скачать книгу бесплатно
– А ви це точно знаете?
Емма розплакалася, ii сподiвання розсипалися з усвiдомленням того, що це, вочевидь, Бредшоу вижив, а не Гаррi. Адже якби Гаррi звинуватили в убивствi брата Бредшоу, йому було б завиграшки довести, що вони заарештували не того.
Якби ж вона розiрвала того листа на коминку Мейзi, то дiзналася б правду, а не була змушена пережити це випробування. Вона заридала, вперше прийнявши те, що Гаррi зараз уже в кращому свiтi.
Джайлз Беррiнгтон
1939–1941
11
Коли сер Волтер Беррiнгтон вiдвiдав онука, щоб повiдомити йому страшнi новини про те, що Гаррi Клiфтон загинув у морi, Джайлз вiдчув таке онiмiння, нiби втратив кiнцiвку. Насправдi вiн був би радий втратити цю кiнцiвку, якби це могло повернути Гаррi. Вони були нерозлучними ще з дитинства, i Джайлз завжди вважав, що вони залишаться такими на все життя. Безпiдставна, непотрiбна смерть Гаррi зробила Джайлза ще рiшучiшим уникнути помилки зi свого боку.
Джайлз якраз перебував у вiтальнi, слухаючи виступ пана Черчилля по радiо, коли Емма запитала його:
– Ти плануеш iти на вiйну?
– Авжеж, до Оксфорда бiльше не повернуся. І маю намiр записатися негайно.
Його мати була явно цим здивована, але сказала, що розумiе намiр сина. Емма обняла його i сказала:
– Гаррi пишався б тобою.
Грейс, яка рiдко виявляла якiсь емоцii, розплакалась.
Наступного ранку Джайлз заiхав у Бристоль i демонстративно припаркував свiй жовтий «ем-джi»[5 - Morris Garages – британська автомобiлебудiвна компанiя, яку заснували 1924 року в Оксфордi Вiльям Рiчард Моррiс i Сесiл Кiмбер.] бiля вхiдних дверей вербувального пункту. Вiн зайшов досередини, сподiваючись, що слово «рiшучий» написане на його чолi. Сержант-майор глостерширцiв, старий полковий старшина капiтана Джека Тарранта, став дуже уважним у мить, коли побачив молодого пана Беррiнгтона. Вiн вручив Джайлзу анкету, яку той покiрно заповнив, а за годину його запросили зайти за завiсу для огляду армiйським лiкарем.
Останнiй поставив галочку у кожен квадратик пiсля того, як ретельно перевiрив у рекрута вуха, нiс, горло, грудну клiтку та кiнцiвки, перш нiж наприкiнцi перевiрити зiр. Джайлз стояв за бiлою лiнiею та називав лiтери й цифри на вимогу; врештi-решт, вiн мiг вiдбити шкiряну кулю, що мчала на нього зi швидкiстю дев’яносто миль на годину, далi за друзiв. Парубок був упевнений, що пройде медогляд, доки лiкар не поцiкавився у нього, чи знае вiн про якiсь спадковi недуги або захворювання в його родинi. Джайлз правдиво вiдповiв:
– Мiй батько i дiдусь – дальтонiки.
Лiкар провiв ще одну серiю тестiв, i Джайлз помiтив, що «гм» та «ага» перетворилися на цокання язиком.
– Менi шкода, що маю вам це сказати, пане Беррiнгтон, – заявив медик, коли закiнчив свiй огляд, – але, зважаючи на iсторiю захворювань вашоi родини, не зможу рекомендувати вас на стройову службу. Проте, звiсно, нiщо не може завадити вам пристати на канцелярську роботу.
– Хiба ви не можете просто поставити галочку, лiкарю, i забути, що я коли-небудь згадував цей клятий факт? – вiдчайдушно намагався переконати медика Джайлз.
Лiкар проiгнорував його протест i в останньому рядку бланка написав «С3» – непридатний для стройовоi служби.
Джайлз повернувся до садиби в обiд.
Його мати Елiзабет нiчого не сказала на те, що вiн сам випив майже пляшку вина. Молодик повiдомив усiм, хто цiкавився, та кiльком, хто цього не зробив, що його не взяли у глостерширцi, бо не розрiзняе кольорiв.
– Але це не завадило дiдусевi боротися з бурами, – нагадала йому Грейс пiсля того, як йому подали другу порцiю пудингу.
– Вони, мабуть, тодi не мали уявлення, що така хвороба iснуе, – сказав на це Джайлз, намагаючись не помiчати ii колючки.
Та Емма завдала удару нижче пояса.
– Ти нiколи й не прагнув записатися в перший призов, чи не так? – сказала вона, пильно зазираючи братовi в вiчi.
Джайлз задивився на своi черевики, коли вона вiдправила його у нокаут.
– Шкода, що немае твого приятеля з докiв, аби вiн нагадав, що також був дальтонiком.
Коли мати Джайлза почула цi слова, iй явно полегшало, але вона i цього разу нiчого не сказала. Грейс бiльше не розмовляла з братом до того, як повернулася до Кембриджу.
?
Наступного дня Джайлз подався до Оксфорду, намагаючись переконати себе, що всi приймуть як вагому причину те, чому вiн не змiг записатися до вiйська i мав намiр продовжити свое життя студента. Коли ж увiйшов у браму коледжу, то виявив, що квадратне подвiр’я бiльше нагадуе вербувальний пункт, нiж унiверситет, iз молодиками в одностроях, котрi хильнули зайвого. На думку Джайлза, единою перевагою ситуацii було те, що вперше в iсторii унiверситету там опинилося стiльки ж жiнок, скiльки й чоловiкiв. На жаль, бiльшiсть iз них лише бажали пройтися пiд лiкоть з кимось в унiформi.
Старий шкiльний товариш Джайлза Дiкiнс був одним iз небагатьох, хто не почувався незручно через те, що не записався в рекрути. Та Дiкiнсу i не було сенсу здавати медичнi тести. Це був один iз рiдкiсних iспитiв, за який вiн не зумiв би отримати галочку в жодному квадратику. Але потiм вiн раптово зник, перебравшись до Блечлi-парку[6 - У маетку Блечлi-парк у мiстечку Мiлтон-Кiнз (графство Бакiнгемпшир) розмiстилася Урядова школа кодiв i шифрiв, в якiй пiд час Другоi свiтовоi вiйни декодували нiмецькi шифри «Енiгми» та машини Лоренца.]. Нiхто не мiг сказати Джайлзу, що там дiеться, настiльки там усе було вкрито таiною, а Дiкiнс попередив його, що той за жодних обставин не зможе навiдувати свого приятеля.
Минали мiсяцi, i Джайлз став бiльше часу проводити наодинцi в пабi, нiж у переповненiй лекцiйнiй залi, тодi як Оксфорд почав наповнюватися вже демобiлiзованими з фронту – дехто з однiею рукою, iншi – з однiею ногою, кiлька слiпих, i вони навчалися в його коледжi. Парубок намагався поводитися так, нiби цього не помiчае, а до кiнця курсу все бiльше й бiльше почувався не на своему мiсцi.
?
Наприкiнцi курсу Джайлз поiхав до Шотландii, аби бути присутнiм на хрестинах Себастьяна Артура Клiфтона. На церемонiю, яку провели в каплицi замку Малджерлi, запросили лише найближчих родичiв i кiлькох близьких друзiв. Батька Емми та Джайлза серед них не було.
Джайлз дуже здивувався i водночас зрадiв, коли Емма попросила його стати хрещеним батьком для сина, хоча й дещо збентежився, коли вона визнала, що единою причиною тiеi пропозицii стало те, що, незважаючи на все, вона не сумнiвалася, що саме такий вибiр зробив би Гаррi.
Наступного ранку, коли Джайлз спустився на снiданок, то помiтив свiтло, яке линуло з кабiнету його дiда. Коли ж проходив повз цi дверi на шляху до iдальнi, то почув свое iм’я. Парубок зупинився i пiдiйшов ближче до напiввiдчинених дверей.
Вiн зацiпенiв вiд жаху, коли почув, як сер Волтер сказав:
– Менi боляче, що повинен це сказати, але який батько – такий i син.
– Згоден, – приеднався до його думки лорд Гарвi. – Я завжди високо цiнував хлопчика, i це робить усю цю кляту справу ще неприемнiшою.
– Нiхто, – зауважив сер Волтер, – не мiг пишатися бiльше мене як голови правлiння, коли Джайлза призначили головним старостою Бристольськоi гiмназii.
– Я припускав, – додав лорд Гарвi, – що вiн зможе використати своi чудовi нахили до лiдерства та проявiв мужностi, якi вiн так часто демонстрував на iгровому полi, i на полi бою.
– Єдине хороше, що з усього цього випливае, – визнав сер Волтер, – це те, що я все бiльше не вiрю в те, що Гаррi Клiфтон мiг бути його сином, – сказав вiн.
Джайлз минув передпокiй, пройшов повз iдальню та вийшов надвiр. Вiн сiв у свою автiвку i розпочав довгу подорож назад, на захiд краiни.
Наступного ранку вiн припаркувався бiля вербувального пункту. І знову став у чергу, цього разу не до глостерширцiв, а по той бiк Ейвона, де набирали рекрутiв до Вессекського полку.
Пiсля того як юнак заповнив анкету, його передали iншому суворому лiкарю. Цього разу, коли медик запитав: «Чи знаете ви якiсь спадковi недуги або захворювання у вашiй родинi, якi могли б завадити вам вступити на дiеву службу?», вiн вiдповiв: «Нi, сер».
12
Опiвднi наступного дня Джайлз покинув один свiт, щоб увiйти в iнший.
Тридцять шiсть новобранцiв, котрi не мали мiж собою нiчого спiльного, окрiм королiвського шилiнга[7 - Королiвський шилiнг – традицiйна монета, прийнявши яку вiд вербувальника чоловiк зобов’язувався служити в англiйськiй армii i не мiг уже вiд цього вiдступитися.], сiли у вагон разом iз капралом, який вiдтепер виконував обов’язки iхньоi няньки. Коли потяг виiхав за межi вокзалу, Джайлз утупився у похмуре вiкно вагона третього класу i був упевнений тiльки в одному: вони прямували на пiвдень. Але лише пiсля того як за чотири години потяг заiхав у Лiмпстон, юнак збагнув, наскiльки це було далеко на пiвдень.
Пiд час цiеi подорожi Джайлз мовчав i уважно слухав усiх людей, котрi були навколо i мали стати його супутниками наступнi дванадцять тижнiв. Водiй автобуса з Фiлтона, полiцiянт iз Лонг-Ештона, м’ясар iз Брод-стрит, будiвельник iз Нейлсi та фермер iз Вiнскомба.
Як тiльки вони вивантажилися з потяга, капрал спрямував iх в автобус, що вже чекав неподалiк.
– Куди ми iдемо? – поцiкавився м’ясар.
– Дiзнаетесь уже скоро, паночку, – вiдповiв капрал, i за акцентом стало ясно, де вiн народився.
Упродовж години автобус рухався Дартмуром, доки не дiстався мiсця, де не спостерiгалося жодних ознак будинкiв або людей, хiба якийсь випадковий яструб летiв у небi в пошуках здобичi.
Зрештою, вони зупинилися бiля вiддаленоi групи споруд, про яку вицвiла вивiска повiдомляла: «Іпрськi казарми. Навчальний табiр Вессекського полку». Це настрiй Джайлзу не пiдняло. Якийсь вояк вийшов iз будки бiля ворiт i пiдняв шлагбаум, аби дозволити автобусу проiхати ще сто ярдiв, перш нiж зупинитися посеред навчального плацу. Єдина постать стояла в очiкуваннi, коли прибульцi виберуться з салону.
Коли Джайлз вийшов iз автобуса, то зiткнувся вiч-на-вiч iз здорованем з широкими грудьми й одягненим у хакi, котрий виглядав так, нiби його посадили на грядку. На його грудях висiли три ряди медалей, а пiд пахвою стримiв стек. Але найбiльше Джайлза вразили гострi, як вiстря ножа, складки на штанях i черевики, такi напуцованi, що вiн мiг бачити в них свое вiдображення.
– Доброго дня, панове, – привiтався чоловiк голосом, який лунав на весь плац i не мав потреби в посиленнi мегафоном. – Мене звати сержант-майор Доусон, для вас – сер. Моiм обов’язком е перетворити вас iз череди овець на бойову одиницю всього за дванадцять тижнiв. До закiнчення цього термiну ви зможете назвати себе вояками Вессекського полку, найкращого пiдроздiлу нашого вiйська. Наступнi дванадцять тижнiв я буду вашою матiр’ю, вашим батьком i вашою коханою, i, дозвольте запевнити, у мене е лише одна мета в життi – переконатися в тому, що коли зустрiнетесь iз першою нiмецькою сволотою, зможете ii порiшити, перш нiж та вколошкае вас. Процес навчання розпочнеться завтра о п’ятiй ранку.
Тут здiйнявся стогiн, який сержант-майор проiгнорував.
– До цього часу наказую капраловi Мак-Клауду вiдвести вас до iдальнi, перш нiж ви влаштуетесь у казармi. Обов’язково вiдпочиньте вночi, адже вам знадобиться кожна унцiя енергii, яку маете в собi, коли ми зустрiнемося знову. Командуйте, капрале.
Джайлз сидiв за пирогом iз риби, в який забули покласти сiль, а пiсля одного ковтка теплоi коричневоi води, яку називали чаем, поставив свiй кухоль на стiл.
– Якщо не iстимете свiй рибний пирiг, я можу його доiсти? – запитав молодик, котрий сидiв поруч.
Джайлз кивнув, i вони помiнялися тарiлками. Сусiда бiльше нiчого не сказав, поки не доiв.
– Я знаю вашу маму, – повiдомив молодик.
Джайлз придивився до нього уважнiше, дивуючись, як таке можливе.
– Ми постачаемо м’ясо до садиби та Беррiнгтон-холу, – пояснив чоловiк. – Менi подобаеться ваша мама, – додав вiн. – Дуже приемна ледi. До речi, я Бейтс, Террi Бейтс.
Вiн мiцно потиснув Джайлзу руку:
– Нiколи не думав, що сидiтиму поруч iз вами.
– А тепер, хлопцi, гайда звiдси! – наказав капрал.
Новi рекрути похопилися з лавок i рушили за капралом iз iдальнi через плац до нiссенiвського бараку[8 - Нiссенiвський барак – збiрна конструкцiя напiвцилiндричноi форми з гофрованого залiза; пiд час Першоi свiтовоi вiйни iх використовували як тимчасовi армiйськi казарми або господарськi споруди; названий на честь автора конструкцii – пiдполковника Пiтера Нормана Нiссена (1871–1930), канадсько-американсько-британського гiрничого iнженера, винахiдника й офiцера армii Його величностi.] з написом «Марна» на дверях. Ще одна славетна битва вессекцiв, як пояснив капрал перед тим, як вiдчинити дверi в iхне нове житло.
Тридцять шiсть лiжок, по вiсiмнадцять iз кожного боку, заповнювали весь простiр, не бiльший за iдальню в Беррiнгтон-холi. Джайлз опинився мiж Еткiнсоном i Бейтсом. Подiбне на школу, подумав вiн, хоча й помiтив одну-двi вiдмiнностi упродовж кiлькох наступних днiв.
– Баста, хлопцi, маете час роздягнутись i похропти.
Задовго до того, як останнiй рекрут залiз у свое лiжко, капрал вимкнув свiтло i гукнув:
– Переконайтесь, що всi заплющили очi. Завтра у вас буде дуже важкий день.
Джайлз не здивувався б, якби вiн додав, немов Фiшер iз його старого навчального закладу: «Анi пари з вуст пiсля гасiння свiтла».
Як i обiцяли, жарiвки спалахнули знову о п’ятiй годинi наступного ранку, хоча Джайлз i не встиг кинути оком на годинник пiсля того, як у примiщення увiйшов сержант-майор Доусон i зарепетував:
– Останнiй чоловiк, хто поставить обидвi ноги на землю, першим потрапить на багнет!
?
Бiльшiсть нiг швидко гупнули об пiдлогу, коли сержант-майор дiйшов до середини казарми, а його стек уже гримав по лiжках тих, чиi ноги досi не торкнулися пiдлоги.
– А тепер слухайте уважно, – продовжив вiн. – Даю вам чотири хвилини, щоби умитися та поголитися, чотири хвилини – щоб прибрати лiжко, чотири хвилини, щоб одягнутися, та вiсiм хвилин, аби поснiдати. Загалом двадцять хвилин. Не рекомендую базiкати, бо ви не можете дозволити собi гаяти час, i в будь-якому разi я единий, кому дозволено тут розмовляти. Це зрозумiло?
– Ще б пак, – зронив Джайлз, викликавши хвилю здивованого смiху.
За мить сержант-майор уже стояв перед ним.
– Щоразу, коли ти розтулятимеш свiй писок, синку, – гукнув вiн, поклавши свiй стек на плече Джайлза, – все, що я хочу почути, це: так, сер, нi, сер, як накажете, сер. Це зрозумiло?
– Так, сер, – промовив Джайлз.
– Не думаю, що почув тебе, синку.
– Так, сер! – вигукнув Джайлз.
– Уже краще. А тепер бiгом до умивальноi кiмнати, миршавий маленький чоловiчку, перш нiж я вiдправлю тебе на гауптвахту.
Джайлз поняття не мав, що таке гауптвахта, але це прозвучало не надто привабливо.
Коли Джайлз лише заходив, Бейтс уже вибирався iз вбиральнi. До того часу, коли вiн поголився, Бейтс устиг заправити свое лiжко, вдягтися та поквапився до iдальнi. Коли Джайлз нарештi його наздогнав, то зайняв мiсце на лавi навпроти.
– Як це вам вдаеться? – захоплено поцiкавився Джайлз.
– Що вдаеться? – не второпав Бейтс.
– Бути таким бадьорим, коли решта ще соннi.
– Насправдi все просто. Я м’ясар, як i мiй тато. Щоранку прокидався о четвертiй i вирушав на ринок. Якщо хочеш отримати найкращi шматки, треба наспiти в момент, коли м’ясо доправляють iз докiв або вокзалу. Запiзнишся хоч на кiлька хвилин – i тобi залишаеться лише другий сорт. А запiзнишся на пiвгодини, можеш розраховувати хiба на кiстки – ваша матiнка не подякувала б за це, знаете?
Джайлз засмiявся, але тут Бейтс пiдхопився i погнав назад до казарми, бо сержант-майор зовсiм не залишив iм часу, щоб почистити зуби.
Бiльшу частину ранку салаги витратили на перевдягання в унiформу, кiлька комплектiв якоi виглядали так, нiби iх уже хтось носив ранiше. По тому отримали берети, паски, черевики, вовнянi шапки, шоломи, пасту «Брассо»[9 - Паста «Брассо» – засiб для полiрування металевих поверхонь, у вiйську – пряжок i гудзикiв.] та крем для чобiт. Пiсля того як новобранцiв екiпiрували, iх вивели на плац для першого шикування. Вiдслуживши, нехай навiть i дещо неуважно, в школi Об’еднаного кадетського корпусу, Джайлз розпочав iз невеликою перевагою, але не мiг позбутися вiдчуття, що Террi Бейтс хутко його наздожене.
О дванадцятiй вони помарширували до iдальнi. Джайлз був такий голодний, що iв майже все, що пропонували. По обiдi вони повернулися до казарми та перевдяглись для заняття в тренажернiй залi, куди iх негайно ж погнали. Джайлз мовчки подякував своему iнструктору з фiзичноi пiдготовки за те, що той навчив його лазити по линвi, балансувати на колодi та використовувати настiннi бруси для розтягування м’язiв. Вiн не мiг не помiтити, що Бейтс копiював кожен його рух.
День закiнчився кросом на п’ять миль через девонськi болота. Лише вiсiм iз тридцяти шести новобранцiв забiгли у ворота казарми одночасно зi своiм iнструктором iз фiзпiдготовки. Один навiть ухитрився заблукати, i його ще довелося шукати. Пiсля чаю настало те, що сержант-майор назвав вiдпочинком, себто для бiльшостi хлопцiв падiнням у лiжко задля глибокого сну.
?
О п’ятiй наступного ранку дверi в казарму знову розчахнулися, i цього разу кiлька пар нiг уже опинилися на землi ще до того, як сержант-майор устиг увiмкнути свiтло. Пiсля снiданку провели ще одну годину муштри на плацу, i до цього часу майже всi новобранцi крокували в ногу. Потiм вони сидiли в колi на травi й навчалися розбирати, чистити, заряджати гвинтiвку та стрiляти з неi. Капрал очистив люфу лише одним чiтким порухом i заявив, що куля не знае, на чиему вона боцi, тому треба дати iй усi шанси вилетiти з люфи та закатрупити ворога, замiсть того щоб вибухнути в замку i вколошкати стрiльця.
День провели на стрiлецькому полiгонi, де iнструктори навчали рекрутiв мiцно притискати приклад гвинтiвки до плеча, змiщувати мушку з прицiлом та обережно тиснути на гачок, а не рвати його. Цього разу Джайлз подякував дiдусевi за години, проведенi за стрiляниною по курiпках, що гарантувало можливiсть не схибити по бугаях.
День закiнчився черговим кросом на п’ять миль, чаем i вiдпочинком, пiсля чого був вiдбiй о десятiй. Бiльшiсть юнакiв звалилися на своi лiжка ще задовго до цього, бажаючи лишень, аби наступного ранку сонце не зiйшло або принаймнi щоб сержант-майор вiддав Боговi душу увi снi. Їм не пощастило. Перший тиждень здався Джайлзовi мiсяцем, але до кiнця другого вiн уже став звикати до режиму, хоча ще жодного разу не зумiв потрапити до вбиральнi ранiше за Бейтса.
