скачать книгу бесплатно
Щойно iрландець щез, Геслер замкнув дверi камери й оголосив:
– Я з нетерпiнням чекав цього цiлий день, Бредшоу! Тепер ти вiдчуеш, скiльки кiсток у твоему тiлi…
– Не думаю, пане Геслер, – сказав Гаррi, навiть не ворухнувшись.
– І що, ти гадаеш, тебе врятуе? – поцiкавився Геслер, ступаючи наперед. – Начальник зараз не зможе тобi допомогти!
– Менi не потрiбен покровитель, – сказав Гаррi. – Ще не розглядали вашого просування кар’ерною драбиною, – додав вiн, чiтко промовляючи слова. – Менi достеменно вiдомо, що ви з’явитесь перед комiсiею наступного вiвторка о другiй дня.
– Ну то й що? – сказав Геслер, наблизившись до бранця упритул.
– Ви явно забули, що я звертатимуся до колегii о десятiй ранку. Один чи двое з них можуть зацiкавитися, скiльки моiх кiсток було зламано пiсля того, як я наважився поспiлкуватися з наглядачем.
Геслер грюкнув кийком по нижнiй частинi двоярусних нар, лише за дюйм вiд обличчя Гаррi. Але той навiть не сiпнувся.
– Певна рiч, – правив свое Гаррi, – можливо, ви й хочете залишатися черговим по крилу до кiнця свого життя. Але я чомусь сумнiваюся в цьому. Бо навiть ви не можете бути таким бовдуром, аби втратити свiй единий шанс на пiдвищення.
Геслер ще раз замахнувся кийком, але завагався, бо Гаррi дiстав з-пiд подушки товстий фолiант.
– Я склав вичерпний перелiк правил, що iх ви порушили за останнiй мiсяць, пане Геслер. Деякi з них – навiть по кiлька разiв. Упевнений, що колегii буде цiкаво це прочитати. Цього вечора я додам ще два порушення: перебування наодинцi з в’язнем при зачинених дверях – стаття чотири-один-дев’ять, i погрози фiзичною розправою, коли в’язень не може себе захистити, – стаття п’ять-один-два.
Геслер вiдступив крок назад.
– Але я впевнений, що найбiльше вплине на правлiння, коли вони почнуть розглядати ваше просування по службi. – Себто чому вам довелося так хутко покинути вiйськово-морський флот.
Кров зiйшла з обличчя Геслера.
– Це, звiсно ж, сталося не тому, що ви не склали iспит на офiцера.
– Хто тобi виказав? – прошипiв Геслер.
– Один iз ваших колишнiх товаришiв по службi, на жаль, був змушений потрапити сюди. Ви вирiшили, що вiн триматиме язика на припонi, даючи йому роботу заступника бiблiотекаря. Я ж не очiкую нiчого меншого.
Гаррi передав свiй мiсячний звiт Геслеру, зупинившись, аби той розчовпав отриману iнформацiю. А тодi додав:
– Я триматиму рот на припонi аж до того дня, коли мене звiльнять. Якщо, певна рiч, ви не дасте менi привiд вiдступитися вiд обiцянки. Але якщо ви коли-небудь мене хоч пальцем торкнетеся – то вилетите з тюремноi служби навiть швидше, нiж вас викинули з флоту. Ви все зрозумiли?
Геслер мовчав як риба.
– Окрiм цього, якщо вирiшите обрати собi за жертву якогось iншого нещасного новака – всi ставки знiмаються. А тепер – геть iз моеi камери!
5
Коли Лойд пiдвiвся, щоб привiтати його о дев’ятiй ранку з посадою заступника бiблiотекаря, Гаррi збагнув, що бачив цього чоловiка, лише коли той сидiв. Лойд був вищий, нiж Клiфтон очiкував, значно виший за шiсть футiв. Незважаючи на убогу тюремну iжу, вiн перебував у хорошiй формi i був одним iз небагатьох в’язнiв, котрi голилися щоранку. Своею сутулою спиною i чорним, як смоль, волоссям вiн бiльше нагадував постарiлого кумира жiночок, нiж чоловiка, котрий вiдбував п’ять рокiв за шахрайство. Квiнн не знав подробиць цього злочину, а це означало, що нiхто, окрiм наглядача, не знав усiеi iсторii уповнi. А правило у в’язницi було просте: якщо в’язень не розповiдав сам, за що засуджений, його й не питали.
Лойд витлумачив Гаррi розпорядок дня, який новий заступник бiблiотекаря опанував ще до того, коли вони вирушили вечеряти того вечора. Упродовж наступних кiлькох днiв вiн продовжував розпитувати Лойда, як вiдбирати книжки, про штрафи та як спонукати в’язнiв дарувати власнi книги бiблiотецi, коли iх випускають, про що досi навiть гадки не мав. Бiльшiсть вiдповiдей Лойда були скупими, тому Гаррi нарештi дозволив йому повернутися до мiсця вiдпочинку за своiм столом, добре схованим за примiрниками «Нью-Йорк таймс».
Хоча в Лейвенгемi було десь близько тисячi в’язнiв, однак навряд хоч кожен десятий мiг читати та писати. Тож не всi прагнули вiдвiдати бiблiотеку у вiвторок, четвер або недiлю.
Незабаром Гаррi виявив, що Макс Лойд був як ледачим, так i не дуже порядним. Вiн не заперечував проти купи iнiцiатив, що iх пропонував його новий заступник, доки це не додавало зайвоi роботи йому самому.
Головним завданням Лойда, здавалося, було тримати фiлiжанку кави на столi – на випадок того, якщо завiтае якийсь офiцер. Пiсля того як учорашнiй примiрник «Нью-Йорк таймс» доправляли до бiблiотеки, Лойд опинявся за своiм столом. Спершу вiн переглядав перелiк книжкових новинок, а коли закiнчував його вивчати, зосереджував свою увагу на рекламних оголошеннях, а потiм на новинах i, нарештi, на спортi.
По обiдi вiн розпочинав розв’язувати кросворд, який Гаррi закiнчував наступного ранку. На той час, коли газета потрапляла в руки Гаррi, новини вже застарiвали на два днi. Вiн завжди починав iз мiжнародних новин, оскiльки хотiв з’ясувати, як просуваеться вiйна в Європi. Так вiн дiзнався про вторгнення до Францii i про те, що Невiлл Чемберлен подав у вiдставку з посади прем’ер-мiнiстра, а Вiнстон Черчилль його замiнив.
Це не був вибiр кожного, але Гаррi ще не забув промови Черчилля, коли той вручав нагороди в Бристольськiй гiмназii. Вiн не сумнiвався в тому, що Британiю очолив хороший лiдер. І Гаррi знову проклинав долю, що вiн зараз – лише заступник бiблiотекаря в американськiй буцегарнi, а не офiцер Королiвського флоту. Упродовж останньоi години дня, коли Гаррi не мав iншоi роботи, вiн заповнював свiй щоденник.
?
Гаррi знадобилося трохи бiльше мiсяця, щоби реорганiзувати розмiщення всiх книжок за вiдповiдними категорiями: окремо художня лiтература й окремо – все iнше.
Упродовж наступного мiсяця вiн розбив iх на ще меншi пiдгрупи. Тож в’язням бiльше не доводилося гаяти часу на пошуки якоiсь книги, примiром, iз обробляння дерева. Вiн пояснив Лойду, що коли мова заходить не про белетристику, категорiя важливiша за iм’я автора. Лойд лише стенув на це плечима.
У недiлю вранцi Гаррi ладнав вiзочок й прошкував усiма чотирма блоками, забираючи книжки в ув’язнених, адже декотрi не повертали iх бiльше року. Вiн очiкував, що рецидивiсти у блоцi Д обурюватимуться, навiть намагатимуться затiяти бiйку при вторгненнi. Насправдi ж усi хотiли познайомитися з чоловiком, котрий перевiв Геслера до Пiрпойнту.
При зустрiчi з колегiею Геслеру запропонували вищу посаду в Пiрпойнтi, i вiн прийняв це пiдвищення по службi, оскiльки це було ближче до рiдного мiста. Хоча Гаррi зроду не патякав, що саме вiн доклав руку до переведення Геслера, Квiнн уже подбав про те, щоби цю iсторiю передавали з вух у вуха, поки вона не перетворилася на легенду.
Пiд час своiх вояжiв блоками у пошуках зниклих книг Гаррi часто пiдслуховував теревенi, якi записував у свiй щоденник увечерi.
?
Інодi до бiблiотеки заходив начальник, не в останню чергу через те, що коли Гаррi з’явився перед комiсiею, то назвав ставлення пана Свонсона щодо освiти в’язнiв смiливим, творчим i далекоглядним. Гаррi не мiг навiть уявити, яку неймовiрну кiлькiсть незаслужених лестощiв начальник iз задоволенням поглинав.
Пiсля перших трьох мiсяцiв його роботи запити на книжки зросли на чотирнадцять вiдсоткiв. Коли Гаррi запитав у начальника дозволу органiзувати вечiрнi читання, Свонсон на мить повагався, але поступився, бо Гаррi знову повторив слова: «смiливо, творчо та далекоглядно».
На першому читаннi до Гаррi навiдалися лише трое в’язнiв, одним iз них був Пет Квiнн, вiн уже вмiв читати та писати. А до кiнця наступного мiсяця група уже зросла до шiстнадцятьох, хоча кiлька слухачiв були готовi майже на все, аби лише вийти зi своiх камер хоч на годину ввечерi. Однак Гаррi вдалося залучити кiлькох молодших в’язнiв, постiйно нагадуючи: оскiльки вони не ходили до «правильноi» школи або взагалi хоч до якоiсь школи, це ще не означае, що вони телепнi. Або навпаки, як влучно зауважив Квiнн.
Незважаючи на всю додаткову завантаженiсть, Гаррi виявив, що йому все ще залишаеться час для себе, тому поставив собi завдання читати хоч двi новi книжки за тиждень. Пiсля того як освоiв кiлькох американських класикiв у бiблiотецi, звернув увагу на детективи – найпопулярнiший жанр з-помiж усього, вони займали сiм iз дев’ятнадцяти стелажiв бiблiотеки.
Гаррi завжди подобався Конан Дойл, i вiн iз нетерпiнням чекав знайомства з його американськими суперниками. Вiн почав iз «Пройдисвiтiв» Ерла Стенлi Гарднера, перш нiж перейти до «Глибокого сну» Реймонда Чандлера. Вiн почувався трохи винним через те, що йому сподобалося. Що на це сказав би пан Голкомб?
Упродовж останньоi години перед закриттям бiблiотеки Гаррi продовжував поновлювати записи в щоденнику. Одного вечора його захопив зненацька Лойд, котрий пiсля того, як прикiнчив газету, запитав, чи може вiн почитати цей опус. Гаррi знав, що Лойд ранiше був лiтературним агентом у Нью-Йорку i саме тому потрапив на роботу до бiблiотеки. Інодi вiн називав iмена авторiв, котрих репрезентував, про бiльшiсть iз яких Гаррi нiколи не чув. Про те, як вiн опинився в Лейвенгемi, Лойд розповiв лише одного разу, спостерiгаючи за дверима, щоб переконатися, що iх нiхто не чуе.
– Трохи не пощастило, – пояснив Лойд. – Я добросовiсно вклав частину грошей своiх клiентiв на фондовiй бiржi. А коли все пiшло не за планом, менi довелося якось виходити з халепи.
Коли Гаррi тiеi ж ночi повторив цю iсторiю Квiнну, той звiв очi до неба.
– Швидше за все, вiн розтринькав цi грошенята на перегони i тямких ледi.
– Тодi навiщо вдаватися до таких деталей? – не зрозумiв Гаррi. – Адже вiн зроду нiкому не казав, чому опинився тут?
– Інодi ти буваеш такий наiвний, – зiтхнув Квiнн. – Лойд знае, що через твiй переказ е куди бiльше шансiв на те, що решта повiрять у його iсторiю. Будь певен, що нiколи не зможеш укласти з цим чоловiком якоiсь певноi угоди, адже злодii мають по шiсть пальцiв на кожнiй руцi…
Цю фразу Гаррi одразу записав у своему щоденнику. Але вiн не прислухався до порад Квiнна – почасти тому, що не мiг уявити собi, яку уклав би угоду з Максом Лойдом, окрiм того, чия черга наливати начальнику каву, коли той з’явиться.
?
До кiнця першого року його перебування в Лейвенгемi Гаррi заповнив своiми спостереженнями про життя за гратами вже три зошити i мiг лише гадати, скiльки ще сторiнок цього щоденного лiтопису з’явиться, перш нiж вiн вiдбуде свое покарання. Бранець дуже здивувався, коли Лойд захопився його писаниною, прагнучи прочитати наступну порцiю. Вiн навiть припустив, що ii можна показати видавцевi. Гаррi зареготав.
– Не можу уявити, щоби хтось зацiкавився моiми нотатками!
– Ти й справдi не можеш, – зауважив Лойд.
Емма Беррiнгтон
1939–1941
6
– Себастьян Артур Клiфтон, – оголосила Емма, передаючи сплячого малюка його бабусi.
Мейзi засяяла, коли вперше взяла онука на руки.
– Вони не дозволили менi зустрiтися з вами, коли вiдправляли до Шотландii, – виправдовувалася Емма, навiть не намагаючись приховати свого обурення. – Тому я зателефонувала вам, як тiльки повернулася до Бристоля.
– Це було дуже мило, – похвалила Мейзi, пильно споглядаючи маленького хлопчика i намагаючись переконати себе, що Себастьян успадкував свiтле волосся i яскраво-блакитнi очi батька.
Емма сидiла за кухонним столом, усмiхалася i пила чай – «Ірл Грей», як запам’ятала Мейзi. А канапки з огiрками та лососем, що полюбляв Гаррi, мабуть, виснажили ii рацiон. Роздивившись по кiмнатi, очi гостi опинилися на полицi коминка, де вона помiтила свiтлину сепiею рядового вояка часiв Першоi свiтовоi вiйни. Еммi дуже хотiлося побачити вiдтiнок його волосся, схований пiд шоломом, або хоча б колiр його очей. Вони були блакитними, як у Гаррi? Чи карими, як у неi? Артур Клiфтон справляв враження зухвальця в армiйськiй унiформi. Квадратна щелепа та рiшучий вигляд демонстрували, що вiн iз гордiстю служить своiй краiнi. Їi погляд зупинився на свiжiй фотографii Гаррi, коли той спiвав у хорi школи Святого Беди, перед тим як зламався його голос. А поруч до стiни горнувся конверт, без сумнiву пiдписаний рукою Гаррi. Дiвчина припускала, що це останнiй лист, який вiн написав матерi перед смертю. І задумалася: чи дозволить Мейзi його прочитати? Вона пiдвелася i пiдiйшла до коминка, з подивом виявивши, що конверт не вiдкривали.
– Менi було дуже прикро почути, що ви були змушенi покинути Оксфорд, – ризикнула поспiвчувати Мейзi, коли побачила, як Емма дивиться на конверт.
– З огляду на вибiр – продовжувати навчання чи народити дитину вiд Гаррi – я нi на мить не сумнiвалася, – вiдказала Емма, все ще прикипiвши очима до листа.
– І сер Волтер казав менi, що твiй брат Джайлз вступив до Вессекського полку, але, його, на жаль…
– Бачу, ви маете листа вiд Гаррi, – перервала потiк цих слiв Емма, не в змозi бiльше стримуватися.
– Нi, це не вiд Гаррi, – сказала Мейзi. – Це – вiд лейтенанта Томаса Бредшоу, котрий служив разом iз ним на «Девонцi».
– І що повiдав лейтенант Бредшоу? – запитала Емма, добре усвiдомлюючи, що конверт не вiдкривали.
– Уявлення не маю… – визнала Мейзi. – Його менi принiс доктор Воллес i сказав, що це – лист-спiвчуття. Я не вiдчувала потреби у додатковому нагадуваннi про смерть Гаррi, тому й не вiдкрила цього послання.
– Але хiба це не може пролити свiтло на те, що сталося на «Девонцi»?
– Дуже в цьому сумнiваюся, – вiдповiла Мейзi, – адже вони зналися мiж собою лише кiлька днiв.
– А ви б не заперечували, якби я прочитала вам цього листа, панi Клiфтон? – запропонувала Емма, припускаючи, що Мейзi неабияк збентежиться, якщо зiзнаеться, що не вмiе читати.
– Нi, дякую, люба, – вiдмахнулася Мейзi. – Зрештою, Гаррi це не поверне, хiба нi?
– Погоджуюсь, – не здавалася Емма, – але, можливо, ви дозволити менi прочитати його для свого спокою.
– Нiмцi всю нiч закидали бомбами доки, – змiнила Мейзi тему. – Сподiваюся, що Беррiнгтон не надто постраждав.
– Ми уникнули прямого удару, – повiдомила Емма, неохоче сприймаючи, що iй не дозволять прочитати цього листа. – І я сумнiваюся, що навiть нiмцi наважаться скинути бомбу на дiдуся.
Мейзi засмiялася, i на мить Емма подумала, чи не схопити конверт iз коминка i розiрвати його, перш нiж Мейзi встигне ii зупинити. Але Гаррi цього не схвалив би. От якби Мейзi захотiла на мить вийти з кiмнати, то Емма скористалася б чайником, вiдпарила конверт, щоб розпечатати, перевiрити пiдпис i покласти на свое мiсце, перш нiж господиня встигне повернутися.
Але Мейзi нiби прочитала ii думки, бо залишалася бiля коминка i не вiдходила вiд нього нi на крок.
– Дiдусь передае вам вiтання, – сказала Емма, все ще вiдмовляючись здаватися.
Мейзi почервонiла i стала базiкати про свое нове призначення у «Гранд-готелi». Емма не вiдводила свого погляду вiд конверта. Вона уважно перевiрила лiтери M, К, С, Г i Л в адресi, знаючи, що iй доведеться зберегти накреслення цих лiтер у пам’ятi, неначе сфотографувавши, доки не повернеться до садиби. Коли Мейзi вiддала iй маленького Себастьяна, пояснивши, що, як це не сумно, але iй доведеться повертатися до роботи, Емма неохоче пiдвелася, востанне поглянувши на конверт.
Повертаючись до садиби, Емма намагалася зберегти в думках взiрець почерку, вдячна, що Себастьян саме солодко заснув. Як тiльки машина загальмувала на гальцi перед вхiдними дверима, Гадсон вiдчинив заднi дверцята, щоб Емма вийшла та занесла сина до обiйстя. Мати вiднесла його прямо до дитячоi кiмнати, де iх чекала нянька Беррiнгтонiв. На ii здивування, Емма поцiлувала малюка в чоло i мовчки вийшла.
Опинившись у своiй кiмнатi, Емма вiдiмкнула центральну шухляду свого письмового столу та витягнула звiдти стосик листiв, якi Гаррi писав iй упродовж багатьох рокiв.
Перше, що вона перевiрила, була велика лiтера Г пiдпису Гаррi, така ж пряма та смiлива, як i Г на невiдкритому конвертi Мейзi. Це додало iй певностi продовжувати свое розслiдування. Вiдтак вона стала шукати велику К i врештi-решт знайшла ii на рiздвянiй листiвцi, та ще й з великою М – такою самою М i К, що й Мейзi Клiфтон на конвертi.
«Гаррi мав би залишитися живим!» – постiйно повторювала вона собi. Знайти слово «Бристоль» було легко, а от «Англiя» – складнiше, поки вона не натрапила на лист, написаний в Італii, коли вони обое ще навчалися в школi. Дiвчинi знадобилося бiльше години, щоби акуратно вирiзати всi тридцять дев’ять лiтер i двi цифри, перш нiж вона змогла вiдтворити адресу на конвертi:
Панi Мейзi Клiфтон
27 Стiлл-Гаус-лейн
Бристоль
Англiя
Стомлена Емма впала на свое лiжко. Вона навiть уявлення не мала, хто такий той Томас Бредшоу. Але одне було певне: нерозкритий лист, що стоiть на коминку Мейзi, написав Гаррi. І вiн чомусь не хотiв, аби вона дiзналася, що ii чоловiк усе ще живий. Жiнцi стало цiкаво: чи вирiшив би вiн iнакше, якби знав, що вона вагiтна його дитиною, до того, як податися у той доленосний рейс.
Емма вiдчайдушно хотiла подiлилася новиною про те, що Гаррi може бути живий, зi своею матiр’ю, дiдусем, Грейс i, звiсно ж, iз Мейзi. Але вона тямила, що iй доведеться мовчати, доки не отримае переконливiшого доказу, нiж нерозкритий лист. І в ii свiдомостi почав формуватися план.
?
Того вечора Емма не пiшла на вечерю, а залишилася в своiй кiмнатi i намагалася осягнути, чому Гаррi хотiв, щоб усi, окрiм його матерi, повiрили, що вiн загинув тiеi ночi.
Коли вона нарештi лягла до лiжка опiвночi, то могла лише припустити, що це, мабуть, було заради того, що вiн вважав справою честi. Можливо, вiн уявляв собi бiдолашну, розчаровану дiвчину, що це звiльнить ii вiд будь-яких зобов’язань, якi вона може вiдчувати щодо нього. Хiба вiн не збагнув, що з першоi митi, коли вона вперше поглянула на нього на днi народження ii брата – а iй тодi було лише десять рокiв, – вона нiколи не матиме iншого чоловiка у своему життi?
Сiм’я Емми дуже зрадiла, коли вона заручилася з Гаррi вiсiм рокiв по тому, за винятком ii батька, котрий так довго жив у брехнi, яка не розкрилася аж до дня iхнього шлюбу. Вони стояли бiля вiвтаря з намiром скласти обiтницi, коли Старий Джек довiв церемонiю до несподiваного i швидкого завершення. Звiстка про те, що батько Емми може бути й батьком Гаррi, не знищила ii кохання до Гаррi, бо цього нiколи не станеться. Нiхто не здивувався, що Гаррi повiвся, як джентльмен, а батько Емми залишався вiрним своему характеру i поводився, як хам. Перший стояв i стiйко терпiв, а другий вискочив iз заднiх дверей захристя, i з того часу його нiхто не бачив.
Гаррi дав зрозумiти ще задовго до того, як попросив Емму стати його дружиною, що коли оголосять вiйну, вiн не вагаючись покине Оксфорд, аби вступити до Королiвського флоту. Вiн був упертюхом навiть у хорошi часи, а це були часи найгiршi. Емма второпала, що немае сенсу намагатися вiдмовити його, оскiльки нiчого, що вона могла сказати чи зробити, не змiнило б його намiру. Вiн також попередив, що не розглядае варiанта повернення до Оксфорду, аж доки нiмцi не здадуться.
Емма також рано покинула Оксфорд, але, на вiдмiну вiд Гаррi, у неi не залишилося вибору. Для неi не було шансiв повернутися. Вагiтнiсть не схвалювали в Сомервiллi, тим бiльше серед незамiжнiх. Це рiшення, мабуть, розбило серце ii матерi.
Елiзабет Беррiнгтон так прагнула, щоб ii донька здобула академiчнi знання… Адже iй не вiдмовлять iз iншоi причини, хiба через ii стать. Промiнчик свiтла з’явився на горизонтi за рiк, коли молодша сестра Емми, Грейс, здобула вiдкриту стипендiю коледжу Гiртон у Кембриджi, i того дня, коли приiхала туди, вона затьмарила всiх найздiбнiших юнакiв.
Як тiльки стало очевидним, що Емма в тяжi, ii вiдвезли до маетку дiдуся в Шотландii, щоб вона могла народити дитину Гаррi. Беррiнгтони не приносять незаконного потомства, принаймнi в Бристолi. Себастьян уже повзав навколо замку, перш нiж блуднiй доньцi дозволили повернутися до садиби. Елiзабет хотiла, щоби донька з онуком залишалися в Малджерлi, аж поки не закiнчилася вiйна, але з Емми було досить переховування у вiддаленому шотландському замку.
Одним iз перших, кого вона навiдала пiсля повернення на захiд краiни, був ii дiдусь, сер Волтер Беррiнгтон.
Саме вiн повiдомив iй, що Гаррi став членом екiпажу «Девонця» i планував повернутися до Бристоля упродовж мiсяця, оскiльки мав намiр записатися звичайним моряком на «Рiшучий». Але Гаррi так i не повернувся, й минуло шiсть тижнiв, перш нiж вона дiзналася, що коханий загинув у морi…
Сер Волтер узяв на себе обов’язки навiдати кожного члена сiм’i поодинцi, щоб повiдомити iм трагiчнi новини. Вiн почав iз панi Клiфтон, хоча й знав, що вона вже чула, що сталося, вiд доктора Воллеса, котрий привiз листа вiд Томаса Бредшоу. Потому вiн поiхав до Шотландii, щоб повiдомити звiстку Еммi. Сер Волтер дуже здивувався, що його онука не зронила й сльозинки, але Емма просто вiдмовилася повiрити в те, що Гаррi бiльше немае…
Як тiльки сер Волтер повернувся до Бристоля, вiн вiдвiдав Джайлза i повiдомив свiжi новини йому. Найближчого приятеля Гаррi аж зацiпило, i нiхто з родини не мiг нiчого сказати або зробити, щоби втiшити його. Лорд i ледi Гарвi сприйняли звiстку про смерть стоiчно.
