скачать книгу бесплатно
– Я знаю, я все це знаю, але не вiрю, що зможу стати сильною.
– Все дуже просто: Дашо, ти боiшся бути сильною, бо сила – значить свобода, а свобода – це необхiднiсть приймати рiшення й робити кроки, iти туди, куди хочеш, i при тому нiхто не триматиме тебе за руку. Так багато тих, Дашо, хто паразитуе на твоiй слабкостi.
– Хто?
– Я не знаю, але ти дуже добре знаеш iхнi iмена.
– Так, я знаю.
– Ти пам'ятаеш, коли тебе тримали на припонi подруги, користуючись тобою тодi, коли ти iм була потрiбна, а ти не могла iм вiдмовити сходити в кiно, купити в ресторанi iжу, посидiти з ними вдома, бо iм було сумно, зустрiти iх на зупинцi маршрутки, яка iхала з Чернiгова, бо iм було лiньки пронести двiстi метрiв двi легенькi сумочки, i ти зривалася з роботи, вiдмовляла собi в задоволеннi поспати зайвих двi години, обманювала маму й тiтку, кажучи, що спiзнюешся на тренування, i бiгла на метро «Лiсова», i цiлувала iх у щоки, i несла iхнi сумки. Ти платила за мобiльнi телефони, придбанi ними у кредит, бо вони казали, що мало одержують, купувала iм iжу, а вони не бажали розмовляти з тобою по телефону, iгнорували тебе, коли iм було не до тебе, обманювали, кажучи, що сплять, а самi сидiли з хлопцями в нiчних клубах, ти вiрила iм, Дашо, i завжди просила в них пробачення, вважаючи себе винною в усьому, бо ти так боялася залишитися без них. Тобi просто нiхто не сказав, що без них також можна жити i життя без них набагато цiкавiше, бо в цьому життi, Дашо, ти будеш головною героiнею.
– Я не можу так. Як же я без них?
– Дуже просто.
– А кому я телефонуватиму ввечерi?
– Нiкому. Втiм, якщо тобi дуже хочеться поговорити, сiдай перед дзеркалом i говори, допоки не виговоришся i тобi не полегшае на душi. Можеш писати листи своiм друзям, але нiколи iх не надсилай, а просто складай у шухляду.
– Оце й усе? Тодi я стану самотньою та нiкому не потрiбною.
– Зовсiм нi, ти нарештi усвiдомиш, що маеш цiну, i ця цiна надто висока, i тому продаватися абикому за можливiсть називатися iхньою подругою, i сидiти з ними в ресторанi, i блукати магазинами, i теревенити безкiнечно по телефону ти вже не будеш. Ти цей час витратиш на багато iнших корисних речей: наприклад, ти вивчиш iспанську мову, допишеш повiсть, запишешся на айкiдо чи шейпiнг, i взагалi, ти нарештi побачиш, ким е насправдi i що ти насправдi зовсiм не така, якою тебе хотiли бачити друзi.
– Але ж без них менi буде сумно i, нарештi, хто пiдкаже менi, яку сукню купити в «Наф-наф».
– Тобi не потрiбнi порадники й тi, хто веселитиме тебе, тобi потрiбна ти, але друзi забирають тебе, хiба ти цього не розумiеш?
– Нi, – Даша глибоко вдихнула i розплющила очi, вони так вогко й еротично блищали в цiй коричневiй напiвтемрявi, що вiн на мить замовк, а потiм поклав руку iй на плече i всмiхнувся: вiн нарештi побачив, яка ж вона гарна.
– Ти знаеш, як це бувае, коли сидиш сама вдома побiля вiкна, i темрява гнiтить тебе, i не знаеш, куди вiд неi подiтися, бо так не хочеш вiдчувати себе самотньою в цьому мiстi, у цiй квартирi, у цiй всеохопнiй i важкiй темрявi? Тобi знайоме це?
– Так.
– І ти намагаешся втекти вiд темряви, заплющити очi, аби не бачити ii, але вона нiкуди не зникае, вона скрiзь, вона повсюдно, ця страшна-страшна темрява. А знаеш, що стаеться потiм?
– Що?
– Потiм раптом починае червонiти схiд i над землею сходить сонце. Ти пам'ятаеш, як воно сходило тодi, коли ти сидiла на березi Днiпра пiсля випускного балу?
– Так, я дуже добре це пам'ятаю.
– Воно зiйде i сьогоднi, i завтра, i пiслязавтра, треба просто пересидiти цi кiлька годин, коли над свiтом пануе влада темряви. Ти нiчого не зробиш iз цим, геть нiчого, просто дочекайся свiтанку, от i все.
– Так просто?
– Еге ж.
– Так просто проблеми не вирiшуються, я знаю, це сонце сходить щоранку, а темрява душi може тривати вiчно, розумiеш?
– А ти знаеш, що таке темрява душi?
– Нi, я це вiдчуваю.
Пролунав дзвiнок, вона встала, пiдiйшла до вiкна, слухавка лежала на пiдвiконнi, натиснула кнопку.
– Алло. Степане, ти? Чого ти хочеш? Друга ночi вже! Так, я не сама. Яка тобi рiзниця з ким? Що? Куди зник? Нi, я не знаю, де вiн. Вiн мав бути вдома. І не вiдповiдае мобiльний? Я спробую, давай.
Вона кинула телефон на пiдлогу, стиснула кулаки i, задерши голову, голосно схлипнула.
– Щось сталося?
– Так. Марк зник.
«Чутки про зникнення Марка Лютого, популярного ведучого радiопрограми „Я i моя краiна", який не повернувся додому три днi тому i протягом цього часу не виходив на зв'язок iз друзями, виявилися перебiльшеними. Як нам стало вiдомо з повiдомлення Центру зi зв'язкiв iз громадськiстю МВС, Марк Лютий разом iз групою геiв та наркоманiв був затриманий у столичному клубi «Фрiдом», правоохоронцями було вилучено в нього чотири грами наркотичноi речовини. Зараз Марк Лютий перебувае в Киiвському слiдчому iзоляторi, йому висунуто звинувачення у зберiганнi та розповсюдженнi важких наркотикiв. Перевiряеться причетнiсть Лютого до iнших операцiй iз продажу наркотикiв». Ведуча зробила секундну паузу, опустивши очi, вiдклала вбiк аркуш i завела мову про нещодавнiй робочий вiзит президента в Сумську область, де той зустрiчався з мiсцевою владою, iнтелiгенцiею та проводив виiзнi наради з керiвництвом областi.
Роздiл 15 (Chapter 15)
– Алло, Боренька, – Ян Урманiс сидiв у великому коричневому крiслi i палив, йому було весело, це було дуже добре видно, у нього ледь здригалися кутики вуст, i ще вiн постiйно задоволено мружив очi. Цей чоловiк справляв враження дуже впевненоi i сильноi людини. – Я слышал об этом парне. Спасибо. Вы там особо не старайтесь, так, подержите его недельки две-три, пока все тут утрясется с этим заводом. Я так думаю, что это о заводе ему давали информацию американцы, мне уже доложили.
– Да, Ян, я просил, чтобы ребята поспрошали его. Они побеседовали, – усмiхнувся й голосно кахикнув, – парень раскололся, все выложил: кто, где, зачем. Проблем не будет. Ты думал, что там что-то серьезное, так я тебя успокою, ничего особенного, так, мелочь.
– Это мелочь, Боря, потому, что мы вовремя перехватили парня и он не успел нарыть больше.
– Я знаю, там уже готовились материалы по этому делу, ну, ты знаешь, это о банкротстве. Если бы бумажки попали к парню, хай поднялся бы дай Боже, вся страна бы на уши встала.
– Это наша страна, Боря, не бойся, она будет стоять на том, на что мы ее поставим, ты понял?
– А что с парнем делать потом, когда все уляжется?
– Пусть сидит. Хотя не знаю, я не думал об этом. Скажу через денек. Может, мы его купим, может, просто запугаем. Ты же помнишь о маме его? Если что, девку эту прищемим. Потом об этом, Боря, потом. Ты пресс-конференцию собери по этому поводу, настрой ребят на нужную волну. Они не дураки, все поймут. Если выпендрятся, туда же пойдут, не хер языками ляпать. И еще, ты о том деле знаешь? Ну, Петр говорил. Нас будут собирать где-то за Киевом. Ну, да, это не по телефону. Это потом. Давай, Боря, будь на связи. И смотри, чтобы никакой утечки.
– Обижаешь, Ян.
Розмову закiнчено. Ян Урманiс продовжував сидiти у крiслi й задоволено усмiхатися, а цигарка в його руцi поволi тлiла, вогонь пiдходив до пальцiв. Вiн довго дивився на попiл, потiм мiцно стис недопалок i викинув у попiльничку.
A few words about my friends
Вони не будуть кiнозiрками чи рок-iдолами свого поколiння, вони нiколи не стануть мiльйонерами чи обличчями модних журналiв, вони просто залишаться моiми друзями, яких я любив тiльки за те, що вони були поряд.
Оля, кумедна, мила й дуже оригiнальна двадцятилiтня дiвчинка, яка малювала картини, ночами просиджувала зi слухавкою бiля вуха, могла зiрватися о ni в на другу ночi й пiти зi знайомими гуляти Хрещатиком, а ще вона збирала у всiх ресторанах та кав'ярнях, куди приходила випити чаю чи з'iсти торт, фiрмовi пакетики цукру, казала, що тодi, коли збере iх дуже багато, вiддасть своему хворому друговi, якому не вистачае в органiзмi цукру, i вiн обов'язково вилiкуеться.
Марина, оригiнальна фарбована бiлявка, яка одного дня вирiшила, що житиме в свое задоволення i за це задоволення хтось обов'язково платитиме. Вона навчалася для того, аби задовольнити своi амбiцii, ходила часом по барах та нiчних клубах, сподiваючись зустрiти забезпеченого хлопця, який би мав квартиру, машину та солiдний заробiток, а знаходила переважно тих, хто хотiв iз нею переспати. Спати вона з ними не хотiла, тому пила, а потiм поверталася п'яна додому, лягала спати, i на ранок у неi страшенно болiла голова. Вона завжди поводилася дуже вiльно й розкуто, але нiхто не знав, що вона просто вмiло грае роль веселой щироi дiвчинки, а насправдi вона закрита й нiкому не вiдома людина, поряд iз якою iнколи стае страшно, бо розумiеш, наскiльки велика та таемниця, яка ховаеться за дверима ii загадковоi душi. Спiлкуючись iз Мариною, я зрозумiв, що тiльки зовнi простi люди можуть бути насправдi такими складними й непередбачуваними.
Володя, свiй хлопець. Таким людям вiриш, просто дивлячись на них здаля, в нихусе на поверхнi: думки, переживання, емоцii. Їм нiчого в цьому життi не даеться легко, але вони всього досягають, бо здаватися вони не вмiють i програвати теж. Таким людям вiриш, iз ними охоче сiдаеш пити чай чи пиво, розповiдаеш своi секрети, бо такi люди не вмiють зраджувати, вони радше помруть за друга, нiж зрадять його.
Оксана, до нестями хороша i важка людина. Їй хотiлося цiлувати руки й вуста, носити на руках i дарувати квiти, допоки не зрозумiв, наскiльки мало для неi значать i оцi поцiлунки, i носiння на руках, i подарованi квiти.
Усi вони просиджували в кав'ярнях i барах, блукали Киевом, бiгали у справах мiстом, спiлкувалися з тобою тодi, коли ти хотiв з ними поспiлкуватися, а ще вони сiдали iнколи перед вiкном, увечерi, дивилися туди, де жило те, що було за вiкном, i сумували, i мрiяли, i подумки знаходили виправдання тому, чому вони не досягли iще в життi того, чого так хотiли досягти. А потiм пили чай i лягали спати, моi хорошi, милi друзi – Оля, Марина, Володя й Оксана.
Роздiл 16 (Chapter 16)
– Дурак ты, пацан, дурында ты ушастая, я тебя учил, и ни хера ты не научился.
– Ти про що? – вiн вiдвернувся вiд стiни й зиркнув спiдлоба.
– Да не зыркай ты на меня, сынок, не зыркай. Ты вот сейчас лет пять получишь ни за хрен собачий, понимаешь? Ну за что ты борешься? Ты кто, Марат, Че Гевара, Ленин? Зачем оно тебе надо? Я вот просто знать хочу, для себя. Ты мне скажи, – мужчина рокiв сорока встав iз нар i пiдiйшов до туалету, розщепив ширiнку, i було добре чути, як дзюрчала сеча, потiм вiн плюнув в унiтаз i, пiдтягнувши штани, спустив воду.
– Я борюся тому, що не бачу iншоi можливостi виявити свiй протест.
– А я такую возможность вижу, понимаешь, вижу, и не одну возможность, а сотни, – ступив кiлька крокiв до стiни.
– Скажи.
– Я ворую, я вор, и это мой протест. Ты понял? Ты говорил, что борешься с системой, но это туфта все. Я с ней борюсь, потому что я знаю ее, она меня воспитала, она меня сделала, и я знаю, как ее разрушить. И я не говорю про всю систему, нет, ты что? Ее нельзя разрушить полностью, она если и рухнет, всех нахер придавит.
– Це не боротьба, це злочин.
– А ты, значит, хочешь бороться по закону? С кем? – схилився над ним i крикнув у саме вухо: – Кто тут знает, что такое закон и что такое законно, а? Знаешь, почему я не боюсь воровать и грабить? А? Потому что я знаю: все воруют – кто больше, кто меньше, и я всегда смогу найти общий язык с теми, кто будет меня судить, потому что между нами нет никакой разницы. Разве только та, что я сижу за решеткой, а они нет.
– Ти злочинець, Горов, i я тобi це казав. І не треба мене тут переконувати. Я твоi совковi аргументи не сприймаю.
– От ты сейчас на суд идешь, да? Да, знаю. Ты чего учудил? На митинг вышел, флажком помахал, камешек в мента бросил, лозунгами глотку надрывал. И все. И тебе за это впаяют лет пять, веришь? И знаешь зачем? А затем, малыш, – поклав руку йому на плече, – что ты не такой, как надо, ты другой, ты неправильный, и тебя боятся. А вот после пяти лет отсидки ты выйдешь нужным обществу человеком.
– Їхньому суспiльству.
– Да, их обществу, а никто не говорит, что оно твое или мое. Тебя перевоспитают, сын. А я за воровство, грабеж, вымогательство и мордобой получу полторашку, да и то где-то ближе к югу. А потом меня переведут на химию, а потом и вовсе выпустят, под выборы или там на День независимости: амнистия-то должна быть, как не быть? И в общем и целом я помаюсь месячишка два-три и выйду на свободу с чистой совестью грабить и воровать. А знаешь почему? Потому что я такой всех устраиваю: они знают, чего от меня ожидать, я знаю место, я ворую, где можно. И не лезу туда, где нельзя.
– Та ти гнилий, Горов, як уся ця система.
– Да. И на такой гнили, как я, вся эта система держится. А вас, идейных и неиспорченных, будут вылавливать, сажать и ломать. Ты понял?
– Я, Горов, усе давно зрозумiв, тiльки я не ламатися сюди прийшов. – Вiн опустив голову i, мiцно стиснувши кулаки, шумно вдихнув.
Один чоловiк у кутку камери загиготiв, йому було рокiв тридцять на вигляд, i вiн не мав кiлькох зубiв.
– Ты поумнеешь на зоне, Андрюха, я говорю. Тебе-то бояться нечего, стаття у тебя не петушиная, да и сам ты парень крепкий, постоишь за себя. Я тебе, если шо, помогу. Выйдешь, ко мне придешь, я устрою. Работать-то после отсидки ты все равно не сможешь.
– Хоцо, я знаю, що ти мене пiдтримати хочеш. Тiльки не треба мене пiдтримувати, я маю тiльки одну-едину вiдмiннiсть вiд усiх вас.
– Это ж какую?
– Я вiльний, розумiеш? І ще – я не боюся. Ти, Горов, кажеш, що я не такий. Так, я не такий, як ви. Ви всi живете у страху, i ще ви раби, неважливо де – на волi чи за гратами, а я вiльний i тут, i там, поза тюремними стiнами. Ви розумiете це?
– Да харе трепаться, бля, – крупний мужчина перевернувся на спину й гучно вiдригнув. – Развели тут демагогию, ля-ля-тополя. Пиздеть меньше надо, вот и все. Посадили – сиди. Свобода, рабство… Все боятся, и все хотят жить. Понял, философ хренов? И ни ты, ни кто другой ничего не изменят. И на демонстрации свои гребаные ты ходишь только потому, что тебе дома сидеть страшно, одному, перед телевизором, ты пухнешь, сука, от безделья, тебе заняться нечем, и ты, шобы не дрочить на порнофотки, берешь флаги и рулишь на демонстрации, шобы девок в толпе потискать да заработать рублей двадцать, шо, не так? А была бы жена дома, да малой в яслях, да работа потяжелее, ты бы Ленина из себя не корчил, а вкалывал бы, потому что жена бы долбила каждый вечер, шо бабок нет, и малой ревет, и туфли надо, и квартиру тоже, и тачку хотелось бы, и на курорт пора ехать, и вообще, теща просила подарить ей золотое кольцо. Въехал, умник? Вот теперь сиди и думай. А вы рты закройте и не мешайте спать. Я, бля, пидара на дороге сбил случайно и теперь восемь лет буду на зоне париться, а у меня жена и дети. И меня идеи революции всемирной не пекут, а ты, сука, камнями в ментов бросаешься и с флагами носишься. Я бы вас на каменоломню, недоносков.
