скачать книгу бесплатно
Поiхав чоловiк додому i задумався. Кого вести до чорта, хто найвiрнiший друг? Тiльки власна жiнка. І повiз чоловiк свою жiнку.
Приiхали вони в поле, чекали, чекали чорта, а його нема. Настав вечiр. Чоловiк випряг конi, дав iм iсти i лiг з жiнкою пiд возом. Заснули вони, аж тут пiдходить чорт i тихенько будить жiнку. Вона прокинулась i хотiла крикнути, а чорт iй: «Тихо, не кричи. На тобi оце золото i вбий свого чоловiка. А як уб’еш, то дам ще бiльше». Та й дав iй нiж. Узяла жiнка нiж i замахнулася на чоловiка. І в цю мить чорт розбудив його. Прокинувся чоловiк, вибив у жiнки нiж, закинув його i давай молотити жiнку!
Чорт каже: «Бачиш, це не вiрний твiй друг».
Поiхав чоловiк додому i думае: «Хто ж мiй вiрний друг?» Думав вiн, думав i не мiг додуматися. Та взяв Рябка, прив’язав його ззаду до воза i знов поiхав до свого проса. І знов чекав аж до вечора, i застала його нiч. І знов лiг чоловiк спати пiд возом.
Заснув чоловiк, а до воза пiдходить чорт. Приступив чорт до собаки i простягнув йому кавалок ковбаси, щоб не гавкав. А собака почав гавкати i збудив хазяiна. Той встав, а чорт показав на собаку i каже: «Оце твiй надiйний i вiрний друг».
І чорт вiддав хазяiновi просо.
Гайгай
Жив собi бiдний чоловiк. Мав одного сина – статечного й робiтного хлопця. І чоловiк любив працювати. Але бiднiсть не могли осилити i жили у скрутi.
– Гей, няню, доста!.. Пiду я у свiт i будете видiти, що знайду лiпшу долю.
– Добре, сину, йди.
І хлопець зiбрався в далеку дорогу. Батько провiв його аж поза готар[2 - Готар – межа.]. А там починався великий лiсище. Попрощався чоловiк iз сином i тяжко зiтхнув:
– Та чи увиджу ще тебе? Гай-гай!
Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловiк. Чорний, чорний i страшно паскудний! Озвався:
– Я тут!
– А ми не кликали тебе, – сказав батько хлопця.
– Я не глухий, чув, як ти вигукнув: Гайгай!
– То зi своiм сином я прощався, гай-гай, кажу, чи увиджу я ще тебе, сину, за свого життя?
– Пробач, – говорить на те чорний, – сталася помилка. Але щоб знав: я керiвник усiх нечистих сил i звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив се слово, я подумав, що ти мене кличеш.
І хоче iти геть. Та повернувся i спитав бiдного:
– А куди ти виряджаеш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?
– Йде у свiт служити, бо вдома така скрута, що далi не можемо дати собi ради.
– А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкоi роботи вiн мати не буде, але бiду вiдiгнати годен: можете забагатiти.
Батько налякався: до проводиря нечистоi сили вiдпустити единого сина? Але тут сам хлопець втрутився у бесiду:
– Я, няню, беруся!
Гайгай поплескав його по плечу:
– Такого менi легеня i треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав бiди, вiзьми оцi грошi, – i дав бiдняковi мiшок золота.
Чорний iз хлопцем за хвилину щез. А чоловiк, зажурений, вернувся додому. Та чого сумувати: жити вже е з чого, з голоду не вмре!
А що сталося iз сином? Гайгай понiс його в далекий незнайомий край. Завiв хлопця до свого палацу i наказуе:
– Тут i будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собi в кiмнатi сидiти i, що забагнеш, iсти й пити. Але виходити не смiй; нi митися, нi стригтися, нi голитися тобi не дозволяю. Якщо витримаеш рiк, по твоiй заслузi тобi заплачу. Чи пристаеш?
– Пристаю.
Гайгай замкнув дверi, i хлопець зостався в кiмнатi один.
Так перебув рiк. За той час обрiс, став дуже брудним. З’явився Гайгай.
– Вiрно ти служив. Можемо з тобою i розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рiк.
– Та добре, зостануся, – погодився хлопець.
Витерпiв i другий рiк. Тодi Гайгай умовив його, щоб побув i третiй.
Так хлопець три роки жив у нечистотi. Зробився з нього здоровий хлопчище, тiльки страшно цуравий[3 - Цуравий – обiдраний.] i такий нечистий, що аж почорнiв.
– Такого слугу, – каже дiдько, – я iще не мав. Тому не хочу тобi заплатити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даеш свою згоду?
– Та добре би й се дiло зробити. Лиш хто пiде за мене – такого немитого i оброслого?
– То не твоя жура. Ти вiзьмеш царiвну i станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собi паном, даси менi три задачi, якi би я не мiг виконати. Інакше пропадете – i ти i твоя жiнка!
– Най буде!
Нечистий з радостi аж пiдскочив:
– Но, тодi готуйся. Йдемо сватати.
– Неодягнений, нечистий?
– Так, слухай мене…
Сiли у бричку i рушили в путь. Стали перед високими царськими палатами. Гайгай у срiблi-злотi пiшов до царя. Привiтався й каже:
– У мене е син. Я прийшов за нього сватати царiвну!
А в царя на вiдданнi були аж три доньки.
– Я дуже радий, – сказав сватачевi. – Але таке вже оце дiло, най кожна з дiвчат вiдповiсть: любить чи не любить того легеня.
Цар закликав дочок i розповiв, що прийшов сватач.
– А де молодий? – питають дiвчата.
– Там, у бричцi. Йдiть i подивiться…
Наперед вибiгла старша. Заглянула у бричку, а там сидить хлопчище – страшний, волохатий, одягнений у дрантя.
Вернулася до палацу й каже:
– Я його не хочу.
Побiгла середуща, але i iй не сподобався.
– Но, видиш, – каже цар, – твого сина не хочуть дiвчата.
– А може, ще полюбиться третiй?
– Най iде, погляне, бо я своiх дочок силою не буду вiддавати.
Побiгла й наймолодша. Хлопець сидить у бричцi вже якийсь засмучений. Оглянула його з одного боку, з другого… «Хлопець нiби порядний, тiльки би обчистити!» – подумала про себе. Вернулася до батька i сказала:
– Добрий молодий, менi любиться.
– Но, видиш, – засмiявся до царя Гайгай, – будемо сватами.
Сiли за гостину й домовилися, коли посвадьбують. Гайгай швидко вiдкланявся i вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:
– Наймолодша iз царевих дочок засватана за тебе. Подобаеться?
– Так!..
– Тепер три днi будеш лиш купатися.
Коли хлопець вийшов з триденноi купелi, став такий красивий легiнь, що любо було глянути на нього.
А як убрався у парадне плаття, всi почали казати, що такого хлопця пошукати треба!
– Тепер можемо iхати до царя на весiлля.
Повели з собою i гудакiв[4 - Гудаки – музики.], покликали високих гостей. Словом, з’явилися в царя з великою парадою.
А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? – думають собi про нареченого. – Хоч посмiються усi з нього!» Вiдхилились дверцi, й вийшов такий легiнь, що старша аж зомлiла. А середуща нараз схопилася за голову: од такого красеня вiдмовилася! Пiд вечiр з жалю скочила у воду i втопилася. А за середущою i старша…
– Но, – шепоче хлопцевi нечистий, – двi душi вже моi – се й твоя заслуга! Тепер сподiваюся, що скоро i третя – твоя наречена, дiстанеться менi.
Але хлопець тiльки засмiявся. Думае собi: «Пропав би ти, дияволе, я ж тобi найду такi задачi, що голову на них поламаеш!»
Смуток оселився у царських палатах: двi доньки загинули. Цар хилиться край столу, сльози течуть з очей. Але весiлля треба вже справляти, коли почалося. А як вiдгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку i вiдвiз до себе.
– Но, – говорить хлопцевi, – живи з жiнкою в палацi – держава твоя! А через три роки я прийду. За той час придумай такi три доручення, якi б я не мiг виконати.
І щез просто на мiсцi.
Наш хлопець почав царювати. Добре йому велося. Та час швидко минав. Скiнчилися три роки, i Гайгай – якби з неба впав:
– Но, легеню, час: давай таку задачу, аби менi була не пiд силу.
Хлопець вигадав: за одну нiч нечистий мае поставити палац з чистого срiбла-золота, а щоб до палацу вiв кришталевий мiст iз височезними стовпами i на тих стовпах золотi пташки спiвали.
Гайгай пропав… А хлопець веселий, що вигадав нездiйсниму рiч. Але дружинi не сказав нiчого, яку баламуту[5 - Баламута – скрута.] мае iз нечистим.
Рано повставали i не впiзнають, де вони знаходяться: замiсть старого палацу – золота палата, а вiд неi до царського двору веде чудовий кришталевий мiст з високими стовпами, i на стовпах пташки золотi спiвають.
Не знае хлопець – чи радiти, чи журитися.
А пропасний знову перед ним:
– Но, початок е! Нiчого ти не виграв. Давай другу роботу.
Хлопець уже сердито:
– Всi гори у державi за одну нiч мусиш розрiвняти, з них золото, срiбло i камiння зносити сюди в купу! А на тому мiсцi, де стояли гори, мае зеленiтися засiяне поле!
– Це тяжча задача, – смiеться Гайгай. – Та не бiда, щось будемо робити.
Рано встають i бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срiбла i камiння… На тому ж мiсцi, де стояли гори, зеленiе поле.
Тепер хлопець злякався. Нечистий виконав такi тяжкi задачi! Вже лиш одна зосталася.
– Що тобi е? – стривожилася жiнка. – Така краса сталася, а ти не радiеш!
Вiн розповiв про свою угоду iз Гайгаем…
– Зосталася остання задача. Якщо i ту виконае, нам буде кiнець!
Жiнка подумала i каже:
– Знаеш що? Сховайся. А як прийде сюди Гай-гай, я з ним поговорю!
З’явився нечистий:
– Де молодий цар?
– Вiн чогось задуманий, пiшов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажiть, я зроблю.
– Дай нову роботу – мушу ii зробити ще днесь.
– А моя задача буде правоплатна?
– Се однаково…
І молода жiнка, вже недовго думаючи, вирвала свiй кучерявий волос:
