скачать книгу бесплатно
– Сходи до лiкаря.
– Уже був, – каже Френк i одним ковтком допивае пiвсклянки вiскi.
– Я не впiзнаю тебе, Френку. Ти ж був iншим. Зовсiм iншим. Ти нiколи не задумувався над долею агентiв. Така вже в них роль. І бiльшiсть з них знають про це, коли погоджуються працювати з нами.
– Я задумувався. Завжди думав про них. Я просто не говорив про це з тобою. І знаеш, чому я пiшов з Управлiння?
С’ютi дивиться на Френка.
– Здогадуюся.
– Чому ж?
– Ти був хибноi думки про нашу роботу. Тобi варто було йти у пастори. Чи обрати професiю вчителя. Розвiдка i диверсiя не знають жалю, Френку. Ми народилися i живемо у великiй державi. І наш обов’язок робити усе, аби Америка такою залишалася й надалi.
– Чи такого хотiли нашi батьки-засновники?
– Не iдеалiзуй iх. Згадай, що вони робили з англiйцями та лоялiстами пiд час вiйни за незалежнiсть. Аби жити в демократii, часом доводиться втiлювати принципи тиранii.
– Демократiя не може жити поруч з тиранiею, Майкле. Вона ii повнiстю заперечуе.
С’ютi замовляе черговi порцii алкоголю.
– Ти часом не агiтував за Клiнтона?
– Знаеш, я радий, що наш шеф програв. Буш i йому подiбнi мають стати сторiнкою в iсторii. Не найкращою, до речi.
– Джордж Буш – велика людина. Патрiот Америки. А Клiнтон – демагог. Ти ж республiканець, Френку! Як ти можеш таке говорити? Згадай, скiльки вiн зробив для нас iз тобою, коли ми були нiкому не потрiбнi! Мiстер Буш дав нам професiю, спрямував у правильне русло, змусив повiрити в самих себе. Ми почали заробляти грошi, харчуватися нормальними продуктами, залицятися до гарних дiвчат…
– І вбивати людей, – робить ремарку Френк Лейл.
– Ти хотiв сказати – ворогiв.
– Нi. Я хотiв сказати саме те, що сказав.
Вони замовкають i п’ють. Грае джаз, i офiцiант приносить iм страви. Френк i Майкл починають iсти. Мовчки, кожен концентруеться на власному шматку м’яса i порцii картоплi.
Френк вагаеться. Не так вiн планував собi цю зустрiч. Вона не мала перетворюватися на розмову про них. Вiн хотiв тiльки попросити за племiнника, i все. Тепер же його прохання видавалося Френку не зовсiм коректним та доречним.
– Навiщо ти мене покликав? – раптом питае Майкл. – Заради наших споминiв?
Не вiдводячи погляду, Френк Лейл думае, як дiяти далi. І коли вiн згадуе крик вiдчаю Томаса, коли знову бачить страх у поглядi племiнника, вiн опускае своi очi i каже:
– Я буду просити тебе про послугу.
Майкл не вiдповiдае на це. Френк пiдводить очi i дивиться на С’ютi.
– Його звати Томас. Томас Лейл. Мiй племiнник. Талановитий хлопець. Син моеi молодшоi сестри. Зростав без батька. Ти знаеш цю iсторiю…
– Що я можу зробити для нього? – питаеться С’ютi.
– Вiзьми його до себе, Майкле. Навчи його усьому, що знаеш i вмiеш. Зроби з нього чоловiка. Змусь бути аналiтиком, актором, манiпулятором, шпигуном, нелегалом, диверсантом, оперативником, врештi-решт воiном i навiть вбивцею.
С’ютi не дивуеться, не вiдчувае шоку або ж жалю.
– Ти просиш у мене долi вбивцi для свого рiдного племiнника? – питаеться вiн Френка.
– Я прошу тебе врятувати його вiд неминучоi загибелi.
– У нього проблеми?
– Так.
– Полiцiя, мафiя, наркотики, алкоголь, жiнки? Може, вiн гей?
– Жiнки i алкоголь. А ще розумна голова, яка дiсталася дурню.
– Хто вiн за освiтою?
– Усе його життя – лiтература та мови. Наразi вiн знае три мови.
– Якi саме?
– Французька, росiйська, iспанська.
– Вiн учив росiйську? – Майклу стае цiкавою така розмова. – Чи не твоя це заслуга, Френку?
– Нi. Не моя. Це заслуга Толстого, Достоевського та Пастернака.
– Ось воно що. А з цими трьома його, певно, Святий Дух познайомив? То вiн у тебе трiшки навiжений?
– Який вже е.
– Я пам’ятаю твою сестру. Як вона, до речi?
– Нiяк, – вiдповiдае Френк.
У тому единому, короткому словi звучить бiль.
Вони знову замовляють випивку. С’ютi вже прийняв рiшення, про яке ще не знае Френк. Майкл не поспiшае з вiдповiддю. Френк не пiдганяе його.
– Я зрозумiв, Френку. Ти не можеш менi пробачити не тiльки Афганiстану. І справа навiть не в ньому i не в тих дурних моджахедах. Все те пусте i зайве. Ти прекрасно це знаеш. Ми з тобою не раз посилали людей на вiрну смерть. І вони йшли, робили це завзято, з ентузiазмом, бо вiрили нам i вiрили в нас, думаючи, що пiсля виконання завдання iх чекае винагорода.
С’ютi робить паузу, спираеться на стiл, нахиляеться до Френка i каже:
– Ти не можеш менi пробачити Вiкторii. Ти нiколи не примиришся з тим, що вона вибрала мене, а не тебе.
Френк нiчого не каже, а рiзко хапае Майкла за краватку i смикае до себе. Дихання обох чоловiкiв стае важким, з грудей на волю рветься прихована роками ненависть.
– Не торкайся своiм брудним язиком ii пам’ятi! Ми обидва знаемо, що вона могла зараз сидiти поруч з нами, якби не твоi витiвки та садизм по вiдношенню до неi. Жiнка, яку потрiбно було носити на руках, стала черговою жертвою твоеi несамовитоi вiдданостi ЦРУ.
Вiн вiдпускае краватку Майкла i каже:
– Пiсля того, як вона наклала на себе руки, я зрозумiв, Майкле, що заради Управлiння ти ладен вбити навiть рiдну матiр.
– Нiчого ти не знаеш, брате. Абсолютно нiчого. Не будемо про це!
– Я знаю одне. Ти iдеальний солдат своеi краiни. І тому прошу взяти до себе мого племiнника.
– Чому ти мене це просиш? Ти ненавидиш цього хлопця? Якщо я вiзьмуся за нього, назад вже не буде вороття. Я зроблю з нього першокласного розвiдника, позбавленого права на сiм’ю, вихiднi, свята, вiдпустки та простi радощi життя. Вiн не зможе бути вiльним, незалежним, бо повнiстю належатиме менi й Управлiнню. Врештi-решт вiн буде позбавлений елементарного вибору. Ти цього хочеш?
Френк Лейл тримае у руцi склянку з вiскi i дивиться повз Майкла С’ютi. Вiн наче не чуе старого товариша. Френк згадуе iхне знайомство, день першоi зустрiчi, перший рейд у джунглях В’етнаму, мить, коли вiн ще вiрить в Америку, демократiю, права людини, свободу слова та приватну власнiсть. А ще вiн вiрить в iндивiдуальнiсть кожного американця, у здатнiсть окремих осiб змiнювати хiд iсторii, народжувати новi iдеi, нести людям прогрес. Тепер же вiн вiрить зовсiм в iнше. І та вiра Френка фокусувалася на невiд’емному правi людини мати зброю i застосовувати ii по вiдношенню до тих, хто намагаеться зламати твое життя.
– Вибiр е завжди, – каже вiн Майклу, допивае вiскi, дiстае гаманець, кидае на стiл декiлька купюр, пiдводиться i йде геть.
Вiн робить чотири кроки, зупиняеться, обертаеться до Майкла i говорить до нього:
– Вiзьми мого хлопчика до себе. Інакше вiн просто пропаде, Майкле, так i не зрозумiвши, що таке життя i яким воно може бути насправдi.
2013 рiк
Увесь жовтень Томас Лейл iздив Украiною.
«Зрозумiй настроi. До Вiльнюсу[4 - Вiльнюський самiт схiдного партнерства – дводенний самiт iнiцiативи Євросоюзу «Схiдне партнерство», вiдбувся 28–29 листопада 2013 року в Вiльнюсi. Пiд час самiту Вiктор Янукович так i не пiдписав Угоду про асоцiацiю та зону вiльноi торгiвлi з ЄС. Це стало основною офiцiйною причиною початку Революцii гiдностi.] ще е час. А далi вже почнеться», – сказав йому шеф, коли вiдправляв свого агента у вельми повчальнi мандри.
Вiн укотре переконувався, що то досить дивна держава, краiна суцiльних протирiч i непорозумiнь, масштабноi корупцii й одночасного бажання звiльнитися вiд ii бридких кайданiв.
Усi там ненавидiли владу, й водночас усiм кортiло тiеi клятоi влади. У тому була вся сутнiсть украiнцiв. Гнiтюча i непереможна, бо стосувалась практично кожного.
– Ось начебто живе з тобою поруч людина. Людина та й людина. І чесна, i привiтлива, i думае як усi, i говорить правильнi слова, i поважае права iнших, i проти тоталiтаризму, i за демократiю, i усмiхаеться тобi, i нiколи не скаже зайвого слова. Нормальна, правильна така людина. Але волею долi чи то якогось кума, котрий змiг упiймати кар’ерну жар-птицю, людина отримуе певну посаду, i з нею одразу вiдбуваються дивнi метаморфози. Вона покрикуе на пiдлеглих, зверхньо ставиться до родичiв, а вчорашнi друзi йдуть у забуття, адже iхне мiсце займають iншi, такi ж самi, надiленi владою i доступом до державноi годiвницi. Та найголовнiше – людина начебто i проти корупцii, бо ж не можна увесь час красти, але дивним чином у його дружини, котра до цього нiде не працювала, з’являеться бiзнес, нова машина, вони починають будувати хороми у стилi нормандського замку. Проте, як я вже казав, людина, надiлена владою, залишаеться принциповим антикорупцiонером, – казав йому один львiвський поет, з яким Лейл пив каву, розмовляючи про життя.
Поет говорив з посмiшкою, сповненою суму та усвiдомлення трагiчноi i брехливоi ментальностi свого народу.
– Яка Європа? Про що ви говорите! Бути бiдним родичем при багатих дядьках? Та й хто нас туди вiзьме? Наша доля бути разом з Росiею. Ми ж братнi народи. Вiками так було i так буде надалi, – говорив йому шахтар з Донецьку, коли вони разом пили неякiсну теплу горiлку в одному з ганделикiв при дорозi. Заiдали вони соняшниковим насiнням.
Лейл розумiв, що нiколи герою з заходу Украiни не стати героем ii схiдноi частини. Не змусити донецьких пролетарiв любити Степану Бандеру та Романа Шухевича так само, як галичанам неможливо нав’язати повагу до пiонерii та комунiзму.
«Потренуй свою голову. Вона тобi буде потрiбна в найближчi мiсяцi. Чекатиму вiд тебе, Томасе, аналiтику. Об’ективну й неупереджену. Таку, на основi якоi ми зможемо приймати рiшення», – писав Майкл С’ютi у секретному чатi, паралельно готуючи снiданок своiм онукам.
«Яку в бiса аналiтику без доступу до розвiдувальних даних ти вiд мене хочеш?!» – лаявся про себе Лейл, читаючи повiдомлення шефа.
З Донецьку вiн iхав до Марiуполя, пiсля на його шляху було Запорiжжя, за тим – Херсон та Миколаiв, декiлька днiв вiн блукав пустими пляжами Одеси, а далi прямував до Криму, який увiйшов в його життя зi сторiнок безсмертних книг.
Уперше про Крим Лейл дiзнався у 16 рокiв, коли до його рук потрапили «Севастопольськi оповiдання» Льва Толстого. Дивна загалом вийшла iсторiя. Суто американський хлопець, що зростав на вулицях Бронксу, i раптом граф Толстой. Звiдки вiн там? Як потрапив у той свiт? Якими вiтрами занесло росiйського класика на вулицi Нью-Йорка?
А все було доволi просто. Френк Лейл замiняв Томасу батька. Шпигун, який усе свое свiдоме життя боровся проти комунiзму, вирiшив, що його племiнник мае ознайомитися з творчiстю графа. І Томас ознайомився. Пiзнiше – закохався в неi.
Дивний пiвострiв, стратегiчний плацдарм, важлива вiйськова база й геополiтична рана декiлькох iмперiй i краiн. Крим бентежив розум, не давав спати вiдчайдушним завойовникам i стратегам, був ареною жорстоких морських баталiй та бандитських передiлiв. Але пiд ким би не був Крим, вiн завжди залишався самотнiм – у своему розвитку, в своiйтузi i прекраснiй вродi, якою нагородив його Господь Бог.
Уже пiзнiше Томас Лейл вiдкрив для себе усi кримськi вiйни, депортацiю татар, яку вчинив Сталiн, хiд Хрущова, повернення татар i першi проросiйськi заворушення на початку 90-х рокiв. Двiчi за усе життя його нога вже ступала на землю пiвострова. Двiчi вiн милувався неповторними краевидами, плавав у теплих водах Чорного моря, флiртував iз засмаглими стрункими жiнками украiнського пiвдня, слухав розповiдi старих татар про життя у депортацii. Двiчi вiн видавав себе за англiйця, який торгуе зброею, проникав на територiю вiйськово-морськоi бази РФ у Севастополi i добував iнформацiю, на пошуки якоi посилав його Майкл С’ютi.
Загалом Крим подобався Томасу. Звiсно, вiн не був схожим на Маямi, Кi-Вест чи сонячну Калiфорнiю. Але там, де було море, там була i душа Томаса Лейла. Таким уже народився той чоловiк, котрий, як нам вiдомо, за iнших обставин мав усi шанси стати чесною людиною.
Перебування на пiвостровi дало йому чiтке розумiння, що Крим так i не став частиною Украiни. Томас Лейл не вiдчував украiнськоi iдентичностi, не чув украiнськоi мови, не розумiв, чому Крим i досi украiнський.
«Найслабкiше мiсце. Я б звiдси i починав», – казав собi Томас Лейл, i до нього приходило чiтке усвiдомлення, що саме так i станеться у разi черговоi перемоги Америки над Росiею. Звiсно ж, бiй буде йти, як завжди, на чужiй територii.
Того вечора, коли Томас Лейл поставив останню крапку у своему аналiтичному документi, йому стало легше. Тепер вiн зрозумiв, чому шеф вiдправив його до Украiни. Тепер вiн знав, що попереду велика бiйня i така ж велика брехня. Росiя зробить усе, аби покарати Америку в Украiнi. За роки, що минули з першого Майдану, Кремль став сильнiшим, впевнено просуваючи власнi iнтереси на пострадянському просторi. Москва купувала, залякувала, вбивала та чавила своiм брудним чоботом усi паростки свiдомостi, незалежностi, бажання самостiйницькоi полiтики, потреби власного самовираження. Москва не пробачала зрад. І саме на таку «зраду» зголосився украiнський президент, котрого хитрi «радники» пiдбурювали до европейського майбутнього. Тi радники хотiли, аби колишнiй злочинець увiйшов в iсторiю. Москва ж бажала, аби вiн у неi вляпався, залишаючись проклятим i жадiбним правителем олiгархiчноi плутократii, яка розквiтала на теренах вiльноi Украiни.
Аналiтична довiдка агента ЦРУ Томаса Лейла,
надiслана ним заступнику директора ЦРУ Майклу С’ютi
13 жовтня на телеканалi «Росiя 1» у телепрограмi «Вести недели» вийшов сюжет журналiста Дмитра Кисельова щодо стану речей в Украiнi (другий за рахунком сюжет Кисельова антиукраiнськоi спрямованостi з початку торгово-iнформацiйного тиску РФ на Украiну[5 - 14 серпня 2013 року митна служба Росiйськоi Федерацii включила всiх без винятку украiнських експортерiв до перелiку «ризиковних» та фактично блокувала iх поставки до Росii на невизначений термiн, внаслiдок чого на прикордонних перепускних пунктах стали утворюватися черги iз кiлькох сотень автомобiльних фур та залiзничних вагонiв з украiнськими товарами. Радник президента РФ Сергiй Глазьев пов’язав такi дii влади з асоцiацiею Украiни i Європейського союзу та наголосив на посиленнi митного адмiнiстрування у разi пiдписання Украiною угоди про асоцiацiю з Європейським союзом.]). Сюжет виконано на високому професiйному рiвнi та мае потужний емоцiйний пiдтекст.
За переглядом даного сюжету глядач повинен зробити наступнi висновки:
– Президент Янукович розривае единий народ «украiно-росiян»;
– Президент Янукович робить це, щоб i далi грабувати краiну;
– Президенту Януковичу вiддають накази в Європi;
– Президента Януковича не поважають в Європi. «В Європi Вiктора Федоровича не iдеалiзують: вiн потрiбний тiльки до моменту, поки не поставить пiдпис пiд Угодою про асоцiацiю»;
– Президент Янукович дуже боiться Юлiю Тимошенко;
– Президент Янукович не тiльки рве «единий народ», а сприяе ворогам цього народу – iсламським терористам;
– Президент Путiн, незважаючи нi на що, дбае про Украiну та украiнцiв, i тому сприяв наданню кредиту та здешевленню газу для Украiни.
Аналiз змiсту даного та попереднiх сюжетiв, а також заяв росiйських полiтикiв дозволяе зробити наступний висновок:
Інформацiйна полiтика РФ по вiдношенню до Украiни трансформувалася вiд популяризацii матерiальних, економiчних переваг Єдиного економiчного простору до акцентування культурноi, iсторичноi, релiгiйноi едностi. Тобто можна говорити про зсув з економiчного прагматизму у символiчно-смислову сферу.
Ризик, який випливае зi змiни iнформацiйноi полiтики РФ по вiдношенню до Украiни:
– Існуе висока ймовiрнiсть того, що в короткостроковiй та довгостроковiй перспективi можуть з’явитись чисельнi заклики до Президента РФ В. Путiна зброею захистити «единий народ» на територiях схiдних областей Украiни та Криму. В цьому контекстi зовсiм по-iншому сприймаеться iнформацiя про переоснащення Чорноморського флоту РФ та ймовiрнiсть повторення абхазько-осетинського сценарiю.
Полiтичнi ризики:
призначення Владислава Суркова (iдеолога партii «Єдина Росiя») радником президента Росiйськоi Федерацii з питань взаемовiдносин з краiнами СНД дозволяе зробити висновок, що його дiяльнiсть буде спрямована на дестабiлiзацiю ситуацii в Украiнi (зокрема, в АР Крим, схiдних i пiвденних регiонах Украiни, на Закарпаттi та Буковинi), на розхитування територiальноi цiлiсностi Украiни:
а) шляхом розгортання потужноi iнформацiйноi вiйни проти Украiни (у росiйських ЗМІ, при пiдтримцi захiдних проросiйських експертiв /«мiжнародних спекулянтiв»/, за допомогою пiдконтрольних украiнських iнформацiйних корпорацiй шляхом дезiнформацii, залякування, фальсифiкацii фактiв i даних, нав’язування обговорення провокативних тем i апокалiптичних прогнозiв – неминучого краху Украiни, дефолту, перетворення у «периферiю Європи» тощо; приiзду в Украiну рiзного роду «експертiв», журналiстiв, «радникiв» та iн.; iндивiдуальноi «роботи» з украiнськими чиновниками, що передбачае шантаж, залякування, хабарi, погрози, але й пропозицii – спочатку Украiнi варто приеднатися до Митного союзу, а потiм, координуючи зусилля, разом з Росiею на «кращих умовах» рушити до Європейського союзу);
б) можливою пiдготовкою на територii Украiни провокацiй (вiд мiтингiв сепаратистiв, демонстрацiй-протестiв за участю полiтичних партiй i «росiйських», «слов’янських» громадських органiзацiй, «листiв трудящих» на адресу керiвництва держави, протестних акцiй «православних» до терористичних актiв, провокативних дiй росiйського Чорноморського флоту та iн.), що вимагатиме вiд найвищих представникiв украiнськоi влади у наступнi два мiсяцi постiйноi присутностi на екранах телебачення, у ЗМІ з викладенням чiткоi позицii Украiни з того чи iншого питання i для спростування росiйських заяв, для своечасного вiдгуку на виклики Кремля.
У разi непiдписання Угоди про асоцiацiю мiж Украiною та ЄС:
