скачать книгу бесплатно
– На жаль, мiй фюрере… – Гейдрiх розвiв руками. – Менi важко про це говорити.
– Так i знав! Сподiвався, що це не так! Але чомусь вiдчував, що буде саме так! – Гiтлер зiрвався на крик. – Я ж заборонив членам партii брати участь у будь-якому полюваннi! Нехай навiть на курiпок! Я хочу викорiнити цю iдiотську звичку iсти трупи загиблих тварин! Де орел? – фюрер стиснув кулаки. Потiм з прикрiстю ляснув кулаком об долоню iншоi руки. Було видно, що вiн розлютився не на жарт.
– Ми вилучили тiльки опудало орла, мiй фюрере, – в голосi Гейдрiха вiдчувався непiдробний жаль. – На жаль, це зробили люди з партiйноi органiзацii Оберзальцберга.
– Вони повиннi бути виключенi з партii! І втратити своi пости! Нiякоi поблажливостi! Чуете, Гейдрiху? Нiякоi! – Гiтлер пройшов по величезному балкону з кiнця в кiнець. Зупинився, пильно дивлячись на Гейдрiха. – Ви сказали менi все, Гейдрiху?
– Майже все. Є ще тiльки одне… – Гейдрiх замовк, вагаючись.
– Що таке? Я слухаю вас, геносе Гейдрiх.
– На пiдставцi опудала е напис «Улюбленому фюреру. Вiд партiйноi органiзацii Оберзальцберга». Це мав бути подарунок до вашого дня народження.
– Прокляття, – Гiтлер ще раз пройшовся балконом з кiнця в кiнець. Вiдкрив дверi й увiйшов до зали. Гейдрiх послiдував за ним.
Інтер’ери Бергхофу розробляв особисто господар. Вiтальня, куди вони ввiйшли з Гейдрiхом, була декорована деревом. Меблi здавалися занадто громiздкими. На комодi великий бюст Рiхарда Вагнера, вилiплений улюбленим скульптором фюрера Арно Брекером. На стiнах кiлька пейзажiв Шпiцвега, «Оголена натурниця» Тицiана i «Жiнка з оголеними грудьми» учня Тицiана – Бордоне, «Руiни Риму» Панiнi. Але кiмната не справляла враження надмiрно загромадженоi. У великому залi висiли гобелени i стояли величезнi букети квiтiв. Тут були червонi троянди, бiлi кали i рожевi лiлii.
Фюрер зупинився бiля камiна, зняв кашкет i кинув його на крiсло. Пригладив волосся, що весь час стовбурчилося на макiвцi й спадало на лоба. Поплескав долонею по гiпсовому рiзьбленню.
– Добре, Гейдрiху, я погарячкував, дайте цим iдiотам спокiй.
– Буде виконано, мiй фюрере. Вони вже й так у розпачi! І ще одне важливе запитання. Що ми маемо робити з поляками?
– Про яких полякiв мова, Гейдрiху?
– Ми заарештували близько 3 тисяч найбiльш видатних полякiв – вчених, промисловцiв, громадських дiячiв.
Гiтлер пройшов вiд камiна до величезного вiкна. Довго мовчав, дивлячись у синю гiрську далечiнь. Нарештi тихо сказав:
– Як це не сумно, але iх доведеться знищити. Так буде краще для нiмецького народу. Вони були б постiйним джерелом опору нам. У Францii скоро буде п’ять-десять польських дивiзiй. Поляки будуть стрiляти в нiмецьких солдатiв. А тому iх треба знищити. Польську елiту i польську культуру швидко замiнить нiмецька.
– Буде виконано, мiй фюрере.
– Що ще, Гейдрiху? – вiн кивнув камердинеру Гансу Юнге, який зазирнув до вiтальнi. Той подав на тацi Гiтлеру традицiйну для цiеi години чашку чаю, а Гейдрiху – бокал вина. Гiтлер нiколи не вживав алкоголь, але постiйно тримав хороше вино для найближчого оточення. Камердинер був високим – метр дев’яносто. Всiх камердинерiв Гiтлер пiдбирав особисто з людей, направлених до нього з LSSAH – «Лейбштандарту СС Адольф Гiтлер». Кандидати, яких направляли до фюрера, повиннi були мати пропорцiйнi риси обличчя, блакитнi очi, свiтле волосся i високий зрiст. За такими ж вимогами набирали гвардiйцiв, якi несли вахту в Імперськiй канцелярii.
– Салон Кiтi. Це колишнiй, я вибачаюсь, мiй фюрере, бордель. Ми закрили всi подiбнi заклади в Нiмеччинi згiдно з вашими директивами i директивами партii щодо пiдвищення стандартiв моральностi нiмецького суспiльства. Цей единий салон вирiшили використати для потреб гестапо – перетворити, я прошу вибачення, на фешенебельний бордель для iноземцiв. З можливiстю прослуховування i фотозйомки в номерах. Менi потрiбна ваша санкцiя, щоб залишити його в Берлiнi для нагляду за iноземними дипломатами й журналiстами i можливого використання для iхнього вербування, – Гейдрiх говорив квапливо, побоюючись, що фюрер може його перервати i не захоче слухати далi.
– Яка гидота, Гейдрiху! Яка гидота! Гнiздо розпусти в центрi Берлiна! Ви вважаете, що без цього не можна? – насупився Гiтлер. Моральнiсть фюрера була частиною його образу. Гiтлер був байдужий до якiсного одягу й вишуканоi iжi, не вживав м’яса, не пив i не палив, у побутi був украй невибагливий. Що вiн любив? Квiти у своiй кiмнатi, вершковi тiстечка, цукерки, собак i розумних жiнок.
– Мiй фюрере, я пiдозрював, що це викличе ваше невдоволення. Я знаю, що ви е прихильником мiцноi арiйськоi родини. Але ризикнув запропонувати це лише тому, що подiбними закладами активно користуються спецслужби всiх краiн свiту! Вiдмовляючись вiд них, ми послабимо своi розвiдувальний i контррозвiдувальний потенцiали.
Гiтлер замислився, дивлячись у величезне вiкно на променi свiтла, що повiльно пiднiмалося з-за гiр.
– Сподiваюсь, цi жiнки не арiйки? – нарештi запитав вiн.
– Звiсно, нi! – Гейдрiху довелося збрехати. Насправдi всi жiнки, яких пiдiбрав за наказом Гейдрiха один iз його заступникiв по полiтичнiй розвiдцi Вальтер Шелленберг, були арiйками i членами NS-Frauenschaft – нацiонал-соцiалiстичного жiночого союзу.
Проституцiя, а тим бiльше будинки розпусти у Нiмеччинi були забороненi вiдтодi, як до влади прийшли нацисти. Сiм’я в рейху була не менш святим iнститутом, нiж у Радянському Союзi. І там i тут були забороненi любов за грошi, порнографiя та гомосексуалiзм. І в однiй i в iншiй краiнi всi згаданi грiхи загрожували чималими тюремними строками.
Ідея використати жриць кохання для служби рейху спала Гейдрiховi на думку, коли вiн вiдвiдав подiбний салон в Італii. Тодi вiн i доручив виконати цей проект своему молодому, але перспективному пiдлеглому – Вальтеру Шелленбергу. Вiн запитував у Гiтлера дозволу на цей проект, хоча насправдi все було давно готове до роботи. Дозвiл фюрера був лишень дахом вiд недоброзичливцiв, якi могли пiднести все Гiтлеру пiд непривабливим соусом.
– Я бiльше не хочу чути про цей салон, Гейдрiху! Якщо так треба для справи, хай поки що вiн буде. Але пiсля закiнчення вiйни, щоб духу його у Берлiнi не було!
– Так, мiй фюрере!
«Хто першим назвав його “мiй фюрер”»? – подумав Гейдрiх, вiддано дивлячись в обличчя фюреровi, поки той купався у власних сентенцiях про високу моральнiсть нiмецького народу. – Можливо, Розенберг, який пiсля виникнення руху iменував себе прес-секретарем партii? Та нi, не Розенберг! Можливо, Гес? Так, мабуть, це був Гес, i, здаеться, це було тодi, коли вони разом сидiли у в’язницi. Так, пiсля того як вони вийшли з в’язницi в Ансберзi, Гес почав звертатися до нього «мiй фюрере». Здаеться, Гесу належить i авторство привiтання «Хайль Гiтлер!» У принципi, в цьому привiтаннi не було нiчого дивного. Коли так зверталися до самого фюрера. Ранiше це була форма вiтання будь до кого. «Хайль!» Але згодом це стало партiйним вiтанням, своерiдним паролем. Коли члени Нацiонал-соцiалiстичноi робiтничоi партii Нiмеччини, замiсть «Добрий день» або «Здрастуйте», говорили «Хайль Гiтлер!» Згодом це привiтання вкорiнилося i вже нiхто не мiг, як ранiше, сказати «Хайль Гес!» чи «Хайль Розенберг!», чи «Хайль Гейдрiх!» – це було б святотатством. Найцiкавiше, що Гiтлер не видавав жодних законодавчих актiв, щоб затвердити таке звернення i таке вiтання. І жодного разу не наказував звертатися до себе «мiй фюрере». Але у Гейдрiха не було сумнiву, що Гiтлеру обидва цi штампи – i звернення, i вiтання – дуже подобаються.
Гiтлер закiнчив свiй виступ з приводу моральностi нiмцiв перед вдячним слухачем i нарештi повернувся до початку розмови:
– І ще раз про мiй виступ перед танкiстами. Словом, Гейдрiху, треба зам’яти цей iнцидент. Ви повиннi зробити все, аби дезавiювати мою дурну заяву через «нашого резидента». А я поговорю з Рiббентропом, щоб аналогiчнi дii були проведенi по лiнii Мiнiстерства закордонних справ. У Рад не повинно бути жодних сумнiвiв про нашi найщирiшi дружнi намiри. Нам конче потрiбна iхня нафта i метал. Без них переможний поступ вермахту буде значно важчим. Я зараз думаю про те, що, можливо, навiть варто запросити Сталiна чи Молотова в Берлiн.
Гейдрiх слухав i кивав головою. У його поглядi була собача вiдданiсть фюреру. Блакитноокий блондин з важким поглядом, жорсткий у справах, Гейдрiх у присутностi фюрера танув i ставав м’яким та улесливим.
Вiн був вiдданий особисто фюреру до останнього гудзика на мундирi.
Запорукою цiлковитоi вiдданостi фюреру цього всесильного чиновника, якого багато нiмцiв вважали дияволом у людськiй подобi, була страшна таемниця Гейдрiха. Бабуся керiвника бюро державноi безпеки була еврейкою.
Роздiл 12
28 березня 1940 року, 19 год. 45 хв
Берлiн
За двi години пiсля вильоту з аеродрому Айрiн поблизу Оберзальцбергу лiтак Райнгарда Гейдрiха приземлився в Берлiнському аеропорту. Пiлотував його Гейдрiх особисто, правда, увесь полiт поряд був штатний пiлот. Гейдрiх кiлька разiв пiд час польськоi кампанii лiтав на бомбардування Варшави як стрiлець-радист. Подiбнi рейди вiн уважав своерiдним зразком доблестi нацiонал-соцiалiста й офiцера СС. Дiзнавшись про польоти, рейхсфюрер Гiммлер, безпосереднiй шеф Гейдрiха, заборонив йому це робити особистим наказом. Але Гейдрiх продовжував удосконалювати своi навички пiлота, сподiваючись потай вiд Гiммлера взяти участь у майбутнiй кампанii в Англii в якостi пiлота-штурмовика. Мелодiя свисту бомб, вибухiв i кулеметних черг для його вуха звучала не гiрше вiд симфонiчного оркестру, а Гейдрiх був хорошим скрипалем й обожнював симфонiчну музику. Будинки, що перетворюються на купи камiння, люди, якi у панiцi тiкають, падають i зникають у вулканах вибухiв, викликали стан, близький до екстазу.
За годину пiсля приземлення його автомобiль у супроводi автомобiля охорони зупинився бiля будiвлi РСХА на Принц-Альбертштрасе.
Гейдрiх злетiв сходами повз вартових, якi виструнчилися i вiддали честь пiдйомом руки, кивнув секретаревi й увiйшов до свого кабiнету. Начищенi до блиску чоботи по кiсточки потонули у густому ворсi темно-синьоi килимовоi дорiжки, що вела до величезного стола червоного дерева. Вiн любив синiй колiр. Тому i шпалери, i штори, i дорiжки були в синiх тонах. Одна стiна була повнiстю заставлена книгами – здебiльшого, то була довiдкова лiтература. Над столом – портрет фюрера. Колись Гейдрiх спробував знайти фотокартку фюрера, на якiй би той посмiхався. Таких портретiв не було в природi. Всi фото фюрера робив його особистий друг – фотограф Генрiх Гофман. Фото, якi призначалися для широкого загалу, затверджував фюрер. Вiн не затвердив жодного з посмiшкою.
Злiва – столик iз товстого скла з кiлькома телефонами – прямий зв’язок з канцелярiею Гiтлера, кабiнетами Гiммлера, Бормана, Рiббентропа.
У стiнах i в кришцi стола щонайменше десяток мiкрофонiв, якi вiн мiг увiмкнути натисканням кнопки пiд кришкою. Загалом кабiнет був результатом серйозноi роботи iнженерноi думки: на вiкнах практично непомiтнi волосини датчикiв, у сейфах, столi – фотоелементи, що спрацьовували, щойно хтось до них наближався на вiдстань, ближчу за метр. Вiн сiв у крiсло, пiдняв слухавку, якою зв’язувався iз секретарем, i коротко сказав:
– Шелленберга!
Вальтер Шелленберг уже рiк був правою рукою Гейдрiха. Вiн закiнчив юридичний факультет Боннського унiверситету. Один iз викладачiв свого часу умовив його вступити в НСДАП, пояснивши, що це вiдкрие йому кар’ерний шлях. Доповiдi Шелленберга партiйному керiвництву на тему розвитку нiмецького законодавства привернули увагу Гейдрiха, який запропонував йому роботу в своему вiдомствi.
З 1939 року Гейдрiх призначив Шелленберга начальником групи IVЕ 4-го вiддiлу Головного управлiння iмперськоi безпеки (широко вiдомого як гестапо). Група вела питання контррозвiдки, боротьби зi шпигунством у Нiмеччинi й окупованих краiнах. Керував гестапо Генрiх Мюллер, але в Шелленберга зi своiм безпосереднiм шефом вiдносини не дуже складалися, i нерiдко Гейдрiх спiлкувався iз Шелленбергом напряму. Мюллер намагався вибудувати зi своiми колегами дружнi стосунки. Щочетверга керiвники вiддiлiв збиралися у нього вдома i за випивкою обговорювали, зокрема й важливi полiтичнi питання, яких не наважувалися торкатися в РСХА на тверезу голову. Шелленберг тримався осiбно й у подiбних заходах участi нiколи не брав. Можливо, злопам’ятний Мюллер уже вижив би його з управлiння, якби не заступництво Гейдрiха. За кiлька мiсяцiв вiн промiняв вечори зi шнапсом у малоосвiченого «тата Мюллера» на вечори симфонiчноi музики у Хiмiка-Гейдрiха.
Шелленберг – невисокий, середньоi статури, навiть швидше худорлявий, з вузькими вилицями i вiдстовбурченими вухами, загалом досить несимпатичний чоловiк – ввiчливо постукав i зазирнув у кабiнет шефа РСХА.
– Заходьте, Вальтере, – сказав Гейдрiх i кивнув на крiсло.
Шелленберг сiв у крiсло i приготувався слухати.
– Потрiбно термiново дати Латишу iнформацiю про те, що фюрер не згадував про можливий похiд на схiд у виступi перед випускниками Крампнiца.
– Що, таки сказав? – несмiливо, самими кутиками губ посмiхнувся Шелленберг.
– Так, як кажуть, мiй язик – мiй ворог. Фюрер – природжений оратор! У запалi виступу вiн не завжди контролюе себе.
– А тому, геносе групенфюрер, знайдеться й нам робота, – ще ширше посмiхнувся Шелленберг.
«Занадто багато розмовляе цей розумник, – невдоволено подумав Гейдрiх. – Невже вважае себе фiгурою, рiвною менi? Вискочень…»
– Саме так, – продовжив вiн. – Крiм того, наше завдання – переконати росiян, що фюрер не давав негативноi оцiнки кампанii Росii у Фiнляндii. Не говорив, що вермахт не мае гiдних супротивникiв у Європi. Про несправедливiсть того, що нiмцi займають територiю у двадцять разiв меншу, нiж росiяни. Словом, нiчого цього фюрер не говорив…
– Групенфюрере, я вiдчуваю, що скоро настане час, коли доведеться часто iздити з вiдрядженнями на схiд.
– Я вам нiчого подiбного не говорив, – Гейдрiх холодно подивився на Шелленберга. – І взагалi, геносе Шелленберг, прошу вас, не намагайтесь аналiзувати те, що вам не пiд силу.
– У жодному разi, – Шелленберг опустив погляд. – Вибачте, шефе. Але бiдний, бiдний геносе Сталiн.
– Товариш Сталiн, – поправив його Гейдрiх. «Товариш» в його вустах прозвучало, як «товарiс». – Можливо, бiдний товариш Сталiн. А можливо – бiднi всi ми. У будь-якому разi, Вальтере, будемо вважати вашi домисли лише домислами. Пiдготуйте фальшиву стенограму виступу фюрера в Крамнiцу. Щоб там було щось схоже на його промову, але з iншими акцентами. Нiякого походу на Схiд! Росiяни повиннi повiрити, буцiмто до того iм злили дезу. І нехай Латиш надтермiново згодуе цю «справжню» стенограму росiйському резиденту Кобулову… Товаришу Кобулову, якщо вам так бiльше подобаеться.
– Слухаюсь, геносе групенфюрер! – кивнув Шелленберг.
– І ще одне. Фюрер запитав мене, а я запитую вас: чи впевненi ви, що Кобулов досi не запiдозрив, що вiн наша марiонетка?
Шелленберг на хвилину замислився, потiм пiдвiв погляд на Гейдрiха.
– Цiлком. Росiйський резидент у розвiдцi – абсолютний дилетант. Ми уважно вивчили його досье. У нього немае оперативного досвiду. Здаеться, росiйський фюрер Володимир Ленiн говорив, що партiйна кухарка може керувати державою.
– Вiн нiчого не говорив про партiйнiсть кухарки, – заперечив Гейдрiх.
– Хiба? – здивовано пiдняв брови Шелленберг.
– Вальтере, ви сьогоднi наче якийсь… невпевнений. Зайшли ледь не навшпиньках. Сiли на край крiсла. Верзете нiсенiтницi про партiйних кухарок…
– Просто у вашому кабiнетi, нашпигованому електронiкою, вiдчуваю себе нiяково, геносе групенфюрер, – пожартував Шелленберг.
– А чим вам шкодить моя електронiка? Подумаеш – пара мiкрофонiв. Чи у вас е якiсь секрети вiд керiвництва?
– В управлiннi злi язики подейкують, що у вас у столi вмонтовано кулемета. Хвилююся, що ви натиснете не на ту кнопку, i замiсть мiкрофона…
– Боiтеся, що прошию вас кулями, – розреготався Гейдрiх. – Не хвилюйтеся, Вальтере. Недоброзичливцi брешуть. Назвiть iмена цих «язикiв», i ми iх вирвемо разом з головами. А поки що вам нiчого не загрожуе. Принаймнi сьогоднi. Я вас бiльше не затримую.
Поки Шелленберг iшов до виходу, посмiшка щезла з уст Гейдрiха i його холодний погляд свердлив спину пiдлеглого. Недарма Мюллер не любить цього молодого вискочня. Чи не поквапився вiн, Райнгард Гейдрiх, давши йому посаду, яка бiльш пасуе людинi, значно старшiй за вiком?
Роздiл 13
Телеграма
Москва, 22 березня 1940. Вiдправлена о 20 год. 40 хв.
Отримана 23 березня 1940 о 05 год. 15 хв.
Посол Шуленбург – Рiббентропу
Дуже термiново!
Абсолютно секретно!
За iнформацiею наших джерел, СРСР вживае термiнових заходiв з мобiлiзацii економiки. Готуеться указ «Про перехiд на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень i про заборону самовiльного вiдходу робiтникiв та службовцiв з пiдприемств»; указ «Про вiдповiдальнiсть за випуск недоброякiсноi продукцii»; указ «Про кримiнальну вiдповiдальнiсть за дрiбнi крадiжки на виробництвi». Ця серiя законiв спрямована на мобiлiзацiю економiки, що може принести конкретну користь Червонiй армii.
Посол Шуленбург
* * *
22 березня 1940 року, 18 год. 30 хв
Москва
Не думав багатiй Сава Морозов, коли замовляв архiтекторовi Шехтелю розкiшний особняк на Спиридонiвцi для своеi дружини, що колись його друзi бiльшовики вiдберуть особняк у господаря й улаштують тут Будинок прийомiв Наркомату iноземних справ. Але саме так i сталося! Жителi навколишнiх будинкiв влучно прозвали споруду «будинком раутiв». Улюблена розвага мiсцевих хлопчакiв – роздивлятися розкiшнi автомобiлi – «рено», «мерседеси», «ролс-ройси», що очiкували на виклик: «Автомобiль пана посла Великоi Британii чи пана посла Францii».
У березнi 1940 року тут давали урочистий прийом на честь великоi делегацii нiмецьких художникiв i Виставки нiмецького образотворчого мистецтва в СРСР. Зал прийомiв прикрашали величезнi червонi полотнища. Одне iз чорною свастикою на бiлому круглому полi, iнше – iз серпом i молотом.
На вулицi ще свiтило сонце, а тут уже горiли величезнi люстри.
Делегати, художники, чиновники Наркомату iноземних справ пiднiмалися сходами iз надзвичайно красивим кованим поруччям. Виблискували лисини i напомадженi шевелюри.
Важко було вiдiрвати очi вiд розкiшних вiтражiв, рiзьблень i малюнкiв на стiнах. Дисонував з обстановкою лише великий транспарант на входi з написом: «Сталiн – це Ленiн сьогоднi. Анрi Барбюс». Барбюс в останнi роки свого життя був найактивнiшим критиком буржуазноi цивiлiзацii i схилявся перед Сталiним i СРСР.
У Зеленiй вiтальнi, розташованiй праворуч вiд вестибюля, художник Микола Гущенко – у вiдмiнно зшитому на замовлення синьому бостоновому костюмi, бiлоснiжнiй сорочцi й темнiй, у косу смужку краватцi, стояв з келихом вина бiля величезного вiкна. Поряд з ним стояли референт iз культурних зв’язкiв Імперського мiнiстерства iноземних справ Нiмеччини, доктор фон Клейст i його заступник доктор Шютте, якi вiд вiдомства Рiббентропа курували вiзит делегацii нiмецьких художникiв в СРСР.
Клейст – високий огрядний брюнет у свiтлосiрому, в контрастну чорну смужку костюмi, вiд якого трохи рябiло в очах, з не дуже гармонiйними, але й не потворними рисами обличчя. Нiс прямий, густе волосся зачесане на продiл. Запах хорошого одеколону. Постiйна бiлозуба посмiшка на обличчi. Доктор Шютте – маленький блондин з помiтною лисиною, що виблискувала у свiтлi розкiшних люстр, теж у сiрому, але однотонному костюмi. Поряд iз солiдним Клейстом вiн виглядав нещасним, ображеним лiлiпутом. Словом, хрестоматiйний приклад пари начальника з пiдлеглим, в яких субординацiя помiтна уже за зовнiшнiстю.
Усi трое тримали в руках бокали з напоем, який лише нещодавно почали виробляти в СРСР. Напiй мав оригiнальну назву «Советское шампанское». Досi шампанським називали вино, яке вироблялося у Францii, у провiнцii Шампань. Гущенко, Клейст i Шютте час од часу пригублювали прозору жовту рiдину. «Советское шампанское» неприемно щипало язика.
– Мiж нацiонал-соцiалiзмом i соцiалiзмом не так багато вiдмiнностей, – лiниво, неквапливо жестикулюючи, як i мае робити людина вагою за дев’яносто кiлограмiв, говорив доктор Клейст Гущенковi. – Загалом суть одна: соцiалiзм – лад, при якому розподiл благ контролюеться суспiльством, або, якщо хочете, – державою. Адольф Гiтлер говорить про соцiалiзм для нiмцiв. Ленiн говорив про соцiалiзм для всiх, хто працюе. А ось Сталiн, як менi доповiдали, теж схиляеться до побудови соцiалiзму в однiй краiнi. І ви, i ми проти тих, кого ви називаете «акулами капiталiзму» – Британii та Францii.
– Але ж ви зберегли приватну власнiсть на засоби виробництва, а в СРСР вона вiдмiнена, – Гущенко вiдповiдав нiмецькою без найменшого акценту, тому що з дитинства мав схильнiсть до iноземних мов i свого часу бiльше п’яти рокiв прожив у Берлiнi.
– Тимчасово зберегли, геносе Гущенко, тимчасово. І у бiльшостi випадкiв дрiбну приватну власнiсть. Наш фюрер бачить своiм головним завданням щастя нiмецького народу i процвiтання рейху. Впевнений, що товариш Сталiн теж хоче цього для свого народу, – продовжив вихваляти нiмецькi порядки Клейст. У нiмецьких нацiонал-соцiалiстiв, як i в СРСР, було прийнято звертатися один до одного «товаришу» – нiмецькою «геносе».
– Ви вмiете бути переконливим i красномовним, геносе Клейст, – зауважив Гущенко, швидше, щоб висловити повагу, нiж погоджуючись iз спiврозмовником.
Помiчник Клейста Шютте вiдсунув край штори, кивнув на охорону з гвинтiвками, що стояла бiля входу, i промовив несподiваним для такого миршавого створiння густим басом:
– Із чим пов’язанi такi серйознi заходи безпеки?
– Ви знаете, я сам здивований, – стенув плечима Гущенко. – Таке у нас уперше.
– Може, боiтеся англiйських диверсантiв?
Трiйця переглянулася i розреготалася.
– У Москвi? Ви жартуете, геносе Клейст. До речi, товариш Герасимов просив мене запитати у вас, чи згодна буде Нiмеччина прийняти виставку радянських художникiв трохи ранiше? Рiч у тiм, що вийшла накладка. На червень запланована велика художня виставка у Будинку Рад у Москвi.
