скачать книгу бесплатно
– Кому то хата строiться?
– Або тобi, або менi, але скорiш тобi, – каже Соломон.
Тi обое засмiялись та й кажуть:
– В наших руках, а ще каже, що шибениця скорiш на мене, нiж на нього.
Соломон просить царевича:
– Нехай я перед смертю хоч заграю.
Як заграв в одну сопiлку, – ого! Бiле вiйсько бiжить, як може заскочить. А царевич питае:
– Що то таке?
– То, – каже, – моя смерть.
Як заграв у другу сопiлку, – червоне вiйсько летить як може. Царевич питае:
– Що це таке?
– Це, – каже, – вибiгае моя невинна кров.
Як заграв у третю сопiлку, – чорне вiйсько в одну мить прилетiло.
– А це що таке?
– Це, – каже, – чорти по твою душу приiхали. А що я на твоiй землi, то й повiшу тебе.
Як крикнув на свое вiйсько, та царевич i шмигнув вверх на шибеницю.
Цариця тодi в ноги Соломоновi:
– Прости, – каже, – менi, мiй голубчику.
– Нi, – каже Соломон, – бiсова вiра! З тобою вже менi не жити.
Приказав зараз прив’язати ii косами до конячого хвоста й пустити його в чисте поле. Отакий-то був премудрий Соломон!
Суд Соломона
Було собi три брати. Їден же такий, – нiяк не може нiчого всмак попоiсти, а другий знов такий, що нiяк не може господарства розвести, а третiй, – смiх казати, – оженився та жiнку дуже лиху взяв. Такi-то три брати, сказано – бiда! В бiдi чоловiк без ради не буде. Всiм трьом погано, всi три радяться…
Далi кажуть:
– Ходiмо до премудрого Соломона, вiн нас порадить.
Приходять до царя. Спершу старшого впустили до нього. Розказуе старший йому. Вислухав цар – i крикнув:
– У лiс!
Середульший входить, йому Соломон крикнув:
– Рано вставай.
Вже йде той, що жiнку мае лиху. Розказав Соломоновi.
– В кузню, – крикнув цар.
Зiйшлися брати, розпитали один у другого. Самi собi не вiрять, щоб це Соломон iм так порадив, не хтять вони робити того нiчого, що чули у Соломона.
– Ет! Це дурисвiт якийсь, нам така бiда, а вiн що плете…
Але далi радяться, що не трудно. Можна спробувати того, що вiн нам каже. Іде старший брат у лiс… В лiсi дивиться: люди зрубали дерево i нiяк не вкладуть на вiз дуба того. Став вiн помагати тим людям, став помагати, поподвигавсь-таки добре, вернувсь додому, з’iв хлiба, такий йому хлiб смачний придався, ще й не iв вiн такого смачного хлiба нiколи. Розказуе вiн братам, вони роблять i собi тее, що сказав iм Соломон. Почали робити. Середульший став рано вставати. Почало господарство поправлятись. Знаете, як вiн раньше всiх встане, а пiзнiше всiх ляже, у нього скрiзь робота, скрiзь лад… Менший дивиться на тих братiв, йде до кузнi: що ж вiн бачить там? Нiчого бiльш, окрiм того, що залiзо в огнi i пiд молотом м’якшае.. Грiють, думае вiн, ковалi залiзо, можна i менi жiнку попогрiти… І справдi, жiнка таки зм’якла трохи… Так вийшло з тими братами…
Як Соломон помирив братiв
У днi Соломона жив чоловiк i мав вiн трьох синiв. Коли той чоловiк помирав, то покликав своiх синiв i сказав iм:
– Є у мене клад в землi, i сховав я в тому мiсцi три скриньки, що стоять одна на однiй. Пiсля моеi смертi старший син нехай вiзьме верхню скриньку, середнiй – середню, а менший – нижню.
Пiсля смертi батька сини вiдкрили скриньки перед людьми. У верхнiй було повно золота, в середнiй – купа кiсток, а в нижнiй – сама земля. І були мiж ними сварки та бiйки i пiшли вони до Соломона.
Розумний Соломон розсудив iх так:
– Золото – старшому, худоба (тобто кiстки) – середньому, а виноградники i ниви iз збiжжям (тобто земля) молодшому. Батько ваш був мудрим чоловiком i роздiлив свое добро мiж вами ще за життя справедливо.
Йосип та його брати
Було дванадцять братiв. А тринадцятий вродився Йосип. Йосип був такий поважний i розумний, що батьки його дуже любили.
А старшi браття пасли худобу десь дуже далеко на полi. Старших родичi гiрше кормили, а Йосипа лiпше дозирали i з iдою, i з одягом – з усiм. Тодi старшi браття його зненавидiли. І просили тата й маму, аби пустили Йосипа з ними в поле. Вони поклали його на коня i повезли з собою. А там хотiли його знищити, бо думали, що iм бiльше iди лишиться, та й жалували п’ятирiчного вбивати. Порадилися i кинули його в криницю. Тота криниця була дуже близько попри головну дорогу.
Їхали чумаки з цеi держави в iншу i коло тоi криницi стали напоювати воли. Крутять вони води, дивляться: хлопець у криницi голий сидить. Чумаки його вiдти вибрали i питають:
– Чого ти тут, у криницi?
– Мене браття кинули тут, аби я втопився.
Тотi чужi люди зрозумiли, що браття вже й так його знищать, i закликали братiв до криницi, i цього хлопця в них купили. І завезли його в другу державу, i там перепродали пановi, що не мав дiтей, а мав великi маетки, i хлопець був у того пана наймитом.
Коли вiн пiдрiс у пана до п’ятнадцяти рокiв, то зачав розгадувати сни. Пановi снилося, що вийшли з Чорного моря сiм дуже ситих коров, а вiдтак виходять сiм худих, i тi худi пожерли тих ситих. Пан рано встае i розказуе, що йому снилося. А Йосип говорить, що сiм рiк буде великий урожай, а вiдтак сiм рiк буде великий голод. Що коштуе тепер пшениця, то буде в десять разiв бiльше коштувати.
Як у тiй державi кому що снилося, то йшов до Йосипа. І що вiн кому сказав – так все i було. Пан спитався Йосипа, що робити.
– Великi шпихлiри (зерносховища) будуйте, i скуповуймо хлiб, – сказав Йосип.
Вiдтак, як минуло сiм рокiв, постав великий голод. І тато Йосипа пiслав його братiв у тоту державу купити збiжжя. І вони попадають до Йосипа, до свого брата, i просять, аби вiн iм продав сiм мiшкiв пшеницi. А вiн iх питае:
– Звiдки ви е?
Вони йому кажуть, звiдки та й що. Вiн iх питае, як вони називаються, чи мають тата, маму.
– А грошi маете?
– Маемо. Тато дав грошi на шiсть мiшкiв пшеницi.
– А голоднi-сте?
Вiн iх пiзнав, а вони його не пiзнають. Вiн iм дав хлiба, вони роздiлили його i з’iли, та й беруть iдять пшеницю – такi голоднi. А Йосип подивився на то i дав iм шiсть мiшкiв пшеницi за грошi, а один передае татовi задурно i говорить iм:
– Цей мiшок я даю вашому татовi. Аби ви в нього не заглядали. Як я зав’яжу, так аби ви передали татовi.
І грошi, що тато передав синами, забивае вiн у татiв мiшок i каже iм:
– Як це поiсте, приiдете до мене знов, i я знов вам продам.
Вони приiздять з тою пшеницею додому й кажуть:
– Тату, ми купували цю пшеницю в такого й такого пана.
І розказали, що сьомий мiшок пшеницi вiн передав татовi i сказав iм, аби вони в той мiшок не дивилися. Тато подивився в той мiшок, а там усi його грошi. Вiн пiзнав iх i каже:
– Господи, що це за добрий пан! Дав пшеницю та й грошi менi вернув!
А сини кажуть:
– Ми не знаемо, чого вiн так зробив.
Як вони за якийсь час знов приiхали до Йосипа з тими грiшми, то той признався, що вiн iх брат, i пригадав, як вони його вкинули в криницю i як продали. Та сказав, щоби привели до нього тата та й маму, аби вони пережили коло нього голод. А iм буде давати цi сiм рiк пшеницi, аби вони також не померли з голоду.
І забрали тата й маму до Йосипа. І там вони були, поки не було врожаю в iх державi. А вiдтак повернувся вiн з ними у свiй рiдний край.
Самсон
Був такий чоловiк Самсон. Вiн був моцний на цiлий свiт i мав силу в волоссi. Та мав вiн коханку. Вона його нiби дуже любила i раз запитала його:
– Ти дуже велику силу маеш. Повiдай менi, в чiм твоя сила?
А вiн каже, що в волоссi.
– Якби мене хто обстриг, я вже, – каже, – нiякоi не мав би сили.
А вона мала чоловiка поляка i повiдала чоловiковi:
– Коби його обстригти, вiн втратить усю свою силу.
А чоловiк повiдав тото Самсоновим ворогам. Другим разом вiн прийшов до коханки та лiг спати, а вони його обстригли. Та й очi йому вибрали, щоби не видiв. Що буде робити? – цапки лазить по землi.
Лазив вiн так i молився, аж тут надiйшла якась жiнка та й каже:
– Самсоне, iди цапки далi. Там буде такий дiм великий, i буде камiнь коло вугла. Помацай той камiнь, i щоби той камiнь пiдняв. Пiд тим каменем буде болото, щоби тим болотом очi помазав.
Найшов вiн той камiнь, помацав, пiдняв його, помазав болотом очi i вiдразу провидiв.
А волосся на його головi вже зачало пiдростати, i зачав вiн знов робитися такий моцний, як був.
А в тiм домi були його вороги, що волосся йому стригли, iх там було доста, i був у них баль: вони пили, гуляли й спiвали. А той дiм був на камiнних стовпах. Самсон пiдiйшов пiд той дiм i так собi подумав: «Я тепер моцний. Але вони знають, в чiм моя сила, i знов мене можуть обстригти».
Самсон найбiльше виступав проти польських панiв. Так, як той Довбуш. І тотi пани були на нього злоснi та й тому йому очi вибрали.
Пiдiйшов Самсон пiд той дiм, де пили й гуляли тотi польськi пани, хотiв вiн iм заплатити за своi очi та й за все. Та й взявся за той стовп, та й потряс домом, та й той завалився. І Самсона там завалило, i всiх тих ворогiв побило.
Цар Давид
Давид – то був собi такий цар. І добрий то, кажуть, був цар, та тiлько не християнин. Ото ж то Господь i задумав його до пуття привести, нарядився купцем та й приiжджае до Давида купувати палац. А палац у Давида був такий, що не було кращого в цiлiм свiтi.
Ото купець i каже до Давида:
– А що, – каже, – царю Давиде! Не можна у тебе палац торгувати?
– А чому не можна? – каже Давид. – Та тiлько не знаю, чи будемо сватами!
– Або чом?
– А так, – каже, – купче чужоземний! Коли маеш стiлько злота, що всi моi люди наберуться i скажуть, що вони довiльнi, то палац твiй, а нi – то й не думай!
– А добре, – каже, – царю Давиде! Вели збирати народ!
Зiбрався народ iз цiлого царства, купець i веде його до iдноi гори, i як поблагословив купець тую гору, то так вона злотом i розсипалась перед ними. Кинулися люди до того злота, понабирали стiльки, скiлько хто здужав пiдiйняти.
Ото купець iх i питае:
– Що ж ви, люди, довiльнi?
– Довiльнi, довiльнi! – закричали люди та й усi розiйшлися.
– А що, Давиде, – говорить купець, – не програв-есь може?
– Не дуже i програв! – каже Давид. – Моя земля, то мое й злото.
– Та чия хата, того й правда, – каже купець, – а все-таки треба, щоби хто нас розсудив.
– А хто ж нас розсудить? – питае Давид.
– Та про тее не журися! – каже купець. – Єсть на свiтi такii люди, у которих обидва ми рiвнi. Ходiмо на цвинтар, там нас розсудять умерлii.
– То ходiмо, купче! – каже Давид.
