скачать книгу бесплатно
– Ти – остання людина, котра йому потрiбна! – вiдрубав Мейсон.
Гаррi хотiв щось сказати. Аж тут кишеньковий злодiй нахилився, вихопив iз шкарпетки складену доларову банкноту й засунув ii у горiшню кишеню куртки Мейсона.
– Квiнн також сидiтиме в камерi три-два-сiм, – недбало кинув Мейсон молодшому офiцеру.
Хоча Геслер i став свiдком хабара, то нiяк цього не показав.
– Ви двое – ходiть за мною! – звелiв вiн обом.
Квiнн хутко наздогнав Гаррi, щоб Мейсон раптом не передумав.
Двое нових в’язнiв прошкували довгим цегляним коридором, аж поки Геслер не зупинився бiля дверей до душовоi, в якiй двi вузькi дерев’янi лавки були прикрученi до стiни iз рушниками.
– Роздягнiться й мийтесь, – наказав Геслер.
Гаррi повiльно знiмав свiй костюм, кремову сорочку iз жорстким комiрцем i смугасту краватку. Це все пан Джелкс порадив одягнути на судове засiдання, щоб справити хороше враження. Проблема була лише в тому, що вiн обрав не того суддю. Квiнн уже хлюпався пiд душем, а Гаррi все ще роззувався. Вiн повернув кран, i струмiнь води неохоче закрапав на його лисину. Потiм вiн пiдняв iз пiдлоги шмат мила i став митися. Гаррi ступив пiд холодний струмiнь сусiднього крана, i Квiнн передав йому обмилок.
– Нагадайте менi перебалакати з начальником про пiльги, – сказав Квiнн, узявши вологий рушник, великий, як скатертина.
Губи Геслера зневажливо стиснулися.
– Одягайтесь i гайда за мною! – звелiв вiн, хоча Гаррi ще не закiнчив митися.
Геслер енергiйним кроком iшов коридором, а напiводягнений, iще мокрий Гаррi намагався не вiдставати. Вони зупинилися бiля подвiйних дверей iз табличкою «Склад». Геслер рiшуче постукав, за мить дверi вiдчинилися, звiдти виглянув втомлений життям офiцер, котрий цмулив самокрутку. Побачивши Квiнна, офiцер усмiхнувся.
– Не впевнений, що твоя роба вже повернулася з пральнi, Квiнне, – сказав вiн.
– Тож менi знадобиться новий комплект, пане Ньюболд? – Квiнн нахилився i вийняв папiрець iз iншоi шкарпетки, який вмить зник. – Моi потреби простi, – додав вiн. – Ковдра, два бавовняних простирадла, подушка, наволочка…
Офiцер брав кожен предмет iз полиць перед ним i складав iх купкою на лавi.
– …двi сорочки, три пари шкарпеток, двое штанiв, два рушники, миска, тарiлка, нiж, виделка та ложка. А ще бритва, зубна щiтка й тюбик зубноi пасти – бажано «Колгейту»…
Ньюболд мовчки вибирав необхiдне. Купка Квiнна все збiльшувалася.
– Щось iще? – врештi-решт запитав вiн, нiби Квiнн – дуже цiнний клiент, котрий, ймовiрно, ще повернеться.
– Аякже! Мiй приятель лейтенант Бредшоу потребуе такого ж комплекту, а позаяк вiн офiцер i джентльмен, то подбайте, щоб вiн отримав усе необхiдне.
На подив Гаррi, Ньюболд узявся складати ще одну купку, прискiпливо вибираючи кожен предмет. І це все – завдяки новому знайомому, котрий сидiв поруч iз ним в автобусi!
– Марш за мною! – звелiв Геслер, коли Ньюболд закiнчив свою роботу.
Гаррi i Квiнн схопили свое манаття й побiгли коридором. Дорогою було ще кiлька зупинок, оскiльки черговому доводилося вiдмикати гратчастi перегородки, що вiддiляли iх вiд камер. Коли ж вони нарештi втрапили у потрiбне крило, iх привiтав галас юрмиська в’язнiв.
Квiнн зауважив:
– Бачу, ми тепер на останньому поверсi, пане Геслер? Але я не буду чекати лiфта, адже менi потрiбно тренуватися…
Офiцер проiгнорував його слова i хутко крокував повз гамiрних в’язнiв.
– Здаеться, ви казали, що це тихе крило, – промовив Гаррi.
– Певна рiч. Але пан Геслер не надто тут популярний, – прошепотiв Квiнн, перед тим як усi трое дiйшли до камери триста двадцять сiм.
Геслер вiдчинив важкi залiзнi дверi – i двое в’язнiв могли протиснутись досередини.
Отак Гаррi отримав свое житло на наступнi шiсть рокiв. Вiн почув, як дверi бряцнули за ним. Бранець оглянув камеру i помiтив, що з внутрiшнього боку на дверях немае ручки. Двоповерховi нари, залiзний рукомийник, пригвинчений до стiни, дерев’яний стiл, також прикрiплений до стiни, i дерев’яний стiлець. Його очi нарештi зупинилися на iржавому сiдалi нужника в кутку, i його знудило.
– Ти спатимеш нагорi, – рiшуче вказав Квiнн, перебиваючи його думки. А якщо я вийду ранiше, то зможеш перебратися донизу, а новий сусiда отримае другий поверх. Такi тут правила, – пояснив вiн.
Гаррi повiльно застилав свое лiжко, вiдтак лiг i поклав голову на тонку й жорстку подушку, болiсно усвiдомлюючи, що мине чимало часу, перш нiж вiн звикне спати на нiй.
– Чи можу я спитати iще дещо? – звернувся вiн до Квiнна.
– Авжеж, але не базiкай довго – треба виспатись.
Гаррi згадав Фiшера, котрий свого часу сказав майже те саме пiд час iхньоi першоi ночi у школi Святого Беди.
– Вочевидь, вам вдалося якось пронести значну кiлькiсть готiвки. Чому ж охоронцi не конфiскували ii, як тiльки ви вийшли з автобуса?
– Якби вони це зробили, – пояснив Квiнн, – жоден шахрай не захотiв би принести сюди своi грошi, i вся система завалилася б.
3
Гаррi лежав нагорi й витрiщався на вкриту бiлим тиньком стелю, вiн мiг торкнутися ii, дотягнувшись пальцями. Матрац був грудкуватий, а подушка така тверда, що вiн змiг лише ненадовго склепити повiки. Його думки повернулися до Сефтона Джелкса. Це ж треба, як легко його надурив старий лис… «Знiмiть iз мого сина звинувачення в убивствi – це все, що мене хвилюе», – почув вiн, як батько Тома Бредшоу казав Джелксу.
Гаррi намагався не думати про отi наступнi шiсть рокiв. Схоже, пан Бредшоу чхати на це хотiв. І це коштувало йому десяти тисяч доларiв?
Вiн викинув думки про клятого адвоката. Згадав про Емму. Вiн так сумував за нею, хотiв написати листа, щоб повiдомити, що ще живий, але знав, що не можна. Що вона робить зараз, цього осiннього дня в Оксфордi? Як просуваеться ii робота, адже це перший рiк навчання? Чи упадае за нею хтось iнший?
А що з ii братом Джайлзом, його найближчим приятелем? Тепер, коли Британiя вступила у вiйну, чи покинув вiн Оксфорд, щоби вирушити на вiйну з нiмцями? Якщо так, то Гаррi молився, аби Джайлз залишився живим. Вiн стиснув п’ястук i постукав розлючено по краю лiжка. Йому не випало зiграти свою роль. Квiнн не вiдреагував, мабуть, подумав, що Гаррi страждае вiд «синдрому першоi ночi».
А що з Г’юго Беррiнгтоном? Хтось бачив його пiсля того, як вiн зник того дня, коли Гаррi мав побратися з його донькою? Чи знайде вiн спосiб повернути справу на свою користь? Адже всi повiрили, що Гаррi вже на тому свiтi? Вiн викинув i Беррiнгтона зi своiх думок. Навряд чи цей чоловiк може виявитися його батьком…
Коли ж думки юнака повернулися до матерi, Гаррi всмiхнувся, сподiваючись, що вона вдало скористаеться десятьма тисячами доларiв Джелкса, котрий пообiцяв вiдправити цi грошi, як тiльки Гаррi погодиться зайняти мiсце Тома Бредшоу. Маючи в банку понад двi тисячi фунтiв стерлiнгiв, Гаррi сподiвався, що мати звiльниться з роботи офiцiантки у «Гранд-готелi» i купить собi якийсь будиночок, про який завжди мрiяла, – це було единою втiхою вiд усiеi цiеi катавасii.
А що iз сером Волтером Беррiнгтоном, котрий завжди ставився до нього як до онука? Адже сер Волтер мiг бути його дiдусем. Якби так виявилося, то Гаррi мiг би претендувати на спадковi маетки Беррiнгтона та родинний титул i таким чином стати сером Гаррi Беррiнгтоном. Але Гаррi не тiльки прагнув, аби його товариш Джайлз, законний син Беррiнгтона, успадкував цей титул, а, що набагато важливiше, вiдчайдушно бажав довести, що його справжнiм батьком був Артур Клiфтон. Тодi це дасть йому примарний шанс одружитися з коханою Еммою…
Гаррi намагався забути, де вiн проведе наступнi шiсть рокiв.
?
О сьомiй годинi прозвучала сирена, що розбудила всiх в’язнiв, котрi просидiли достатньо довго, щоб насолоджуватися нiчним сном. «Коли спиш, ти не в тюрмi», – такими були останнi слова, якi Квiнн пробурмотiв перед тим, як зануритись у глибокий сон i гучно захропти. Та це не турбувало Гаррi. Його дядько Стен був хропуном вищого гатунку.
Гаррi виснував кiлька важливих для себе речей упродовж цiеi довгоi безсонноi ночi. Щоб якось пережити цю даремну та жорстоку трату часу, «Том» стане взiрцевим в’язнем, сподiваючись, що йому зменшать термiн покарання за хорошу поведiнку. Вiн спробуе влаштуватися на роботу до бiблiотеки i записати в щоденник все, що сталося до того, як його засудили, i про все, що станеться, доки перебуватиме за гратами. Вiн також пiдтримуватиме свою форму на випадок, якщо вiйна в Європi все ще вируватиме, щоби бути готовим взяти в нiй участь пiсля того, як звiльниться.
Коли Гаррi щойно спустився з горiшнiх нар, Квiнн уже був одягнений.
– А що тепер? – поцiкавився Гаррi, як новачок у перший день свого навчання.
– Снiданок, – повiдомив Квiнн. – Одягайся, бери тарiлку та кухоль i приготуйся до вiдмикання дверей. Якщо запiзнитися навiть на кiлька секунд, декотрi охоронцi iз задоволенням захряснуть дверi перед твоiм носом.
Гаррi узявся натягати штани.
– І не розмовляй дорогою до iдальнi, – додав Квiнн. – Це привертае до тебе увагу, що дуже дратуе рецидивiстiв. Краще взагалi не розмовляти нi з ким аж до другого року вiдсидки.
Гаррi засмiявся б, але не був упевнений, чи Квiнн жартуе. Вiн почув, як ключ обернувся у замку, i дверi камери вiдчинилися. Квiнн вискочив, мов сiрий гончак iз загону, а його спiвкамерник вiдстав лише на крок. Вони приедналися до довгоi черги мовчазних в’язнiв, котрi проходили майданчиком повз вiдчиненi дверi порожнiх камер, перед тим як спуститися спiральними сходами на перший поверх, де снiдали iхнi друзi по нещастю.
Колона зупинилася ще задовго до того, як дiйшла до iдальнi. Гаррi спостерiгав за служками в коротких бiлих куртках, котрi стояли коло казанiв. Охоронець iз кийком у довгiй бiлiй куртцi стежив за всiма, щоби переконатися, що нiхто не отримав зайву порцiю.
– Як приемно бачити вас знову, пане Сiдделл, – тихо зронив Пет охоронцю, як тiльки вони дiйшли до початку черги.
Двое чоловiкiв потиснули руки навзаем, нiби давнi друзi. Цього разу Гаррi не змiг помiтити, як грошi переходять iз рук у руки, але стриманий кивок пана Сiдделла вказав на те, що угоду скрiплено.
Квiнн рухався в черзi, а його жерстяна миска наповнилася смаженим яйцем iз твердим жовтком, купкою картоплi, швидше чорноi, нiж бiлоi, i двома скибочками черствого хлiба.
Гаррi наздогнав Квiнна, коли тому в кухоль хлюпнули кави. Служки виглядали спантеличеними, коли Гаррi дякував iм по черзi, нiби вiн був гостем на чайнiй виiзнiй вечiрцi.
– Дiдько… – сказав вiн, коли останнiй служка збирався налити йому кави. – Я ж залишив свiй кухоль у камерi…
Служка наповнив кухоль Квiнна до краю.
– Не забудь наступного разу, – повчав спiвкамерник Гаррi.
– Не базiкати в черзi! – заверещав Геслер, ляснувши кийком по долонi в рукавичцi. Квiнн пiдвiв Гаррi до кiнця довгого столу i сiв на лаву навпроти нього. Гаррi був такий голодний, що пiдбирав кожну крихту в своiй мисцi, водномить ковтнувши найменше яйце з тих, якi йому доводилося коли-небудь куштувати. Бранець навiть роздумував, чи не облизати свою миску, але потiм згадав поведiнку свого приятеля Джайлза у перший день iхнього навчання.
Коли Гаррi та Пет закiнчили п’ятихвилинний снiданок, вони вирушили назад спiральними сходами нагору. Пiсля того як дверi в iхню камеру зачинилися, Квiнн вимив свою миску та кухоль i акуратно сховав iх пiд лiжко.
– Коли роками живеш у примiщеннi вiсiм на чотири, то використовуеш кожен дюйм простору, – пояснив вiн.
Гаррi стежив за його дiями i мiг лише дивуватися, скiльки ж часу мине, перш нiж вiн зможе навчитися чогось у Квiнна.
– А що тепер? – знову запитав Гаррi.
– Розподiл до роботи, – пояснив Квiнн. – Я приеднаюся до Сiдделла на кухнi, але ми ще повиннi переконатися, чи тебе пошлють у бiблiотеку. Це залежатиме вiд того, який офiцер чергуе. Проблема в тому, що у мене закiнчуеться готiвка…
Як тiльки цi слова злетiли з вуст Квiнна, дверi знову вiдчинилися, i на порозi постав Геслер, ляскаючи кийком об рукавичку.
– Квiнне, – сказав вiн, – негайно вирушай на кухню! Бредшоу – на пост номер дев’ять, приеднуйся до прибиральникiв.
– А я сподiвався працювати в бiблiотецi, пане…
– Менi байдуже, на що ти сподiвався, Бредшоу! – глузливо мовив Геслер. – Я черговий по крилу i сам встановлюю тут правила! А до бiблiотеки можеш заглянути у вiвторок, четвер чи недiлю мiж шостою та сьомою, як i будь-який iнший в’язень. Це зрозумiло?
Гаррi кивнув.
– Ти бiльше не офiцер, Бредшоу, а просто в’язень, як i всi в цьому мiсцi. І не гай часу даремно, сподiваючись мене пiдкупити, – додав вiн виходячи.
– Геслер – один iз небагатьох охоронцiв, котрий не бере хабарi, – прошепотiв Квiнн. – Твоя едина надiя зараз – пан Свонсон, начальник в’язницi. Запам’ятай лише: вiн вважае себе iнтелектуалом. Це мабуть, через те, що може прочитати рукописний текст. Окрiм того, вiн також затятий баптист. Алiлуя…
– А коли у мене з’явиться можливiсть з ним побачитися? – спитав Гаррi.
– Та будь-коли. Просто не забудь повiдомити йому, що хочеш працювати в бiблiотецi. Але на кожного в’язня вiн витрачае лише п’ять хвилин.
Гаррi опустився на дерев’яний стiлець i обхопив голову руками. Якби не десять тисяч доларiв, якi Джелкс пообiцяв надiслати його матерi, вiн використав би своi п’ять хвилин, аби розповiсти начальнику правду про те, як опинився в Лейвенгемi…
– Тим часом я постараюсь якось перетягти тебе до кухнi, – додав Квiнн. – Це, може, й не те, на що ти сподiвався, але краще, нiж прибирати в крилi.
– Спасибi… – щиро подякував Гаррi.
Квiнн кинувся до кухнi, не ждучи додаткових вказiвок. Гаррi ж спустився сходами на перший поверх i пiшов шукати пост номер дев’ять.
Дванадцятеро чоловiкiв – усi новачки, тiсно згуртувалися i чекали вказiвок. Інiцiативу в Лейвенгемi не виказували – це могли потрактувати як вияв того, що в’язень хоче видатися розумнiшим за офiцера.
– Вiзьмiть вiдра, наповнiть iх водою i прихопiть iз собою швабри! – наказав Геслер.
Вiн усмiхнувся зневажливо, занiсши iм’я Гаррi в записник.
– Ти з’явився останнiм, Бредшоу, тому чиститимеш лайно в нужнику весь наступний мiсяць.
– Але ж я не був останнiм! – запротестував Гаррi.
– А я впевнений, що був, – наполiг Геслер, й глузлива усмiшка не зiйшла з його обличчя.
Гаррi наповнив вiдро холодною водою i схопив швабру. Йому не потрiбно пiдказувати, в якому напрямку рухатися: смердючий запах убиральнi чутно було оддалiк. Його знудило ще до того, як вiн увiйшов до великого квадратного примiщення з тридцятьма дiрками в пiдлозi. Вiн затулив нiс, але йому все одно доводилося щомитi вискакувати в коридор, щоби вдихнути повiтря. Геслер стояв неподалiк збоку i реготнув.
– Нiчого, звикнеш до цього, Бредшоу, – сказав вiн. – Із часом…
Гаррi вже пошкодував, що з’iв свiй снiданок, який виблював за лiченi хвилини. Десь годиною пiзнiше вiн почув, як якийсь офiцер покликав:
– Бредшоу!
Гаррi вискочив iз вбиральнi блiдий як полотно.
– Я тут! – вигукнув вiн.
– Начальник хоче бачити тебе, швидше!
Із кожним кроком Гаррi вже мiг дихати глибше, а коли дiйшов до кабiнету начальника в’язницi, то почувався задовiльно.
– Зачекай, доки тебе не покличуть, – застерiг наглядач.
Гаррi сiв коло двох в’язнiв, а тi швидко вiдвернулися вiд нього. Вiн зрозумiв чому. Намагався зiбратися з думками, поки в’язнi почергово заходили й виходили з кабiнету начальника. Квiнн мав рацiю: кожна спiвбесiда тривала близько п’яти хвилин, а iнколи навiть менше. Гаррi зрозумiв: не можна згаяти жодноi секунди вiдведеного часу.
– Бредшоу! – вигукнув офiцер i вiдчинив дверi.
Гаррi зайшов у кабiнет начальника i залишився стояти за кiлька крокiв вiд великого, оббитого шкiрою столу. Поки господар кабiнету сидiв, Гаррi змiг помiтити, що той не в змозi застiбнути середнiй гудзик своеi спортивноi куртки. Його волосся було пофарбоване в чорне, так вiн намагався виглядати молодшим, хоча це лише робило його смiшним. Що там Брут казав про марнославство Цезаря? Запропонуйте йому вiнок i хвалiть так, нiби вiн бог, i це стане початком його падiння…
