скачать книгу бесплатно
– О так, вiн бився, – сказав Уоткiнс.
Я просто онiмiв. Я нiчого не вiдчував. Я усвiдомлював, що вiдбуваеться навколо мене, але просто зацiпенiв. Кевiн обiйняв мене. Пiдiйшов Хосе Торрес.
– Я не можу в це повiрити, старий. Я ж тепер той чортiв двадцятирiчний чемпiон свiту, – сказав я йому. – Ця вся чортiвня – щось просто нереальне. Чемпiон свiту в двадцять рокiв! Я ж малий, я просто бiсiв малий.
Джиммi вийшов на ринг i поцiлував мене.
– Як ти гадаеш, Касу таке б сподобалось? – запитав я. Джиммi посмiхнувся.
Дон Кiнг, чий син був менеджером у Бербiка, пiдiйшов привiтати мене. Потiм я оглянув присутнiх i вiдчув у собi гордiсть та пиху. «Так, ми це зробили», – подумав я. – Це зробили ми з Касом». Потiм я почав говорити до Каса.
«Ми зробили це, ми довели, що всi цi хлопцi помилялися. Б’юся об заклад, Бербiк бiльше не думае, що я замалий зростом, чи не так?» Потiм я зрозумiв, що Касу не сподобався б той стиль, в якому я боровся.
«А все iнше, що ти зробив на рингу, було повною фiгньою, – почув я в головi його голос. – Але фiнал був настiльки гучним, що це все, що пам’ятатимуть люди».
Настав час для пiсляматчевих iнтерв’ю. Я мав виразити подяку Касу. Тодi я був найкращим бiйцем у свiтi, i я був його творiнням. Кас мав бути тут. Вiн би iз задоволенням задав жару всiм тим людям, якi списали його з рахункiв як хворого на голову. Вiн би сказав: «Нiхто не може перемогти мого хлопчика. Йому лише двадцять рокiв, але нiхто в свiтi не може його перемогти».
«Це той момент, на який я чекав усе свое життя вiдтодi, як почав займатися боксом, – сказав я, коли почалася пресконференцiя. – Бербiк був дуже сильним. Я нiколи не очiкував, що вiн виявиться таким же сильним, як я … кожен мiй удар я приправляв поганими намiрами. Мiй рекорд залишиться назавжди, вiн нiколи не буде побитий. Я хочу жити вiчно … Я вiдмовився програвати … Лише смерть могла б змусити мене програти. Я прийшов, щоб знищити мого противника i виграти чемпiонат свiту у надважкiй вазi, i менi це вдалося. Я хотiв би присвятити свiй бiй моему великому вчителю Касу Д’Амато. Я впевнений, що вiн там, нагорi, дивиться вниз, i розмовляе з усiма великими бiйцями, i каже, що його хлопчик добився свого. Я думав, що вiн божевiльний бiлий чувак … вiн був справжнiм генiем. Усе, що, як вiн говорив, мае статися – сталося».
Хтось запитав мене, хто буде моiм наступним противником.
«Менi однаково, з ким битися далi, – сказав я. – Якщо я хочу бути видатним, то менi доведеться битися з усiма пiдряд. Я хочу битися з усiма пiдряд».
Навiть Дандi похвалив мене пiсля бою.
«Тайсон крутить такi комбiнацii, яких я нiколи ранiше не бачив. Я був приголомшений. Я працював з Алi i Шугар Рей Леонардом, але у Тайсона я бачу комбiнацiю з трьох ударiв, що не мае собi рiвних. Де ви таке бачили, щоб боксер кидав правий удар у нирку, переходив вище з аперкотом, а потiм робив би лiвий хук?»
Я не знiмав цей ремiнь весь вечiр. Я носив його по всьому лобi готелю. Я пiшов у ньому на вечiрку пiсля бою, не знiмав його й пiзнiше, коли ходив випити з Джеем Брайтом, моiм сусiдом по кiмнатi в будинку Каса, iз сином Боббi Стюарта i з бiйцем Метью Хiлтоном. Ми вирушили до Вегаського дайв-бару The Landmark, розташованого через дорогу вiд готелю Хiлтон. Там нiкого не було, але ми просто сидiли i пили всю нiч. Я пив чисту горiлку i по-справжньому напився. Наприкiнцi ночi Метью вирубився, i я пiшов на гостини до рiзних дiвчат, показуючи iм свiй чемпiонський пояс. У мене не було сексу з ними, я просто тусувався якийсь час у них, а потiм йшов i дзвонив iншiй дiвчинi, щоб пiти до неi додому i трохи потеревенити з нею. Це було божевiльно. Ви маете усвiдомити, що я був усе тим самим двадцятирiчним пацаном. І якщо подумати, то багатьом моiм друзям було лише по п’ятнадцять?шiстнадцять рокiв. У тому вiцi це не було великою рiзницею. А тепер раптом, оскiльки я став чемпiоном свiту, усi очiкували, що я через цей титул i все його значення стану зразковим хлопцем. Проте я був лише малим хлопцем, який хотiв веселитися.
І я був втрачений. Тодi, коли я виграв пояс, я був розбитою душею, тому що у мене не було жодного ментора. У мене не було Каса. Я повинен був виграти пояс для Каса. Ми мали зробити це або померти. Шляху з рингу без чемпiонського пояса для мене не iснувало. Усi цi жертви, страждання, самовiдданiсть, жертви, страждання. Кожного божого дня, щохвилини. Коли я нарештi повернувся рано вранцi до свого готельного номера, я подивився на себе в дзеркало, кинув погляд на пояс на менi i усвiдомив, що виконав свою мiсiю. І ось тепер я був вiльний.
Проте потiм я згадав, як прочитав в однiй iз книг Каса слова Ленiна: «Свобода – це вельми небезпечна рiч. Їi варто дуже ретельно розподiляти». Це була та мудрiсть, яку менi варто було взяти до уваги на прийдешнi роки.
5
«МЕНЕ ЗВУТЬ МАЙК ТАЙСОН. Я ПРОФЕСІЙНИЙ БОЄЦЬ. БОКС – ЦЕ ОДИНОКИЙ спорт. Спаринг, тренування i особливо пробiжки дають менi достатньо часу для роздумiв. Одна з речей, про яку я думаю найбiльше – це те, наскiльки поганими е наркотики i як вони шкодять людям. Що ж, ми можемо позбутися наркотикiв, якщо кожен iз нас, один за одним, вирiшить сказати iм “Нi”. Це маленьке слово з великим значенням. Скажи це, СКАЖИ НІ! НАРКОТИКАМ!»
Це була соцiальна реклама, в якiй я знявся для управлiння по боротьбi з наркотиками, його транслювали просто перед моiм першим захистом титулу 1987 року. Також я знiмався в соцiальнiй рекламi для штату Нью-Йорк. У ролику я бив боксерську грушу, а потiм, повернувшись до камери, говорив: «Правильно, тримайся подалi вiд крека задля твоеi перемоги».
Іронiя в тiм, що тодi, як я знiмався в цих роликах, я водночас фiнансував мого друга Альберта у виробництвi кокаiну, яке той мав у Браунсвiлi. Одразу пiсля смертi Каса, я почав давати Альберту то п’ять, то двадцять тисяч долларiв, просто щоб йому не довелося працювати на когось iншого. Я не був партнером i нiколи не сподiвався на повернення моiх iнвестицiй. Я просто турбувався про його безпеку. Ми з Альбертом виросли разом, ми разом грабували й крали. Я не хотiв, щоб йому перепало, якщо один iз дилерiв, на яких вiн працював, скаже: «Де мiй крек?» Наркобiзнес в Браунсвiлi в 80-тi роки був схожий на рабство 1820-х рокiв. Коли ти працюеш на цих хлопцiв, твое життя нiчого не варте. Якщо в тебе опинявся пакунок тiеi людини, ти вже не мiг пiти, коли тобi забажаеться. Щойно ти потис йому руку i уклав iз ним угоду – ти став його власнiстю.
Я думав про те, щоб змусити Альберта пiти працювати зi мною. Проте такi хлопцi, як вiн, занадто антисоцiальнi. Вони не вiрили в те, що можна просто тусуватися без того, щоб передавати комусь якiсь сумки, бути слухняним хлопчиком i цiлувати дупу, тому що я чемпiон. Нiхто не збирався ним командувати. Єдине, на чому ми добре зналися в Браунсвiлi – це насильство, навiть у тому, що стосуеться людей, яких ми любимо. Альберт був занадто жорстоким, щоб стати частиною мого оточення. Вiн не збирався, як Майк Тайсон, навчитися усiм цим «Так, мем. Як ся маете, мем? Чи можу я вам допомогти?» Такi хлопцi, як вiн, бiсилися i не вмiли контролювати своi емоцii. Тому я зробив простiше. Я сказав: «Ось. Ти вiзьмеш цi грошi».
Утiм мiй план не спрацював. Молодий турок, що збирався отримати свое лайно, застрелив Альберта та кiлькох iнших моiх друзiв 1989 року. Тодi iм було лише по двадцять рокiв, з ними був ще один шiстнадцятирiчний хлопець, який також хотiв отримати шматочок своеi мрii. Мрii про мерседеси, дiвчат та статус у суспiльствi вбили iх. Тодi було багато смертей. Я заплатив за багато похорон.
ДВІ РЕЧІ Я ЗРОБИВ ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ В НЬЮ-ЙОРК ІЗ ПЕРЕМОГОЮ. Я пiшов у Кетскiлл i показав скрiзь свiй пояс. Я носив його на вулицi протягом трьох тижнiв, iнодi навiть спав у ньому. Одного разу я зайшов на кухню i запропонував Джею Брайту покататися зi мною. Була ще одна людина, якiй я хотiв показати пояс. Я наказав Джею iхати до горiлчаного магазину i дав йому трохи грошей, щоб той купив велику пляшку шампанського Dom Pеrignon. Потiм я сказав йому iхати на могилу Каса. Коли ми пiдiйшли до його надгробку, в обох з очей капали сльози. Ми обидва трохи помолилися, а потiм я вiдкоркував шампанське, ми зробили по великому ковтку, i я вилив залишок пляшки на могилу Каса, залишив порожню пляшку на травi й пiшов.
Друге, що я зробив, це поiхав до Нью-Джерсi й зайнявся могилою моеi матерi. Їi хлопця Еддi збила машина, i вiн помер перед самим моiм боем iз Бербiком, його поховали поряд iз моею матiр’ю. Тож я ексгумував iх обох i поклав рештки в красивi бронзовi гроби, а потiм купив для неi масивний семифутовий надгробок, так щоб усi, хто приходять на кладовище, знали, що це могила матерi Майка Тайсона.
До цього моменту я вже переiхав у свою власну квартиру в будинку Джиммi та Стiва Лотта. Напевно, для того, щоб вони могли слiдкувати за мною, адже я був iхньою дiйною коровою. Я хотiв насолоджуватися своiм титулом чемпiона. Вперше в моему життi ми поставили цiль i досягли ii, пройшовши крiзь усю цю кров, пiт та сльози. Тепер про мене можна було говорити за тим самим столом, що й про Джо Луiса та Алi. Менi хотiлося погрiтися в променях слави, але водночас я почувався винуватим та спустошеним. Каса не було зi мною, щоб насолодитися моею перемогою разом чи дати менi якiсь вказiвки. Вперше за багато рокiв у мене не було нi мети, нi бажання що-небудь робити. Усе могло бути по-iншому, якби у мене тодi була компаньйонка чи дитина. До того часу в усiх моiх друзiв уже були дiти. Але я був надто зайнятий боротьбою.
А ще я вiдчував себе самозванцем. Джиммi й Бiлл були сповненi рiшучостi вибити з мене весь Браунсвiль i створити менi позитивний образ. Проте я був частиною Браунсвiля. Браунсвiль створив мiй характер, вiн був моiм дороговказом. Це була та важлива сутнiсть, зберегти яку прагнув Кас. Вони змушували мене знiматися в цих антинаркотичних роликах i позувати для плакатiв, але абсолютно всi знали, що я був злочинцем. Я прийшов у бокс iз дитячоi колонii. А тепер раптом я став хорошим хлопцем? Нi, я був нiгером-пiдробкою, клятим дядьком Томом.
Я почувався дресированою мавпою. Усе, що я тепер робив, пiддавалося критицi, усе повинно було бути заздалегiдь обдумано. Я приходив на ток-шоу, i вони просили мене не одягати ювелiрку. Стiв фактично сказав менi зняти моi парнi золотi браслети. Я не хотiв жити з такими обмеженнями. Я став чемпiоном свiту у важкiй вазi не для того, щоб бути покiрним славним хлопцем.
Джиммi й Кейтон хотiли, щоб я був ще одним Джо Луiсом, а не Алi або Соннi Лiстоном. Вони хотiли, щоб я був героем, але я хотiв бути лиходiем. Лиходiя завжди пам’ятають, навiть коли вiн не кращий за героя. Навiть якщо герой вбивае його, то героя робить героем саме лиходiй. Лиходii безсмертнi. Крiм того, я знав, що геройський iмiдж Джо Луiса створено штучно. У реальному життi вiн любив нюхати кокаiн i псувати гарненьких дiвчат.
Я хотiв, щоб люди кланялися менi в ноги; я хотiв, щоб люди догоджали менi; я хотiв проганяти жiнок геть вiд себе. Це було те, що обiцяв менi Кас, але я чомусь цього не отримував. Передбачалось, що тепер настав мiй час на рингу. Однак я все ще продовжував сидiти на трибунi, на ринг мене не випускали.
Коли я переiхав до своеi квартири, Стiв пiдключив менi чудову стереосистему, яка коштувала близько дванадцяти штук, i Джиммi добряче пройшовся по ньому за те, що той витратив на неi стiльки моiх грошей. Пiзнiше того ж року ми тинялися по Форум Шопс у Цезарi, i я побачив годинник.
– Дiставай свою картку i купи менi цей годинник, – сказав я.
– Нi хрена, – вiдповiв Стiв.
– Чому нi? Ти ж знаеш, що я поверну тобi грошi, – запротестував я.
– Нi за що, Джим вб’е мене на хрiн, – сказав вiн.
Саме тодi моi демони стали нашiптувати менi: «Цi бiлi хлопцi не пiклуються про тебе, як Кас».
Я любив Джиммi, але вiн завжди намагався тримати мене в уздi.
«Майку, ти повинен це зробити, тому що в iншому разi ця багатомiльйонна компанiя подасть на нас до суду». Тож нам доводилось йти на той бiй або знiмати ту рекламу. Я все ще був незрiлою дитиною. Посеред зйомок рекламного ролика я говорив: «Я не хочу займатися цим лайном. Я хочу поiхати в Браунсвiль i потусуватися з моiми друзями».
Я повертався до Браунсвiля майже щовечора, коли не тренувався. Там до мене ставилися як до царя. Буквально. Коли моi ямайськi друзi бачили, як пiдкочуеться мiй лiмузин, вони дiставали своi пiстолети:
– Хей, цi пострiли для тебе, Майку, двадцять один пiстолет, нiгер! – вигукував один iз них.
І вони давали менi салют iз двадцяти одного пiстолета. Бум, Бум, Бум! Інодi я прогулювався вулицею з кiлькома друзями i бачив якогось хлопця, який знущався надi мною багато рокiв тому. Моi друзi не знали, що у мене були претензii до цього хлопця, але по тому, як той дивився на мене, вони могли сказати, що мiж нами не було нiякоi любовi.
– Ти знаеш цього мудака, що дивиться на тебе? Хто ця сука? – питав мене хто-небудь iз моiх друзiв.
Менi не потрiбно було вiдповiдати.
– На кого ти, мати твою, дивишся, шибздику? – вискакував мiй друг. І все – вiн заводився. Вони просто йшли лупцювати його. Менi доводилося казати iм, щоб вони залишили його в спокоi.
Щойно я почав заробляти багато грошей на боксi, у мене з’явилася репутацiя Робiн Гуда. Люди, якi мене не знали, робили багато шуму з того, що я iздив до Браунсвiля i роздавав своi грошi. Проте все було зовсiм не так. Люди, якi провели дитинство в такому мiсцi, як я, повиннi пiклуватися про своiх друзiв, навiть якщо пройшло вже двадцять рокiв. Тож, якщо я вирвався з цього мiсця i змiг заробити грошей, я мав повертатися назад, щоб дати трохи грошей своiм друзям, життя яких склалося не так добре. Я забирав готiвку з офiсу Кейтона i дiлив стодоларовi купюри на пачки по тисячi доларiв. Зазвичай я брав iз собою близько двадцяти п’яти тисяч готiвкою i роздавав iх своiм друзям, коли зустрiчався з ними. Я говорив iм, щоб вони купили собi по красивому костюму, а потiм ми йшли куди-небудь разом увечерi.
Я навiть не переймався тим, чи знаю людей, яким давав грошi. Я зупиняв машину i роздавав стодоларовi купюри волоцюгам i бездомним людям. Я збирав купу вуличних хлопчакiв, вiдвозив iх до магазину спортивних товарiв Лестера i купував iм новi кросiвки. Пiзнiше я дiзнався, що Гаррi Гудiнi робив те ж саме, коли почав пiдiйматися у своiй кар’ерi. Напевно, саме це i роблять бiднi люди, якi швидко розбагатiли. У них немае почуття, що вони все це заслужили. Інодi я почувався саме так, адже я забув про всю ту важку працю, яку я вклав у мою кар’еру.
Це був до бiса забитий, заражений наркотиками, злочиннiстю, сексом i брудом район. І ти з цього смiтника, розумiеш? Звiсно, роздавати iм грошi й допомагати цим людям – не означае розв’язати iхнi проблеми, але це робить iх щасливими.
Щоразу, коли я роздавав грошi, я обов’язково йшов i знаходив усiх старих дам, якi були друзями моеi матерi. Я iхав у машинi з другом i бачив, що проiжджаю повз будинок, де жила старенька ледi, що була маминою подругою, тодi я зупиняв машину, i, поки мiй друг чекав усерединi, я стукав у ii дверi й давав iй трохи доларiв. А потiм я знову i знову робив те ж саме. Я не вважав своi справи чимось благородним. Це було тим, що я повинен був робити. Можливо, я вiрив, що в такий спосiб зможу замолити своi грiхи й купити собi дорогу назад до раю. Напевно, я шукав спокути своеi провини.
Я часто бував сам не свiй, але в Браунсвiлi у мене завжди були друзi, якi не дозволяли менi опуститися. Я сидiв там i скаржився на важке життя, а цей хлопець, чие iм’я я вважаю за краще не називати, дивився на мене i казав: «О, це ти називаеш важко? Кого ти останнього вбив, Майку? До якого будинку ти останнiй раз зайшов i пов’язав там усiх, а, Майку?
Щоразу, коли я говорив про себе щось погане, вiн говорив: «За тобою немае нiчого поганого, Майку. Ти хороша людина. Ти не тiкаеш звiдти, звiдки ти родом, тому що тепер у тебе е грошi. Якби ти не був хорошою людиною, ми б усi разом запхали тебе в багажник, Майку».
Багато моiх друзiв iз Браунсвiля були ув’язненими в Коксакi, який розташовувався недалеко вiд Кетскiлла. Я ходив до школи разом iз бiльшiстю з тих, хто тепер працював там у в’язницi, тому, коли я йшов туди вiдвiдати своiх друзiв, я, замiсть того, щоб йти до кiмнати для побачень, бовтався з ними в iхнiх камерах, тому що знав начальника в’язницi й усiх охоронцiв. Я знiмав зi своiх нiг черевики, з шиi ланцюжки i вiддавав це все моiм друзям, а всi охоронцi вiдвертались i дивились в iнший бiк. Одного разу я йшов коридором повз камери, i побачив маленького Спайка з Бронкса, який сидiв колись разом зi мною в Споффордi. Тепер вiн був вже не маленьким, а справжнiм монстром.
– Гей, Майку. Що там як, чувак? Чим займаешся? – крикнув вiн.
Вiн подумав, що мене знову заарештували i тепер ведуть до камери.
Ось таким подвiйним божевiльним життям я жив. Одного дня я провiдував своiх друзiв у в’язничних камерах, а наступного – я тусувався разом iз Рiком Джеймсом. Я бачився з ним кiлька разiв то там то сям, але перший раз ми по-справжньому мали нагоду поговорити один з одним на вечiрцi пiсля прем’ерного показу якогось фiльму. Ми були у великому клубi, там була, можливо, тисяча людей, але Рiка Джеймса важко не помiтити. Вiн покликав мене до себе.
– Гей, Майку, iди-но сюди, сфотографуешся з нами.
Вiн позував разом з Еддi Мерфi й Сильвестром Сталлоне. Вiн тодi пристойно заробив через Ем Сi Хаммеру, який узяв за основу свого хiта U Can not Touch This семпл iз пiснi Рiка, то ж Рiк був знову при дiлi.
Наступного разу я побачив його у вестибюлi готелю на Сансет-бульвар. Я сидiв, прохолоджуючись, на вулицi з Рiккi Шредером i Альфонсо Рiбейро з Принца з Беверлi-Гiллз. Рiкi тодi було рокiв сiмнадцять, а Альфонсо – шiстнадцять. Проте ми сидiли там i пили, аж ось я пiдняв очi i побачив, як пiд’iхав Корнiш-Роллс-Ройс iз вiдкидним верхом i звiдти вийшов Рiк. На ньому була яскрава сорочка з краваткою, але краватка була розв’язана, а сорочка розстебнута. Вiн пiдiйшов до нас, дав менi п’ять, потiм подивився на Альфонсо, i… бум!.. сильно вдарив його в груди.
– Дай менi це чортове пиво, – сказав вiн i схопив пиво Альфонсо.
– Рiку, це ж дитина, ти не можеш так бити цього хлопця, – запротестував я. Вiн просто взяв пляшку i вiдсьорбнув iз неi.
– У чому рiч, нiгер? – вiдповiв вiн менi. Рiку було просто плювати.
Еддi Мерфi i його брат Чарльз розповiли менi велику iсторiю Рiка Джеймса. Одного разу вiн працював з Еддi над якоюсь пiснею i залишився у нього вдома. Я увiйшов, i Еддi пiдiйшов до мене.
– Майку, цей нiгер поклав ноги на мiй стiлець, – сказав Еддi. Вiн скаржився на Рiка. Еддi мав бездоганний будинок, i все повинно було бути в повному порядку. А Рiк мав звичку класти своi смердючi ноги на стiльцi, хоч вони просили його цього не робити, але Рiку було однаково.
До бiса все це. Я можу робити все, що захочу,«– казав вiн.
Тож Чарлi, брат Еддi, пiдiйшов до Рiка.
– Телепню, ми тут не жартуемо, – сказав вiн i став душити Рiка, щоб стримати його.
З Рiком таке не проходить. Вiн встав i струснувся. А коли Чарлi повернувся до нього спиною, Рiк його окликнув:
– Ей, Чарлi.
Чарлi обернувся, i Рiк вдарив його так сильно, що на обличчi Чарлi можна було побачити вiдбиток лiтер Р. Дж. вiд масивного дiамантового персня Рiка.
Наступного дня, коли я повернувся додому до Еддi, Еддi та Чарлi були враженi тим фактом, що Принц та його хлопцi надерли iм дупу за грою в баскетбол. Принц був у туфлях iз пiдборами, але однаково закидав усi м’ячi. Вжух… Вжух…
Проте, якщо я й повинен був вiддати належне однiй людинi, яка наставляла мене на моему шляху знаменитостi, то це Ентонi Майкл Холл. Я зависав iз ним ще тодi, коли тiльки пiдiймався до слави, намагаючись стати чемпiоном. Вiн був тою самою людиною. Вiн був першим моiм знайомим, який заробляв грошi на своiй славi. І вiн був просто красень, з цим його лiмузином повсюди. Вiн був дуже щедрим. Отож, розбивши свiй «кадилак», я пiшов i купив лiмузин, адже бачив, як класно на ньому кататися, поiздивши трохи в лiмузинi Майкла. Я iздив на цьому лiмузинi на новорiчну вечiрку Еддi Мерфi 1987 року в його маетку в Нью-Джерсi. Це була зоряна вечiрка з Al B. Sure! Боббi Брауном, Run-DMC та Heavy D. Я був самовпевнений, але водночас ще трохи сором’язливим. Проте моя сором’язливiсть не завадила менi посадити трьох дiвчат у мiй лiмузин i вiдвезти iх до моеi квартири на Манхетенi.
Днi моеi цноти закiнчилися. Я був екстремiстом у всьому, що робив, включаючи секс. Щойно я почав трахати жiнок, шлюз вiдкрився. Високi, маленькi, витонченi, страшненькi, свiтськi левицi, вуличнi дiвчата – моi критерii були дуже широкими. Проте, у мене не було в цьому жодноi тактики, i я досi не знав, як пiдступитися до жiнки.
Коли я приiжджав до Браунсвiлю, то вiдвiдував свого друга дитинства, який став сутенером. Ми сидiли в його новенькому лiмузинi й просто розмовляли, аж раптом вiн зупинявся i виходив з машини.
– Іди, вiзьми того чортового шибздика, – кричав вiн однiй iз дiвчат на вулицi. – Бачиш того шибздика на розi? Що ти тут стирчиш з цими сучками?
А тодi вiн повертався до машини.
– Цим сучкам треба наказувати, Майку, – говорив вiн. – Вони надто швидко вiдволiкаються. Менi потрiбна собака-поводир, щоб пасти цих сук.
Одного разу я прийшов до нього о четвертiй годинi ранку.
– Що ти тут робиш, Майку? – запитав вiн.
Я нiколи ранiше не казав йому, що хочу трахнути одну з його дiвчат, але вiн навiть не дозволив менi вiдкрити рота.
– Забирайся звiдси нафiг, Майку, гаразд? Ти – Майк Тайсон. Не треба тобi трахати цих повiй i мерзенних сучок.
Бувало, я зустрiчався зi своiми старими друзями, з якими колись ходив на грабунки. Тодi у них вже були своi мерседеси, i вони мали такий самий крутий вигляд, як i я. Ми смiялися, тусувалися в клубi, а повз нас проходила красива жiнка з чоловiком. Я починав говорити до неi, а моi хлопцi ставали навколо i блокували ii хлопця. Ох, невартий я й щербатоi копiйки. Тупi, тупi горили з крутими пушками. Вони дивилися на цього хлопця, типу «Якого хрiну ти робиш, нiгер?» Тодi iнший хлопець говорив дiвчинi: «Ти б краще поводилась добре з моiм бiсовим другом, або я вб’ю твого шибздичного чоловiка». Це були вiсiмдесятi. Ось так люди поводились у Браунсвiлi.
Я нiколи не розмовляв iз дiвчатами в Браунсвiлi. Вони боялися мене, тому що в молодостi я поводився дуже грубо i взагалi був огидним. Дiвчата в моему районi завжди бачили мене наскрiзь. Я зовсiм не вмiв iз ними загравати. Тому моi друзi говорили: «Іди сюди, мала, дай менi поговорити з тобою». У моему бiлому свiтi було набагато легше зустрiчатися з дiвчатами. Я зустрiчався з ними на фотосесiях, або коли вони брали у мене iнтерв’ю, або вони були моделями, якi працювали зi мною на зйомках. Ставши чемпiоном, я вiдчув себе трохи впевненiше з жiнками, але й жiнки навколо мене стали агресивнiшими. Усе це змусило мене подумати, що чинити, як я чиню – добре. Наприклад, коли вони обiймали мене, я вважав нормальним розвитком подiй хапати iх за дупу i цiлувати iх. Так, у своi двадцять рокiв я все ще не знав кращоi тактики. Я вiрив, що кожна жiнка, яка пiдходила до мене, хотiла вiд мене сексу. Нiхто не хотiв бути зi мною, до того як я став тим самим Майком Тайсоном. Оскiльки я не був особливо вправним у спiлкуваннi з жiнками, то переспавши з кимось один раз, я пробував побачитися з нею знову.
У мене ще не було iнструментiв, щоб розшифрувати намiри жiнок. Красивi жiнки чiплялись до мене, але я був таким iдiотом. Замiсть того щоб сказати «гей, пiдемо до мене в машину» або «пiшли до мене», я будував плани пiти з нею в кiно на наступний день. А потiм я повертався додому i дрочив, думаючи про неi. Вона могла б бути тут зi мною, у моiй кiмнатi. Менi слiд було просто сказати: «Чому б нам просто зараз не пiти до мене?» Одного разу я розмовляв кiлька годин з однiею дiвчиною, i врештi-решт вона сказала: «Слухай, давай я просто сяду в цю машину i поiду до тебе додому». Про себе я подумав: «О Боже, Боже, дякую!» Мiй дiм мав ошатний вигляд. Я напирскав трохи дезодоранту, дiстав презервативи й кiлька порнофiльмiв. Усе було готово. Я був надзвичайно щасливим.
Я тусувався зi старшими знаменитостями в Колумбусi, i тi, побачивши, що я подобаюся дiвчатам, говорили: «Чому б тобi не привести ii в мiй готель на вечерю?» Вони бачили, що я не дуже добре вмiю розмовляти з дiвчатами. Коли дiвчата починали липнути до мене в Колумбусi, я спускався з ними вниз до вбиральнi. Там було повно народу, i вони бачили, як ми спускаемося. А потiм, коли ми поверталися наверх, спина дiвчини була вся брудна вiд пiдлоги у вбиральнi. І Полi говорив: «Йоу, Майку. Вони всi пiднiмаються бруднi».
Почавши, я вже не мiг зупинитися. Я став занадто поблажливий до себе. У моему готельному номерi у Вегасi збиралося по десятеро жiнок. Коли менi потрiбно було спуститися на пресконференцiю, я брав iз собою одну, а iншi залишалися в кiмнатi, чекаючи на мене пiсля конференцii. Інодi я роздягався, одягав чемпiонський пояс на голе тiло i так займався сексом iз дiвчиною. Щоразу, коли з’являвся добровiльний партнер, я був готовий до сексу. Найбожевiльнiшим було те, що я намагався задовольнити кожну з них. Це було неможливо; цi жiнки були навiженими. Через деякий час я зiбрав список дiвчат iз рiзних мiст. У мене були моi дiвчата в Вегасi, Лос-Анджелесi, Флоридi та в Детройтi. Ох, нащо менi було це все?
Я просто зовсiм злетiв iз катушок. Я пiдпалював свiчку з обох кiнцiв: я викладався на повну на тренуваннях i так само ставився до свого дозвiлля – безперервно пив, трахався i бився з жiнками всю нiч. Це просто та тупа егоiстична чортiвня, яку робиш, коли ти лише мала дитина, що дiстала здобич.
Десь тодi ж я зустрiвся з дiвчиною, яка була понад моi сподiвання. Мене познайомили з людьми зi свiту великоi моди. Це вже був не Колумбус, а справжне iнтернацiональне оточення, де обiдають iз королiвською гiднiстю. Тодi я зустрiчався з моделлю, але мiй друг Кью розсердився на неi через якiсь грошi. «Забудь про неi, Майку. Я збираюся познайомити тебе з найкрасивiшою жiнкою в свiтi. Зараз вона лише пiдлiток, але скоро стане найбiльш високооплачуваною моделлю. Тобi краще поговорити з нею зараз, тому що за кiлька рокiв вона вже нi з ким не буде розмовляти».
Кью запросив мене на вечiрку, на яку мала прийти ця дiвчина. Це було у вишуканiй квартирi на П’ятiй авеню. Ми вiдпочивали, i от Кью пiдвiв до мене цю модель. Вона була саме такою, як говорив Кью, до того ж у неi був приголомшливий англiйський акцент. Про неi можна було з упевненiстю сказати, що вона повнiстю веде гру. Ми почали говорити, i вона знала, хто я, i, здавалося, була заiнтригована мною.
Ми обмiнялися номерами телефонiв, i наступного дня я став шукати папiрець, який вона менi дала. Я знайшов його. На ньому, поруч з ii номером телефону було «Наомi Кемпбелл».
Ми вiдразу ж почали зустрiчатися. Ми не могли один без одного. Вона була дуже пристрасною, фiзичною особистiстю. Насправдi у нас було багато спiльного. Їi також виховала мати-одиначка. Вона надривала свою дупу, щоб назбирати достатньо грошей та вiдрядити дочку до приватноi школи в Англii. Наомi все свое життя була привiлейованою молодою ледi.
Ми багато сварилися. Я завжди був з iншими дiвчатами, i iй це не подобалося. Не думаю, що нам судився великий любовний роман, але ми були тими двома людьми, яким просто подобалось бути разом. Вона була неймовiрно зосереджена на своiй кар’ерi. Вона була просто приголомшливо вольовою особистiстю. І вона була готова битися за мене. Якби я потрапив в бiйку, вона була б поруч зi мною i не побоялась би битися. Вона нiкому не дозволяла погано про мене говорити. Тодi вона була просто маленькою дiвчиною, яка намагалася знайти свiй шлях – ми обидва були такими – а свiт пожирав нас. Тодi ми ще нiчого не знали про життя, принаймнi я так точно. Проте вже за кiлька рокiв вона була на вершинi свiту, i нiхто не мiг iй протистояти. Вона могла взяти собi будь-якого чоловiка на цiй планетi. Їi особистiсть була занадто сильною. Їм довелося поступитися.
Проте я не був готовий осiсти з одною жiнкою. Тож, крiм молодих ледi, з якими я мав випадковий секс, я також почав зустрiчатися iз Сюзеттою Чарльз. Сюзетта посiла друге мiсце на конкурсi Мiс Америка, але змiнила гру i прийняла корону, коли Ванесса Вiльямс була змушена вiдмовитися вiд свого титулу, через ii оголенi фотографii, якi були опублiкованi в журналi Penthouse. Сюзетта була дуже милою, зрiлою дiвчиною, на кiлька рокiв старше за мене.
Однак навiщо я жонглював усiма цими жiнками? Сьогоднi я й уявити собi такого не можу. Іти до когось додому i, коли менi там набридне, йти тусуватись до когось iншого. А потiм, коли нiч вже добiгае кiнця, провiдавши двох чи трьох жiнок, йти додому, щоб зателефонувати ще однiй i провести залишок ночi з нею. Що за божевiльний спосiб життя! Проте всi навколо говорили менi, що це нормально, тому що я тусувався зi знаменитостями, якi робили все те ж саме.
Тож за короткий час мiй голод на жiнок поступився мiсцем справжньому банкету. А потiм я додав до цього букету ще одну. Я познайомився з Робiн Гiвенс. Я був у Англii в лiжку з однiею британською кицею, а на задньому планi в нас був увiмкнений телевiзор. Там йшла передача Soul Train, я повернувся до екрану – там на шоу виступала ця чарiвна чорна дiвчина.
– А хто ця дiвчина? – запитав я свою британську кицю.
Вона не знала, тому я почав уважно дивитися, i почув, що запрошенi зiрки були акторським складом серiалу Лiдер класу[16 - Американський серiал Head of the Class, що виходив на каналi АВС з 1986 по 1991 роки – прим. перекл.]. Тому я зателефонував своему друговi Джону Хорну в Лос-Анджелес, а той – агенту Робiнс, i ми домовилися повечеряти в Лос-Анджелесi, коли я повернуся в Штати. Я поiхав туди зi своiм другом Рорi Холлоуей, старим другом iз Кетскiлла. Ми зустрiлися в Le Dome, гарному ресторанi на Сансет-бульвар. Тодi я завжди запiзнювався, думав, що всi повиннi на мене чекати, але коли я увiйшов до ресторану i побачив Робiн, яка сидiла там iз сестрою, матiр’ю i своiм рекламним агентом, я вiдразу зрозумiв, що щось сталося.
Менi було не вiдомо, що Робiн та ii матiр Рут полювали за багатою чорною зiркою для Робiн вiдтодi, як вона закiнчила коледж. Я вiдчував вiд неi сильну сексуальну енергiю, щось типу якоiсь хiмii. Вона каже, що пiзнiше тiеi ночi ми залишилися удвох, i що я заснув у неi на колiнах, пускаючи на неi слюнi. Напевно, це вiрний шлях, щоб завоювати жiнку – пускати на неi слину.
Побачивши ii та ii матiр у режимi атаки, я зрозумiв, що ii матiр була тiею розважливою жiнкою, що iнвестуе в свою дочку так, щоб та стала кимось видатним або приймнi змогла пiдчепити собi видатного чоловiка. Вони якимось чином пробралися на Шоу Косбi, а потiм потрапили i до його будинку в Лос-Анджелесi.
Абсолютно точно, я не хотiв класти грошi до ii кишенi, але читати розповiдь Робiн про нашi зустрiчi – це однаково, що читати найгiрший роман, який ви собi лише можете уявити. Вона розповiдае про нашi першi побачення в Лос-Анджелесi, згадуючи про час, коли ii мати та сестра мали iхати до Японii, i вона залишилась зi мною на одинцi.
«Я не знаю, що ти задумала, i що це за хлопець взагалi. Не знаю, кому ти намагаешся нашкодити, – говорила iй мати. – Інодi менi здаеться, що ти намагаешся зробити боляче менi, адже я забагато вiд тебе вимагаю. Іншим разом я вiдчуваю, що ти шкодиш сама собi, адже тобi складно жити згiдно зi стандартами, яких я вiд тебе вимагаю. Але я точно знаю одне: коли ти граеш iз вогнем, ти можеш обпектися, i пом’яни мое слово, деякi речi просто занадто небезпечнi, щоб грати з ними».
Це лайно звучить як погана мильна опера. Їi мати, ймовiрно, сказала щось типу:
