скачать книгу бесплатно
– Ти десь далеко, – звернулася вона до Дарини. – Невже на тебе справило таке враження вiдвiдування Єремеi Василiвни?
– А? – перепитала Дарина. – А нi, просто я замислилася про збiги. Менi приходить на оцiнку перстень, ця ж прикраса виявляеться на трупi вбитоi дiвчини. Господиня персня теж мертва. Загадковий вiдвiдувач, який навiв жаху на Єремею Василiвну. Тобi не здаеться все це дивним?
– Здаеться. І чим далi я намагаюся розiбратися в цiй справi, тим бiльш заплутаною вона стае. Спробуемо пролити свiтло на те, що вiдбуваеться, коли поговоримо з повiреним, як його там Леонiд Савович, здаеться. Давай доiдай сендвiч i поiхали.
Зараз мила витончена Валерiя перетворилася на справжнього слiдчого. Навiть погляд змiнився, а голос став нижчим. Даринi ставало моторошно вiд таких змiн в поведiнцi напарницi. Рiзкi перепади вiд нiжноi дiвчини до суворого представника закону лякали. У Дарини рiвний характер, тому людей з перепадами настрою вона намагалася уникати. Але тут вибирати не доводилося. Тим бiльше Дарина розумiла, що кожна професiя залишае свiй вiдбиток.
Дiвчата розплатилися за обiд i поiхали убiк офiсу компанii «Ангельськi крила», де Лера попередньо домовилася про зустрiч з Гнишко Леонiдом Савовичем.
Облуплений вхiд з дешевою вивiскою не вселяв довiри. Скрипучi дверi оповiстили всiх спiвробiтникiв про те, що до них прийшли вiдвiдувачi.
– І як можна доручати свое майно такiй конторi? – запитала Дарина.
– А ти думаеш, бабусi з дiдусями сюди приiжджали хоча б раз? – з посмiшкою вiдповiла Лера.
Повiрений виявився досить приемним у спiлкуваннi. Пухкий, невисокого зросту рожевощокий чоловiк рокiв тридцяти п'яти. Його очi посмiхалися, вiд нього iшли позитивнi емоцii. Вiн абсолютно спокiйно пiшов на контакт. І незабаром допит перетворився в приемну бесiду.
Лера, як справжнiй слiдчий, вирiшала не ходити навколо. Вона з першого ж питання перейшла до справи:
– Ви, Гнишко Леонiд Савович?
– Абсолютно вiрно, саме я, – посмiхнувся повiрений.
– Ви можете розповiсти нам про Макарову Марiю Петрiвну. Де ви познайомилися, якi справи вели для неi, – продовжила Лера.
– Мене з нею познайомила Єремея Василiвна, сусiдка Марii Петрiвни. Наша фiрма веде ii справи.
– А чим конкретно займаеться ваша фiрма? – поцiкавилась Лера.
– Взагалi-то у нас багато напрямкiв, але один з них, це допомога в оцiнюваннi майна з подальшим продажем на аукцiонах. У нашiй краiнi не прийнято готувати заздалегiдь заповiти. А потiм починаються проблеми з нерухомiстю, антикварiатом, речами, предметами iнтер'еру. Ось тут i вступае в справу наша фiрма. Ми допомагаемо по максимуму безболiсно з вигодою вирiшити всi проблеми зi спадщиною.
– А що ви робите з майном самотнiх людей, наприклад, таких, як Марiя Петрiвна або ii сусiдка? – поцiкавилася Лера.
– Якщо до нас звертаються такi клiенти, то ми за життя проводимо опис майна. Власник пiдписуеться пiд перелiком, ми укладаемо договiр i складаемо заповiт. Далi проводиться робота згiдно з укладеним договором. Ось Макарова хотiла, щоб всi предмети, що представляють собою цiннiсть, продали за великi грошi. А потiм цi грошi вiддали до дитячих будинкiв. Все йшло добре до того часу, поки я не дiзнався про смерть своеi клiентки. Звичайно, за договором вступае в силу ii заповiт, який дозволить довести справу до кiнця, але тепер буде бiльше паперовоi тяганини. Дiти з дитячих будинкiв ще не скоро отримають спадок, – Леонiд Савович перевiв подих i продовжив. – Що ж стосуеться Єремеi Василiвни, то там трохи iнша iсторiя. Вона хоче дожити свiй вiк серед накопичених за життя речей. Таким чином, тiльки пiсля ii смертi ми зможемо зайнятися ii майном, хоча опис вже проведено i все завiрено.
– А ви не знаете, чому Макарова вирiшила раптом зайнятися продажем свого майна? – поцiкавилася Лера.
– За ii словами вона вiдчувала свою швидку смерть, тому не хотiла, щоб нажите за все життя добро виявилося розкраденим.
– Все одно дивно, – не вгамовувалася Лера. – Навiщо тодi треба було спочатку звертатися до стороннiх людей, а не вiдразу передати все в дитячi будинки?
– Чому дивно? – здивувався повiрений. – Антикварiат в дитячих будинках нiкому не потрiбен. Набагато цiннiша грошова допомога. Але Макарова Марiя Петрiвна не знала про iснування такоi фiрми, як наша. Тому намагалася органiзувати продаж свого майна самостiйно. Там е предмети, якi, на мiй погляд, мають цiннiсть. Вони дбайливiше будуть зберiгатися у колекцiонера, який знае вартiсть своеi покупки, нiж у якогось пiдлiтка або барахольщика.
– До речi про предмети, – мовила Лера. – Ми з вами зв'язалися по однiй справi, в якiй фiгуруе розкiшний перстень. Цей же перстень було надiслано в бюро оцiнки антикварiату незадовго до того як… – тут Валерiя перервалася i перемкнулася на Дарину. – Що ж експерт зi старожитностей, твоя черга закидати питаннями Леонiда Савовича.
Дарина посмiхнулася. Вона залiзла в сумку, щоб вийняти звiдти золотий перстень з рубiном.
– Ось, – простягнула вона прикрасу повiреному. – Цей же перстень е серед надiсланих вами предметiв на оцiнку, але вiн також фiгуруе в однiй справi, розслiдуванням якоi ми займаемося. Скажiть ви пам'ятаете цю прикрасу?
– О так, – дуже голосно вiдповiв Гнишко. – Я його добре запам'ятав. Перстень вельми незвичайний. Судячи з розмiрiв каменю i кiлькостi золота в оправi, може виявитися дуже коштовним. Тiльки от не пригадую, щоб я його комусь вiддавав. Вiн повинен знаходитися серед цiнних речей в квартирi покiйноi.
– Ви впевненi, що не мiг перстень опинитися поза квартирою? – поцiкавилася Дарина.
– Абсолютно. Я точно пам'ятаю, як вiдклав цю прикрасу в окрему нiшу, де зiбрав ще деякi особливо цiннi предмети з майна Макаровоi.
– Скажiть, а Макарова нiчого не розповiдала про цей перстень? Звiдки вiн у неi? Що вiн означав для неi? – продовжувала цiкавитися Дарина.
– Та начебто нi, – замислився повiрений. – Але я точно знаю, що вона вiддавала його виставляти на продаж через Інтернет. Якщо чесно, у мене склалося враження, що Макарова забула про цiннiсть своiх речей, в тому числi прикрас. І просто хотiла швидше вiд усього позбутися.
– Хм, дивне завзяття. А вам не складно буде надiслати менi перелiк речей, який ви склали у Макаровоi? – попросила Дарина.
– Так звичайно. Я сьогоднi ж перешлю його по електроннiй поштi, – вiдповiв Леонiд Савович.
Дiвчата попрощалися з повiреним. Лера довезла Дарину до вiддiлення, де залишився припадати пилом мiнiатюрний «Гольф». Обговоривши перший повноцiнний день розслiдування, напарницi роз'iхалися по домiвках.
Вдома Дарину чекав порожнiй холодильник i заспаний Муська, який мило мружився.
– Привiт, Муська, – мовила з порога Дарина своему вихованцевi. – Як твiй день? Спав?
Вона пiдняла кота на руки. Дарина потерлася щокою об його м'яку шерсть.
– Ого, та ти погладшав i пiдрiс, як менi здаеться. Ось що означае сiмейне життя. Муська у вiдповiдь нявкнув.
– Давай тебе погодуемо, – запропонувала турботлива господиня.
Дарина доверху наповнила миску кота, захопила з кухнi старi сухарики i вiдправилася в кiмнату працювати на ноутбуцi. З моменту спiлкування з сусiдкою Макаровоi, ii турбувала одна iдея, яку iй не терпiлося втiлити в життя. Якщо деякi з речей Марii Петрiвни виставлялися на продаж в Інтернетi, тодi можна спробувати знайти тих людей, до яких Макарова звернулася до повiреного. Найiмовiрнiше, перемовини з покупцями вели саме вони. Залишалося тiльки знайти в Інтернетi оголошення з речами Макаровоi.
Дарина перевiрила свою електронну пошту, на яку Леонiд Савович вислав папку з каталогом предметiв з квартири Макаровоi. Перелiк виявився досить значним. Там було багато книг, два сервiзу, ваза, старий комод, двi статуетки, ще багато рiзних дрiбниць i прикраси, серед яких значився перстень з великим рубiном. Дарина вирiшила, що найефективнiше буде шукати продавця за наданою лiтературою. Тим бiльше що добiрка виявилася досить неординарною.
За перелiком книг було бiльше двох сотень. Дарина почала перераховувати iх вголос:
– «Історiя Стародавнього Риму», «Історiя древньоi Грецii», «Енергетичнi точки Киiвськоi Русi», «Мiстичнi тварини», «Енциклопедiя чаклунства i демонологii», «Енциклопедiя символiв i знакiв», «Історiя третього рейху». Яка дивна добiрка. Бабулька явно була не простою.
Дарина прийшла до висновку, що якщо така лiтература була виставлена??на продаж, то обов'язково знайдеться серед мiльйонiв сайтiв. Вона набрала: «Продам книгу Енергетичнi точки Киiвськоi Русi». І ось поталанило, перше ж посилання видало iй оголошення про продаж цiеi енциклопедii. Дарина зайшла на сайт. Вона нарештi знайшла, що шукала. Великий перелiк книг, який пропонувався за низькою цiною. Персня з великим рубiном серед перелiчених товарiв не виявилося, але бiльша частина виставленоi на продаж лiтератури належала Марii Петрiвнi. Нижче в оголошеннi висвiтився номер продавця i його iм'я – Родiон. Дарина подивилась на годинник. Стрiлки показували без десяти хвилин десять. Запiзно, але жага вiдповiдей пересилила поряднiсть. Вона набрала номер з оголошення.
– Алло, – вiдповiв iй голос хлопця.
– Привiт, я телефоную по оголошенню, – намагаючись спокiйно говорити в трубку, вiдповiла Дарина.
– По якому? – поцiкавився молодий чоловiк.
– Е-е, – забарилася Дарина, – ось тут е книга «Енергетичнi точки Киiвськоi Русi», хотiла б ii придбати.
Настала пауза. Було чутно, як спiврозмовник шарудить папером.
– Ви знаете, – нарештi вiдповiв вiн, – на жаль, це оголошення вже не актуальне. Я, мабуть, забув його прибрати. Весь товар проданий.
– Невже нiчого не залишилося? – награно обурилася Дарина. – Мене зацiкавила ще одна книга «Історiя третього рейху», я готова заплатити непогану суму.
Знову настала пауза.
– Я не впевнений, але, можливо, щось могло залишитися. Якщо ви не проти, я вам зателефоную вранцi. Менi необхiдно перевiрити по каталогу, чи е ця книга в наявностi, – запропонував молодий чоловiк.
– Ой, давайте краще я вам зателефоную. Коли буде зручно?
– Завтра годинi об одинадцятiй ранку. Я буду готовий вiдповiсти по вашому запиту, – вiдповiв молодий чоловiк.
– Дякую, – подякувала задоволена Дарина i поклала слухавку.
Тепер вона аналiзувала розмову. Звiдки цей хлопець дiзнаеться, чи залишилися книги в наявностi? За словами повiреного, весь товар знаходиться в квартирi, а господиня на небесах. Дарина розумiла, вийти на цього продавця необхiдно обов'язково. Вiн виставив в оголошеннi дуже багато лiтератури, що належала Макаровiй. Можливо, крiм книг Родiон займався продажами iнших речей, серед яких мiг опинитися перстень. Дарина мiркувала, збираючи логiчнi ниточки в клубок. Але, на ii жаль, було занадто багато нестиковок, деякi з яких зможе роз'яснити тiльки продавець. Залишалося дочекатися ранку.
Глава третя
Ранок як завжди почався з будильника. Очi вiдмовлялися вiдкриватися, хоча Дарина вже почала вiдчувати хвилювання перед майбутньою розмовою з продавцем книг. Прокинутися ii змусило ниття голодного кота. Вона в напiвдрiмотi наповнила миску вихованця, прибрала його лоток i пiшла у ванну.
Стрiлки переповзли на дев'яту ранку. Дарина спiзнювалася на роботу. Вона представила суворе обличчя шефа, який напередоднi вирiшував питання з полiцiею.
За вiкном блакитне небо змiнилося сiрими хмарами. Великi краплi барабанили по козирку над вiкном. Почався перший теплий весняний дощ. Все навколо вiдразу стало сумним. Кудись зник вчорашнiй запал. Даринi не хотiлося нi розслiдувань, нi розкриття таемниць. Тiло хилило на сон, з'явилося бажання залiзти назад пiд теплу ковдру i заснути. Пiдбадьорив дiвчину дзвiнок ii керiвника. Венiамiн Тихонович поцiкавився як у неi справи. На питання: «Чи не хоче вона попрацювати?». Дарина вiдповiла, що розслiдування тривае i через кiлька хвилин вона поiде зi слiдчою допитувати першого пiдозрюваного.
Дарина не любила брехати, тим бiльше Венiамiна Тихоновича, але сидiти в курному кабiнетi в таку погоду взагалi не хотiлося. З iнтонацii керiвника було зрозумiло, що вiн не дуже задоволений таким розвитком подiй, але наполягати на присутностi своеi пiдлеглоi на робочому мiсцi не став. Пiсля розмови з шефом Дарина залiзла назад пiд ковдру. Муська, природно, тут як тут. Вона занурилася в дрiмоту, але заснути не виходило через кiлькiсть думок, якi вже прокинулися i волали до дiй. Стрiлка лiниво переповзла на позначку 10:00. Телефонувати продавцевi було ще рано, але чекати Дарина вже не могла. Їй не терпiлося отримати iнформацiю вiд Родiона.
– Вiтаю, – привiталася Дарина, коли почула в слухавку вже знайомий голос молодого чоловiка. – Я вчора телефонувала з приводу книги, пам'ятаете?
– Так, вiтаю. Я дiзнався про наявнiсть, вам пощастило «Історiю третього рейху» ще не продали, так що у вас е можливiсть ii придбати.
– Вiдмiнно, – зрадiла дiвчина, – як я можу ii забрати? І назвiть вартiсть, будь ласка.
– «Історiя третього рейху» це рiдкiсне видання, рiк випуску 1952.Вийшла книга обмеженим тиражем, вартiсть такоi книги триста доларiв, – невпевнено вiдповiв хлопець.
– Хм, а чи не за дорого для книги? – на всякий випадок запитала Дарина. Вона пошкодувала, що не поцiкавилася у свого друга Максима, який спецiалiзуеться на перiодi Великоi Вiтчизняноi вiйни, скiльки може коштувати таке видання.
– Ну, взагалi-то я можу вiддати вам ii зi знижкою, наприклад, за двiстi вiсiмдесят доларiв, – швидко погодився продавець.
Дарина, про себе, похвалила свою кмiтливiсть i пiдтвердила про готовнiсть придбати «Історiю третього рейху» за двiстi вiсiмдесят доларiв. Їй необхiдно було виглядати природно. Працюючи з аукцiонними домами вона знала, що такого роду товар завжди оскаржуеться в цiнi. Дарина ризикувала втратити продавця, торгуючись за знижку, але iй було потрiбно перевiрити рiвень знань хлопця в аукцiоннiй справi.
Дарина домовилася з Родiоном про зустрiч в парку Тараса Шевченка, бiля пам'ятника через годину. Пiсля закiнчення розмови з продавцем вона зателефонувала Валерii. На шляху до автомобiля Дарина детально розповiла про свое просування в розслiдуваннi. Про те, як шукала товар в Інтернетi, як знайшла оголошення з книгами з перелiку Макаровоi. Розповiла, як зателефонувала i домовилася про зустрiч. Лера не мала часу довго сварити недосвiдчену напарницю, тiльки попросила, щоб наступного разу Дарина спочатку дiлилася планами з нею, а вже потiм, пiд чiтким наглядом i з дозволу керiвництва починала дiяти. Ще Лера м'яко натякнула, що функцiя Дарини проводити консультацii в ходi розслiдування, хоча i похвалила ii за вiдмiнну роботу. Наостанок попросила не вступати самiй в перемовини з продавцем, а дочекатися ii.
Годину потому Дарина вже знаходилася бiля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченко. Через дощову погоду парк виглядав безлюдним, рiдкiснi перехожi бiгли по мокрих плитках, прикриваючись парасольками. Дарина нервувала, тому що приiхала ранiше нiж Лера. Їi лякало, що продавець може прийти ранiше слiдчого. Через хвилин двадцять очiкування, вона повернулася на свое iм'я. Лера, закутуючись в плащ, бурчала про те, що невже не можна було призначити зустрiч де-небудь в сухому мiсцi. Дарина розсмiялася.
– Нiчого смiшного не бачу, – огризнулася слiдчий.
– Хтось встав не з тiеi ноги? – весело запитала Дарина.
– Нi, я просто не люблю таку погоду, – вже спокiйнiше вiдповiла Лера. – Ну, i де наш продавець?
– Чекаю. Сподiваюся, вiн не злякаеться, – з надiею в голосi вiдповiла Дарина.
Родiон запiзнювався. Минуло сорок хвилин пiсля призначеного часу, коли до дiвчат пiдiйшов невисокого зросту хлопець рокiв вiсiмнадцяти. Зовнi вiн виглядав солiдно. Класичного покрою брюки, потерте, але чисте темно-сине пальто, бiла сорочка, начищенi туфлi. В руках портфель, як у мiнiстра. Єдине, що видiлялося з усього дiлового ансамблю – це зелена, величезних розмiрiв, парасолька. Швидше вона пiдходила для походiв на пляж, нiж для прогулянок пiд дощем.
– Привiт, серед вас е Дарина? – звернувся вiн до дiвчат.
– Так, – поспiшила вiдповiсти Дарина, – це я.
– Дуже приемно. Я принiс вам те, що ви просили.
Хлопець незграбно вiдкрив портфель i витягнув звiдти значних розмiрiв книгу. Вiн обережно передав ii Даринi.
– А вам не шкода прямо пiд дощем продавати такий раритет? – втрутилася Лера. – Пропоную пройтися до перехрестя, там е затишне кафе.
Хлопець помiтно напружився.
– Я не придбаю товар, поки його не перевiрю. А пiд дощем це проблематично. Не хочеться псувати предмет колекцiонування, – швидко пояснила Дарина.
Хлопець схвально захитав головою, сховав книгу i слухняно пiшов за Лерою, яка досить швидко попрямувала убiк перехрестя.
Невелике, але затишне кафе виявилося майже порожнiм, тiльки парочка студентiв про щось сперечалися в самому кутку крихiтноi зали. Новоприбулi вiдвiдувачi розмiстилися за столиком. Сонна офiцiантка знехотя пiдiйшла прийняти замовлення.
– Нам три кави, будь ласка, i рахунок, – вiдрубала Лера.
Дарина хотiла додати, що iй з молоком, але офiцiантка пiшла геть в одну мить.
– Отже, молодий чоловiче, пропоную познайомитися. Дарину ви вже знаете, а мое iм’я Валерiя, – м'яко, але якось дуже напористо почала Лера.
– Дуже приемно, – перелякано вiдповiв хлопець, – а мое iм’я Родiон.
– Дуже рiдкiсне iм'я, – помiтила Лера.
Хлопець знизав плечима. Молодий пiдприемець помiтно нервував. Його голос став вище, а долонi залишали вологi вiдбитки на гладкiй поверхнi столу.
– Менi здаеться, я вас зараз засмучу, – продовжила Лера, – ми не справжнi покупцi. Я слiдчий, а вона консультант в однiй неприемнiй справi.
Родiон позеленiв. Вiн явно не очiкував такого повороту подiй. Тепер до його хвилювання додалося тремтiння в голосi. Хлопець спробував щось запитати, але вийшло невиразно i пискляво. Навiть Дарина занервувала. Вона не знала, чого можна очiкувати вiд слiдчого при виконаннi.
– Та не переживайте ви так, – заспокоiла Лера хлопця. – Ми тiльки хочемо отримати iнформацiю. Обiцяю, вам i вашому бiзнесу нiчого не загрожуе.
Дарина скоса подивилася на свою напарницю. Вона вiдчувала, що люб'язний тон – це пастка.
Хлопець злегка розслабився. Принесли каву. Аромат гарячого напою трохи розсiяв напруженiсть в повiтрi.
– Отже, Родiон, – почала свiй допит Лера. – Розкажiть нам, звiдки у вас книга «Історiя третього рейху»?
– Вiд бабусi, – трохи вагаючись, вiдповiв хлопець.
– Вiд якоi бабусi? – поцiкавилася Лера.
– Вiд моеi бабусi, – вiдповiв молодий чоловiк.
– І яке iм’я у вашоi бабусi? – продовжувала допитувати слiдчий. – Але перш, нiж ви вiдповiсте, пам'ятайте, перевiрити родиннi зв'язки менi не важко, а за неправдиву iнформацiю можна потрапити до в'язницi.
