скачать книгу бесплатно
– Вiн огидний та жалюгiдний!
– Ти ще маленька.
Мама втратила до мене iнтерес i повернулася гарним обличчям до гостей. Вона любила говорити загадками.
* * *
У саду зашипiли феерверки. Ми з мамою i татом обнялися. Рудий поляк помирився з угоркою. Час подарункiв. Першим полiз пiд кипарис мукаючий старигань. Йому подарували жовту гумову качку. Виставивши зади, пiд кипарис полiзли киянки; вони витягли звiдти дорогi альбоми з мистецтва. Киянки виявилися модними художницями.
Теж пiрнула пiд кипарис.
Щастя новими щасливими сльозами пирснуло з моiх очей. Як у клоуна! – промайнуло у мене в головi. Пiд кипарисом я знайшла велику коробку, обгорнуту срiбним папером. Перев’язана широкою червоною стрiчкою, коробка блищала, як снiг пiд Москвою. На снiгу було написано: МАРУСІ.
– Можна, – трохи злякалась я, – розгорнути?
– Даффай! – пiдморгнув тато. Ми з татом у пафоснi моменти любили спотворювати слово «давай», самi не знаючи навiщо.
Я розв’язувала не кваплячись, намагаючись бути терплячою. Я любила все маленьке. Але тут… Що це, коли починаеш любити велике? Передi мною в коробцi лежала ВОНА – я про неi мрiяла кожну нiч, засинаючи.
Рожева Миша була iграшковою i не iграшковою, якою i мае бути iграшка майбутнього. Вона вставала на заднi лапи, танцювала, вимахуючи хвостиком, вiдповiдала на питання, бiгала i навiть лiтала по кiмнатi. Лiтаючи, вона раптом перетворювалась на справжнiй НЛО з прожекторами i зеленими чоловiчками, а потiм миттево з лiтаючоi тарiлки знову ставала Мишею. Вона iла солодощi, обожнювала цукерки з лiсовими горiхами. Вона керувала спортивною машиною, годувала голубiв, умiла прикидатися мертвою, сiдала на шпагат, грала у великий тенiс, була шульгою. Тримаючи склянку морквяного соку в лiвiй лапi, вона вела розмови на рiвних з королями та принцами, була бомбардиром, могла легко вскочити в екран телевiзора i стати учасником мультика.
– Привiт, – сказала я Рожевiй Мишi. – З Новим роком!
– З Новим роком, Марусю! Сиии! Яка ти гарна!– дивлячись менi в обличчя, трохи грасуючи, сказала менi Рожева Миша.
– Я знаю! Ти теж по-мишачому гарна.
– Краса невизначувана. – Очi Рожевоi Мишi смiялися.
– Легко змалювати потворнiсть. Правильнi риси обличчя – це ще не краса. Але рахунок йде на мiлiметри. Трохи нiс довший, трохи чоло – i – сиии! – нема вроди.
– Чим казка вiдрiзняеться вiд життя? – вголос подумала я. – Тварини починають розмiрковувати на розумнi теми.
– Залiк! – сказала Рожева Миша. – Цей рiк буде у нас з тобою надзвичайним.
– Нiчого страшного! Я люблю незвичайнi речi!
– Ти не боягузка?
– Боягузка, звiсно, – зiзналася я, – але я – найсмiливiша боягузка!
* * *
Я дивилася, як гостi розгортають подарунки. Письменник Коханов подарував своiй дружинi Дашi жабу з дiамантовими очами, а якутка Зарина як заверещить радiсно:
– Це ж царiвна-жаба!
– Моя Миша в сорок тисяч разiв краща цiеi бридкоi жаби! – буркнула я сама собi. Але Зарина почула, погрозила пальцем:
– Ну, ти прямо, як твоя мама…
Я заклiпала очами: що? А голена Даша подарувала письменнику Коханову футболку великого розмiру з портретом фрiка з голим торсом.
– Який гарненький! – заусмiхалась якутка.
Письменник Коханов боляче впiймав мене за руку:
– З Новим роком, Марусю! Ти в Москвi в якiй школi навчаешся?
– У французькiй.
– Парле ву франсе? – вимовив вiн iз жахливим акцентом. – Навiщо це тобi? Францiя гине! Європа йде на Дно!
– Дикобраз у густiй сметанi! – заричав мiй тато. – Ти сам iдеш на Дно!
Я нiчого не зрозумiла. Але було ясно, що тато iнодi любить ненавидiти письменника Коханова.
Французькi винороби подарували здичавiлому американцю плавки кольору китайського прапора з золотими зiрками. Тато тримав у руках подарованi французами двi пляшки вина, як двiйнят. Мама подарувала йому антикварне зiбрання творiв Шекспiра в 9-ти томах, перев’язанi мотузочкою. А що подарував iй тато? Красень-велосипед!
– Навiщо менi велосипед? – знизала плечима мама.
– Тату! Рожева Миша говорить людською мовою! – вставила я.
Тато вiдiйшов вiд мене в здивуваннi.
– Чоловiки недовiрливi, – хитнула головою Рожева Миша. – Твiй тато, навпаки, не бачить очевидних речей.
* * *
Пророкування Рожевоi Мишi збулися. Мине зовсiм небагато часу… i, опинившись у клiшнях у Крокуючого Екскаватора (ще один нiк), на волосину вiд загибелi, я скажу собi:
– Якщо! Якщо я дивом урятуюсь, я сяду за стiл разом з Рожевою Мишою. Вона буде писати книжку для дорослих, а я – для дiтей, мi все змiшаемо, а що вийде – не знаю.
* * *
Новий рiк тривав. Письменник Коханов захотiв увiмкнути телевiзор, але тато знову на нього нагримав:
– Закiнчуй отруювати атмосферу!
Замiсть телевiзора пролунали звуки гiтари. Довговолосий красунчик на дальньому кiнцi стола перебирав струни.
– Звiдки вiн? – здивувався тато.
– З мого дитинства, – вiдповiла мама.
Ми з татом перезирнулися.
– З якого дитинства? – здивувалася я.
Мама погладила мене по щоцi.
– Потiм скажу!
– Ви хто? – примружившись, спитав гiтариста тато.
– Гiсть.
– Це треба ж! Я так i думав! Заспiвайте нам щось, – люб’язно усмiхнувся тато.
Гостi прислухалися.
– З чого починаеться жiнка… – заспiвав гiтарист.
Гостi вирiшили, що це жартiвлива пiсенька, i радiсно зареготали. Зарина закричала жабою. Дуже правдоподiбно.
– Яке у нього важке пiдборiддя! – захоплено сказала Даша. – Як у метальника молота! – пожвавiшали украiнськi художницi.
Гiтарист спiвав, невiдривно дивлячись на маму.
– Пiсня присвячуеться Оленi Петрiвнi, – обiрвав вiн пiсню.
Гостi заплескали.
– Дякую, – знiяковiла мама.
Рожева Миша пискнула у мене в руках:
– Не подобаеться менi цей волосатий!
– Гей! Що ти там пискнула? – Гiтарист пильно подивився на Рожеву Мишу.
Гостi заклiпали. З усiх гостей лише гiтарист здогадався, що Рожева Миша вмiе говорити людською мовою.
– Я сказала, що менi подобаеться, як ти спiваеш.
– Мовчи, Мишо! Що ти в цьому розумiеш! – вiдрiзав Красунчик.
Менi стало якось не по собi.
* * *
– Іване Іллiчу, хочете кави? – Дiана стояла коло тата з кавником.
– Га? Ти ж знаеш, що co?eeisnotmycupoftea! – голосно сказав тато. Щоб усi чули. Вiн неодноразово так говорив, i менi це вже давно набридло. Але гостi охоче порснули зi смiху. А тато сказав:
– Ми думали, що тiльки наша Раша живе без голови. Але помилочка трапилась. Тепер i Англiя живе без голови, i Америка теж без голови. Джеку, чуеш, – гукнув вiн п’януватим голосом власнику нудистського пляжу, – yourAmericahaslostitshead! Всiм вiдiрвало голову! Тонемо! Тонемо! Пiшли купатися!
Гостi весело побiгли до моря, гублячи по дорозi одяг. Ми з Рожевою Мишею поквапилися на ними. Кинувшись у воду, голi перетворювались на пливаючi голови.
Голий тато та гола мама про щось сперечались на березi (це той рiдкiсний випадок мене напружив: голi, наскiльки я знаю, не сперечаються!). Я роздяглася та потягла iх у воду. Здичавiлий американець пiрнув у нових плавках з китайськими зiрками. Гiтарист сором’язливо купався вiддалено вiд усiх. Рожева Миша вiд купання вiдмовилась. Дiана теж. Вона сказала, що на роботi не купаеться. Коли ми вилiзли на берег, ми казали, що вода та повiтря на островi Плю однаковоi температури.
– З води не холодно вилазити, – зауважив тато, творець власних зауважень.
Рожева Миша зустрiла мене, всю мокру, з хвилюванням.
– Вiн менi когось нагадуе, – сказала вона менi занепокоено.
– Ти про кого? – я розтиралася рушником.
– Про гiтариста. Менi здаеться, вiн мiж нiг ховае хвiст.
Мама вирiшила поглузувати надi мною:
– З ким ти розмовляеш? З Мишею, чи що? І що вона тобi каже?
– Вона каже, – сказала я тихо, – що гiтарист мiж ногами затискуе хвоста.
Мама реготнула:
– Цiлком iмовiрно!
* * *
Дiана вiдвела мене спати, коли дорослi взялися танцювати. Побачивши танок рудого поляка з якуткою Зариною, що зображувала шум тайги, вона сказала, що менi ще рано на таке дивитися.
– Ляжемо разом? – спитала я Рожеву Мишу. Я вiдклала блакитного ведмедика Сержика в дальнiй кут лiжка. Вiн стомлено сiв, згорбившись.
– Пробач, милий Сержику… – пошепки сказала я. – Прощавай, плюшеве створiння!
Із вiтальнi лунали нестямнi крики.
– Свято вийшло, – кивнула головою Миша.
Ми лягли i трохи поговорили.
– Твоя головна особливiсть? – спитала Миша.
– Я не позiхаю.
– Це як? Не ловиш гав, все тягнеш у свою нору?
– Нi. Просто коли я хочу спати, я не вiдкриваю рота, як iншi.
– Нiколи-нiколи?
– Ще жодного разу…
– На мiй погляд, твоi батьки… Це не моя справа, але вони кохають один одне?
