скачать книгу бесплатно
– Мартiно, ми знаемо, що ти тут, – глянув у ii бiк, – i цього достатньо. Дашо, – приклав уста iй до чола. – Ти робила це просто так, чи вiн тобi подобався, чи ти просто не задовольняешся сексом зi мною, чи ти була п'яна й тобi було байдуже, з ким це робити, чи ти робила це тому, що бiльше не було чого робити, а може, вiн тобi погрожував?
– Марку! – вiдштовхнула його, вийшла в коридор. – Іди сюди, – гукнула, вiн пiшов слiдом, – на, дивись, дивись ось на це. – Вона дiстала iз сумки жмут грошей i кинула йому до нiг. – Ось заради чого я трахалася з цим жлобом, ось заради цих п'яти тисяч доларiв. Заради цих п'яти тисяч, яких тобi постiйно не вистачае на твою програму, саме заради того, щоби ти не ламав собi голову, де взяти грошi, а мiг спокiйно, – наголошую, спокiйно – робити свою справу, справу, яка, до речi, подобаеться половинi цiеi краiни, так ось заради того, щоби ця справа жила, я й лягла до нього в лiжко, – голосно вдихнула повiтря i, спершись на стiну, сповзла на пiдлогу.
– Скажи менi, Дашо, – вiн розщепив свою сумку й дiстав пакунок, набитий грiшми, сiв навпочiпки i, тримаючи його на пальцi в неi перед очима, дуже тихо. – Навiщо я сьогоднi ризикував здоров'ям i життям, виходячи на ринг проти здорових, сильних бiйцiв пiсля того, як уже чотири роки взагалi не заходив до спортзали, га? Нi, ну ти скажи менi, навiщо? – Пакунок упав на пiдлогу. – Я чоловiк чи ти? І хiба я коли-небудь жалiвся на те, що менi важко, що менi потрiбна чиясь допомога, що менi не вистачае грошей i менi нема де iх узяти? От що менi робити, мила? Ти скажи менi, що я маю зробити?
– Що хочеш.
– Що хочеш, що хочеш… – опустив голову.
– У тебе знову кров на пiдборiддi i око вже геть запухло, – провела рукою йому по головi. – Дурненький ти мiй.
– Та нi, – зустрiвся з нею поглядом, – нi. – В його очах вона раптом побачила таку спустошенiсть i бiль, що iй стало дуже шкода цього високого сильного хлопця, який насправдi зовсiм беззахисний перед цим великим i безжальним свiтом.
– Скажи менi бодай щось. – Вона зрозумiла, що тi слова, якi зараз скаже, вiн запам'ятае на все життя i саме цi слова й будуть правдою, яку вiн так давно хоче вiд неi почути.
– Я люблю тебе, Марку, – пiдвелася й пiшла до кiмнати. Вiн продовжував сидiти на пiдлозi та дивитися на грошi, якi зараз видавалися йому зовсiм непотрiбними й не вартими того, щоби заради них ризикувати життям i лягати пiд товстих, спiтнiлих мужикiв.
Марк зайшов до спальнi й, сiвши бiля Мартiни, довго дивився на полицю з книгами, а потiм зняв футболку та розтягнувся на лiжку. Мартiна глянула на його голий торс i мимоволi затримала погляд. Торкнулася пальцем грудей, потiм повiльно провела ним по животу i зупинилася бiля пояса. Марк нiяк не реагував на цi нiжнi дотики, вiн уже мiцно спав.
– Навiщо ти сказала, що вiн менi не подобаеться? – Мартiна гладила рукою йому живiт.
– А хiба вiн тобi подобаеться? – дивилася задумливо на сплячого Марка.
– Дуже.
– А як твiй турок?
– Блядь, а не турок. Та я його терплю. Знаеш, – поклала руку Марку пiд голову. – У нас iз ним такий секс був позавчора! Я не вибачила йому анi зрад, анi рукоприкладства i розумiю, що не можу лягати з ним у лiжко. І ти розумiеш, коли переступаеш цей кордон дозволеного i робиш те, чого не можна, кайф такий, що просто!.. – виразила на обличчi захоплення й радiсть. – А вiн же не як усi, вiн кiнчае чотири рази поспiль, я вiд нього до ванноi ховаюсь. Чекаю, поки засне. А твiй Марк тебе зраджуе? – Пестила пальцями його волосся.
– Нi.
– Ти впевнена?
– Так. Цiлком. Досить про це, – лягла бiля Марка i торкнулася вустами його щоки, обняла за шию, притислася мiцно-мiцно й завмерла.
– Ти щаслива дiвчина, – Мартiна сказала це м'яко й занадто серйозно, щоби можна було сприйняти ii слова за жарт.
– Дуже! – заплющила очi.
Вони спали, мiцно обiйнявшись, i на обличчi в обох застиг вираз того щастя, яке бувае лише в дитинствi, коли ти вiриш у любов, мир i не боiшся прокинутись i не побачити поряд мами чи того, кого любиш. Мартiна довго на них дивилася, потiм нахилилася до Марка та поцiлувала в уста, вiн тiльки тихо застогнав i прошепотiв щось крiзь сон, потiм ще мiцнiше обiйняв Дашу i притулився до неi так, нiби хотiв сховатися в ii обiймах вiд того зла, яке чигало на нього в цiм свiтi. Мартiна вимкнула свiтло i, виходячи з кiмнати, подумала, що тiльки в обiймах коханоi людини й можна сховатися вiд зла, ненавистi та холоду. Нiч.
Роздiл 7 (Chapter 7)
– Вы хотели, чтобы я увидел этого парня? Так я его увидел, – вiн увiйшов до кабiнету й зупинився навпроти столу, за яким сидiв середнiх рокiв мужчина i вдихав цигарковий дим.
– И что ты скажешь?
– Шиз полный.
– И что? – струсив попiл.
– Личность очень интересная, – поклав на стiл папери.
– Ну? – швидко проглянув написане i, знявши окуляри, зупинився поглядом на склянцi з чаем.
– Родом из-под Крыжополя, отца нет, мать в больнице. У нее с сердцем что-то.
– Конкретней.
– Оно увеличено. Сердце.
– Давай дальше.
– Гм. Не женат. Хотя перевалило за двадцать семь. Закончил университет Шевченко. Философ. Лейтенант запаса. Владеет несколькими иностранными языками.
– Какими? – загасив сигарету. – Я тебя что, каждый раз буду переспрашивать?
– Испанским, английским и русским.
– Русский теперь тоже считается иностранным. Ну-ну.
– Встречается с девушкой, зовут Дашей, фамилия – Мащенко.
– Отчество.
– Святославовна.
– А не Славика ли Мащенка она дочь? – устав iз крiсла, пiшов до вiкна.
– Какого именно?
– Того. Именно того Славы Мащенко, который пару дней назад гостил у меня на даче, именно того Славы Мащенко, – нервово.
– Так у него сын, сыну ж там лет пять, а недавно еще один родился, тому вообще два месяца. И жена у него молодая, двадцать шесть лет ей, зовут Сашей.
– Он с первой женой развелся и оставил ей детей. Узнай, Даша случайно не одна из них?
– Да хорошо, узнаю.
– Не хватало еще, чтобы этот Марк влез в семью олигарха. Это все? – вiдвернувся вiд вiкна.
– Нет. Еще есть пара фактов. Вот, один очень интересный. Марк профессионально занимался айкидо, у него четвертый дан. Раньше участвовал в подпольных боях без правил. Говорят, зарабатывал там неплохие деньги.
– Под кем этот бизнес?
– Это Арцания. Он имеет с этого деньги.
– Слышишь, а четвертый дан – это что значит?
– Это значит то, что меня, к примеру, он уложит секунд за шесть.
– Ясно. Да чего ж он хочет, журналист хренов? – Знову сiв у крiсло i, попорпавшись у шухлядi, дiстав якiсь записники. – Узнай, откуда у него деньги. То ли Слава ему башляет, то ли Арацан свою блудливую черножопую руку приложил, то ли хер его знает. Да, на, вот тут телефоны, свяжись с этими ребятами, пусть они с ним поработают.
– В смысле?
– Телефоны на прослушку поставят, наружное наблюдение организуют, Дашу под колпак возьмут, маму проведают пару раз. Если мальчик – простачок, оставим в покое, пусть и дальше своим онанизмом занимается. А если он готовится что-то учудить, я его раздавлю на хер. У меня президентская кампания на носу, а он тут в свободу слова играется. Не, ну нормально? Чудак просто так шпарит в общенациональный эфир, шо в голову взбредет, цифры там разные, мнения чьи попало, ни тебе цензуры, ни хотя бы какого-то контроля, нихера. Репортеры без границ. Иди работай. И скажи Свете, чтобы документы подготовила, у меня сегодня доклад в Кабмине.
– Хорошо. Когда что, я позвоню.
– Давай, – той уже вiдчинив дверi. – Слышь, а как ты с ним встретился?
– Легенду придумал, типа он мою девушку на дискотеке клеил, увиделся, поговорил. Так, под бандита закосил.
– Он испугался?
– Нет. Хоть бы что. Башню ему давно сорвало и унесло ветром в неизвестном направлении.
– Может, он идейный?
– Не знаю. Вряд ли. Подорванный – точно, а насчет идейный – нет, не скажу.
– Где он на мою голову взялся? Закрыть программу, хай подымут, убить его – вонять будет долго, не хочу, тут еще с Гонгадзе не улеглось. Эх, ладно, иди рой землю. Там посмотрим.
Вiн вийшов, а мужчина пiдiйшов до телефону, узяв слухавку, набрав номер.
– Алло, это Урманис. Да. Да, с министром. Соедините. На линии?
– Я слушаю, Ян.
– Боря, у меня одно дело к тебе. Подсобишь?
– Что за дело?
– Мальчонку пугнуть нужно.
– Кто у нас мальчонка?
– Да так, хулиган один, образумить бы его, а то совсем уже распоясался.
– Не вопрос. Данные сбросишь по факсу мне лично.
– Буду должен, Боря.
– Что за формальности? Все сделаем.
– Пока.
– Бывай.
Вiн пiдiйшов до вiкна, визирнув на вулицю, там, пiд стiнами Кабмiну, стояли мiтингувальники й вимагали скасувати ПДВ на книги. Вiн помiтив, як кiлька чоловiк пiдпалили рукописи, i тi спалахнули яскравим полум'ям. Мiлiцiонери хотiли загасити, а потiм вiдiйшли й дивилися, як палахкотить багаття i згорають чиiсь думки. Йому стало нецiкаво, вiн зашторив вiкно та пiшов до виходу. Вiце-прем'ер iз гуманiтарних питань Ян Урманiс спiзнювався на обiд, пiд Кабмiном його чекала машина.
Статистика
За словами голови антикорупцiйного комiтету Верховноi Ради Володимира Стретовича, корупцiя в украiнськiй владi уже досягла вiце-прем'ерського рiвня. Президент, у свою чергу, зазначив, що масштаби корупцii характеризуються як такi, що вразили всi сфери нашого життя.
Роздiл 8 (Chapter 8)
Коли Даша прокинулася, Марка в лiжку вже не було. Вона стягнула з голови ковдру, намацала рукою трусики, потiм глянула на себе в дзеркало – воно висiло якраз навпроти лiжка – i, протерши очi, знайшла ногами капцi й побрела на кухню.
– М-а-а-арку, – вона завжди зверталася до нього ось так, протягуючи единий у його iменi голосний.
– Я. – Вiн сидiв на пiдлозi пiд батареею i гриз телефонну антену. Поряд iз ним лежали шматочки шоколаду й чашка з недопитою кавою.
– Коли ти встав? – стала в дверях i здивовано усмiхалася.
– А скажи, Дашо, тобi нiколи не здавалося, що ось, нарештi, настав момент, заради якого ти народилася на свiт?
– Ти про що?
– Я думаю, що в моему життi такий момент настав.
– І що ти зробиш?
– Те, що мушу. Я не можу iнакше, я так довго його чекав: жив-жив-жив, пив пиво, трахав дiвчат, ходив у кiно, грав у футбол i робив ставки в букмекерськiй конторi, бився за грошi, займався журналiстикою, писав романи та вiршi, читав сучасникiв i класикiв, мрiяв про майбутне, чекав вiйни з Іраком, повернення до СРСР, конфлiкту з татарами, економiчного колапсу, дефолту, знищення решток незалежностi, пiдвищення цiн на транспорт i хлiб, посилення епiдемii туберкульозу, вимкнення свiтла, тепла й газу, боявся захворiти на СНІД, стати наркоманом, геем чи навiть бiсексуалом, не заробити грошей на квартиру, зневiритися в iдеалах християнства, у полiтицi опозицii, чесностi президента та православноi церкви, – так минуло двадцять сiм рокiв, i я бiльше не можу, я маю взяти цей шанс, вiн мiй! Чуеш? Мiй!
– А ти не колешся? – пiдiйшла й сiла навпочiпки перед ним.
– Нi, – повернувся до плити й заплющив очi. – Ми не побачимося бiльше, Дашо.
– Ти не простив менi?
– Простив, – вiн дивився в пiдлогу, – простив. Ти, Дашо, маеш мене зрозумiти.
– Я намагаюся.
– Це не те, Дашо. Я пiду. Я зараз встану i пiду.
– А я? Ти ж чув, я люблю тебе, – сказала це якось приречено.
– Так, я чув, i ти чула, що я люблю тебе. Справа не в тому, чи любимо ми.
– А в чому?
– Маемо ми бути разом чи нi. Ти колись сказала, що будеш зi мною все життя, але ще не знаеш, у якiй ролi. Так от, я тобi скажу, в якiй саме: ти будеш моiм добрим спогадом, – пiдняв голову й подивився просто в ii дещо звуженi, гарнi-гарнi карi оченята.
– Знаеш що, Марку? – вона починала помалу червонiти, ii голос ставав жорстким i зовсiм не рiдним.
– Що? – не вiдводив погляду.
