скачать книгу бесплатно
– Киш, киш, – але ворон не зважав. Товсте скло не пропускало звукiв. Сталiн швидко запнув штору, взяв слухавку. Поскрьобишев доповiв, що прийшов Молотов.
Сталiн, спiлкуючись з вороном, бачив, як пiд’iхав автомобiль Молотова. Вiдзначив, що той останнiм часом пересуваеться у супроводi, як мiнiмум, трьох охоронцiв. Берiя доповiдав, що навiть iжу примушуе охоронцiв куштувати перед тим, як iсть сам. Чогось боiться? Може, його, Кобу? Не бiйся, Скрябiн-Молотов, Коба потребуе тупих i вiдданих виконавцiв, позбавлених реальноi влади! А якщо прийде час, то твоi трое охоронцiв тебе i заарештують, i в «турму» вiдвезуть. А поки що, не бiйся.
Молотов щойно побував у Склiфi – лiкарнi «швидкоi допомоги», де вiдвiдав дружину Берзiна. На цьому наполягла Перл. Вона колись працювала разом iз Берзiною. І зараз вiн думав, чи знае про цей iнцидент Сталiн i чи знае вiн про його вiзит до лiкарнi. Адже якщо проти Берзiна справдi щось було… То за його дружиною могли слiдкувати люди Берii.
Коли Молотов увiйшов, Сталiн уже стояв, прихилившись спиною до пiдвiконня, i дивився на карту Європи.
Потиснувши руку головi Раднаркому, сказав:
– В’ячеславе, зажадай у Шуленбурга пояснень по виступу Адольфа.
– Про який виступ iдеться, Йосипе Вiссарiоновичу?
Молотов разом iз Берiею належав до когорти тих, кому дозволялося називати його Йосипом Вiссарiоновичем. І коли той був у гарному настроi – навiть Кобою.
– Про виступ перед випускниками танковоi академii, де ця свиня – Адольф – знову завiв пiсню про життевий простiр на сходi. Якщо вiн називае себе нашим союзником, то повинен розумiти, що ми не будемо пропускати поза увагою подiбнi речi. Але сильно не тисни. Нот протесту не буде. Принаймнi поки що не буде. Давай телеграму Майського.
Сталiн узяв папiрець, кiлька разiв перечитав:
«За iнформацiею шведського вiйськового аташе в Лондонi Йохана Свентiсона, можливий напад нiмецьких диверсантiв у формi спiвробiтникiв НКВС на делегацiю нiмецьких художникiв у Москвi. Свентiсон вважае, що ця провокацiя може стати пiдставою для удару нiмецького угруповання, що розташоване у Польщi по позицiях Червоноi армii.
Майський».
Повернув Молотову. Сказав:
– Я не вiрю, що Гiтлер виступить проти нас. Думаю, що той твiй швед пошив у дурнi Майського. Що говорять про дii Нiмеччини в Європi?
Високим чолом Молотова пробiгли зморшки:
– Бiльшiсть говорить про Данiю i Норвегiю. Що акцiя проти них вирiшена…
– В’ячеславе, – перебив Молотова Сталiн. – Уже пiвроку лише розмови. Про акцii, удари, напади. Через кордон постiйно залiтають нiмецькi лiтаки! Випадковiсть? Дуже багато таких випадковостей останнiм часом! І головне: Адольф не може тримати 140 бойових дивiзiй без вiйни, вони розорять Нiмеччину!
– Йосипе Вiссарiоновичу, ви вважаете, що нiмцi пiдуть на схiд?
– Нi! – гримнув Сталiн. – Я так не вважаю! Але нiчого й не виключаю. Якщо американський емiсар Ворен умовить нiмцiв помиритися з Англiею, куди вони пiдуть? Нехай посол Майський переговорить з послами Данii i Норвегii. І сьогоднi ж переговорить з кимось, хто знае про переговори Ворена.
– Добре, Кобо. Я зараз накажу це зробити, – Молотов трохи помовчав i наважився-таки поскаржитися на Берiю. – Я щойно був у Склiфi…
– Що таке Склiф? – Сталiн не визнавав новомодних скорочень.
– Лiкарня «швидкоi допомоги». Там, де колись була богадiльня.
– Знаю цю богадiльню. І що?
– Люди Берii вночi намагалися вдертися до нашого дипломата. І вiн застрелився.
– В’ячеславе… Мене це не цiкавить! Мене турбуе доля краiни! Ми вiдповiдаемо за долю мiльйонiв! А ти – дипломат! Вирiшуй з Лаврентiем. Люди, якi за собою нiякого грiха не мають, не стрiляються!
Сталiн кинув колючий погляд на Молотова, i той квапливо опустив очi.
– Все, ти вiльний.
Молотов ледь помiтно зблiд вiд такоi неочiкувано холодноi вiдповiдi й, бурмочучи вибачення, боком вийшов з кабiнету генсека.
Сталiн пiдняв слухавку. Сказав коротко Поскрьобишеву:
– Берiю.
Коли Берiя увiйшов, запитав, нервово барабанячи пальцями здоровоi руки по червонiй тецi:
– Що у тебе е на посла у Лондонi Майського?
Берiя замислився, але лише на мить. Маючи зуб на Молотова, вiн збирав iнформацiю i про його найближче оточення:
– Справжне iм’я Ян Ляховецький. Син польського еврея. Закiнчив унiверситет у Мюнхенi. У минулому есер i меншовик. За доповiдною нашого резидента у Лондонi, мае багато сумнiвних зв’язкiв як у Нiмеччинi, так i в Англii, любить випити, волочиться за гарненькими жiнками, в тому числi дружинами членiв дипмiсii, близько спiлкуеться iз захiдними дипломатами i може плескати язиком зайвого…
– Гарнi кадри у Кам’яноi задницi. Хто рекомендував у дипкорпус?
– Меер-Генох Мойсейович Балах.
– Це хто?
– Максим Максимович Литвинов.
– Єврейська банда.
– Накажете вiдкликати в Москву й арештувати?
– Устигнеш. Його випивки i жiнки нас не обходять. Коли будуть серйознi матерiали, даси знати. Вiльний.
Сталiн кивком голови вказав Берii на дверi. Коли той вийшов, пiдняв слухавку. Сказав Поскрьобишеву:
– Нас нi для кого немае.
Розкрив червону теку i вкотре втупився у шифротелеграму:
«…свiт значно змiнив думку про боездатнiсть Червоноi армii. Таким чином, вермахт не мае супротивникiв у Європi. І якщо буде потрiбно, за мiсяць танки вермахту можуть увiйти в Москву».
Роздiл 11
Фюрер i учнi
Далеко звiдси у нашого фюрера Адольфа Гiтлера е прекрасна вiлла. Вона розташована високо в горах й оточена залiзною огорожею. Часто люди, щоб побачити i привiтати фюрера, пiдходять до неi.
Одного разу фюрер вийшов на прогулянку i приязно привiтав присутнiх. Вони були цьому дуже радi й стали простягати до нього руки.
Ближче вiд усiх стояла маленька дiвчинка з квiтами в руках, яка вимовила своiм дзвiнким голосом: «А в мене сьогоднi день народження».
Тодi фюрер узяв малу за руку i разом з нею попрямував до вiлли. Там ii пригостили тiстечками та полуницею з вершками. Дiвчинка iла, iла i наiлася. Вона вимовила ввiчливо: «Дуже дякую» i «До побачення». Потiм стала навшпиньки, охопила маленькими рученятами фюрера за шию i мiцно поцiлувала його.
Абетка для початковоi школи / за ред. Вiльгельма Брiнкмана i Пауля Рессiнга, 1940 р.
28 березня 1940 року, 14 год. 23 хв
Оберзальцберг, вiлла «Бергхоф»
Адольф Гiтлер – рейхсканцлер Нiмеччини, фюрер нiмецького народу i Райнгард Гейдрiх – шеф Головного управлiння iмперськоi безпеки (РСХА) стояли на терасi башти «Орлине гнiздо» вiлли Бергхоф i спостерiгали за орлом, який завис високо в небi. Стояла незвична для цiеi пори року тепла погода. У блакитному небi не було жодноi хмаринки. Удалинi височiла трикутна верхiвка гори Унтерсберг.
На терасi вже стояло кiлька вифарбуваних у бiлий колiр круглих столiв. Навколо них розташувалися такi ж бiлi стiльцi з м’якими спинками i твердими пiдлокiтниками. Над столами – складенi великi парасолi, якi мали захищати фюрера i його гостей вiд сонця.
Адольф Гiтлер не любив сонця. Шале знаходилося на пiвнiч вiд гiрського масиву i навiть удень воно було в тiнi гiрських вершин. Товстi стiни рятували фюрера вiд спеки. Вiн любив прохолоду. Навiть холод. Височезнi сосни сягали верхiвками тераси, в долинi i на найближчих пагорбах зеленiла трава, а на вершинах чорного гiрського хребта ще бiлiв снiг.
Суперукрiплене шале Бергхоф знаходилося у високогiрному районi Оберзальцберг, неподалiк мiстечка Берхтесгаден на кордонi з Австрiею.
Це був величний i водночас дивний, ретельно продуманий гiрський дiм-фортеця. Його збудували за особистим проектом фюрера.
Дiм було захищено чотирма смугами фортифiкацiйних споруд, його пильнувало 3000 солдатiв охорони з полку особистоi гвардii фюрера «Лейбштандарт СС Адольф Гiтлер». Головний будинок розташувався на вершинi гори i мав сiм величезних залiв, з вiкон яких вiдкривався величний гiрський краевид. Ще тринадцять поверхiв угризалися вниз – у скелi.
Найбiльшою iз семи кiмнат була вiтальня з величезним дубовим столом, масивними стiльцями, камiном i вiкном на всю стiну.
Нижнi поверхи були примiщеннями для охорони, прислуги, кухнями, складами, зброярнями.
Над будинком височiла башта, котру називали «Орлиним гнiздом».
Тут фюрер часто насолоджувався самотнiстю i спогляданням краевидiв.
– Те, що Росiя продемонструвала свою слабкiсть у вiйнi з фiнами i що, рано чи пiзно, ми повернемо на схiд, я сказав у запалi. Саме так, Райнгарде! Саме так, – Гiтлер розвiв руками i з прикрiстю ляснув долонею по поручню. – Я розумiю, що це моя помилка, якiй немае вибачення. Тепер Сталiн вустами Молотова вимагае пояснень. Але хто мiг подумати, що моi слова пiдуть гуляти за стiни вiйськового навчального закладу? Як це трапилося? Як вони потрапили на стiл Сталiну? Це вже ви, геносе Гейдрiх, маете дiзнатися, яким чином трапився витiк iнформацii. Це ваше недопрацювання!
На Гiтлеровi був традицiйний захисного кольору широкобортний френч з орлом на рукавi, чорнi брюки, низько насунутий на очi кашкет теж з орлом i коричневим обiдком. Одяг для фюрера шили кращi шевцi берлiнського магазину Вiльгельма Хольтера, що знаходився на Вiльгельмштрасе, 49. Костюми повиннi були приховувати мимовiльне смикання правого плеча, яке розвинулося у фюрера пiсля падiння на брукiвку пiд час невдалого путчу 23-го року. Капелюхи мали бути крислатими, тому що фюрер швидко обгорав на сонцi.
Сорочка була однотонною, бiлою, краватка чорною – цим кольорам фюрер багато рокiв вiддавав перевагу.
Спостерiгаючи за орлом, Гiтлер задер догори голову. Його вузькi вуса, покликанi вiзуально укоротити задовгий, на його думку, нiс, гордо стирчали догори. І голився, i пiдстригав вуса Гiтлер виключно сам, не довiряючи прислузi свою занадто нiжну шкiру. Прикрив очi вiд сонця долонею, складеною човником, i говорячи, продовжував спостерiгати за птахами.
– Donnerwetter! Прокляття! Я сказав зайве! Але ця думка мене мучила постiйно. Коли я побачив, що один фiнський вояк коштуе десяти росiйських, я зрозумiв, що ми не повиннi були зупинятися в Польщi, а рухатися далi на схiд. Сьогоднi ми були б уже в Москвi! Саме так, Гейдрiху, саме так!
Гiтлер захопився i почав жестикулювати. Кожну фразу вiн пiдтверджував змахом руки. Немов рубав дрова маленькою сокирою. Ще з кiнця 20-х вiн почав вiдточувати перед дзеркалом своi пози й рухи, щоб переконливо виступати на мiтингах. Поступово вони ставали йому звичними.
– Але тодi, в Польщi, ми були впевненi, що Ради надзвичайно могутнi, i спрямували рух нiмецькоi нацii на захiд. Тепер машину вiйни запущено. Вектор ii руху змiнювати, мабуть, запiзно. Хоча… – Гiтлер на мить замовк. – Я говорив з елiтою нашоi армii, командирами-танкiстами! Хiба я мiг подумати, що це дiйде до того iдiота – радянського резидента Кобулова! Чи, може, вiн не такий iдiот, як ви менi доповiли, Райнгарде? Може, вiн водить нас за нiс i просто прикидаеться iдiотом? Можливо, ми його недооцiнюемо?
Гейдрiх був худим чоловiком високого зросту, з трохи завузькими плечима, трохи заширокими, жiночними стегнами i трохи задовгими руками. Також видiлялися високе чоло, гострий нiс i довгi пальцi музиканта.
Був у чорному мундирi групенфюрера СС – на рукавi срiблястий шеврон «старого бiйця» у виглядi лiтери «V». Його мали право носити лише тi, хто вступив в Нацiонал-соцiалiстичну робiтничу партiю – НСДАП – ще в «часи боротьби», коли Гiтлер не був рейхсканцлером. На пальцi перстень – «Мертва голова». Такий перстень вручав особисто Гiммлер старшим офiцерам, знову ж таки, тiльки староi гвардii.
Пiсля Першоi свiтовоi вiйни Гейдрiх служив на крейсерi «Берлiн», яким тодi командував нинiшнiй шеф нiмецькоi розвiдки адмiрал Канарiс. Гейдрiх дослужився до чину морського обер-лейтенанта. Але через кiлька скандальних iсторiй iз жiнками став перед офiцерським судом честi, який змусив його вийти у вiдставку. Вiн довго не мав засобiв для iснування. Перебивався випадковими заробiтками, здебiльшого вiв життя альфонса. Вiн мав магiчний вплив на жiнок, i деякi iз задоволенням його утримували. Але таке життя, як вiн вважав, життя дощового черв’яка, його зовсiм не влаштовувало. Через своiх друзiв, членiв СС iз Гамбургу, вiн зв’язався з Гiммлером, керiвником охоронних загонiв, ще маловiдомого тодi трибуна бюргерiв i дрiбних торгiвцiв – Адольфа Гiтлера.
Гiммлер, у якостi випробування, посадив його на цiлий день, щоб вiн склав органiзацiйний план майбутньоi партiйноi служби безпеки. Це й було початком могутньоi служби безпеки – НСДАП. Гейдрiху, вдалося незабаром видiлитися – знайти зрадника в партiйних лавах, що працював на владу. Ним виявився «старий боець», колишнiй радник баварськоi карноi полiцii. Завдяки цьому успiху молодий Гейдрiх потрапив до безпосереднього оточення рейхсфюрера СС Гiммлера, а згодом i самого фюрера. Гейдрiх любив розповiдати, що в дитинствi мрiяв займатися хiмiею i за це колеги позаочi називали його Хiмiком.
– Я впевнений, що ми правильно оцiнили радянського резидента в Берлiнi, мiй фюрере, – поквапливо зауважив Гейдрiх, намагаючись у зародку задушити думку фюрера про його можливу помилку. – Вiн не мае оперативного досвiду. Ми вивчили його бiографiю, отриману з наших джерел в СРСР. Вiн – дилетант. Інформацiя про ваш виступ – або його випадковий успiх, або наш випадковий прокол.
Ми встановимо, яким чином ця iнформацiя потрапила до Кобулова, i покараемо винних. Особисто менi здаеться, що тут не обiйшлося без англiйцiв. Пiсля чисток у 37-му i 38-му роках росiяни в Нiмеччинi просто не мають бодай якоiсь серйозноi резидентури.
Амбiцiйний i недалекий резидент у Берлiнi, Амаяк Захарович Кобулов (Захар), справдi не мав оперативного досвiду розвiдника i навiть не володiв нiмецькою мовою. Вiдразу пiсля приiзду в Берлiн на прийомi, органiзованому на честь радянського наркома Тевосяна, вiн улаштував п’яну бiйку. Кобулов ударив в обличчя нiмецького офiцера, який випадково вихлюпнув на нього бокал вина. А далi засвiтив ледь не всю агентуру: почав викликати нелегалiв на конспiративну квартиру, що була «пiд ковпаком» у гестапо. І приiжджав спiлкуватися з агентами в супроводi перекладача й охоронця. Викритих агентiв гестапо поки що не чiпало, загалом через дружбу мiж Нiмеччиною i СРСР.
Але iнформацiя про поведiнку Кобулова таки потрапила в Москву, i лише наближенiсть до Берii його брата Богдана Кобулова врятували резидента в Берлiнi вiд виклику на Луб’янку i розстрiлу.
Утiм, iнший заступник Берii, Всеволод Меркулов, спецiальною шифротелеграмою категорично заборонив резидентовi Захару особисто зустрiчатися з важливими агентами.
Резидент-дилетант Кобулов вiдтак вирiшив шукати своi джерела iнформацii. І швидко знайшов. Джерелом став 27-лiтнiй латвiйський журналiст Орест Берлiнкас, власний кореспондент ризькоi газети «Бриве земе» у Берлiнi.
Амаяк повiдомив у Москву, що завербував емiгранта-латиша, який «тверезо оцiнюе встановлення радянськоi влади в Прибалтицi» i готовий «дiлитися отриманою в колах нiмецького МЗС iнформацiею». Кобулов, звiсно, не знав, що його новий агент Берлiнкас, який отримав прiзвисько Лiцеiст, пiсля кожноi зустрiчi з ним iде доповiдати свему справжньому патрону – штандартенфюреру СС Лiкусу, дiяльнiсть котрого куруе особисто Гейдрiх. У гестапо Берлiнкусу дали прiзвисько Петер. Інодi його ще називали Латишем.
Причому вихiд Петера-Латиша на Захара нiмцi вважали настiльки важливим, що Гейдрiх нерiдко особисто готував текст доповiдi Петера Кобулову, потiм доповiдав його фюреру. Тiльки з його високоi санкцii, а нерiдко й iз власноручними правками, матерiал надходив до штандартенфюрера Лiкуса, який i «озброював» цiею «дезою» свого агента, який негайно передавав ii Захару.
– Та якби я знав, що Росiя така слабка, я б спочатку розiбрався з Росiею, а не з Англiею i Францiею! Росiя виявилася колосом на глиняних ногах. Хто це сказав? – Гiтлер запитально позирнув на Гейдрiха.
– Фрiдрiх Великий? – Гейдрiх навмання назвав улюбленого полiтика фюрера.
– Нi, Фрiдрiх так думав. А сказав це, здаеться, Дiдро, – поправив Гейдрiха фюрер. – Денi Дiдро – французький фiлософ. Серед поiдачiв жаб теж iнодi траплялися розумнi голови.
– Але, мiй фюрере, багато хто i нинi вважае Росiю дуже могутньою, – ввiчливо вставив Гейдрiх.
– Росiя була могутньою до Жовтневого перевороту, коли нiмцi керували нею. Ось чудовий приклад, як можуть дiяти нiмцi в середовищi бiльш низькоi раси! Сотнi рокiв Росiя пiднiмалася за рахунок нiмецького управлiння! За рахунок вливання нiмецькоi кровi в жили росiйськоi керiвноi елiти. Пiсля комунiстичного перевороту мiсце нiмцiв зайняли евреi. І все пiшло шкереберть! Євреi значно ослабили Росiю! На жаль, я ранiше не надав цьому серйозного значення, – очi Гiтлера перетворилися на вузькi щiлинки, губи стиснулися, i вiн надовго замовк, вдивляючись у блакитну далечiнь, де чорна цятка то наближалася, перетворюючись на орла, то вiддалялася, гублячись у пiднебессi. Тодi фюрер брав до рук потужного морського бiнокля i пiдносив до очей.
– Добре, – нарештi сказав Гiтлер, повернувшись до Гейдрiха, що не наважувався перервати мовчанку. – Я наказав Рiббентропу ще i через Шуленбурга заявити Молотову, що то – провокацiя англiйцiв. Що ми нiколи не нападемо на СРСР i що я нiчого подiбного нiколи не говорив.
– Мiй фюрере, ми все спростували i пiдтвердили спростування через «нашого резидента», – Гейдрiх повернувся до Гiтлера i побачив, що у того на обличчi повiльно з’являеться посмiшка i зморшки в куточках губ поповзли до скронь.
– Наш резидент? – вони разом засмiялися з такого визначення Кобулова, як «наш резидент».
Гейдрiх хихотiв стримано, прикриваючи долонею рота, як i личить пiдлеглому в присутностi фюрера, а Гiтлер смiявся гучно, ляскаючи себе по стегнах долонями.
Фюрер раптово обiрвав смiх:
– Геносе Гейдрiх, я доручаю вам, саме вам, абсолютно таемну мiсiю! Мiсiю, вiд якоi залежить майбутне нiмецькоi нацii! Нiмеччина мае розглядати захоплену польську територiю як район зосередження для майбутнiх нiмецьких операцiй на сходi. Необхiдно тримати в порядку залiзницi й шосейнi дороги, що проходять територiею Польщi – нашого майбутнього плацдарму для удару по Радах. Можливо, через рiк, а можливо, через десять рокiв. Але рано чи пiзно це вiдбудеться. Сталiн ставить румунам ультиматуми i хоче вiдiбрати Бессарабiю i Буковину, опосередковано це е небезпекою для наших поставок нафти iз цього регiону.
Я наказав Геббельсу зупинити роботи в берлiнському Украiнському iнститутi. Тепер накажу термiново вiдновити! Украiна буде завойована так само, як i Польща. Це трапиться, щойно ми розберемося з Європою. Долю початку кампанii в Європi вирiшено. Термiн – квiтень. Поки англiйцi та цi мерзеннi жабоiди-французи (Гiтлер був затятим вегетарiанцем i зневажав усiх, хто поiдав будь-яку живнiсть) ще сподiваються, що ми не почнемо цього року. Контроль за операцiею «Прикриття» лежить особисто на вас, Гейдрiху, та на адмiраловi Канарiсу. Пiсля захоплення Украiни i Росii аж до Уралу почнеться золота ера для нiмцiв. Вони потерпають нинi вiд негараздiв вiйни, i я вiддячу iм сторицею. На кожного з них будуть працювати десятки й сотнi унтерменшiв!
– Мiй фюрере, ви найвизначнiший iз полiтикiв, яких коли-небудь народжувала нiмецька земля! – пафосно проголосив Гейдрiх.
– Я народився в Австрii. Але ви правi, Райнгарде, бо Австрiя тепер теж нiмецька земля. До речi, ви знайшли мого орла?
Гiтлер любив спостерiгати за парою орлiв, яка постiйно кружляла над Бергхофом. Але вже другий тиждень було видно тiльки одного птаха. Гiтлер пiдозрював, що другого могли пiдстрелити мисливцi.
– Так точно, мiй фюрере! – квапливо вiдповiв Гейдрiх. Вiн примусив займатися пошуками орла всi найближчi до Оберзальцберга районнi органiзацii гестапо.
– Якiсь мерзотники його вбили? Ненавиджу цих мисливцiв. Хто це? Сподiваюсь, не люди з нашого руху? – Гiтлер сам поморщився вiд свого припущення з таким виглядом, нiби у нього раптом розболiвся зуб.
