скачать книгу бесплатно
А вченi духiвники вiдповiли:
– Написано в книгах пророкiв: «І ти, Вифлееме, не найгiрше з мiст, бо з тебе вийде князь – пастир народу, а iм’я його Ісус».
Налякався Ірод цього вiщування, покликав до себе потайки арабських мудрецiв i каже до них:
– Ідiть до Вифлеему i розвiдайте про Немовля, а повертаючи, вступiть знову до мене з вiсткою, щоб я мiг Йому поклонитися.
І подалися три царi в дорогу, а косата зоря вгорi стелила шлях перед ними. І весь час чекали мудрецi, що побачать здалеку мури пишного палацу майбутнього володаря свiту, коли це зоря-провiдниця стала перед бiдним вертепом.
Зупинилися три царi, злiзли з верблюдiв i з дарами увiйшли в стайню. І побачили Дитятко, i Його Матiр Марiю, i старенького Йосипа, i вола, i осла, i дрiбну пташню в щiлинах покрiвлi.
І впали мудрецi на колiна перед Ісусом i поклонилися Йому. Почули серцем, що хоч народжений у бiдностi, Царем свiту стане колись. І зрозумiли теж у покорi, що iх дари – нiщо для Малого. Золота Йому не треба, бо Його царство не вiд свiту цього, нi пахучих кадил, що ними поганськi жерцi обкурюють своiх мертвих iдолiв, нi дорогих бальзамiв.
І засумували три мудрецi, що вони, хоч багатi володарi, не мають чим обдарувати оцю вбогу Дитину. Та ось пригадав собi цар Мельхiор, що в нього у клунках е ще дарунок Леiлi, едина розрада його калiки-донечки, золотострунна мала гарфа. І принiс ii i поклав несмiливо в яслах перед Дитятком. А Ісусик ухопив ii радiсно в руки i доторкнувся струн, i полилася музика, якоi не чули ще в своiм життi царi-мудрецi, хоч мали на своiх дворах неабияких музик i спiвакiв. А серце царя Мельхiора стрепенулося передчуттям якогось великого щастя.
Коли мудрецi поверталися вже додому, об’явився iм у снi янгол Божий i остерiг:
– Не вступайте до Ірода, бо вiн недобре задумуе на Дитятко. Хоче вбити Його.
І поiхали мудрецi iншою дорогою, а косата зоря стояла ще довго на небi, iм на втiху, а Іродовi на тривогу.
* * *
Уже цар Мельхiор доiхав до своеi столицi та увiйшов зi слугами на подвiр’я палацу, коли це почув дзвiнкий дитячий спiв у садку:
У яслах на сiнi
Дитя спочивае,
А моя гарфа
Йому пригравае.
– Леiля! Невже ж це вона спiвае? – дивувався цар, хоч давно вже, ще там у вертепi, було в нього передчуття чогось незвичайного, що стрiне його дома.
– Так, це вона! – пiдтвердила цариця-мати.
І розповiла, що такоi i такоi днини, о такiй i такiй годинi Леiля несподiвано сплеснула в рученята i промовила: «Мамо, говорю!»
Тодi цар Мельхiор змiркував, що це сталося саме в той час, коли вiн вкладав золотострунну Леiлину гарфу в руки Ісусиковi.
І припав до землi, поклонився в сторону Вифлеему i закликав голосом великим:
– Насправдi живий Бог там народився!
Утеча до Єгипту
А сорокового дня по народженнi Ісуса понесла Марiя Дитятко до святинi в Єрусалимi, щоб там по закону присвятити Його Боговi i найменувати. І по закону жертвувала теж пару голубiв i пару горличок.
І тоi самоi ночi з’явився Йосифовi у снi янгол i сказав:
– Устань, вiзьми Дитя i Матiр i втiкай до Єгипту, бо цар Ірод наважуеться на життя Малого.
І встав Йосиф i, посадивши Марiю з Ісусом на осла, вирушив у дорогу.
А водночас сповiстив янгол усi живi тварини, що на землi i пiд землею, i в повiтрi, i на водi, щоб помагали втiкачам. І заворушилась уся природа. Мурашки висипали високi кiпчики на шляху, куди гнали воiни Ірода, бджоли заслiплювали iм очi гострими уколами, дикi звiрi страшним ревом полохали коней, сонце запалювало до гранi мiдянi шоломи, вiтер навiвав гарячого пiску в обличчя, рiчки виступали з берегiв i заливали дороги, а злi гадюки й скорпiони боляче в’iдалися в ноги вершникiв i румакiв. Нелегка була погоня за Святою Родиною, бо все довкiлля iй сприяло.
Сонце грiло – не пекло, вiтрець холодив знеможене тiло. Високi пальми клонили вниз свое буйне гiлля i скидали солодкi овочi. Дикi кози й антилопи пiдходили до Марii, щоб годувала свое Дитятко iхнiм молоком. А коли Вона хотiла переполоскати Ісусиковi пелюшечки, де не взялося чисте джерельце, даючи Матерi свою чисту водицю.
Ночами крилися подорожнi в скелястих печерах, а тодi павуки розпинали перед входом густу сiтку, а пустельнi звiрi – леви i тигри берегли спочинок втомлених цiлоденним ходом. Навiть погана гiена держала варту над втiкачами, вгамовуючи на той час свое жалiсливе виття, щоб не турбувати Дитятка.
Інодi по дорозi стрiчали вони довгi каравани людей на верблюдах, але цi байдуже проiздили повз них.
Довго-довго мандрувала Свята Родина, поки пiдiйшла до меж Єгипту. Пречиста Марiя хотiла задля Дитятка вже десь помiж людьми в безпечному захистi хоч часок спочити.
Аж ось побачили вони вдалечинi велику оазу. Росли там стрункi пальми над чистим потiчком, а просторi шатра i загорожа для свiйських тварин указували на добробут мешканцiв.
– Тут треба нам проситись на нiчлiг, – сказала Марiя. – Може, не вiдмовлять нам гостини.
А в тiй оазi, у найбiльшому шатрi, жила розбiйницька мати з невiсткою i маленьким онуком. Коли нашi подорожнi увiйшли в загорожу i стали прохати захисту, стара розбiйницька мати сказала:
– Не можу вас прийняти. Мiй син розбiйник, тепер нема його дома, але як повернеться, вас повбивае, а на мене насварить.
На те Марiя:
– Однаково нам у дорозi вiд розбишак погибати, то вже краще хоч одну нiч спокiйно прожити пiд покрiвлею. Ми вам мiсця не залежимо, страви не переiмо. Згляньтеся на оце Маля.
Зиркнула розбiйницька мати на Ісусика, а Вiн до неi ручки простягае, всмiхаеться. Жаль стало старiй Дитини, i молода невiстка за них заступилася:
– Пустiть iх, мамо!
– То заходьте вже всi трое, а осла поставте в загородi.
Увiйшла Марiя до шатра i передусiм попросила теплоi води, щоб Ісусика скупати. Подала iй розбiйницька жiнка води у широкiй посудинi i дивиться, як малий Ісусик радiсно хлюпаеться. А тiло в Нього здорове, мiцне, рожеве.
І з заздрощiв скипiло серце молодоi розбiйницi, бо ii синок Дизма ввесь був укритий струпами. І думае вона собi:
– Поганий мiй Дизма, хай i Дитя оцiеi зайшлоi набереться вiд нього струпiв.
І саджае свого синка у купiль разом з Ісусиком. А Ісусик усмiхаеться до товариша, обiймае його рученятами й обливае жартiвливо водою.
І глянь! – струпи починають опадати з Дизми, i тiльце його стае таке чисте й гладеньке, як у здоровоi дитини.
Із дива не може вийти розбiйницька жiнка. Позирае на Марiю, мов на чудотворця, i дякуе зi сльозами в очах. А стара мати щедру вечерю готовить для подорожнiх.
Надвечiр повернувся розбiйник зi своею ватагою. Побачивши чужих людей, запалав спершу гнiвом, але коли почув, як його синок оздоровiв на тiлi, то й сам почав припадати бiля незвичайних гостей.
А другоi днини ранком знову вирушила Свята Родина в дальшу дорогу. Розбiйницька мати дала iм на прощання чимало харчiв: дактилiв, сухарiв, верблюжого молока i добрий шматок печеного козлячого м’яса. А сам розбiйник провiв iх аж ген поза межi пустелi, у замешкалi вже мiсця Єгипту.
Тут поблизу старовинного Гелiополiсу, недалеко нинiшнього Каiра, натрапили вони на давню оселю землякiв i в нiй зупинилися, знайшовши тут спокiйний захист.
І жили вони там тихо-мирно, аж знову янгол сповiстив Йосифовi, що цар Ірод помер, i вони можуть вертатися до рiдного краю.
* * *
На горi Голготi три хрести простягають чорнi рамена. Посерединi розп’ятий Вiн – Христос, обабiч два розбiйники. І цей злiва почав насмiхатися з Христа:
– Якщо ти Божий Син, спаси Себе i нас.
Але той другий скартав його, кажучи:
– Невже ж не боiшся ти Бога? Ми справедливо терпимо кару за нашi злочини, але Цей невинний не заподiяв нiкому нiякого лиха…
А Христос повернувся до нього i мовить:
– Дизмо! Колись давно ти дитиною в однiй купелi зi Мною очистив свое тiло вiд струпiв, сьогоднi в кривавiй спiльнiй нашiй муцi обмиваеться твоя душа з грiхiв.
І засяяло лице розбiйника тихою радiстю. І згадав вiн далеку оазу в пустелi, i стрункi пальми перед шатрами, i рiдну матiр. І малого хлопчика, що загостив до них надвечiр, i батька-розбишаку, що вивiв сина на дорогу злочину.
І щирий жаль за змарнованою молодiстю обгорнув його душу, i сльози викотилися з очей. І тихо прошепотiв вiн з вiрою:
– Господи! Пом’яни мене, коли увiйдеш у царство Твое.
І вiд хреста Ісусового понеслися повнi любови слова:
– Направду кажу тобi, ще сьогоднi будеш зi Мною в раю.
Трепета
А коли архiереi й старшина iзраiльська засудили Ісуса на смерть, то вислали своiх слуг, щоб розшукали дерева на хрест, – знаряддя муки Сина Божого.
І вийшли слуги архiерейськi на гору Ливан, де росли вiковi кедри.
– Дайте нам свого дерева на хрест для Ісуса Назарея! – мовлять.
Гордо виструнчився найстарший кедр i мовить iм:
– Столiття ми тут ростемо, а ще досi не сплямились поганим учинком. Не дамо дерева на муки цього Праведника, адже сам намiсник кесаря, Пилат, не знайшов за Ним нiякоi вини й обмив руки вiд його засуду. Геть вiд нас, слуги диявола!
І зiйшли висланцi вниз i стали перед могутнiм дубом.
– Дай нам свого дерева на хрест для Ісуса Назарея! – мовлять.
Зашумiли розлогi верхiв’я дуба:
– Царем дерев зробила мене лiсова громада. Не личить царевi служити знаряддям злоби й слiпоти юрби. Я бачив Назарея пiд моiм гiллям, як навчав народ, як благословив дiтей, що iх матерi приводили до Нього, як оздоровлював хворих, калiк, бiснуватих. І для цього добродiя людства мав би я стати знаряддям муки? Геть вiд мене, безвiри!
І спустилися слуги ще нижче на пустельнi простори, де росли гiнкi пальми.
– Дай нам, пальмо, свого дерева на хрест для Ісуса Назарея! – мовлять.
Згорда глянула на них широколиста пальма.
– Для Ісуса з Назарету? Того, що годував тисячi народу рибою i хлiбом? Що воскресив едину доньку Яiра i мертвого вiд чотирьох днiв Лазаря, брата Марii i Марти? Цьому справжньому Синовi Божому мала б я завдати муки? Геть вiд мене, поганцi!
І далi помандрували слуги архiерейськi. Аж перейшовши потiк Кедрон, вийшли на гору в сад Гетсиманський. Росли тут оливнi дерева-маслини i до них приступили висланцi, мовлячи:
– Дайте нам свого дерева на хрест для Ісуса Назарея!
Сумно зашелестiла найстарша маслина:
