скачать книгу бесплатно
Пiд кiнець другоi години бесiди пан Столь, iз розумiнням киваючи, обережно поцiкавився:
– А скажiть-но, панi Хмiль… Ви пам’ятаете, коли у вас встановився… менструальний цикл?
Ірена вмовкла.
Те, що гуманiтарну комiсiю цiкавлять рiзноманiтнi питання, вона вже збагнула. Але це вже переходить усiлякi межi…
– Бачите, це мае значення для розгорнутого погляду на проблему…
– На проблему моеi вини?
Спiврозмовник часто заклiпав запаленими повiками без вiй. У нього, схоже, розвивалося щось на кшталт кон’юнктивiту, i вiн усе частiше прикладав до очей свою бiлу, складену вчетверо хустинку.
– Зокрема… Не дивуйтеся, моi iнтереси дещо специфiчнi…
Ірена вмовкла. Надiя, що зародилася проти ii волi, – що ii нарештi ПОЧУЮТЬ – танула блискавично.
– Гм… панi Хмiль. У ваших iнтересах бути якомога вiдвертiшою… Гаразд. Поговорiмо про Анджея, вашого чоловiка. Ви розiйшлися. Якi були причини вашого розриву?
Ірена мовчала.
– Гм… Можливо, корiнь ваших суперечностей був у несумiсностi… е-е-е… чисто фiзiологiчнiй? Як складалося ваше iнтимне життя?
Ірена мовчала.
Тепер навiть найвiдчайдушнiша ii iстерика оберталася натомiсть тупим, непробивним мовчанням.
* * *
А вночi, натягнувши ковдру до самого пiдборiддя, вона зрозумiла, нарештi, чого хотiв од неi цей миршавий Столь.
Згодом, у кабiнетi Семироля, вiн казатиме, боязко вiдвертаючись од прискiпливого погляду пана адвоката: «В тому, що це не шизофренiя, я переконаний. Реактивний психоз – можливо. Але це не ядернi… симптоми. Я абсолютно згоден iз даними експертизи. Нi, це не шизофренiя…»
Або нi. Скорiше, вiн скаже щось на кшталт: «Нiчого не можу зрозумiти. За всiма ознаками, вона здорова – але оте стiйке марення… Отак одразу, без тривалого спостереження, без перебiгу динамiки… Нiчого не можу сказати».
Ірена зiтхнула. Можливо, справжнi лiкарi висловлюються iнакше, й ii мiзернi знання про психiатрiв слабко збiгаються з дiйснiстю…
«У вас е совiсть? – подумки запитала вона у щуплавого Столя. – Совiсть… хоча б лiкарська? Скiльки вам заплатили за те, щоб ви поцiкавилися психiчним здоров’ям людини, призначеноi… на забiй?»
У величезному будинку стояла тиша. Мiцно замкненi дверi, за непробивними шибами пануе темрява.
Ірена згадала занепокоення в очах Семироля.
НАВІЩО йому ii психiчне здоров’я? Чи вампiр не може насититись божевiльними?
Вона сiла на лiжку.
Вампiр… Давай мiзкуй. Що вона читала? Срiбнi кулi… Омела… Часник… Безглуздя… Стоп. Формула кровi змiнюеться в зв’язку з психiчними захворюваннями… Вона читала про це! Давно. Щось. Розповiдь чи статтю – не важливо…
Вона засмiялася. Обiперлася на подушки. Ось воно!
Вона – БОЖЕВІЛЬНА… І не годиться в iжу… Їi кров небезпечна для здоров’я вампiра. Вона – неiстiвна…
Яке щастя…
* * *
Вранцi вона снiдала в товариствi управителя Сiта; совалася, м’ялась i нарештi звернулася до здорованя з проханням:
– А чи не можна… переселити мене в iншу кiмнату? Сьогоднi знову… вiдчинявся люк… ну, посеред кiмнати. Приходив юнак iз бiлим обличчям, – переселiть мене, вiн не дае менi спати…
Управитель-охоронець довго i пильно ii вивчав. Потiм вибачився, вибрався з-за столу i поплентався у сусiдню кiмнату (Ірена чула, як вiн розмовляв з кимось по телефону).
Як вона й сподiвалася, роздiлити з нею трапезу незабаром з’явився сам «гуманiтарний експерт». Очi пана Столя сльозилися дужче (цiкаво, скiльки платить йому Семироль за поставлений Іренi дiагноз?).
Вона перевела подих. Спокiйно…
– Ви кепсько спали, панi Хмiль?
Вона скривилася. Провела по очах тильною стороною долонi:
– На жаль. Вiдчинявся люк… у пiдлозi.
Психiатр клiпнув повiками.
– Вiн заважав менi спати! – вигукнула Ірена збуджено. – Прийшов i стояв над лiжком… Молодий хлопець iз бiлим обличчям…
Очi гуманiтарного експерта зробились як двi залiзнi кнопки в обрамленнi запалених повiк. Вони свердлили ii – але вона не вiдвела погляду.
* * *
Вiн мучив ii запитаннями ще поспiль годину. Ірена вiдповiдала. Брехала i плутала вiдчайно; часом iй здавалося, що вона переграе i каже зайве – але вона знала, що знiяковiти хоч на мить – означае провалити всю гру.
