицi.
І юж виджу, же межи вами тяжко ся зарятувати,
Хiба мушу в iншi краi вандрувати!
Ось дивiться, панове, який на менi кожух!
Власне, як у спасiв пiст подраний лопух!
Надувся, як доробало, що в нiм сидять квочки,
Власне, як в ямi iз пiр'ям бочки!
Егей, виправа, виправа, власне, як луб!
Тiльки що не до строю краяно, власне, як чернечий кублук.
І от з лихом йому – як лiзе докупи!
Власне, як руно козяче, коли вкинуть до ступи.
Але потреба би його полатати,
Коли би тiльки едвабу достати!
Бо шкода би його шити нитками, хiба купити валовини?
Офримарчив би-м його межи купцями, не бавивши i години,
І усiх би-м вам на могорич великий запросив;
Хоч би-м цiлий лабець з нього пропив,
Не жалував би-м вас пошанувати,
І ведлуг приятельства уконтентувати.
* * *
Христос воскрес, щаслива година!
Благословенная ковбаса i солонина!
А порося до сокола би ся рiвняло,
Бо коби крила мало, то би попiд небеса лiтало!
Так-ем того дiзнав,
Гди-м печеню, i ковбасу, i порося добре затинав.
І так мя тая ковбаса розiбрала,
Аж мя матуся водою одливала
І мовить: «Синку, iще борщику iзварю!»
А по хребту добре кием, по ребру!
Вчорам був пiшов тiлько пiд едно окно спiвати,
А отой чоловiк почав на мене з собаками гукати:
«А улю, люлю, ловiть котюжого сина!
Коби пiймати, добра у нього чуприна!»
А я, неборак, широко ногами ступаю,
А iншим нищим неборакам голосом подаю:
«Утiкайте подалеку тоi хати,
Бо той чоловiк псами i кием хоче нас забiгати!»
Я кричу, а он мя кием став зогрiвати,
Мусив-ем, панове, на дорозi лечи одпочивати.
Гвалт, гвалт, люди добрi, рятуйте,
Або мя старою солониною шмаруйте!
Прошу вас, панове, до доктора мя дайте,
Ачей би-м до здоров'я прийшов, кашi з молоком присилайте!
* * *
Помагай Бог вам, панове мiщане,
І тобi рокови, пане Іване!
А чи знаеш, коли-м до тебе прийшов хлiба просити,
А ти мене хотiв заправити ячмiнь молотити?
А я, тее зрозумiвши, i хлiба не чекав,
Але-м з хати, як опарений, умикав?
Прибiг-ем пiд другую хату i там не дали нiчого,
Але i там сказали: «Го-го-го! Маю я спiвака такого!»
Я, бiгаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав
І ледве-м аж на Хоминiм городi двi моркви дiстав.
Аби чим-кольвек свiй галдун напхав.
А певне, не буду служити,
Бо трудно ся з богом бити,
Коли ся не хоче робити.
Волю я, панове, дiвчину якую за себе заживати,
Ачей би i я де мiг паном попом зоставати.
Правда, i першая небiжка за мною розкошi заживала,
Завше сьомого дня пастернак з хрiном iдала.
Але я ii не хотiв любити,
Бо не хочувала нiчого робити.
Правда, вона не пряха i я не косар, —
Не потреба би присмаки, хоч би i поцвiлий сухар.
Привандрував я до мiста Козина,
Аж там школа пирогами накривана.
А почав дощ на мене сметяний iти,
А я, неборак, почав рот пiдкладати.
Аж зараз почав iти i пироговий град,
І тiй пригодi барзо був рад.
Там-то, панове, мiсто снiгу бринза, як снiг, з мiха ся сиплеть,
А з-межи неi масло плястрами ся ринеть.
Там-то доми з самих сал мурованi,
А лоем, замiсть вапна, шмарованi,
Книшами, пирогами побитi,
А паляницями зверху накритi.
Дверi з полтiв, а ковбаси до неi защiпки,
А вмiсто колодок – пшеничнii галушки.
Там душа моя прагне, там я iти маю,
Допоможи, Боже, о що я гадаю,
Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкавi.
Не даете нам хлiба, анi жадноi страви.
Але ви, панове мужеве, лiпший на нас респект майте,
Коли прийде нищий, хлiба i страви давайте.
Бо як ви нам старання не будете давати,
То скоро по воскресенiю будемо собi деiнде мiсця шукати.
А iз'iвши паску,
Не стоiмо о дiвочу ласку.
* * *
Гой, гой, подпив-ем собi горiлкою нинi добре,
Хто мя хоче слухати, повiм йому охотне.
Хвала Богу, юж i свята прийшли! Хто iв паску,
А я ii не видiв, тiльки свою Настку
Але то ви хочете, як бачу, всi о тiм знати,
Хiба аж вам мушу пальцем показати.
Хвала Богу, тiшимося, окрасити яйця наступили,
Але бо ся i дiвчатам личенька запалили.
Чи не хтять вони лiкаря альбо доктора?
Я правдиве доктор, приiхав-ем з мiста Надвiрноi.
Бретери добрi мiю, хто хоче зажити?
Але перше хтiте мя просити.
Правду мушу признати, паска мя минула,
Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.
Моя то ж Олена ходила на губи,
Настрашилася лиса, закленула зуби.
І я, панове, о собi страх великий маю,
Коли бiк правий на голiй землi, а я лiвий складаю.
Моя небiжка мати, если знаете, стара Кулина,
Два рази в рiк до церкви ходила.
На рiздво i на Великдень варила кашу з хрiном,
Пастернак з росолом, з дубовим корiнням.
І я часом тiеi потрави заживив-ем,
Але ж i голос добрий мав-ем.
О, тепер-то я, панове, охрип, бо-м на горi спiвав,
Чути мя було по самий Ярослав.
Іще-м ся був гарячоi браги напив,
І од того часу голос-ем утратив.
Чи чували-сьте, панове, що я iще вмiю?
Як пiду до корчми, то голос мiю!
А в церквi – не питай, щоби спiвати.
Чи не волю я помежи пекарки хлiба прохати?
І ви теж, панни, ласкавi на мене бувайте,
Паски, перепiчки з хрiном давайте.
«Христос воскрес», дяки, заспiвайте,
А ви, дiвчата, за тую вiрш писанку дайте.
І ви теж, панни, ласкавi на мене бувайте,
Паски, перепiчки, солонини з хрiном давайте.
І я теж на вас буду ласку мати,
Де буде музика грати, мушу вам давати знати.
ОЙ, ЯК МЕНЕ МОЯ МАТИ ДАЛА ДО ШКОЛИ
Ой, як мене моя мати дала до школи,
Ой, зазнав я тяжкоi неволi:
Казав менi бакаляр говори «аз»,
А як же я не вимовив – гоп в писок раз!
Крикнув же вiн другий раз: «Говори «буки»,
Іще-м не вимовив – вже-м впав в його руки.
Крикнув потiм в третiй раз: «Говори «вiде»,
Уже ж його рука по чупринi iде.
А як сказав учетверте: «Говори «живiте»!
Тепер його, хлопцi, на лавку кладiте!»
Ой, просив я ся i молив я ся;
Нi менi ся випросити, нi ся намолити.
Ах, ти мiй учителю, ах, ти мiй крiлю,
Отпусти менi сей раз, бо уже млiю.
Тридцять раз я омлiвав i тридцять ожив,
А вiн щораз лучче руки доложив.
