скачать книгу бесплатно
– Це вирiшено, святий отче. Я радий, що ви пiдхопили мою iдею. Моi «селянськi спiлки» поширять партiю украiнських есерiв, i я ii очолю. Тiльки ж есери… вони своiм лiвим крилом… ладнають… з бiльшовиками.
– Що вам до якихось там бiльшовикiв, пане професоре?
– Як – що? Вони – найбiльше лихо!
– Це безперечно.
Шептицький взяв з столу олiвець i бавився ним.
– І iхня програма – соцiалiзацiя землi…
– Що з того, пане професоре? Щоб здiйснити програму, треба прийти до влади, а бiльшовики до влади не прийдуть.
– Як же не прийдуть, коли… Тобто, я хотiв сказати, що, звичайно, не прийдуть, але…
– Бiльшовики до влади на Украiнi не повиннi прийти! – знову сказав Шептицький гостро i нетерпляче. – Цього ж не допустите ви на чолi партii украiнських есерiв! – Обличчя митрополита зробилось суворе, в очах блиснуло люттю. – 3 бiльшовиками треба… тiльки так! – Вiн з хрускотом переломив мiж пальцiв олiвець i жбурнув скалки та трiски на пiдлогу пiд ноги. – І не робiть тимчасом з бiльшовикiв якогось страховища! Есери – iдеологи дрiбного землевласництва. А для украiнського землевласника, або, як тепер кажуть – дрiбноi буржуазii, – утворення самостiйноi нацiональноi держави, – то оборона його найважливiших, економiчних, iнтересiв. Землевласник, i великий i малий, пiдтримае нашi заходи будування украiнськоi держави: бiльшовизм для Украiни не буде страшний!
Грушевський пирхнув:
– Не страшний! Саме в зв'язку з нацiональним питанням бiльшовицька програма – найстрашнiша для Украiни! В Росii – вустами свого проводиря Ленiна – бiльшовики домагаються для всiх нацiй права на самовизначення, а от на Украiнi керiвник киiвських бiльшовикiв П'ятаков – проти самовизначення украiнськоi нацii, проти украiнськоi державностi, проти украiнськоi культури, проти школи, проти мови, проти…
– Чи ви правду кажете, професоре? – Шептицький урвав запальну мову Грушевського: його спохмурнiле вiдразу обличчя на кожне слово Грушевського вияснювалось бiльше i бiльше. – Керiвник киiвських бiльшовикiв – проти! І ви iритуетеся з приводу того? Таж це велика радiсть для нас! Молитися Боговi треба за цього П'ятачкова – нехай на тому свiтi Бог простить йому всi iншi його бiльшовицькi грiхи!
Грушевський спантеличено видивився на Шептицького.
– Не розумiю вас, графе…
– А що тут розумiти? Таж П'ятачков ваш вiдвертае вiд бiльшовикiв на Украiнi нацiонально-свiдомий елемент: кому ж приемно, коли тобою нехтують, а твоi права заперечують? Хай Бог допомагае цьому милому П'ятачкову. Свята церква молитиметься за спасiння його душi!
– Я саме так i оцiнюю дiяльнiсть цього, до речi – П'ятакова, а не П'ятачкова, – зрадiв Грушевський. – І я вже дав вказiвку, щоб у нашiй пропагандi наголосити на тому, що бiльшовики в Росii, – там, де в цьому немае жодноi потреби, бо росiйський народ нацiонально вiльний, – за нацiональне визволення, а на Украiнi, де нацiя доконче потребуе самовизначення, – тут вони проти!
– Бог благословляе ваш ясний розум, пане професоре!
Дзигарi в кутку в цю секунду вдарили п'ять разiв: минула година, як митрополит прибув.
Грушевський клiпнув оком на циферблат дзигарiв:
– Який жаль, що запiзнився ваш поiзд, а пiсля того ви ще забарились… Часу лишаеться мало, а нам ще багато говорити!..
Шептицький повiв бровою:
– О, я не марнувався цi пiвгодини, що запiзнився до вас, пане професоре! Менi так заманулося проiхатись вулицями мiста. Адже за цю чвертку столiття це вже втрете вiдвiдую я нашу древню столицю, але щоразу сакраментальнi обставини не дозволяють менi обсервувати досхочу i гонять мене геть… Та вам, любий друже, дещо вiдомо про це, i я не буду затримувати вас моiми рефлексiями…
3
Так, Грушевському дещо було вiдомо, i Шептицькому не варто було затримувати розмову.
Тисяча вiсiмсот дев'яносто сьомого року офiцер драгунського полку молодий граф Андрiй Шептицький, який верховодив у австрiйських монархiчних органiзацiях i, зокрема, керував акцiями супроти вiльнодумних гурткiв помiж кракiвського студентства, прибув з Австро-Угорщини в Росiю, в гостини до свого приятеля, графа Шембека. Граф Шембек, росiйський пiдданець, мав маеток у селi Бородянцi, п'ятдесят кiлометрiв вiд Киева, а його брат – граф Шембек, австрiйський пiдданець, володiв подiбним маетком пiд Вiднем. У маетку графа Шембека вiденського драгун граф Шептицький захоплювався полюванням на вальдшнепiв, кроншнепiв та курiпок. Курiпки, кроншнепи та вальдшнепи дуже гарно гнiздилися i в маетку графа Шембека киiвського, i тому цiлком зрозумiлим було бажання молодого спортсмена пострiляти цих принадних пташок на росiйськiй Украiнi. Молодi графи полювали залюбки, а у вiльний вiд мисливства час клопотались всякими iншими справами: вiрний католик граф Андрiй Шептицький дуже цiкавився тим, як задовольняються релiгiйнi потреби мiсцевих, що проживають на Украiнi росiйськiй, католикiв, i, натурально, заходжувався максимально сприяти задоволенню цих законних духовних потреб. Стараннями молодого, але побожного драгунського офiцера та його друга, теж побожного молодого графа Шембека киiвського, було значно активiзовано духовне життя католицьких братств на росiйськiй, православнiй Украiнi. В селi Бородянцi, наприклад, де на той час з двох тисяч мешканцiв числилося католикiв лише двадцять, була збудована благолiпна католицька каплиця i навiть замешкав парох католицького обряду – ксьондз. Одночасно подiбнi каплицi збудовано ще в кiлькох селах Киiвщини, Подiлля та Волинi, а по бiльших мiстечках – навiть костьоли. Було також пiднесене перед киiвським генерал-губернаторством клопотання про побудову другого – невимовноi готичноi краси – кафедрального костьолу в самому мiстi Киевi на вулицi Великiй Василькiвськiй. При кафедрi була зразу заснована i католицька семiнарiя, – щоб готувати пастирiв для католицьких душ на Украiнi сущих та тих, якi ще малося на думцi привернути до католицького обряду в подальшому. Певна рiч, що в постiйних клопотах з справами церкви молодим графам, Шептицькому та Шембековi, доводилось частенько навiдуватись до Киева, i у вiльну годину вони полюбляли далекi прогулянки по мальовничих киiвських околицях. Особливо полюбилися iм дикi мiсця поза Печерськом, де на лонi чудовоi природноi краси розташованi були фортечнi будови та порохiвницi Киiвського вiйськового округу, що межувала на той час з кордонами Австро-Угорщини…
Така була перша поiздка Шептицького до Киева, мало не за чверть столiття перед дев'ятсот сiмнадцятим роком.
Зрозумiло, що про плiднi результати свого спортивного вояжу граф Андрiй звiтував. Вiн звiтував у генеральному штабi австро-угорськоi армii у Вiднi. І в Римi, у Ватиканi, особисто папi Леву XIII. Бiсмаркiвський план «дранг нах остен» для iмперських династiй Габсбургiв та Гогенцоллернiв цiлковито збiгався з планами Ватикану щодо поширення католицизму на схiд – з кiнцевою метою перенесення столицi Божоi iмперii в Єрусалим, ко Гробу Господню, щоб звiдтам правувати над цiлим католицьким свiтом в обох пiвкулях землi.
Результати звiтувань були такi.
З генштабу драгунський офiцер вийшов з орденом за вiйськовi заслуги, одначе стрiчка ордена була пришпилена не до вилогiв драгунського мундира, а до лацкана цивiльного смокiнга: Шептицький був демобiлiзований з армii.
В резиденцii папи Шептицький, проте, залишив i смокiнг: з Ватикану вiн вийшов у пiдряснику монаха, послушника езуiтського ордена василiан. Граф Андрiй раптом присвятив себе цiлковитому служiнню Боговi.
Послушенство в чернецькому орденi, яке для всiх, хто шукае еднання з Богом, твердо термiновано щонайменше шiстьма мiсяцями, було, проте, спецiальним рескриптом святоi конгрегацii у Ватиканi для молодого ченчика Андрiя зменшено… тiльки до мiсяця. За мiсяць вiн став повноправним езуiтом, за рiк дiстав права священнослужителя, за десять рокiв пройшов усi ранги католицькоi iерархii – аж до високого сану епископа, на якого висвячений був у Станiславi. А невдовзi зовсiм молодий роками граф Шептицький посiв i найвищий на теренах дiяння греко-католицькоi церкви в Галичинi духовний пост: став митрополитом львiвським у святiй резиденцii на горi Святого Юра, намiсником на захiдноукраiнських землях папи римського, який сам, як вiдомо, е намiсником Бога на землi.
Незадовго перед тим вiдбулась i друга поiздка графа Шептицького до Киева – кафедральний костьол невимовноi готичноi краси був уже побудований. Мило було завiтати i в Бородянку з курiпками, кроншнепами та вальдшнепами, до старого друзяки, росiйського графа Шембека, австрiйський брат якого дiстав тимчасом червону кардинальську мантiю.
Одначе справедливiсть вимагае вiдзначити, що Шептицький не був присутнiй при освяченнi новоi киiвськоi кафедри на Великiй Василькiвськiй. І взагалi отець-езуiт прибув на територiю Росiйськоi iмперii не в душпастирськiй сутанi, а… в свiтськiй одежi. Вiн знову вирядився в смокiнг – i став зовсiм на себе не схожий. Втiм, i паспорт був у нього… на чуже iм'я.
Справедливiсть вимагае вiдзначити також, що ця нiкому не вiдома особа… необачно загубила свiй фальшивий паспорт через прорiху в кишенi смокiнга i була вислана царською полiцiею за межi Росiйськоi iмперii…
Саме цей казус i мав, очевидно, на думцi Шептицький, згадавши про сакраментальнiсть обставин при вiдвiдуваннi древньоi столицi Украiни.
4
Слiдом за Грушевським Шептицький теж поглянув на дзигарi в кутку.
– Менi залишилося гостювати у вас, шановний пане професоре, ще цiлу годину. Про найважливiше ми встигнемо домовитись. Одначе в подальшому виникне ще чимало справ, i ми обое потребуватимемо постiйного контакту. Тому нам потрiбна буде людина, яка б могла пiдтримувати мiж нами щирий зв'язок. Прошу запам'ятати: Киiв, Дарниця, мiсце постою бельгiйських авiаторiв, що дiють у складi росiйськоi армii, – капелан частини, парох тернопiльськоi кафедри до вiйни, отець з ордена редемптористiв Франц Ксаверiй Бонн. Можете, пане професоре, цiлковито покластися на отця Франца Ксаверiя: мiй особистий друг, прихильник нашого нацiонального вiдродження, щирий украiнський патрiот.
Грушевський здивовано звiв брови:
– Бельгiйський чернець i – украiнський патрiот? Не лiзе у ворота, пробачте, графе…
– Прошу, не дивуйте, пане професоре! Бельгiйський орден ченцiв-редемптористiв вже вiддавна спрямований для ширення слова Божого на землях Украiни та Бiлорусii. Тому й провадимо нинi, поруч з заокеанською емiграцiею украiнцiв з Галичини, ще й емiграцiю до Бельгii: в Брюсселi та Льежi нинi маемо нашi нацiональнi колонii. Вважайте, пане професоре: нинiшнiй намiсник Бога на землi папа Бенедикт п'ятнадцятий е великим прихильником греко-католицькоi церкви i вважае всiх украiнцiв своiми чадами. І ми вiд щирого серця кажемо про папу Бенедикта, що вiн «наш украiнський папа». Незважаючи на вашу… гм, сказати б – академiчну неприхильнiсть до унii, можете рахувати, пане професоре, на його всебiчну допомогу, особливо в милих вашому серцевi культурних заходах – i людьми i грiшми…
Шептицький мав рацiю: папа Бенедикт п'ятнадцятий особливо цiкавився украiнськими справами. Крiм староi украiнськоi семiнарii при Ватиканi, яка iснувала з тисяча вiсiмсот вiсiмдесят сьомого року, – папа Бенедикт тисяча дев'ятсот сiмнадцятого року заклав ще й другу украiнську семiнарiю з окремим росiйським вiддiлом: католицькi мiсiонери мали рушити з словом Божим на терени Украiни й Росii, тiльки закiнчиться вiйна. Водночас – поки вiйна ще не закiнчилась – щедротами папи Бенедикта екiпiровано пiд егiдою iталiйського уряду i збройний загiн з полонених галичан.
Справи католицькоi церкви i справи украiнського вiдродження так тiсно переплiтались у дiяльностi митрополита, що годi було й збагнути, що для нього – мета, а що – тiльки засiб задля досягнення мети.
Грушевський тiшив себе думкою, що метою для митрополита е украiнська державнiсть, а католицька церква – зручний засiб для досягнення цiеi мети.
Наче на пiдтвердження цього, Шептицький казав далi:
– Певний, пане професоре, що ви подiляете мою думку: на шляху творення молодоi держави не останнiм е забезпечення зв'язкiв з державами могутнiми. Чи не заперечуватимете ви, пане голово, коли налагодження взаемин iз Нiмеччиною та Австро-Угорщиною, – щоб полегшити вам вашу багатогранну клопiтну дiяльнiсть, – я тимчасом переберу на себе? Звичайно, в постiйному з вами порозумiннi?
Грушевський кивнув: саме цього i потрiбно було вiд Шептицького, – в разi невдачi, неуспiх завжди можна буде скинути на нього, а самому залишитись святим та Божим.
Шептицький вiдповiв на кивок Грушевського чемним поклоном, з виразом подяки за високе довiр'я.
– Але маймо на увазi, пане професоре: Украiна досi, на жаль, ще входить до складу Росiйськоi держави, а Росiя веде вiйну в союзi з Францiею та Англiею. Отож, доки мiждержавна ситуацiя не змiниться, Центральна Рада, певна рiч, буде домагатись перед Францiею та Англiею визнання прав Украiни на державнiсть. Таким чином…
– Щодо цього, – мовив недбало Грушевський, – то я вже вжив деяких заходiв: з Францiею я вже нав'язую дипломатичнi зв'язки…
– Прошу? – вкрай здивувався Шептицький.
Розрахунок Грушевського – ошелешити свого спiльника i суперника на нивi державного будiвництва i покласти-таки свое зверху – дав на цьому блискучi результати. Адже ще два днi тому – коли, при вiд'iздi з Петрограда, Шептицький дiстав останнi звiдомлення вiд вiрноi католички Софii – нiчого такого не було!
– Коли?
– Сьогоднi я мав балачку з представником Францii на Украiнi, мсье Енно. Ввечерi вiн виiздить до Парижа з текстом iнтерпеляцiй, якi я подав урядовi Францii.
Поволi, смакуючи, Грушевський розповiв Шептицькому про змiст розмови з Енно, дещо змiнивши ii стилiстичну форму – в той спосiб, що не Енно ставив йому запитання, а вiн сам формулював домагання Центральноi Ради перед урядом Францii.
Шептицький вислухав уважно i вдумливо – добре розумiючи, що стилiстичну побудову слiд сприймати iнакше.
– Тим паче! – резюмував вiн. – Раз Францiя виказуе такий iнтерес, ми повиннi невiдкладно мати в Парижi нашого, нехай тимчасового i неофiцiального, представника. Я пропоную, пане професоре, доручити зв'язок з французьким та iталiйським урядами пану Тишкевичу. Пан професор повинен його добре знати: це вiдомий хлiбороб на Киiвщинi.
Грушевський вiдсахнувся:
– Але ж, графе, добродiй Тишкевич був у Францii дипломатом царського уряду i вiдставлений Тимчасовим урядом!
– То й добре: отож вiн не тягтиме руку за Тимчасовим урядом, а навпаки, жадатиме зробити йому капость!
– Але ж ми анонсуемо демократичну Украiну, а добродiй Тишкевич – великий помiщик!
– Зате вiн – украiнський патрiот. Ще п'ятнадцятого року, при початку вiйни, як вiдомо пану професоровi, саме вiн, у згодi з Ватиканом, подав таемну iнтерпеляцiю урядовi його величностi англiйського короля про жадання украiнцiв вiддiлитись вiд Росii.
– Але ж вiн – католик!
– Я теж – католик, прошу пана професора, – мовив Шептицький, смиренно потупивши очi.
– Пробачте, панотче, але чи ж високо стоятиме авторитет дипломата-католика на православнiй Украiнi?
– Зате вiн високо стоятиме на греко-католицькiй Украiнi, i це сприятиме зближенню обох Украiн.
– Але ж вiн – граф!
– Я теж, прошу пана професора, в мирi – граф. – Шептицький знову скромно потупив очi.
– Вибачайте, графе, я нiчого поганого на думцi не маю, – знову спiк рака Грушевський. – Але ж не рiвняти особу такоi нацiональноi популярностi, як ви, до звичайного… гм, помiщика. Вибачайте, але я хотiв сказати, що коли в наш революцiйний час збiгаеться в однiй особi, що вона, ця особа, i царевi служила, i католик, i помiщик, i граф, то… – Грушевський заплутався i тому вдався мерщiй до радикального виходу iз незручного становища, в яке потрапив. – Словом, ви мене переконали, я згодний. – І вiн поквапився перейти далi. – А кого ж нам призначити до Англii?
– Князя Трубецького. Князь Трубецькой, – додав Шептицький, щоб наперед допомогти спiвбесiдниковi не потрапити знову в конфуз, – теж був царським дипломатом i абшитований Тимчасовим урядом, теж помiщик i теж… княжоi фамiлii, одначе вiн – православний! І мае всi тi, кориснi для нас, якостi, що й граф Тишкевич: почувае себе як риба у водi в позалаштункових дипломатичних комбiнацiях.
– Але ж, – змолився Грушевський, – вiн же росiянин, кацап, ще й старовинного боярського роду!
– Зате вiн одружений з украiнкою, добре вiдомою вам дочкою киiвського миловара Ралле. В петербурзьких аристократичних салонах я неодноразово зустрiчався з чарiвною панiею Трубецькою, i ми багато згадували Киiв. Княгиня Трубецька не може забути киiвських контрактiв i особливо нудьгуе за медiвниками з крамницi на Прорiзнiй «Ось Тарас iз Киева». Княгиня Трубецька, уроджена панi Ралле, стала однiею з моiх симпатик. Нещодавно вона прийняла католицький обряд…
– От бачите! Вона вже перевернулась на католичку!
Грушевський ухопився за голову, та Шептицький, щоб покiнчити з забарною дискусiею, поважно пiдсумував:
– Не забувайте, пане професоре: у Францii та Англii ставлення до колишньоi царськоi Росii було незрiвнянно кращим, нiж до нинiшньоi Росii, революцiйноi. Отже, колишнi росiйськi, царського корпусу, дипломати мають у вищих англiйських та французьких сферах велику прихильнiсть. Те, що ми користатимемо з iхнiх послуг, викличе в захiдноевропейських колах щиру симпатiю до нашоi справи. Зважте на це. Вiйну ще не закiнчено, росiйська армiя…
– От-от, армiя, графе! Саме про це нам з вами i треба поговорити особливо серйозно! Хочу вас поiнформувати…
– Зараз перейдемо до проблеми армii, пане професоре, але як будемо з дипломатичним представником до Англii?
– А хiба що? – здивувався Грушевський. – Ми ж договорилися вже, що – Трубецькой!
Розмова перейшла до армii.
5
Сяючи цiлим обличчям, Грушевський пiдсунув через стiл Шептицькому купу телеграм вiд вiйськових частин, що вимагали украiнiзацii, i поiнформував, що вiн вирiшив у найближчому часi скликати украiнський вiйськовий з'iзд – з представникiв нацiональних рад, утворених вже по всiх фронтах. З'iзд мав вимагати вiд Тимчасового уряду широкоi украiнiзацii частин та передислокацii iх на Украiну.
– Ми матимемо тут, у гарнiзонних постоях великих мiст Украiни, свое нацiональне вiйсько! – патетично вигукнув Грушевський на завершення свого повiдомлення. – І це дасть змогу Центральнiй Радi спертися на збройну силу для виборення своiх домагань!
– Цiлком слушно! – дав i свое схвалення Шептицький. – Одначе поправнiше було б передислокувати украiнськi частини не в тиловi гарнiзони, а на позицii Пiвденно-Захiдного та Румунського фронтiв i вимагати вiд Тимчасового уряду найменувати цей фронт – украiнським.
– А! Так, так! – погодився Грушевський, гiрко жалкуючи, що така думка не спала йому. – Це буде дуже поважно: украiнський фронт! – Раптом вiн схаменувся. – Але ж, графе, чи ж ви за те, щоб украiнське вiйсько активно дiяло проти австро-нiмецького блоку?
– Аж нiяк! – спокiйно вiдказав Шептицький. – Але ж зiбрана в кулак армiя буде мiцнiшою пiдпорою Центральнiй Радi. Прецiнь, водночас цей же фронт може виявитись небоездатним, якщо проти нього з тамтого боку стоятимуть теж… украiнськi частини. Навiть святе Євангелiе, пане професоре, говорить, що брат на брата…
– Цiлком слушно! – поквапився дати свое схвалення i Грушевський. – Я саме про це й думав у подальшому. Ви маете на увазi наш легiон «Сiчових стрiльцiв»?
– Не тiльки, пане професоре. Я маю також на увазi i вашi, тобто нашi «Синi жупани».
Шептицький мав на увазi дивiзiю так званих «синьожупанникiв» – друге, пiсля легiону «галицьких сiчових стрiльцiв», украiнське вiйськове формування, утворене «Союзом визволення Украiни» та окроплене благодаттю з кропила галицького митрополита ще перших днiв вiйни.
Дивiзiя «синьожупанникiв» iменувалась так тому, що всi ii солдати та офiцери були зодягнутi в синi, запорозького крою, жупани та шаровари i в високi смушевi шапки з синiм верхом та золотою китичкою на кiнцi, – як з малюнка до iлюстрованоi iсторii Украiни, по роздiлу сiмнадцятого вiку.
Сформовано дивiзiю «синьожупанникiв» – нiмецьким генштабом i на територii Нiмеччини, в нiмецьких мiстах Зальцведелi, Вецларi та Мiнденi Ганноверському, – з украiнцiв – полонених Схiдноi, росiйськоi, Украiни. Пiд керiвництвом нiмецьких iнструкторiв полоненi вiдбували постiйну муштру, а в «просвiтах», органiзованих на територii таборiв, провадилась широка пропаганда за вiдокремлення Украiни вiд росiйськоi держави.
– Мушу поiнформувати пана професора, – додав ще Шептицький, – що вiд дня вибуху революцii в Росii та появлення, отже, близькоi перспективи на украiнську акцiю, з полонених украiнцiв по австрiйських концтаборах у Фрайштадтi, Раштадтi, Йозефштадтi та Терезiенштадтi австрiйський генеральний штаб також почав формувати подiбнi дивiзii. Козакам справляеться гарну одежу сiрого кольору: жупани, шаровари та кепi-мазепинки. Отже, маемо ще «сiрi жупани»! Таке опертя з Заходу дiстане украiнський фронт, якщо Центральна Рада спроможеться його утворити… Звичайно, тут, у столицi, для безпосереднього пiдпертя Центральноi Ради годилося б мати спецiальну вiйськову частину…
– О! – зразу вiдгукнувся Грушевський, зрадiвши, що може нарештi похвалитися i собi. – В Киевi таку частину вже сформовано, любий графе! Три тисячi двiстi багнетiв!
– Коли?
– Щойно! – Грушевський поглянув на дзигарi. – Чотири години тридцять хвилин тому.
Така вiйськова точнiсть мала справити особливий ефект.
І справдi, Шептицький був зiритований. Вiрна католичка Софiя погано виконувала своi обов'язки при православному головi Центральноi Ради. Суворий пастир накладе на неi тисячу поклонiв перед фiгурою непорочноi Дiви Марii! В своiх iнформативних сповiдях душпастиревi вона нiчого не дописувала про такий… демарш.
Тимчасом Грушевський смакуючи iнформував докладно:
– Пополуднi, на Сирцi, де знаходяться казарми для маршових батальйонiв фронту, вiдбулося це виключноi ваги нацiональне свято утворення украiнськоi нацiональноi армii. Я не був присутнiй на святi. Пан граф розумiе, звичайно, що моя присутнiсть, як голови Центральноi Ради, була б – не полiтичною. Адже, про око людське, утворення цiеi частини повинно виглядати як самостiйне волевиявлення самих воякiв, – щоб нiхто не мiг закинути, що це вiдбулося пiд тиском Центральноi Ради. Добровiльний киiвський вiйськовий клуб iменi гетьмана Полуботка, за моiм дорученням, певна рiч, повiв мiж солдатiв та старшин маршових батальйонiв, яким прямувати на позицii, агiтацiю за те, щоб на позицii не йти, а залишатися тут, у Киевi, оголосивши себе полком гарнiзонного постою – для оборони столицi рiдноi неньки. Полк прибрав собi найменування – «Перший украiнський полк iменi гетьмана Богдана Хмельницького».
– Чудово! – схвалив Шептицький блискучу iнiцiативу Грушевського. – Але чому – iменi Богдана Хмельницького? Чи пан професор змiнив свою думку? Адже в своiх наукових студiях пан професор плямуе гетьмана зрадником за те, що приеднав Украiну до Росii? Поправнiше було б найменувати полк iменем гетьмана Мазепи, що е символом самостiйностi Украiни!
– Це було б зовсiм не полiтично, любий графе! Потрiбно обманити пiдозрiлiсть Тимчасового уряду! Я так i аргументував перед паном Гучковим: першому ж украiнському полковi ми дамо iм'я Богдана, щоб засвiдчити наше прагнення едностi з Росiею.
