скачать книгу бесплатно
Андресен попрямував у мiстечко з десятком iнших, на чолi з фельдфебелем. Лассiньi справив на нього гнiтюче враження. Там, де ранiше розташовувалися високi бiлi будинки з жалюзi на вiкнах, залишилися тепер лише потворнi, почорнiлi вiд дощу руiни, купи камiння та дерев’яних уламкiв. Вулицi були засипанi картеччю й осколками снарядiв. Мiстечко практично зрiвняли iз землею. Вiд церкви залишився порожнiй каркас. Усерединi на похилених балках ще тримався старий дзвiн, але незабаром i вiн упаде, ударившись об землю з останнiм, надтрiснутим дзвоном. На церковному фасадi висiло велике розп’яття, його пошкодило розривом гранати. Андресен приголомшений:
Як жорстока i безцеремонна вiйна! Знехтуванi найбiльшi цiнностi: християнство, мораль, домашне вогнище. У наш час так багато говорять про Культуру. Боiшся зневiритися в цiй самiй культурi та iнших цiнностях, коли до них ставляться настiльки нешанобливо.
Вони наближаються до будинкiв, нещодавно залишених мешканцями. Фельдфебель, ранiше – вчитель, входить першим. Вiн жадiбно нишпорить у шафах, по всiх кутках. Але ж узяти нiчого. Усе вже розграбували. Хаос пануе невимовний. Андресен тримаеться трохи вiддалiк, засунувши руки в кишенi, на душi в нього тяжко. Вiн мовчить.
У дверях залишеноi крамнички вони стикаються з добре одягненою жiнкою, щоправда, вона без капелюха, але в жакетi з хутряним комiром. Вона запитуе солдатiв, де iй знайти свого чоловiка. Андресен вiдповiдае, що не знае. Вiн зустрiчаеться з нею поглядом, i йому важко вгадати, що переважае в ii потемнiлих очах – вiдчай чи презирство. Вiд сорому вiн не знае, куди подiтися, i бiльш за все жадае «втекти далеко-далеко», сховатися десь вiд цього погляду.
26
Вiвторок, 15 грудня 1914 року
Ельфрiда Кур допомагае нагодувати солдатiв на вокзалi Шнайдемюля
Морозяне небо, бiлий снiг, крижаний холод. Молодшi дiти так мерзнуть, що вже не хочуть гратися в солдатiв. Ельфрiда як старша вмовляе iх продовжити гру. Потрiбно загартовуватися: «Солдати на фронтi мерзнуть бiльше за нас». Але маленький Фрiц Вегнер справдi застуджений. Вона раз по раз витирае йому носа, i ця обставина, на ii думку, суперечить iйого статусу офiцера в грi.
Потiм вона прямуе на вокзал. Їi бабуся працюе там добровольцем Червоного Хреста. Ельфрiда зазвичай допомагае годувати солдатiв. Потяги все йдуть i йдуть, вдень i вночi: здоровi солдати, спiваючи пiснi, iдуть на Схiдний фронт, назустрiч боям, а назад повертаються притихлими, зраненими. Цього дня мае прийти багато санiтарних потягiв, тому буде багато клопоту.
Ельфрiда, незважаючи на заборону, допомагае нагодувати i триста цивiльних осiб, робiтникiв, якi приiхали зi Схiдноi Пруссii, де рили окопи i будували укрiплення. Вона дивиться, як iдять цi голоднi люди, мовчки, побоюючись, що iх схоплять: перед ними – суп, хлiб, кава. Вони миттево проковтують 700 бутербродiв i поспiшають до потяга, що очiкуе на них. Вона похапцем допомагае приготувати нову порцiю бутербродiв. Ковбаса закiнчилася, вони рiжуть сало, у гороховий суп додають води, але коли прибувае потяг з пораненими, вони не чують жодноi скарги.
Надвечiр Ельфрiду послали купити ще ковбаси. Їй довелося обiйти двох м’ясникiв, перш нiж вона отримала те, що потрiбно. На зворотному шляху вона зустрiла свою подругу, Гретель:
Вона була так закутана вiд морозу, що виднiлися лише нiс i блакитнi очi. Я повiсила в’язку часникових ковбасок iй на шию i сказала: «Допоможи менi нести, тодi до тебе не пристане лiнь».
Обидвi дiвчинки допомагали дорослим на вокзалi, тягаючи важкi кавники. Ближче до десятоi вечора вони отримали винагороду за свою працю: бутерброд з ковбасою i миску горохового супу. А потiм повернулися додому, втомленi, але задоволенi. Заснiжило. «Красиво, коли снiжинки кружляють у свiтлi газових лiхтарiв».
27
Вiвторок, 22 грудня 1914 року
Мiшель Корде стае свiдком вiдкриття сесii палати депутатiв у Парижi
Уряд i мiнiстерства повернулися до Парижа, i палата депутатiв вiдновила роботу. Як високопоставлений чиновник мiнiстерства, Корде мiг бути присутнiм на сесii, зайнявши мiсце на балконi. Нелегко було органiзувати всю цю церемонiю. Наприклад, жвавi дискусii, навiть на урядовому рiвнi, точилися навколо одягу: чи можна дозволити депутатам виступати у вiйськовiй формi – всi хотiли нею похизуватися, – або ж вони повиннi одягти цивiльний костюм? Зрештою вирiшили зобов’язати всiх прийти в сурдутах[55 - Уся справа в чиношануваннi: що як лейтенант пiдведеться i почне ставити незручнi питання самому вiйськовому мiнiстровi?].
Корде жахався промов i реакцiй на них слухачiв: «Як зачарованi цi люди словами!» Що бiльш рiшуче такий оратор закликае стояти «до самого кiнця», то бiльш вiн бундючний у своiх жестах i тонi.
У коридорi Корде зустрiв людину, яку знав з минулого цивiльного життя як директора «Опера Комiк». Тепер вiн служив денщиком в одного генерала. Цей чоловiк розповiв йому, що публiка просто ломиться в театр i щовечора на спектакль не можливо потрапити до пiвтори тисячi глядачiв. У ложах сидять здебiльшого жiнки в жалобi: «Вони приходять поплакати. Тiльки музика здатна пом’якшити iхнi страждання».
Вiн розповiв також Корде iсторiю, що почув того мiсяця, коли був штабним офiцером. Одна жiнка нiяк не могла залишити свого чоловiка, капiтана, i пiшла за ним на фронт. У Комп’енi вони повиннi були розлучитися, адже вiн вирушав на передову. Але дружина вперто наполягала на своему. Цивiльним особам заборонялося вiдвiдувати мiсця бойових дiй, тим паче жiнкам, у яких воювали чоловiки. Уважалося, що присутнiсть дружин заважае. (Виняток становили повii, iх забезпечували спецiальними перепустками, щоб вони могли займатися своiм ремеслом; вочевидь, цим користувалися i деякi вiдчайдушнi жiнки, щоб бачитися з чоловiками.) Командування вирiшило, що в цьому випадку немае iншого виходу, крiм як перервати перебування капiтана на фронтi i вiдiслати його назад. Що вчинив чоловiк, дiзнавшись, що йому загрожуе? Убив свою дружину.
28
Субота, 26 грудня 1914 року
Вiльям Генрi Докiнз сидить бiля пiрамiд i пише листа матерi
Вiд очiкування до вiдрази, розчарування i знову до очiкування. Такi почуття охоплювали австралiйськi вiйська великого конвою на шляху до Європи. Або, принаймнi, на шляху до того, що вони вважали Європою. П’ятого тижня, проведеного на морi, iхнiй первiсний ентузiазм зменшився, а туга за домом, навпаки, нагадувала про себе, особливо у багатьох молодих солдатiв, якi ранiше не залишали своi родини на такий довгий термiн (пошта, зi зрозумiлих причин, була нерегулярною i ненадiйною). Людей на борту дедалi бiльше охоплювала зневiра, спека посилювалася, а запаси води зменшувалися. Коли командi оголосили, що в Аденi не можна буде зiйти на берег, невдоволення стало загальним. За кiлька днiв розчарування посилилося ще бiльше через звiстку про те, що похiд до Європи скасовуеться i вiйська в повному складi перекидають в Єгипет. Багато хто, зокрема Докiнз, розраховували на те, що Рiздво вони святкуватимуть в Англii.
Плани змiнилися переважно тому, що до вiйни приедналася Османська iмперiя. Союзники побоювалися, що цей новий ворог нападе на стратегiчно важливий Суецький канал, а висадка в Єгиптi австралiйських i новозеландських вiйськ створювала додатковий резерв, який можна буде задiяти, якщо станеться найгiрше. Крiм того, можновладцi в Лондонi планували використати вiйну як привiд для перетворення номiнально османського Єгипту[56 - Де-факто Єгипет перебував пiд контролем Великоi Британii з 1882 року. У той час британська влада вже мiркувала про подiл Османськоi iмперii, i це означало б безприкладну експансiю союзникiв на Близькому Сходi. До речi, Росii запропонували Константинополь.] на британський протекторат; добре мати в запасi цi 28 тисяч солдатiв, якщо египтяни зчинять галас i почнуть протестувати [57 - Цього не сталося.].
Звiстка про висадку в Єгиптi дещо засмутила Вiльяма Генрi Докiнза, як i решту. Але незабаром вiн пiдбадьорився, коли з’ясував, що i з цiеi ситуацii можна отримати своi зиски. Їхнiй великий наметовий табiр розташувався буквально бiля пiднiжжя пiрамiд, – вiн був чудово органiзований, там було вдосталь iжi, власнi водопровiд, крамницi, кiнотеатр i театр. Клiмат для цiеi пори року надзвичайно сприятливий. Докiнз уважав, що погода в Єгиптi нагадуе весну в пiвденнiй Австралii, тiльки дощiв та вiтру менше. До того ж мiсцевий потяг довозив просто до Каiра – мiсто розташоване всього кiлометрiв за п’ять вiд табору. Потяг бував зазвичай сповнений солдатiв, якi шукали розваг, i пасажирам подеколи доводилося сидiти навiть на дахах вагонiв. Вечорами вулицi великого мiста заповнювали австралiйськi, новозеландськi, британськi та iндiйськi солдати.
Докiнз дiлив мiсткий намет з чотирма iншими офiцерами, нижчими за рангом. Просто на пiску лежали квiтчастi килими, обстановку становили лiжка, стiльцi, стiл, укритий скатертиною. У кожного з офiцерiв був свiй гардероб i своя книжкова полиця. Зовнi бiля входу стояла ванна. Теплими вечорами намет освiтлювали стеариновi свiчки i шипляча ацетиленова лампа. Цього дня Докiнз сидить в наметi i знову пише листа матерi:
Учора святкували Рiздво, i всi нашi думки були про Австралiю. Частина моеi групи приготувала фантастичний обiд – близько шести страв. Усi говорили, що варто лише заплющити очi, i здаеться, що ти вдома. У нас тут багато оркестрiв, i вчора вдосвiта вони виконували рiздвянi поспiви. Мамо, чи мiг я мрiяти зустрiти Рiздво бiля пiрамiд? Насправдi, дуже незвично, якщо ретельно подумати.
Нiхто не знав, що на них чекае попереду. Час минав у тренуваннi та навчаннi, навчаннi та тренуваннi. Докiнз зi своiми солдатами нинi навчаеться рити окопи та мiннi галереi, що зовсiм не так просто в пiсках пустелi. Вiн часто прогулюеться верхи. Кiнь його, звiсно, дещо облiз за час тривалоi морськоi подорожi, але в цiлому залишаеться жвавим. Докiнз завершуе листа словами:
Так, мамо, я повинен завершувати, сподiваюся, що ви добре вiдсвяткували Рiздво й отримали мою телеграму. Твiй любий син Вiллi. Привiт сестричкам.
1915
Особистий досвiд переживання того, що називають вiйною, в кращому випадку може полягати у пробудженнi спогадiв про загадкове i плутане сновидiння. Деякi iндивiдуальнi подii висвiчуються яскравiше нiж iншi, з яснiстю через напруження особистоi небезпеки. Потiм буденними стають навiть найнебезпечнiшi ситуацii, поки днi минають у вiдчуттi постiйноi близькостi смертi. Але i це вiдчуття, цю думку, якою б важливою вона спочатку не здавалася, людина витiсняе з пам’ятi, – адже вона стала постiйною, i тому ii значенням починають нехтувати.
Хронологiя
1/1 Початок третьоi битви за Варшаву. Битва завершилася промiжною перемогою росiян.
Сiчень Затяжнi боi мiж росiянами та австро-угорцями в Галичинi та Карпатах, аж до квiтня.
4/1 Османський наступ на Кавказi перерваний у зв’язку з катастрофою поблизу Сарикамиша.
14/1 Британськi вiйська вторгаються в нiмецьку Пiвденно-Захiдну Африку.
3/2 Османськi вiйська ведуть наступ на Суецький канал, атака вiдбита.
8/3 Британський наступ бiля Ньов-Шапеля. Тривав тиждень, що принiс незначнi успiхи.
22/3 Фортеця Перемишль у Галичинi, обложена росiянами, капiтулюе.
25/4 Британськi вiйська висаджуються на пiвостровi Галлiполi, з метою вiдкрити шлях на Босфор.
Квiтень В Османськiй iмперii починаеться масова рiзанина вiрменiв.
28/4 На сходi починаеться масштабний i успiшний наступ нiмцiв та австро-угорцiв.
7/5 Американський пасажирський лайнер «Лузiтанiя» торпедований нiмецьким пiдводним човном.
23/5 Італiя оголошуе Австро-Угорщинi вiйну i вторгаеться в Тiроль i Далмацiю.
23/6 Початок першого iталiйського наступу бiля рiчки Ізонцо. Незначнi успiхи.
9/7 Нiмецька Пiвденно-Захiдна Африка капiтулюе.
15/7 Початок масштабного вiдступу росiян на сходi.
18/7 Початок другого iталiйського наступу в Ізонцо. Незначнi успiхи.
5/8 Росiйськi вiйська займають Варшаву.
19/9 Початок вторгнення нiмцiв та австро-угорцiв до Сербii.
25/9 Початок масштабного англо-французького наступу на заходi. Незначнi успiхи.
26/9 Британський корпус починае просуватися вгору по Тигру.
3/10 Англо-французька армiя висаджуеться в Салонiках, щоб надати допомогу сербам.
9/10 Падiння Белграда. Початок розгрому сербiв.
11/10 Болгарiя оголошуе Сербii вiйну та негайно нападае на неi.
18/10 Третiй iталiйський наступ в Ізонцо. Жодних успiхiв.
11/10 Початок четвертого iталiйського наступу в Ізонцо. Незначнi успiхи.
22/11 Битва пiд Ктесифоном. Британське просування до Багдада зупинено.
5/12 Британський корпус на шляху до Багдада оточений в Ель-Кутi.
10/12 Початок евакуацii союзникiв з пiвострова Галлiполi.
29
Початок сiчня 1915 року
Володимир Лiттауер веде балачки на нiчийнiй землi пiд Пiлькалленом
Зимова холоднеча, зимова тиша. Нiмецький улан обережно пробирсуваеться морозним полем. Його пiка прикрашена бiлим прапором. Нiхто не стрiляе. Улан наближаеться ближче. Що це? Дивiзiя Лiттауера, як i ранiше, знаходиться в схiднiй частинi Схiдноi Пруссii. На фронтi затишшя, принаймнi тепер. Неподалiк вiд них – Шталлупьонен, поле серпневих боiв, але зараз цей мiсяць трагiзму, надiй i лiтнього тепла далеко позаду.
Як i на iнших фронтах, тимчасовий перепочинок змусив тут солдатiв заспокоiтися. Немовби ожив мирний образ думок, почуттiв i реакцiй, чи, можливо, солдати нiби прокинулися вiд чаду, згадали про стару цивiлiзовану Європу, ту Європу, вiд якоi iх вiддiляло менш нiж пiвроку, але яка, як i серпневе тепло, здавалася тепер такою далекою[58 - Можна слiдом за Ерiком Хобсбаумом говорити про передвоенний свiт, позначений локальними, регiональними, здебiльшого далекими вiйнами, а також про «майже безперервний матерiальний, iнтелектуальний та моральний прогрес». Вiн, зокрема, нагадуе, що «погроми в царськiй Росii, що кинули виклик громадськiй думцi i змусили росiйських евреiв мiльйонами перетинати Атлантику з 1881 до 1914 року, були б майже непомiтними порiвняно з сучасними масовими вбивствами: жертви цих погромiв обчислювалися десятками, а не сотнями, не кажучи вже про мiльйони». (Переклад з англiйськоi E. М. Наришкiноi)].
І точнiсiнько як на iнших фронтах, усе почалося з практичних речей. Лiнiя оборони складалася тут не стiльки з окопiв, скiльки з дозорiв, розташованих де-небудь у численних селянських будинках[59 - Там навiть не було колючого дроту. Лише минулого мiсяця в росiйськiй армii почали видавати «сталевий дрiт з шипами», як незграбно його тодi називали.]. На вiдкритiй схiднопрусськiй рiвнинi досить важко забезпечувати цi опорнi пункти, не привертаючи до себе уваги ворога. Польовi кухнi iздять довгим, обхiдним маршрутом, щоб привезти солдатам гарячу iжу. Однак мiж нiмцями i росiянами з плином часу виникло щось на зразок негласноi угоди, за якою вони не стрiляли в польовi кухнi одне одного. І тi могли абсолютно вiдкрито переiжджати вiд поста до поста, посеред дня, не викликаючи на себе ворожого вогню.
Лiттауер щойно отримав нове призначення: командир чоти зв’язку полку. Гiркий досвiд перших мiсяцiв вiйни, коли постiйно переривався зв’язок, що викликало хаос, змусив вiдповiдальних за цю справу нарештi зрозумiти, що нехтувати комунiкацiями неприпустимо. Кiлькiсть солдатiв було збiльшено з двадцятьох до шiстдесятьох, i в той час як гелiографи не використовували i лежали в обозi марно, замiсть цього багаторазово зросла кiлькiсть польових телефонiв з вiдповiдним обладнанням. Незважаючи на це, потреби у зв’язку були ще не задоволенi. Лiттауер придбав на своi особистi грошi додатковi телефони, шведського виробництва, i подарував iх полку[60 - Можливо, що покупка вiдбулася значно пiзнiше протягом цього року. У записках Лiттауера це не уточнено.]. Солдати його були недисциплiнованими i злодiйкуватими, враження вони не справляли: «худi конi, поганенькi сiдла, узда пов’язана мотузкою». Натомiсть вони вмiли читати i писати.
Нiмецький улан з бiлим прапором дiстаеться росiйського дозору. Вiн передае лист, адресований офiцерам полку. З собою мае посилку. У листi мiстяться чемнi вiтання, в посилцi – коньяк i сигари. Лiттауер разом з iншими вiдразу пишуть у вiдповiдь листа, настiльки ж чемного, у якому запрошують нiмецьких офiцерiв зустрiтися на нiчийнiй землi. Потiм гусар з бiлим прапором скаче до нiмцiв, везучи iм цей лист, а також дарунок у вiдповiдь – горiлку i сигарети.
Пiзнiше, увечерi, трое росiйських i трое нiмецьких офiцерiв-кавалеристiв зустрiчаються на промерзлiй нiчийнiй землi. Один з них – Лiттауер. Росiяни i нiмцi ввiчливо розмовляють. Про вiйну не згадують, говорять загалом про спорт, особливо про кiннi змагання, що вiдбудуться цього лiта. У когось з собою фотоапарат. Вони фотографуються. Перш нiж розiйтися, домовляються про зустрiч на завтра. Росiяни принесуть закуски, нiмцi – коньяк.
Увечерi новий командир дивiзii Лiттауера дiзнався про те, що сталося. І заборонив офiцерам подальше братання.
Наступного дня, коли з’явилися нiмцi, з боку росiян пролунали попереджувальнi пострiли. Зустрiчей бiльше не вiдбулося. Лiттауер почувався огидно:
Обстрiл нiмцiв (хай i поверх голiв) змусив нас почуватися людьми, якi поводяться нешляхетно. Ми були засмученими i хотiли б принагiдно пояснити iм усе.
30
Недiля, 17 сiчня 1915 року
Рiхард Штумпф драiть палубу на «Гельголандi» бiля берегiв Гельголанда
Холодне, свинцеве море. Напружене очiкування змiнюеться позiханням. Вони жодного разу не брали участь у бою, жодного разу не бачили ворога. Щоправда, пiд час битви бiля острова Гельголанд наприкiнцi серпня вони чули вiддалену канонаду, i тiльки. Штумпф описуе це як «чорний день» у своему життi та життi всього екiпажу. Вони майже наблизилися до бою, коли на Рiздво знову ж таки чули звуки британських дирижаблiв. Але «Гельголанд» огорнуло фiранкою туману, i його не можна було атакувати, i все ж один з дирижаблiв скинув бомби на вiддалений крейсер i на вантажне судно, так що десь на борту виникла пожежа. З корабля Штумпфа теж вчинили стрiлянину в бiк звукiв, звiсно наослiп, але тим рiшучiше.
Справа не в тому, що «Гельголанд» та iншi нiмецькi кораблi намагалися триматися подалi вiд ворога. Нiмецькi стратеги прагнули ретельно обирати, з ким iз британського флоту, що переважав за чисельнiстю, можна вступити в бiй. Повсякденну грубу роботу покладали на пiдводнi човни, якi повиннi були перешкодити постачанню Британських островiв i, крок за кроком, послабити супротивника[61 - Це виглядало багатообiцяюче, тим паче що у вереснi нiмецький пiдводний човен U-9 менше нiж за годину потопив три старих британських крейсери.]. Значнi морськi битви не планувалися. Адмiрали з обох сторiн чудово розумiли, що можуть програти вiйну за пiвдня. Вiдсутнiсть перемог на морi Нiмеччина компенсувала по-своему. На початку вiйни подекуди в свiтовому океанi почали з’являтися легкi нiмецькi ескадри, iнодi вони належали нiмецьким колонiям. І незабаром почалася примiтна гра в кота та мишку мiж цими невловимими корсарами i незграбним британським флотом[62 - Як уже згадувалося, нiмецька Тихоокеанська ескадра несподiвано здобула перемогу близ Коронеля, 1 листопада 1914 року, але згодом, 8 грудня, була знищена в битвi бiля Фолклендських островiв.]. У той час як основний нiмецький флот до цiеi пори задовольнявся патрулюванням власних територiальних вод, щоб захищати свою краiну вiд ворожого десанту i здiйснювати поодинокi вилазки, подiбнi до шпилькових уколiв, бiля британського узбережжя в Пiвнiчному морi[63 - У серединi грудня 1914 року нiмецькi крейсери обстрiляли зi своiх гармат Скарборо, Гартлпул i Вiтбi. Найбiльше постраждав Скарборо, де був зруйнований маяк i загинуло 19 цивiльних осiб.].
Пiсля Рiздва «Гельголанд» патрулював через день. Заняття виснажливе, часто воно означало безсоннi ночi. Крiм того, воно було неймовiрно одноманiтним. Штумпф занотовуе у своему щоденнику: «Не вiдбуваеться нiчого, гiдного згадки. Якби я занотовував своi справи щодня, то довелося б писати одне й те саме».
Цей день також був схожим на iншi.
Спершу Штумпф разом з iншими матросами драiв палубу. Потiм вони начищали до блиску всi латуннi деталi. Наприкiнцi вiдбувся педантичний огляд форми. Останне розлютило Штумпфа. Вiн занотовуе в щоденнику:
Незважаючи на те що ми через загальний брак вовни тривалий час не мали можливостi замiнити зношенi речi, командир дивiзiону [64 - Дивiзiон е частиною екiпажу вiйськового корабля.] розглядае кожну зморшку i кожну плямку на нашiй формi. Вiн вiдкидае будь-яку спробу пояснення, незмiнно вiдповiдаючи: «Погане виправдання!» Боже, як я стомився вiд такоi поведiнки на флотi! Бiльшiсть це вже не хвилюе. Ми радi, що не всi офiцери такi.
Штумпф зцiплюе зуби пiд час «гидотного огляду» i бажае подумки, щоб ворожий лiтак «скинув бомбу на голову командира». Вiн утiшаеться тим, що пiсля обiду буде вiльний.
І тут надходить наказ: «Гельголанд» повинен повернутися до Вильгельмсхафену для постановки в сухий док. «Чорт забирай, – пише вiн, – ще одна зiпсована недiля». Вiйна тривае всупереч очiкуванням Штумпфа. Вечiр був витрачений на копирсання в шлюзах. У синiх сутiнках спроби рушити далi були марними, i вони пiдiйшли до берега на нiч.
31
П’ятниця, 22 сiчня 1915 року
Учень пекаря вiдвiдуе Ельфрiду Кур у Шнайдемюлi
Уже пiзно. У дверi дзвонять. Ельфрiда вiдчиняе. На морозi, у темрявi стоiть учень пекаря, у бiлому робочому одязi i дерев’яних черевиках, укритий борошняним пилом. Вiн простягае дiвчинцi закритий кошик. У ньому лежать свiжоспеченi хлiбцi, ще гарячi, щойно з печi. Зазвичай вони отримують свiжий хлiб уранцi, а зараз наче б то вечiр? Хлопчик смiеться: «Тепер усе iнакше, фройляйн». І розповiдае, що ввели новi державнi обмеження на використання борошна i що тепер не можна пекти вночi. Але засмучуватися тут не варто. Вiн нарештi зможе спати, як усi нормальнi люди. І побiг далi, крикнувши iй: «Це через вiйну!»
Бабуся схвалила нововведення. Нiмцi iдять надто вже багато хлiба. У газетах з’явилися суворi попередження про заборону використовувати зерно на корм худобi: «Кожен, хто згодовуе зерно худобi, чинить злочин проти Батькiвщини i зазнае кари». У господарському життi Нiмеччини виникла необхiднiсть серйозних змiн: тепер калорii слiд отримувати не з м’яса, а зi споконвiчноi вегетарiанськоi iжi. (У зернi, наприклад, його мiститься в чотири рази бiльше, нiж при перерахунку на м’ясо). Нi, не м’ясо, а овочi повиннi вiдтепер панувати на обiдньому столi нiмцiв. У цих краях двi третини населення працюють на землi. Але це не означае, що всi живуть у рiвних умовах. Дрiбнi селяни та сiльськогосподарськi робiтники вже вiдчули на собi, що часи змiнюються на гiрше, тодi як заможнi селяни чудово давали раду. Ельфрiда чула розмови про те, що багатi селяни, незважаючи на всi заборони, продовжують годувати своiх корiв i коней зерном; це було помiтно з угодованостi худоби та ii лискучоi вовни.
Нi, багатi селяни i помiщики ще не вiдчули на собi тягаря вiйни:
Щоранку вони iдять на снiданок чудовий пшеничний хлiб, iнодi з родзинками i мигдалем, а ще – яйця, ковбасу, сир, копчену шинку, копченого гусака, варення рiзних сортiв i ще багато всього iншого. Кожен, хто хоче, може випити свiжого молока, кави або чаю. А в чай вони кладуть фруктове желе ложками.
До обурення i заздростi Ельфрiди вiд думки про те, як поводяться багатii, приедналися того дня докори сумлiння. Адже i вона деякою мiрою завинила перед Вiтчизною. Дiвчинка дуже любила коней тому iнодi крадькома пригощала iх хлiбцем або яблуком. Але тепер коней було не так багато, як бувало перед вiйною. Усiх iх забрали в армiю, крiм тих, без яких було не впоратися в сiльському господарствi.
32
Середа, 3 лютого 1915 року
Мiшель Корде зустрiчае в Парижi героя
Ще один обiд. Найбiльш iменитий гiсть за столом – без сумнiву вiдомий письменник, шукач пригод, мандрiвник i академiк П’ер Лотi[65 - Якщо сьогоднi й згадують про Лотi, то у зв’язку з тим, що ним захоплювався Пруст.], найбiльш дивний – лейтенант Симон, у цивiльному життi – учитель французькоi мови в Англii та перекладач. Так, перекладач: Симон переклав одну книгу з англiйськоi французькою мовою, але популярною вона не стала, бо в нiй iшлося про нiмця (Гете). Незважаючи на своi мiзернi заслуги в лiтературi, лейтенант наполегливо хотiв бути героем вечора. Вiн – ветеран битви бiля Марни, де втратив око i був поранений у руку. За вiкнами – прохолодний Париж.
Битва близ Марни вже оточена особливим ореолом. Причина очевидна: саме там були зупиненi нiмецькi армii, що здавалися непереможними, там був врятований Париж i зникла загроза поразки у вiйнi. (Крiм того, перемога бiля Марни стала розрадою пiсля величезного розчарування через провал дорогого наступу французiв у нiмецькiй Лотарингii на самому початку вiйни.) Але була й ще одна причина. Поле бою було доступним. Зона бойових дiй зазвичай була строго закритою для цивiльних осiб, потрiбен був спецiальний дозвiл, щоб просто зателефонувати туди. (Інодi навiть у високопоставлених полiтикiв виникали труднощi, коли вони мали намiр виiхати на фронт, а вони охоче просилися туди, бо це виглядало гiдним вчинком, i до того ж вони могли вбратися в костюми власного винаходу, що нагадували вiйськову форму. Одного разу, коли Брiан приiхав на фронт, його вважали за шофера.) Проте мiсця близ Марни, де точилися боi, були вiдкритими для всiх охочих i розташовувалися близько вiд Парижа. Тому вони незабаром стали мiсцем паломництва. Люди приiжджали туди, збирали осколки, що вкривали поле пiсля боiв, везли додому як сувенiри рiзнi предмети, зокрема: каски, кашкети, гудзики, гiльзи вiд патронiв, осколки гранат, картеч. Тi, хто були не в змозi поiхати на поле, могли замiсть цього купити щось на пам’ять на деяких ринках, де щойно зiбранi сувенiри продавали просто в кошиках.
Лейтенант Симон почав описувати своi враження i те, як вiн був поранений у битвi. Тут Корде побачив, що гостi за столом поводяться неуважно i майже не слухають оповiдача. Історii про героiв i драматичнi вiйськовi подii також схильнi до iнфляцii. І тодi вiн згадав про офiцера, якому ампутували обидвi ноги i який сказав потiм: «Тепер я герой. А за рiк стану просто калiкою».
Усе ще немислимо сказати: швидше уклали б уже мир. Почувши таке, усi хором кричать: «Обурливо!» Люди знову почали заповнювати ресторани[66 - Варто згадати, що цього дня було страчено через повiшення трьох змовникiв iз тих, хто скоiли вбивство в Сараево наприкiнцi червня минулого року. Гаврило Принцип, який власноруч убив ерцгерцога i його дружину, уникнув страти, оскiльки йому ще не виповнилося двадцяти рокiв. Принцип у фортецi Терезiенштадт був засуджений на 20 рокiв ув’язнення. Там вiн залишатиметься до 28 квiтня 1918 року i помре вiд туберкульозу, так i не розкаявшись у скоеному i фанатично вiрячи в свою правоту.].
33
