скачать книгу бесплатно
У мене був шанс помститися Тiллману за свiй програш мiсяць по тому в олiмпiйському боксi. Я знову ганяв його протягом трьох раундiв, i цього разу вiн зробив навiть менше, нiж у першому бою. Навiть Говард Козелл, який робив анонс для ABC, думав, що Тiллман перехитрив мене в нашому першому бою, i визнавав, що у мене було набагато бiльше шансiв отримати рiшення на мою користь.
Я був упевнений, що перемiг, i коли суддя знову пiдняв руку Тiллмана, я був приголомшений. Я не мiг повiрити, що вони дали йому двi негiднi перемоги. І знову вся аудиторiя почала освистувати суддiв. Кас був розлютований. Вiн почав лаятися i спробував ударити одного з олiмпiйських чиновникiв США. Кевiну Рунi й iншим довелося його тримати. Я був тодi настiльки поглинутий сам собою, що менi здавалося, нiби все, що коiться з Касом, пов’язано зi мною. З роками я зрозумiв, що вiн був таким усi останнi тридцять рокiв. Це були його демони, i вони не мали нiчого спiльного зi мною.
Уся рiч була в тiм, що Каса обдурили i позбавили його слави. До недавнього часу я навiть не знав, що Кас послав нашого друга на iм’я Марк, який працював на ФБР, до американськоi прокуратури в Олбанi для розслiдування рiшень на користь Тiллмана.
Я зчинив iстерику пiсля двох перемог Тiллмана. Я схопив трофеi за друге мiсце, якi вони менi дали, i розбив, жбурнувши iх об землю. Однак Кас однаково вiдправив мене на Олiмпiаду пожити з олiмпiйською командою. Того року олiмпiада проходила в Лос-Анджелесi. Вiн сказав, що я повинен просто пiти туди i насолодитися цим досвiдом. Вiн купив менi по два квитки на кожний бiй, але у мене однаково був пропуск на всi змагання, тож я просто перепродав квитки. Позатим Олiмпiада не стала для мене тотальною невдачею. Там була одна дуже симпатична стажистка, яка працювала в олiмпiйському комiтетi США. Усi боксери й тренери не тямилися вiд неi, але я був тим, кому вона дiсталася. Я iй подобався. Пiсля стiлькох рокiв поневiрянь було приемно нарештi зайнятися сексом.
Проте навiть секс не позбавив мене вiд розчарування i болю, якi я зазнав, коли у мене вкрали мою олiмпiйську мрiю. Коли Олiмпiада закiнчилася, я полетiв назад до Нью-Йорка, але до Кетскiллу я повернувся не одразу. Я тусувався по всьому мiсту. Я був дуже пригнiчений. Одного разу я пiшов на сорок другу вулицю подивитися фiльм про карате. Безпосередньо до початку фiльму я викурив косяк.
Я затягувався димом, аж тут згадав той випадок, коли Кас спiймав мене з марихуаною. Це було одразу пiсля того, як я виграв свiй другий юнацький олiмпiйський чемпiонат. Один з iнших боксерiв заздрив менi i здав мене. Перш нiж я встиг позбутися доказiв, Кас послав Рут, нiмецьку прибиральницю, до моеi кiмнати, i вона знайшла траву. Кас був лютим, коли я повернувся додому.
«Мабуть, це хороша штука, Майку. Мае бути щось дуже хороше, адже курячи це, ти повертаешся на чотириста рокiв назад, до часiв рабства та каторжникiв».
Того дня вiн зламав мiй дух. Вiн змусив мене вiдчути себе нiгером дядьком Томом. І вiн ненавидiв таких людей. Вiн знав, як опустити мене нижче плiнтуса.
Отже, я сидiв у кiнотеатрi, згадуючи про це, i все глибше i глибше занурювався в свою депресiю. А потiм я розплакався. Коли фiльм закiнчився, я одразу ж пiшов на вокзал i повернувся до Кетскiлла. Усю дорогу назад я думав про те, що маю негайно взятися за виснажливi тренування й готуватися до професiйних боiв. Я мав виглядати ефектно, коли стану професiйним бiйцем. Коли ми наблизилися до Кетскiлла, я заговорив сам з собою.
«Їм нiколи не бачити когось, схожого на Тайсона. Вiн вийде за межi гри. Вiн буде в пантеонi великих бiйцiв поруч iз Джоном Саллiваном, Джо Луiсом, Беннi Леонардо, Джо Гансом i всiма iншими. Тайсон Неймовiрний».
Я говорив про себе в третiй особi. Навiть самому собi.
Я накачав себе цим по повнiй, коли зiйшов iз поiзда i взяв таксi до будинку Каса. Свiт ось-ось побачить бiйця, подiбного якому вiн ще нiколи не бачив. Я збирався вийти за межi цiеi гри. Попри всю мою повагу i небажання видатись зарозумiлим, але тодi я був упевнений у своiй майбутнiй популярностi боксера. Я знав, що нiщо не зможе мене зупинити, i я був певний того, що стану чемпiоном так само сильно, як знав, що пiсля четверга буде п’ятниця. Протягом наступних шiсть рокiв я не програв жодного бою.
4
Я ВІДХОДИВ ПІСЛЯ ТИХ ДВОХ ПОРАЗОК, ЯКИХ ЗАВДАВ МЕНІ ТІЛЛМАН, i для боксерського свiту я не був аж нiяк жаданою здобиччю. Кас планував, що я виграю золоту медаль на Олiмпiадi, а потiм почну свою кар’еру з вигiдного телевiзiйного контракту. Проте з цього нiчого не вийшло. Професiйним промоутерам я був нецiкавий. Нiхто в боксi не вiрив у Касiв «пiкабу» – стиль. До того ж багато людей вважали мене занадто низьким для того, щоб бути ефектним важковаговиком.
Напевно, усi цi розмови дiйшли до Каса. Одного разу я пiшов виносити смiття, а Кас прибирався на кухнi.
– Малий, я б хотiв, щоб у тебе було таке ж тiло, як у Майка Вiвера або Кена Нортона, – несподiвано сказав вiн. – Тодi ти виглядав би по-справжньому страшним. У тебе була б зловiсна аура. У них немае темпераменту, але iхнi статури викликають жах. Ти мiг би лякати iнших боксерiв до паралiчу просто самим твоiм зовнiшнiм виглядом.
Я мало не вдавився. Менi й до цього дня бракне повiтря, коли я згадую цю iсторiю. Я образився, менi було боляче, але я не мiг сказати цього Касу, тому що вiн вiдповiв би щось на кшталт: «О, ти плачеш?! Ти що, маленька дитина? Як ти збираешся виступати у важливих боях, якщо ти не можеш впоратись зi своiми емоцiями?»
Вiн ставився з презирством до моiх емоцiй щоразу, як я виявляв iх. Тому я просто стримав своi сльози.
– Не хвилюйся, Касе, – я примусив себе звучати пихато. – Ти побачиш. Одного дня весь свiт стане мене боятися. Вони пiтнiтимуть кровавим потом, зачувши саме лише мое iм’я.
Того дня я перетворився на Залiзного Майка; Я став на 100 % залiзним хлопцем. Попри те, що майже кожен iз боiв я вигравав у красивiй манерi, емоцiйно я докладав мало зусиль, щоб стати тим диким звiром, яким мене хотiв бачити Кас. Проте пiсля тiеi розмови про мiй замалий зрiст, я став тим звiром. Я навiть почав фантазувати, що якби я вбив когось на ринзi, то це залякало би всiх. Касу потрiбен був антисоцiальний чемпiон, тож я вирiшив наслiдувати таких поганих хлопцiв iз фiльмiв, як Джек Паланс i Рiчард Уiдмарк. Я з головою занурився в роль зарозумiлого соцiопата.
Проте спочатку я купив «кадилак». Кас не мiг дозволити собi платити за моi витрати, доки ми були зайнятi моею кар’ерою, тому вiн попросив свого друга Джиммi Джейкобса та його партнера Бiлла Кейтона викласти грошi. Джиммi був чудовим хлопцем. Вiн Бейб Рут[11 - Бейб Рут – американський бейсболiст, пiтчер та аутфiлдер, легенда американського спорту – прим. перекл.] у свiтi гандболу i, подорожуючи по всьому свiту по гандбольним змаганням, вiн почав збирати рiдкiснi фiльми про боротьбу. Зрештою вiн познайомився з Бiллом Кейтоном, який сам був колекцiонером, i вони вдвох започаткували Big Fights, Inc. Вони повнiстю взяли пiд контроль ринок бiйцiвських фiльмiв, i Кейтон пiзнiше заробив собi статок на продажi цих плiвок ESPN[12 - ESPN – американський кабельний спортивний телевiзiйний канал – прим. перекл.]. Кас прожив iз Джиммi десять рокiв, коли той ще жив у Нью-Йорку, тож вони були близькими друзями. Кас насправдi розробив секретний план витренерувати iз Джиммi бiйця i для його найпершого бою, аматорського чи професiйного, вiн мав вступити в бiй з Арчi Муром за титул чемпiона в напiвважкiй вазi. Джейкобс iнтенсивно тренувався з Касом протягом шести мiсяцiв, але бiй так i не вiдбувся, тому що Арчi покинув бокс.
Проте Кейтона, партнера Джиммi, Кас нiколи не любив. Вiн вважав, що той занадто закоханий у своi грошi. Вiн менi теж не подобався. Тодi, як Джиммi був дуже товариською людиною, Кейтон був просто пихатою холодною жабою. Джиммi й Кейтон уже багато рокiв виступали менеджерами боксерiв i тодi вже встигли попрацювати з Вiлфредом Бенiтесом та Едвiном Росарiо, тож попри його неприязнь до Кейтона, Кас пообiцяв iм дати можливiсть вести моi справи, коли я стану професiоналом. Я думаю, що Кас бачив у Джиммi та Бiллi iнвесторiв, якi не будуть втручатися в мiй розвиток i дадуть можливiсть Касу повнiстю контролювати мое виховання. На той момент вони вже вклали в мене понад 200 тис. доларiв. Коли я повернувся з Олiмпiади, Джиммi сказав Касу, що хоче купити менi нову машину. Думаю, вони хвилювалися, що я можу кинути Каса i пiти до когось iншого, вiдсторонивши в такий спосiб iх вiд корита. Звичайно, я б нiколи так не вчинив.
Кас лютував, адже, на його думку, я цього не заслуговував. Не те, якби я повернувся додому iз золотою медаллю. Проте вiн вiдвiз мене до мiсцевого дилерського центру. Кас намагався схилити мене в бiк олдсмобiль катлас, тому що той коштував вiдносно недорого.
– Нi, Касе, я хочу «кадилак», – сказав я.
– Майк, я ж тобi кажу…
– Ми або беремо «кадилак», або взагалi нiяку машину не купуемо. – твердо стояв на своему я.
Ми купили машину i вiдвезли ii додому в гараж. У мене не було водiйських прав i я не вмiв водити, але коли Кас доводив мене, я хапав ключi й бiг до гаража, де сiдав у машину i, закрившись, умикав музику.
У вереснi 1984 року я пiдписав два контракти: один iз Бiллом Кейтоном, а iнший – iз Джиммi Джейкобсом. У Кейтона було рекламне агентство, i вiн пiдписав зi мною семирiчний контракт на управлiння моiми справами, щоб презентувати мене в рекламi й просуваннi мого персонального бренду. Замiсть звичайних 10 або 15 вiдсоткiв, Кейтон брав 33,3 вiдсотка. Проте я не знався тодi на умовах, я просто пiдписав контракт. Через кiлька тижнiв я пiдписав контракт iз Джиммi, i вiн став моiм менеджером. Стандартний чотирирiчний контракт – двi третини менi, одна третина – Джиммi. Пiсля того вони домовилися роздiлити доходи вiд контрактiв один з одним. Кас також пiдписав мiй контракт. Пiд його пiдписом значилося: «Кас Д’Амато, ментор Майкла Тайсона, який мае право на остаточне схвалення всiх рiшень, що стосуються Майкла Тайсона». Тепер у мене була офiцiйна управлiнська команда. Я знав, що Кейтон i Джиммi були дуже тямущими хлопцями в усьому, що стосуеться ЗМІ, i я розумiв, що вони знали, як органiзувати цю чортiвню. Маючи до того ж Каса, який приймав усi рiшення щодо боксерських боiв i вiдбирав моiх суперникiв, я був готовий почати свою професiйну кар’еру.
Приблизно за тиждень пiсля початку тренувань я зник на чотири днi.
Знайшов мене Том Паттi. Я сидiв у своему «кадилацi».
– Де ти пропадав, Майку? – запитав Томмi.
– Менi не потрiбна ця чортiвня, – видихнув я. – Батько моеi подруги Енджi працюе менеджером в унiвермазi Джей Джей Ньюберрi. Вiн може влаштувати мене на роботу, де я зароблю сто тисяч доларiв. У мене е цей «кадилак». Я збираюся кинути все це, – вiдповiв я.
Правду кажучи, я просто нервував через те, що мав почати битися в професiйних боях.
– Майку, ну не будеш ти заробляти по сто тисяч на рiк, через те, що ти зустрiчаешся з його дочкою, – сказав вiн.
– Я багато чого вмiю, – сказав я.
– Пацан, у тебе не так уже й багато варiантiв. Давай назад до спортзалу, виграй свiй бiй i рухайся далi.
Наступного дня я знову був у тренажерному залi. Щойно я впорався зi своiми нервами, на мiсце страху прийшла гордiсть за те, що я збираюся стати професiйним бiйцем у вiсiмнадцять рокiв. У мене була чудова команда. Крiм Кевiна Рунi, з нами був ще Метт Баранскi. Метт був чудовою людиною i послiдовним стратегом. Тодi як Кевiн був тим типом, що кричить усе, що думае, тобi в обличчя.
Ми обговорювали, яке б менi взяти прiзвисько. Джиммi й Бiлл вважали, що в цьому немае потреби, але Кас хотiв назвати мене Темним Жахом, в знак поваги до Джо Луiса, Темного Бомбера. Я подумав, що це було б круто, але ми так i не затвердили цей нiк. Проте я вiддавав шану й iншим моiм героям. Хтось вдягав менi на голову миску й обвiвши ii електробритвою зробив менi стрижку як у Джека Демпсi. А потiм я вирiшив закосити пiд спартанський лук, який був у всiх моiх старих героiв – без халата та шкарпеток. Я хотiв, щоб цей лук став знову в модi серед боксерiв.
Мiй перший професiйний бiй вiдбувся 6 березня 1985 року в Олбанi. Моiм противником був хлопець на iм’я Гектор Мерседес. Ми нiчого про нього не знали, тому вранцi перед боем Кас зв’язався по телефону з кiлькома тренерами й власниками боксерських залiв у Пуерто-Рiко, щоб переконатися, що Мерседес – це не якась пiдстава. Уночi перед боем я нервував, але водночас я знав, що зможу побороти цього хлопця, щойно я побачу його на ринзi.
Я знав, що Кас пiдiбрав менi для перших кiлькох боiв слабших противникiв, щоб змiцнити мою впевненiсть.
І я мав рацiю. Бiй зупинили в першому ж раундi, коли я штовхнув Гектора так, що той упав на колiна в кутку рингу. Я був дуже схвильований своею перемогою, але в роздягальнi Кас почав розмову про всi моi недолiки. «Тримай руки вище. Твоi руки телiпались навколо», – сказав вiн.
Наступнi два боi я провiв також в Олбанi, який став практично моiм рiдним мiстом. За мiсяць пiсля Мерседеса я бився зi Трентом Сiнглтоном. Я вийшов на ринг i вклонився на всi чотири кути арени, а потiм пiдняв руки до натовпу, як гладiатор. Менi не знадобилося багато часу, щоб тричi збити його з нiг. Реферi зупинив поединок. Потiм я неквапливо пiдiйшов до його кутка, поцiлував його i погладив по головi.
За мiсяць на мене чекав новий бiй, тож усе, чим я тодi займався, були бiг, тренування та бокс. Це все, чого вiд мене хотiв Кас. Бокс, бокс i ще раз бокс, а потiм спаринг, спаринг i ще раз спаринг.
Двадцять третього травня я бився з Доном Хелпiном, i той був набагато досвiдченiшим противником. Його вистачило на три раунди: пiд час нашого поединку я переключався зi звичайноi стiйки на стiйку лiвшi й назад, експериментуючи та працюючи над новим досвiдом на рингу. У четвертому раундi я вiдвiсив йому удар лiвою, а потiм правою, i коли вiн уже валився додолу, я наздогнав його правим хуком. Вiн досить довго лежав на пiдлозi, перш нiж його нарештi пiдняли. Кас, звичайно ж, вважав, що я недостатньо близько атакував i мало рухався в латеральному напрямку. Проте Джейкобс i Кейтон були в захватi вiд того, як я виглядав.
Я почав запрошувати на цi боi власну команду пiдтримки. Вони приходили з невеликими плакатами, як це бувае на бейсбольних матчах. На одному з них було написано ТАЙСОН – МІСТЕР НОКАУТ. Також я став притягувати до себе фанаток, але я не користувався iхньою нав’язливою прихильнiстю. Я був надто закоханий у себе, щоб думати про когось iншого. Загалом-то Кас думав, що я трохи переборщив. Вiн уважав, що менi слiд частiше виходити на вулицю. Тож я ходив до Олбанi та проводив там час зi своiми друзями.
На тих раннiх боях я майже нiчого не заробляв. Мiй перший бiй принiс промоутеру лише витрати, але Джиммi дав менi 500 доларiв. Потiм вiн взяв iз них 50, щоб вiддати iх Кевiну, а 350 доларiв поклав на мое iм’я в банк, тож на руки я отримав 100 доларiв. На цих перших боях вони бiльше переймалися тим, щоб мое iм’я почули, нiж про те, щоб заробити на менi грошей. Джиммi та Кейтон були першими боксерськими менеджерами, якi записали на плiвку найцiкавiшi моменти з моiми нокдаунами й розiслали касети з вiдео всiм, хто писав про бокс у краiнi. Вони були дуже винахiдливi стосовно цього.
Моi виступи ставали сенсацiями, але Кас, схоже, ставав усе бiльше i бiльше дратiвливим. Інодi менi здавалося, що Кас мае мене за дядька Тома. Я намагався бути ввiчливим iз людьми, яких зустрiчав, i говорив iм «так, мем» i «нi, сер», а Кас дратувався на мене за це.
«Чому ти так з ними розмовляеш? Ти думаеш, вони краще за тебе? Усi цi люди – фальшивки», – говорив вiн. А потiм, коли я поводився як Бог, як вiн мене називав, вiн дивився на мене з огидою. «Тобi подобаеться, коли люди дивляться на тебе знизу вгору, так? Такi хлопцi, як Кейтон й iншi, постiйно говорять тобi, який ти класний».
Менi здаеться, йому просто було потрiбно до когось доскiпатися. Мiй день залежав вiд того, з якоi ноги сьогоднi встав Кас. Тодi я вже отримав права i возив його на рiзнi зустрiчi та конференцii.
Двадцятого червня, незадовго до мого дев’ятнадцятирiччя, я бився з Рiкi Спейном в Атлантик-Сiтi. Це був мiй перший професiйний бiй за межами Олбанi, але до того Кас вiдправляв мене дивитися великi боi в мiстах по всiй краiнi, щоб я призвичаiвся до рiзних арен.
«Навчись почувати себе тут як вдома, знай це мiсце iз заплющеними очима, – казав вiн менi. – Тобi тут доведеться проводити чимало часу, тож навчися почуватися тут комфортно». Вiн також брав мене з собою, коли зависав iз великими бiйцями. Вiн садовив мене поруч iз ними за обiднiм столом i знайомив нас, щоб я нiколи не лякався когось iз боксерiв.
Я був дуже схвильований тим, що буду битися в Атлантiк-Сiтi i що наш бiй буде транслюватися на ESPN. Мiй суперник був також непереможним, за ним мав рахунок 7:0 iз п’ятьма нокаутами. Вони представили мене Малим Забiякою, i не знаю, що там щодо Малого, але я двiчi збив Спейна з нiг у першому ж раундi, i реферi зупинив бiй.
Джиммi й Кейтон намагалися вибити менi постiйне мiсце на ESPN, але Боб Арум, який рекламував боi, сказав iм, що його колеги не надто вже цiнують мiй талант. Це дуже розлютило Каса. Кас ненавидiв сватiв Арума, i пiсля мого наступного бою вони перестали працювали з Арумом.
Проте всi цi полiтичнi штучки мене не цiкавили. Я не мiг дочекатися свого наступного бою. Вiн мав вiдбутися одинадцятого липня знову в Атлантiк-Сiтi. Я бився з Джоном Олдерсоном, великим сiльським хлопцем iз Захiдноi Вiрджинii, який також мав рахунок 4:0. Цей бiй транслювався на ESPN, у другому раундi я кiлька разiв вiдправив його на землю, i доктор зупинив бiй, коли мiй противник повернувся назад у свiй куток.
Я довiв свiй рахунок до 6:0 у наступному бою проти Ларрi Сiмса, але я розлютив Каса, зробивши це. Сiмс був дуже слизьким i незграбним – один iз тих милих бiйцiв. Тож у третьому раундi я переключився на лiвшу i нокаутував його сильним дзвiнким ударом. Пiзнiше в роздягальнi Кас накинувся на мене.
– Хто навчив тебе цьому бiсовому переключенню на лiвшу? Тепер, напевно, буде важко знайти для тебе бiй, – сказав вiн. – Люди не хочуть битися з лiвшами. Ти зруйнуеш усе, що я зробив.
Кас ненавидiв лiвшiв.
– Менi дуже шкода, Касе.
Ну хiба не наволоч? Я мав вибачатися за ефектний нокаут.
За мiсяць я знову вийшов на ринг i перемiг за один раунд Лоренцо Кенедi, а за три тижнi я зустрiвся з Майком Джонсоном в Атлантик-Сiтi. Коли ми вишикувалися за iнструкцiями, Джонсон виглядав таким зарозумiлим, немов ненавидiв мене до кiнчикiв волосся. Усього за кiлька секунд вiн упав пiсля мого лiвого хука в нирки, а коли вiн пiднявся, я вiдвiсив йому ефектний удар правою, який збив його так сильно, що два його переднiх зуба застрягли в його капi. Я знав, що вiн не скоро прийде до тями. Кевiн вискочив на ринг, ми реготали i давали п’ять одне одному, як два зарозумiлих маленьких пацана. Я йому: «Ха-ха. Дивись на цього мертвого нiгера, Кевiне».
Тепер я мав рахунок 8:0 iз вiсьмома нокаутами, а Джиммi та Кас взялись за всi своi контакти в пресi, щоб добитися мого визнання. Я iздив до Нью-Йорка, щоб пообiдати з Джиммi та його друзями-журналiстами. Ми приваблювали пресу всiма можливими способами. Крiм того, мене стали згадувати в колонках свiтськоi хронiки, адже я почав тусуватися в таких вiдомих точках Нью-Йорка, як ресторан «Колумбус «у Верхньому Вест-Сайдi. Я подружився з великим фотографом Брайаном Хемiллом, i вiн разом зi своiм братом Пiтом, який був всесвiтньо вiдомим письменником, почали знайомити мене з усiма цими знаменитостями. Пiт приводив мене до бару, i ми сидiли там iз Полi Германом – одним iз власникiв. Полi тодi був впливовою в Нью-Йорку людиною. Менi здавалося, що вiн був ще бiльшою знаменитiстю, нiж самi знаменитостi. Усi хотiли бути з Полi, сидiти з ним за столом та прохати його про маленькi послуги. Я думав, що вiн який мафiозний бос чи щось таке.
Нiколи не знаеш, кого зустрiнеш в Колумбусi. Інодi Пiт залишав мене там iз Полi. Не встиг я озирнутися, як за одним столом iз нами вже сидiли Девiд Боуi, Михайло Баришнiков i маленька Дрю Беррiмор. «Ого, нiчого собi, – думав я сам до себе. – Ти лiпше тримай себе в руках». Потiм увiйшли Роберт Де Нiро i Джо Пешi. Ми сидiли й розмовляли, i наступноi митi Полi сказав: «Гей, Майку, нам би кудись разом сходити». І, бум, за п’ять хвилин я вже в будинку Лайзи Мiннеллi, сиджу на диванi i прохолоджуюся з Раулем Хулiа.
Врештi-решт я познайомився з усiма представниками нью-йоркськоi свiтськоi сцени. Перебуваючи поруч iз ними, я вiдчував, нiби щось особливе померло просто перед тим, як я з’явився на сценi. Воно було настiльки потужним, що його досi можна було вiдчути в музицi Елтона Джона, Стiвi Вандера i Фреддi Мерк’юрi. У мене було вiдчуття, нiби всi вони побували в якомусь особливому мiсцi, якого бiльше не iснувало. Проте навiть зустрiч з усiма цими суперзiрками не допомогла менi ствердитись у тому, що в мене все вийшло. Цього не сталося, доки я не зустрiв борця Бруно Саммартiно. У дитинствi я був великим фанатом рестлiнга. Менi подобались Саммартiно, Горила Мансун i Бiллi Грехем. Одного разу я пiшов на вечiрку, де познайомився з Томом Крузом, який тiльки починав свою кар’еру. Того ж вечора я зустрiв Бруно Саммартiно. Я був абсолютно ошелешений. Я просто вирячився на нього. Хтось представив нас один одному, але вiн гадки не мав, хто я такий. Тодi я почав розповiдати йому про всi визначнi матчi, в яких вiн брав участь, серед них були такi, як Кiллер Ковальськi, Нiколай Волкофф i «Звiр «Джордж Стiл. У своему хворому на манiю величi розумi я думав: «Це ознака моеi величi. Мiй герой тут зi мною. Я стану таким само славетним, як i вiн, i виграю чемпiонат».
Кас був не дуже радий тому, що я проводжу все бiльше й бiльше часу на Манхетенi. Приiджаючи в мiсто, я зупинявся на диванчику Стiва Лотта, який був правою рукою Джиммi Джейкобса. Стiв був типовим джанкi й водив мене в такi мiсця, як клуб Наутiлус та iншi мiсця, де тусувалися красивi дiвчата. Тодi я був сповнений рiшучостi завоювати цей пояс, тож менi було зовсiм не до дiвчат. Тодi я намагався бути хорошим хлопцем й не заходити занадто далеко. Моею слабкiстю була iжа. Стiв був вiдмiнним кухарем i зазвичай, коли ми повертались iз нiчних походеньок клубами, я просив Стiва розiгрiти трохи китайськоi iжi з холодильника для пiзнього перекусу. За кiлька днiв, коли я повертався до Кетскiлла, Кас був розлючений.
«Подивися на свою дупу. Вона стае все жирнiшою», – хитав вiн головою. Мiй наступний бiй був першим справжнiм випробуванням. Дев’ятого жовтня я зустрiвся в Атлантiк-Сiтi з Доннi Лонгом. У Лонга були боi з Джеймсом Броудом, крутим важковаговиком, i Джоном Тейтом – чемпiоном свiту за версiею WBA в суперважкiй вазi. Я знав, що перемога над Лонгом здатна забезпечити менi гарну позицiю в боксерському свiтi. Лонг упевнено увiйшов у бiй, сказавши Елу Бернстайну з ESPN, що вiдiб’е менi печiнки. Вони називали Лонга «Володарем Катастроф», але цього разу його вечiр обернувся лихом. Щойно продзвенiв перший дзвiнок, я кинувся на нього i вже за кiлька секунд швидкоi та лютоi атаки збив його з нiг лiвим ударом. Трохи пiзнiше його наздогнав мiй правий аперкот, а потiм я прикiнчив його комбiнацiею правого аперкоту i лiвого хука. Менi для цього знадобилося менше нiж пiвтори хвилини.
Пiсля бою у мене взяв iнтерв’ю Ел Бернштейн.
– Ще сьогоднi я думав, що Доннi Лонг буде досить жорстким противником для тебе. Але це виявилось не так, – сказав Ел.
– Ну, як я й говорив тобi ще сьогоднi до бою: а що, як я його нокаутую в першому чи другому раундi? Ти все ще будеш вважати його засильним?
– Я думав, так воно й буде, але, здаеться, усе склалось iнакше, – сказав Ел.
– Ох, тепер вiн не такий крутий, – розсмiявся я.
– Та нi ж бо, вiн був крутим хлопцем, я просто кажу, що вiн, вочевидь, виявився не достатньо крутим для тебе, адже ти побив його.
– Я знав це з самого початку, але всi iншi думали, що я хизуюсь. Нi, я не випендрювався. Багато людей прийшли подивитися, прийшов Джессi Фергюсон, прийшли Фрейзери. Приходьте всi i подивiться на власнi очi, тому що Майк Тайсон тут, вiн чекае на вас, приходьте всi подивитися.
Тодi я був настiльки зосереджений на боксi, що просто не жив у реальностi. У мене брали iнтерв’ю для журналу Sports Illustrated, i я сказав: «Найбiльше мене турбуе те, що я перебуваю поруч iз людьми, якi дуже весело проводять час, з вечiрками й тому подiбними речами. Це дуже розслабляе. Люди, якi зацiкавленi тiльки в тому, щоб отримувати задоволення, не здатнi нiчого досягти». Я думав, що я сильнiший за тих слабких людей, якi веселилися. Менi хотiлось бути частиною того свiту знаменитостей Колумбуса, але водночас я боровся зi спокусою веселитися на вечiрках.
У мене все ще не було сексу. Останнiй раз, коли я з кимось спав, то був той випадок зi стажеркою на Олiмпiадi. Не те, щоб я не хотiв займатися сексом, але я був надто незграбним iз жiнками. Я не знав, як поводитися з ними. «Гей, привiт, хочеш зi мною в лiжко?» Я не знав, як до них говорити. Приблизно тодi ж я повинен був битися в Медiсон-Сквер-Гарден. Проте моя репутацiя випередила мене, i мiй супротивник не з’явився. Тому я пiшов iз Гарден i попрямував до борделю на сорок другiй вулицi. Я знав про це мiсце вiдтодi, як ще хлопчиськом бовтався на Таймс-Сквер.
Я увiйшов до закладу i сiв на один зi стiльцiв у вестибюлi. На великому екранi телевiзора показували порнофiльми. Дiвчата пiдходили, сiдали поруч i запитували: «Хочеш пiти на побачення?» І якщо ти вiдхиляв пропозицiю однiеi з них, до тебе пiдходила iнша. Я був там наймолодшим хлопцем, тож я iм здавався досить милим. Я вибрав симпатичну кубинську дiвчину, i ми пiшли в задню кiмнату.
Фрейд мав би розлоге поле для дiяльностi iз таким сценарiем. Я був повнiстю готовий сконцентрувати всю свою агресiю i побити мого противника на ринзi, але бiй було скасовано i ось я йду на пошуки сексу. Насправдi. я був дуже схвильований. Пiд час нашого побачення у неi прихопило спину. Вона сказала: «Гей, нам треба зупинитися. Я якось невдало потягнула спину». Я ще не кiнчив, тому попросив ii повернути менi грошi. Вона змiнила тему розмови й попросила у мене футболку iз зображенням Едвiна Росарiо, яка була на менi. Їi спина занадто сильно болiла, щоб продовжувати, тому вона сказала: «Давай поговоримо». Ми трохи поговорили, а потiм я пiшов зi своею футболкою.
Пiсля цього Кас став пришвидшувати мiй темп. За шiстнадцять днiв пiсля бою з Лонгом у мене був бiй iз Робертом Колаем, де я встиг зробити два лiвих хука. Першим промахнувся, а другим нокаутував його. Усе було скiнчено за тридцять сiм секунд. За тиждень я бився зi Стерлiнгом Бенджамiном у Латамi, штат Нью-Йорк. Я збив його з нiг коротким лiвим хуком, а потiм, коли реферi дорахував до восьми, накинувся на нього, завдаючи нищiвних ударiв по тiлу i аперкотiв. Вiн звалився додолу. Реферi зупинив поединок. Натовп розшаленiв, i я повернувся до них обличчям, просунувши рукавички через верхнi мотузки долонями вгору, вiтаючи iх на гладiаторський манер.
Проте в мене на думцi були куди важливiшi справи, нiж моя одинадцята професiйна перемога. Кас був дуже хворий. Вiн хворiв вiдтодi, як я переiхав до нього i Камiлли. Вiн завжди кашляв, i я знав, що його стан погiршуеться, коли вiн не iздив iз нами на деякi з моiх боiв. Вiн залишився вдома пiд час мого бою з Лонгом та Колаем, але змiг поiхати до Латаму, щоб бути на моему поединку з Бенджамiном. Вiн був занадто впертим старим iталiйцем, щоб пропустити бiй недалеко вiд свого дому. Вiн не вiрив лiкарям i був одним iз перших прихильникiв вiтамiнiв, дiетотерапii й того, що ми зараз називаемо «альтернативною медициною».
Я знав, що Кас хворий, але я був налаштований на те, що вiн одужае, щоб побачити, як я стану чемпiоном, тому що ми завжди говорили про це. Вiн мав одужати i жити, щоб побачити, як я досягну успiху. Проте, коли ми розмовляли наодинцi, вiн iнодi говорив: «Мене може не бути поруч, але ти однаково повинен слухатися мене». Я подумав, що вiн сказав це просто, щоб налякати мене i переконатися, що роблю все, як належить. Кас постiйно говорив менi речi, якi сповнювали мене тривогою.
Його госпiталiзували до лiкарнi в Олбанi, але Джиммi Джейкобс перевiв його до Маунт-Синай. Ми зi Стiвом Лоттом вирушили вiдвiдати його. Кас сидiв у своему лiжку i iв морозиво. Ми поговорили кiлька хвилин, а потiм Кас попросив Стiва вийти з кiмнати, щоб вiн мiг поговорити зi мною наодинцi.
Тодi-то вiн i сказав менi, що вмирае вiд пневмонii. Я не мiг повiрити в те, що вiн менi говорив. Вiн не виглядав смертельно хворим. Вiн сяяв. Вiн був сповнений енергii та ентузiазму. Вiн iв морозиво. Вiн собi прохолоджувався, а я почав сходити з розуму.
– Я не хочу займатися цiею хрiнню без тебе, – сказав я, стримуючи сльози. – Я не буду цього робити.
– Ну, якщо ти не будеш боротися, то дiзнаешся, що люди здатнi повертатися з могил, тому що я буду переслiдувати тебе все життя.
– Добре, – сказав я йому, i вiн взяв мене за руку.
– Свiт повинен побачити тебе, Майку. Ти станеш чемпiоном свiту, найсильнiшим у свiтi, – сказав вiн.
А потiм Кас розплакався. Тодi я вперше побачив, як вiн плаче. Менi здалося, що вiн плаче, тому що не побачить, як я стану чемпiоном свiту у важкiй вазi пiсля всього, що ми пережили разом. Проте незабаром я зрозумiв, що вiн плаче через Камiллу. Я зовсiм забув, що у нього був ще хтось, хто значив для нього бiльше, нiж я. Вiн сказав менi, що шкодуе, що так i не одружився з Камiллою, тому що у нього були проблеми з податками, i вiн не хотiв, щоб вона брала iх на себе.
– Майку, зроби менi лише одну послугу, – сказав вiн. – Не забудь подбати про Камiллу.
Збентежений, я вийшов iз палати. Я зупинився в квартирi Стiва, а Джиммi жив у тому ж будинку. Пiзнiше того ж дня Джиммi зайшов за мною, щоб ми пiшли з ним у банк внести чек на 120 тисяч доларiв за моi останнi боi. Тепер мое iм’я почало з’являтися в газетах, я був на обкладинцi журналу Sports Illustrated, i незнайомi люди зупиняли мене на вулицi й бажали удачi. Я був весь красивий i впевнений у собi. Я знав усiх дiвчат у банку i зазвичай флiртував iз ними, а вони флiртували зi мною у вiдповiдь.
Однак перед самим входом до банку Джиммi зупинився.
– Кас не переживе цю нiч, Майку. Кажуть, йому залишилося жити лише кiлька годин.
Я почав плакати так, нiби це був кiнець свiту. Для мене то був судний день. Мiй свiт було зруйновано. Усi дiвчата в банку втупилися на мене.
– Якiсь проблеми? – до нас пiдiйшов менеджер.
– Ми щойно дiзналися, що наш любий друг помирае, i Майк дуже важко переживае це, – сказав Джиммi. Вiн був холодним i зiбраним. Отак просто… бум… нiяких емоцiй – так, як навчив його поводитися Кас. Я ж тодi плакав, як загублений солдат на мiсii, що втратив генерала. Не думаю, що я коли-небудь повернувся до того банку, таким збентеженим я тодi був.
Похорони Каса вiдбулися на пiвночi штату. Я був одним iз тих, хто нiс труну Каса. Прийшли всi зi свiту боксу. Це було надзвичайно сумно. Усе, на що була здатна моя хвора уява, – це думати про те, що я стану успiшним заради нього. Я б зробив усе, щоб виграти цей титул, щоб захистити честь Каса. Я почав жалiти себе, думаючи, що без Каса у мене було б галiме життя. Камiлла була дуже спокiйна, але коли ми повернулися до будиноку, то плакали разом.
Незабаром пiсля похорону Джим Джейкобс органiзував поминальну службу по Касу в його старому спортивному залi Gramercy Gym. Там були всi свiтила. Норман Мейлер сказав, що його вплив на бокс був настiльки ж великим, як вплив Хемiнгуея на молодих американських письменникiв. Гей Талезе сказав, що для нього велика честь бути знайомим iз Касом.
– Вiн навчив мене стiлькох речей, i я кажу не лише про бокс, адже це просто ремесло i йому можна навчитися, я кажу про науку жити життя, навчити якiй набагато складнiше, – сказав Пiт Гемiлл.
Джим Джейкобс зробив досить сильну промову про Каса. «Кас Д’амато люто виступав проти невiгластва i корупцii в боксi. Кас був неуступливим у всьому, що стосувалося його ворогiв i водночас здатним зрозумiти, компанiйським i надзвичайно терплячим до своiх друзiв».
Пiсля смертi Каса я емоцiйно закрився. Я став дуже злим. Я намагався довести собi, показати, що я чоловiк, а не просто хлопчик. За тиждень пiсля похорону Каса я полетiв до Техасу на бiй з Еддi Рiчердсоном. Джиммi й Кейтон навiть не дали менi погорювати. Тому я взяв iз собою фотографiю Каса. Щовечора я розмовляв iз ним.
«Завтра я збираюся битися з цим хлопцем Рiчардсоном, Касе, – казав я. – Як по – твоему, що я маю робити?»
Попри те, що я був у гарнiй фiзичнiй формi, я згубив свiй дух та вiру в себе. Я втратив усю свою енергiю для хороших справ. Не думаю, що я взагалi змирився з його смертю з того часу. Я злився на нього, коли вiн помер. Менi було дуже гiрко. Якби вiн тiльки прийшов до лiкаря ранiше, вiн був би живий, щоб захистити мене. Проте вiн був впертим i не хотiв йти до лiкарiв, а тому помер, залишивши мене самого на цих звiрiв у свiтi боксу, щоб вони накинулись на мене, беззахисного. Пiсля смертi Каса я бiльше нi про що не дбав. Я бився просто заради грошей. У мене бiльше не було мрii. Було б непогано виграти титул, але я просто хотiв випити трохи вина, повеселитися, потусуватися й потрахатися.
