скачать книгу бесплатно
Дiти дарували йому велику радiсть. Доки Паула вiдновлювалась у лiкарнi пiсля народження Амоса, вiн був удома з Геулою. «Я сподiваюся, що Амос буде на ii рiвнi», – писав вiн. Багато рокiв по тому Бен-Гурiон запевняв, що вiддае перевагу хлопчикам, але, коли дiти були маленькi, вiн як батько пишався обома. Інодi вiн також ходив до бiблiотеки Британського музею. Його картка читача мiстила двi книги з iсторii Лiванських друзiв, одна з них французькою, а також твори з iсторii Схiдноi та Англiйськоi церков.[478 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 7 вересня 1920 року, наведений у Erez 1972, p. 17; промова Бен-Гурiона на прес-конференцii вiд 27 липня 1946 року, взята з Ben-Gurion 1993a, p. 91; лист Бен-Гурiона до батька вiд 5 жовтня1920 року, наведений у Erez 1972, p. 24; Лист Бен-Гурiона до Рахель Янаiт Бен-Цвi вiд 9 жовтня 1910 року, наведений у Erez 1972, p. 26; лист Бен-Гурiона до Шломо Капланскi вiд 24 квiтня 1923 року, наведений у Erez 1972, p. 125; картка читача, BGA, загальна хронологiчна документацiя 1921–1922 рокiв.]
Однак часто вiн занепадав духом: Англiя була холодною та одноманiтною. Довгi години в кабiнетi здавалися тюремним ув’язненням. Невтiшнi листи з Палестини, напевно, ще бiльше посилили його почуття невдахи, як i звiстка про те, що Жаботинський отримав 10 тис. фунтiв стерлiнгiв вiд заможного еврея, на iм’я Альфред Монд, барона Мелчетта. «Петля затягуеться, – писав до нього Кацнельсон. – А ми, зi свого боку, на межi розорення». Грошi барона Мелчетта були призначенi на потреби оборони. Тим часом Бен-Гурiон намагався продати «шекелi» евреям Великоi Британii, що давало б iм право голосу на виборах до Сiонiстського конгресу. Але цього разу йому пощастило значно менше, нiж багато рокiв тому, коли Бен-Гурiон хотiв зробити те саме зi своiми однокласниками у Польщi.[479 - Лист Бен-Гурiона до Рахель Янаiт та Іцхака Бен-Цвi вiд 21 сiчня 1921 року, BGA; лист Бен-Гурiона до Рахель Янаiт вiд 9 жовтня 1920 року, наведений у Erez 1972, p. 26; лист Берла Кацнельсона до Бен-Гурiона вiд 2 жовтня та 22 листопада 1920 року, BGA; лист Моше Шеркота до Бен-Гурiона вiд 1 червня 1921 року, наведений у Sharett 2003, p. 190; Teveth 1980, p. 119.]
Врештi-решт вiн вирiшив, що зоставатися в Лондонi довше немае сенсу. На початку квiтня 1921 року Бен-Гурiон вiдправив Паулу та дiтей до свого батькiвського дому в Плоньську. Вiн приеднався до них три тижнi по тому; а поки що впорядковував справи своеi партii.[480 - Dinur 1954–1964, 2, 1, pp. 128ff., 148; листи Моше Шертока до Бен-Гурiона вiд 1 червня та 24 липня 1921 року, наведенi у Sharett 2003, p. 190, 274; лист Рiвки Хоз до Елiяху Голомба вiд 25 липня 1921 року, наведений у Sharett 2003, p. 276.]
* * *
Розрух, спричинений вiйною, був помiтний у Польщi скрiзь, особливо на сходi та пiвднi. Багато мiст згорiло. Сотнi тисяч бiженцiв досi не повернулися до нормального життя. Частиною з них були евреi. Багато хто вижив завдяки допомозi Спiльного Комiтету розподiлу (у народi вiдомого просто як «Спiльний»), органiзацii еврейського соцiального забезпечення, що базувалася у Нью-Йорку.[481 - Tomaszewski 2001, p. 421.] Одним iз членiв першоi медичноi групи, яку «Спiльний» спрямував до Схiдноi Європи пiсля вiйни, був доктор Шмуель Фукс; його мiсiею було пiклуватися про зуби польських евреiв. Вiн створив вiсiм нових клiнiк, роздав 21 576 зубних щiток та понад 25 тис. одиниць зубноi пасти, виготовленоi за власною спецiальною формулою. Робота привела його до багатьох еврейських спiльнот, серед яких був i Плоньськ.[482 - Заключна доповiдь вiд 1сiчня 1922 року, JDC Archive, AR 1921/1932, досье 130.] Фукс вiрив у майбутне еврейського життя у дiаспорi та приiхав до Польщi, щоб допомогти евреям реабiлiтуватися там; Бен-Гурiон приiхав шукати «необхiдний матерiал для наших трудових потреб у Палестинi», маючи на увазi iммiгрантiв, як вiн писав.[483 - Лист Бен-Гурiона до Залмана Рубашова вiд 14 грудня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 92.] Мабуть, вони розминулися один з одним; схоже, Фукс прибув до Польщi за кiлька тижнiв пiсля того, як Бен-Гурiон звiдти поiхав.
Сiмейний вiзит до Плоньська перетворився на кошмар. Сiм’я Грюна розмiстила свою американську гостю та ii дiтей у кiмнатi, де стеля була вкрита плiснявою. Господарi не опалювали примiщення, i вода була брудна. Обое дiтей захворiли. Бен-Гурiон зобразив проблему як взаемне непорозумiння. «Це була зустрiч двох свiтiв, трохи чужих один одному», – писав вiн, додаючи, що його сiм’я звикла до якостi води у Плоньську, але Паула не могла зрозумiти, як нормальнi люди п’ють «таку каламутну речовину». Паула була обурена звичками Грюнiв, тим, як вони розмовляли, iхнiми манерами за столом, «усiма тими деталями повсякденного життя, якi нiбито не мають нiякоi цiнностi та iнтересу», як сказав Бен-Гурiон, «але насправдi регулюють стосунки мiж людьми». Паула вважала, що вони ii зневажають i намагаються принизити. Вона була нещасна. Бен-Гурiон намагався зблизити обидвi сторони, але марно. Одного разу вiн покинув ii у Плоньську та повернувся до Палестини.[484 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 6 червня 1921 року та 23 березня 1922 року, наведенi у Erez 1972, pp. 66, 97.]
* * *
Вирiшальним моментом став заголовок у «Га-Цефiра» 3 травня 1921 року: «Деталi заворушень у Яффi». Газета спиралася у цьому повiдомленнi на офiцiйнi заяви верховного комiсара, згiдно з якими було вбито 30 евреiв i близько 10 арабiв. У заявi Сiонiстськоi комiсii було сказано про 27 вбитих евреiв та 150 поранених. Згiдно з цими двома заявами газета надрукувала статтю з еврейськоi служби новин, зазначивши, що був знайдений вбитим вельмишановний автор Я. Х. Бреннер. Наступного дня «Га-Цефiра» все ж поставила пiд сумнiв факт смертi Бреннера, але це була правда. У момент смертi Бреннер редагував твори свого друга Йозефа Трумпельдора. У день убивства Шломо Цемах та Ізраiль Шохат мали намiр вiдвiдати його. Дорогою вони почули стрiлянину, i хтось порадив iм не iхати туди, де живе Бреннер, бо там убивають евреiв. Незадовго до смертi Бреннер написав про арабiв: «Мiж нами е ненависть, i вона повинна бути, i буде». Його тiло, понiвечене вбивцями, стало одним iз символiв сiонiстськоi боротьби.[485 - Hatzefirah, May 3, 4, 1921; Zemach 1983, p. 116.]
Головна атака арабiв цього дня була спрямована на символiчну цiль – гуртожиток iммiгрантiв у Яффi, яким керувала Сiонiстська комiсiя. Але заворушення швидко поширилися i на iншi мiсця. Десятки свiдкiв – евреi, араби та британцi – усi розповiли ту саму iсторiю. Арабськi чоловiки з палицями, ножами, мечами, а дехто i з пiстолетами, нападали на еврейських перехожих i вдиралися до еврейських будинкiв та магазинiв. Вони били й убивали iх, не жалiючи й дiтей. А деколи вони навiть вiдрубали жертвам черепи. Пiсля закiнчення нападу приходили арабськi жiнки й грабували. Багато свiдкiв розповiли, що i цього разу подушки та вбрання були розiрванi, а пiр’я викинуто на вулицi, описували картину, знайому з погромiв у Росiйськiй iмперii. Пiзнiше слiдча комiсiя назвала це «розгулом мародерства». Моше Шаретт написав: «Голокост почався стрiмко».[486 - Лист Моше Шертока до Геули та Єгуди Шертока вiд 7 травня 1921 року, наведений у Sharett 2003, p. 166; Segev 2000, p. 173ff.]
Такий смертельний удар сiонiстське поселення Палестини отримало вперше з моменту свого утворення. Вiн нiс до будинкiв переселенцiв розумiння, якi вони залежнi вiд еврейських громад за кордоном. Щоденна газета «Га-Арец» опублiкувала емоцiйний заклик до дiаспори: «Не лишайте нас наодинцi на передовiй! Не нехтуйте кров’ю ваших пiонерiв, яких ви послали попереду нацii. Ведiть до нас людей, ведiть своiх величних лiдерiв, щоб пiдсилити еврейську позицiю, посилити ii робочими руками, руками для оборони!» Це був голос не нацiонального авангарду, а швидше еврейськоi спiльноти, яка зазнала лиха. Нацiональна Рада, еврейська громада виконавчого органу Палестини, закликала евреiв свiту жертвувати бiльше грошей для евреiв Палестини, як це робили благочестивi евреi Палестини споконвiку.[487 - «Lefanim Ulahutz», Ha’aretz, May 9, 1921; «Lechol Beit Yisra’el», May 1921, Knesset Yisra’el 1949, p. 45.]
Верховний комiсар Герберт Семюель побоювався, що Палестина може перетворитися на другу Ірландiю. Вiн негайно заборонив в’iзд на ii територiю. Це ускладнило повернення Бен-Гурiон. Вiн залишив Плоньськ майже одразу, щойно прочитав про вбивство Бреннера, але до Палестини дiстався на три мiсяцi пiзнiше. Тим часом вiн взяв участь у засiданнi в Празi, а потiм повернувся до своеi дружини та родини у Плоньськ. Пiсля вбивства Бреннера його позицiя щодо сiонiзму стала ще рiшучiшою. «Ми маемо право на Палестину як нацiя, а не як меншина. Ми, а зовсiм не араби, маемо право тут жити. З морального погляду ми можемо i повиннi використовувати всi засоби, щоб зломити арабський супротив… Коли вони нападають на нас, ми маемо право захищатися i проливати кров, якщо потрiбно», – заявляв вiн. Бен-Гурiон вимагав, щоб лiдери сiонiстського руху створили у Палестинi велику органiзацiю самооборони, могутню i високодисциплiновану силу. Повертаючись, вiн вiдвiдав кiлька iталiйських мiст, зокрема Венецiю, Флоренцiю та Рим, де публiкував свою книжку про Палестину, перекладену iталiйською. Судно з iммiгрантами «Сицилiя», на якому повертався Бен-Гурiон, серед iншого перевозило i зброю, i вiн був вiдповiдальним за ii постачання до Палестини. «Ми зiйшли з корабля непомiтно i цiлком мирно», – написав вiн батьковi на початку серпня 1921 року. «Обличчя арабських морякiв, – додав вiн, – були, як завжди, незворушнi».[488 - Лист Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету сiонiстiв вiд 12 липня 1921 року, наведений у Yogev and Freundlich 1984, p. 283; лист Бен-Гурiона до батька вiд 5 серпня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 76; лист Моше Шертока до Елiяху Голомба вiд 19 травня 1971 року, наведений у Sharett 2003, p. 229.]
«Мiй злочин перед тобою такий великий»
«„Гiстадрут” був створений iз нуля», – казав Берл Репетур, який пiзнiше став одним iз головних посадових осiб профспiлки. Бен-Гурiон i один iз його колег у секретарiатi, що складався з трьох осiб, Давид Закай орендували невеликий арабський будинок недалеко вiд Меа Ше’арiм, на околицi територii, де мешкали харедi у Єрусалимi, i обладнали його кiлькома письмовими столами. Це було перше вiддiлення «Гiстадрута». Деякий час вони жили в однiй кiмнатi, i оскiльки там було лише одне лiжко, по черзi спали на ньому: одну нiч Бен-Гурiон, iншу – Закай. Потiм Бен-Гурiон переiхав до Єгiя Капаiм, одного з нових i досить дорогих кварталiв, збудованих у захiднiй частинi мiста. Його орендна плата – п’ять египетських фунтiв – становила вiд чвертi до третини його заробiтку, що був удвiчi вище нiж заробiтна плата типового еврейського робiтника.[489 - Берл Репетур, Цвi Лiберман, Вальтер Пройс, стенограми матерiали iнтерв’ю, BGA; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 3 квiтня 1922 року, BGA; лист Бен-Гурiона до батька вiд 28 березня 1922 року, наведений у Erez 1972, p. 97; Teveth 1980, p. 619, note 34.]
Бен-Гурiон дуже ретельно записував усi своi витрати. Як звичайно, вiн снiдав, обiдав i вечеряв на кухнi робiтникiв, якою керував «Гiстадрут». Хлiб, цукор, яйця, риба, какао, кава, мило, ремонт годинника, гас, догляд за взуттям. Вiн також витрачав грошi на газети, голiння, спiдню бiлизну, лотереi та сигарети. Розiграш фiгурував тiльки одного разу; сигарети були його регулярними витратами тодi.[490 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 11, 13, 15 та 16 лютого, 20 березня та 5 квiтня 1922 року, BGA.]
І книги. Вiн постiйно купував книги в Палестинi та за кордоном, набагато бiльше, нiж мiг коли-небудь прочитати. Це був один з основних пунктiв його щомiсячного бюджету. Переважна бiльшiсть iз них – це працi з iсторii та полiтологii, що мiстили деякi еврейськi дослiдження; бiльшiсть були iноземними мовами. Це була бiблiотека не книгоiда, а швидше колекцiонера з особливою слабкiстю до повних багатотомних колекцiй творiв. Вiн перерахував iх у березнi 1922 року – загалом 775 томiв, якi вiн розбив не за тематикою, а за мовою, якою вони були написанi: 219 – нiмецькою, 340 – англiйською, 13 – арабською, 29 – французькою, 140 – iвритом, 7 – латиною, 2 – грецькою, 7 – росiйською, 2 – турецькою та 15 словники рiзноманiтних мов.[491 - Кiлькiсть сягае 774 одиницi. Бен-Гурiон, можливо, прорахувався у своему ентузiазмi – у той самий день надiйшло ще 24 книги. Улiтку 1922 року вiн придбав протягом кiлькох тижнiв десятки книжок у постраждалих вiд iнфляцii в Берлiнi та Лейпцигу, користуючись щоденним зниженням вартостi нiмецькоi марки (Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 20 березня, 27 серпня, 3 вересня – 10 жовтня 1922 року, вiд 11 червня 1926 року та 16 липня 1930 року, BGA).]
* * *
Незабаром пiсля заснування «Гiстрадруту» 1920 року Бен-Гурiон запропонував створити органiзацiю «загальноi комуни з вiйськовою дисциплiною для всiх робiтникiв Палестини», яку вiн назвав «трудовою армiею». На першому етапi вiн хотiв, щоб його партiя вимагала вiд усiх ii членiв зарахуватися працювати до цiеi трудовоi армii, без зайвих запитань, де саме та ким саме – це мало нав’язувати «армiйське керування». То була iдея, про яку вiн читав у молодостi, у сiонiстськiй програмi Менахема Усишкiна. Бен-Гурiон говорив про це як про «загальну та едину трудову економiку для всiеi працездатноi частини населення», але це було досить авторитарно. «Замiсть анархii – порядок i дисциплiна», – заявив вiн.
Крiм усього iншого, Бен-Гурiон мав на увазi, що принаймнi частина зарплати робiтникiв буде iм виплачуватись не у валютi, а в чеках, в обмiн на якi вони отримуватимуть iжу й iнше.[492 - Текст промови Бен-Гурiона на нарадi Всесвiтнього союзу «По’алей Цiон» у Вiднi вiд 1 вересня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 80ff; Tzachor 1981, p. 206ff.] «Мiй план являе собою диктатуру для еврейського робiтника, – пояснював вiн. – Найважливiше для нас – це еврейська Палестина». Вiн пiдтвердив принцип, про який писав у своiх раннiх статтях, що еврейський пролетарiат буде «представником краiни та джерелом ii нацiональних iнiцiатив». Якщо це означало «сiонiстську диктатуру», то нехай так i буде, i якщо потрiбно, «навiть диктатуру у Сiонiстськiй органiзацii».[493 - Текст звернення Бен-Гурiона до делегацii «По’алей Цiон» вiд 16 березня 1920 року, наведений у Haim Golan 1989, p. 189ff; Gorny 1973, p. 175.]
Насправдi Бен-Гурiон мав на увазi диктатуру у своiй партii та «Гiстадрутi». Його мета полягала в тому, щоб обидвi органiзацii взяли на себе вiдповiдальнiсть за всi сфери життя, зокрема в зайнятостi, житлi, здоров’i, освiтi та культурi.
Пропозицii Бен-Гурiон наробили галасу, i були зустрiнутi ворожо. Його товаришi мали бiльш реалiстичнi та демократичнi погляди. Бен-Гурiон пiшов у вiдставку. Вiн написав батьковi, що вирiшив скласти iспити з права. Потiм отямився й вiдкликав свою вiдставку. У березнi 1922 року Бен-Гурiон писав: «Нинi я вiдповiдальний за всi дii „Гiстадруту”, i вiдповiдальнiсть ця велика i важка». Вiн мав рацiю.[494 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 5 серпня 1921 року та 28 березня 1922 року, наведенi у Erez 1972, pp. 76, 98; лист Моше Шарета до Елiяху Голомба вiд 20 листопада 1921 року, наведений у Sharett 2003, p. 92.]
* * *
Мiж iншим, пiд час цих подiй, майже впродовж усього року, Паула Бен-Гурiон залишалася у Польщi. Незрозумiло, чому вона сама не повернулася до Палестини. Що б там не було, для неi це був жахливий рiк. Напруга мiж нею та сiм’ею Грюнiв стала нестерпною. «Я не можу зрозумiти твое ставлення, – писала вона Бен-Гурiону. – Ти знаеш, як сильно я ненавиджу Плоньськ. Мое життя нещасне, я бiльше не хочу страждати, бо достатньо страждала у своему життi». Вона повiдомила, що дружина його брата Мiшеля кинула його, i всi тепер говорять, що вона стала повiею. Мiшель був розлючений i не витримував, коли дiти плакали, тодi як iй, Паулi, довелося страждати i вiд цього. «Якщо ти хоч трошки мене любиш, спробуй вiдвезти мене додому».[495 - Лист Паули до Бен-Гурiона вiд 10 вересня 1921 року, BGA.] Вона та дiти незабаром поiхали з iншими родичами Бен-Гурiона до села пiд назвою Ромбеж. Вона пережила там важку польську зиму, в умовах навiть примiтивнiших, нiж у Плоньську.
Бен-Гурiон стверджував, що спершу не мав намiру залишати ii у Плоньську на цiлий рiк, i нiколи б не погодився на це. «Але, – писав вiн, – унаслiдок подiй, якi нiхто не мiг передбачити, саме так воно i склалося». Вiн не уточнював, про якi саме «подii» йшлося. «Я дуже прошу, якщо Паула повернеться або збираеться повернутися iз села, щоб ти добре прибрав для неi кiмнату i найняв покоiвку», – попросив вiн батька, обiцяючи вiдшкодувати усi витрати. Складалося таке враження, що вiн не робив усе вiд нього залежне, щоб перевезти ii до Палестини. Батько надiслав йому болючого листа, i Бен-Гурiон швидко вiдповiв, що його написано «люблячими та нiжними руками батька i матерi». Неприязнь мiж дружиною та батьком вимагала вiд нього викласти свою позицiю; вiн став на сторону батька, але вiдверто просив його зрозумiти Паулу: така вiддана мати, як вона, не може не бачити того, що вважае неналежною гiгiеною. У будинку його батька не було ванни, а туалет був на дворi. Але вiн ii не захищав. «Те, що ти писав, дуже засмучуе i ранить мене, i я детально напишу про це Паулi, я не хочу виправдовувати те, що вона робить. Вона не мала цього робити». Усе так i лишилося невизначеним.
Це був емоцiйний лист, сповнений покiрностi. «Навiть, якби ти був несправедливий до мене, до моеi дружини або дiтей – якби таке було можливе – навiть тодi я б не мiг обурюватись на тебе», – писав вiн. Його бiльше цiкавили власнi стосунки з батьком, нiж напруженiсть мiж ним i Паулою. Бен-Гурiон згадував день, коли виiхав iз Плоньську, маючи почуття дитячоi провини перед батьком. «Я знаю, як сильно ти злий на мене, i знаю, що ти маеш рацiю… мiй злочин перед тобою настiльки великий, що я не можу й просити, щоб ти вибачив менi». Вiн послав батьковi трохи грошей, щоб його племiнниця Шейндел могла закiнчити навчання.[496 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 6 червня, 5 серпня 1921 року, 28 березня 1922 року, наведенi у Erez 1972, pp. 66, 76, 97; матерiали iнтерв’ю Бiньямiна Бен-Гурiона з Шабтаем Теветом, BGA, Teveth collection, досье 1100.]
Паула повернулася до Палестини на початку квiтня 1922 року, худа й виснажена. «Геула чудова», – писав Бен-Гурiон. Вiн також дивувався довгастiй статурi Амоса, але колiр його обличчя був нездоровим. На честь iх повернення Бен-Гурiон придбав вiник. Єрусалим не був Манхеттеном, але не був i Плоньськом. Паула швидко вiдновилась.[497 - Десь близько чотирьох мiсяцiв пiсля ii повернення Бен-Гурiон усе ще вважав за потрiбне написати батьковi: «Менi боляче, що ти пiдозрюеш Паулу, нiби вона ховае вiд мене твоi листи. Це безпiдставно. Я запевняю тебе (i благаю, щоб ти менi повiрив), що Паула не ворожа до тебе» (Лист Бен-Гурiона до батька вiд 9 серпня 1922 року, BGA).]
Його щоденник зображуе розподiл працi в iхньому домi. «Я давав Пенiнi щотижневу допомогу у розмiрi 2,50 египетських фунтiв на побутовi витрати, якi до цього були досить спартанськими, i до яких зараз додалися м’ясо, вино та делiкатеси». Геула почала вiдвiдувати дитсадок. Того ж дня вiн купив кiлька книжок Бердичевського, а два мiсяцi по тому нову книжкову шафу. Вони з Паулою майже нiкуди не виходили; Бен-Гурiон часто гуляв ввечерi на самотi.[498 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 5, 7, 8, 24 та 29 квiтня, 26 червня 1922 року, BGA.]
«Є „Гiстадрут” чи нi?»
За шiсть мiсяцiв пiсля вбивства Йозефа Трумпельдора було засновано Трудовий батальйон, названий на його честь. Це була нацiональна органiзацiя спiльнот, члени якоi виконували сiльськогосподарськi роботи та iншi види працi: мостили дороги та будували. Бiльшiсть ii членiв були молодими й неодруженими вихiдцями радянськоi Росii, здебiльшого iммiгранти Третьоi алii, як називали тридцятип’ятитисячну хвилю еврейських iммiгрантiв, значна частина з яких була зi Схiдноi Європи i якi оселилися у Палестинi мiж 1919 та 1923 роками. Багато, можливо, бiльшiсть iз них уважали себе сiонiстськими пiонерами i мали намiр працювати у Палестинi у сiльському господарствi, будiвництвi та обробнiй промисловостi.[499 - Ben-Amram and Nir 1995, p. 10.] Як i членiв Другоi алii, iх називали «чутливими особистостями, поетами, якi хочуть змiнити свiт… людьми смiливих думок i багатоi уяви».[500 - Reports of the Experts 1928, pp. 14, 707.]
Деякi з пiонерiв Третьоi алii заснували експериментальнi громади, подiбнi до тих, що були заснованi евреями та християнами кiнця ХІХ ст. У серпнi 1920 року двадцять молодих чоловiкiв та чотири молодi жiнки, члени соцiалiстично-сiонiстського молодiжного руху пiд назвою «Га-Шомер га-Цаiр», оселилися на самотньому пагорбi над озером Кiнерет. Вони прокладали дороги i копали колодязi, читали Нiцше та Фройда. Дехто з них був також зачарований Ісусом iз Назарету. Навiть коли вони рухалися назустрiч мрii, однаково страждали вiд самотностi та сексуальних розчарувань i виявляли повну покору лiдеровi, на кiлька рокiв старшому за них, який рекомендував робити iнтимнi зiзнання глибоко вночi. Громада мала назву Бiтанiя Ілiт; пiзнiше ii члени заснували Бейт Альфа, перший iз десяткiв кiбуцiв, створених «Га-Шомер га-Цаiр» наступними роками.[501 - Nordheimer 2014.] «Гiстадрут» також заохочував створення кiбуцiв. Значною мiрою цi спiльноти визначили межi нацiонального дому, i iх помилково усюди в Палестинi називали елiтою еврейського суспiльства. Насправдi це були окремi громади, якi майже нiкого не приваблювали.
У перiод свого розквiту Трудовий батальйон, названий на честь Трумпельдора, налiчував близько восьми сотень членiв, але бiльшiсть часу iснування батальйону iх було набагато менше. Вони важко працювали за мiзерну зарплату. Деякi iх «компанii», як називали робочi групи, жили громадами. У лiпшому випадку вони мали можливiсть придбати намети, але найчастiше спали просто неба, на своiх робочих майданчиках. Вiльнi та запальнi, вони у своiй масi мрiяли про червоне майбутне у дусi росiйськоi революцii. Трудовий батальйон повинен був виконувати накази «Гiстадрута», i поки це вiдбувалося, Бен-Гурiон був задоволений. Проте задоволення тривало недовго.[502 - Авраам Таршиш, стенограма iнтерв’ю, BGA; Anita Shapira 1989, p. 157ff.] Батальйон незабаром почав погрожувати iснуванню «Гiстадрута» та самого Бен-Гурiон, що спонукало його вперше в життi дiяти як жорстокий та безжальний лiдер. Шломо Левi був у центрi подiй.
* * *
Якось уранцi на початку червня 1921 року Левi вирушив у долину Ізреель, щоб розвiдати мiсцевiсть невеликого арабського села на схiдному кiнцi долини, вiдомого пiд назвою Нурiс. Кiлька мiсяцiв по тому сiонiстський рух вирiшив придбати частину землi Нурiс, що стало найважливiшим здобутком того часу. Левi вважався простаком, який не читав книжок. «Вiн черпав свою мудрiсть iз книги життя», – казав Бен-Гурiон.[503 - Lavi 1968, p. 8.] Левi був одним iз перших членiв «Га-Шомер», i на вiдмiну вiд iнших трьох друзiв його юностi, залишався фермером.
«Менi здалося, що це Обiтована земля», – писав Левi про свiй перший вiзит, але поля були сповненi арабських фелахiв, а також жiнок i дiтей – це було скiнчення сезону збору врожаю. «Моi вiтання до працiвникiв на полях iнколи були зустрiнутi без ентузiазму, а iнколи – насупленими поглядами, – розповiдав вiн. – Я нутром вiдчував iхню ворожiсть. Були також i озброенi бедуiни, верхи на конях, усi з пронизливими, вогняними очима та прикритими обличчями». Потiм величезнi зграi овець та iх пастухи перекрили йому дорогу. Вони теж кидали на нього «лютi погляди» i обмiнювалися «бурмотiнням», про значення якого вiн мiг лише здогадуватися. Левi майже забув мету своеi подорожi – едине, що у нього було на думцi: як захистити себе i вибратися, попри те, що вiн був на лiтаку.
Пiсля повернення з того мiсця, яке Левi назвав «поля моеi мрii», вiн не мiг заснути. «Який чудовий свiт ми могли б побудувати на цiй землi, – казав вiн собi. – Ми будемо осушувати болота, викорчовувати фiнiковi дерева, а також повiльно виселяти й бедуiнiв». Вiн пiдвiвся з лiжка, увiмкнув неяскраво лампу i почав ходити туди-сюди своею кiмнатою. «Мiй свiт став настiльки великий, – казав вiн до себе. – Ця чудова дiлянка пiдходить одночасно для всiх моiх iдей. Там може утворитись багатотисячне суспiльство, i цiлком самодостатня економiка».[504 - Lavi 1947, pp. 58, 63.]
Те, що вiн пропонував, було фактично великою комуною, не такою, як тi дрiбнi, у яких вiн працював до цього моменту. В останнiй iз них, Квуцат-Кiнерет, члени заплуталися у хворобливому павутиннi ворожнечi, яка призвела iх до розформування. Левi пояснював iх кризу примусовою близькiстю у такiй невеликiй комунi. Його iдея полягала у скупченнi поселень, кожне з яких налiчувало б не менше нiж 150 сiмей. Усi охочi могли б приеднатися та працювати у будь-якiй iз найрiзноманiтнiших галузей: землеробство, будiвництво, промисловiсть, навiть вища освiта. Для ефективностi та економiчностi поселення спiвпрацювали б мiж собою.
Трудовий батальйон погодився як експеримент розмiстити там кiлька десяткiв своiх членiв, i Левi пiшов мерщiй до Єгошуа Ханкiна, земельного агента Сiонiстськоi органiзацii, щоб той розказав йому, як придбати цю землю. «Як ми можемо позбутися бедуiнських наметiв?», – запитував Левi Ханкiна, вимагаючи евакуацii арабських фермерiв-орендарiв з iхнiх будинкiв. Вони були змушенi переiхати в iнше мiсце. Деякi отримали компенсацiю. На цьому мiсцi був створений кiбуц Ейн-Харод, а поруч – ще один кiбуц – Тель-Йозеф, бiльшiсть жителiв якого були членами Трудового батальйону. Левi скаржився на стан будинкiв, якi залишились пiсля арабiв. Пiдлоговоi плитки не було зовсiм, i майже вiдсутнi дверi, нарiкав вiн.[505 - Lavi 1947, pp. 67, 115, 120; Stein 1984, p. 56ff.] Джерело, яке постачало переселенцям воду, згадуеться у Бiблii, у книзi Суддiв (7:5). Там був Гедеон, також вiдомий як Єрубаал, що випробовував своiх людей i вибрав три сотнi, якi будуть боротися з мадiанiтянами.
Левi поставив свiй намет поруч iз банановим садом Тель-Йозеф, i, як завжди, страждав вiд самотностi. Проте одного разу вiн побачив серед саджанцiв евкалiпту дiвчину, яка вкрала його серце. Їi звали Рахель. Бен-Гурiон пiзнiше назвав ii дуже гарною.[506 - Панегiрик Бен-Гурiона на похоронi Шломо Левi 1963 року, http://www.en?harod.org.] Вони пiшли гуляти у зоряному свiтлi того пiзнього осiннього вечора. Їхне кохання розквiтло, вони одружилися i в них народилося двое синiв – Єрубаал i Гiллел. Прижились дерева пiд назвою казуарини, а згодом i огiрки теж дали добрий врожай. У курятнику пищали курчата. Одного разу до них у гостi приiхав Берл Кацнельсон. Левi не мiг стримати сльози радостi. Усе це було просто чудово. Але так продовжувалося недовго. Члени Ейн-Харод, Тель-Йозеф i Трудового батальйону були сповненi ненавистi один до одного.[507 - Lavi 1947, pp. 129, 287, 156, 162.]
* * *
Багато рокiв по тому, коли Левi намагався пригадати, що сталося, йому було складно розiбратися в розбiжностях мiж загальною вiрою в кращий, справедливiший свiт i злiстю та екстремiзмом, якi спростовували цю iдею. Вiн не мiг дати цьому жодних реальних пояснень, обмежившись характеристикою тих, хто був до цього причетний. «Койоти в однiй великiй клiтцi. Один на одного швидше гарчать, анiж спiлкуються». Левi та бiльшiсть його друзiв з Ейн-Харод були рокiв на десять старшi за бiльшiсть членiв Трудового батальйону, якi оселилися у Тель-Йозеф; багато з них пройшли важкий шлях i засвоiли те, що iдеалiв, якi вони мали на початку свiтовоi вiйни, досягти неможливо. Бiльшiсть чоловiкiв та жiнок Трудового батальйону ще не втратили iдеологiчного запалу i ставилися до iх старшого поколiння поблажливо, з юнацькою зарозумiлiстю вважаючи, що вони лiпше вiдчувають пульс життя. Багато хто з них мав зворушливий досвiд пiд час росiйськоi революцii. Левi нiколи не мiг забути свою першу зустрiч iз ними. Їх хвилювало, чи принiс вiн сигарети; але вони зовсiм не виявляли цiкавостi до принципiв його великоi комуни.[508 - Lavi 1947, p. 193; Авраам Таршиш, стенограма iнтерв’ю, BGA.]
Досить очiкувано, що двi групи почали конфлiктувати через грошi, але це була, серед iншого, i боротьба за владу. Люди Ейн-Харод отримували бiльше державного фiнансування, нiж Трудовий батальйон, частково завдяки невпинним зусиллям Левi, а також тому, що там жив шановний дiяч Іцхак Табенкiн. Батальйон висунув вимогу наглядати за спiльноi казною. «Одна кишеня для всiх», – скандували вони. Левi заперечив: iхня вимога економiчно недоцiльна i не мае нiчого спiльного з iдеологiею. Вiн вимагав бюджетноi незалежностi для Ейн-Харод. Врештi-решт Левi звинуватив Трудовий батальйон у крадiжцi, а батальйон вимагав, щоб той забирався геть. Левi розповiдав про темряву, у яку занурювалися обидва кiбуци. Нiхто бiльше не спiвав i не танцював. «Вхiд до одного з наших двох таборiв ввечерi був схожим на вхiд до будинку жалоби», – писав вiн.[509 - Lavi 1947, pp. 135, 136, 193; лист Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 15 травня 1923 року, BGA.]
Бен-Гурiон втрутився у цю справу неохоче. Для нього це було як вiдволiкання вiд важливiших питань, без чого вiн мiг би обiйтися. «Елкiнд знаеться на цьому, – писав вiн щодо лiдера Трудового батальйону. – Вiн хоче пiти на компромiс». Але Бен-Гурiон зрозумiв невдовзi, що батальйон прагне до необгрунтованоi незалежностi. Менахем Елкiнд, який мав холодний i аналiтичний розум, закликав Трудовий батальйон перетворитися на «нацiональний кiбуц». Оскiльки ця iдея формувалася поступово, вона ставала все бiльше схожою на iдею створення трудовоi армii, яку запропонував Бен-Гурiон. Рiзниця була тiльки в тому, що Бен-Гурiон хотiв використовувати ii як засiб для змiцнення «Гiстадрута», тодi як Елкiнд хотiв, щоб його замiнив нацiональний кiбуц.
Бен-Гурiон отримав повiдомлення про ворожiсть до «Гiстадрута», що поширювалася у Трудовому батальйонi. Час вiд часу виявлялися бiльшовицькi тенденцii. Коли колонiальний секретар Черчилль увiйшов до трудовоi iдальнi, розмiщеноi у мiстi Лод, кiлька робiтникiв вишикувалися перед ним i заспiвали iвритом «Інтернацiонал», переклад якого з росiйськоi був зроблений за пiвтора роки до цього. Це було ганебною провокацiею. Пiсля того, як Черчилль поiхав, деякi прибiчники «Гiстадруту» напали на бiльшовикiв i «переламали iм кiстки», як писав один iз них, ставлячи цю фразу у лапки. Якось Бен-Гурiон та Кацнельсон вiдвiдали одну з трудових компанiй, але, перш нiж сказати хоч слово, змушенi були пiти.[510 - Lavi 1947, p. 189; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 14 сiчня, 1922, BGA; Авраам Таршиш, стенограма iнтерв’ю, BGA; лист Дова Хоза до Рiвки Голомб, наведений у Pesach 1921, BGA, особистий архiв Дова Хоза.]
Існувала й iнша проблема. Трудовий батальйон приймав до своiх лав ветеранiв «Га-Шомер». Ізраель та Маня Шохат виступили проти лiквiдацii заснованоi ними органiзацii. Вони приедналися до Трудового батальйону разом з останнiми iхнiми прихильниками i вiдродили «Га-Шомер» як таемне ополчення, яке назвалося просто Кiбуц. Ополчення накопичувало зброю та тренувало бiйцiв. У Тель-Йозеф було створене невелике военiзоване училище для пiдготовки командирiв двох груп. Вiсiмнадцять бiйцiв пройшли курс фiзичноi пiдготовки та академiчного навчання.[511 - Tzachor 1990, p. 128ff.]
Бен-Гурiон удався до рiшучих дiй.
Спочатку бiльшiсть лiдерiв «Гiстадруту» стала на бiк Ейн-Харод проти батальйону. «Поразка Ейн-Харод стане настiльки великою катастрофою, що ми вже не зможемо вiдновитись», – пояснював Бен-Гурiон. Вiн проводив довгi нiчнi переговори. «Минулоi ночi вiдбулися збори батальйону, – писав вiн у своему щоденнику, – i трохи не дiйшло до бiйки».[512 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 9 жовтня 1922 року, BGA.] Коли нiякого компромiсу не вдалося досягти, Бен-Гурiон неохоче погодився на роздiлення. Тель-Йозеф перейшов пiд контроль Трудового батальйону. Як i очiкувалося, обидвi сторони не змогли домовитись, який iз кiбуцiв отримае едину друкарську та швейну машинки, хто отримае iнкубатор, хто – двигун, вiд якого працюе душ, i чиею стане кобила Шарона.
Оскiльки конфлiкт поглиблювався, Бен-Гурiон втрутився та ще бiльше загострив його. «„Гiстадрут” може зiткнутися iз громадянською вiйною», – попередив вiн, цитуючи члена Трудового батальйону, який, за його словами, сказав, що вони мають справу iз «сутичкою не на життя, а на смерть». «Головним питанням було: е „Гiстадрут” чи нi», – стверджував вiн.[513 - Лист Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 13 грудня 1922 року та 11 квiтня 1912 року, BGA; Lavi 1947, pp. 185, 195; досье Ейн-Харод, Тель Йосеф та поселення у долинi Ізраель 1921–1923 рокiв, BGA, персональний архiв Єгуди Ереза.] Кiлька його колег, серед яких i Бен-Цвi, вважали, що вiн поводився надто агресивно, i запропонували м’якiшу лiнiю. У Ейн-Харод Рахель Левi також тиснула на свого чоловiка, щоб пом’якшити його екстремiзм. Вона намагалася його переконати, що мир важливiший за справедливiсть. Та, мабуть, було вже запiзно, тому що прихильники «Гiстадруту» у кiбуцi Тель-Йозеф тим часом переiхали до кiбуцу Ейн-Харод, а прихильники Трудового батальйону, що мешкали у Ейн-Харод, перебралися до Тель-Йозеф. Далi переселенцi з Тель-Йозеф вдерлися до кiбуцу Ейн-Харод та забрали рiзнi оснащення, порушуючи домовленiсть, досягнуту за пiдтримки «Гiстадруту». Керiвництво «Гiстадруту» вирiшило дати iм можливiсть обирати: або викраденi прилади мають бути поверненi до Ейн-Харод протягом двадцяти чотирьох годин, або «„Гiстадруту” вони бiльше не належатимуть».
Так i сталося. Без подальшоi дискусii Бен-Гурiон доручив «Гiстадруту» та його допомiжним органам припинити будь-який контакт iз кiбуцом Тель-Йозеф. Це було рiвнозначно смертному вироку, оскiльки кiбуц отримував бiльшу частину iжi через «Га-Машбiр», комерцiйний кооператив «Гiстадруту». Іншого постачальника фактично не було. Медичне обслуговування iм надавала «Купат Холiм». Лiкар, який пiклувався про членiв обох кiбуцiв, уже попередив, що iх стан здоров’я викликае серйознi побоювання. Ще до кризи вони страждали на малярiю та туберкульоз, багато хто потерпав вiд недоiдання.[514 - Miheienu-Iton Gdud Ha’avodah 40, June 21, 1923, Labor Archive edition, 1971.]
Бен-Гурiону було тридцять сiм рокiв. У його полiтичному середовищi iснували й могутнiшi люди; але криза Ейн-Харод уперше дала йому можливiсть проявити себе як лiдера та застосувати своi повноваження. Вiн намагався це зробити так, як нiхто з його соратникiв не наважився б нiколи. Жоден iз них не морив би голодом цiлий населений пункт i не залишив би його без лiкаря. Насправдi вони не мали намiру здiйснювати своi погрози i були розчарованi, коли це здiйснив Бен-Гурiон. «На мою думку, це було помилково i необдумано», – наголосив Бен-Цвi. Іншi говорили так само. Вони вирiшили припинити вигнання представникiв Тель-Йозеф iз «Гiстадруту» i зробили ще одну спробу, щоб урегулювати ситуацiю. Тим часом Бен-Гурiон поiхав до Радянського Союзу.[515 - Тексти промов Бен-Цвi та iнших у секретарiатi Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 15 червня 1923 року, BGA; Sternhell 1986, p. 262ff.]
«Людина залiзноi волi»
Бiльшовицький режим любив виставляти своi успiхи напоказ. Улiтку 1923 року вiн влаштував величезний ярмарок, щоб продемонструвати власнi досягнення у галузi сiльського господарства. Радянський Союз все ще боровся за мiжнародне визнання та просування свого iмiджу в усьому свiтi, а отже, цiлком закономiрно прагнув представити ярмарок як мiжнародну подiю.[516 - «10,000 Men Working on Moscow’s Big Fair», New York Times, July 22, 1923.] Бен-Гурiон, зi свого боку, хотiв побачити Радянський Союз. Це була можливiсть налагодити там контакт iз сiонiстськими активiстами. Єврейська спiльнота у Палестинi мала отримати на ярмарку свiй павiльйон, тож чиновники «Гiстадрута» запакували зерно, оливки, мигдаль, iнжир, цитрони та колючi грушi, а також консерви, сигарети та шоколад, виготовленi у Палестинi. Вони пiдготували фотографii та дiаграми, а Бен-Гурiон написав спецiальну брошуру, видану росiйською мовою, про зростання еврейського населення та досягнення «Гiстадрута». Вiн взяв iз собою одного зi своiх спiвробiтникiв, i пiсля численних затримок та пригод експозицiя дiсталася радянськоi Росii; був знайдений еврейський чиновник, який надав Бен-Гурiон дозвiл на використання синьо-бiлого сiонiстського прапора поруч iз червоним прапором «Гiстадруту».[517 - Ben-Gurion 1971a, p. 220ff; лист Фредерiка Кiрша до першого секретаря вiд 6 липня 1923 року; лист Бен-Гурiона до Паули вiд 14 серпня 1923 року; текст промови Бен-Гурiона до членiв Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 14 серпня 1923 року, текст промови Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 24 серпня 1923 року, BGA.]
Тривале перебування в столицi диктатури пролетарiату стало щоденним випробуванням Бен-Гурiона як соцiалiста, еврея та сiонiста. Перед вiзитом туди вiн заявив делегацii Всесвiтнього Союзу «По’алей Цiон», що виступае за бiльшовизм. «Я вiрю в диктатуру пролетарiату», – стверджував вiн.[518 - Gorny 1971, p. 120; тексти промов Бен-Гурiона до членiв делегацii «По’алей Цiон» вiд 11 листопада та 11 квiтня 1920 року, наведенi у Haim Golan 1989, p. 46.] Це не вiдповiдало реальностi. Бен-Гурiон iнодi говорив речi, у якi не вiрив, але використовував як спосiб задовольнити опонентiв. Вiн усе життя називав себе соцiалiстом, але, провiвши деякий час у Палестинi, Бен-Гурiон зрозумiв, як вiн говорить, що все, що вiн думав про соцiалiзм до приiзду, було не що iнше, як «жалюгiдний фарс». Вiн мав рацiю, бо в Палестинi його соцiалiзм не був iдеалом, до якого варто було прагнути, а тiльки засобом для досягнення мети. У своiх спогадах вiн писав: «Майже одразу пiсля приiзду до Палестини я зрозумiв просту i важливу iстину: ми, молодь… не е емiсарами робiтничого класу, ми – цiла нацiя».[519 - Матерiали iнтерв’ю Дова Гольдштейна з Бен-Гурiоном, опублiковане у «Ма’арiв» 28 вересня 1966 року; Ben-Gurion 1971a, p. 380.]
Вiн витратив багато часу на обговорення цього питання, присвячуючи години iдеологiчних виступiв на незчисленних форумах, але так нiколи й не став бiльше нiж умовним соцiалiстом. Інодi Бен-Гурiон стверджував, що не iснуе рiзницi мiж його сiонiзмом та соцiалiзмом, i з поглибленням його сiонiстськоi вiри глибшала i вiра в соцiалiзм.[520 - Ben-Gurion 1971a, p. 453; текст промови Бен-Гурiона на зiбраннi вiйськових вiд 20 квiтня 1943 року, наведений у Ben-Gurion 1949c, pp. 142, 155.] Насправдi ж, вiн використовував соцiалiзм на благо нацiоналiзму. Це призвело до необхiдностi переходу, за словами Бен-Гурiона, «вiд класу до нацii». Цi слова вiн використав як заголовок однiеi зi своiх книг. У разi виникнення суперечностей мiж сiонiстськими та соцiалiстичними iнтересами Бен-Гурiон завжди обирав сiонiзм.[521 - Текст звернення Бен-Гурiона до Тимчасового Комiтету вiд 24 лютого 1920 року, CZA J1 8785/6; текст промови Бен-Гурiона на Четвертому Конгресi «Ахдут га’Авода» вiд 7 вересня 1924 року, наведений у Ben-Gurion 1955a, p. 221; текст звернення Бен-Гурiона до членiв делегацii «По’алей Цiон» вiд 17 березня 1920 року, наведений у Haim Golan 1989, p. 201; Ben-Gurion 1925; Kolatt 1988, p. 118ff; Sternhell 1986, p. 269.]
Напередоднi вiзиту до Радянського Союзу вiн хотiв дiзнатися все, що мiг, про тамтешню ситуацiю: наполегливо стежив за ходом росiйськоi революцii пiд час свого перебування у Сполучених Штатах, дивуючись перемозi бiльшовикiв, але здебiльшого виявляючи до неi жадiбну цiкавiсть. У Репетура склалося таке враження, що Бен-Гурiон поiхав до Москви з великою симпатiею до революцii та повагою до ii вождiв. Сам Бен-Гурiон пiзнiше пiдтвердив, що це була iсторiя «вiдданоi любовi». Той факт, що революцiя була пов’язана з насильством, не заважав йому так до неi ставитися, оскiльки вiн казав, що свiтова вiйна похитнула його вiру в демократiю.[522 - Текст промови Бен-Гурiона на мiтингу у Тель Авiвi, опублiкований у Davar, April 18, 1928; текст промови Бен-Гурiона на нарадi «Мапай» вiд 7 березня 1941 року, наведений у Ben-Gurion 2008, pp. 248, 376; Берл Репетур, стенограма iнтерв’ю, BGA.] Бен-Гурiона дуже цiкавила особистiсть Троцького; Репетур розповiв йому про разючий ефект його промов. Ленiн також був для нього захопливою фiгурою. Вiн очiкував, що радянська влада побачить схожiсть мiж iхнiми революцiями, а отже, радо вiтатимуть гостя з Палестини.[523 - Берл Репетур та Акiва Говрiн, стенограми матерiали iнтерв’ю, BGA.]
* * *
Москва стала приемною несподiванкою – це був його перший вiзит до мiста, i воно йому сподобалось. «Обличчя перехожих виявляють рiшучiсть та життездатнiсть», – зауважив вiн. На ярмаркових майданчиках вiн був вражений молодiжним парадом. Вони крокували по трое – двое хлопцiв у шортах iз голими грудями й дiвчина мiж ними, яка також була одягнена у шорти. «Робоча молодь. Здорова, енергiйна та впевнена у собi», – написав Бен-Гурiон. Йому також сподобалася величезна клумба, на якiй квiтами був висаджений портрет Ленiна.[524 - Ben-Gurion 1971a, p. 228ff.; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 1 вересня 1923 року, BGA.]
Гуляння на Краснiй площi тривали довго. Тим часом Бен-Гурiон прочитав в «Известиях», що Троцький хворий i не з’явиться. «Коли я пов’язав цю новину з усiм тим, що навколо, мене спiткало велике розчарування, – писав вiн. – Я також вiдчував щось подiбне до того, нiби ми були позбавленi головного приводу для святкування». Вiн зостався дивитися вiйськовий парад, до якого входило й повiтряне шоу.[525 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 30 та 31 серпня, 7 листопада 1923, BGA; «Red Moscow a Whirl on Revolution Day», New York Times, Nov. 8, 1923.]
Бен-Гурiон залишався у Радянському Союзi до кiнця грудня. Близько п’ятнадцяти сотень молодих евреiв проходили там пiдготовку до ведення фермерського господарства у Палестинi та позицiювали себе членами руху «Ге-Халуц». Одне з навчальних господарств отримало назву Тель-Хай. «Це найважливiше i найсерйознiше з усього, що ми маемо тут», – писав вiн. Бен-Гурiон довго спiлкувався з ними пiд пильним оком таемноi мiлiцii. Уже тiльки заради цього варто було приiхати, захоплено стверджував вiн у своему щоденнику.[526 - Ben-Gurion 1971a, pp. 232, 237, 241; доповiдь Ротберга про московський ярмарок, надрукована Секретарiатом Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 8 лютого 1924 року, BGA.] Один iз молодих евреiв, яких вiн зустрiв, вiдвiв його до деяких книжкових магазинiв; двое iнших ходили на протилежному боцi тротуару, охороняючи його. Цього разу вiн зосередився на вiйськовiй лiтературi, особливо на посiбниках, що пояснювали, як виготовити ручнi гранати та вести партизанську вiйну; Бен-Гурiон придбав близько 150 iз них.[527 - Elazar Galili 1988, p. 27, 31; матерiали iнтерв’ю Елазара Галiлi вiд 4 сiчня 1976 року, дiалог 14, HIJC-OHA; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 26 сiчня 1924 року, BGA.] Вiн двiчi був у театрi Габiма на п’есi «Дiббук» iвритом; його захоплювала постановка Євгена Багратiоновича Вахтангова класичноi п’еси С. Анського. У театрi профспiлковий лiдер iз Палестини знову опинявся у еврейському мiстечку, його переповнювали ностальгiя та туга за «старим, добрим юдаiзмом… за атмосферою будинку, де вiн навчався, та невеликою синагогою… дух, Тора, вiдданiсть, захоплення». Бен-Гурiон купив акторам пляшку мускатного вина.[528 - Ben-Gurion 1971a, p. 262ff.]
Його подорож додому була приемною; море спокiйне, небо чисте. На палубi пасажирського корабля бiля берегiв Грецii вiн розслабився i замислився над своiм досвiдом перебування у Радянськiй Росii. Бен-Гурiон повернувся звiдти скептичним симпатиком. Революцiйне полум’я розпалило його уяву; до смертi вiн зберiгав особливе, неоднозначне ставлення до цiеi краiни. Але Бен-Гурiон знав i про тиранiю та корупцiю пiд час революцii. «Що переможе – пiднесенi сподiвання на визволення та справедливiсть чи потворна та злиденна реальнiсть?» – риторично запитував вiн сам себе. Бен-Гурiон припускав, що комунiстичний режим не буде повалений найближчим часом i що сiонiстський рух не мае великих шансiв на успiх. А проте, вiн вважав, що важливо пiдтримувати добрi стосунки з цiею державою.[529 - Ben-Gurion 1971a, p. 245.]
* * *
Ленiн був ще живий, але, як писав Бен-Гурiон, «свiтло його розуму згасло». Коли радянський лiдер незабаром пiсля цього помер, Бен-Гурiон, оспiвуючи його, вдруге написав такi саме слова. Але на вiдмiну вiд розгубленостi та самотностi у вiсiмнадцятирiчному вiцi пiсля втрати Герцля, смерть Ленiна не викликала настiльки «жахливих, болючих почуттiв». Ця втрата швидше допомогла йому з холодним розумом оцiнити якостi iдеального вождя. Вiн був, писав Бен-Гурiон, «тим, хто нехтуе всiма перешкодами, вiдданий своiй цiлi, який не знае поступок i знижок, разючих крайнощiв; людиною, яка знае, як це – крутитися як муха в окропi заради досягнення своеi мети; людиною залiзноi волi, яка не шкодуе людських життiв i кровi безвинних дiтей заради революцii; вiн не боiться вiдкинути сьогоднi те, що вимагав учора, i вимагатиме завтра того, що вiдкидае сьогоднi; його не спiймати на банальностi чи догмi; оголена реальнiсть полягае у тому, що жорстока правда владних вiдносин стане перед його гострими i ясними очима – единою метою, що горить червоним полум’ям – метою великоi революцii».[530 - Ben-Gurion 1971a, p. 268.]
Одне речення у нього мiстило понад 130 iвритських слiв, i при цьому термiни «бiльшовизм» та «соцiалiзм» не зустрiлися жодного разу, як, до речi, i слово «сiонiзм». Це тому, що там була викладена модель лiдерства, розiбрана на складовi частини, майже вказiвки нацiональним лiдерам. Його вiзит до Радянського Союзу був плiдним досвiдом. І хоча Бен-Гурiон радiв цьому досягненню, та пiсля свого чотиримiсячного перебування там вiн не повернувся захопленiшим соцiалiстом, нiж був, коли iхав, i нiколи не став комунiстом. Вiн захоплювався не iдеологiею Ленiна, а швидше його здатнiстю впливати на долю свого народу. У полiтичному оточеннi Бен-Гурiона не було нiкого, хто так систематично вивчав би структуру авторитарного керiвництва, i нiкого, хто б настiльки чiтко мiг викласти мету свого життя. Бен-Гурiон мав намiр стати сiонiстським Ленiним.
9. Скандали
«Починаються чудовi днi»
Однiеi ночi, у березнi 1926 року, Бен-Гурiону наснився жахливий сон про лева; це було за кiлька мiсяцiв до його сорокарiччя. Його розповiдь про це, записана у Берлiнi за кiлька днiв до чергового вiзиту до Плоньську, е одним iз найвизначнiших записiв у щоденнику, красномовним та сповненим непiдробних емоцiй. Увi снi вiн хотiв пiти на богослужiння, яке вiдбувалося з iншого боку саду, що належав священниковi. Цей священник жив поруч iз будинком батька. Але Бен-Гурiона попередили туди не ходити. Його вороги причаiлися, очiкуючи на нього бiля дороги, i збиралися його вбити. Вiн не пам’ятав, хто вони, але писав: «Я думаю, що це могли бути араби». Отже, Бен-Гурiон вирiшив пiти на службу ближче до дому.
Там було багато людей, але вони «розтанули», i перед його очима лишився тiльки Аарон Ейзенберг iз Реховоту, один iз лiдерiв тамтешнiх фермерiв та близький соратник Хаiма Вейцмана. Вони з Ейзенбергом сидiли у великому автомобiлi, який був причеплений до лева, високого, мов кiнь, i слiпого. Коли Бен-Гурiон намагався iхати, машина починала перекидатися зi сторони в сторону. Раптом вiн побачив себе поруч з автомобiлем, i тут лев стрибнув на нього. Бен-Гурiон кричав так голосно, як мiг, просячи Ейзенберга перемiстити машину, але Ейзенберг його не чув. «Я ледве врятувався вiд кiгтiв лева. Далi я прокинувся, але коли знову заснув, то опинився в тому ж снi. Це було дивно», – писав вiн. Бен-Гурiон звернувся до своеi копii книги Фройда «Тлумачення снiв», але там не знайшов цьому жодного пояснення[531 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 20 березня 1926 року та 17 жовтня 1924 року, BGA.].
За чотири днi до ночi зi страшним сновидiнням вiн писав: «Мое здоров’я значно погiршилося i нерви вже нiкуди не годяться». За два мiсяцi до цього йому пощастило провести кiлька днiв у санаторii, але, схоже, стан його не полiпшився. «Моi нерви були виснаженi, а працездатнiсть вичерпана», – писав вiн тодi.[532 - Лист Бен-Гурiона до штаб-квартири Всесвiтнього союзу По’алей Цiон вiд 8 березня 1926 року, наведений у Erez 1972 p. 309; лист Бен-Гурiона до Мейра Шелi-Богдага вiд 15 березня 1926 року, наведений у Erez 1972 p. 311; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 21 сiчня та 2 лютого, BGA.] Вiн багато працював; два з половиною роки, що минули з часу його вiзиту до Радянськоi Росii, були сповненi криз i боротьби, iнодi до крайнощiв бурхливоi, скандалiв та протистоянь, iнодi досить жорстоких. У розпалi цих подiй Бен-Гурiон розкрив змову проти себе з метою вбивства. Тодi минуло майже два десятки рокiв, як вiн оселився в Палестинi та пiшов у полiтику. Вiн часто хворiв, нерви його слабшали; вiн пережив багато розчарувань i часто був далеко вiд дому. Але до кiнця 1920-х рокiв Бен-Гурiон став одним iз найвпливовiших лiдерiв сiонiстського робiтничого руху, а отже, у всiй еврейськiй спiльнотi Палестини; вiн намагався керувати «Гiстадрутом» так, нiби це був уряд держави у процесi ii формування. На пiку розвитку «Гiстадрут» вiдповiдав за озброену оборону палестинських евреiв, створення нових поселень, а також за робочi мiсця, медичнi послуги та освiту десяткiв тисяч робiтникiв.
* * *
«Гiстадрут» був першою адмiнiстративною установою в нацiональному домi; кожен хотiв зайняти там свое мiсце. Його лiдери змагалися мiж собою, часто ненавидiли, заздрили та заважали один одному. Деякi з них були працiвниками профспiлки, деякi – активiстами двох робiтничих партiй, що були ii головними складовими – «Ахдут га’Авода» та «Га-Поель га-Цаiр». Але Шпринцака та бiльшiсть його колег це не переконувало. Багатьом було очевидно, що «уряд „Гiстадруту”» е марнотратним, сповненим порушень та панiбратства.[533 - Teveth 1980, p. 180ff.; Tzachor 1981.]
Вiдхилення його пропозицii щодо створення Трудовоi армii не поклало край зусиллям Бен-Гурiона перетворити «Гiстадрут» на едину робiтничу органiзацiю у еврейськiй спiльнотi Палестини та взяти пiд контроль увесь ii ринок працi. Готовнiсть людей приеднатися до Гiстадруту залежала, головним чином, вiд його здатностi забезпечити iх роботою через бюро працi «Гiстадруту». З цiею метою органiзацiя створила Управлiння громадських робiт, яке функцiонувало як компанiя-пiдрядник; 1924 року йому дали iм’я «Солел Боне» (прокладання дорiг та будiвництво). Компанiя наймала робiтникiв для прокладання дорiг та облаштування будiвель, але головним чином для служби у британськiй адмiнiстрацii та мiсцевих осередках сiонiстськоi органiзацii, якi замiнили Сiонiстську комiсiю. Ще одна причина, з якоi люди приеднувалися до «Гiстадруту» – бажання користуватися медичними послугами, якi надавала «Купат Холiм», дочiрня компанiя «Гiстадруту». Наприкiнцi жовтня 1922 року Бен-Гурiон дивувався великiй кiлькостi робiтникiв, якi приедналися: близько шiстнадцяти тисяч. Близько половини з них уже стали зареестрованими членами, що платили внески – це вдвiчi бiльше, нiж було за два роки до того. «Я нiколи не вiрив, що можливо зiбрати таку велику кiлькiсть, – писав вiн у своему щоденнику. – Це початок великоi епохи „Гiстадруту”».[534 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 7 жовтня 1922 року, BGA.]
Незабаром пiсля повернення з Москви Бен-Гурiон запропонував «Гiстадруту» розширити свою дiяльнiсть у промисловостi. «Настав час створювати великi заводи, що належать i пiдконтрольнi робiтникам», – заявив вiн. Бен-Гурiон передбачав «сотнi й тисячi» нових робочих мiсць. Вiн також указав на можливiсть того, що «Гiстадрут» може шукати приватних iнвесторiв для цих пiдприемств. Напевно, вiн був стурбований тим, що лiвi у його русi висловлять iдеологiчний протест, тож запевнив, що взаемодiя мiж приватним капiталом та «iнтересами робiтникiв» була сприйнята добре й успiшно практикуеться у Радянському Союзi.[535 - Лекцiя Бен-Гурiона «Haroshet», наведена у Ben-Gurion 1955a, p. 216ff.] 1924 року вiн висунув вимогу, щоб Сiонiстський виконавчий орган видiлив фiнансування на будiвництво житла для мiських робiтникiв, попереджаючи, що якщо це не буде зроблено швидко, результатом буде катастрофа – люди покидатимуть краiну.[536 - Текст звернення Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету сiонiстiв вiд 27 травня 1924 року, BGA, загальна хронологiчна документацiя; текст звернення Бен-Гурiона до Секретарiату Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 30 червня 1924 року; Ben-Gurion 1925.]
Опоненти Бен-Гурiон звинуватили його в тому, що вiн перетворив «Гiстадрут» в особисту сферу впливу, нiби «Гiстадрут c’est moi».[537 - Yitzhak Lufban, «Hasbarah», Hapo’el Hatza’ir, Dec. 26, 1924.] Було ще щось, але й не тiльки. Нiхто не працював так завзято, протягом усього дня i вночi. Бен-Гурiон застосовував у своiй роботi у «Гiстадрутi» тi самi якостi, якi проявляв у попереднiх починаннях: пристрасть, здатнiсть до навчання i непохитна, майже нав’язлива, стараннiсть. Вiн заздалегiдь розбирався у питаннях, якi мали обговорюватись на засiданнях, де вiн, як звичайно, говорив мало. У разi необхiдностi вiн лобiював свою позицiю задовго до початку засiдань, щоб переконатися, що його пропозицii пройдуть.
Протягом перших п’яти рокiв перебування Бен-Гурiона у «Гiстадрутi» спалахнуло 158 страйкiв, в яких взяли участь понад п’ять тисяч робiтникiв. Вiн ретельно цi страйки класифiкував. Бiльшiсть iз них, стверджував вiн, досягли успiху; деякi закiнчилися компромiсом; i лише кiлька провалилися.[538 - Текст звернення Бен-Гурiона до Секретарiату Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 26 квiтня 1924 року, BGA; лист Бен-Гурiона до Бен-Цвi вiд 18 липня 1924 року, BGA, загальна хронологiчна документацiя; Ben-Gurion 1971a, p. 313.] Вiн пропагував i культурну дiяльнiсть «Гiстадрута», його освiтнi програми та театральну сферу. Незабаром там з’явилося i видавництво – Бен-Гурiон мав твердi переконання щодо того, якi авторськi книги потрiбно перекласти iвритом.[539 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 3 квiтня та 6 липня 1924 року, BGA.] Вiн самотужки редагував «Контрес», полiтичний i лiтературний журнал «Ахдут га-Авода[540 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 5 червня 1924 року, BGA.]. У лютому 1922 року вiн органiзував вiзит до Палестини Рамсея Макдональда, лiдера британськоi Лейбористськоi партii. «Ми здобули собi друга, – написав вiн тодi. – Вiн був у захватi вiд нашого знайомства». Незабаром Бен-Гурiону захотiлося затягти на один iз з’iздiв «Гiстадруту» Альберта Ейнштейна, щоб висловити короткi вiтання, очевидно, нiмецькою мовою.[541 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 17 лютого 1922 року, BGA; Ben-Gurion 1971a, p. 205.] Але переклади творiв мислителiв та отриманi схвалення вiд iноземних високопосадовцiв не допомогли йому зберегти контроль над «Гiстадрутом». Вiн нiколи не вiдповiдав за органiзацiю такоi широкомасштабноi дiяльностi; було занадто багато iнтересiв, самолюбства, iнтриг та обманiв i занадто багато володiнь, чиi начальники не прийняли його повноважень: Солел Боне, Купат Холiм, Банк «Га-По’алiм», i це ще не повний перелiк. Отже, Бен-Гурiон створив власну силову базу серед самих робiтникiв. Раз на тиждень, iнодi щодня, вiн вiдвiдував робочi мiсця у мiстах, у сiльськогосподарських поселеннях та на дорогах. Робiтники почали бачити «Гiстадрут» у його образi. Для них Бен-Гурiон став «Гiстадрутом», сказав Берл Репетур, тодiшнiй бригадир у порту Хайфи.[542 - Стенограма iнтерв’ю Берла Репетура, BGA.]
«Я побiг до доктора Бiньямiнi»
У розповiдi про вiзит Репетур описав Бен-Гурiона як низенького чоловiка у довгому шкiряному пальтi та штанах, схожих на бриджi для iзди верхи, заправлених у високi черевики. Вiн перепинив роботу кiлькох працiвникiв, поставив iм запитання i записав iхнi вiдповiдi у невеликий записник: хто вони, звiдки, коли прибули та в яких межах. Вiн захопився iх роботою – iх ящиками, залiзом, дровами – скiльки годин вони працювали, скiльки заробляли. Бiльшiсть робiтникiв знали лише росiйську та iдиш. Потiм Бен-Гурiон попросив покликати бригадира. Репетуру було вiсiмнадцять, i вiн приiхав до Палестини з Радянського Союзу близько пiвтора року тому. Бен-Гурiона попросили показати йому все навколо об’екту. Вiн був розчарований: занадто багато арабських робiтникiв, як скаржився вiн. Потiм вiн запитав Репетура, чи озброенi еврейськi робiтники, i Репетур вiдповiв йому, що у разi, якщо на них нападуть, е чотири пiстолети. Бен-Гурiон запитав про настрiй робiтникiв, скiльки з них залишиться в Палестинi, скiльки повернуться до Союзу та якi iхнi полiтичнi погляди. Потiм сiв у сухий човен i зiбрав навколо себе робiтникiв. Бен-Гурiон надавав iм слово й уважно слухав. «Інодi вiн любив заглиблюватися в такi деталi, що це зводило з розуму», – розповiдав Репетур.[543 - Стенограма iнтерв’ю Берла Репетура, BGA.] Вiн також ходив до кiбуцiв, щоб отримати оновлену iнформацiю, записуючи факти про козлiв, евкалiпти та посiви сочевицi.[544 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 22, 24, 25 та 27 березня 1924 року, BGA.]
Інодi Бен-Гурiон сидiв у колi товаришiв, iнодi пiдiймався на ящик, щоб звернутися до них. Невисокий зрiст Бен-Гурiона не стримував випромiнюваноi ним рiшучостi. Вiн закидав голову назад, пiдборiддям уперед, одна рука затиснута в кулак, iнша засунута в кишеню штанiв.[545 - Erez 1953.] Його промова була рiшучою, його слова – дотепними, iнодi рiзкими. Якщо Бен-Гурiон не мiг пообiцяти роботу, вiн пропонував надiю та вiру в сiонiзм. Той, хто чув його, говорив пiзнiше те саме.[546 - Мордехай Іш-Шалом та Йехiель Дувдеванi, стенограми матерiали iнтерв’ю, BGA.] Його робота на мiсцевому рiвнi була продовженням агiтацii перед виборами до Асамблеi представникiв 1920 року.
* * *
Тiсний зв’язок Бен-Гурiона з тим, що вiдбувалося на мiсцях, а також така ж схильнiсть, яку вiн проявив у юностi у Плоньську, зробила його вiдомим та справжнiм профспiлковим лiдером. Вiн не змiг приручити орду полiтиканiв i бюрократiв, якi ходили коридорами кабiнетiв «Гiстадрута», але його становище в «Ахдут га-Авода» змiцнювалося зi зростанням пiдтримки серед робiтникiв.[547 - Лист Бен-Гурiона до Давида Закая вiд 26 жовтня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 242; лист Бен-Гурiона до Мейра Шелi-Богдана вiд 17 грудня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 282.] Вiн також прагнув до боротьби за владу поза робiтничим рухом, i чим гучнiше, тим краще. Такою була сутичка через будинок одного з засновникiв Тель-Авiва Шмуеля Давида.
У червнi 1923 року для зведення будинку було залучено близько десяти робiтникiв. Вони належали до релiгiйноi робiтничоi органiзацii, «Га-Поель га-Мiзрахi». «Гiстадрут» зажадав, щоб iм теж видiлили частину робiт, i надiслав туди протестувальникiв. Бен-Гурiон перетворив це на справжню подiю, зобразивши питанням життя та смертi. Були також приватнi пiдрядники, якi конкурували з бюро працi «Гiстадрут» i «Солел Боне». Це була боротьба мiж «лiвими робочими» та «правими буржуа»; бiльшiсть останнiх пiдтримували ревiзiонiстську партiю Жаботинського.
Боротьба потребувала впiзнаваного ворога, якого Бен-Гурiон побачив у бiзнесменi Давидi Ізможику, який був заступником мера Тель-Авiва. Коли боротьба за будiвництво маетку Шмуеля Давида загострилася, Ізможик викликав полiцiю. Британськi полiцiянти, якi були переведенi до Палестини з Ірландii, у купi з арабами на конях, оточили протестувальникiв «Гiстадруту», використовуючи палицi для iх розгону. Деякi з демонстрантiв були пораненi, решта заарештованi. Кiлька були засудженi та позбавленi волi. Бен-Гурiон зреагував так, нiби виклик британськоi полiцii був актом зради проти еврейськоi нацii. Як сiонiстський лiдер, вiн стверджував, що Ізможик повинен був передати незгоду до внутрiшнього арбiтражу або вiднести його до еврейського магiстратського суду. Звичайно, вiн вимагав розслiдування.
«Гiстадрут» закликав до протестiв, у яких взяли участь тисячi. Бен-Гурiон був головним промовцем. Вiн знову i знову звинувачував Ізможика у лиходiйствах. Потiм двое чоловiкiв зустрiлися й уклали угоду. «Га-Поель га-Мiзрахi» мiг продовжувати будiвництво у Шмуеля Давида, але 27 вiдсоткiв робочого часу було вiдведено «Гiстадруту». По сутi, це був ефективний компромiс: трохи менше нiж за рiк релiгiйна профспiлка вирiшила стати частиною «Гiстадруту». Це був ще й компромiс iз релiгiйним табором, в якому Бен-Гурiон поступився принципами з метою зменшення напруги мiж релiгiйними та нерелiгiйними евреями та задля збереження едностi у еврейськiй громадi.[548 - Лист Бен-Гурiона до Макдональда вiд 25 липня 1923 року, наведений у Erez 1972, p. 140; текст промови Бен-Гурiона до Нацiональноi Ради вiд 21 серпня 1923 року, наведений у Erez 1972, p. 149; Ben-Gurion 1971a, p. 220; Shchori 1990, p. 272ff.]
Те, що вiн був секретарем «Гiстадруту», не означало, що вiн не стикаеться з повсякденними неприемностями пересiчноi людини. Коли його пiвторарiчна донька Ренана раптом стала жертвою задухи, Бен-Гурiону довелося, як i бiльшостi громадян, вирушити на вiдчайдушнi пошуки лiкаря. У нього вдома все ще не було телефону. Його щоденник розповiдае: «Я кинувся до [лiкаря Аарона] Бiньямiнi, але його не було вдома. Я побiг до кабiнетiв виконавчоi служби «Гiстадруту» i зателефонував до «Купат Холiм». Нiхто не вiдповiв. Я пiшов до Елiяйху [Голомба] i знайшов [його дружину] Адах, i ми разом побiгли шукати лiкаря. Спочатку ми потрапили до [лiкаря Давида] Дойча. Але вiн вiдмовився iхати. Я сказав, що дiвчинка помирае, та вiн мав кудись iхати й порадив йти до iншого лiкаря. Розлютившись, я побiг з Адах до доктора [Моше] Коена, вiн також спочатку вiдмовився, але, коли побачив мiй стан, негайно поiхав зi мною». Коли вони дiсталися будинку Бен-Гурiон, напад минув. «Я не був упевнений, що знайду ii живою», – зiзнався Бен-Гурiон. Наступного дня Ренану спiткав черговий напад i пiднялася висока температура. Їi батько знову побiг шукати лiкаря. «Я був у вiдчаi», – писав вiн. Паулi вдалося знизити лихоманку холодними компресами.[549 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 9 та 10 жовтня 1926 року, BGA.]
У груднi 1924 року Бен-Гурiон вимагав розширенi та централiзованi повноваження, а за кiлька мiсяцiв знову оголосив, що подае у вiдставку. Це було частиною полiтичноi гри, що мала тодi мiсце, i вiдповiдно до звичайноi процедури його заяву було вiдхилено. Прийняття колегами рiшення про скасування вiдставки було майже ритуальною частиною полiтичноi культури того часу. Вiн залишався людиною, що вiддае накази.[550 - Лист Бен-Гурiона до Давида Закая вiд 26 жовтня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 240; лист Бен-Гурiона до Зеевi вiд 19 листопада 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 262; листи Бен-Гурiона до Мейра Шелi-Богдана вiд 17 та 31 грудня 1924 року, наведенi у Erez 1972, pp. 288, 282; записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 7 сiчня та 26 травня 1925 року, BGA; Teveth 1980, pp. 186, 252.] Саме тодi Бен-Гурiон переслiдував комунiстiв, трудовi бригади й особливо ветеранiв «Га-Шомер» та iх таемний «Кiбуц», або «Коло», як його ще називали. Вiн сприймав iх як сепаратистську вiйськову кабалу. Це було недалеко вiд iстини. Його спроби iм протистояти були схожi на чистки – це був Бен-Гурiон як некомунiстичний бiльшовик-сiонiст. Саме таким було все його поколiння, як розповiдав пiзнiше Ісер Харел, всемогутнiй голова служби безпеки Ізраiлю. «Я казав iм: коли доходить до дiла, ви – бiльшовики. Не в комунiстичному розумiннi, а в сенсi диктатури партii… ви, звичайно ж, сiонiсти, але, за своiм свiтоглядом, тобто за менталiтетом, ви – бiльшовики»[551 - Іссер Харел, GMA, LMA, усна iсторiя, четверте матерiали iнтерв’ю, стоp. 18; Anita Shapira 1988, p. 63.].
«ЖАХЛИВА ТА СТРАШНА РІЧ»
У травнi 1923 року член «Кола» вбив арабського полiцiянта Теуфiка Бея, якого бiльшiсть евреiв вважали вiдповiдальним за напад на гуртожиток iммiгрантiв у Яффi два роки тому. У «Книзi iсторii Хагани» зазначено, що нацiональний координатор Йозеф Хехт був заздалегiдь поiнформований про це «перше полiтичне вбивство». Наступною жертвою став еврей Якоб Ісраель де Хаан. Вiн був одним з ексцентричних авантюристiв, мрiйникiв та ентузiастiв, яких завжди приваблювау Єрусалим. Юрист, поет та журналiст, вiн приiхав до Святого мiста з Голландii, товаришував з арабськими хлопцями та писав гомосексуальнi вiршi. Спочатку його поважали як iнтелектуала-сiонiста; вiн представляв европейськi газети й викладав право. Але потiм вiн зступився зi спiльнотою Гаредi, прийняв ii спротив сiонiзму i став одним iз ii речникiв. Сiонiстська установа засудила його як антисемiтського шахрая; майже всi погодилися, що вiн божевiльний. Бен-Гурiон звинуватив його у «зрадi та ошуку, розведеннi плiток та наклепiв».
Де Хаан отримував погрози та замислювався над тим, що його можуть убити. Вiн написав:
Як мухи летять, пiднiмаючи крила,
Так пiсня моя, доки в мене е сили,
Лунатиме в серцi, бо я пророкую:
Ворожа зупинить колись його куля.
Це сталося 30 червня 1924 року. Де Хаан вирушив на вечiрню службу до синагоги й отримав три кулi, одна з яких влучила в його серце. Убивцею був двадцятиоднорiчний Авраам Зiльберг, який згодом змiнив iм’я на Техомi. Народжений в Одесi, вiн прибув до Палестини 1923 року та брав участь у деяких перших операцiях «Хагани» у Єрусалимi. Здаеться, було кiлька людей, якi планували вбивство де Хаана; Техомi пiзнiше заявляв, що наказ це зробити вiддав Іцхак Бен-Цвi.[552 - Згiдно з офiцiйною версiею «Хагани», розпорядження надiйшло вiд командира «Хагана» Йозефа Хехта, який сам пiдтвердив його надання.]
Бен-Гурiон пiшов подивитися на похорон. Вiн пiдрахував, що були присутнi близько двохсот небайдужих. «Я не бачив серед тих, хто був у жалобi, жодноi людини у глибокiй скорботi, – повiдомив вiн. – Мабуть, бiльшiсть евреiв прийняли це, не надто переймаючись». Незабаром виникло питання щодо причетностi до вбивства Бен-Гурiона; iншими словами, питання полягало у тому, чи взяв би на себе Бен-Цвi вiдповiдальнiсть схвалити цей вчинок, не сповiстивши про це Бен-Гурiона. Можливо, вiн мiг би. Це була iсторiя Єрусалиму, з усiею маячнею та екстремiзмом, якi це мiсто могло запропонувати. А Єрусалим був дiдизна Бен-Цвi; вiн був головною посадовою особою, пов’язаною з дiяльнiстю «Хагани» у мiстi. Напевно, нiщо не дратувало його бiльше, нiж визнання переваги Бен-Гурiона. Тож немае пiдстав вважати, що у Бен-Гурiона була потреба у лiквiдацii де Хаана.
Бен-Цвi пiдтримував зв’язок iз ветеранами «Га-Шомер», серед яких були Ізраiль та Маня Шохат. Їi було заарештовано пiсля вбивства, але звiльнено без пред’явлення звинувачення. Питання про те, хто дав наказ, продовжуе обговорюватись iсториками й сьогоднi.[553 - Nakdimon and Mayzlish 1985, p. 241ff.; Dinur 1954–1964, 2, 1, pp. 227, 252; Segev 2000, p. 208ff.; текст промови Бен-Гурiона до Асамблеi представникiв, опублiкований у «Га-Арец» вiд 8 березня 1922 року; Barzilay 1985; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 1 липня 1924 року, BGA.]
* * *
Смерть Де Хаана залишила Бен-Гурiона байдужим, але вiн, швидше за все, розцiнював цей замах як ще один випадок iз серii пiдривних дiй, здiйснених без згоди «Гiстадруту», i це було нестерпно.
За кiлька мiсяцiв до вбивства кiлька ветеранiв-хашомерiв iз Кфар-Гiладi напали на банду контрабандистiв iз готiвкою, якi приiхали з Лiвану, i пограбували iх, вiдiбравши золотi монети на суму близько п’ятнадцяти тисяч фунтiв стерлiнгiв. Цi грошi, мабуть, були видiленi на закупiвлю зброi, яка мала використовуватися в атаках на арабiв. Бен-Гурiон пiдозрював, що зброя призначена не лише для оборони кiбуцiв, але й для комунiстичного пiдпiльного ополчення, яке планувало взяти пiд контроль Галiлею а, можливо, i всю Палестину.[554 - Nakdimon and Mayzlish 1985, pp. 197ff., 224ff.; Katzman 1985.]
Ветерани «Га-Шомер» не становили реальноi небезпеки для «Гiстадруту». Їх заколот здебiльшого був ностальгiею та фантазiею, прагненням повернутися у днi iхньоi бентежноi галiлейськоi юностi. Здаеться малоймовiрним, щоб вони могли здiйснити навiть невеликий путч, особливо з огляду на те, що були втягнутi у внутрiшнi конфлiкти, в яких звинувачували один одного та про якi жодна стороння людина не могла б i здогадатися; зв’язки пiонерського товариства минулих рокiв були розiрванi та замiненi образами та ударами. Пролилося багато слiз. На цьому тлi Бен-Гурiону нiчого не заважало розформувати «Коло» та Трудовий батальйон. Вiн розповiв, що саме через це проти нього i був запланований замах, про що його попередив Бен-Цвi, i той пiдтвердив цей факт. У квiтнi 1924 року комунiстiв мала б спiткати подiбна доля. Робiтнича фракцiя Комунiстичноi партii являла собою гучну, а часом i жорстку опозицiю, але, враховуючи, що ii члени були крихiтною меншиною, не становила загрози для партiй, якi контролювали «Гiстадрут». Бен-Гурiон боровся з ними так, нiби то була явна загроза майбутньому сiонiстського руху; серед iншого вiн звинувачував iх у пiдбурюваннi арабських робiтникiв проти евреiв.[555 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 28 квiтня 1924 року, BGA.] Рада «Гiстадруту» назвала фракцiю робiтникiв «ворогом еврейськоi нацii та робiтничого класу в Палестинi». За кiлька мiсяцiв Бен-Гурiон пояснив: «Фракцiя зрадила робiтничий клас, тож Рада вирiшила виключити ii представникiв iз «Гiстадруту» як зрадникiв»[556 - Рiшення Ради «Гiстадруту» вiд 27–19 квiтня 1924 року, протоколи 14 червня 1924 року, стоp. 2, BGA, збiрка Тевета, концепцii, фракцiя; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 28 квiтня 1924 року, BGA.]. У зв’язку з виключенням iз «Гiстадруту», комунiсти зiткнулися з багатьма труднощами у пошуку роботи i не мали змоги тепер отримувати медичну допомогу вiд «Купат Холiм».
Як i на першому етапi конфлiкту з Ейн-Харод, Йозеф Шпринцак, лiдер «Га-Поель га-Цаiр» рiзко критикував поведiнку Бен-Гурiона. «Важко було слухати тон, у якому Бен-Гурiон говорив про членiв фракцii, – говорив вiн. – Це була запальна промова проти всiх тих, хто не е членом „Ахдут га-Авода”». Вiн переслiдував Бен-Гурiона за розпалювання ненавистi та звинувачував у «духовнiй iнквiзицii». Бен-Гурiон вiдповiв, що вiн далеко не з тих, хто знае, як можна розв’язати проблему фракцii, i утримуеться вiд цього, виявляючи «християнське терпiння», як це робив i Шпринцак. «Ми повиннi боротися з ними», – заявив вiн. Бен-Гурiон смиренно запропонував товаришам засудити i його: якщо вони виявлять будь-яку неправду з його боку, вiн готовий прийняти покарання.[557 - Текст промови Шпринцака на з’iздi «Гiстадруту» вiд 20 лютого 1923 року, BGA, збiрка Тевета, концепцii, фракцiя; текст промов Бен-Гурiона та Шпринцака у Секретарiатi Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 25 червня 1924 року, BGA.]
* * *
Загалом Бен-Гурiон був не проти застосування сили. Врештi-решт вiн доручив Йозефу Хехту створити поряд iз «Хаганою» ополчення «Гiстадруту», яке згодом стало вiдомим пiд назвою «Плугот га-Поель» – робiтничi загони, якi вступали у кулачнi боi з противниками робiтничого руху. І все-таки багато разiв вiн виступав проти насильницьких дiй, особливо коли боявся, що його люди втратять самоконтроль. Принцип Бен-Гурiона полягав у тому, що «Гiстадрут» мав зберiгати монополiю на застосування сили.[558 - Текст виступу Бен-Гурiона у Виконавчому Комiтетi «Гiстадруту» вiд 26 травня 1922 року, BGA; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 10 жовтня 1929 року, BGA; лист Бен-Гурiона до Давида Закая вiд 24 квiтня 1924 року, BGA.]
Бен-Гурiон мiг подати позов про розпуск «Кола», але вiддав перевагу надiйнiшому методу, який зарекомендував себе у минулому – створенню комiсii з розслiдування. Вiн призначив ii членiв i поставив п’ять простих запитань, щоб вони вiдповiли простими «так» чи «нi»: Чи iснувало пiдпiльне товариство у складi Трудового батальйону? Чи були вкраденi зброя або золото у його членiв? Чи не дiяли вони поза командуванням «Хагани»? Чи мали вони зв’язки з Радянським Союзом?
Уся ця сенсацiйна iсторiя повинна була зберiгатися у таемницi, оскiльки стосувалася контрабанди зброi та пограбувань. Але, як завжди, були джерела, чутки та напiвправда, що розповсюджувалися мiж людьми схвильованим шепотом. Маня Шохат, почувши слова Бен-Гурiона, написала до нього: «Я нiколи не думала, що ти можеш користатися такими методами, щоб нашкодити Трудовому батальйону. Я надто сильно тебе поважала. Обраний тобою шлях знищить i нас, i тебе самого. У мене немае в серцi прощення. І я розриваю мiж нами всi особистi стосунки». Бен-Гурiон надiслав iй холодну вiдповiдь, сказавши, що ii лист нiчого не змiнить у його ставленнi до неi.[559 - Лист Манi Шохат до Бен-Гурiона вiд 23 липня 1926 року та лист Бен-Гурiона до Манi Шохат вiд 26 липня 1926 року, наведенi у Reinharz 2005, p. 184.] Його пiдозри зросли, коли Ізраiль Шохат поiхав до Радянського Союзу разом iз начальником Трудового батальйону Менахемом Елькiндом. Шохат, схоже, перевiряв можливiсть установлення нового полiтичного напряму у взаемовiдносинах з елiтою Москви. Радянський Союз мав видати нову «Декларацiю Бальфура», у якiй заявляв би, що вважае необхiдним створення комунiстичноi еврейськоi держави в Палестинi. Шохат сподiвався отримати зброю i просив радянську владу провести льотну пiдготовку юнакiв iз Палестини, щоб еврейська держава могла мати вiйськово-повiтрянi сили.[560 - Shohat 1962, p. 69ff; Шаул Авiгур, стенограма iнтерв’ю, стор 7; BGA; Dinur 1954–1964, 2, 1, p. 234ff.]
