скачать книгу бесплатно
– Будьте ласкавi, без вас наказали не повертатись.
Семен з усмiшкою похитав головою.
– Все буде добре, Козаче, не переймайся. Але маю до тебе прохання.
– Яке?
– Особисте. Тобi знайомий лiкар з фортецi на iм’я Адам Костенко?
Данило з усмiшкою змахнув головою:
– Не пройшло й мiсяця, як пан Адам вилiкував мою ногу пiсля необачного падiння з сiдла.
– Чудово. Ти не мiг би зараз знайти його i попрохати вiд мого iменi завiтати до його ясновельможностi у тому разi, якщо вiн мае для мене новини?
Юнак завагався.
– Маю супроводжувати вас, ясний пане…
Паливода видобув з кишенi срiбну монету i вклав ii у руку жовнiра.
– Я знайду дорогу, не переймайся. Тiльки зроби все швидко.
Посланець оглянув монету i з задоволеним виглядом стромив ii собi у кишеню на поясi.
– Слухаю, вашмосте! – вiдчеканив бадьорим голосом i покрокував у напрямку фортечного мосту.
Семен повернув коня у протилежному напрямку i пустив його кроком. Проiхав повз ратушу, яка своiм шпилем пiдпирала щiльно вкутане важкими хмарами небо, залишив позаду площу Польського ринку i будинки купцiв, що вишикувались шеренгою навпроти. За будинками спрямував коня лiворуч, у вулицю, на якiй розташовувались помешкання урядникiв. Швидко залишив позаду величну споруду кафедрального костелу Петра i Павла, з дзвiницi якого передзвiн кликав парафiян на службу, i за хвилину зупинився бiля конов’язi перед воротами критого гонтою кам’яного будинку. Залишивши коня конюшим, поспiшив до господи.
Будинок Анджея Гурського, як i всi споруди у Кам’янцi, грандiозними розмiрами не вирiзнявся. Давався взнаки обмежений простiр, на якому змушенi були тiснитись як мiщани, так i шляхетнi мешканцi мiста. Оточена петлею каньйону скеля, на якiй так зручно розташувався Кам’янець, споконвiку слугувала iдеальною цитаделлю. Стрiмкi скелястi стiни ставали настiльки нездоланною перешкодою для ворога, що за всю iсторiю мiсто змiг взяти приступом лише Вiтовт Великий[13 - Вiтовт Кейстутович – Великий князь Литовський, Руський та Жемайтiйський (близько 1350–1430 рр). У 1393 роцi захопив мiсто у князiв Корiатовичiв.] кiлькасот рокiв тому. Та й вiн, подейкували, скористався скорiше протирiччями серед мiськоi залоги, анiж виявив майстернiсть у облозi. Але розташування на скелi мало й своi недолiки – обмежену кiлькiсть землi пiд забудову i надто велику кiлькiсть охочих оселитись у цiй «Богом укрiпленiй фортецi». Що стосуеться амбiцiйноi назви, Семен, пiдiймаючись сходами до помешкання каштеляна, згадав фразу, що ii приписували турецькому султану Осману ІІ. Згiдно з чутками, якi можна було почути у кожному шинку Кам’янця, пiд час протистояння з вiйськами Речi Посполитоi кiлька рокiв тому у Хотинi молодий iмператор звелiв слугам показати йому знамениту фортецю. Пишна кавалькада виiхала на скелю над протилежним берегом Смотрича, i вражений Осман довго розглядав мiсто у далекозору трубу. Пiсля цього запитав у пiдлеглих:
– Хто з майстрiв фортифiкацiйноi справи мав нахабнiсть так укрiпити сю цитадель?
– Це зробив сам Бог, о падишаху! – вiдповiв йому вiзир.
– Ну, то нехай Бог i бере ii приступом, – буркнув султан i повернув коня у зворотному напрямку, чим скасував приготування до облоги мiста над Смотричом. Можливо, це була просто красива легенда, проте навряд чи хтось iз сучасникiв посперечався б з тим фактом, що Кам’янець е неприступною цитаделлю.
Семен струсив з одягу снiг i вiдчинив дверi. Опинившись у вiтальнi, помiтив лiтнього дворецького у шитiй срiблом лiвреi та пишнiй перуцi. Дворецький дбайливо поливав квiти на вiкнi. Помiтивши Семена, запитливо поглянув на нього, але нiчого не сказав.
– Я до його ясновельможностi, – Паливода розстебнув на жупанi кiлька верхнiх гапликiв i виразно позирнув на лакея. – І я надто втомився, щоб довго очiкувати.
Мажордом, демонструючи розумiння ситуацii, кивнув головою i зник за дверима. Семен озирнувся. Будинок, попри невеликi розмiри, красномовно вiщував про багатство та вишуканiсть того, хто у ньому проживав. У вiтальнi не було й натяку на лицарськi герби, обладунки й завiшенi зброею стiни, як це велось у переважнiй бiльшостi помешкань польськоi шляхти. Натомiсть дорогi нiмецькi меблi, англiйське сукно, шовк i золото. Паливода зловив себе на думцi, що саме так i уявляв собi будинок Анджея Гурського.
