скачать книгу бесплатно
Шептицький терпляче ковтнув шпильку – вiн був дипломат i готував добре вiддячення. Вiн похилив голову:
– Нехай буде Богдана Хмельницького. Бог у помiч!
Потiм Шептицький пiдняв руку i сотворив хресне знамення:
– Слава Боговi, слава Украiнi, слава украiнському лицарству!
– Амiнь! – чемно похилив голову i Грушевський.
– Для дальшоi консультацii в усiх вiйськових справах, а також для контакту помiж нами щодо цього, наколи нас роз'еднають фронти, рекомендую увазi пана професора певну i тямущу людину: Мельник Андрiй, чотар легiону СС.
Андрiй Мельник, чотар легiону «Сiчових стрiльцiв», до вiйни був молодшим управителем маеткiв графа Шептицького на галицьких землях.
– Гаразд, – погодився Грушевський, – постараюсь визволити його з таборiв. Графу вiдомо, в якому саме табору перебувае нинi чотар Мельник?
– Вiн не перебувае в таборi, вiн не в полонi, вiн воюе в лавах сiчовикiв ще й сьогоднi.
Грушевський подивився на Шептицького непорозумiло.
– Вибачайте, графе, тодi менi незрозумiло, яким чином чотар Мельник може бути консультантом при менi, раз вiн перебувае по той бiк фронту, в лавах австрiйськоi армii?
– О! – недбало вiдказав Шептицький. – Коли це потрiбно, чотар Мельник завтра ж передасться в полон, i ви матимете змогу його з полону визволити. Не сушiть собi цим голови, пане професоре, то вже моя справа – комунiкацii через фронт.
Шептицький вiдхилився в крiслi i втомлено прикрив повiками очi. Аж тепер – вперше за всю довгу розмову – Грушевський помiтив, який втомлений i який вже старий митрополит галицький. Та Шептицький сидiв замружившись лише одну хвилину. За хвилину вiн широко розтулив очi, але глянув не на Грушевського, а просто перед собою.
Просто перед Шептицьким було вiкно. Крони каштанiв кучугурились перед ним, i були вони в цю чудову пору рясно вкритi стрiмкими бiлими свiчками цвiту.
– Яка лiпота! – проказав вiн мрiйливо. – Коли справу нашу буде завершено, коли сонце державностi засяе над украiнською землею по обидва береги Збруча, коли украiнський лев таки зiпнеться на свою скелю…
– Скелю! – пирхнув Грушевський. – Ваш Франко закликае лупати, розколоти цю скелю!
Грушевський завжди тяжко ненавидiв Івана Франка i, де тiльки мiг, паплюжив його, – за те, що Франко був його постiйним полiтичним опонентом, а саму iсторичну концепцiю Грушевського iменував «фальшивою iсторичною конструкцiею».
