скачать книгу бесплатно
Фотографована подруга хихикнула.
Юля здивувалась. Магнолii, небо та море внизу, лiлеi в басейнi, самшитовi кущi – усе це настiльки вiдрiзнялося вiд звичного хамства страховища в бiлих шортах, нiби в злагодженому симфонiчному оркестрi знайшовся п’яний, синiй, у мокрих штанах музикант.
Незнайома жiнка теж була вражена. І – не зумiла пропустити слова повз вуха. Вона зашарiлася – вмить; здаеться, на очах у неi навiть виступили сльози.
Стас ступив уперед. Юля не встигла злякатися – Стас щось сказав Бiлим Шортам, тi вiдповiли добiрною лайкою, фотографована подруга радiсно засмiялась на тлi куща. Стас iще щось сказав – кругла голова Бiлих Шортiв раптом налилася кров’ю, Юлi здалось, що ще мить – i цей ясний день затьмариться, окрiм хамства, ще й мордобоем…
Але минулось. Подiяли крижаний спокiй Стаса та його залiзобетонна певнiсть – без краплi зайвих емоцiй, без гарячковостi або агресii. Напевно, в цю мить вiн бiльше нiж завжди був хiрургом, хiрургом до самих кiсток.
Бiлi Шорти ще довго лаялись i бризкали слиною, а Юля, мертвою хваткою вчепившись у Стаса i в притихлого Алiка, гордо ступала алеею вниз. На них поглядали радше зацiкавлено, нiж схвально; навколо Бiлих Шортiв та його подруги утворився порожнiй простiр – карантин.
І вже бiля хвiртки iх наздогнала та сама незнайома жiнка.
(кiнець цитати)
Роздiл другий
Цiкава геральдика:
Глиняний бовван на чорному тлi
Я не був у клубi рокiв п’ять, не менше. І приблизно стiльки ж не був у мiстi; метушня завжди дiяла на мене гнiтюче. Ось i тепер – просто за мiською брамою в мене почала болiти голова.
Клуб розташовувався в самому центрi, трохи вище за ринкову площу, навпроти палацу для публiчних розваг. Вхiд до будiвлi клубу прикрашали два бронзовi грифони – i якщо один напiвлежав, поклавши голову на кiгтисту лапу, то другий розгорнув крила й роззявив рота, готуючись атакувати. Сходинки ганку були положистi, рожевого мармуру. Дверi погодились вiдчинитися тiльки пiсля значного з мого боку зусилля; я ступив усередину – праворуч виявилося дзеркало, i на секунду я побачив свое вiдбиття: чорний плащ до пiдлоги, чорний капелюх, розшитий зiрками, усе вiдповiдно до протоколу. Рiзнi очi – праве сине, лiве жовте. Вторинна ознака вродженого мага проявилася в моему випадку вже надто яскраво – у батька, примiром, обидва ока були голубi, вiдмiннiсть полягала у вiдтiнку.
– Як ся мае ваша сова?
Я розвернувся.
Старигань був сивий, мов зрiла кульбабка. Праве око каре, лiве – каре з прозеленню; обидва глядiли з професiйною доброзичливiстю:
– Молодий пан – член клубу чи тiльки бажае вступити?
Я зняв iз шиi шкiряну торбинку для документiв. Витягнув членський квиток, поводив перед носом дiдка:
– Сова почуваеться добре. Мое iм’я Хорт зi Табор, я хотiв…
– Як плине час, – сказав дiдок, й обидва його ока застелило легким серпанком. – Я, вельмишановний пане, пам’ятаю, як радiв ваш батько вашiй щасливiй появi на свiт… А ваша бiдолашна матiнка! Пiсля стiлькох утрат, у такому зрiлому вiцi – нарештi вдалi пологи…
Я насупився. Не люблю, коли стороннi виявляються посвяченими в iнтимнi таемницi нашоi родини. Тим бiльше не люблю, коли про цi таемницi патякають.
– Скiльки вам? – спитав дiдок з чарiвною усмiшкою. – Двадцять п’ять?
– Дозвольте менi пройти до правлiння, – сказав я крижаним тоном.
На полiрованiй стiйцi гардероба застиглою калюжкою лежав пташиний послiд. Судячи з екскрементiв, здоров’я сови, що залишила iх, було в повному порядку.
* * *
Востанне я платив внесок двадцять п’ять мiсяцiв тому; тепер мiй борг улiгся золотою гiркою на чорному оксамитi столу. Пан голова правлiння кивнув пановi касиру – моi грошенята перемiстилися зi столу в мiшечок, а потiм у сейф.
– Отже, пане зi Таборе, ви отримуете у свою волю Кореневе Заклинання – з умовою, що його буде реалiзовано протягом шести мiсяцiв. Якщо по закiнченнi цього термiну ви не скористаетеся своiм правом – його, тобто право, у вас вилучають, а на кару забороняють брати участь у наступному розiграшi.
На плечi в голови правлiння тупцялася пристаркувата, бувала сова. Розплющила одне око, плюснула в мене жовтизною сонного, зневажливого погляду – i зажмурилася знов.
– Заклинання вимагае значного зусилля, використання його мае обмеження за ступенем… утiм, вам, пане зi Таборе, як надступеневому вродженому, ця частина iнструктажу не знадобиться. Розпишiться – й отримаете муляж…
Голова правлiння нахилився, вiдкриваючи шухляду столу; совi довелося трохи розгорнути крила, щоб утриматись на його плечi.
На чорний оксамит лягла грубо злiплена глиняна статуетка – непропорцiйна людська фiгурка. Довгаста голова була такого ж розмiру, як решта тулуба; колiна й лiктi потвори були трохи зiгнутi, спина – пряма.
Я здригнувся – такою силою вiяло вiд цiеi непоказноi, загалом, штукенцii.
– Муляж одноразовий, для iнiцiацii замовляння треба зруйнувати його цiлiсть, тобто вiдламати голову. Караний може бути тiльки один, вiн мае перебувати в межах прямоi видимостi, Кара здiйснюеться один раз, пiд час безпосереднього торкання потилицi муляжу вмикаеться режим обвинувачення – тобто ви маете чiтко, бажано вголос, назвати вину, за яку буде Кара. Увага! Названа вина мае достоту вiдповiдати справжнiй провинi, у разi неправдивого звинувачення замовляння повертаеться проти каральника! Караючи, ви точно маете бути абсолютно впевненi, що названий злочин скоiв саме караний суб’ект! Інакше – страшна смерть!
Голова патетично пiдняв голос – так, що сова на його плечi знову розплющила одне око.
– З того моменту, як пiдпис власника Кари з’являеться у вiдповiдному розписi, – голова нiжно погладив сторiнку товстоi магiчноi книжки, – i протягом шести мiсяцiв, або до моменту порушення цiлостi муляжу, право на здiйснення Кари мае власник i тiльки вiн. Якщо стороння особа порушить цiлiсть муляжу – магiчного акту не вiдбудеться, стороння особа загине, а власник утратить свое право на Кару. Увага! Пiсля початку процедури Кари – тобто з моменту, коли муляж опиниться безпосередньо в руках каральника – каральник перебувае в режимi зниженоi вразливостi. Це значить, що будь-яке шкiдливе дiяння на нього буде ускладнене, а сама спроба такого дiяння поеднана iз загрозою для життя нападника, – голова задумався, мов намагаючись збагнути смисл щойно сказаних слiв.
– Вина мае бути домiрна передбачуванiй Карi? – хрипло спитав я.
Голова помовчав. Дозволив собi усмiхнутись:
– Та що ви, шановний зi Таборе. У практицi цього замовляння був випадок, коли людину покарали на смерть за пролиту каву… Тобто покараний справдi ii пролив, ви розумiете?
Сова на його плечi випустила здушене «хи-хи». Менi зробилось прикро.
– …І було, на жаль, декiлька випадкiв, коли вельми недурнi люди ставали жертвою власноi помилки. Один ревнивець здумав покарати гаданого коханця дружини… але фатально помилився. Мiж тим чоловiком та маговою дружиною справдi була змова, тому що дружина курила люльку потай вiд чоловiка, а той один постачав iй тютюн… Якби власник Кари вимовив у вироку – «за тютюн», караний помер би. А так – помер каральник… А iншi випадки такого кшталту… А… – голова засмучено махнув рукою.
– Чи можна покарати мага? – спитав я з похололим серцем. – Якого ступеня?
– Будь-якого, – проникливо повiдомив голова. – Це ж Кореневе замовляння, ви маете розумiти…
– Члени Клубу Кари не можуть бути покаранi заклинанням, – сказав касир. З якимось, як менi здалося, поспiхом; сова пана голови несхвально на нього покосилася.
Якийсь час я роздумував, чи не здасться нахабним мое наступне питання, i, так i не додумавши, спитав:
– Члени клубу не можуть бути покаранi взагалi? Заклинання не подiе?
– Це Кореневе замовляння, – iз зiтханням повторив голова. – Але якщо ви застосуете його проти члена Клубу Кари – ви маете бути готовi до, е-е-е, санкцiй… Дуже серйозних, у магiчнiй галузi. Ви розумiете?
– Зрозумiв, – я коротко нахилив голову.
– Офiцiйну частину iнструктажу, можна вважати, закiнчено, – сказав голова, як менi здалося, з полегкiстю. – Тепер, згiдно з традицiею…
Із того ж сейфа, куди запливли моi внески за два з лишком роки, були добутi три келехи та черевата пляшка.
– Ну що ж, панове… Для когось влада – це iграшка, для когось – це смисл життя, для когось смертельна отрута… Ми, маги, граемо з владою, як грають iз вогнем. Тож випиймо за те, щоб наш молодий друг Хорт зi Табор дiстав вiд свого виграшу користь i задоволення!
Вони перехилили своi келехи. Я, нiяковiючи, ледь губи вмочив.
– Я не п’ю спиртного, – пояснив я у вiдповiдь на iхнi запитальнi погляди. – Наслiдки… тяжкоi хвороби.
* * *
ПИТАННЯ: За допомогою чого здiйснюються магiчнi дiяння?
ВІДПОВІДЬ: За допомогою замовлянь.
ПИТАННЯ: Яким чином здiйснюються замовляння?
ВІДПОВІДЬ: Вербально або iнтуiтивно.
ПИТАННЯ: Яким чином розповсюджуються замовляння?
ВІДПОВІДЬ: У середовищi призначених магiв загальноприйнятi замовляння розповсюджуються без обмежень пiд час особистих зустрiчей або через спецiальну лiтературу. Рiдкiснi й екзотичнi замовляння продаються або здаються в оренду (якщо при них е матерiальний носiй).
ПИТАННЯ: Що таке матерiальний носiй замовляння?
ВІДПОВІДЬ: Це предмет, у якому замовляння втiлено.
ПИТАННЯ: Чи всяке замовляння вимагае матерiального носiя?
ВІДПОВІДЬ: Нi, не всяке. Постiйного матерiального носiя вимагають лише Кореневi замовляння.
ПИТАННЯ: Що таке Кореневi замовляння?
ВІДПОВІДЬ: Це замовляння абсолютноi сили, що походять вiд кореня всiх речей.
ПИТАННЯ: Якi обмеження для магiчних дiянь ви знаете?
ВІДПОВІДЬ: Абсолютно закритою для магiчних дiянь залишаеться галузь медицини (окрiм ветеринарii). Для вищих магiчних дiянь iснують обмеження за ступенем мага, за актуальним запасом магiчних сил, а також за кiлькiстю об’ектiв впливу.
ПИТАННЯ: Яка максимальна кiлькiсть об’ектiв впливу для мага першого ступеня?
ВІДПОВІДЬ: Сорок об’ектiв плюс-мiнус два.
* * *
– Можна привiтати вас, шановний Хорте?
Дiдусь-кульбабка стояв бiля гардеробноi стiйки – не заступаючи проходу, але й не залишаючи дорогу вiльною. Непевно якось стояв.
Я знову побачив свое вiдбиття в дзеркалi – рот до вух, праве око сяе синiм, лiве – жовтим, i треба негайно пожувати хiни, щоб стерти з обличчя такий простодушний вираз щастя.
– Вiтаю, – щиро сказав дiдусь. – На правах давнього знайомця вашоi родини… хочете пораду?
Я невпевнено стенув плечима.
– Майте на увазi, Хорте: Кореневе Заклинання, навiть одноразове, завжди позначаеться на всьому подальшому життi… а як саме – залежить вiд того, як ви використаете Кару.
Я нетерпляче кивнув:
– Так, так…
– Та й вiд усього ви вiдмахуетесь, – мило всмiхнувся дiдок. – Самовпевнена молодiсть… але про всяк випадок знайте: чим справедливiшою буде ваша Кара, чим могутнiшим покараний i чим бiльше злочинств вiн мае за плечима, тим бiльше можливостей вiдкриеться перед вами. З надступеневого мага ви можете стати великим… можете, так. Якщо покараете – справедливо! – найстрашнiшого, наймерзеннiшого, найшкiдливiшого людям злодiя. Ось так, – вiн усмiхнувся знову. – А тепер – iдiть… Адже вам треба ще знайти годящий готель?
Я завагався:
– Перепрошую… Цей, гм, зв’язок мiж Карою i… на iнструктажi менi нiчого такого не казали… це… правда?
Дiдок усмiхнувся втрете, веселi зморшки розповзлись по виду сонячними промiнчиками:
– Та що ви, Хорте… Це така плiтка. Легенда, так би мовити.
…Вуличний гамiр, сонячне свiтло, гуркiт колiс, спека та курява, гомiн голосiв, усе це – повiтря, свiтло й гуркiт – упало на мене, як падае раптом зiрвана вiтром тюлева штора. Я стояв на ганку клубу, мiж бронзовими грифонами, i дихав часто й глибоко, до запаморочення.
Я стояв на порозi свiту.
Я. Всемогутнiй. Здатний покарати найстрашнiшого в свiтi злодiя, мага, короля, та кого завгодно. Я, володар. Я…
Тiльки не квапитись. Тiльки як слiд вибрати. Насолодитись владою й не помилитись у виборi – оце я зумiю. Я – зумiю. Я…
Бронзовi грифони косились на мене – пiдбадьорливо, але трохи поблажливо.
* * *
П’ять рокiв тому я зупинявся в готелi «Пiвнiчна Столиця», найбiльшому й найпомпезнiшому в мiстi. Масивна будiвля «Столицi» стирчала в самому центрi мiста, на ринковiй площi; пам’ятаю, тодi мене дiймали невпинний гамiр, тупiт i метушня пiд вiкнами.
Тепер я потребував спокою й усамiтнення, а тому не полiнився вiдшукати в плетивi вулиць маленький, та цiлком пристойний на вигляд готель «Вiдважний ховрах». Забачивши такого важливого постояльця (а я досi був у чорному клубному плащi й капелюсi iз золотими зiрками), хазяiн кинувся звiльняти найкращий номер; виявилося, що в гiдних мене кiмнатах ось уже два днi живе якась панi, i для зручностi добродiя мага (моеi зручностi!) панi поспiхом переселяють до скромнiшого номера; дожидаючи, поки кiмната буде готова, я опустився в крiсло посеред холу, витягнув ноги в напрямку до пустого камiна й приплющив очi.
Футляр iз глиняною фiгуркою вiддавив менi бiк. Таку рiч не можна довiрити багажу; така рiч здатна змiнити життя, в усякому разi, зламати його неквапливий плин, як це вже сталося зi мною.
Така рiч здатна отруiти на смерть; я сам вiдчував, як усерединi мене проростае i стигне поблажливiсть Верховного Суддi.
Халтуриш, думав я, дивлячись на покоiвку, що квапливо протирала сходи на другий поверх. Халтуриш, треба б ретельнiше. За таке недбальство рано чи пiзно можна дiстати…
Покоiвка впiймала мiй погляд. Певно, це був особливий погляд, тому що дiвчина виразно зблiдла. Я всмiхнувся, i ця усмiшка завдала iй жаху; треба вiддати iй належне, свого поста вона не покинула й схiдцi домила. Хоча й халтурила через край.
Я всмiхався, спостерiгаючи за ii гарячковим поранням. Коли вона втекла, я всмiхався iй услiд; кожен iз нас хоча б у чомусь, але винен. Точнiше, кожен iз вас, тому що я тепер – по той бiк присуду. Так, випадково й ненадовго – проте й життя, якщо подумати, недовге.
* * *
Вiн прийшов пiзно ввечерi, у такий час ввiчливi люди вiзитiв не роблять. Утiм, власна ввiчливiсть турбувала його якнайменше.
Був сильний вiтер. Здаеться, починала мiнятись погода; здаеться, жарота нарештi спаде, i менi не доведеться тратити сил на прохолоду у власнiй оселi. Так чи приблизно так я мiркував, сидячи бiля розчахнутого вiкна, вдихаючи забутий за п’ять рокiв запах великого мiста i дивлячись на екiпажi, що пропливали пiд вiкном.
Не помiтити вiзитера було неможливо. Вiн просто прийшов i став на протилежному боцi вулицi, дивлячись не на мене, а кудись удалину – нiби йому байдуже до всього на свiтi, а особливо до зiваки у вiдчиненому вiкнi. Вiтер красиво надимав його плащ i довге волосся, але, спадаючи на землю, темiнь потроху з’iла цю красу, i дуже скоро в обсязi ока лишилося саме тiльки бiле як стiна обличчя.
