скачать книгу бесплатно
Як i очiкувалося, Комiтет установив, що коло ветеранiв «Га-Шомер» дiяло як збройне пiдпiлля, а Бен-Гурiон справив враження людини, яка врятувала авторитет робiтничого руху.[561 - Текст виступу Бен-Гурiона на 3-му з’iздi «Гiстадруту» вiд 10 липня 1927 року, BGA.] Але до того часу, коли Комiтет представив своi висновки, iнцидент було майже вичерпано, оскiльки Трудовий батальйон уже було розпущено.[562 - Ben-Gurion 1971a, p. 317.] Елькiнд i кiлька iнших членiв повернулися назад до Радянського Союзу.[563 - Елькiнд заснував сiльськогосподарську комуну в Радянському Союзi. Його стратили в часи сталiнських репресiй (Tzachor 1990, p. 128ff; Tzachor 1994, p. 57ff; Kantrovitz 2007, p. 217ff).]
Тим часом краiна змiнилася.
«Птахи лiтають пiд нами»
Навеснi 1924 року Сполученi Штати розпочали нову iммiграцiйну полiтику, яка, окрiм iнших аспектiв, ускладнювала в’iзд евреiв до краiни.[564 - http://history.state.gov/milestones/1921?1936/immigration-act.] Сiонiзм не мав такоi можливостi пiсля укладання Декларацii Бальфура. Одночасно з тим, як набула чинностi нова американська полiтика, у Польщi розпочалася економiчна криза, жертвами якоi стали також i евреi, якi мешкали там. Оскiльки варiант переселення до Америки вже був неможливим, десятки тисяч польських евреiв оселилися в Палестинi; 1924 року прибуло понад тринадцяти тисяч, а 1925 року – понад тридцять чотири тисячi.[565 - Tomaszewski 2001, p. 422; Ben-Avram and Nir 1995, pp. 107, 193; Lissak 1994, 2, p. 173ff.] Вони складали основну частину Четвертоi алii. Для в’iзду до Палестини вони потребували дозволу британськоi влади; час вiд часу встановлювались квоти на еврейську iммiграцiю вiдповiдно до наявних можливостей працевлаштування у краiнi.
Хоча сiонiсти нiколи не припиняли протестувати проти квот, до них приедналася бiльшiсть еврейського нацiонального керiвництва. Це був зважений та обережний крок сiонiстського месiанiзму. Як звичайно, влада схвалювала запити на iммiграцiю, поданi через сiонiстiв.[566 - Влада, як звичайно, вiдмовлялася пускати психiчно хворих, туберкульозних, повiй i сексуальних манiякiв. Закон також передбачав вiдмову в iммiграцiйних дозволах iз полiтичних причин. Велика Британiя побоювалася масовоi iммiграцii комунiстiв-евреiв. Вейцман пообiцяв зробити все можливе, щоб не допустити таких неприемностей (Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 4 червня 1929 року, 30 липня 1924 року, BGA; стенограма iнтерв’ю Авраама Таршиша, BGA.; Segev 2000, p. 228).]
Як секретар «Гiстадруту» Бен-Гурiон ненавидiв цю хвилю iммiграцii – «власникiв кiоскiв», як вiн називав нових жителiв Тель-Авiва, навiть якщо серед них були робiтники, якi прибули в цей перiод. Власники кiоскiв як дрiбнi пiдприемцi, на вiдмiну вiд робiтникiв, були вимушенi зрiвнятися з опонентами свого руху i, отже, послабити його. «Сприяння iммiграцii робiтникiв зараз е центральною i життево важливою потребою нашого руху», – заявляв вiн тодi.[567 - Текст звернення Бен-Гурiона до Сiльськогосподарського центру вiд 7 березня 1924 року, BGA; текст звернення Бен-Гурiона до Центрального Комiтету «Ге-Халуц» вiд 9 квiтня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 205.] Це було одне iз завдань, якi вiн поставив перед «Гiстадрутом», хоча практично воно нiяк не впливало на рiшення евреiв оселитися в Палестинi.
У квiтнi 1924 року влада Мандату видала двадцять чотири сотнi iммiграцiйних сертифiкатiв, серед iнших i триста для молодих жiнок. «Гiстадрут» проiнформував кiлька еврейських громад, бiльшiсть з яких були у Схiднiй Європi. Бен-Гурiон сподiвався залучити щонайменше двi тисячi робiтникiв на тiй пiдставi, що вони потрiбнi для нового пiдприемства, пов’язаного з вирощуванням тютюну. Але «Палестина закликала працiвникiв, та вони не iхали», – журився вiн. Бен-Гурiон припускав, що евреi можуть приiхати i з Радянського Союзу, але радянський уряд жорстко обмежив усю емiграцiю. Вiн хотiв поiхати туди, щоб розв’язати проблему, але цього разу йому вiдмовили у вiзi.[568 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 7 квiтня 1924 року, BGA; текст звернення Бен-Гурiона до Центрального Комiтету «Ге-Халуц» вiд 9 квiтня 1924 року, BGA; текст звернення Бен-Гурiона до Центрального Комiтету «Ге-Халуц» у Радянськiй Росii вiд 26 червня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 221; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 5 травня 1924 року, BGA.] Така невдача роздратувала його; нездатнiсть витягти евреiв iз суцiльного «занепаду, страху смертi та терору», якi вони зазнавали в Радянському Союзi, принижувала його як сiонiста i згубно впливала на його роботу на посадi секретаря «Гiстадруту».[569 - Текст звернення Бен-Гурiона до Виконавчого комiтету сiонiстiв вiд 18 листопада 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 260.]
* * *
Першi iммiгранти Четвертоi алii належали до середнього класу.[570 - Giladi 1973, p. 47.] Вони привозили з собою свою мiську культуру i розраховували продовжувати жити так само, як i до того у Польщi. Кожен другий iз них оселявся в Тель-Авiвi; чисельнiсть населення мiста за рiк зросла вдвiчi. Наприкiнцi 1925 року воно склало близько сорока тисяч. Кiоски, що продавали газоз (сумiш фруктового соку та газованоi води) виростали на кожному кроцi. Газоз та кiоски, у яких його продавали, стали символом культури середнього класу Тель-Авiва, антитезою пiонерського етосу.[571 - David Izmozhik, «Lo Yoshieinu Zeh», Hayishuv, Aug. 6, 1926; Giladi 1973, p. 47.]
Бен-Гурiон iнодi любив порiвнювати сiльськогосподарське поселення iз сiонiзмом та проголошувати, що обробiток землi був вищим втiленням його iдеалiв. Рух iз мiста до села був унiкальним для сiонiзму i не вiдбувався майже у жоднiй з iнших краiн, стверджував вiн: «Повернення до рiдного краю – це насамперед повернення до землi».[572 - Ben-Gurion 1949e, pp. 58–59.] Вiн також зобразив свiй переiзд до Палестини як результат бажання бути землеробом. Але крiм свого невеликого досвiду роботи на фермах, Бен-Гурiон був мiською людиною, яка мала явно буржуазнi схильностi й смаки середнього класу. Вiн написав до своеi сестри Ципори, яка вирiшила приеднатися до кiбуцу, де члени громади, про яку йдеться, «не е нашою стихiею», оскiльки приiхали з Трансiльванii. Лiпше, радив вiн, знайти собi будинок у мiстi.[573 - Лист Бен-Гурiона до його сестри Ципори вiд 19 листопада 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 263.]
Орендна плата в Тель-Авiвi зросла, поскаржився вiн 1921 року. Проте його хвилювало розширення мiста. «Незабаром це буде великий еврейський мегаполiс, – писав вiн батьковi, – i там буде побудований еврейський порт».[574 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 5 серпня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 76.] Щомiсяця вiн сплачував десять фунтiв орендноi плати, що еквiвалентно заробiтнiй платi за мiсяць майже 40 вiдсоткiв членiв «Гiстадруту» в Тель-Авiвi. Сiм’я придбала фортепiано, i для дiтей органiзували уроки. Геула добре вчилася в середнiй школi iменi Герцля. Цiлу кiмнату в iхнiй квартирi вiдвели пiд бiблiотеку. Фотографiя 1927 року зображуе Бен-Гурiон у своiй квартирi в краватцi та пiджаку.[575 - Матерiали iнтерв’ю Ноя Орiана з Бен-Гурiоном вiд 12 листопада 1969 року, HIJC; Teveth 1980, photographs; Giladi 1971, p. 131; Табель успiшностi Геули, 1927 рiк, BGA, загальна хронологiчна документацiя.]
Ігаель Ядiн, син вiдомого професора, а згодом добре вiдомий археолог, припустив, що пристрасть Бен-Гурiона до книг була такою через «дуже сильне почуття неповноцiнностi щодо людей, якi мають коледжеву освiту». Одним iз них був Хаiм Вейцман, хiмiк, чий внесок у британськi вiйськовi зусилля допомiг йому домогтися Декларацii Бальфура. Артур Руппiн та Хаiм Арлозоров мали ступенi докторiв економiчних наук. Берл Кацнельсон та Зеев Жаботинський були лiтераторами. Тисячi книг, якими оточував себе Бен-Гурiон, якi вiн читав або лише збирав, можливо, мали на метi пiдняти його принаймнi у власних очах до рiвня освiченiших сiонiстських лiдерiв.[576 - Ядiн, стенограма iнтерв’ю, BGA.] Книги також могли займати мiсце його друзiв, яких вiн не мав, i задовольняти його прагнення до влади, стоячи прямо на полицях у зразковому порядку, як солдати. Вiн завжди розраховував знайти кожну на своему мiсцi, подiбно до стовпцiв статистичних даних у своему щоденнику. Вiн читав Бiблiю та стародавнiх грекiв значною мiрою як полiтичнi документи, майже як путiвники для правителiв.[577 - Barel 2014, p. 68ff.]
Бен-Гурiон цiнував силу написаного слова. Попри те, що вiн мало читав художню лiтературу, вiн добре розумiв, що ii автори мали полiтичний вплив. Час вiд часу вiн викликав романiстiв i поетiв на те, що можна назвати нацiональними переговорами, як це може зробити фiлософ. Його широка думка була обмежена рамками сiонiстського дискурсу, як вiн одного разу продемонстрував, коли Мартiн Бубер скептично зауважив: «Ми казали, що повернемо землю, i мали намiр зробити ii еврейською. Чому це мае бути саме еврейська земля?» Бен-Гурiон перебив його: «Бо земля може приносити хлiб!» Бубер запитав: «Нащо?» «Їсти!», – вiдповiв Бен-Гурiон. «Нащо?», – наполягав Бубер. «Цього достатньо», – вiдрiзав Бен-Гурiон. Вiн подумав, що запитання «Нащо?» було некоректним. Логiчнiше було запитати «Як?»[578 - Ohana 2003, p. 57ff; Keren 1988, p. 112ff.]
Як представник першого поколiння ХХ столiття, вiн вважав, що людству судилося «домiнувати над силами природи», як висловився Бен-Гурiон, маючи на увазi пустелю i море. «Стикаючись, зокрема, з цими бурхливими просторами, людина розкривае всю свою силу i потенцiал, свою велику здатнiсть прокладати шляхи морем i знайти безпечний шлях крiзь великi води, чого прагне безстрашний людський дух.[579 - Текст промови Бен-Гурiона на зiбраннi рибалок вiд 23 грудня 1943 року, наведений у Ben-Gurion 1949c, p. 193.] З дитячим хвилюванням вiн вирiшив здiйснити свiй перший пасажирський рейс у вереснi 1924 року.
Бен-Гурiон хотiв вилетiти з Данцига до Берлiну, але йому вдалося дiстати бiлет лише до мiста по дорозi. Журналiст, який жив усерединi його, змусив усе це описати – вiн розповiв, як прибув до аеропорту, як його обшукали, як змушений був заплатити за зайвий багаж; квиток коштував одинадцять марок. «Ми пiдiймалися дуже повiльно… Я побачив перед собою сонце, перед самим обличчям. Наче воно та лiтак зависли на небосхилi… птахи лiтають пiд нами… а на дорозi гойдаеться конячий вiзок, наче дитяча iграшка… i лiтак повiльно проходить крiзь атмосферу; вiн фактично летить зi швидкiстю 130 кiлометрiв на годину. Ми на висотi 300 метрiв… i тут знову торкаемось землi, ще трохи котимося по нiй – двигун свистить, скрипить, реве – i замовкае. Ми летiли десь пiв години». Бен-Гурiон записав назву та модель лiтака: Ельберфельд D-24. Сiм тижнiв по тому той лiтак розбився, вбивши трьох пасажирiв та стiльки ж екiпажу пiд час цього польоту.[580 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 13 вересня та 6 листопада 1924 року, BGA.] Повернувшись, Бен-Гурiон занурився у нову полемiку, або, як вони казали тодi, «скандал».
«Отруйне плiткарство»
Мордехай Моттель Маков був одним iз заможних цитрусових фермерiв Реховоту й одним iз засновникiв банку «Купат Ам». 1925 року вiн найняв арабських робiтникiв, щоб побудувати собi будинок. Єврейськi робiтники намагалися розiгнати арабiв, i Маков зателефонував до полiцii. Це призвело до зiткнень, i конфлiкт поширився далеко за межi мошави. Маков отримав пiдтримку Асоцiацii фермерiв, яку очолював Моше Смiланський. «Гiстадрут» пiдтримав еврейських робiтникiв.
Це була полiтична суперечка, що базувалася на традицiйному суперництвi мiж фермерами та робiтниками. Як противник працевлаштування арабiв Бен-Гурiон походив не лише на захисника робiтникiв, а й на найбiльшого сiонiстського патрiота. На практицi кампанiя проти арабськоi робочоi сили мало чого досягла, але й далi була його гаслом.
У груднi 1925 року британський губернатор Яффи зiбрав разом представникiв обох сторiн, а також Бен-Гурiона та Смiланського. Представник аграрiiв прочитав для губернатора меморандум, який Бен-Гурiон назвав «отруйним плiткарством». Смiланський не висловив жодних заперечень.[581 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 3 грудня 1925 року, BGA.] Виступаючи на Асамблеi представникiв, Смiланський розкритикував Макова, але також рiшуче засудив те, що вiн назвав «терором», скоеним еврейськими робiтниками. У приватному листi вiн поскаржився на демагогiчну полiтику Бен-Гурiона.[582 - Текст доповiдi Смiланського у Асамблеi представникiв, наведений у «Давар» вiд 18 сiчня 1926 року; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 8 сiчня 1926 року, BGA.] Обурений зверненням Макова до британськоi влади, а не до еврейського автономного керiвництва, Бен-Гурiон назвав Макова iнформатором, а Смiланський подав позов про наклеп проти Бен-Гурiона до Магiстратського суду Тель-Авiва. Провiдна фiгура в «Гiстадрутi», вiн намагався бути посередником мiж ними двома, наймаючи друга Бен-Гурiона Шломо Цемаха, який тодi був одружений iз племiнницею Смiланського.
* * *
Пiсля п’яти рокiв життя у Палестинi Цемах також втомився бути простим робiтником. 1909 року вiн iздив до Францii вивчати агрономiю. До цього вiн встиг одружитися i розлучитися. Закiнчивши навчання, Цемах поiхав вiдвiдати батька до Плоньська. Наступного дня пiсля його приiзду над мiстом пронiсся нiмецький цепелiн, i почалася вiйна.
Протягом наступних шести рокiв Цемах та його партнерка Ханна Смiланська переiжджали з одного мiста до iншого. Вiн ледве зводив кiнцi з кiнцями, працюючи вчителем та опублiкувавши кiлька оповiдань. Інодi вiн жив у Бялика або в iншого вiдомого iвритського поета Шауля Чернiчовського. Перебуваючи в Одесi, Шломо i Ханна одружилися, i незабаром у них народилася донька. Навколо них вирувала громадянська вiйна мiж бiльшовицькими червоними та контрреволюцiйними бiлими. Козак на конi змилувався в останню хвилину пiсля того, як мав намiр встроми свого меча у Цемаха. «Не запитуй про те, чого ми натерпiлися, – писав Цемах Бен-Гурiону. – Тiнь смертi – це постiйний супутник мого життя протягом останнiх семи рокiв».
Вiн писав, що прийняв революцiю всiею душею. Життя Цемаха було врятовано, коли червонi сили увiйшли до рiдного мiста його дружини, де вони переховувалися в будинку ii батькiв. Пiсля подальших пригод вони нарештi добралися до Яффи. «Я живу тут, – повiдомив вiн „своему заповiтному братовi” Бен-Гурiону. – Як би я хотiв тебе побачити!» Вiн запевнив свого друга, що полiтичнi вiдмiнностi, якi роздiляли iх, зникли. Бен-Гурiона тодi був у Вiднi. Повернувшись, вiн спробував переконати Цемаха перейти до «Ахдут га-Авода», але той вiдмовився. Тим часом вiн попросив у Бен-Гурiона трохи грошей. Допомагав i дядько Моше Смiланський. Цемах i Ханна найнялися вчителями у Ізраiльську сiльськогосподарську школу Мiкве, де платили добру зарплату, а також надали iм квартиру для проживання. Вiн писав i публiкував, i почав здiйснювати мрiю своеi юностi стати письменником, який пише iвритом.[583 - Zemach 1983, pp. 76, 92, 102ff., 108, 115, 130; лист Цемаха до Бен-Гурiона вiд 12 квiтня 1920 року, BGA; лист Бен-Гурiона до батька 5 серпня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 76.]
* * *
Цемах намагався бути посередником у суперечцi мiж Бен-Гурiоном та Смiланським, i, як можна було очiкувати, отримав проблеми на свою голову. Бен-Гурiон не мав зацiкавленостi у врегулюваннi: вiн хотiв полiтичного судового розгляду, наскiльки це можливо, публiчного, в якому взяв би на себе роль осяяного лицаря, який захищае робiтникiв перед фермерами, арабською робочою силою та «iнформаторами». І вiн отримав таку можливiсть, але програв суд. Суддi вирiшили, що Бен-Гурiон не мае пiдстав називати Смiланського плiткарем.[584 - Лист Цемаха до Бен-Гурiона вiд 22 лютого 1926 року, LMA 104IV, досье 6; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 3 березня 1926 року; BGA тематичне досье, Моше Смiланський, позов проти Бен-Гурiона.]
Протягом наступних мiсяцiв Бен-Гурiон прагнув привернути увагу громадськостi до подальших подiбних ситуацiй. Одного разу вiн навiть приеднався до адвоката – захисника еврейських робiтникiв, якi намагалися силою запобiгти в’iзду арабських трудiвникiв до цитрусового гаю, що належав фермеру з Петах-Тiква. Згiдно з iнформацiею вiд «Га-Арец» судовий процес став сенсацiею для всього мiста. Великi скупчення людей збиралися навколо будинку суду, але вхiд дозволений був тiльки журналiстам.[585 - Avodah Ivrit Bamoshavot 1911–1934, BGA, тематичнi досье; Davar, Dec. 28, 1927; Ha’aretz, Dec. 29, 1928.]
Боротьба проти працевлаштування арабiв явно суперечила твердженню сiонiстiв про те, що рух розвиватиме Палестину на благо всiх ii мешканцiв. Але Бен-Гурiон продовжував обiцяти, як i ранiше, що створення еврейського нацiонального дому не зашкодить арабам. Навпаки, вiн наполягав, що сiонiзм не стверджував, нiби евреi були панiвною расою, i не прагнув до створення аристократичного суспiльства. Йшлося про нацiональнi та людськi цiнностi. Бен-Гурiон клявся знову й знову, що «лише антисемiт може вважати нашу боротьбу за право працювати в мошавi згубну для арабського працiвника».[586 - Ben-Gurion, «Hapoe’l Ha’ivri Veha’aravi», «Avodah Ivrit o Me’urevet Bamoshavot», Ben-Gurion 1931, p. 105ff; «Al Bit’hon Hayishuv Vetafkid Hasochnut Basha’ah Zo», Oct. 20, 1929, BGA.] Інодi Бен-Гурiон навiть стверджував, що одна з цiлей кампанii на пiдтримку еврейськоi робочоi сили полягала у тому, щоб вигнати арабського працiвника через його вiдсталiсть, нiби це була моральна i соцiалiстична мiсiя. Можливо, вiн думав з погляду «тягаря бiлоi людини», який британський колонiалiзм обiцяв взяти на своi плечi, коли згадував, що британцi утримуються вiд залучення iндiйських робiтникiв до Англii, щоб зберегти чистоту нацii.[587 - Ben-Gurion, «Avodah Ivrit o Me’urevet Bamoshavot», Ben-Gurion 1931, p. 170; Ben-Gurion 1932.]
Бен-Гурiон не покладався на свою заяву про те, що конфлiкт у Палестинi не дозволяе досягти компромiсу з арабами, але в пошуках найкращого шляху розв’язання конфлiкту розглядав iдею «домовленостi» мiж еврейською та арабською профспiлками.[588 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 13 липня 1922 року, BGA; текст виступу Бен-Гурiона на з’iздi «Ахдут га-Авода», «Контрес» № 119 вiд 21 сiчня 1923 року; Teveth 1985, p. 100ff.] Це здавалося вигiдною тезою, яка вплiталася у соцiалiстичне мислення робiтничого руху i стосувалася прихильникiв сiонiзму в Палестинi та поза ii межами. Бiльшiсть палестинських евреiв не мешкали там досить довго, i для того, щоб залишитися, потребували бодай шматочка надii та краплини вiри у мир. «Кожен еврей, який мае намiр переiхати до Палестини, повинен запитати себе, чи у безпецi його життя та власнiсть у цiй краiнi, – писав Бен-Гурiон. – Вiдчуття, що евреi тут сидять нiби на жерлi вулкану, може пiдiрвати фундамент сiонiстського руху». Не можна також очiкувати, що заможнi евреi вноситимуть своi грошi в нацiональний проект, приречений на вiчний конфлiкт. Вiдстоювання спiвiснування також сприяло розвитку сiонiстськоi дипломатii, оскiльки та прагнула заручитися громадською пiдтримкою.
* * *
Коли англiйцi почали брати на роботу евреiв й арабiв на однаковi робочi мiсця, сiонiстське керiвництво було стурбовано тим, що зарплата й умови працi в таких сферах, як залiзниця та пошта, не вiдбивали потреб еврейськоi культури, а, швидше, були меншi та примiтивнiшi, коли порiвняти з потребами арабськоi культури, як висловився Бен-Гурiон.[589 - Ben-Gurion, «Al Hafelah Ve’admato», Ben-Gurion 1931, p. 61.] Отже, стало вкрай необхiдним органiзувати арабську працю у такий спосiб, щоб вони отримували заробiтну плату та умови, такi як у евреiв. Десь рокiв десять по тому Бен-Цвi пояснював це так: якби арабськi робiтники були такими ж дорогими, як еврейськi, тодi б зник основний стимул iх наймати.[590 - Ben-Gurion, «Gevulei Artzenu Va’admatah», Ben-Gurion 1931, p. 34; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 1 липня 1924 року, BGA; Tsoref 1998, p. 56.] Бен-Гурiон сподiвався дбати про арабських робiтникiв, не залiчуючи iх до «Гiстадруту», i рiшуче вiдкинув вимогу викреслити слово «еврейських» у повнiй назвi органiзацii. Генеральна органiзацiя еврейських робiтникiв у Палестинi. Замiсть цього вiн намагався переконати арабiв у тому, що пiдтримувати сiонiзм в iх iнтересах.[591 - Ben-Gurion, «Al Hafelah Ve’admato», «Al Gevulei Ha’aretz», «El Hapo’alim Ha’aravim», «Shnei Gormim», Ben-Gurion 1931, pp. 61, 62, 67ff., 72ff., 98; тексти промови Бен-Гурiона до Секретарiату Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 30 березня та 16 червня 1924 року, BGA; Лист Бен-Гурiона до Іцхака Бен-Цвi вiд 18 липня 1934 року, BGA; Ben?Gurion 1971a, pp. 269ff, 312.] Згiдно з iнформацiею, яку отримав Бен-Гурiон, багато арабiв стояли перед вибором, чи залишатися пiд захистом «Гiстадруту», чи вiдмовитися вiд нього.[592 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 3 квiтня 1924 року, BGA.] Спроби спiвпрацi успiшними не були; Бен-Гурiон склав у своему щоденнику список жорстоких зiткнень мiж еврейськими та арабськими робiтниками, деякi з яких були смертельними.[593 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 20 та 21 березня, 1 грудня 1924 року; 10 сiчня 1925 року, BGA.] Репетур помiтив ще одну проблему – частина еврейських залiзничникiв використовувала своi робочi мiсця для виготовлення бомб для «Хагана».[594 - Берл Репетур, стенограма iнтерв’ю, с. 130, BGA.]
«Мое серце краеться»
Тодi Авiгдору Грюну було шiстдесят вiсiм рокiв. Економiчна криза у Польщi зруйнувала кредитний бiзнес, який вiн розбудував до вiйни. У своiх спогадах вiн стверджував, що влада вiдкликала його лiцензiю на роботу «приватного адвоката», оскiльки вiн був евреем, i що в пiдсумку в нього не було iншого вибору, окрiм як взяти на себе посаду секретаря еврейськоi спiльноти Плоньську.[595 - Мемуари Авiгдора Грюна, стоp. 16, BGA, тематичне досье 470-1-18.] За якихось десять рокiв пiсля того, як Бен-Гурiон намагався переконати свою родину залишити мiсце народження, вони вже були готовi iхати, але Бен-Гурiон не поспiшав тепер домовлятися про це. Вiн сказав, що допоможе iм лише тодi, якщо вони вiзьмуть достатньо коштiв на перший час.[596 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 24 листопада 1919 року, наведений у Ben-Gurion 1971a, p. 154ff.] Його сестра Рiвка, тепер уже вдова, надiслала йому, як вiн назвав, «жалiсного» листа. Вона описала тяжке становище плоньських евреiв та своi особистi страждання, запитуючи, чи може брат пришвидшити ii вiд’iзд. «Я вiдчуваю всiм серцем ii жахливе становище», – писав Бен-Гурiон батьковi, але не мiг змусити себе порадити iй приiхати. Рiвка писала, що готова виконувати будь-яку роботу, i ii брат вiрив у щирiсть цих слiв, як писав, «але я не вiрю, що вона зможе працювати або що знайдеться така робота, до якоi вона здатна». Вiн вказав, який дохiд потребуватиме сiм’я з двох осiб, щоб жити в Палестинi – п’ятнадцять фунтiв на мiсяць – i запитав, «чи вистачить тобi тiеi суми, що ти маеш, хоча б на рiк?» Бен-Гурiон знову рушив подорожувати й порадив вiдкласти це питання до свого повернення. Тим часом вiн надiслав iй копiю своеi книги.[597 - Лист Бен-Гурiона до вiд 5 жовтня 1920 року, наведений у Ben-Gurion 1971a, p. 159ff.]
Ставлення Бен-Гурiона розлютило його батька. Син спробував вибачитися: «Менi дуже шкода, що ти вважаеш мене винним у тому, що й досi не переiхав до Палестини», – писав вiн засмучено. Бен-Гурiон хотiв забрати батька тiеi самоi зими, але, на жаль, не мiг цього зробити через свою полiтичну роботу. Що стосуеться Рiвки, то протриматися протягом року було для неi недостатньо – iй треба було стiльки грошей, щоб можна було жити за вiдсотки, а не зi свого капiталу, тобто мiнiмум три тисячi фунтiв.[598 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 17 вересня 1920 року, наведений у Ben-Gurion 1971a, p. 159ff.] Минув ще рiк. Тим часом помер i чоловiк його сестри Ципори, залишивши ii з двома малими дiтьми. «Мое серце краеться, таке вiдчуття, нiби мене вразила блискавка», – iз сумом писав Бен-Гурiон батьковi. Наступного ранку вiн пообiцяв, що спробуе отримати iммiграцiйний сертифiкат для Ципори та ii дiтей. «Я дiлитимуся з нею своiм хлiбом, прийму ii дiтей як своiх i буду iм батьком», – пообiцяв вiн.
Минуло кiлька мiсяцiв. Його сестра запитувала, чи не забув вiн про неi. Бен-Гурiон швидко вiдповiв, що це питання дуже його турбуе. «Чи не е твоя надiя моею надiею, твое становище моiм становищем, твое майбутне моiм майбутнiм, а твоi дiти моiми?» – писав вiн. Бен-Гурiон пояснив, що посвiдчення затримуються так довго, оскiльки вiн не знае iменi одного з ii дiтей i тому не може подати заяву на отримання довiдки. Нарештi у травнi 1923 року Ципора приiхала, за пiвтора року пiсля того, як вiн почав цей процес. Бен-Гурiон запевнив, що про все домовиться.[599 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 30 вересня 1931 року, наведенi у Erez 1972, p. 90; лист Бен-Гурiона до Ципори вiд 23 серпня 1922 року, наведений у Erez 1972, p. 112; лист Бен-Гурiона до Ципори вiд 8 серпня 1922 року, BGA; Hagani 2010, p. 16ff.]
Займаючись iммiграцiею Ципори, Бен-Гурiон знову пообiцяв перевезти батька, «можливо, у серединi наступного року».[600 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 28 березня 1922 року, наведений у Erez 1972, p. 99.] Його брат Авраам також хотiв приiхати; тим часом Бен-Гурiон намагався отримати посвiдчення хоча б для його сина Бiньямiна. Це не зайняло багато часу. У серпнi 1923 року Бен-Гурiон повiдомив батьковi, що його племiнник Бiньямiн працюе в Тель-Авiвi i що вiн прекрасний хлопець. Аврааму, зi свого боку, бракувало професii; Бен-Гурiон виступив проти його приiзду, щоб вiн спершу направив iнших своiх дiтей, сина Ізраелiка та дочку Шейндель. Дочка, за його словами, може приiхати за умови, якщо володiтиме iвритом. Їй потрiбно було до переiзду навчитися друкарськоi справи, а також, якщо можливо, вести бухгалтерiю. Лише пiсля того, як дiти переiдуть i в економiчному планi будуть мiцно стояти на ногах, можна буде говорити про переiзд Авраама. Але, пiдкреслював вiн, не ранiше. Якщо Рiвка отримае суму вiд п’ятисот до шестисот фунтiв, вона зможе керувати обставинами, але вiн надiшле необхiдну документацiю лише тодi, коли вона сповiстить його, що готова до переiзду. Потiм вiн розглянув справу свого батька.
Таке вiдчуття, нiби батько не вiрив у те, що секретар «Гiстадруту» не може домовитись про переiзд усiеi родини. Бен-Гурiон не поспiшав вiдповiдати. «Я був перевантажений роботою», – пояснював вiн, зазначивши, що серед iнших своiх обов’язкiв проводив переговори з Британським лейбористським урядом. «Я здогадуюсь, що ви вже ставитесь до мене трохи пiдозрiло», – писав вiн, знову виправдовуючись, що його громадська дiяльнiсть заважае розв’язати це питання. Бен-Гурiон зазначив також, що нехтував своiми обов’язками перед дружиною та дiтьми. Подорожуючи за кордоном, вiн сумував за дiтьми i хотiв знову бути з ними, але на цей перiод життя, очевидно, його сiм’я – батько, дружина i навiть його дiти – були для нього менш важливими, нiж робота.
Батько написав, що тепер вiн може продати свiй будинок i отримати за нього вiд трьохсот до чотирьохсот фунтiв. Бен-Гурiон погодився, що у такому разi той може iхати. Потрiбна сума могла бути навiть меншою, запевнив вiн. «Я також сподiваюся, що ти зможеш знайти роботу, яка буде вiдповiдати твоiм здiбностям та знанням», – писав вiн з оптимiзмом. Але, щоб уникнути подальших непорозумiнь, вiн прямо заявив, що не мае намiру допомагати батьковi у цьому. Так, дверi всiх установ палестинськоi еврейськоi спiльноти були для нього вiдчиненi, i будь-хто з них iз задоволенням погодився б на його прохання працевлаштувати когось, але саме тому вiн батьковi й не допомагатиме. «Я не хотiв би, щоб хтось у Палестинi думав, що ти працюеш в якiйсь установi не тому, що маеш вiдповiдну квалiфiкацiю, а тому, що отримав цю посаду завдяки менi». У листi не згадувалося нiчого про «тiтку», тобто мачуху; на вiдмiну вiд бiльшостi своiх листiв до батька, у цьому вiн навiть не передав iй вiтання. З iншого боку, вiн припустив, що «можливо, ви також зможете побудувати будинок разом iз Рiвкою».[601 - Лист Бен-Гурiона до батька вiд 4 серпня 1923 року, BGA; лист Бен-Гурiона до батька вiд 2 липня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 225ff.] Минув ще один рiк.
Імовiрно, Грюн мiг оселитися в Палестинi зi своею дружиною навiть без допомоги сина, як це робили десятки тисяч iнших евреiв. Але Грюн хотiв скористатися його впливом, i врештi-решт, напевно, мав право наполягати на цьому. Попри свiй похилий вiк, Авiгдор одразу влаштувався на роботу у вiддiленнi компанii «Солел Боне» – будiвельноi компанii «Гiстадруту». Вiн приiхав без дружини. Бен-Гурiон запросив батька до свого будинку у Єрусалимi; через чотири днi вiн вирушив у iншу закордонну поiздку.[602 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 12, 14 та 18 липня 1925 року, BGA.] Робота, яку знайшов Грюн, була у Хайфi, де вiн жив iз Ципорою. Вiн змiнив прiзвище на Бен-Гурiон. Коли Авiгдор продав будинок у Плоньську, у його дружини не було iншого виходу, як переiхати до родичiв у Лодзь. Бен-Гурiон вiдвiдав ii 1926 року. «Вона стара, слабка i прикута до лiжка», – зазначив вiн у своему щоденнику. Рiк по тому вдалося перевезти до Палестини i ii.[603 - У Палестинi обидвi сестри Бен-Гурiона, Рiвка та Ципора, вийшли замiж за оперних спiвакiв. Його брат Майкл довгий час був власником кiоску в Тель-Авiвi. Дочка його брата Авраама – Шейндель зосталася в Польщi. (Giladi 1973, p. 47; Hagani 2010, p. 174ff).][604 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 5 квiтня 1926 року, BGA.]
Вони переiхали в один iз найважчих рокiв життя Бен-Гурiона. «Гiстадрут» зiткнувся з найсерйознiшою кризою у своiй iсторii; сам Бен-Гурiон нiколи ранiше не стикався з подiбними сумнiвними звинуваченнями.
«Нескiнченний холод, спустошення, забуття»
Протягом мiсяця, що передував його сороковому дню народження, настрiй Бен-Гурiона був похмурим, майже самогубним. Вiн дивився з палуби човна, на якому прямував додому пiсля тривалого перебування у Парижi, i занотовував кiлька рядкiв про безглуздiсть життя. «Усе минеться, скiнчиться… а далi – вiчний холод, спустошення, забуття, нескiнченне нiщо. Який сенс усього нашого нещасного, миттевого, безглуздого iснування, яке не залишить нiчого позаду? Хто може вiдповiсти? Хто може сказати? Єдина вiдповiдь – могила. Єдина кiнцева точка».[605 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 6–7 червня 1926 року, BGA.] До свого перебування у Парижi Бен-Гурiон брав участь у якомусь з’iздi у Нiмеччинi, а також вiдвiдав Плоньськ. За кiлька годин пiсля повернення додому вiн уже почав працювати. Тодi «Солел Боне» зазнав краху i погрожував розвалити весь «Гiстадрут».
* * *
Іммiгрантам Четвертоi алii потрiбнi були мiсця для проживання. Наслiдком цього стало те, що 1925 року цiлих 64 % усiх еврейських iнвестицiй в Палестину пiшли на будiвництво житла. Будiвельний бум слугував на користь великiй кiлькостi заводiв та пiдприемств. Люди також будували будинки для здавання в оренду. Припущення полягало у тому, що iммiгранти продовжуватимуть оселятися в Тель-Авiвi й мiсто буде i надалi процвiтати. Іммiгранти прибували, але тодi, схоже, усе йшло до краху. Однiею з причин було те, що капiтал, який багато приiжджих везли з собою, був у польськiй валютi. Через зростання iнфляцii в Польщi, вартiсть валюти зросла; люди, якi зробили внески на новi будинки, не могли сплатити решту витрат i припиняли будiвництво. Будiвельнi компанii та сумiжнi галузi одна за одною зазнавали краху. Робiтники втрачали роботу. У червнi 1924 року Бен-Гурiон писав у своему щоденнику: «Постiйно зростае дефiцит робочих мiсць. Учора люди втрачали свiдомiсть у бюро працi». Йому часто доводилося розмовляти з розлюченими робiтниками, що стали безробiтними. «Гiстадрут» був не просто профспiлкою, але й володiв будiвельною компанiею «Солел Боне» та iншими фiрмами, тож люди бачили його не лише як свого представника, але й роботодавця. Через зростання безробiття кожному шукачевi роботи було вiдведено лише кiлька днiв на тиждень. Обурення зростало. Репетур зазначив, що Бен-Гурiону лiпше було б пiти в охоронцi.[606 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 12 червня 1924 року; лист Дова Хоза до дружини у днi Песаху 1921 року, BGA.]
У розпал кризи рiвень еврейського безробiття досяг 35 % вiд загальноi кiлькостi робочоi сили; кожен другий iз безробiтних мешкав у Тель-Авiвi.[607 - Giladi 1971, p. 128ff.] Багато хто залишив краiну; у серединi 1926 року кiлькiсть емiгрантiв сягала кiлькостi iммiгрантiв, а 1927 року емiгрантiв було навiть бiльше.[608 - Lissak 1994, 2, p. 214ff.] «Гiстадрут» не був готовий впоратися з такою великою кризою. Британська адмiнiстрацiя розширювала своi громадськi роботи, але лише певною мiрою та неохоче.
Полiтики сприйняли кризу як можливiсть напасти один на одного. Бен-Гурiон заявив, що провина за кризу лежить на представниках середнього класу, що хотiли заробити грошi у тих самих професiях, що мали евреi дiаспори. Вiн зобразив буржуазiю майже антисемiтами. Вони, за його словами, були «продавцями газозу, земельними спекулянтами та споживачами, тими, хто живе за кошти вiд працi iнших людей». Вони були «люфтовою масою, що прагнула робити химернi припущення», а також «лiнивими, безплiдними та паразитичними». У своiх спогадах Бен-Гурiон посилався на них у чоловiчiй формi вiд третьоi особи, яку часто використовують для позначення чогось огидного, наприклад «еврей» та «араб».[609 - Іншим разом Бен-Гурiон говорив з огляду на це про «хворобливий розум еврея пiсля гетто» (Ben-Gurion 1971a, pp. 546, 333, 334; текст звернення Бен-Гурiона до четвертого заiзду «Ахдут га-Авода» вiд 13 травня 1924 року, наведений у Ben- Gurion 1971a, p. 275).]
Сiонiстський рух не опускався ще так низько упродовж останнiх двадцяти рокiв, вважав Бен-Гурiон. Вiн цитував Хаiма Нахмана Бялика, який заявив, що криза була результатом великоi та жахливоi помилки всiеi нацii. Бен-Гурiон переклав слова поета на полiтичну мову: «уся нацiя» стала сiонiстською виконавчою владою зi своiм мiсцем розташування у Лондонi, де вона пiдкорялася Хаiму Вейцману i «була вiдсторонена вiд робiтничого класу». Вiн мав на увазi, що влада не обмежувала iммiграцiю середнього класу та не давала достатньоi кiлькостi сертифiкатiв робiтникам. Бялик вимагав значно бiльших iнвестицiй у розвиток Палестини та величезноi хвилi трудовоi сiонiстськоi iммiграцii, яка б вiдродила сiонiстську справу.[610 - Текст промови Бен-Гурiона на зборах «Ахдут га-Авода» вiд 26 жовтня 1926 року, наведений у Greenberg 1989, p. 24ff.; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 22 липня 1924 року, BGA.]
Напади Бен-Гурiона на сiонiстський рух привернули багато уваги. Мiсцева та американська преса почали уважно за ним спостерiгати. Його поза, з руками в кишенi, демонструвала силу, яку вiн випромiнював, пише «Га-Арец».
«Вiн завжди вiдчувае, що за ним велика партiя… це, за його власними словами, мае значення». Бен-Гурiон скопiював у щоденник вiтальний опис його сильноi особистостi та характеру, опублiкований газетою «Форвертс» у Нью-Йорку.[611 - Ha’aretz, Jan. 17, 1926; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 30 грудня 1925 року BGA; Cahan, «The Palestine Labor Movement», Forverts, Dec. 10, 1925.] У нього були прихильники та опоненти, шанувальники та ненависники, але останнiх – дуже мало.
«Мрець, що котиться з гори»
Оскiльки основною метою компанii було не отримувати прибуток, а пропонувати робочi мiсця евреям, «Солел Боне» запропонував своiм клiентам щедрий кредит. Потiм вiн взяв позики та облiгацii, що були випущенi для фiнансування проектiв цього перiоду. 1926 року виникли проблеми з погашенням кредитноi заборгованостi, а отже, з погашенням позик. У червнi 1927 року компанiя припинила свое iснування.[612 - Giladi 1971, p. 138ff.] Як i iншi компанii, вона стала жертвою економiчноi кризи. Але, здаеться, найбiльше вона постраждала внаслiдок поганого управлiння, серед iншого i через високi зарплати, якi отримувало ii керiвництво. Їi iдеологiчна прихильнiсть до органiзацii еврейськоi працi призвела до нехтування продуктивнiстю працi. Як секретар «Гiстадруту» Бен-Гурiон мав повну вiдповiдальнiсть за ii дii; як прихильник деталей вiн добре розумiв стан справ у «Солел Боне».[613 - Записи зi щоденника Бен-Гурiона вiд 16 сiчня та 22–25 травня 1924 року.]
Це була iсторiя, що пов’язана не лише з економiкою. Насамперед це була полiтична i, навiть бiльше, особиста драма. Директором «Солел Боне» був Давид Ремез, один iз лiдерiв «Ахдут га-Авода». Конкуренти партii, особливо «Га-Поель га-Цаiр», намагалися використати крах компанii як плацдарм для реорганiзацii всього «Гiстадруту». Вони вимагали звiльнення Ремеза, але справжньою метою в них був Бен-Гурiон. Бен-Гурiон майже беззастережно пiдтримував Ремеса, прагнучи захистити себе. У сiчнi 1927 року його партiя ухвалила резолюцiю, в якiй вимагала, щоб сiонiстське керiвництво протягом двох тижнiв забезпечило не менше нiж три тисячi робочих мiсць; якщо нi – то «Гiстадрут» вiдмовиться вiд вiдповiдальностi за працю, перестане надавати допомогу безробiтним та вiддасть наказ представникам сiонiстськоi виконавчоi влади пiти у вiдставку. Тодi це мало призвести до боротьби робiтникiв за своi права. «Ми схожi на мерця, що котиться згори, а пiд ним розверзаеться прiрва», – порiвнював вiн. Як i ранiше, його колеги не поспiшали вишикуватися у чергу, щоб пiдтримати його войовничу позицiю. Рада «Гiстадруту» вiдхилила його чергову пропозицiю пiти у вiдставку iз сiонiстськоi виконавчоi влади.[614 - Kontres 290, Jan. 21, 1927; протоколи наради «Гiстадруту» вiд 2 лютого 1972 року, BGA, загальна хронологiчна документацiя; текст звернення Бен-Гурiона до Шпринцака на нарадi «Гiстадруту» у лютому 1927 року, BGA; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 2 лютого 1927 року, BGA.]
Чутки, якi довгий час ходили Єрусалимом, незабаром пiдтвердились. Сiонiстська виконавча влада уклала договори на будiвництво трьох великих громадських будiвель на територii Єрусалиму. Один iз договорiв було укладено з приватним пiдрядником, який запросив суму, нижчу за суму «Солел Боне», але контракт не вимагав вiд нього працевлаштування робiтникiв на умовах, установлених «Гiстадрутом». Сiонiстська виконавча влада також звiльнила пiдрядника вiд зобов’язання наймати лише еврейських робiтникiв.
Це був скандал, який ось-ось могли використати. Сотнi безробiтних оточили вiддiлення сiонiстiв, виламуючи дверi та розбиваючи вiкна. Напруга зростала з кожним днем; мати трьох дiтей вчинила самогубство. Поширилася iсторiя про те, що ii до цього довели, адже вона та ii родина голодували.
Єрусалимська Рада робiтникiв закликала усiх членiв «Гiстадруту» бути присутнiми на ii похоронi. Замiсть того, щоб забрати ii тiло на кладовище, вони вiдвезли його до кабiнетiв сiонiстськоi виконавчоi влади. Нiбито це не «Гiстадрут» наказав робiтникам виходити на вулицi; формально дзвiнок надiйшов вiд Ради робiтникiв. Насправдi за цим стояв Бен-Гурiон. Врештi-решт сторони домовились про новi переговори мiж пiдрядником та Радою робiтникiв.[615 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 10 березня 1927 року, BGA; Бен-Гурiон, Йозеф Шпринцак та iн. на засiданнi Виконавчого комiтету «Гiстадруту» вiд 24 березня 1927 року, BGA; Davar, March 11–14, 1927.] Їх результат сприяв формуванню позитивного образу Бен-Гурiона. Тим часом усi почали плiткувати про це, що швидко перетворилося на черговий скандал.
* * *
Вiн був навiть ганебнiшим, нiж у «Солел Боне». У його центрi були грошi, якi кiлька старших чиновникiв «Гiстадруту», серед яких i Бен-Гурiон, взяли з бюджету органiзацii. Регулярного доходу Бен-Гурiона бракувало на життя, зокрема, на його залежнiсть вiд купiвлi книжок. Тож вiн часто брав позики у знайомих i в установах свого руху.[616 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 20 червня 1922 року, BGA; Teveth 1980, p. 242ff.] Його щомiсячна зарплата на посадi секретаря «Гiстадруту» спочатку становила дев’ятнадцять, а потiм зменшилася до сiмнадцяти фунтiв. Дослiдження у «Гiстадрутi» показало, що дев’ять iз десяти робiтникiв краiни заробляють менше, нiж вiн.[617 - На вершинi пiрамiди «Гiстадрута» були тi, хто отримав бiльше. Генеральний директор Банку «Га-По’алiм», дочiрня компанiя «Гiстадрут», отримав тридцять фунтiв (Giladi 1971, p. 131ff; запис iз щоденника Бен-Гурiона вiд 14 червня 1927 року, BGA).]
Бен-Гурiон також був одним iз найстарших дiячiв найвищого рiвня «Гiстадруту», який отримував аванси та щедрi кредити. Згiдно iз записами у щоденнику, вiн взяв кредит у банку «Га-Поалiм», щоб погасити борг перед «Гiстадрутом». У його архiвi зберiгаються документи, якi вказують на постiйну заборгованiсть, яка дорiвнювала приблизно двом мiсячним зарплатам.[618 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 7 сiчня 1926 року, BGA; текст звернення бухгалтерського вiддiлу до Бен-Гурiона вiд 1 липня 1924 року, BGA, загальна хронологiчна документацiя.]
Одного разу Комiтет «Гiстадруту» вирiшив лiквiдувати борги своiх старших чиновникiв. Найбiльша заборгованiсть виявилась у Бен-Гурiона – 283,50 египетських фунтiв, що еквiвалентно приблизно шiстнадцяти мiсячним зарплатам.
Не залишалося iншого вибору, як призначити внутрiшнiй Комiтет iз розслiдування кризи «Солел Боне»; Бен-Гурiон та його колеги погодились скасувати лiквiдацiю своiх боргiв. Єдине питання полягало у тому, чи мають бути опублiкованi Висновки Комiтету.
Бен-Гурiон був рiшуче проти, стверджуючи, що публiкацiя буде згубна для репутацii «Гiстадруту». Усi про все це знали, i Бен-Гурiон пообiцяв ужити заходiв для рацiоналiзацii та «очищення». Останне слово вiн вжив двiчi, iвритом та росiйською. Зрештою, нiхто не був притягнутий до вiдповiдальностi. І немае доказiв того, що Бен-Гурiон повернув усi отриманi грошi.[619 - «Al Dargat Hamaskoret Vetashlumeha Bamosdot Hahistadrut», Davar, June 13, 1927; Teveth 1980, pp. 356, 381ff.]
«Найпринизливiшi наклепи»
У пам’ятi Бен-Гурiона цей перiод залишився глибокою травмою. Вiн говорив про панiку, розпач, iдеологiчну плутанину, безсилля, про людей, якi покидали поле бою. Уперше у своему життi вiн висловив справжнi сумнiви щодо шансiв на реалiзацiю сiонiстськоi iдеi, враховуючи, що все, здавалося б, перебувало на межi розпаду через «внутрiшню» нездорову атмосферу. Вiн стверджував, що «бiльшiсть» iммiгрантiв Четвертоi алii залишила Палестину. Це було не так. Але, як запевняв Бен-Гурiон, ця хвиля iммiграцii не була невдалою.[620 - Ben-Gurion 1971a, pp. 569, 334, 546, 311, 333ff.; Ben-Gurion, «Likrat Have’idah», in Greenberg 1989, pp. 44–49; текст промови Бен-Гурiона на засiданнi Виконавчого комiтету сiонiстiв вiд 18 листопада 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 260; запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 22 липня 1924 року, BGA.] Економiчна криза тривала недовго; незабаром почала процвiтати цитрусова промисловiсть, насамперед завдяки новим можливостям експорту та iндустрiальному прогресу. Вiдновлення значною мiрою було наслiдком впливу приватного пiдприемництва. Людина, на iм’я Сiмча Вiтман завоював мiсце в iсторii, першим у Тель-Авiвi почавши виробляти морозиво. Його кiоск здобув славу як мiсце зустрiчей людей, якi прямували до Бреннер Хаусу, як називали вiддiлення Ради робiтникiв Тель-Авiва, або вiд нього.[621 - Erez 1972, p. 368; Segev 2000, p. 2.]
* * *
У голосуваннi до з’iзду «Гiстадруту» наприкiнцi 1926 року взяли участь понад сiмнадцять тисяч виборцiв. Бен-Гурiон став переможцем; уперше «Ахдут га-Авода» отримав абсолютну бiльшiсть – 53 % голосiв.[622 - Rosenthal 1979, p. 136.] Але, коли з’iзд зiбрався, керiвництво опинилося перед нищiвною критикою. У своему щоденнику Бен-Гурiон писав: «Громадськiсть працiвникiв обурена. Особливо сильно гнiваються щодо зарплати та авансiв, а також вiдсутностi контактiв iз громадськiстю».[623 - Запис зi щоденника Бен-Гурiона вiд 14 червня 1927 року, BGA.] Це було ще й заниженою оцiнкою з огляду на протокол провадження. Один iз делегатiв вигукнув: «У «Гiстадрутi» терор, i робiтники бояться вiдкрити рота».[624 - 3-й з’iзд «Гiстадруту», липень 1927 року, Бен-Гурiон, протоколи, с. 14, 27, 36, 42, 43.]
Один iз делегатiв «Га-Поель га-Цаiр» був особливо розлючений на Бен-Гурiона. Це був двадцятивосьмирiчний доктор наук. Висхiдна зiрка, на iм’я Хаiм Арлозоров. Вiн запропонував те, що назвав нещадним аналiзом фундаментальних помилок, припущених Бен-Гурiоном, першим з яких був поспiх. Це була принципова дискусiя – Арлозоров використав скандал «Солел Боне» як метафору. «Якби «Солел Боне» знав свое мiсце i не пiддавався iлюзii необмеженого зростання, вiн би поступово, природно розширювався i слугував би своiй метi», – казав вiн. Натомiсть: «Ми стрибнули на п’ятдесят рокiв уперед». Проклятi аванси продовжували надходити знову i знову; навiть Берл Кацнельсон назвав iх «моральним порушенням».[625 - Ремез назвав критику цих авансiв «мiнiатюрним погромом». Аванси були виправданими, за його словами, й виплачувалися тiльки семи або восьми працiвникам Солел Боне. «Вони могли заробити собi на життя деiнде, – зазначив вiн. – Але ми працювали вдень i вночi, наче раби. Вони не приховували заборгованостi, i борги нiхто не скасовував» (Бен-Гурiон та Ремез на Третiй конвенцii «Гiстадруту», 10 липня 1927 року, Бен-Гурiон, протоколи, с. 72, 74).][626 - Тексти промов Арлозорова та Кацнельсона на 2-му з’iдi «Гiстадруту» вiд 7 липня 1927 року, BGA протоколи, с. 30–45.]
Бен-Гурiон заявив учасникам з’iзду, що почувае себе обвинуваченим, який захищаеться вiд «найпринизливiших наклепiв». Вiн небагато мiг сказати щодо сутi критики, тож звернувся до клiше, якi звучали досить пафосно. «Тiльки людина, яка нiчого не робить, може видаватися незмiнно мудрою; людинi, яка чимось керуе, можна дозволити й помилитися». Якби Бен-Гурiон знову опинився в тих самих обставинах, вiн зробив би те, що i з «Солел Боне», казав вiн. Зрештою, метою було сприяти справi сiонiстiв. «Якщо ми не будемо доiти корову iз сiонiстських мiркувань, то корову доiтиме Мустафа, а не один iз наших кооперативiв», – запевнив вiн. У цей момент його тон несподiвано став сентиментальним, примирливим, втiшним, сповненим лестощiв, майже пророчим. «Ми – невелика група людей, якi мають великi потреби та величезне прагнення до спокути», – промовив вiн. Суверенiтету ще досягнуто не було, але вони не мали нiчого спiльного з евреями гетто. «Вперше в нас з’явився еврейський робiтник iз нацiональною свiдомiстю, який бачить перед собою, на землi Ізраiлю, iсторичне призначення – бути господарем та будiвельником, який вирiшуе долю свого народу». З огляду на свiтову iсторiю його критики були схожi на химерних жартiвникiв. Вiн не згадував про аванси. І з’iзд був його.
* * *
Пiсля своеi промови Бен-Гурiон захворiв i залишився вдома. Прикiнцева частина з’iзду розтягнулася на всю нiч i завершилася лише на свiтанку. О чвертi на шосту ранку делегати заспiвали «Інтернацiонал», а потiм «Хатiкву». За лаштунками вже велися обговорення з приводу досi неправдоподiбного злиття мiж «Га-Поель га-Цаiр» та «Ахдут га-Авода». Створення об’еднаноi Партii робiтникiв Палестини, або «Мапай», як ii стали називати за еврейською абревiатурою, здавалося вже реальнiшим. Делегати ставали у кола i танцювали хору, щоб пiдбадьоритися, а потiм рушили до будинку Бен-Гурiон. Вiн не мiг навiть i бажати приемнiшого ранку. У якостi примирливого та об’еднавчого жесту один з опонентiв пiднявся до його квартири та витяг його на балкон, одягненого у халат. Принаймнi один з учасникiв повiдомив, що в очах Бен-Гурiона блищали сльози.[627 - Розгляд справ на 3-му з’iздi «Гiстадруту» вiд 22 липня 1927 року, BGA, протоколи, с. 265; Avizohar 1990, p. 71.]
