скачать книгу бесплатно
Чортiв млин: Казки про чортiв
Сборник
Вiдкривши цю книжку, ви потрапите у чарiвний свiт казки, дiзнаетеся, звiдки взявся хромий чорт, як Климко спровадив дiдича у пекло, як чорт старого парубка женив i ще багато дивовижного i незвичайного. В казцi напрочуд гармонiйно поеднуються реальне i вигадане, зачаровуючи малюка на все життя красою народного слова, сповненого мудростi, добра й оптимiзму.
Чортiв млин: Казки про чортiв
Баба i чорт
Жила собi баба – удова стара – сама собi у хатi годiв десяток чи й бiльше. І тiй бабi вже годiв сто. Чорт дiзнався, що вона живе сама собi, так вiн пiдходить до неi дiдом i каже:
– Ти сама собi живеш, прийми мене до себе, щоб не так тоскно було, бо i я сам, такий, як i ти.
– Аби добрий старичок, так i приставай, i будемо жить удвох.
І прийняла вона його до себе.
Пожили год собi удвох, дiждалися весни. Баба i каже:
– Ну, дiду, треба нам стараться, щоб нам було що iсти.
– Подумай, – каже дiд, – своею головою, що тобi краще, то й будемо садити.
– У мене городу чималенько, так наймемо чоловiка, нехай виоре, та посадимо картоплi, то нам i буде iжа.
Найняли чоловiка, вiн виорав. Заходилась баба картоплю садить та й каже:
– Ось, хоч ми i разом живемо, а iмо рiзно, так картопля як уродить, так мое те, що у землi, а твое – що зверху.
Вiн i згодився на те.
Картопля росте, вони полють. Уродила картопля, стали копати. Баба собi у яму картоплю сипле, а йому в купи бадилля складають. Стали iсти. Баба картоплю iсть, а вiн iсть бадилля i каже на бабу:
– Дай менi трошки покуштувати, чи твое добрiше, чи мое?
– Не звикай, бо тебе «трошки» не нагодуе, а ти iж, яке тобi вродило, а я буду iсти, яке менi вродило.
Поiли цiлу зиму, оп’ять весна пiдходить.
– А що будем сiяти? – каже чорт. – Менi картопля уже увiрилась; я картоплi не хочу, а ось я видумаю що.
– А що ти видумаеш?
– Насiймо, – каже чорт, – маку. Менi те, що угорi, вже увiрилось, так нехай мое буде те, що у землi, а що угорi – твое.
– Нехай мое буде те, що на самих верхах, – каже баба, – а твое усе, що i в землi i зверху.
Уродив мак. Голови такi, як кулак. Поспiв мак. Давай баба iзрiзать головки зверху. Зiрвала головки, подавила, мак повиточувала; наточила маку пудiв сiм.
– Зривай тепер усе, що твое, складай у купи i iж.
А вiн iсть цурпалки iз маку.
– Дай менi, бабо, покуштувати, чи твое добрiше, чи мое?
– Не видумуй, – каже, – а iж отi цурпалки. Як я тобi дам, коли мачина маленька, а у тебе рот здоровий?
Перезимували оп’ять. Вiн iсть цурпалки, а баба мак.
На третю весну баба й каже:
– Чи ще будемо сiяти, чи годi сiяти?
– Хай би ти, проклята баба, сказилася! Ти так мене захарчувала, що я й ногами не можу ходити.
– Так ти у мене вже й не хочеш жити?
– Нi, не хочу.
– А як же ми розпрощаемося? Вивчи, – каже, – мене пiсеньки хоч одноi.
Став вiн спiвати:
– Був собi чорт, та нi до тiеi стiни не притулиться, нi до тiеi, та притулився до баби. Так баба його як нагодувала одну зиму бадиллям з картоплi, а другу – маковими цурпалками, так вiн захляв, не може й ногами ходити. Отак його баба вшанувала. Будь ти, бабо, проклята однинi i довiку. Тепер я вже не пристану до баби, бо баба хитрiша од мене. Поняла ти, що я тобi i пiсню спiвав i так розказав?
– Поняла, – каже.
– Ну, заспiвай же i ти менi хоч однiеi, поганенькоi, так тодi i розпрощаемось.
– Я, – каже, – так не заспiваю, а перекидайся чортом, я сяду на тебе, ти й неси мене, куди знаеш, а я буду спiвати, а ти учись!
Перекинувся вiн чортом. Вона сiла на його, узялася за шерсть, понiс вiн ii у лiси, кущi, де терни, глоди… Хоче й кончить, а вона держиться i усе спiвае:
– Трайда-райда, трайда-райда…
Як узяв вiн носити, так на йому уже i шерстi мало, а баба цiла та усе спiвае пiснi.
– Чи ти, проклята бабо, переспiваеш iх усi?
– Та, – каже, – ще й половини не переспiвала.
– Будь ласка, бабо, годi менi тебе носити. Пусти мене!
– Нi, – каже, – носи, поки не переспiваю всi пiснi.
– Та, проклята бабо, буде. Ось тобi мiшок карбованцiв, тiльки, – каже, – мене одпусти. Не хочу я твоiх i пiсень.
– Бери ти отi грошi! І одвези мене додому iз грiшми, так я тодi тебе одпущу.
Забiг вiн у пекло, у болотяну, де чорти самi живуть, узяв мiшок грошей i потаскав бабу додому.
– Ну, вставай, проклята бабо, оце твiй дiм, оце твоi грошi. Пусти мене тiльки.
– Неси мене у мою хату…
Вiн i внiс ii у хату. Як скинув грошi, тодi баба i встала з нього.
– Я вже не буду приставати тепер до бабiв. Щасливо, бабо!
Брат-бiдняк i брат-багач
Було два брати, один багач, а другий бiдний. У бiдного було багато дiтей, i вiн не мав iх чим годувати. Пiшов вiн до багатого брата i каже:
– Позич менi пуд муки, бо нема чим дiтей годувати.
А багач каже:
– Дай вийму тобi око, то дам пуд муки.
Не було що робити бiдному. Вийняв йому багач око i дав пуд муки. Нагодував бiдний брат дiтей. Але мука скоро кiнчилася, i вiн подумав: «Пiду ще раз до брата. Може, подобрiе i дасть менi ще муки».
– Брате, дай менi ще муки. Хоч пуд.
– Нi, не дам. Я б тобi позичив, але чим ти вiддаси? Давай вийму тобi ще й друге око, то дам пуд муки.
Вiддав бiдняк i друге око. Та взяв пуд муки, i повiв його багатий брат додому. І бiдний брат став темним.
Скоро й та мука кiнчилася. І сказав темний: «Ведiть мене пiд город i посадiть на мостi. Я буду просити. Люди будуть iти на базар i давати менi». Жiнка так i зробила. Сидить вiн на мостi, розказуе про свою бiду, i дають йому люди. І було вже чим прогодувати дiтей.
Одного вечора хотiла йти за ним жiнка, але такий дощ пiшов, що не мала як iти. Сидить вiн на мостi i мокне. Коли чуе, хтось iде. То був якийсь чужий чоловiк.
– Заведи мене кудись, щоб дощ не мочив, – попросив темний.
І той чоловiк завiв його у старий млин. На нiч слiпий забрався в кiш, де зерно сиплеться. Та лiг там i лежить.
А опiвночi збираються у тому млинi чорти. І старший чорт питае всiх, хто що бачив i хто що чув та чим може похвалитися. Один чорт каже:
– Я таке зробив: пiдтроюдив брата-багача, щоб вийняв бiдному братовi очi.
– Це пусте, – каже старший чорт. – У такому-то лiсi е криниця. Як слiпий умиеться три рази водою з тоi криницi, то знов буде бачити.
Другий чорт каже:
– А я в одному селi заткав iзвор[1 - Ізвор – яр.], де вода витiкала. І висохла криниця, i люди страждають без води.
– Добре зробив, – каже старший чорт. – Але як хто вийме ту вовну, що ти запхав, то знову пiде вода.
Третiй чорт каже:
– Є такий багач, що не знае, де дiвати золото. Вiн закопав його, а я взяв те золото i закопав в iншому мiсцi. Той багач скоро помре, бо не зможе пережити, що пропало золото.
І розказав чорт, де вiн те золото заховав. А слiпий усе чуе.
І щезли чорти. Настав ранок. Слiпий вийшов з млина i попросив людей, щоб завели його на мiст. Прийшла жiнка i знайшла його там. Вiн i каже:
– Веди мене додому.
Завела його жiнка додому, а вiн говорить:
– Іди в лiс до скали. Пiд тою скалою е iзвор. Набери з нього води i принеси додому.
Вона пiшла i принесла води з iзвору. Чоловiк умився тою водою три рази – i знову став бачити на очi. А тодi й каже жiнцi:
– Чорти говорили, що був у нас великий багач. Вiн сховав свое золото пiд горiхом, а чорти переховали в iнше мiсце. Чоловiк помер, а золото зосталося. Я пiду i викопаю його.
Викопав бiдняк те золото. І так багато його було, що не годен забрати. Прийшов вiн додому i каже жiнцi:
– Бери два мiшки i ходiмо за золотом, бо сам я його не донесу.
І принесли вони все золото додому.
Пiшов чоловiк у село, про яке говорили чорти, i каже людям:
– Не журiться, я пущу вам воду.
Полiз вiн, витягнув вовну з iзвору – i потекла вода.
Люди врадувалися, почали йому все давати: хто теля, хто порося, хто вiвцю.
І почав той чоловiк краще жити, нiж його брат-багач. Заздрiсно стало багачевi, приходить вiн до брата i розпитуе:
– Як це так зробилося, що ти знову бачиш i так розбагатiв?
А вiн i розказуе, як просив на мостi й що з ним було у млинi. Послухав багач та й каже:
– Знаеш, що? Вийми менi очi та й одведи на той мiст. А на вечiр приходь до мосту i заведи мене у той млин.
Брат так i зробив. Увечерi завiв вiн слiпого у млин, i той сховався в кошi. А чорти зiбралися в млинi i говорять:
– Хто тодi був у млинi? Хтось почув нашу розмову, бо слiпий став бачити, керницю вiдоткали, а багачеве золото хтось викопав i забрав. Треба обшукати млин. Може, й тепер хтось нас пiдслуховуе.
Пошукали чорти i знайшли багача в кошi. Витягли вони його та й убили.
Так пропав багач. А бiдний брат жив собi в добрi до самоi смертi.
Вiрний друг
Один чоловiк посiяв просо. Через якийсь час прийшов подивитися, як воно зiйшло. Глянув – усе просо заросло бур’янами. Махнув чоловiк рукою та й каже: «Най його чорти полють». А чорти сидiли пiд межею i чули це. Чоловiк поiхав, а вони всi зiбралися та й випололи просо.
Через деякий час поiхав той чоловiк знову на свою ниву. Приiхав, дивиться, просо виполене i вже високе виросло. Пiдходить вiн до проса, аж тут звiдкись узявся чорт i спиняе його. «Це ж моя нива, – каже чоловiк, – чого ж ти мене не пускаеш?» – «Нива то твоя, але обробив ii не ти. Як хочеш, щоб я вiддав тобi це просо, то приведи i покажи менi свого найвiрнiшого друга».
