скачать книгу бесплатно
– Просто розслабся, Майку, просто розслабся, – сказав вiн.
Але я вже не контролював себе. Я почав iстерично плакати. Теддi обiйняв мене за плечi.
– Це просто ще один матч. Ти робив це в спортзалi з кращими бiйцями, нiж цей хлопець, – спробував вiн втiшити мене.
– Я – Майк Тайсон … – схлипував я. – … мене всi люблять.
Я не мiг вичавити з себе жодноi путньоi фрази. Я намагався сказати, що якщо програю, то бiльше нiкому не буду потрiбен. Теддi втiшив мене i сказав, щоб я не дозволяв своiм почуттям взяти верх надi мною.
Коли я вийшов на ринг, мiй противник уже чекав на мене. Це був бiлий хлопець висотою 6 футiв 6 дюймiв на iм’я Келтон Браун. Я взяв себе в руки, зiбрав усю свою мужнiсть у кулак. Ми вийшли на середину рингу, щоб отримати iнструкцii, i я так пронизливо подивився йому в обличчя своiм злiсним поглядом, що реферi був змушений вiдштовхнути мене i дати попередження ще до початку бою. Пролунав дзвiнок, i я накинувся на нього. Не минуло й хвилини, як я вже так майстерно бив його, що його тренеру довелось кинути рушник[8 - Означае прохання про завершення бою i поразку пiдопiчного – прим. перекл.]. Тепер я був дворазовим олiмпiйським чемпiоном серед юнiорiв.
Пiсля того, як я пiдняв руку, до мене пiдiйшов телекоментатор i взяв у мене iнтерв’ю на рингу.
– Майку, ти, мабуть, дуже задоволений тим, як розвивалася твоя кар’ера дотепер?
– Ну, я можу сказати, що так i е. Я тут б’юсь iз дiтьми, але менi стiльки ж рокiв, скiльки i iм, i в мене виходить краще, нiж у них. Я бiльш дисциплiнований. Я перше навчився, як справлятися зi своiми психологiчними проблемами, а вже потiм тренував фiзуху. Це моя моральна перевага перед ними.
– Як ви себе почували наприкiнцi поединку пiсля перемоги над Брауном?
– Я прийшов сюди зробити свою роботу. Не можу сказати нiчого поганого про мого опонента. Вiн добре попрацював. Вiн був просто трохи не в собi. Я високо оцiнюю його зусилля, – сказав я.
Потiм я поiхав на схiд i заiхав додому в Браунсвiл. Усi в окрузi дивилися по телевiзору, як я нокаутував Келтона Брауна. Багато хлопцiв, якi колись знущалися з мене, пiдходили до мене на вулицi.
«Гей, Майку, можемо тобi якось допомогти? Дай менi знати, якщо я зможу що-небудь для тебе зробити,» – говорили вони.
Ранiше вони надирали менi дупу, а тепер цiлують ii.
Але насправдi единою аудиторiею, уваги якоi я шукав, була моя мама. Менi хотiлося подiлитися з нею своiм ентузiазмом.
– Мамо, слухай, я – найкращий у свiтi боець. Немае на свiтi людини, яка могла б перемогти мене, – сказав я.
Моя мама жила в цьому сирому, старезному, похилому багатоквартирному будинку. Вона просто дивилася на мене, коли я говорив про себе, як про Бога.
– Ти пам’ятаеш Джо Луiса? Завжди знайдеться хтось краще, синку, – сказала вона.
Я подивився на неi у вiдповiдь:
– Зi мною такого нiколи не трапиться, – холодно вiдказав я. – Я той, хто краще за всiх iнших. Саме так.
Я говорив це на повному серйозi, тому що вiрив цьому всiею душею, пiсля всього того промивання менi мiзкiв Касом. Моя мати нiколи ранiше не бачила мене таким. Я завжди був пiдступним i дивився на свiт з-пiд лоба. Тепер у мене були гiднiсть i гордiсть. Ранiше вiд мене тхло травою або спиртним. Тепер я мав накачане тiло i виглядав бездоганно. Я був готовий битися з цiлим свiтом.
– У всьому свiтi немае людини, яка могла б перемогти мене, ма. Ось побачиш, твiй хлопчик стане чемпiоном свiту, – похвалився я.
– Синку, ти маеш бути скромним. Нi, ти нескромний, ти нескромний… – захитала вона головою.
У мене була з собою моя маленька сумочка, i я дiстав iз неi вирiзки фотографiй, де менi вручали золоту медаль, i простягнув iх iй.
– Ось, мам. Почитай про мене
– Я прочитаю пiзнiше, – сказала вона.
Решту ночi вона не розмовляла зi мною. Вона просто щось бурмотiла. Вона просто дивилася на мене з тривогою, немов запитуючи: «Що цi бiлi люди роблять з тобою?»
Тож я повернувся до Кетскiллу, почуваючи себе на вершинi свiту. Там я був розбещеною дитиною з вище середнього класу. Через кiлька мiсяцiв пiсля цього Кас сказав менi, що моя мати захворiла. Вiн не став вдаватися до подробиць, але мiй соцiальний працiвник дiзнався, що у моеi матерi був рак на останнiй стадii. Того самого дня, коли Кас розповiв менi про це, менi подзвонила сестра.
– Пiди провiдай маму, – сказала вона. – Вона погано себе почувае.
Я був у матерi кiлька тижнiв до того, як менi подзвонила сестра, i знав, що у мами трапився iнсульт i ii око з одного боку було нiби опущене, але я не знав нiчого про те, що у неi рак. Єдиний рак, про який я знав, це хiба знак гороскопу, пiд яким я народився. Я знав, що щось не так, але не знав, що це мае якесь вiдношення до смертi.
Проте, коли я потрапив до лiкарнi, на мене чекав сильний шок. Моя мати лежала на лiжку i стогнала, будучи у повному зацiпенiннi. Було боляче навiть просто дивитися на неi. Їi очi запали, шкiра туго обтягувала череп, i вона вся була надзвичайно худою. Простирадло звалилося з неi, i з-пiд нього було видно частину ii оголених грудей. Я поцiлував ii i поправив ковдру. Я просто не знав, що менi робити. Я нiколи не бачив нiкого, хто б страждав на рак. Схожi сцени я бачив лише в фiльмах, тому й очiкував щось на зразок: «Що ж… люблю тебе, але тепер настав мiй час… Бувай, Джоннi!» Я думав, що в мене буде можливiсть поговорити з нею i сказати «Прощай!» перед тим, як вона помре, але вона навiть не прийшла до свiдомостi. Тому я вийшов з тiеi лiкарняноi палати i бiльше нiколи туди не повертався.
Щовечора я повертався додому i говорив сестрi, що бачив маму i що вона добре виглядае. Я просто не справився з тою лiкарняною сценою, це було занадто болiсно. Тож я повернувся на шлях грабункiв. Я натрапив на Баркiма i ще кiлькох знайомих менi мiсцевих злодюг, i ми домовились пограбували кiлька будинкiв.
Однiеi ночi, перед тим, як пiти грабувати заплановане мiсце, я показав Баркiму фотоальбом, який принiс iз собою з Кетскiлла. Там були фотографii моi, Каса, Камiлли та всiх цих бiлих дiтей зi школи.
Баркiм не мiг повiрити своiм очам.
– Йоу, Майку, я нiхрена не розумiю. Вони що, там тебе допитують? Вони називають тебе «нiгер»?
– Нi, це типу моя сiм’я. Кас убив би тебе, якщо ти сказав би таке про мене, – вiдповiв я йому.
Баркiм похитав головою.
– Що ти тут робиш, Майку? – запитав вiн. – Повертайся назад до цих бiлих людей. Чорт, чувак, цi бiлi люди люблять тебе. Хiба ти цього не бачиш, нiгер? Боже, як би я хотiв, щоб у мене були бiлi люди, якi любили б мене. Повертайся, чувак. Тут тобi не хрiн що ловити.
Я задумався над тим, що вiн сказав. Ось я, дворазовий чемпiон краiни, повернувся до грабункiв та розбою, тому що вiд своеi сутi нiкуди не втечеш. Щовечора я пив i курив «ангельський пил», нюхав кокаiн i ходив на мiсцевi танцi. Словом, робив усе, щоб вiдволiктися вiд думок про матiр.
Моя сестра весь час говорила менi: «Ти прийшов сюди, щоб побачити матусю. Не захоплюйся, ти тут не для того, щоб гратися.»
Якось увечерi Баркiм заiхав за своею дiвчиною, i ми втрьох прогулювалися по одному з Браунсвiльских проспектiв i побачили, як двое моiх старих друзiв грають у костi. Баркiм теж iх знав, але замiсть того, щоб зупинитися i поговорити з ними, просто продовжив собi йти. Я пiдiйшов привiтатися з ними, i вони сказали: «Хей, Майку», – але поводилися при цьому пiдозрiло. «Ми поговоримо з тобою пiзнiше», – сказали вони. Я вiдчував, що сталось щось дуже погане: хтось помер або у когось вiдiбрали все його лайно.
Пiзнiше я дiзнався, що по сусiдству вiдбувалася якась бiйка за розподiл сфер впливу i коли все вгамувалось, виявилось, що всiм заправляе тепер Баркiм. У нього були всi машини, дiвчата, коштовностi i зброя, тому що вiн заправляв мiсцевим наркокартелем. Вiдтодi як я покинув це мiсце, воно докорiнно змiнилося. Прийшли наркотики, i люди стали вмирати. Хлопцi, з якими ми ранiше тусувалися, убивали один одного через сфери впливу i грошi.
І ось одного разу моя сестра повернулася додому. У мене було похмiлля, але я почув, як вона вставляе ключ у дверi, i вiдкрив iй, але щойно дверi прочинилися, вона вдарила мене просто в обличчя.
– Нащо ти так зi мною? – запитав я.
– Чому ти не сказав менi, що мама померла? – закричала вона.
Я не хотiв признаватися, що не був у лiкарнi через те, що менi було занадто боляче бачити, як та мама, яку я знав, покидае нас. Моя сестра вбила б мене за таке, тому я вiдповiв: «Ну, я не хотiв, щоб тобi було боляче. Я не хотiв, щоб ти знала». Я просто був заслабким, щоб впоратися iз цим. Моя сестра була найсильнiшою в нашiй сiм’i. Вона вмiла добре справлятися з трагедiями. Я ж навiть не спромiгся пiти туди разом iз нею i побачити тiло. З нею пiшов мiй двоюрiдний брат Ерiк.
Похорони моеi мами були жалюгiдними. Вона накопичила трохи грошей на дiлянку в Лiнденi, штат Нью-Джерсi. Нас було лише восьмеро: я, моi брат i сестра, мiй батько Джиммi, ii бойфренд Еддi i трое друзiв моеi матерi. На менi був костюм, куплений iз вкрадених грошей. У неi була тiльки тонка картонна труна, грошей на надгробок не вистачало. Перш нiж ми покинули могилу, я сказав: «Мамо, я обiцяю, що буду хорошим хлопцем. Я стану найкращим у свiтi бiйцем, i всi будуть знати мое iм’я. Зачувши «Тайсон», вони думатимуть не про Тайсон Фудс[9 - Американська транснацiональна корпорацiя, що працюе в харчовiй промисловостi – прим. перекл.] чи Сайселi Тайсон[10 - Американська актриса та колишня модель – прим. перекл.], а про боксера Майка Тайсона». Я сказав iй це, тому що саме так говорив менi Кас. Доти единим, що натякало на славу нашоi сiм’i, було те, що ми носили одне прiзвище iз Сайселi. Моя мама любила Сайселi Тайсон.
Пiсля похорону я провiв кiлька тижнiв у Браунсвiлi ловлячи кайф. Одного вечора я побачив своiх друзiв, якi грали в костi кiлька днiв тому. Вони сказали менi, що Баркiм був убитий.
– Ага, вони зловили твого братана, – сказав один iз них. – Я думав, вони i тебе спiймали, тому що останнiй раз, коли ми бачилися, ти йшов iз ним, коли ми тут грали в костi, i вiдтодi я тебе не бачив.
Смерть Баркiма мене сильно вразила. Це був той самий хлопець, який утягнув мене у вуличнi грабунки, зробивши своiм вуличним сином. І вiн от тiльки-но недавно казав менi забиратися звiдси i йти назад до моеi бiлоi сiм’i. І вiн був не один цiеi думки. Усi друзi з мого району покладали на нас iз Касом великi надii. Кас збирався вивести мене в люди.
«Тримайся цього бiлого чоловiка, Майку. Ми – нiщо, Майку, не повертайся сюди, Майку. Я не хочу чути нiякого лайна, нiгер. Ти – наша едина надiя. З нас нiколи нiчого не вийде, Майку, ми помремо просто тут, у Браунсвiлi. Але ми зможемо сказати людям перед смертю, що ми тусувалися з тобою, ти був нашим нiгером».
Куди б я не пiшов, усi говорили менi на рiзнi лади одне й те саме. Вони серйозно так думали. Для моiх друзiв Браунсвiл був справжнiм пеклом. Вони всi хотiли б мати можливiсть вибратися звiдси, як це зробив я. Вони не могли зрозумiти, чому я хотiв повернутися, але я повернувся, тому що намагався зрозумiти, хто ж я насправдi. Моi два життя були дуже рiзними, але з рiзних причин я вiдчував себе як вдома в обох свiтах.
Одного разу в моi дверi постукали – це була мiсiс Коулман, мiй соцiальний працiвник. Вона приiхала, щоб забрати мою чорну дупу назад на пiвнiч штату, тому що мене спiймали на грабiжцi i крадiжцi. За три днi пiсля похорону моеi матерi я повинен був повернутися до Каса. Мiсiс Коулман була милою дамою, яка проiхала за мною з Кетскiлла бiльше нiж двi години. Вона дуже пiдтримувала Каса i вважала, що бокс – це вельми добре рiшення для мене. Я все ще був не в собi, тому сказав iй, що не збираюся повертатися до Кетскiлла. Вона повiдомила менi, що якщо я хочу залишитися в Бруклiнi, то iй доведеться зробити деякi документи, тодi полiцiя забере мене, а вона помiстить мене де-небудь в Нью-Йорку. Менi тодi було шiстнадцять, тож я знав, що вона говорить повну нiсенiтницю. За законом я не зобов’язаний був нi перед ким звiтувати. Але я повернувся разом iз нею на пiвнiч штату. Я подивився на свою квартиру i побачив, як моя мати жила в бiдностi та хаосi, а потiм подумав про те, як вона померла. Це повнiстю змiнило моi думки про те, як я збираюсь далi жити. Нехай вона буде короткою, але я намагатимусь, щоб вона була сповнена славою.
Коли я повернувся до Кетскiлла, Кас допомiг менi пережити смерть моеi матерi. Вiн розповiв менi про той день, коли помер його батько. Кас був тодi разом iз ним у будинку, i його батько кричав. Вiн не мiг йому допомогти, бо не знав, що робити. Кас допомiг менi знову набратися сил. Тодi бiлий пiвденноафриканський боксер на iм’я Чарлi Вейр, який був головним претендентом на титул чемпiона свiту в середнiй вазi серед юнiорiв, приiхав зi своею командою в Кетскiлл, щоб тренуватися у Каса. Це було за часiв апартеiду, i Кас сказав iм: «У нас тут е чорний хлопчик. Вiн – частина нашоi сiм’i. Ви повиннi ставитися до нього з повагою. Так само, як ви ставитесь до мене i Камiлли, ви маете ставитись i до нього».
Це було неймовiрно. Нiхто нiколи мене так не захищав. Чарлi та його команда платили, щоб тренуватися з Касом, i зазвичай, хто платить, той i танцюе. Але Кас дав iм знати, де iхне мiсце. Кас i вдома так розмовляв.
«Послухай, тепер ми твоя сiм’я, ясно? – сказав вiн менi. – І тепер ти наш хлопчик. І ти принесеш багато гордостi цiй родинi. Гордостi та слави».
Ми сидiли втрьох за обiднiм столом, i Кас говорив:
– Глянь на свого чорного сина, Камiлла. Що ти про це думаеш?
Камiлла вставала, пiдходила до мене i цiлувала.
Але за мiсяць наше скромне iдилiчне життя було зруйновано. Я все зiпсував. У Каса були проблеми з моiм тренером Теддi Атласом. Вони сварилися через грошi. Теддi нещодавно одружився з дiвчиною iз сiм’i, яку Кас вважав недобропорядною, тому, коли Теддi просив грошей, Кас не давав йому багато. Теддi страждав i хотiв, щоб я перейшов до професiйноi лiги, адже це б дало йому можливiсть мати його долю з моiх виграшiв, однак Кас доки не мав планiв робити з мене професiонала. Тож усiм було зрозумiло, що Теддi збираеться покинути Каса i спробуе взяти мене iз собою. Але я нi за що в свiтi не хотiв йти вiд Каса.
Але потiм я зробив те, що змусило Каса позбутися Теддi. Я був знайомий iз сестричками жiнки Теддi ще до того, як iз ними познайомився сам Теддi. Ми всi разом ходили до школи i були друзями. Дiвчата завжди флiртували зi мною, але у мене нiколи не доходило з ними до чогось сексуального. Одного разу я тусувався з дванадцятирiчною сестрою його дружини i якось схопив ii за дупу. Я не хотiв робити нiчого поганого. Я просто дурiв i схопив ii за дупу, хоча не повинен був цього робити. Це був просто дурний вчинок. Я просто зробив це не подумавши. У мене не було жодних навичок спiлкування з дiвчатами, тому що Кас не випускав мене iз спортзалу. Я пошкодував, щойно зрозумiв, що накоiв. Вона нiчого менi не сказала, але я знав, що це повинно було ii збентежити.
Пiзнiше ввечерi мiй спаринг-партнер вiдвiз мене до спортзалу на тренування з Теддi. Я вийшов iз машини, а Теддi вже чекав на мене зовнi. Вiн виглядав дуже сердитим.
– Майку, йди-но сюди. Я хочу поговорити з тобою, – сказав вiн.
Я пiдiйшов до нього, а вiн витягнув пiстолет i приставив його до моеi голови.
– Шибздик, нiколи не торкайся до моеi сестрички – вiн вистрiлив iз пiстолета в повiтря, просто бiля мого вуха. Звук був настiльки гучним, що першоi хвилi я подумав, що вiн вiдстрелив менi вухо. А потiм Теддi побiг. Я б теж так вчинив, тому що спортзал знаходився на даху полiцейськоi дiльницi.
Тепер, коли Теддi говорить про той випадок, вiн напускае на себе вид, нiби налякав мене до смертi. Правду кажучи, то був не перший раз, коли хтось приставляв пiстолет до моеi голови, але я, звiсно, не говорив нiчого на кшталт «давай, стрiляй у мене, шибздик». Я нервував. Мiй слух, до речi, повернувся лише через деякий час пiсля пострiлу. Але я вiдчував, що наробив лиха. Я шанував Теддi. Я сказився i можливо сказав комусь, що збираюсь помститися Теддi, але насправдi я б нiколи не змiг вчинити йому чогось поганого. Вiн навчив мене битися i був зi мною з самого початку.
Камiлла розлютилася на Теддi. Вона хотiла, щоб Кас висунув звинувачення i заарештував його, але Кас цього не зробив. Вiн знав, що Теддi був на випробувальному термiнi по якiйсь iншiй справi i що його вiдразу посадили б у в’язницю. Теддi i його сiм’я врештi-решт переiхали до мiста.
І я був усьому цьому винний. Менi просто шкода, що все так вийшло. Пiсля того, як Теддi пiшов, я почав працювати з Кевiном Рунi, ще одним боксером, з якого Кас зробив тренера. Рунi й Теддi були друзями дитинства, i Теддi познайомив Кевiна з Касом. Ви можете собi уявити, як забурлили емоцii пiсля того всього, що сталося.
Я ПОЧУВАВ СЕБЕ ВЖЕ ДОСИТЬ ДОСВІДЧЕНИМ БІЙЦЕМ ТОДІ, КОЛИ МИ ПОЧАЛИ ПРАЦЮВАТИ З РУНІ. ЗАЗВИЧАЙ, КОЛИ хлопцi виграють турнiри, вони стають перебiрливими щодо того, з ким будуть битися. Але не я. Я бився з ким завгодно i де завгодно: будь-то iхне рiдне мiсто чи двiр iхнього будинку.
Кас говорив менi: «Бий iх просто в iхнiй вiтальнi i хай iх сiм’i будуть реферi на вашiй битвi». Я просто хотiв битися i нiчого не боявся. Я бився в Чикаго, Род-Айлендi, Бостонi – де завгодно. І люди казали: «Це Тайсон, вiн двiчi вигравав Юнацькi Олiмпiйськi iгри».
У груднi 1982 року я зазнав своеi першоi поразки на турнiрi. Я бився на аматорському чемпiонатi США в Індiанаполiсi, i моiм суперником був Ел Еванс. Менi тодi було шiстнадцять, а йому – двадцять сiм, вiн мав мiцний удар i був дуже досвiдченим хлопцем.
У першому раундi я накинувся на нього i надавав йому тонну тумакiв. Теж саме я зробив i в другому раундi. Я штовхав його вiд стовпа до стовпа. У третьому раундi я став трохи диким, вiн вiдповiв лiвим хуком, i я впав. Я вiдразу схопився i знову кинувся на нього. Цього разу вiн збив мене з нiг правою рукою. Я встав i знову почав атакувати, але пiдковзнувся. На цьому моментi реферi й зупинив бiй. Насправдi, я не дуже постраждав. Я мiг би продовжувати в тому ж дусi. Кас кричав зi свого кута на реферi.
Я був зруйнований. Я хотiв вигравати на кожному турнiрi. Менi подобалося, як вшановували чемпiона пiсля його перемоги. Я хотiв вiдчути це знову, я був залежний вiд уваги публiки.
Кас, певно, подумав, що поразка похитнула мою впевненiсть та волю до перемоги, i коли ми повернулися в Кетскiлл, вiн дав менi невелике напучення.
«Подивись на чемпiонiв, про яких ти читав у всiх цих книгах. У якийсь момент на початку своеi кар’ери багато хто з них зазнавав нокаутуючих поразок. Але вони нiколи не здавалися. Вони терпiли. Ось чому ти про них читаеш. А тi, хто програв i все кинув… що ж, iхнi демони переслiдуватимуть iх аж до самоi могили, тому що у них був шанс не здаватися, але вони не скористалися з нього. Ти маеш протистояти своiм демонам, Майку, iнакше вони гнатимуться за тобою слiдком цiлу вiчнiсть. Пам’ятай, ти маеш бути обережним iз тим, як ведеш своi боi, адже те, як ти iх ведеш, впливатиме й на те, як ти проживатимеш твое життя».
Я виграв своi наступнi шiсть боiв, а потiм боровся на нацiональному чемпiонатi Золотi Рукавицi проти хлопця на iм’я Крейг Пейн. Я нокаутував Пейна на рингу протягом трьох раундiв, зустрiвши лише його слабкий опiр. Тож я був упевнений у перемозi, коли офiцiйний представник, який тримав великий трофей, пройшов повз мене на ринг. Крейг i я стояли з обох бокiв вiд суддi, i вiн тримав нас за руки, чекаючи на рiшення. Я почав пiднiмати iншу руку в знак торжества, коли помiтив, як модератор церемонii, що тримав трофей, показуе Крейгу пiднятий вгору великий палець.
«А переможцем у суперважкiй вазi стае… Крей Пейн».
Я був приголомшений. Публiка вибухнула гучним свистом. Зайдiть на YouTube i подивiться цей бiй. Мене обкрутили круг пальця. Пiсля бою Емануель Стюард, великий тренер з Детройта, у програмi якого був Пейн, сказав менi, що вiн, безумовно, вважае, що я перемiг. Кас був злий через це рiшення, але вiн був щасливий бачити, що я змiг добре пережити такий тип змагань. Вiн знав, що ми перемогли морально, але менi вiд цього не стало легше. Пiсля бiйки я довго плакав, як мала дитина. У мене не було часу довго ображатися. Я одразу ж повернувся до спортзалу, щоб тренуватися до нових турнiрiв. У серпнi 1983 року я виграв золоту медаль на турнiрi CONCACAF серед юнакiв до 19 рокiв. 1984 року я виграв ii вдруге. Того ж року я виграв золоту медаль на нацiональному турнiрi «Золотi рукавички», нокаутувавши Джонатана Лiттлса в першому раундi. З Лiттлсом я бився ще 1982 року на вiдборi до Юнацькоi Олiмпiади, i вiн був единим моiм опонентом, який пройшов зi мною до другого раунду. І тепер настав час готуватись до Олiмпiйських випробувань.
Поки я готувався до Олiмпiйських iгор, спортивний журналiст Алекс Валлау приiхав в Кетскiлл, щоб зробити репортаж про нас iз Касом. Якоiсь митi нас попросили сiсти у вiтальнi i поговорити один про одного. Кас був одягнений в офiцiйний сiрий костюм i картату спортивну сорочку. Я був у костюмних штанях, сорочцi та бiлiй панамцi Кенгол.
Алекс запитав Каса про роботу зi мною, i той зарядив цiкавий, схожий на потiк свiдомостi реп.
– Усе свое життя я думав про те, щоб створити iдеального бiйця. Людина здiбна на таке, думав я. Я побачив у ньому якостi майбутнього чемпiона, тому що вiн завше був здiбний до росту i перевершував своiх партнерiв зi спарингу. Я вчив його рухам, схожим на тi, що в карате, так, щоб тiло пристосовувалося до бою, навiть якщо опонент не вважае це необхiдним. Вiн здатен бити зi швидкiстю блискавки на подив його супротивникам. Вiн володiе неймовiрною швидкiстю, координацiею та iнтуiтивним почуттям часу, яким зазвичай навчались пiсля десяти рокiв боротьби, коли, як в старi часи, займаються боксом кожен божий день.
Я не починаю навчати боксу, доки не переконаюсь, що учень здатен сприймати мою науку. Я багато розмовляю з учнем, щоб з’ясувати, що вiн за людина. Адже те, ким ми е сьогоднi, ми завдячуемо сумi всiх наших вчинкiв та помислiв. Отже, у випадку Майка ми розмовляемо, i я намагаюся з’ясувати, скiльки шарiв досвiду, шкiдливих звичок та всього iншого менi потрiбно зiшкребти з нього, щоб дiстатися до самоi його сутi й виставити ii на огляд так, щоб не лише я, а й вiн сам зрозумiв себе. З цього моменту прогрес стае швидшим.
– І що ж ви знайшли пiд всiма тими шарами, що зiшкребли з Майка Тайсона? – запитав Алекс.
Кас вагався.
– Я знайшов те, що шукав: людину з вельми хорошим характером, здатну робити все необхiдне, щоб вирости в хорошого бiйця, а то й чемпiона свiту. Коли я це зрозумiв, моiм наступним завданням стало показати цi якостi йому самому, адже доки вiн, як я колись, не усвiдомлював iх, вони не здатнi були стати йому у пригодi. Умiння бути дисциплiнованим, умiння робити те, що мае бути зроблено, попри те, як вiн почуваеться на той момент – ось це, на мiй погляд, е визначенням iстинного професiонала. Я думаю, що Майк швидко наближаеться до цього вмiння, i це буде важливий моменти, через який, на мою думку, Майк повинен пройти, щоб стати найкращим у свiтi бiйцем. І, виходячи з усього, що ми знаемо – хiба щось непередбачуване втрутиться в плин iсторii – якщо вiн i надалi працюватиме наполегливо i без перерв, спарингуватиме i займатиметься всiм необхiдним, – вiн може увiйти в iсторiю як один iз найкращих бiйцiв усiх часiв i народiв, а може, й просто стане найкращим бiйцем в усьому бiлому свiтi.
Я був надзвичайно щасливим, що Кас говорить про мене. Потiм Алекс запитав Каса, чи важко людинi його вiку працювати з таким молодим бiйцем.
– Я часто йому кажу, хоча й знаю, що вiн не розумiе, що саме я маю на увазi, але зараз я поясню йому свою думку: якби його тут не було, то певно, i я не був би сьогоднi живий. Той факт, що вiн тут i робить те, що вiн робить, до того ж робить це настiльки добре i росте в своiх умiннях, дае менi мотивацiю i iнтерес до того, щоб залишитися в живих, тому що я вiрю, що людина вмирае, коли втрачае iнтерес до життя. Природа розумнiша, нiж ми думаемо. Мало-помалу ми втрачаемо друзiв, якi нам небайдужi, i мало-помалу втрачаемо iнтерес, доки нарештi не говоримо: «Якого бiса я тут роблю? Менi немае заради чого продовжувати». Але моя причина бути тут – це Майк. Вiн дае менi мотивацiю, i я житиму й спостерiгатиму за його успiхами, i я не пiду поки все, що я передбачив, не станеться, бо коли я пiду, вiн не тiльки знатиме, як боротися й розумiтиме багато речей, але також буде знати, як постояти за себе.
Ось так. Це був знову той самий Кас, який майстерно тиснув на мене. Я знаю, що Кас вiрив, що я впораюся з цим, але вiн також вiрив, що в мене бракне впевненостi, що я зможу цього досягти.
Потiм вони запитали мене про мое майбутне i моi мрii.
– Мрii – це коли ти лише розпочинаеш свiй шлях. Тодi в тебе е мрii, якi пiдживлюють мотивацiю. Я просто хочу бути живим через десять рокiв. Люди кажуть, що я стану бiйцем на мiльйон доларiв. Ну, я знаю, хто я такий, i це важливiше за будь-чию iншу думку, тому що люди не знають, через що я проходжу. Вони думають, що я таким народився. Вони не знають, чого менi вартувало досягти того, що в мене е зараз.
– А через що ти проходиш? – запитав Алекс.
– Тренування. Бокс – це найлегше. Бiй на боксерському ринзi – то просто вiдпустка. А ось у спортзалi менi доводиться повторювати вправи знову i знову, аж допоки всi м’язи не заболять. І глибоко в моему мозку лунае думка: «Я не хочу цього бiльше робити», але я викидаю ii з голови. На сьогоднi це аматорськi боi – все це лише забавки, трофеi та медалi, але я такий, як ти, я хочу заробляти грошi i стати професiоналом. Менi подобаються гарнi зачiски, я люблю носити гарний одяг, золото, коштовностi й усе iнше. Щоб продовжувати такий спосiб життя, ти повинен заробляти вiдповiднi грошi. Ти не можеш взяти пiстолет i пiти в банк. Ти можеш також робити щось, що тобi подобаеться.
Я працював надзвичайно багато i дуже жорстко. Менi нiколи ще не доводилось терпiти стiльки болю, але наступного дня менi доводилося вставати i повторювати все знову. Я наполегливо працював заради тих Олiмпiйських iгор.
Офiцiйнi представники збiрноi США не дозволили менi брати участь у змаганнях у моiй природнiй ваговiй категорii, тому що Кас ворогував iз представниками олiмпiйського боксу. Усе почалося з того, що вони хотiли, щоб я бився за команду США в Домiнiканськiй Республiцi, але Кас не хотiв мене туди вiдпускати, тому що ми не могли взяти туди Кевiна як мого тренера. Менi довелося б працювати з iхнiми тренерами. Вiн також не хотiв, щоб я iхав, бо боявся, що революцiонери можуть спробувати викрасти мене.
Щоб помститися Касу, вони сказали йому, що менi доведеться боротися у ваговiй категорii до 201 фунта. Тодi я бився в категорii понад 215 фунтiв, тож менi довелося сiсти на дiету. Я знову став носити весь день тi вiнiловi костюми. Менi це подобалося; я вiдчував себе справжнiм бiйцем – менi потрiбно було важити менше на вагах, щоб важити бiльше в рейтингах. Я марив настiльки сильно, що думав, нiби я роблю велику пожертву.
У мене був напружений графiк пiдготовки до Олiмпiйських iгор. 12 серпня 1983 року я взяв участь у Нацiональному турнiрi штату Огайо. Першого ж дня я добився сорокадвухсекундного нокауту. На другий день я вибив два переднiх зуба своему противнику i залишив його десять хвилин лежати без свiдомостi. Потiм, третього дня, чинний чемпiон турнiру вийшов iз боротьби.
Наступного дня ми вирушили в Колорадо-Спрiнгс на Нацiональний чемпiонат США. Коли я туди приiхав, четверо iз шести iнших бiйцiв вибули зi змагань. Обидвi моi перемоги стали нокаутами в першому раундi.
10 червня 1984 року я нарештi отримав шанс виступити на Олiмпiадi. Моiм квалiфiкацiйним поединком став бiй проти Генрi Тiллмана, старшого та досвiдченiшого боксера. У першому ж раундi я збив його з нiг так, що вiн майже вилетiв крiзь мотузки. Потiм вiн встав, i я переслiдував його протягом наступних двох раундiв. Проте в аматорському боксi агресiя не винагороджуеться, i мiй нокаут зарахували так, нiби це був легкий удар на вiдлiт. Коли вони оголосили про свое рiшення, я не мiг повiрити, що вони дали перемогу Тiллману. Натовп знову був розчарований, i люди почали свистiти.
Я ненавидiв цi аматорськi поединки. «Ми тут боксери», – говорили цi начиненi опудала. «Сер, я боець. Моя мета – боротися», – вiдповiдав я.
Весь аматорський боксерський клуб ненавидiв мене. Їм не подобалася моя зухвала браунсвiльська поведiнка. Я поводився пристойно, але однаково було видно, як iз мене вириваеться нью-йоркський бунтiвник. І якщо мене вони просто не любили, то Каса зневажали. Вiн мiг бути настiльки надмiрним, що iнколи ставив мене в скрутне становище. Я нiколи не давав йому знати про це, але я завжди стояв там та слухав, як вiн свариться з цими хлопцями, але менi було занадто нiяково вiд того, як вiн iз ними розмовляв. Вiн був дуже мстивий i завжди жадав помсти. Вiн не мiг жити без ворогiв, тож створював iх собi власними руками. Інодi я собi думав: «Чорт забирай, чому менi не дiстався якийсь неконфлiктний бiлий хлопець?» Менi було здалось, що я далеко вiд того свiту, де люди кричать один на одного, що е духу. Але Кас був менi постiйним нагадуванням, що не так далеко я звiдти втiк.
