скачать книгу бесплатно
– Будь ласка…
Закрутилася кавоварка, перетворюючи зерно на пил. Засичала, давлячись власною парою.
Добряче ж сiрникове мiстечко спорудив ii давнiй друг…
Вiн завжди домагався свого. Завжди. Жоден його екстравагантний вчинок не пiддавався передбаченню. На мiсцi пана Петера вона б нiколи не зв’язувалася з…
Добре давати поради iншим. А вона сама? Можливо, тисячi жiнок час вiд часу повторюють те саме: на мiсцi цiеi дурепи Хмiль я нiколи б не…
– Де знаходиться модель?
– Що? – пан Петер чомусь здригнувся.
– Де знаходиться ця його модель?
– Бачите…
Тонка шоколадна цiвка лилася в порцелянове нутро чашечки.
– Бачите… нiхто не в змозi вiдповiсти на ваше запитання. Ми контролюемо лише ВХІД в модель, себто отой ваш канал…
Ірена вклякла.
– Панi Хмiль. Не знаю, як ви це собi уявляете… Справа в тому, що в ходi експерименту Анджею Кромару вдалося змоделювати самодостатню реальнiсть, яка саморозвиваеться… Тiльки пам’ятайте – ви давали пiдписку про нерозголошення!
Автомат витиснув останню краплю свiжозвареноi кави.
Ірена мовчки думала.
* * *
Вона була тодi на третьому курсi. Єдина серед усiх дiвчат – замiжня.
…Про самогубство однокласницi Владки вона дiзналася по обiдi. І треба ж, тiльки вчора прийшов останнiй Владчин лист – такий веселий, безтурботний…
Лiтак вилiтав о дев’ятнадцятiй, раз на два днi, але саме той день якраз був днем рейсу; Ірена кинулася до каси – квиткiв на сьогоднi не було. Нiяких – не допомогла телеграма, яку вона сунула у вiконечко. Касирка спiвчутливо зiтхала й розводила руками. Всi мiсця зайнятi. Абсолютно всi. Бронi не буде, берiть квиток на пiслязавтра…
Тодi вона зателефонувала Анджею на роботу. Вона чинила так лише тодi, коли iншого виходу не було.
«Передзвони через пiвгодини…»
Вона передзвонила.
«Я пiдвезу тобi квиток просто до рейсу. Чекай в аеропорту о шостiй…»
Вдячнiсть за це на якийсь час поборола навiть шок вiд трагiчноi звiстки. Вона метнулася додому, кинула в сумку необхiднi речi й поспiшила в аеропорт.
О шостiй годинi посадка була в самому розпалi.
Ірена стояла з сумкою в однiй руцi й телеграмою в iншiй, розгублено роззиралася, вишукуючи серед натовпу знайоме незворушне обличчя…
О пiв на сьому оголосили, що посадку закiнчено.
О сьомiй лiтак вiдлетiв.
Вона постояла ще якийсь час, нiби сподiваючись, що лiтак, схаменувшись, повернеться. Потiм побрела на зупинку автобуса…
Анджей був удома. Сидiв за комп’ютером i навiть не помiтив Ірениного повернення. У вiконцi монiтора плавала складна тривимiрна конструкцiя – Анджей в екстазi крутив ii то так, то сяк; у передпокоi, пiд дзеркалом, сиротливо лежав авiаквиток на сьогоднiшнiй рейс…
Деякий час по тому Ірена дiзналася, що Владка наклала на себе руки через постiйнi сварки з чоловiком.
«…Нiчого особливого. Просто чергова моделька».
* * *
Вона витягла черепаху з-пiд канапи i поклала на подушечку пiд лампою. Черепаха не зрадiла i не засмутилася – закута в лицарськi лати морда залишалася безглуздою i незворушною.
У дворi Сенсей жадiбно перемелював курячi кiстки; мляво димiло багаття iз хмизу.
«Ми вживемо всiх заходiв для того, щоб ваша… подорож була якомога безпечнiшою. Майже такою ж безпечною, як катання на лижах iз гiр… Тобто ймовiрнiсть якоiсь випадковостi е завжди… Але ми зробимо все, щоб виключити таку ймовiрнiсть…»
«Я подумаю», – твердила вона як заведена. Їй хотiлося додому, в самотнiсть.
«Ваше завдання дуже просте – ви ввiйдете в свiт… iмовiрно, вiн точно вiдповiдае нашому, хiба що деяка розбiжнiсть у часi… Точка вашого входу буде вiдповiдати мiсцю розташування моделятора. Ви ввiйдете з ним у контакт. У разi успiшного результату… (Ви розумiете, всi ми сподiваемося саме на успiшний результат…) Так от, при цьому варiантi експеримент буде негайно згорнуто, i ви повернетеся автоматично – разом iз моделятором. У разi ж… ми все зобов’язанi передбачити… якщо ви не знайдете моделятора, або якщо його стан виявиться незворотним… Тодi ви знову скористаетеся своiм iндивiдуальним каналом. Мiсце вашого входу ви використаете як вихiд. Вашому здоров’ю нiчого не загрожуе… ви проведете всерединi моделi не бiльше кiлькох годин, а в режимi реального часу – менше пiвгодини…»
«Я мушу подумати…»
На вулицi дiти ганяли м’яча посеред пустельноi дороги. Сусiдка час вiд часу вимагала припинити галас; м’яч перелетiв через Іренину хвiртку – слiдом боязко заглянув розпатланий щуплавий хлопчак – Валько, сусiдський син.
– Сидiти, Сенсею, – сказала Ірена настороженому псу.
Валько осмiлiв. Перемахнув через паркан, улесливо всмiхнувся Іренi та, вже вибравшись знов нагору, показав Сенсею довгий язик:
– Бе-е-е…
Проiхала, вiдчайдушно сигналячи на хлопчакiв, чиясь машина. Сусiдка вискочила на вулицю i вiд погроз перейшла до дiла – почулося волання дiтлашнi.
Ірена поворушила присок у багаттi.
Якби тодi вона зважилася мати дитину вiд цього божевiльного… Нi. Тобто, звичайно, малюк бiгав би й лазив через паркани укупi з цими шибайголовами – але тодi вона була б пов’язана з Кромаром куди бiльш, анiж просто спогадами…
Половину з яких слiд було б навiки забути.
«Ірено… Я не кажу про винагороду, яку призначить вам Комiтет. Я просто звертаюся до вашоi гуманностi… Ви ж благородна людина. Криза експерименту спричинить… на жаль, постраждають зовсiм безневиннi люди. У нас е останнiй шанс…»
«Я мушу подумати…»
…«А який поштовх для творчостi!.. Певна рiч, ви пов’язанi пiдпискою про нерозголошення… Але, творчо переробивши… ви могли б написати фантастичний роман! Узгодивши сюжет iз Комiтетом… У нас е канали для швидкого видання, поширення, популяризацii… Це був би сплеск вашоi письменницькоi кар’ери… Не кажучи вже про незабутнi враження… Уявiть собi, що вам запропонували б злiтати в космос. Невже ви вiдмовилися б?!»
Вона повернулася додому. Лягла на канапу й натягнула плед до самого пiдборiддя.
Пiд стiльцем безформною купою лежала роздрукiвка ii незакiнченоi повiстi. Уже написана вiдсоткiв на шiстдесят – i раптом виявилася непотрiбною, недоречною, безперспективною…
А чого, власне, iй треба? Щоб ii упiзнавали на вулицях? Щоб ii iм’я було у всiх на вустах? Щоб вiдiрвати хоч раз у життi Срiбний Вулкан у номiнацii «повiсть»?
Вона пошукала поглядом черепаху. Не знайшла; стомлено заклала руки за голову.
Хай йому грець. Їй хочеться мати привiд для гордостi. І вона бажае, щоб ii право на цю гордiсть визнали…
Ірена скривилася.
Ось уже тижнiв зо два вона не бралася за роботу. І називала це «вiдпочинком…»
Навiщо Анджею знадобилося вiдправляти iй ту листiвку? З огляду на те, що ось уже п’ять рокiв, як вони щезли з обрiю одне для одного?…
Увiйшов, вiдчинивши лапою незамкненi дверi, мовчазний Сенсей. Поклав морду на край пледа, пiдвiв на Ірену сумнi очi.
«Подивимося… – сказала вона пошепки. – Менi треба ще трошки подумати».
* * *
Експертiв було п’ятеро. Всi чепурнi, партикулярнi, напахченi дорогими парфумами; всiх по черзi представили Іренi – але вона, певна рiч, жодного iменi не запам’ятала.
– Звiримо годинники…
Пан Петер нервувався i намагався приховати свое хвилювання. Іренi було його навiть трiшечки жаль.
– Отже, зараз дванадцята година тридцять чотири хвилини, ми перебуваемо безпосередньо перед входом у канал… О дванадцятiй сорок п’ять панi Хмiль увiйде в простiр моделi. На жаль, ми не зможемо безпосередньо спостерiгати за ii дiями… Однак панi Хмiль пройшла необхiдний iнструктаж i здатна впоратися зi своею мiсiею абсолютно самостiйно…
Петер говорив i говорив, спостерiгачi мовчки кивали.
– Аварiйний вихiд не передбачено? – недбало запитав найпахучiший iз них, який був представником, здаеться, якогось секретного вiддiлу президентськоi адмiнiстрацii. – Наприклад, якщо контактерка не повернеться через енну кiлькiсть годин…
Пан Петер потер долонi:
– Панове… Ми зобов’язанi передбачити все. Ми й передбачили все… що в нашiй змозi. На жаль, специфiка роботи з моделлю… Однак, уже час! Панi Хмiль…
Ірена подивилася на круглий циферблат, встановлений над залiзними похмурими дверима. Дванадцята сорок п’ять…
Пан Петер нервувався все сильнiше. Мовчазний молодик у спецiвцi технiка – але з фiзiономiею досвiдченого охоронця – спритно вiдiмкнув усi навiшенi на дверi замки.
Експерти переглянулися. За дверима починався вузький занедбаний коридор, причому з глибини його вiдчутно тягло котячою сечею.
– Удачi, панi Хмiль… Ваша нова книга буде мати феноменальний успiх!..
Ірена зробила крок через високий порiг. Таке враження, що поверхом вище зараз вискочить вересклива сусiдка, а з-пiд нiг iз нявкотом сахнеться щось…
Цiлковита темрява. І нiмотна тиша.
Роздiл другий
* * *
По широкому вигину траси повзли назустрiч одна однiй двi машини – жовта i бiла. З такоi вiдстанi обидвi здавалися iграшковими; ось вони розминулися, роз’iхалися не озираючись урiзнобiч…
Ірена зiщулилася. Вiтер був сирий i пронизливий.
Осторонь, пiд пагорбом, вiдчужено бродили зо два десятки корiв. Ірена перевела погляд: гай був по-осiнньому жовто-багряний, посеред вулицi ганяла м’яча галаслива дiтлашня, а з димаря знайомого будинку вився кволий димок…
Вона вдивилася пильнiше. Невже…
«Моделятор мае перебувати в безпосереднiй близькостi – такi конструктивнi особливостi каналу… Негайно приступайте до пошукiв. Використовуйте всi вашi знання про моделятора – ймовiрно, модель багато чим несе в собi вiдбиток його особистостi…»
Праворуч i лiворуч стирчали iз землi два грубi прути iз прив’язаними до них червоними клаптиками. (Так нашвидкуруч огороджують ополонку на озерi або незакритий каналiзацiйний люк…)
Ірена нерiшуче зробила крок уперед. Скрипнули пiд ногами камiнцi.
Озирнулася.
Отi два прути нагадали iй саморобнi «ворота» для дворового футболу. Сумнiвно, щоправда, аби дiтлахи дерлися на верхiвку пагорба, щоб погратися тут у футбола. Тим бiльше що м’яч тут котиться лише в одному напрямку – вниз…
Вона потупцялася, вкотре оглядаючи до болю знайомий пейзаж.
Що ж, частину справи зроблено, тепер треба обмiзкувати…
Вервечка диму над ii будинком потроху вичерпувалася.
Стара тополя росла чомусь не праворуч од ворiт, а лiворуч. Виявивши це, Ірена якийсь час стояла уклякло на мiсцi.
«Перебування в тканинi моделi абсолютно безпечне для здоров’я…»
Осiннiй вiтер ворушив листя. Хвiртка скрипнула старечо-звично; Ірена торкнулася рукою дощок, неначе хотiла впевнитись, що це не голограма i не iлюзiя. «Тканина моделi?…»
Нi, все це треба обмiркувати потiм… Вона сяде за комп’ютер i виведе бiлим по синьому: «Роздiл перший…»
– Сенсей?
Шамотiння у будцi. З’явилася одна лапа, тодi морда…
Вiн ПРОСПАВ ii появу?!
Радiсний гавкiт. Назустрiч iй стрибнуло собача – заспане, дивно маленьке, закудлане, недоглянуте…
– Сенсею, це… ти?!
Вереск. Поважнi собаки, переступивши межу повнолiття, зазвичай так не поводяться.
Може вiн дуже скучив?
