скачать книгу бесплатно
– Пакт! Я тобi говорив сьогоднi вночi, що вiн ним пiдiтреться! – Сталiн махнув здоровою рукою i знову заходив по кабiнету. Сiв. Майже впав у крiсло. Покрутив задом, намагаючись умоститися зручнiше. Та, схоже, для Сталiна сьогоднi всi крiсла були незручними. – Пакт! У Гiтлера пiд рушницею 140 дивiзiй! Така армiя не може iснувати без вiйни! Їi не можна утримувати без вiйни! Уся промисловiсть Нiмеччини налаштована на вiйну! Якщо армiя не буде воювати, Нiмеччина розориться! І це повiдомлення Кобулова! – вiн вiдкрив ту саму червону теку, причину його безсоння. – Ситуацiя критична. Цю делегацiю охороняти вдень i вночi. Не можна давати Адольфу жодного приводу для агресii проти СРСР.
– На травень плануеться вiзит у вiдповiдь, товаришу Сталiн.
– Чудово. Пречудово, – Сталiн утупився в зелене сукно стола. Довго мовчав. Берii навiть здалося, що Сталiн забув про його присутнiсть. Нарештi генсек стиснув у кулак здорову руку й опустив ii на кришку столу. Раптом посмiхнувся сам собi. Було зрозумiло, що вiн надумав щось таке, вiд чого настрiй його вiдразу полiпшився. Сказав:
– Перенести цi вiдвiдини. Термiново нашу делегацiю в Нiмеччину. Скажи Герасимову, нехай узгодить через Молотова. Нехай iдуть якомога швидше! І нехай делегацiя буде не менш представницька. Нi – бiльш представницька, нiж нiмецька! А нiмцiв охороняти вдень i вночi.
Сталiн нервово розкурив люльку, розсипавши на стiл тютюн з кiлькох зламаних сигарет «Герцеговина Флор». Було видно, що вiн напружено думае. Важко пiдвiвся з крiсла i довго ходив кабiнетом. Говорив тихо, наче сам собi:
– Треба випередити його. Треба, щоб у нього було вiдчуття провини. Нас це, звiсно, не врятуе. Та потiм, якщо почнеться вiйськовий конфлiкт, буде вигiднiше торгуватися за союз з Англiею, Францiею i США. Саме Адольфа свiтова спiльнота буде вважати цинiчним мерзотником, а не нас. То ти знав, що Адольф колись був художником? – ще раз запитав вiн у Берii.
– Нi, Кобо, – винуватим тоном, похнюпившись, вичавив той iз себе ще один доказ своеi некомпетентностi.
– І це керiвник радянськоi розвiдслужби. Якоi розвiдслужби – цiлого НКВС! Може, я помилився у тобi, Лаврентiю? Може, ти й далi мав протирати штани у партапаратi Грузii? Чи ти знаеш, що Гiтлер не любить жiнок?
– У якому сенсi? – ошелешено запитав Берiя.
– У тому самому! Вiн сторониться жiнок – не мае нi дружини, нi коханки. Це iнформацiя вiд Молотова. Але iнформацii цiеi дуже мало i вона неконкретна. НКВС – спить!
– Може, вiн педераст? – припустив Берiя.
– Ти у мене запитуеш?
Їхнi погляди зустрiлися. Берiя першим опустив очi. Сказав:
– Кобо, я про все дiзнаюсь. Клянусь! Ми поки що не збирали особистоi iнформацii про Гiтлера. Адже я лише рiк…
– Я наказав не говорити менi про це!
Сталiн замислився:
– Якщо американцi тепер умовлять Гiтлера помиритися з Англiею i Францiею… У нього не буде iншого виходу, нiж напасти на нас. Вiн не зможе утримувати таку велику армiю у мирний час.
Сталiн пiдiйшов до вiкна, вiдхилив штору i визирнув. За вiкном шумiв теплий весняний дощ, i сонячнi вiдблиски вигравали на рубiнових зорях Кремля.
– Нiмцi продовжують порушувати повiтряний кордон?
– Так точно!
– Часто?
– Один-два рази на тиждень. По три-чотири лiтаки.
– Як ми протидiемо?
– Один збили, пiлоти загинули. Тiла передали нiмцям. Вони не мають претензiй – погоджуються, що пiлоти самi виннi.
– Твою мать! Треба, щоб генштаб термiново видав наказ по нiмецьких лiтаках вогонь не вiдкривати. Не треба iх провокувати.
– Розумiю.
– І ось ще що… Про всяк випадок… Пiдготуй напад буцiмто нацiонал-соцiалiстiв на делегацiю художникiв, яка поiде в Берлiн.
– Напад «косметичний»?
– Косметичний? Ми не кiно з тобою знiмаемо, Лаврентiю! Напад – справжнiй. Скажiмо, в готелi. Нi, краще, коли буде розгорнуто павiльйон. Скажiмо, зграя нацистських молодчикiв. Штурмовикiв. Або молодчикiв iз цього нацистського комсомолу.
– Гiтлерюгенду, – блиснув своiми знаннями Берiя.
– Точно. Гiтлерюгенду. Все треба зняти на кiноплiвку. Причому це мае бути досить жорстко. Бiльша частина делегацii мае загинути. А краще вся. Це потрiбно, щоб свiт вiдвернувся вiд Нiмеччини! Щоб до нього Рузвельт не слав посланцiв! Щоб вiн був iзгоем! Щоб Гiтлер офiцiйно вибачився перед нами!
У нього мае бути особливе ставлення до художникiв. Якщо Адольф мае проти нас военнi плани, подiбний iнцидент може на якийсь час дати нам вiдстрочку. Його треба стримати! Вiн повинен вибачатися перед СРСР! Гiтлер був гарним художником?
– Я не знаю, Кобо, – Берiя опустив погляд. – Але, якщо треба, дiзнаюся!
– Це дуже важливо! Фюрер рейху – художник. Я знаю, що вiн особисто вiдбирае картини до нiмецьких музеiв. Що пiдтримуе молодих. І тут напад штурмовикiв фюрера на делегацiю кращих радянських художникiв! Те, що треба, – Сталiн задоволено посмiхнувся у вуса. – Саме те, що треба. Давай, Лаврентiю, давай! Нехай менi дiстануть репродукцii якихось робiт Адольфа! І нехай хтось зi спецiв менi доповiсть, що вiн за художник. Давай! Якщо ми допустимо промашку, то великий радянський народ нас пiдвiсить за яйця. І ще. Хто там керуватиме делегацiею?
Сталiн спiймав запитальний погляд Берii.
– Якщо це якийсь жид, то замiни його. Досить визначних жидiв у радянськiй iсторii. Зрозумiв?
– Не зовсiм, Кобо, – затинаючись вiд хвилювання, вiдповiв Берiя.
– Тупорилий ти, Лаврентiю! Повинен розумiти мене з пiвслова! У свiтi говорять, що пiсля революцii в Росii на змiну нiмцям до влади прийшли жиди. Пiсля нападу нацистiв на нашу делегацiю фото ii керiвника обiйде всi газети свiту! В СРСР його iм’ям будуть називати вулицi i пiонерськi загони! Не повинно бути у наших мiстах вулиць Рабиновича чи Рапопорта. Навiть якщо Лазар Вайсбейн прославиться, як Леонiд Утьосов, вiн все одно у памятi людей буде жидом Лазарем Вайсбейном! Не може в СРСР бути вулицi Лазаря Вайсбейна! За Радянський Союз повинен загинути дiяч культури зi слов’янським прiзвищем i слов’янською зовнiшнiстю.
– Герасимов доповiв, що керiвником делегацii плануеться якийсь Гущенко.
– Гущенко? – Сталiн на хвилину замислився. – Гущенко… За прiзвищем наче не еврей. Що вiн за один?
– Кобо, я ще про нього мало знаю, але начебто вiн працював на нас як нелегал. Жив у Францii й Нiмеччинi.
Сталiн задумався. Не помiчав, що тримае люльку боком i попiл сиплеться на килим. Нарештi сказав:
– Герой невидимого фронту. Ще краще! Зробимо його Героем Радянського Союзу. Посмертно. Покажеш менi фото. Щоб жодна риса не натякала на жидiвське корiння!
Сiв, довго розкурював згаслу люльку. Зламав кiлька сiрникiв. Жбурнув коробку на стiл.
– Сука Ворошилов! – раптом сказав зi злобою. – Вiдповiсть менi за Фiнляндiю. А що Захар?
– Захар мовчить.
– Захар дае дуже мало iнформацii. І то не iнформацiя, а лайно. Якщо дiзнаюся, що покриваеш хрiнову роботу Захара через твого заступника – ту жирну свиню – Богдана Кобулова, пiдвiшу за яйця! Зрозумiв? За яйця! Говорять, Сталiн жорсткий. Нема на вас Івана Грозного! Вже половина б корчилася на дибi! А хтось i на палю б сiв!
Резидент у Берлiнi Амаяк Кобулов, який працював пiд псевдо Захар, був братом Богдана Кобулова, начальника одного з управлiнь НКВС. Його вважали протеже Берii.
Берiя зiбрався заперечити, але Сталiн перебив його:
– Мовчи, – вождь витягнув руку з люлькою у напрямку Берii, зупиняючи його. – Хтось iще пiдтвердив iнформацiю Захара?
– Нi, – Берiя вже був не радий, що пропустив до Сталiна шифровку про виступ Гiтлера. Пiсля цього вiн буде завжди намагатися блокувати всю iнформацiю про можливий напад Нiмеччини на СРСР. І пропускати тiльки те, що хоче почути Хазяiн.
– Треба пiдсилити Захара. Значить так, знайди когось зi старих кадрiв. І вiдправ йому на допомогу. Все. А що там iз поляками?
Поляки – то були двадцять тисяч польських вiйськових, якi здалися Червонiй армii у схiднiй частинi Польщi. Думали таким чином урятуватися вiд армii вермахту, що швидко наступала. Але жорстоко помилилися.
– Усе зроблено, – Берiя зробив красномовний жест – чиркнув долонею по шиi.
Сталiн замислено кивнув. «Все» означало розстрiл полякiв. Спочатку Сталiн вагався, що з ними робити. А потiм, коли поляки пiдняли ледь не бунт, вимагаючи суду або вiдправки в Англiю, вирiшив пустити iх «у розхiд». Навiщо йому було вiдпускати цiлу армiю, яка потiм воювала б iз ним за схiднi польськi землi? Як би зробив Іван Грозний? Тiльки так! Нiхто в Полiтбюро не посмiв йому заперечити. Всi проголосували «за». Ворошилов, Молотов, Калiнiн, Каганович. Все Полiтбюро – одноголосно. І тепер – немае полякiв. Немае й проблеми.
* * *
Цiлком таемно.
Полiтбюро ЦК ВКП(б)
З рiшення вiд 5 березня 1940 р. (протокол № 13, п.144)
Справи польських вiйськових розглянути в особливому порядку, iз застосуванням до них вищого заходу покарання – розстрiлу. Розгляд справи провести без виклику арештованих i без пред’явлення звинувачення, постанови про закiнчення слiдства й звинувачувального вироку. Розгляд справ i винесення вироку покласти на трiйку, у складi тт. Меркулова, Кобулова й Баштакова.
* * *
– Де поховали? – запитав Сталiн.
– У Катинi, Харковi й Калiнiнi, – квапливо вiдповiв Берiя.
– Добре, Лаврентiю. Май на увазi, не повинно залишитися жодних слiдiв. Жодних! А що там iз Троцьким?
– Працюемо. Троцького буде знищено протягом мiсяця-двох.
– Лаврентiю, якщо буде вiйна – хоч iз нiмцями, хоч iз британцями, хоч iз чортом лисим – Троцький повинен бути знищений ще до ii початку. Якщо вiн буде живий, нам дуже важко буде розраховувати на монолiтну пiдтримку Комiнтерну i наших союзникiв. За операцiю по Троцькому вiдповiси головою.
– Із Троцьким усе нормально. Меркадера вже запрошують до нього на вiллу.
* * *
Цiлком таемно.
ІНО НКВС
З особовоi справи працiвника ІНО НКВС
Рамон Меркадер дель Рiо Ернандес
Іспанець. Член Компартii Іспанii. Народився в Барселонi. Завербований НКВС СРСР за допомогою своеi матерi Марii Карiдад, працiвника ІНО НКВС. З сiчня 1939 року знаходиться у пiдпорядкуваннi Н. І. Ейтiнгона. Працюе в Мехiко як канадський бiзнесмен.
У вереснi 1939 року Рамон Меркадер переправився в США, у мiсто Нью-Йорк й зблизився iз Сiльвiею Агелоф, що входила в оточення Троцького. У жовтнi того ж року Меркадер перебрався в Мехiко, де Троцький проживав зi своею родиною, пояснюючи це нiбито справами фiрми, i переконав Агелоф переiхати до нього.
* * *
– Я гарантую: протягом мiсяця все станеться, – запевнив Берiя. – Операцiею займаеться наш резидент в Іспанii – Ейтiнгон.
– А-а. Цей, як його… нагадай – Ісак? – Сталiн звiв погляд на Берiю.
– Наум Ісакович, товаришу Сталiн, – швидко вiдповiв той.
– Скрiзь жидва, – поморщився, немов вiд зубного болю, генсек. – Скрiзь!
– Можна замiнити.
– Нi, – Сталiн заперечливо пiдняв руку з люлькою. – Якщо провалить справу по Троцькому, ми його просто розстрiляемо. Якщо виконае, стане Героем Радянського Союзу, незважаючи нi на що. Це надважливе завдання. Завдання завдань! Яким чином вiн наблизиться до Троцького?
– Меркадер закохав у себе Сiльвiю Агелоф, що дружить iз родиною Троцьких.
– Топче ii? – питально, з ехидною посмiшкою позирнув на Берiю Сталiн.
– Вона вже другий тиждень живе в його квартирi в Мехiко. Щодо iнтимних справ, тут Меркадер неперевершений! Ми вже не раз використовували його в якостi повii. Агелоф закохана в нього i готова заради нього дияволу душу продати, – демонстрував грунтовне володiння ситуацiею Берiя.
– Чудово, – Сталiн посмiхнувся. Його очi загорiлися. – Хай пускае iй пил в очi. Багатий бiзнесмен. Гарна машина. Ресторани, театри. Щоб ii життя було святом. Грошей цьому Меркадеру не шкодувати! Зрозумiв?
– Так точно, товаришу Сталiн!
– Вiн уже був у Троцького?
– Був двiчi разом iз цiею, Агелоф. Троцькому вiн сподобався. Щойно вiн потрапить до Троцького без свiдкiв, вiдразу вб’е його.
– Добре. Йди. У твоiх руках долi двох майбутнiх героiв – Ісака Ейтiнгона i цього, як його… Гущенка.
– Наума Ейтiнгона.
– Не мае значення. Провалиш операцiю – начувайся! Поки що все, вийди в приймальню i зачекай.
Сталiн пiдняв трубку зв’язку з Поскрьобишевим:
– Молотова до мене. Швидко! І нехай вiзьме шифротелеграму Майського.
20 березня 1940 року, 15 год. 59 хв
Москва, Кремль
Головний годинник повiльно почав вiддзвонювати «Інтернацiонал». «“Боже царя храни”, здаеться, звучало мелодичнiше», – подумав Сталiн. Вiн вiд природи мав гарний слух. А бiй годинникiв перелаштували на «Інтернацiонал», вiдколи вiн жив у Кремлi.
Сталiн стояв бiля вiкна i дивився у бiк Архангельського собору. Штори, що зазвичай наглухо закривали вiкна, були вiдiпнутi. В Архангельському соборi лежав прах Івана Грозного.
«Ти, царю Іоанн, програв свою лiвонську вiйну, – подумав вiн. – Побачиш, як син шевця свою вiйну виграе». На пiдвiконня зi зворотного боку скла раптом сiв ворон i постукав дзьобом у шибку. Уважно позирнув на Сталiна. І потiм довго дивився йому прямо в очi, не моргаючи i не вiдводячи погляду. Давно нiхто не смiв так дивитися йому в вiчi! Нiхто не мiг витримати його погляду! Сталiн здригнувся. Вiн чув, що ворони живуть триста рокiв. Всi правителi намагалися вигнати ворон iз Кремля, але нiкому це не вдалося. Стрiляв ворон заради розваги останнiй самодержець Микола Другий. Стрiляли латиськi стрiльцi, якi охороняли Ленiна. І нiчого не допомогло. Але – триста рокiв! Невже це правда?
– Чого ти так дивишся? На мене не можна так дивитися. Можливо, ти бачив так само, як мене, Іоанна Грозного? – прошепотiв вiн.
Порахував, ворушачи губами. Нi. Не може бути. Швидше, цей ворон мiг бачити Петра Першого. Коли задзвонив телефон, вiн знову здригнувся. Крикнув:
