скачать книгу бесплатно
– Поза всiлякими сумнiвами! – Клейст випромiнював щиру привiтнiсть. – Давайте перенесемо на квiтень. Все, що потрiбно з нашого боку, ми зробимо, я узгоджу все необхiдне з iмперським мiнiстром Рiббентропом. Головне, щоб ви й радянськi художники впорались iз пiдготовчими роботами.
– Ми докладемо всiх зусиль, – схилив голову Гущенко.
– Сподiваюсь, що i ваша творчiсть, геносе Гущенко, порадуе нас, тим паче, як вiдомо, розквiтнув ваш талант на теренах Нiмеччини! Давайте вип’емо за генiй геносе Гущенка. – Шютте пiдняв бокал.
Гущенко колись брав уроки в школi-студii Ганса Балушека у Берлiнi, а потiм чотири роки навчався в Берлiнськiй вищiй школi образотворчих мистецтв.
– Як вам Берлiн 20-х рокiв? – осушивши черговий бокал, запитав Клейст.
– О, прекрасне мiсто! Скiльки разiв я малював Шарлоттенбурзький палац, прекраснi ранки над Шпрее. Любив поштовхатися на Курфюрстендам! Уроки професора Вольсфельда! Що може бути кращим! Але тодi Нiмеччина жила, як на вулканi. Путчi, повстання! Безробiття, шалена iнфляцiя – марка знецiнювалася щодня. У магазинах по кiлька разiв на день мiняли цiнники. Грошi були нiчого не вартi!
– Тепер усе iнакше, геносе Гущенко. Нiмеччина – це стабiльнiсть, це – робота для всiх. Це – впевненiсть у завтрашньому днi, – продовжував за звичкою пропагувати нiмецькi цiнностi Клейст.
– Хiба не такi самi цiнностi вiдстоюе Комунiстична партiя Радянського Союзу? – вставив i собi кiлька слiв Шютте.
– Не зовсiм такi. Але, справдi, дуже схожi, – розсiяно погодився Гущенко. Було помiтно, що розмови про перевагу того чи iншого ладу його не дуже захоплюють.
– Яка зараз в СРСР п’ятирiчка? – запитав Шютте.
– Третя, – наморщив лоба Гущенко.
– А в Нiмеччинi зараз закiнчуеться друга чотирирiчка пiд керiвництвом уповноваженого вiд НСДАП геносе Германа Герiнга. Масово будуються автобани, новi державнi пiдприемства. Скоро перетнути Нiмеччину автомобiлем можна буде майже так само швидко, як лiтаком.
– Чому саме Герiнгу доручено це? – запитав Гущенко, аби пiдтримати розмову. Загалом йому було байдуже, чому саме найтовщому високопоставленому нiмцю доручили таку вiдповiдальну мiсiю.
– Геносе Герiнг дуже поважна в Нiмеччинi людина, герой вiйни й довiрена особа фюрера. У Першу свiтову вiн командував елiтним авiацiйним пiдроздiлом Рiхтгофен й особисто збив 22 лiтаки противника. Французьких, англiйських i, вибачте, можливо, навiть росiйських. У 23 роцi пiд час одного з перших виступiв НСДАП вiн iшов поряд iз фюрером i був важко поранений – одержав двi кулi. Можливо, якась iз них могла поцiлити в самого геносе Гiтлера! Тодi дружинi вдалося таемно вивезти його до Австрii. Вона фактично врятувала Герiнга! Це дуже цiкава романтична iсторiя. Про неi в Нiмеччинi нинi пишуть книги i знiмають фiльми.
– Гер Гущенко мае пам’ятати тi часи, адже вiн саме тодi жив у Нiмеччинi, – вставив i собi Шютте.
– О, я якось випустив цей момент. Може, тому, що жив у Берлiнi. Там було, мабуть, спокiйнiше, нiж у Мюнхенi!
– Так, але це був 23-й рiк. Його дуже важко забути, – сказав Клейст.
Насправдi Гущенко добре пам’ятав 23-й рiк. Цей рiк був останнiм перед його вiд’iздом з Берлiна до Парижа. Тодi в Нiмеччинi панувала потужна криза. Багато нiмцiв шукали прихистку в бiльш стабiльних краiнах – Австрii, Францii, Польщi. У тому роцi Нiмеччину сколихнули драматичнi подii, в результатi яких Гiтлер потрапив до в’язницi.
Тодi Гiтлер вступив у союз iз правими консерваторами, що були при владi в Баварii, готуючи виступ проти соцiал-демократичного уряду в Берлiнi. Здавалося, влада була майже в кишенi. Гiтлера надихав приклад походу Муссолiнi на Рим, i вiн сподiвався повторити iталiйську кампанiю, взявши владу в Мюнхенi й органiзувавши похiд на Берлiн. Але не так сталося, як гадалося. Лiдери Баварii злякалися i заявили Гiтлеру, що не мають намiру виступати проти Берлiна. Тодi штурмовики Гiтлера захопили будинок баварського вiйськового мiнiстерства, але iх оточили армiйськi частини. Про те, як розвивалися подii в Мюнхенi, гув увесь Берлiн. Гущенко пам’ятав, що люди вибiгали з крамниць i кафе на вулицю, аби купити свiжi газети. Мюнхен був на перших шпальтах.
Поки Гущенко пригадував давнi подii, на входi почався iнтенсивний рух. Увiйшли вiйськовi в синiх кашкетах i розiйшлися залою у рiзнi боки. З’явилися Молотов, Берiя, нiмецький посол Шуленбург i ще кiлька поважних на вигляд людей. Молотов пройшов до трибуни i виголосив коротке вiтання вiд Сталiна, а Шуленбург вiд Гiтлера. Прозвучали два гiмни: «Інтернацiонал» i «Deutschland, Deutschland ?ber alles» – «Нiмеччина, Нiмеччина – понад усе».
– Шановнi друзi! Товаришi! – Голова Спiлки московських художникiв Олександр Герасимов вийшов на трибуну i заговорив. Його голос зривався вiд надмiру почуттiв. – Я хочу висловити щиру подяку нашому вождю, нашому генiальному вчителю i другу Йосипу Вiссарiоновичу Сталiну i великому фюреру нiмецького народу Адольфу Гiтлеру за вiтання, надiсланi учасникам цього зiбрання! Хочеться сказати всi душевнi слова подяки, якi тiльки iснують у наших мовах. Хочу, щоб Йосип Вiссарiонович Сталiн i Адольф Гiтлер, люди, якi з генiальною далекогляднiстю ведуть Комунiстичну партiю Радянського Союзу i Нацiонал-соцiалiстичну робiтничу партiю Нiмеччини, народи наших краiн до свiтлого майбутнього, до прогресу i процвiтання, прийняли палкий привiт художникiв Нiмеччини й Радянського Союзу, сповнений любов’ю i повагою. Нашою творчiстю ми зробимо все можливе, щоб прийдешнi поколiння визнали, що ми були достойними сучасниками таких генiiв, як Йосип Вiссарiонович Cталiн та Адольф Гiтлер! Ми впевненi, що всi прогресивнi краiни свiту вийдуть на широкий iсторичний шлях i стануть пiд червонi прапори Сталiна i Гiтлера! Бо лише пiд цими прапорами, прапорами кольору кровi, пролитоi в боротьбi за свiтле майбутне наших народiв, людство переможе!
Його останнi слова потонули у бурхливих оплесках i вигуках «Да здравствует товарищ Сталин!» i «Хайль Гiтлер!»
– Добре говорить геносе Герасимов! – зауважив доктор Клейст, i собi прокричавши «Хайль Гiтлер!» – Як на мене, не гiрше за доктора Геббельса. Правда, геносе Шютте?
Шютте iз задоволенням погодився. Офiцiант пiдiйшов до них iз тацею, на якiй стояли бокали з червоним вином. Вони помiняли спорожнiлi бокали на повнi, цокнулися з Гущенком i випили по ковтку.
– Що це за вино? – зацiкавлено запитав Клейст, смакуючи терпку рiдину.
– «Кiндзмараулi», – вiдповiв Гущенко, – улюблене вино товариша Сталiна. Тепер його i «Советское шампанское» подають майже на всiх прийомах.
– «Кiнздма… кiндзма…», що означае ця назва? – Шютте облишив спроби вимовити слово.
– Кiндзмараулi – так називаеться сорт винограду, з якого зроблене це вино.
– Здаеться, це не росiйське слово? – запитав Клейст.
– Нi – грузинське. Сталiн за нацiональнiстю грузин, – пояснив Гущенко.
Тим часом до них пiдiйшла дружина Гущенка – Марiя – теж iз бокалом вина. Марiя була високою гарною брюнеткою у досить вiдвертiй сукнi. Вона посмiхнулася i привiталася з Клейстом i Шютте, з якими була знайома. Обидва поцiлували iй руку, вона з посмiшкою на вустах вислухала протокольнi комплiменти.
– Фрау Гущенко, як ви оцiнюете виступ геносе Герасимова? – звернувся до неi доктор Шютте.
– Менi здаеться, вiн виступив дуже добре, – вiдповiла Марiя Гущенко нiмецькою. Вона теж прожила кiлька рокiв у Нiмеччинi. Там i познайомилася з чоловiком. Нахилилася Гущенковi до вуха, прошепотiла:
– У мене перекрутилася шлейка на бюстгальтерi й жахливо тисне. Вона розiтре менi плече до кровi.
Гущенко ледь помiтно скривився. Шепнув у вiдповiдь:
– Та клята модистка все ж напартачила. Це точно не Париж! Пiди у вбиральню, хоча нi, зараз я покладу тобi руку на плече i спробую поправити…
Але Гущенко не встиг нiчого зробити. До них разом з Берiею пiдiйшов голова Спiлки московських художникiв Герасимов. За Берiею йшли його заступник Меркулов i помiчник Саркiсов.
– Це i е геносе Клейст – керiвник нiмецькоi делегацii й представник iмперського мiнiстра Рiббентропа, а це – товариш Гущенко, головний органiзатор цього зiбрання, – запопадливо зазираючи в обличчя Берii, сказав Герасимов.
– Здрастуйте, геносе Клейст, здрастуйте, товаришу Гущенко! – поблискуючи пенсне, Берiя обом потиснув руки. Гущенко вiдзначив, що рука у Берii маленька, холодна i слабка. Вiдчуття було, наче торкнувся до дохлоi риби.
– Я слiдкую за вашою творчiстю, – сказав Берiя Гущенковi з дуже помiтним грузинським акцентом, змiряв зацiкавленим поглядом з голови до нiг його дружину i пiшов далi. Свита поквапилася слiдом. Марiя помiтила цей безцеремонний погляд. Знiтилася й опустила очi.
– Герасимов, хто ця жiнка, що стояла поряд iз Гущенком? – запитав Берiя через плече Герасимова, який запопадливо дрiботiв слiдом, представляючи всесильному наркому учасникiв зiбрання.
– Це його дружина, товаришу Берiя, – пояснив той.
Очi Берii загорiлися:
– Добре, ми затверджуемо його керiвником делегацii. Делегацii, яка поiде в Нiмеччину. Все, – Берiя, а за ним «синi кашкети» пiшли до виходу. – Нехай готуеться i виiжджае швидко, настiльки, наскiльки це можливо.
– Навiщо така поквапливiсть, треба ж як слiд усе приготувати, Лаврентiю Павловичу, – насмiлився заперечити Герасимов.
– Я сказав – швидко, – з вуст Берii це прозвучало як «не твого розуму справа». – Буде готувати грунт для приiзду основноi делегацii.
Виходячи, Берiя озирнувся i ще раз окинув поглядом дружину Гущенка.
– Герасимов, ти залишайся. Саркiсов зi мною, – сказав Берiя i кивком голови запросив Саркiсова сiсти разом iз собою до урядового ЗІСу.
Скло, що вiдгороджувало салон вiд водiя, пiднялося.
– Мене зацiкавила та дружина художника. У нього непоганий смак. Треба швидко вiдправити його в Нiмеччину, а потiм познайомитися з нею трохи ближче. Дуже близько! Ти все зрозумiв?
– Так точно! – кивнув Саркiсов.
– Придивись за нею. Привезеш ii, коли я скажу. На хвоста художнику – наших людей, щоб до вiд’iзду вiн був постiйно пiд наглядом. Установити його зв’язки, з ким зустрiчаеться, якi веде розмови. Чи не шкодуе за закордонним життям. На думку Меркулова, це цiлком перевiрений старий кадр. Але я не вiрю старим кадрам, – вiдрiзав Берiя. – А поки цей Гущенко ще поруч зi своею брюнеткою, треба розiбратися iз блондинкою – секретаркою Герасимова.
* * *
Герасимов пiдiйшов до Гущенка i взяв його за лiкоть:
– Можна вас на секунду, Миколо Петровичу?
Вони вiдiйшли вбiк пiд здивованими поглядами Клейста i Шютте. Герасимов, притримуючи Гущенка за руку, заговорив швидко, немов розсипаючи горох:
– У вас блискуче майбутне, шановний. Я не перебiльшую. Ми хочемо призначити вас керiвником делегацii, яка поiде в Берлiн, а далi будуть й iншi вiдповiдальнi доручення. Але забудьте про французьке. Вас колеги називають Французом. Це ж не просто так! Не малюйте мазками. Ваша «Смерть героя громадянськоi вiйни Боженка», це – справжне. Справжнiй соцреалiзм! А «Переправа партизанiв»! Схиляюся. А всi оцi мазки! Я вас прошу, Миколо Петровичу. Заклинаю! Проймiться соцiалiстичним реалiзмом, мистецтвом робiтникiв i селян. Вiзьмiть моi слова до уваги як дружню пораду старшого товариша, – Герасимов мiцно потиснув Гущенковi руку i пiшов до гурту, який зiбрався навколо Молотова i Шуленбурга, туди ж, вiдкланявшись Гущенковi, пiшли Клейст i Шютте. Художник залишився ошелешений такими одкровеннями Герасимова. Можливо, однiеi фрази Лаврентiя Берii «я слiдкую за вашою творчiстю» достатньо, щоб змiнити напрямок думок керiвництва радянських художникiв? «У вас блискуче майбутне» – це теж щось нове, досi вiн вважав, що його майбутне, як художника, в СРСР досить таки непевне.
Дружина Гущенка прихилилася йому до плеча.
– Нiколя, а хто це був?
– Ти про кого? – не зрозумiв вiн.
– Ну, той у пенсне, схожий на бухгалтера, – пояснила вона.
– А, думав ти маеш на увазi Герасимова. У пенсне – це Лаврентiй Берiя. Керiвник НКВС. Марi, яка ти неуважна. Ми ж уже четвертий рiк в СРСР. Скрiзь його портрети.
Марiя пiднесла долоню до рота.
– О господи! Сам Берiя! – злякано видихнула вона. – Берiя! Я пам’ятаю його портрети, Нiколя, але вiн зовсiм не схожий на своi портрети.
– Не дивно. На портретi вiн зображений у стилi соцреалiзму. Що там iз твоею шлейкою? Давай я спробую…
Вона не зреагувала на його пропозицiю.
– І ще… Вiн злякав мене.
– Чому? Не розумiю.
Марiя трохи повагалася, говорити чи нi. Нарештi наважилась, пiдвелася навшпиньки i прошепотiла йому в саме вухо.
– Менi здалося, що вiн подивився на мене якось…
– Як? – Гущенко здивовано повернувся до дружини.
– Як… Наче я кролик, а вiн удав. І вiн ось-ось мене проковтне… Хiба ти не помiтив?
– Нi, я нiчого не помiтив, – мотнув головою Гущенко. – Тобi здалося. Вiн на всiх так дивиться.
Звичайно, вiн помiтив, що нарком накинув оком на його дружину. Чув вiн i про те, що Берiя хапае на вулицi й гвалтуе жiнок, якi йому сподобалися. Але, по-перше, не дуже вiрив у цi чутки, а по-друге, тут не вулиця. Вона – дружина не останньоi людини в цiй краiнi. Нарком, звiсно, не посмiе. Та й чи мало жiнок сьогоднi потрапили на очi Берii у цьому залi. Вiн озирнувся навкруги. В залi було багато дам у розкiшному, iнодi досить вiдвертому вбраннi. Звичайно, Марiя перебiльшуе.
– Нiколя!
– Що?
– Звiдки вiн тебе знае?
Гущенко стенув плечима й обiйняв дружину за талiю. Це запитання загнало його в глухий кут. Вiн знову стенув плечима:
– Це менi невiдомо. Можливо, в СРСР вiн один iз тих, хто про все i про всiх знають. Як на мене, вiн справив на тебе занадто сильне враження. Не варто надавати цiй зустрiчi якогось особливого значення. Не надаеш же ти особливоi увагу комплiментам гера Клейста.
– Добре, – начебто погодилась вона. Але вiдразу запитала: – Ти колись зустрiчав його ранiше?
– Нi, нiколи. Де б я мiг його зустрiчати? – вже трохи роздратовано, запитанням на запитання вiдповiв Гущенко.
– То, можливо, вiн мiг тебе знати по роботi в Парижi?
Микола Гущенко озирнувся, чи нiхто iх не чуе.
– Не озирайся, – сказала вона, – ми самi.
– Усе одно не варто говорити про це тут. Навряд чи вiн мiг мене знати по Парижу, тодi НКВС керував Ягода.
– Це той з вусами, як у Адольфа?
Генрiх Ягода носив вуса точнiсiнько такоi форми, яку потiм прославив на весь свiт Адольф Гiтлер.
– Здаеться. Та й вiн навряд чи знав усiх радянських агентiв. Цi люди не опускаються до таких дрiбниць…
Через рiк по тому, як Гущенко повернувся в СРСР, у 1937-му, Генрiх Ягода був заарештований НКВС. Пiд час обшуку в Ягоди буцiмто було знайдено фiльми, листiвки та фотографii порнографiчного характеру, гумовий статевий член (страпон) i троцькiстську лiтературу. Знайшли також двi розплющенi кулi, якими були вбитi Зiнов’ев i Каменев, з пiдписами. Ягоду звинуватили в здiйсненнi «антидержавних i карних злочинiв», «зв’язках iз Троцьким, Бухарiним i Риковим, пiдготовцi замаху на Сталiна та державного перевороту». Ягоду було розстрiляно в Луб’янськiй в’язницi НКВC. Де було поховано його тiло, так нiхто нiколи й не дiзнався.
– Дрiбницi. Це чудово. Я б хотiла, аби ми трималися вiд усiх цих людей якомога далi.
– Абсолютно погоджуюся з тобою, люба. Сам хочу триматися вiд них якнайдалi. Ми сьогоднi квапимося додому?
– Нi, я домовилась, сусiдка посидить iз Шуриком, i ми зможемо погуляти.
– Чудово. До речi, ти зовсiм забула про шлейку бюстгальтера. Вона тобi бiльше не муляе? – вiн поклав iй руку на плече, потiм опустив руку нижче i швидко знайшов проблемне мiсце. – Зроби крок до стiни, i я ii поправлю. Ось так. До речi, треба змiнити модистку.
Роздiл 14
22 березня 1940 року, 21 год. 05 хв
Москва
Пiсля прийому в Наркомiнсправi Гущенко з дружиною вирiшили прогулятися вечiрньою Москвою. Вони пройшли повз школу. На фасадi, освiтлений лiхтарем, червонiв транспарант iз написом: «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!». Повернули у Пiонерський провулок (всi, за звичкою, називали його Патрiаршим) i вийшли до Патрiарших, а нинi Пiонерських ставкiв. Ставок, правда, був лише один. Із темряви потягло холодом i вологою. Самоi води вони не бачили. Тут, на вiдмiну вiд багатьох районiв Москви, пiдвiвши голову, можна було побачити зорi. Вони iз задоволенням вдихали вологе повiтря i, дивлячись на зорi, йшли в темрявi.
– Марi, ти знаеш, як знайти Полярну зорю? – вiн стиснув ii лiкоть.
– Aucun. Je ne sais pas. (Нi. Я не знаю.)
– Люба, я ж просив не говорити французькою, – швидко перебив Гущенко дружину. Вiн уже який рiк намагався асимiлювати дружину в радянську дiйснiсть, де закордоннi штучки й iноземна мова викликали пiдозру.
