скачать книгу бесплатно
– То що ви скажете на це, пане мiнiстр юстицii? Можна так зробити?
– Нi в якому разi, – заперечив мiнiстр юстицii, – за законом (том 1349) дiти належать батькам. Є лише одна можливiсть…
– Яка? – спитали всi з цiкавiстю.
– Король Мацюсь повинен назватися: король Мацюсь Перший Реформатор (том 1764, стор. 377).
– Що це означае?
– Це означае, що вiн король, який змiнюе закон. Коли король скаже: «Хочу видати закон такий чи такий», то я вiдповiм: «Не можна, бо вже е iнший закон». А коли король скаже: «Хочу ввести таку чи таку реформу», я вiдповiм: «Чудово».
Всi згодились. Але найтруднiше було з Фелеком.
– Не може вiн бути фаворитом.
– Чому?
– Тому що цього не дозволяе етикет.
На засiданнi не було церемонiймейстра, i мiнiстри не могли докладно пояснити, що таке придворний етикет. Одне вони знали напевно, що королi можуть мати фаворитiв тiльки пiсля смертi. Це не означае, що король Мацюсь, боронь боже, повинен умерти, проте документ на фаворитство мае бути будь-якою цiною вiдiбраний у Фелека.
– Так, цей документ незаконний, – пiдтвердив мiнiстр юстицii. – Фелек може приходити до короля, може бути його щирим другом, але про це не треба писати, та ще й до того ж скрiплювати печаткою.
– Ну, гаразд, – сказав Мацюсь, щоб випробувати мiнiстрiв, – а коли я не поступлюся й залишу вас i далi у в’язницi?
– Це вже зовсiм iнша справа, – посмiхнувся мiнiстр юстицii. – Король все може.
Здивувався Мацюсь, що через якусь дурницю, через якийсь папiрець стiльки людей згоднi сидiти в холоднiй.
– Ваша королiвська величнiсть, – сказав мiнiстр юстицii, – ви не ображайтеся – закон i це передбачае; е й про це згадка в 235 томi. Король може й за життя призначати фаворитiв, але повинен називатися не реформатором…
– А як? – спитав Мацюсь стривожено, бо почав уже про дещо здогадуватися.
– Вiн повинен бути королем-тираном.
Мацюсь пiдхопився, тюремна варта насторожено пiднесла шаблi. Запала тиша. Всi навiть зблiдли вiд страху, чекаючи, що скаже король Мацюсь. Навiть тюремнi мухи перестали дзижчати.
А Мацюсь голосно й виразно сказав:
– Вiд сьогоднi я називаюся королем Мацюсем Реформатором. Панове, ви вiльнi.
Тюремний сторож винiс кайдани в комiрчину, бо вони вже були непотрiбнi, тюремна варта сховала шаблi, а тюремний доглядач вiдiмкнув важкi залiзнi ворота. Мiнiстри весело потирали руки.
– Хвилинку, панове. Я мушу провести якусь реформу. Нехай завтра кожний учень одержить у школi фунт шоколаду.
– Надто багато, – зауважив мiнiстр охорони здоров’я. – Щонайбiльше – чверть фунта.
– Гаразд, хай буде чверть фунта.
– В усiй державi п’ять мiльйонiв учнiв, – сказав мiнiстр освiти. – Якщо шоколад мають одержати шибеники й ледарi…
– Всi, – скрикнув Мацюсь, – усi без винятку!
– Таку кiлькiсть шоколаду можуть виготовити нашi фабрики лише за дев’ять днiв.
– А поiзди можуть розвезти по всiй краiнi за тиждень.
– Як бачите, ваша королiвська величнiсть, наказ може бути виконано лише за три тижнi.
– Що ж, нiчого не вдiеш, – зiтхнув Мацюсь, а сам подумав: «Як добре, що в мене досвiдченi помiчники. Без них я навiть не знав би, скiльки треба шоколаду, без них не знав би, хто повинен його виготовити. Не спало б менi на думку, що треба розвозити його по всiй краiнi». Та вголос Мацюсь цього не сказав. Навiть прикинувся, що трохи незадоволений, i додав: – Отже, прошу, щоб завтра було оголошено про це в газетах.
– Вибачте, будь ласка, – сказав мiнiстр юстицii. – Все це дуже добре, проте це не реформа. Це лише королiвський дар учням. Коли б король Мацюсь видав закон, за яким кожний учень щодня одержуватиме вiд держави шоколад, тодi iнша справа. Це був би вже закон. А так – це почастунок, подарунок, сюрприз.
– Ну, хай буде почастунок, – згодився Мацюсь, бо вже стомився i боявся, що мiнiстри ще довго базiкатимуть. – Нараду закiнчено. До побачення, панове.
Мацюсь поiхав у королiвському автомобiлi до свого палацу, швидко вбiг у сад i свиснув Фелековi.
– Бачиш, Фелеку, тепер я вже справжнiй король. Уже все добре… гаразд.
– Вашiй королiвськiй величностi. Зате менi – не дуже.
– Чому? – спитав здивований Мацюсь.
– Батько так мене вiдлупцював за той папiрець, що менi джмелi перед очима лiтали.
– Вiдлупцював тебе, кажеш? – здивувався Мацюсь.
– Еге ж. «Право короля, – каже, – давати тобi милостi, а мое батькiвське право, волоцюго, ребра тобi перелiчити. В палацi ти королiвський, а дома ти батькiвський. А батькiвська рука вiрнiша вiд королiвськоi ласки».
Мацюсь став обережний. Вiн уже знав, що нiчого не слiд робити поспiхом. У життi, як на вiйнi: «Коли хочеш перемогти – добре пiдготуйся до нападу». Поспiшив з тим папiрцем i наробив дурниць. Собi завдав клопоту, i Фелековi перепало на горiхи. А тепер сором для його королiвськоi честi. Справдi, вiн – король i дае документ, а якийсь там взводний б’е сина за цей королiвський документ.
– Слухай, Фелеку, ми трохи поспiшили. Пам’ятаеш: я хотiв зачекати. Я мушу пояснити тобi дещо.
І Мацюсь розказав, як у нього вийшло з шоколадом.
– Королi не можуть робити все, що iм заманеться.
– Воно то так, ваша королiвська величнiсть…
– Слухай, Фелеку, називай мене на iм’я. Адже ми разом воювали, завдяки тобi я вирвався з полону.
Порадившись, вони вирiшили, що вiч-на-вiч називатимуть один одного так, як iх кликали на фронтi.
– Гаразд, Валигоро.
– Гаразд, Вирвидубе.
Тепер уже легше було Мацюсевi забрати у Фелека той злощасний документ.
– Я дам тобi за цей папiр ковзани, двi битки, альбом з марками, збiльшувальне скло й магнiт.
– А старий знову мене вiдлупцюе.
– Справдi, мiй Фелеку, будь терплячим, сам бачиш, що королi не все можуть отак вiдразу. Королi мусять прислухатися до закону.
– А що це таке?
– Я сам ще добре не знаю. Це якiсь книжки чи щось таке…
– Еге ж, – зiтхнув Фелек, – коли ти весь час на засiданнях, то потроху вчишся всьому, а я що…
– Не турбуйся, мiй любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п’яти мiльйонам дiтей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тiльки це мае бути згiдно з законом. Ти зовсiм не знаеш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу i все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усiм було добре.
– Я не розумiю, – сказав Фелек, – навiщо ти думаеш про всiх? Я б наказав зробити собi в парку гойдалки, карусель з музикою…
– Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього i не розумiеш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчiй нарадi скажу, щоб в усiх школах влаштували гойдалки й каруселi з музикою.
– І кеглi, i тир.
– Ну от, бачиш…
Роздiл сiмнадцятий
Як тiльки мiнiстри вийшли з в’язницi, то вiдразу ж подалися до кондитерськоi пити каву з вершками та iсти тiстечка з кремом. Хоч вони й дiстали свободу, але вигляд мали невеселий. Тепер мiнiстри знали – з Мацюсем iм буде нелегко.
– Передусiм треба позичити грошi.
– А чи не можна надрукувати новi асигнацii?
– Зараз не можна, бо ми надрукували iх забагато пiд час вiйни. Доведеться трохи почекати.
– Еге, жди тут, коли треба стiльки платити.
– Отож я й кажу, що ми змушенi позичити в iноземних королiв.
З’iли мiнiстри по чотири тiстечка з кремом, випили каву з вершками й пiшли додому.
Наступного дня старший мiнiстр прибув до короля на аудiенцiю й сказав, що необхiдно позичити чимало грошей у багатих королiв. Це страшенно важкий захiд, бо доведеться написати iноземним королям дуже розумне послання, i тому мiнiстри щодня збиратимуться на двi наради.
– Гаразд, – згодився Мацюсь. – Ви радьтеся, а я вiд сьогоднi почну брати уроки в мого капiтана.
Приiхав вiйськовий мiнiстр з капiтаном. Мацюсь тепло з ним привiтався й навiть запитав, чи не можна надати йому звання майора. Та виявилося, що не можна, бо капiтан ще недавно мав чин поручика, тобто був надто молодий.
– Ви навчатимете мене всьому, а iноземний вихователь лише iноземним мовам.
І Мацюсь почав учитися так охоче, що навiть забув про забавки. Капiтан мешкав далеко, тому Мацюсь запропонував йому разом з родиною оселитися в палацi. В капiтана був син Стасек i дочка Геленка. Вони разом навчалися й разом гралися. Приходив на уроки й Фелек, але вiн багато прогулював, бо не дуже любив учитися.
Тепер Мацюсь ходив на наради лише зрiдка.
– Шкода часу, – казав вiн, – нудно, i не дуже я в них тямлю.
У королiвський сад залюбки приходили дiти. Фелекiв батько, який до вступу в армiю був теслею, змайстрував гойдалку, i вони то гойдалися, то грали в квача або в м’яча чи в пожежникiв, то каталися на човнах по королiвському ставку, то ловили рибу. Королiвський садiвник був невдоволений такими порядками i ходив скаржитись у палацове управлiння. Через необережнiсть було розбито кiлька шибок, проте нiхто нiчого не мiг сказати, бо Мацюсь був тепер королем-реформатором i запроваджував новi порядки.
Так, наприклад, наказали грубниковi поставити на осiнь у тронному залi грубку: Мацюсь заявив, що не бажае мерзнути пiд час аудiенцiй. Коли йшов дощ, гралися в кiмнатах. Лакеi сердилися, що хлопчаки бруднять пiдлогу i ii доводиться весь час пiдмiтати й натирати. Але тому, що тепер менше зверталося уваги на те, чи всi гудзики в лакеiв застебнутi, вони мали бiльше часу. Та, зрештою, ранiше вони дуже нудьгували, бо в палацi завжди було тихо, як у могилi. Тепер же тут панували смiх, бiганина, забавки, в яких нерiдко брав участь веселий капiтан, а часом навiть i старий лiкар розходився так, що починав разом з ними танцювати або скакати через мотузку. Отодi-то вже справдi було смiшно.
Фелекiв батько пiсля гойдалки змайстрував дiтям вiзок, але через те, що в нього було лише трое колiс, вiзок цей часто перевертався. Проте це не бiда. Так навiть веселiше.
Шоколад дiтям у столицi роздавали так: учнiв вивели з усiх шкiл i поставили в два ряди на тротуарах, а посерединi вулицi iхали солдати в грузовиках i давали кожному порцiю. Пiсля того Мацюсь проiздив вулицями, дiти iли шоколад, посмiхалися й кричали:
– Хай живе король Мацюсь!
І Мацюсь раз у раз пiдводився, посилав дiтям поцiлунки рукою, вимахував капелюхом чи хусткою i навмисне багато рухався, посмiхався, крутив руками й головою, щоб не подумали, бува, нiби iх знову обдурюють i возять порцелянову ляльку. Та де там! Адже всi добре знали, що це справжнiй Мацюсь. Крiм дiтей, на вулицi висипали батьки й матерi, задоволенi з того, що дiти тепер краще вчаться, бо ж знають, що король iх любить i не забувае про них.
До цього свята мiнiстр освiти додав ще й вiд себе сюрприз – вихованих i старанних учнiв нагороджували квитками в театр. І ввечерi Мацюсь, капiтан, Фелек, Геленка й Стасек зайняли королiвську ложу, а весь театр заповнили дiти. Коли Мацюсь з’явився в ложi, оркестр заграв гiмн. Усi пiдвелись, i Мацюсь став струнко, бо так вимагав етикет. Дiти весь вечiр бачили свого короля, i тiльки iх засмучувало те, що вiн був хоч i у вiйськовому мундирi, проте без корони.
Мiнiстрiв на виставах не було. Вони все ще закiнчували складати листа про iноземну позичку i не мали вiльного часу. Лише мiнiстр освiти прибiг на кiлька хвилин i, задоволений, сказав:
– Оце я розумiю! Тепер принаймнi вiдзначено нагородою тих, хто ii справдi заслужив.
Мацюсь ввiчливо йому подякував, i день закiнчився дуже приемно. Зате наступного дня Мацюсь мусив виконати дуже неприемнi обов’язки. До палацу з’iхалися всi Мацюсевi мiнiстри, а також посли iноземних держав – iм мали врочисто вручити листа про позику.
Мацюсевi належало сидiти спокiйно й слухати, що мiнiстри писали протягом трьох мiсяцiв. Та як тут всидiти, коли вiн так одвик од засiдань. А особливо сьогоднi, пiсля такого приемного вчорашнього дня!
Лист складався з чотирьох частин.
У першiй частинi мiнiстри писали вiд iменi Мацюся про те, як часто його предки допомагали iншим державам, позичали iм грошi, коли тим було скрутно. Так починалася iсторична частина угоди про позику.
Далi йшла дуже довга географiчна частина. Тут повiдомлялося, скiльки землi належить Мацюсевi, скiльки в нього мiст, лiсiв, рiзних фабрик, вугiльних шахт, солi та нафти, скiльки мешкае людей, скiльки зерна, картоплi та цукру протягом року виробляе його держава.
Третя частина угоди була економiчна. Тут мiнiстри хвалилися, що Мацюсева краiна багата, що грошей у нього чимало, бо великi податки поповнюють казну, i позика може бути оплачена – хай королi не турбуються. А що Мацюсь хоче позичити, то лише для того, щоб ще краще хазяйнувати й мати ще бiльше грошей.
У четвертiй частинi саме й писалося про те, якi новi залiзницi й новi мiста будуть закладенi в Мацюсевiй державi, скiльки буде споруджено нових будинкiв i нових фабрик.
Читання це могло б навiть зацiкавити Мацюся, але в угодi згадувалося стiльки рiзних цифр – мiльйонiв i десяткiв мiльйонiв, що посли поглядали вже на годинника, а Мацюсь почав позiхати.
Коли зрештою угоду було прочитано, посли сказали:
– Ми надiшлемо це послання нашим урядам; нашi королi зараз хочуть жити в дружбi з Мацюсем i, мабуть, погодяться позичити йому грошi.
Мацюсевi дали золоте перо, оздоблене коштовним камiнням, i вiн дописав: «Вашi королiвськi величностi! Я вас перемiг i не взяв нiякоi контрибуцii, а тепер прошу позичити менi грошей. Отже, не будьте свиньми й позичте.
Король Мацюсь Перший Реформатор».
Роздiл вiсiмнадцятий
Іноземнi королi запросили Мацюся в гостi. Вони писали, що дуже просять приiхати до них короля Мацюся, капiтана, лiкаря, Стасека й Геленку:
«Король Мацюсь може бути певний, що не пожалкуе. Ми зробимо все, що зможемо, аби вiн добре розважався й мав усе, чого забажае».
