скачать книгу бесплатно
Або: «Я не творець. Те, що я роблю – це вiдкриваю i виявляю. Моя робота – взяти iскру i роздути ii. Живити вогонь, доки вiн не перетвориться на ревучу ватру».
Вiн мiг подiлитися мудрiстю в самих буденних ситуацiях. Камiлла вважала дуже важливим, щоб хлопцi брали участь у хатнiх справах. Я ж ненавидiв займатися хатньою роботою, настiльки зосередженим я був на боксi. Одного разу Кас пiдiйшов до мене:
– Знаеш, Камiлла дуже хоче, щоб ти брав участь у хатнiх справах. Я б на то не зважав, але ти маеш цим займатися, бо газдування зробить iз тебе найкращого боксера.
– І як прибирання смiття зробить iз мене найкращого боксера? – скривився я.
– Бо робити те, що ти ненавидиш робити, так само палко, як робиш свою улюблену справу – це хороша пiдготовка для того, хто прагне до величi.
Вiдтодi Камiллi бiльше нiколи не доводилося нагадувати менi про те, що я повинен робити свою роботу по дому. Одного разу Кас покликав мене до кiмнати, де вiн сидiв:
– Ти боiшся бiлих людей? – запитав вiн нi сiло нi впало. – Ти один iз тих хлопцiв? Боiшся всi цi вуса i бороди? Менi доводилось бувати серед чорних бiйцiв, якi боялись вдарити бiлу людину. Тобi лiпше не бути одним iз них.
Це смiшно, але у мене перед носом був Кас, який говорив не боятися, але мене лякав той тон, яким вiн сказав менi не боятися.
Кас завжди був гранично серйозний i нiколи не посмiхався. Вiн поводився зi мною не як iз пiдлiтком. Вiн завше поводився так, наче у нас була мiсiя, яку ми мали пройти. Тренуючись день у день, ми думали лише про одне. Вiн дав менi мету. Нiколи в життi у мене не було такого почуття, за виключенням хiба тих днiв, коли я планував крадiжку.
Час вiд часу траплялися речi, якi робили нашу мету бiльш реальною. Одного разу до Кетскiлла приiхав тренуватися Вiлфред Бенiтес. Я був у захватi. Я просто фанатiв вiд нього. Я бачив, як вiн б’еться по телевiзору, i просто шаленiв, спостерiгаючи за його поединками. Це виглядало так, нiби вiн рухаеться за радаром; вiн бив людей iз заплющеними очима. Воiстину майстер. І вiн принiс iз собою свiй чемпiонський пояс. Зi мною був Том Паттi, один з iнших боксерiв Каса. Бенiтес витягнув маленький футляр, усерединi якого був пояс, i дозволив менi доторкнутися до нього. Це було однаково, що дивитися на Святий Грааль.
«Гей, Томмi, ти тiльки подивися, це ж чемпiонський пояс! – сказав я. – Я маю вибороти собi такий. Я буду старанно тренуватися. Якщо я його здобуду, то носитиму всюди i нiколи не знiматиму його».
Я був надзвичайно щасливий бачити Бенiтеса. Вiн надихнув мене, спонукав стати стараннiшим та вiдданiшим нашiй справi.
Дякуючи Касу, менi також вдалося поговорити з Алi. У жовтнi 1980 року ми всi поiхали в Олбанi на закриту трансляцiю подивитися, як Алi намагатиметься вiдвоювати свiй титул у Ларрi Холмса. Ларрi вибив iз нього все лайно. Кас був злий, як чортяка. Я нiколи ранiше не бачив його таким лютим. Одразу пiсля бiйки вiн зберiгав непроникне обличчя, адже мав роздавати iнтерв’ю та потискати людям руки, але щойно ми сiли в машину, уся ця негативна енергiя, що була в ньому, просто заповнила салон. За всi сорок п’ять хвилин, що ми iхали додому, ми не зронили нi слова.
Наступного ранку помiчник Алi Джин Кiлрой з’еднав Алi з Касом.
– Як ти мiг дозволити цьому ледарю побити тебе? Вiн нiщо, Мухаммеде, вiн нiщо! … Нi, вiн – нiщо. … Не кажи менi цього, вiн – нiщо. Як ти мiг дозволити цьому ледарю отак тебе лупцювати?
Я слухав розмову Каса, i щоразу, коли вiн вимовляв слово «нiщо», воно пронизувало мене наскрiзь. Я розплакався. То був поганий день у моему життi.
А потiм Кас потрiпав мене по головi.
– Я тут iз малим чорним хлопцем. Вiн лише хлопчик, але скоро стане чемпiоном свiту у важкiй вазi. Його звуть Майк Тайсон. Поговори з ним для мене, коли твоя ласка, Мухаммед. Скажи йому, щоб слухався мене.
Кас простягнув менi телефон.
– Менi так жаль того, що сталося з Вами, – сказав я. Я був маленьким придурком.
– Я погано почувався, – сказав менi Алi. – Я випив лiки, i вони зробили мене слабким, через що Холмс i побив мене. Я одужаю, повернуся i поб’ю Холмса.
– Не хвилюйся, чемпiоне, – вiдповiв я. – Коли я виросту, то обов’язково поб’ю його за тебе.
Багато хто вважае, що моiм улюбленим боксером був Алi. Проте нi, найбiльше менi подобався Роберто Дюран. Я завжди захоплювався тим, який Алi красивий i як гарно вiн умiе розмовляти. Сам я натомiсть був малого зросту, страшненьким i до того ж мав ваду мовлення. Коли менi доводилось бачити боi Дюрана, то вiн видавався менi просто вуличним хлопцем. Вiн мiг сказати своiм суперникам щось на кшталт: «Соси мiй чортiв член, шибздик. Наступного разу ти пiдеш прямiсiнько до дiдька в морг». Пiсля того як вiн перемiг Шугар Рей Леонарда в тому першому бою, вiн пiдiйшов до того мiсця, де сидiв Вiлфред Бенiтес, i сказав: «До бiса тебе. У тебе яйця не виросли битися зi мною, ти просто трусло».
«Вау, вiн прямiсiнько як я!» – подумалось менi. Я хотiв бути таким, як вiн. Вiн не соромився бути собою. Я рiвнявся на нього, як на реальну людську iстоту. Коли моя кар’ера стала йти вгору i люди почали пiдносити мене за те, який я дикун, я знав, що називатися звiром – то найбiльша винагорода, яку я тiльки можу отримати. Коли я повертався до мiста, то бував у кафе Вiктора, бо чув, що там тиняеться Дюран. Я сидiв за столиком на самотi i розглядав фотографii Дюрана, що висiли на стiнi. Я жив своiми мрiями.
Я сумував, коли Дюран покинув бiй пiд час реваншу з Леонардом. Я дивився той бiй разом iз Касом в Олбанi i так розлютився на той момент, що аж розплакався. Проте Кас передбачив таку розв’язку. «Вiн не зможе зробити це вдруге», – мовив вiн.
ТОДІ, ЯК Я ПЕРЕЇХАВ ДО КАСА, Я ВЖЕ БУВ ГОТОВИЙ ДО його рутини. Вiн почав старанно тренувати мене щодня. У мене нiколи не було привiлею насолоджуватися боксом для спорту або для забавки. Кас був екстремiстом, але таким самим був i я. Я хотiв стати Ахiлесом тут i зараз. Я з тих хлопцiв, над якими смiються. «Не давай нiгеру мотузку, вiн захоче стати ковбоем». Я був дитиною, яка втратила всiлякi сподiвання. Але щойно я бачив проблиск надii, яку менi обiцяли, то все – вважайте у вас проблеми. Я буду на сьомому небi вiд щастя.
Кас мав звичку будити вранцi своiх учнiв, але щоразу, коли вiн вставав, щоб це зробити, я вже повертався з пробiжки. Кас мав звичку накривати стiл до снiданку, але я брався це робити вiдразу пiсля пробiжки. Вiн лютував. «Хто накрив мiй стiл?» – гарчав вiн. Вiн лютував, тому що я проявляв бiльше самовiдданостi, нiж вiн сам. А потiм Кас готував менi снiданок. Вiн кидав на сковорiдку цiлу пачку бекону – двадцять смужок чи щось таке, а потiм готував на цьому жирi яйця. Я не пив каву, тому вiн менi дiставався чай. Вiн робив це щоранку, навiть якщо сердився на мене.
Думаю, що ми обидва усвiдомлювали, що вписались у перегони з часом. Касу було сiмдесят, тобто вiн був далеко не молодим, тож i пхав у мене всi цi знання. Вiн усе пхав i втовкмачував у мене це лайно. І якщо ви достатньо довго втовкмачуете це в себе, то врештi-решт ви все це знатимете, ну, якщо ви не зовсiм iдiот. Я став дуже вправним у боксi, але моi зрiлiсть та здатнiсть мислити як доросла людина, не наздоганяли моi боксерськi успiхи. Тут все було не як у школi, куди дiти ходять, i там iз них намагаються зробити хороших та продуктивних членiв суспiльства. Нi, я робив це, щоб стати чемпiоном свiту у важкiй вазi. Кас це добре розумiв. «Боже, як би я хотiв, щоб у мене було бiльше часу на тебе», – казав вiн. А потiм вiн ще додавав: «Я вже шiстдесят рокiв у всiй цiй боксерськiй iндустрii, i нiколи, нi-ко-ли менi не доводилося бачити когось iз таким iнтересом до боксу, як у тебе. Ти постiйно говориш про боротьбу».
Я був екстремiстом. Якщо нас засипало снiгом, Кас проводив моi тренування в будинку. Ночами я у своiй кiмнатi годинами боксував зi своею тiнню. Мое життя залежало вiд успiху. Якщо я не досягну успiху, то буду просто марним шматком лайна. До того ж я робив це також i для Каса. У нього було важке життя з безлiччю розчарувань. Тож я був тут, щоб захистити гордiсть цього старого iталiйця. Та ким я, чорт забирай, вважав себе?
Коли я не тренувався, то дивився старi фiльми про боi щонайменше по десять годин на день. Це було моею винагородою на вихiднi. Я дивився iх цiлу нiч у своiй кiмнатi наодинцi. Я включав фiльм на повну гучнiсть i звук наповнював увесь старий будинок. Тодi до мене пiдiймався Кас.
– Якого бiса ти робиш?
– Просто дивлюся фiльми, – вiдповiдав я.
– Гей, тобi час спати. Люди хочуть спати, – говорив вiн. А потiм спускався вниз i я чув, як вiн бурмоче: «Нiколи не бачив таких дiтей. Оце дивиться цiлу нiч кiно, ставить весь будинок на вуха».
Інодi ми дивилися бiйцiвськi фiльми разом, i Кас давав менi поради про те, як би я мiг побити Демпсi, Джефрi та Луiса.
Інодi я був настiльки зосереджений, що просто засинав у боксерських рукавицях. Я був звiрятком, яке марило тим, щоб Майк Тайсон став великим бiйцем. Я пожертвував усiм заради цiеi мети. Нi жiнок, нi iжi. У мене був розлад харчовоi поведiнки; я був тодi залежний вiд iжi. І я переживав перiод статевого дозрiвання. У мене з’явилися прищi, моi гормони бушували, усе, чого я бажав – це наiстись морозива, але я не мiг зрадити своiй метi. Я розмовляв iз Касом про дiвчат, i вiн пхикав на мене, казав, що я зможу мати всiх жiнок, яких тiльки забажаю. Якось я був особливо похмурим:
– Касе, у мене нiколи не буде дiвчини, так?
Кас покликав когось, i той повернувся до кiмнати з мiнi бейсбольною бiтою. Їi вiн простягнув менi.
– У тебе буде так багато дiвчат, що тобi знадобиться ось це, щоб вiдбитися вiд них.
Тож я не займався нiчим iншим, нiж тiльки дрочив i тренувався, а потiм знову дрочив i тренувався. Я думав, що ставши чемпiоном, зможу отримати стiльки грошей i жiнок, скiльки менi потрiбно.
У спортзалi Кас практикував деякi дуже незвичнi та неортодоксальнi технiки. Хтось мiг смiятися з його тренерського стилю, але смiятися вони могли лише тому, що не розумiли його. Вони називали його «стиль пiкабу». Той стиль був цiлком орiентований на оборону. Ви мали тримати обидвi руки перед своiм обличчям, майже так само, як коли б грались iз дитиною у пiжмурки. Вашi руки i лiктi рухаються разом iз вами, тож, коли хлопець кидае удар, ви блокуете його, робите крок уперед i наносите контрудар.
Напад за Касом починався з доброго захисту. Вiн вважав, що для його бiйця вкрай важливо не потрапити пiд удар. Щоб навчитися уникати ударiв, вiн використовував спецiальний наповнений пiском полотняний мiшок, який був огорнутий мотузкою. Нам потрiбно було маневрувати навколо нього, рухаючи головою так, щоб не потрапити пiд його удар. Я став справжнiм майстром у цiй вправi.
Також вiн використовував штуку, яку на честь одного з бiйцiв назвав Вiллi, Вiллi Пастрано. Це був матрац, укритий полотном i натягнутий на раму. На зовнiшнiй сторонi був намальований торс. Сам торс було роздiлено на зони, i кожна зона була пронумерована. Непарнi числа вiдповiдали ударам лiвоi руки, парнi – правоi. Кас ставив касету, на якiй був записаний його голос, що називав рiзнi комбiнацii чисел. Примiром, ти чуеш «п’ять, чотири» i негайно даеш лiвий хук у корпус, а правий – у пiдборiддя. Ідея полягала в тiм, що чим частiше ви будете повторювати цi дii у вiдповiдь на цифри, тим iнстинктивнiшими i автоматичнiшими вони стануть, i вам не доведеться свiдомо думати про них. Через якийсь час ти вже можеш завдавати удари iз заплющеними очима.
На думку Каса, бiйцi брали на себе удари з правоi через те, що рухались по замалiй амплiтудi i тримали своi руки занизько. Тому вiн навчав мене звиватися тiлом у формi букви U – тобто рухатися не лише вгору-вниз. Вiн змушував мене постiйно рухатись: убiк, уперед, убiк, уперед. Кас вважав, що максимального ефекту для завдавання удару можна добитися, коли два твоi удари звучать як один, в унiсон. Чим ближче вашi удари наближалися до того единого звуку, тим бiльшим був шанс, що результуюче зусилля призведе до нокауту.
Не зважаючи на те, що Кас робив особливий наголос на оборонi, вiн добре розумiв, що боксер, який веде саму лише оборону, буде виглядати нудно.
«Бокс – це розвага, тому для досягнення успiху боець повинен не просто перемогти, а перемогти так, щоб захопити увагу публiки. Вiн мае завдавати удари з поганими намiрами», – завжди говорив Кас. Вiн хотiв, щоб я став агресивним контратакувальним, який змушував би супротивникiв бити або бiгти. Кас завжди намагався манiпулювати противником на рингу. Якщо ви продовжуватимете уникати iхнiх ударiв, вони розчаруються i втратять свою самовпевненiсть. А наступноi хвилi вони будуть переможенi. Пропускай удар i бий у вiдповiдь. Рухайся i бий водночас. Примушуй його рухатись, як тобi потрiбно. Вiн думав, що короткi удари можуть бути ефективнiшими за довгi. Вiн вважав, що сильний удав не мае нiчого спiльного з фiзичним розвитком, а лише з емоцiями. Контрольованими емоцiями.
Кас наймав кращих спаринг-партнерiв, щоб навчати мене. Найбiльше менi подобався Марвiн Стiнсон. Менi здаеться, вiн був колишнiм олiмпiйцем. Вiн був головним спаринг-партнером Холмса, а потiм Кас запросив його попрацювати зi мною. Вiн був чудовим наставником для мене i навчав мене рухатися й правильно бити. Коли вiн закiнчив свiй перший спаринг, то вiдвiв мене в бiк i дав менi своi рукавички для бiгу, тому що вранцi, коли я бiгав, було дуже холодно. Вiн побачив, що у мене не мае рукавичок.
Моi спаринги були схожi на тотальну вiйну. Перед нашим боем Кас вiдкликав мене в бiк i говорив: «Не розслабляйся, ти вийдеш на ринг i зробиш усе, що вiд тебе залежне. Ти зробиш усе, чого навчився, i зробиш це максимально швидко. Я хочу, щоб ти поламав ребра цим хлопцям».
Поламати ребра? Пiд час спарингу? Вiн хотiв, щоб я був готовий до справжнiх поединкiв iз хлопцями, i вiн хотiв, щоб я поламав ребра супротивникiв у реальному бою. Коли Кас знаходив для мене хороших спарингових партнерiв, то частував iх як дорогих гостей, тому що знав, що вони забезпечать мене хорошим тренуванням. Вiн завжди платив спаринг-партнерам хорошi грошi. Проте це не було гарантiею того, що вони залишаться. Часто до нас приiжджав якийсь пацан, вiд якого очiкувалося, що вiн буде спарингувати зi мною протягом трьох тижнiв. Але пiсля першого ж тренування, ми повертались до будинку i бачили, що вiн утiк. Вони так обурювались тим, що iх добряче вiдлупцювали, що навiть не переобтяжували себе тим, щоб зiбрати своi речi. Коли таке траплялося, ми з Томом кидалися до iхньоi кiмнати i починали ритися в iхньому одязi, взуттi й iнших речах. Якщо нам щастило, ми знаходили ничку з травою або хоча б пару черевикiв, якi нам пiдходили.
Інодi Кас приводив до мене для спарингу досвiдчених бiйцiв. Коли менi було шiстнадцять, вiн привiз до Кетскiлла Френка Бруно. Бруно тодi було двадцять два роки. Ми спарингували протягом двох раундiв. Перш нiж я починав спаринг iз досвiдченим бiйцем, Кас вiдводив iх убiк:
– Послухай, вiн лише хлопчисько, але не будь до нього поблажливий. Я тебе попередив, а тепер – роби все якнайкраще, – говорив вiн.
– Гаразд, Касе, – вiдповiдали вони. – Я попрацюю з малим.
– Гей, ти мене чуеш? Ти не просто працюеш iз ним. Викладайся на повну.
Ми боролися, щоб зробити людям боляче, а не просто перемогти. Ми годинами говорили про те, як завдати людям болю. Ось якi думки Кас поступово вселяв у мене. «Ти вiдправиш повiдомлення чемпiону, Майку, – казав менi Кас. – Вiн буде стежити за тобою». І ми також розiслали зухвалi повiдомлення тренерам, менеджерам, промоутерам та всьому боксерському суспiльству. Кас повернувся.
Я не лише переглядав старi бiйцiвськi фiльми, а й ковтав усе, що лише мiг знайти з книг про великих бiйцiв. Незабаром пiсля того, як я переiхав до Каса, я, читаючи енциклопедiю боксу, почав смiятися з чемпiона, який, отримавши свiй титул, змiг утримати його тiльки рiк. Кас звiв на мене свiй холодний пронизливий погляд i сказав: «Один рiк у титулi чемпiона вартий бiльше, нiж цiле життя безвiсностi».
Вивчаючи життя великих боксерiв минулого, я побачив у них багато спiльного з фiлософiею, яку проповiдував Кас. Усi вони були пiдступними шибздиками. Демпсi, Мiккi Уокер, навiть Джо Луiс були пiдступними, хоча Луiс i був iнтровертом. Я привчив себе бути злим. Коли я ходив до школи, то огризався на всiх пiдряд. Глибоко в душi я знав, що повинен бути таким, бо якщо я зазнаю невдачi, Кас позбудеться мене, i я помру з голоду.
Кас дав менi почитати книгу пiд назвою «Уас дав менi». Я не мiг вiдiрватися вiд неi. Я дiзнався з неi, як бiйцi справлялися зi своiми емоцiями, як вони готувалися до боiв. Ця книга дала менi надзвичайно глибоке розумiння людськоi психологii. Що мене вразило, так це те, як старанно працювали бiйцi староi школи i як вони голодували. Я читав, що Джон Л. Саллiван пробiгав на своiх тренуваннях по п’ять миль, а потiм повертався цi п’ять миль пiшки i проводив двадцять раундiв спарингу. Еззард Чарльз розповiдав, що вiн пробiгав за день лише три?чотири милi й боксував по шiсть раундiв. Я подумав, чорт забирай, Саллiван 1880-ми роками тренувався старанiше, нiж цей хлопець 1950-ми. Отже, я став проходити по милi перед тренуваннями в залi, йшов на свiй спаринг, а потiм повертався додому. Я почав наслiдувати хлопцiв староi школи, адже вони видавалися менi такими крутими. І у них були довгi кар’ери.
Я зводив Каса з розуму, постiйно розпитуючи його про цих старих бiйцiв. Я знаю, що вiн любив поговорити про бокс, але iнодi, здаеться менi, я був аж занадто старанним i набридливим. Я читав усi книги Каса про бокс, тому, коли ми сiдали за обiднiй стiл i Кас починав розповiдати iншим хлопцям про iсторiю боксу, i якесь iм’я або дата раптом вислизали з його пам’ятi, так що вiн переривався i не мiг продовжити думку, я закiнчував його речення за нього.
«Цей хлопець знае все, – казав вiн. – Вiн поводиться так, нiби був там». Я серйозно ставився до iсторii боксу, адже я мiг навчитися незлiченнiй кiлькостi речей у старих бiйцiв. Що я повинен зробити, щоб стати таким, як цей хлопець? Якi навички та знання у нього були? Кас розповiдав менi, якими лютими й несамовитими вони були поза рингом, i як вони, щойно ступивши на ринг, ставали розслабленими та спокiйними. Я дуже хвилювався, слухаючи, як вiн говорить про цих хлопцiв, вiдчуваючи, як високо вiн iх цiнуе. Менi так хотiлось, щоб i про мене колись так заговорили. Я хотiв стати частиною цього свiту. Я дивився боi боксерiв по телевiзору i помiчав iх скривленi обличчя, коли вони наносили удари одне одному, дивився на iх пошрамованi тiла i… я бажав собi таке саме обличчя i таке ж тiло.
Ми говорили про всiх тих великих людей. Я закохався в Джека Джонсона. Що то за смiливий хлопець! Вiн був першим чорним хлопцем, що мав визнання. І менi пасувала його зверхнiсть. Якось його зупинили за перевищення швидкостi й полiцiянт виписав йому штраф у 10 доларiв, вiн же натомiсть дав двадцятку i сказав: «Чому б вам не взяти цю двадцятку, я збираюся невдовзi iхати тим же шляхом назад».
Вiн був майстром манiпуляцiй. На тренуваннях вiн перед тим, як надiти шорти, обмотував свiй пенiс, щоб той виглядав бiльше i викликав у бiлих хлопцiв комплекс неповноцiнностi. Вiн принижував своiх супротивникiв пiд час боiв. Вiн був майстром нариватися. «Я дам тобi десять тисяч доларiв, якщо ти розiб’еш менi губу», – говорив вiн. Вiн насмiхався в обличчя своiм супротивникам пiд час бою, розмовляв зi своею бiлою дружиною i говорив iй, як сильно вiн ii любить, доки вибивав кишки з хлопця, з яким боровся. Вiн був хлопцем, з яким я б iз задоволенням потусувався. Вiн говорив на декiлькох мовах i бував на вечiрках iз королiвськими сiм’ями Росii та Англii. Демпсi був першим чемпiоном на мiльйон доларiв. Вiн привнiс в бокс шоу-бiзнес i гламур. Я рiвнявся на нього, тому що вiн був дуже невпевненим у собi хлопцем, вiн завжди боявся, але завжди пересилював цi почуття, щоб досягти своiх цiлей.
Касу найбiльше подобався Генрi Армстронг. Вiн постiйно атакував своiх супротивникiв i вимотував iх. «Постiйна атака, жодного розслаблення, – говорив менi Кас. – Рухати головою i дбати про гарний захист – ось що робив би Армстронг. Зломи волю противника, знищ його дух, зроби так, щоб усi його дii були марними».
Щоб усi його дii стали марними? Ось так. А потiм Кас пильно дивився на мене.
«Якщо ти слухатимешся мене, то правитимеш iз богами. Диви, як ти зацiкавився всiма цими старими бiйцями i як говориш про них постiйно. До того часу, як ти станеш чемпiоном, звiсно, якщо ти слухатимешся мене, люди будуть знати про цих хлопцiв тiльки тому, що ти будеш говорити про них. Ти перевершиш iх усiх. Ти змусиш iх забути про всiх iнших. Я дивився на Джека Демпсi ще коли був хлопчиськом. Я бачився з цими хлопцями, потискав iм руки. Вони тобi не рiвня. Ти – велетень та колос серед людей».
Я проковтнув усе це лайно. Проте всi цi розмови про самовiдданiсть, дисциплiну i важку працю були недостатнiми, щоб утримати мене вiд повернення до Бруклiна, де я займався розбоем i грабуванням. Я ганявся за двома зайцями одночасно. У Кетскiллi я був чемним хлопчиком, але потiм я iхав до Бруклiна i ставав там дияволом. Хвала Боговi, мене тодi жодного разу не арештовували. Це б розбило Касу серце.
КАС ЗНАВ, ЯК ДАТИ МЕНІ ВІДЧУТИ, НІБИ МЕНІ НАЛЕЖИТЬ ВЕСЬ СВІТ. АЛЕ ВІН також знав, як змусити мене вiдчути себе лайном. Інодi вiн говорив менi: «Ти дозволяеш своему розуму взяти верх над собою». Це був його таемний неписаний спосiб сказати менi: «Ти слабка тряпка. У тебе недостатньо дисциплiни, щоб бути одним iз великих». Великi бiйцi здатнi були провести найкращий бiй у своему життя, навiть якщо хтось викрав би iхню дитину або вбив би iхню матiр. Великi люди абсолютно незалежнi вiд своiх емоцiй. Так само можна сказати й про артистiв, не лише про боксерiв. Деякi з легендарних артистiв, про яких я читав, могли переживати надзвичайно сильнi емоцii та несприятливi стани, але коли вони виходили на сцену, то грали свою роль просто неймовiрно. Бувало, що вони не могли навiть ходити, але в них залишалась iхня величезна витримка та мотивацiя. Інодi iх просто зi сцени забирали до лiкарнi. Я хотiв бути одним iз тих бiйцiв та артистiв.
З першоi ж ночi, коли я переiхав до Каса, вiн почав ламати мене, намагаючись зрозумiти, як далеко вiн може зайти, чiпляючись до мене без жодноi причини. Вiн приходив до мене в кiмнату i питав: «Що ти робив сьогоднi в школi? Ну, ти ж повинен був щось робити, ти ж весь день був у школi. Чому ти навчився? Де твоя домашня робота? У тебе сьогоднi е домашне завдання?» Іншi хлопцi в будинку завжди говорили, що я у Каса улюбленець, але вони не знали, що вiн говорив менi, коли ми були самi.
Я постiйно мучився зi своею вагою. Я вважав себе жирною свинею, хоча нiхто i не здогадався б про це, дивлячись на мене. Перед тренуваннями я обмазував усi моi пори альболiном[6 - Марка крему – прим. перекл.] i носив по тижню чи навiть два полiетиленовий костюм, знiмаючи його лише вечорами, коли приймав душ – я сподiвався, що з потом втрачатиму бiльше ваги. Потiм я лягав спати i, прокинувшись наступного ранку, одягав його знову, бiгав у ньому i носив його весь день. Моя вага була ще однiею рiччю, через яку Кас став на мене тиснути. «Ти вiдрощуеш собi жирну дупу, – говорив вiн. – Ти втрачаеш iнтерес, так? Ти бiльше не хочеш цим займатися, а, Майку? Занадто важко для тебе, так? Ти ж думав, що ми тут в iгри граемо, так? Думав, що тут тобi Браунсвiл, можна бiгати i грати в iгри? Так?» Уявiть собi вислуховувати таке. Щойно я збирався насолодитися морозивом, яке дозволяв собi лише вихiдними, з’являвся Кас i говорив менi це. «Мало людей здатнi на таке, ось чому це так особливо. Господи, я думав, що ти зможеш».
Інодi Кас виговорював менi, а я поняття не мав, за що. Вiн вдирався до мене i шматував мое его. «Ти нiколи не зможеш досягнути тiеi вершини, до якоi ми прагнемо, через твою iнфантильну поведiнку». Інодi я просто кричав: «Я ненавиджу всiх тут! Аааааааааа!!!» Кас розривав мене на шматки.
Я радiв його позитивним коментарям i говорив щось на кшталт: «Я зроблю все вiд мене залежне, щоб перемогти. Я б вiддав свое життя, щоб стати чемпiоном, Касе». І замiсть того, щоб сказати: «У тебе все вийде, Майку», вiн просто плював менi в обличчя: «Будь обережний iз тим, чого просиш, бо можеш це потiм отримати».
Вiн навiть критикував мiй одяг. На свята вони, бувало, запрошували гостей, сестру Камiлли чи ще когось. Я надягав красивi штани, сорочку i жилетку, а також краватку, яку менi допомагала зав’язати Камiлла. Я сидiв розслаблено за столом, i всi жiнки казали менi: «Ох, Майку, ти так добре виглядаеш». Але тут до кiмнати входив Кас:
– Ти для чого так вирядився? Цi штани такi вузькi, що видно твою дупу i яйця. Що з тобою таке?
Камiлла бралась захищати мене, але Каса нiчого не брало.
– Не треба менi нiчого говорити, що ти думаеш iз цього приводу. Не треба, люба Камiлло. Добре? Нiчого гарного в його одязi немае.
Кас нiколи не називав мене поганими словами типу «сучий син». Вiн просто називав мене «томатною бляшанкою i ледарем». Це був боксерський еквiвалент того, щоб назвати мене брудним, паскудним нiкчемним нiгером. Це змушувало мене плакати, як дитину. Вiн знав, що говорячи це менi, ламае мiй дух.
Я отримував так багато суперечливих вiдгукiв, що вже не мiг зрозумiти, що вiн насправдi думае про мене як про боксера. Одного разу ми з Томом Паттi виходили зi спортзалу, а Кас на секунду затримався. Тож я стрибнув до авто й залiз пiд задне сидiння.
– Скажи Касу, що я повернувся додому пiшки. Я хочу, щоб ти запитав у нього, що вiн насправдi про мене думае, коли вiн сяде в машину.
Том погодився. Кас сiв в машину.
– Де, чорт забирай, Майк? – запитав вiн.
– Думаю, вiн залишився у мiстi, – вiдповiв Том.
– Що ж, тодi iдьмо. Вiн зможе сам повернутися додому пiзнiше.
Отже, ми рушили в дорогу, i я лежав пiд заднiм сидiнням i перешiптувався з Томом. Кас був наполовину глухий i нiчого не чув.
– Йой, Томе. Запитай у Каса, як вiн вважае, чи вмiю я сильно бити, – попросив я.
– Гей, Касе, ти думаеш, Майк сильно б’е? – запитав Том.
– Чи сильно вiн б’е? Дозволь менi тобi щось сказати: цей хлопець б’е так сильно, що мiг би розбити цегляний мур. Вiн б’е не лише сильно, але й ефективно. Вiн може нокаутувати бiйця будь-якою рукою, – вiповiв Кас.
– Запитай Каса, що вiн думае щодо мого майбутнього, чи вийде з мене щось добре, – прошепотiв я.
Том повторив мое запитання.
– Томмi, якщо Майк буде тримати голову просто i зосередиться на поставленiй метi, вiн стане одним iз кращих бiйцiв, а то й взагалi найкращим бiйцем в iсторii боксу.
Я був дуже схвильований, почувши це. Тодi ми вже пiд’iхали до будинку. Коли вони виходили з машини, Кас побачив, що я лежу на задньому сидiннi.
– Ти ж знав, що вiн там, так? – обернувся вiн до Тома. Том виглядав як сама невиннiсть.
– Нема чого городити менi цю дурню. Ти знав, що вiн там. Ви, хлопцi, корчите з себе розумникiв, але дозвольте менi сказати вам дещо.
Кас не вважав наш жарт смiшним, але ми залишились при своiй думцi.
Найсмiшнiше це те, що вiн не мiг контролювати своi емоцii. Кас був просто черствою людиною, яка хотiла помсти. Рой Кон, кардинал Спеллман – цi хлопцi переслiдували його увi снi. Дж. Едгар Гувер? «О, як би менi хотiлося всадити йому кулю в лоб, ось чого вiн заслуговуе». Вiн постiйно говорив про якiсь убивства, але частина з тих людей, кого б вiн волiв убити, були вже мертвими. Проте вiн iх ненавидiв. Одного разу я сказав щось схвальне про Ларрi Холмса, i Кас розлютився.
«Що ти сказав? Та вiн – нiщо! Ти маеш знищити цю людину. Знищити цю людину i усунути його вiд участi в чемпiонатi – то наша мета. Вiн для тебе – нiщо».
Інодi Кас просто гарчав на людей, що виступали по телевiзору, як дикий звiр. Ви нiколи не подумали б, що вiн такий навiжений старий, але саме так воно було. Якщо ти не був його рабом, то вiн ненавидiв тебе до глибини душi. Вiн завжди був у станi конфронтацii. Бiльшу частину дня вiн ходив навколо та бурмотiв: «Ох, уже цей сучий син. Ох, я не можу повiрити, що цей хлопець з… Ну, ви знаете його iм’я, з такого-то i звiдти. Ну i сучий син».
Бiдолашна Камiлла говорила: «Касе, Касе, заспокойся, заспокойся, Касе. У тебе буде високий тиск».
Кас керував цим будинком залiзним кулаком, але найсмiшнiше було те, що насправдi це був будинок Камiлли. У Каса не було нiяких грошей. Вiн нiколи не переймався грошима i бiльшу частину того, що заробляв, просто роздавав. Камiлла хотiла продати будинок через дорожнечу щодо його утримання, але Кас умовив ii залишити його. Вiн сказав iй, що у нього буде достатньо хороших бiйцiв, i все налагодиться. І коли вiн уже втрачав надiю, з’явився я.
Не думаю, що Кас думав виховати ще одного чемпiона навiть i за тисячу рокiв, та втiм, вiн не втрачав на це надiю. Бiльшiсть хлопцiв, що приходили туди, були вже готовими бiйцями, вони просто хотiли вiддалитися вiд дiвчат та iнших принад мiста. Крiм того, тодi нiкому не подобався боксерський стиль Каса. Вони вважали його застарiлим. А потiм там з’явився я, який не знав нiчогiсiнько – просто сира глина. Кас був щасливий. Я не мiг зрозумiти, чому цей бiлий чоловiк так радiе менi. Вiн дивився на мене i просто iстерично смiявся. Вiн телефонував людям i говорив: «Блискавка ударила двiчi в одне мiсце. У мене е ще один чемпiон у важкiй вазi». Я нiколи в життi не брав участi навiть в аматорському бою. Я поняття не маю як, але якимось чином вiн побачив це в менi.
3
Я НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ СВІЙ ПЕРШИЙ АМАТОРСЬКИЙ БІЙ. ЦЕ БУЛО У МАЛЕНЬКОМУ СПОРТИВНОМУ ЗАЛІ в Бронксi, який належав колишньому боксеру Каса, Нельсону Куевасу. Той спортзал був справжнiм пеклом. Вiн був на другому поверсi будiвлi, яка була просто поруч iз надземною лiнiею метро. Рельси проходили так близько, що можна було висунути руку з вiкна i майже доторкнутися до поiзда. Такi боксерськi турнiри називали «смокерами», тому що повiтря там було настiльки густим вiд сигаретного диму, що ви ледве могли бачити суперника, який стояв навпроти. Смокери були несанкцiонованими боями, що, направду, означало повну iх беззаконнiсть. На вулицi не вартували нi парамедики, нi машини швидкоi. Якщо натовпу не подобався ваш виступ, вони не свистiли, а просто били один одного, щоб показати вам, як це робиться. Публiка, яка там збиралася, одягалася з голочки – усi вони були гангстерами та наркоторговцями. І всi робили ставки на бiйцiв. Пам’ятаю, я запитав одного хлопця: «Ти купиш менi ковбаску в тiстi, якщо я виграю?» Люди, якi роблять ставки i виграють завдяки тобi грошi, купують тобi, як звичайно, якусь iжу.
Безпосередньо перед боем я був так наляканий, що мало не втiк. Я думав про всю ту пiдготовку, яку я пройшов разом iз Касом. Навiть пiсля всiх цих спарингiв я все ще дуже боявся боротися з кимось на рингу. А що, як я зазнаю невдачi i програю? Я пройшов через мiльйон рiзних бiйок на вулицях Бруклiна, але тут все було зовсiм по-iншому. Ти нiчого не знаеш про хлопця, з яким тобi треба битися; у тебе з ним не було жодних тьорок. Я був там iз моiм тренером Теддi Атласом, i сказав йому, що збираюся на секунду спуститися до магазину. Я спустився вниз i сiв на тротуар бiля сходiв, що вели до метро. На якусь мить я подумав, що мiг би просто вскочити зараз у той чортiв поiзд i повернутися до Браунсвiля. Але потiм у моiй головi почали виринати всi поради Каса, i менi стало спокiйнiше, моi гордiсть та его почали пiдводитися, i я пiшов назад до залу. Я був готовий.
