скачать книгу бесплатно
– Я, мабуть, чогось не розумiю, – почав мiркувати полковник. – Як тодi пояснити що наша рука лiва, а у трупа дiвчини вiдiрвана права?
– Розумiю твое замiшання, але я зараз все поясню. Що стосуеться правоi руки – це моя помилка, яку я допустив через неуважнiсть. Менi слiд було ретельнiше вивчити неправильно зрощенi кiстки. При найближчому розглядi можна зрозумiти, що суглоб на лiктi розташований в iншу сторону, нiж у звичайноi людини, а кiстка перекручена, що швидше вроджений дефект, нiж придбаний за життя. З усього вище сказаного випливае: у дiвчини кiстки правоi руки iдентичнi кiсткам лiвоi, але вона нею користувалася як правою. Можливо, звички з дитинства.
Св’ятопятов стиснув губи. Вiн нiчого не зрозумiв з розказаного йому Дмитром Родимовичем, але зiзнаватися своему друговi не наважився. Головне, вони знайшли тiло для своеi руки. Тепер розслiдування вийде на новий рiвень.
– Чесно кажучи, я трохи шокований такими фактами, але це величезний стрибок в розслiдуваннi. Що ж, Дмитро Родимович, змушений визнати ваш блискучий розум! – з радiсними нотками мовив Св’ятопятов.
Вони обидва розсмiялися. Настрiй полковника вiдразу покращився.
– Тодi, тепер ми будемо працювати спiльно з iншим вiддiленням, або взагалi передамо справу iм, – пiдсумував Св’ятопятов. – Необхiдно повiдомити про твое вiдкриття Валерii Анатолiiвнi.
– Тодi залишаю тебе, Олександре Миколайовичу, наодинцi, щоб ти мiг продумати подальший план дiй, а сам iду роботу працювати, – судмедексперт весело вклонився i, пританцьовуючи, вийшов з кабiнету.
Пiсля того, як Полекно залишив Св’ятопятова, полковник закурив цигарку. Вiн зателефонував спiвробiтникам, якi вели розслiдування по «вiдiрванiй руцi», повiдомив слiдчу про вiдкриття Дмитра Родимовича, а також зв'язався з вiддiленням, де було заведено справу вбитоi дiвчини. Св’ятопятов домовився про спiвпрацю. Там вже у всю монiторились дзвiнки, якi надходили до лiкарень i моргiв у зв'язку з загубленням людей. Минуло бiльше двох дiб, тепер за законом родичi могли звернутися в правоохороннi органи для пошуку зниклих. Також були задiянi регiональнi вiддiлення, тому що по Киеву жодне iз звернень не вiдповiдало опису загиблоi.
– Невже нiхто ii не шукае? – здивувався Св’ятопятов, який прибув до начальника вiддiлення, де мало вiдбуватися спiльне розслiдування. – Припустимо, вона сирота, але у неi ж були друзi i робота.
– Хто ii знае, – вiдповiв його колега, – на роботi у вiдпустцi, а друзiв справжнiх немае. Ось тобi i вся iсторiя.
– Якась сумна iсторiя, – вiдповiв Св’ятопятов.
– У трупiв не бувае веселих iсторiй, – пожартував начальник вiддiлення i сам же розреготався.
Св’ятопятов скривився, подякував за вiдкриту спiвпрацю, попросив тримати його в курсi i виiхав назад в своi робочi пенати. Поки полковник iхав до вiддiлення, йому зателефонувала донька, яка дуже суворо наказала iхати до неi на роботу. Дарина вимовила це з такою iнтонацiею, нiби ii взяли в заручники. Св’ятопятов рiзко повернув на заборонений знак i, на максимальнiй швидкостi, помчав убiк офiсу Дарини.
За кiлька годин до цього, ранок вiвторка у Дарини почався слиняво. Дiвчину розбудив шорсткий язик, який старанно облизував ii щоку. Вона вiдкрила очi i посмiхнулася. Над нею схилилася блакитноока волохата морда. Дарина почухала свого спiвмешканця за вушком, чмокнула в нiс i почала збиратися на роботу. Їй довелося ще зробити вилазку в найближчий магазин за котячою iжею, а головне, туалетним приладдям. Дарина дуже хвилювалася за те, щоб ii волохатий друг не наробив «мiн» по квартирi. Але Муська тримався до останнього. Не встигла Дарина насипати в котячий туалет пiску, як той вiдразу туди залiз i зробив всi своi маленькi i великi справи. Господиня щиро зрадiла такому щастю. На знак подяки за терпiння навалила iжi з горою в миску з намальованими рибками. Дарина ще раз почухала кота за вушком, зiбралася i поiхала на роботу.
Тут, як завжди, на неi чекав запорошений кабiнет, завалений купою рiзноi непотрiбноi макулатури. Бiльшу частину простору займав антикварiатний стiл з припаркованим до нього громiздким комп'ютерним крiслом. Єдиним сучасним предметом в кабiнетi був комп'ютер. Дарина вiдкрила вiкно з метою випроводити застояний пил, пiсля чого сiла у крiсло. Тiльки зараз вона звернула увагу, що на столi лежить незнайома для неi папка. З вечора вона нiчого не залишала. Їi хтось принiс, можливо, керiвник. А якщо це справа рук Венiамiна Тихоновича, тодi вiн знае про ii запiзнення.
– От, млiн, – тихенько промовила Дарина.
– Млинця б не було, якби ви, Дарина Олександрiвна, приходили вчасно на роботу.
Дарина розвернулася на крiслi. За спиною стояв ii суворий сорокарiчний керiвник, який був зовсiм не в дусi.
– Вибачте, Венiамiн Тихонович, я потрапила у великий затор, бiльше цього не трапиться, – щиро попросила вибачення Дарина.
– Ви менi не розповiдайте про останнiй раз, чув вже. Врахуйте, я закриваю очi на вашу не пунктуальнiсть тiльки тому, що ви цiнний працiвник. Але мое терпiння навiть до коштовного працiвника може вичерпатися.
Дарина нiчого не вiдповiла, тiльки зробила мученицький вираз обличчя.
– У вас на столi я залишив завдання, яке необхiдно зробити в першу чергу. Менi вже телефонували два рази з цього приводу, – суворо виголосив Венiамiн Тихонович.
– Так тiльки ж десята ранку, – здивувалася Дарина.
– Ось наступного разу ви i поясните, що тiльки десять ранку. Слiдча вiддала конверт ще вчора секретарю, але Нiна забула передати менi, – стримуючи емоцii, вимовив Венiамiн Тихонович, пiсля чого пiшов.
Дарина взяла папку в руки. Усерединi вона знайшла супровiдний лист. За завданням було потрiбно провести оцiнку персня, який проходив по кримiнальнiй справi. Дарина вийняла фотографii. Вiд побаченого, вона мало не втратила свiдомiсть. У неi все попливло перед очима, пальцi рук онiмiли, по тiлу пробiг холодок. Дарина не вперше проводить оцiнку антикварiату для правоохоронних органiв, але останнiм часом занадто багато збiгiв. Усерединi конверта лежав знiмок вiдiрваноi руки, тiеi самоi, про яку вона дiзналася з новин. Було потрiбно вивчити i оцiнити золотий перстень, який красувався на великому пальцi. Їi збентежило ще й те, що вона бачила цю прикрасу вчора серед надiсланих на оцiнку лотiв. Дарина почала активно перебирати всi вiдiбранi напередоднi фотографii.
– Так! Ось вона! – урочисто вимовила дiвчина сама до себе.
На одному зi знiмкiв, якi Дарина зазначила ранiше, як цiкавi, було зображення того самого перстня. Дiвчина набрала по мобiльному телефону свого керiвника, щоб поцiкавитися, де саме прикраса. Венiамiн Тихонович запропонував звернутися до секретаря, нагадавши, що це доказ, тому вивчати прикрасу варто вкрай обережно.
Вже через кiлька хвилин Дарина сидiла в тканих рукавицях з лупою в руках. Перед нею на бiлiй тканинi лежав той самий перстень, який було знято з пальця трупа i та сама фотографiя прикраси, яка прийшла по каталогу на оцiнку. Сумнiвiв не було – на знiмку i перед нею один i той самий предмет.
Перстень виглядав масивним. Камiнь переливався вiд яскраво-червоного до криваво-бордового, а коли на нього потрапив промiнчик весняного сонця, то вiн начебто розпалився зсередини, але миттево згас. Дарина подивилася крiзь велике овальне камiння на свiтло. Там всерединi, серед розсiяних граней, спостерiгалося безлiч темних вкраплень.
– Ага, – позначила себе Дарина, – камiнь натуральний, але не чистий, хоча досить великий.
Прикинувши на око, вона оцiнила його розмiри – пiвтора сантиметра на сантиметр. Золото без сумнiвiв високоi проби, швидше за все з домiшками мiдi, але як би Дарина не намагалася розглянути прикрасу, гравiювань проби вона так i не знайшла.
Якщо дослiдити хронiку маркування золотих виробiв, то можна знайти нотатки позначення пробами десь з 1300 року в Англii, а ще ранiше в Нiмеччинi. Це могло свiдчити про те, що перстень: або дуже якiсна пiдробка пiд стародавню прикрасу, або дуже цiнний предмет з багатовiковою iсторiею. А якщо взагалi цей ювелiрний вирiб було створено до нашоi ери? Фантазiя Дарини розiгралася. Їй дуже хотiлося, щоб цей аукцiонний лот виявився цiнним. Цiннiшим нiж другосортнi вази, монети або картини, якими заваленi всi полицi в сховищi.
Вона покрутила прикрасу i знову взяла лупу. Тепер свою увагу Дарина звернула на окантовку навколо дорогоцiнного каменю. Оправа складалася з сотнi найтонших ниток, переплетених в один вiзерунок. Робота виконана дуже тонко i ретельно. Навiть при сучасних технологiях такого ефекту досягти дуже складно, не кажучи вже про середнi вiки, а можливо, навiть бiльш раннiй перiод. Складалося враження, нiби кожну ниточку спочатку виплавили окремо, а потiм переплели у вiзерунок. Вони не були вирiзанi або злитi разом, вони виглядали як волосся, заплетене в зачiску. Тiльки з волоссям зрозумiлiше, воно створено природою. А тут цiлий вiзерунок тонких ниток, що походить iз гладкоi оправи, утворюючи неймовiрний рельеф навколо каменя значних розмiрiв. Ще одна деталь на прикрасi яку Дарина залишила наостанок, це напис на внутрiшнiй сторонi. Звичайне вибите гравiрування, трохи навiть грубо в порiвняннi з витонченою красою всього виробу.
«Sanguinem Corvus», – прочитала неголосно Дарина. – Хм, цiкаво.
Пiсля ретельного вивчення прикраси, вона припустила, що напис i перстень були зробленi рiзними майстрами. Ювелiрна прикраса виглядала витонченою, незважаючи на своi розмiри. Вона викликала захоплення, а ось напис, навпаки, був зроблений дуже шорстко. Дарина не могла згадати, в якiй краiнi так маркували свою власнiсть.
Для початку вона вирiшила перевести гравiювання. Дарина ввела в он-лайн перекладач два слова «Sanguinem Corvus». Один визначив англiйську мову, тому залишив без варiантiв перекладу, а iнший запропонував переклад з латинi, що означало «Кров ворона». Ставало дедалi цiкавiше. Проби немае, рiк визначити неможливо, стан прикраси iдеальний: нi подряпин, нi скобiв. І бонусом ще загадковий напис на латинi «Кров ворона». Якщо переклад саме такий, тодi це, швидше за все, назва персня. Але на прикрасах таких шорстких гравiювань з назвами нiколи не робили. Несподiвана рiдкiсть. Тому повертаемося в самий початок: або це дуже якiсна пiдробка пiд старовинну прикрасу, або досить цiнний предмет з багатовiковою iсторiею.
Дарина вiдкинулася в крiслi. Вона вирiшила вивчити електроннi документи, якi прийшли за ii запитом для вiдiбраного напередоднi знiмка з перснем. Там крiм прiзвища i року народження нiчого не знайшлося. «Макарова М.П. Тисяча дев'ятсот сорок другий р. н. (Покiйна)» i жирними лiтерами позначка знизу: «Обов'язкова експертиза лота». Такий запит означае, що перстень заповiдали або просто передали комусь вiд померлоi родички або подруги. І, якщо ця прикраса виявиться цiнною, то хтось стане дуже багатим. Тiльки ось хто? Даних заявника в листi не було.
– Дивно, – промовила Дарина. – Ким же воно тодi було вiдправлено на оцiнку i як потрапило на руку вбитоi?
– Вбитоi? – почула вона голос за спиною.
Дарина рiзко розвернулася, трохи не впавши з крiсла. У дверному отворi стояв ii друг i колега Максим.
– Ой, Максим, привiт. Це я сама iз собою розмовляю.
– Цiкаво, в твоему вiцi роздвоення особистостi? – весело запитав хлопець. – Чим займаешся?
– Та ось вивчаю доказ, – Дарина вказала на перстень.
– Ух ти, як цiкаво. І як справи у вивченнi?
– Та, особливо, нiяк. Описiв до неi немае, власником прикраси була лiтня жiнка Макарова М.П.,??яка померла. Хто така була Макарова i де жила незрозумiло. А перстень знайшли на руцi молодоi особи. Поле вiдправника в заявцi на оцiнку прикраси не заповнено. Проби немае, робота явно ручна, дуже тонка, зроблена майстерно. Рубiн справжнiй, величезний. Золото червоне, всерединi оправи напис на латинi «Кров ворона». Ранiше менi такi прикраси не траплялися. Роблю висновки з усього перерахованого вище. Або цей лот стане найдорожчим за всю iсторiю нашого аукцiонного дому, або це простий перстень, який можна буде здати всього лише як лом.
– Мда, сумно буде, якщо виявиться, що ця прикраса вийде за вартiстю брухту, а не як предмет колекцiонування, – замрiйливо вимовив Максим. – До речi, у мене родич працюе в правоохоронних органах. Я можу умовити його допомогти тобi в пошуку цiеi Макаровоi М.П… Якщо вона iснувала, то обов'язково е офiцiйнi записи ii мiсця прописки. За ними можна буде опитати сусiдiв i таким чином знайти родичiв, а також розкрити загадку персня. Хто i коли вiдправив його нам на оцiнку.
– Точно! – закричала Дарина. – Я можу провести власне розслiдування! Дiзнатися, ким була Макарова М.П., чи були у неi родичi. Можливо, убита дiвчина ii онучка або донька.
– Ти почекай, – заспокоiв ii Максим, – менi ще необхiдно поговорити з родичем.
– Та не треба тобi нi з ким говорити, – радiла Дарина. – У мене тато полковник полiцii. Я його попрошу запросити мене як фахiвця з антикварiату для участi в розслiдуваннi.
Максим трохи засмутився через свою непотрiбнiсть. Наостанок вiн запропонував пошукати iнформацiю по своiх записах перiоду Великоi Вiтчизняноi вiйни.
Дарина на радощах чмокнула свого друга в щоку. Максим почервонiв i пiшов з кабiнету, а вона негайно набрала номер телефону батька.
– Татусю, – майже iстерично вимовила Дарина. – Ти менi потрiбен дуже-дуже зараз на моiй роботi. Будь ласка, приiжджай без питань. Цiлую до зустрiчi.
На останньому «цiлую» Дарина вже прибрала телефон вiд вуха i натиснула скидання. Вона знала, що пiсля такоi розмови батьковi нiчого не залишиться, як прибiгти до безцiнноi доньки. Вона не любила манiпулювати улюбленим родичем, але iнодi обставини брали верх над ii чеснiстю.
Олександр Миколайович приiхав дуже швидко. Вiн захеканий, весь розпашiлий вбiг до кабiнету Дарини, за ним поспiшав Венiамiн Тихонович. Керiвник тримався стримано, але його хвилювання видавали вуха, якi стали яскраво червоного кольору.
– Що трапилось? – закричав Св’ятопятов.
– Ой, татусю! Пробач, будь ласка. Я тебе налякала? – невинно, по-дитячому вiдповiла Дарина. – Тут просто таке. Іди сюди, сiдай, я тобi покажу.
Дарина обережно провела батька по кабiнету i посадила в свое робоче крiсло. Олександр Миколайович глибоко дихав i тримався за серце. Дарина не придiлила уваги своему керiвнику, тому той тихенько пiшов.
– Тато, вибач, ти добре себе почуваеш? – ласкаво поцiкавилася Дарина.
– Як сказати. Я так швидко вiд автiвки до дверей вже давно не бiгав. До того ж ти змусила мене порушити кiлька правил дорожнього руху, а я, мiж iншим, представник закону. І взагалi, бiльше так нiколи не роби! Я думав з тобою щось трапилося!
– Вибач, ну будь ласка, – вибачилась Дарина.
– Гаразд, розповiдай, яка справа у тебе до мене.
Дарина присiла на край столу, витягнула перстень з конверта i почала розповiдати.
– Звiдки вiн у тебе? – здивувався Св’ятопятов.
– З вiддiлення надiслали на оцiнку, – пояснила Дарина. – Менi здаеться, я знайшла власника. Цей перстень прийшов до нас в перелiку лотiв, вiн рахувався за однiею бабусею, яка пiшла з цього свiту, Макаровою М.П… Ось, дивись на екран. Однак знайдено прикрасу на руцi молодоi особи. Я припускаю, що вбита дiвчина мае пряме вiдношення до Макаровоi М.П… Можливо донька, онучка або просто знайома. Знайдемо, хто така Макарова, знайдемо данi на власницю руки.
Дарина закiнчила свiй короткий монолог i благально подивилася на батька.
Той насупився, трохи подумав, потiм вимовив:
– Це хороша робота, ми спробуемо знайти родичiв цiеi Макаровоi. Шкода, що вона пiшла в iнший свiт. А що сама прикраса? Мае цiннiсть?
– Все надзвичайно загадково! – вигукнула Дарина. – Я не можу вiдповiсти точно про ii вартiсть, тому що не можу визначити вiк виробу. Менi потрiбно трохи часу для вивчення перстню. Я мрiю, щоб прикраса стала коштовним лотом на нашому аукцiонi.
– З приводу лота, не поспiшай. Це все ж таки доказ, – суворо вiдповiв Св’ятопятов. – А ось що стосуеться iнформацii, яку ти змогла знайти, то вона дiйсно дуже цiнна. Тепер у нас з'явилася важлива зачiпка. Завдяки Макаровiй ми зможемо просунутися в розслiдуваннi вперед, я сподiваюся. Розумниця, перешли менi висновки по електроннiй поштi, вiддам все слiдчiй.
Св’ятопятов вже мав намiр пiдвестися, але Дарина рiзко схопила його за руку. Полковник не втримався i плюхнувся назад у крiсло.
– Татко, будь ласка, можна я допоможу в цьому розслiдуваннi, – знову благально попросила Дарина.
– Не зрозумiв, – здивувався Св’ятопятов.
– Я дуже хочу дiзнатися iсторiю цiеi прикраси. Я ж iсторик, а тут загадка на загадцi. І вбивство i померла Макарова i сама прикраса дуже незвичайна. Будь ласка, будь ласка, будь ласка…
– Так хто ж тобi заважае? Займайся. Он у тебе Інтернет i книжки рiзнi,– спокiйно вiдповiв полковник. – Вивчай собi на здоров'я.
– Нi ти не зрозумiв. Я хочу брати участь у розслiдуваннi. Я хочу мати доступ до цiеi прикраси i отримувати iнформацiю по ходу слiдства.
Св’ятопятов зi скрипом розсмiявся. Це було бiльше схоже на кашель, нiж на виплеск позитивних емоцiй.
– Дариночка, при всiй моiй любовi до тебе, я не можу дозволити вести цю справу разом з квалiфiкованими спiвробiтниками правоохоронних органiв. Це небезпечно i… – полковник не закiнчив речення.
– Так, але я можу виступати в якостi консультанта з антикварноi речi, яка причетна до вбивства. А раптом це все через цей перстень?
Св’ятопятов замислився. Йому чомусь згадався таемничий гiсть, який приходив до вiддiлку, щоб впiзнати вiдiрвану руку. Так от значить, як вiн змiг визначити, кому належить вiдокремлена частина тiла. По персню!
– Добре, – твердо вiдповiв полковник. – Я завтра напишу офiцiйний запит твоему керiвнику про те, що ти запрошена консультантом в розслiдуваннi у справi вбитоi дiвчини.
– Сьогоднi! – радiсно вигукнула Дарина.
– Що сьогоднi? – не зрозумiв полковник.
– Сьогоднi напишеш запит моему керiвнику, що я офiцiйно стаю консультантом в справi вбитоi дiвчини.
Св’ятопятов глибоко зiтхнув.
– Добре, сьогоднi.
– Так! Я знала! – вигукнула Дарина i мiцно поцiлувала батька в щоку.
Полковник ще раз зiтхнув i поiхав писати офiцiйного листа.
Дарина не могла повiрити, що iй вдалося вмовити батька. Вона сподiвалася, ii знання в областi антикварiату зможуть допомогти в розслiдуваннi. Дарина ще довго сидiла в Інтернетi в пошуках вiдповiдей на своi питання. Можливо, перстень не принесе багатство аукцiонному дому, але щось в ньому е таемниче, навiть мiстичне. Дарина поклала опис завдання i прикрасу в конверт. Потiм набрала в Інтернет пошуку: «перстень кров ворона». Перше, що випало на сторiнцi, це книга «Кров ворона». Далi статтi про воронiв i знову книга, книга, книга. Дарина ще трохи пограла словами, але ii спроби нi до чого результативного не привели.
Вже стемнiло, коли вона вибралася зi свого офiсу на вулицю. Пахло весною. Прогрiте повiтря ще огортало своiм оксамитом, хоча вже вiдчувався наступ прохолодноi ночi. Мiсто жило своiм життям. Яскравi вогнi кафе вабили приеднатися до хмiльного хороводу теплого вечора. Але, незважаючи на численнi смс i дзвiнки друзiв, Дарина просто хотiла трохи постояти на мiсцi, а потiм сiсти в автомобiль i поiхати додому до свого нового спiвмешканця. Тим бiльше, доказ довелося взяти iз собою, тому що особистого сейфа у Дарини в кабiнетi не було, а секретар давно пiшла. Але, насправдi, iй просто не хотiлося розлучатися з перснем. На секунду Дарина побажала, щоб це прикраса виявилася простою дрiбничкою, яку потiм вона зможе випросити у свого батька. Їi навiть не збентежило те, що ще кiлька днiв тому перстень прикрашав великий палець особи, яка залишила цей свiт. Дарина мiцнiше притиснула конверт до себе i попрямувала до автомобiля.
Через двадцять хвилин вона вже вiдкривала дверi своеi квартири, де ii сонно зустрiчав маленький пухнастик. Муська позiхнувши, пiдбiг муркотiти до господинi.
– Ти мiй нiжний звiр, – погладила Дарина свого вихованця. – Скучив? Я теж скучила. Зараз буду тебе годувати.
Дарина зняла пальто, кинула торбину на тумбочку, а поруч поклала конверт. Вимила руки i вiдразу попрямувала на кухню. Насамперед погодувала вихованця, а пiсля зазирнула в холодильник.
– Ось так, Муська, твоеi iжi завались, а у мене миша повiсилася, – прокоментувала Дарина вмiст порожнiх полиць. – Переходжу на котячий корм.
Муська начебто зрозумiв, про що сказала його господиня, тому вiдiрвав мордочку вiд миски i невдоволено нявкнув.
– Гаразд-гаразд, зараз що-небудь замовлю.
Дарина, недовго вагаючись, набрала телефон своеi улюбленоi закусочноi. Вона замовила пiцу асортi.
– Ех, Муська, будемо з тобою товстiти. Муська!
Поки Дарина спiлкувалася з оператором закусочноi, вихованець закiнчив трапезу i вирiшив зайняти себе корисною справою. Дарина застала свого улюбленця, коли той, забравшись на тумбочку, стягнув конверт з доказом i вже до половини його розлущив.
– Муська! – повторила вона. – Ти що робиш?! Фу! Зупинись!
Вона намагалася витягнути залишки вмiсту конверта з чiпких лап свого домашнього вихованця. Вийшло це не вiдразу, тому вiд фотографiй i супровiдного листа залишилися тiльки шмаття.
