скачать книгу бесплатно
В усiлякi простенькi й добродушнi способи Могор мужньо намагався вiдвернути мою увагу вiд рани. Вiн утiшав мене, запевняючи, що ми обов’язково зустрiнемо когось iз наступаючих i помiж них виявиться лiкар.
Свiтало. Яскраве сонячне свiтло лилося зi сходу. Небо сяяло, заснiженi гори чiтко виступали на тлi темного хвойного лiсу. Менi здавалося, що моя нога росте, стае дедалi довшою. Обличчя палало, рука, що тримае поводи, затерпла. Кiнь – це грацiйне i розумне створiння – усе ще впевнено скакав уперед, помiж заметiв.
Нарештi ми дiсталися пiвденного схилу ущелини. Тут, з пiдвiтряного боку, дорога була не такою слизькою, i коли сонце у всiй своiй красi затопило свiтлом долину, ми помiтили на вiддалi село.
На базарнiй площi ми зустрiли Вас. Вiн почав занепокоено цiкавитися, чому ми так затрималися, i не на жарт злякався, коли Могор розповiв про подii. Уночi мiсцева школа була спiшно переобладнана пiд перев’язувальний пункт, куди я i попрямував, у супроводi Васа i Могора.
Перед очима все пливло. Я навiть не змiг спiшитися: лiва нога занiмiла. Двое санiтарiв допомогли менi зiйти, а Могор повiв коня. Вони обережно спустили мене на землю. Ледве ii торкнулася моя лiва нога, як почулося хлюпання кровi в чоботi. Стояти я не мiг. З легковажнiстю юностi Вас дiстав кишенькове люстерко, i в ньому вiдбилося мое рiзко постарiле, пожовкле обличчя, незнайоме менi самому.
22
П’ятниця, 13 листопада 1914 року
Вiльям Генрi Докiнз, який перебувае на борту австралiйського транспортного судна «Орвiето», пише листа матерi
Дме теплий морський вiтер. Життя на борту транспортного судна чудове. Напевно, Вiльям Генрi Докiнз нiколи не жив з такими зручностями, як зараз. Нехай вiн звичайний новоспечений лейтенант, але все одно – офiцер, i йому належить власна каюта першого класу на цьому найкращому i найсучаснiшому кораблi схiдних лiнiй (таким корабель уважаеться вже близько мiсяця). Тут е душ, гаряча ванна, а поруч – чудова iдальня, де тричi на день подають вишуканi страви: «Їжа тут смачнiша, нiж у кращих готелях Мельбурна». Для пасажирiв у вiйськовiй формi на борту корабля грае оркестр.
Єдине, що порушуе iдилiю, – це запах вiд коней, що пiднiмаеться з трюму. І ще спека: вона все посилювалася в мiру того, як НМАТ[39 - НМАТ – це скорочення His Majesty’s Australian Transport (австралiйський Його Величностi транспорт).] «Орвiето» та iншi судна великого конвою пiд палючим сонцем iшли курсом на пiвнiч через Індiйський океан.
Багато солдатiв спали на палубi, сподiваючись знайти там нiчну прохолоду. Тим часом Докiнзу виповнилося 22 роки. На фотографii перед посадкою на судно в Австралii вiдображений юнак з м’якою усмiшкою, довгастим обличчям, вузьким носом i вiдкритим, допитливим поглядом. Вiн щойно почав вiдрощувати вуса, краватка з’iхала набакир.
Хоча вiн та iншi офiцери жили за класом «люкс», вони не байдикували. Прокидалися вони зазвичай за чверть шоста ранку, i iхнi днi минали у фiзичних тренуваннях, навчаннi солдатiв, спортивних змаганнях. Вони опановували основи боксу i французькоi мови. (Його i ще 20 тисяч австралiйцiв i 8000 новозеландцiв, якi перебували на кораблях цього конвою, передбачалося вiдправити на Захiдний фронт.) Le prochain train pour Paris part а quelle heure?[40 - Коли вiдходить наступний потяг до Парижа? (фр.)]
Спершу вiйна була десь далеко[41 - Першi пострiли у вiйнi мiж Нiмеччиною й Великою Британiею пролунали саме в Австралii, у порту Сiднея, 4 серпня, коли нiмецьке торгове судно спробувало вислизнути, але було зупинене попереджувальними пострiлами]. Кораблi спочатку йшли з повним освiтленням, як у мирний час, i красень «Орвiето» ночами виблискував тисячами рiзнокольорових вогнiв. Але тепер потрiбне свiтломаскування. Забороняли навiть курити на палубi пiсля заходу сонця. Боялися нiмецьких рейдерiв – знали, що вони е в Індiйському океанi, що можуть раптово напасти i що вже близько двадцяти торгових суден союзникiв потоплено. Вiдправлення морського конвою з Австралii до того ж затрималося, оскiльки стало вiдомо, що поблизу перебувае нiмецька ескадра[42 - Це була вiдома Тихоокеанська ескадра Максимiлiана фон Шпее, що прямувала на схiд, сiючи довкола панiку й руйнування. Ескадра вже досягла захiдного узбережжя Пiвденноi Америки, бiля Чилi. 1 листопада здобула бiля мису Коронель перемогу над британською флотилiею. Англiйцi вислали туди пiдкрiплення, щоб помститися за Коронель i за будь-яку цiну зупинити фон Шпее.].
Вони тримали курс на пiвнiчний захiд, оточенi ескортом союзних кораблiв. По правому борту Докiнз бачив японський крейсер «Ібукi». З його широких труб валив чомусь бiльш густий дим, нiж iз труб британських i австралiйських кораблiв. Це видовище вражало – 38 кораблiв на вартi! Сьогоднi Докiнз сидить у своiй каютi та пише листа до матерi:
Приемно усвiдомлювати мiць Британii на морi. Велетенський конвой iде без зупинок, своiм курсом i в своему темпi. Інодi нам зустрiчаються окремi судна, на кшталт «Остерлi», що перевозять пошту до Австралii та назад. Або крейсери з нашим прапором на щоглi. Усе це пiдтверджуе наше панування на морi. Сьогоднi ми дiзналися про захоплення Циндао, i почався обмiн привiтаннями мiж нами та японським кораблем.
Узагалi-то Вiльям Генрi Докiнз хотiв стати вчителем. У його батькiв бракувало грошей. Не iснувало i родинноi традицii навчатися (мати кравчиня, батько робiтник), але вони бачили, що хлопчик розумний. Завдяки отриманiй стипендii вiн змiг продовжити навчання в пансiонi в Мельбурнi. У шiстнадцятирiчному вiцi Докiнз уже хотiв обiйняти посаду помiчника вчителя[43 - Пiдготовка нових учителiв у Австралii нагадувала навчання пiдмайстрiв, коли новоспеченi кандидати – «молодшi вчителi» («Junior Teachers») – викладали в класi пiд керiвництвом учителя-наставника.] у школi, що розташовувалася всього за сорок кiлометрiв вiд його будинку. Можливо, вiн досяг би успiху на цьому теренi (i вiдчував до цього покликання), якби одного разу не прочитав у газетi, що в Дантрунi вiдкриваеться вiйськовий коледж. Вiн подав туди заяву, склав iспити i, на свiй подив, був зарахований.
Вiйськовий коледж був ще не добудований, коли там навчався перший випуск майбутнiх офiцерiв. Зовнiшнiй вигляд закладу також викликав розчарування: мiсце було нудне, холодне, пустельне, а курсанти мешкали в спартанських одноповерхових казармах з легкого бетону. Але навчали там добре, а честолюбний Докiнз отримав високi оцiнки як з теоретичних, так i з практичних дисциплiн. Молодий чоловiк був невисокого зросту, близько 167 см, тендiтноi статури, тому зрозумiло, що саме ця обставина, а також його розумовi здiбностi спонукали його до заняття тiею справою, де потрiбнi мiзки, а не груба сила. Бiльшiсть випускникiв 1914 року – 37 осiб – пiшли на службу в пiхоту або кавалерiю, а вiн разом з iншим вiдмiнником навчання потрапив до iнженерних вiйськ. Саме цей рiд вiйськ найкраще вiдповiдав його характеру. Звiсно Докiнз був радий опинитися в Австралiйському експедицiйному корпусi та з рештою радiв з приводу британських перемог, але все-таки вiн не був п’яний вiйною. І в його листах лунае голос честолюбного, спокiйного, акуратного молодого чоловiка, учителя народноi школи, який вдягнув форму. Вiн вiдвiдуе церкву. У сiм’i вiн найстарший з-помiж шiстьох дiтей: двох молодших, дев’ятирiчних близнючок Зельму i Вiду, вiн дуже любить i придiляе iм багато уваги.
Чутки про вiйну поширювалися давно, i для Докiнза початок вiйськових дiй не став несподiванкою. Мало хто сприймав чутки всерйоз: якщо щось i трапиться, то це буде в буквальному значеннi на iншому кiнцi земноi кулi, в далеких краiнах, про якi ми ледь знаемо, навiть назви iхнi в нас майже нiхто вимовити не можливо. Але було отримано звiстку про початок вiйни. Стало зрозумiло, що Австралiя незбагненним чином долучаеться до цiеi вiйни. Докiнз та iншi курсанти були вкрай спантеличенi. Що з ними буде? Їм залишалося чотири мiсяцi до кiнця навчання. Потiм iм повiдомили, що вони складуть iспити достроково i в складi експедицiйного корпусу вирушать на вiйну. Курсанти радiсно укладали своi речi, роздаровуючи або продаючи зайве. На iхню честь був влаштований святковий випускний обiд. І тепер вони прямують на вiйну.
Європа ще дуже далеко, але Докiнз уже помiтив ознаки вiйни. У будь-якому разi деякi з них. Чотири днi тому вони пливли повз Кокосовi острови, i конвой обрав схiдний маршрут замiсть звичайного захiдного. Причиною тому став страх перед найвiдомiшим i найпiдступнiшим рейдерським нiмецьким судном, легким крейсером «Емден»[44 - До того часу крейсер потопив 17 торгових суден. Ім’я його було овiяне романтичним серпанком, оскiльки капiтан 2-го рангу – Fregattenkapitan – Карл фон Мюллер вiдрiзнявся пiдступнiстю, але водночас i гуманнiстю. Вiн завжди брав на борт екiпаж потопленого ним корабля, добре поводився з людьми i поспiшав висадити iх на берег. Ця лицарська поведiнка цiлком вiдповiдала тим очiкуванням, якi плекали бiльшiсть людей щодо вiйни.]. Запобiжнi заходи виявилися досить своечасними, адже нiмцi дiйсно чатували на них. Конвой отримав телеграму. Найбiльший корабель ескорту був висланий назустрiч нiмцям. О 10:25 на корабель Докiнза надiйшло повiдомлення: «Атакуемо ворога!» Хтось на борту «Орвiето» навiть чув далеку канонаду. «Емден», що поступався супротивниковi в силi, був пiдiрваний i сiв на мiлину.
Поширилася чутка, що поранених i полонених пiсля цього 25-хвилинного морського бою вiзьмуть на борт корабля Докiнза. Вiн з цiкавiстю чекае на цю подiю. Конвой наближаеться до Цейлону. Звiдти Докiнз збираеться вiдiслати листа матерi. І вiн пише заключнi рядки:
Сподiваюся, що ти добре почуваешся. У мене все чудово, здоров’я вiдмiнне. Дуже сподiваюся, що тiтка Мерi незабаром видужае. Переказуй вiд мене вiтання всiм, хто запитуе про мене. На цьому я завершую листа, сподiваюся отримати вiд тебе вiдповiдь, коли ми будемо в Коломбо. Цiлую й обiймаю всiх вас, починаючи з Вiллi… i закiнчуючи дiвчатками.
23
Середа, 19 листопада 1914 року
Крестен Андресен перевiряе спорядження перед вiдправленням на Французький фронт
Один за одним друзi Андресена вирушали на фронт. Сам же вiн не виявляв бажання йти добровольцем, а тому ще деякий час залишався в казармах, очiкуючи на неминуче. Але вiн не мiг не згадувати про своiх друзiв: ось i останнiй з них також поiхав, – його тезка Тьоге Андресен. На вiдмiну вiд Крестена, Тьоге подався добровольцем. Причина? Вiн хотiв «отримати бойове хрещення i стати справжнiм чоловiком». Крестен Андресен, загалом, розумiв хiд думок Тьоге i йому подiбних. Вiн зазначав у своему щоденнику:
Вирушити на вiйну – не заради наживи або золота, не заради порятунку батькiвщини i честi, навiть не для того, щоб перемогти ворога, щоб проявити себе, свою силу i волю, набути досвiду i навчитися вiдповiдати за своi вчинки. Ось чому я хочу вирушити на вiйну.
Андресен знав, що бiльше зволiкати не можна. Але вiн був усе ж радий тому, що виграв трiшки часу i дав собi вiдстрочку.
Учора iм зробили щеплення проти тифу i холери. Сьогоднi – укол проти дифтериту. Вiн перевiряе свое спорядження.
Сiра форма з червоною облямiвкою i бронзовими гудзиками.
Темна армiйська шинель.
Пiкельхаубе з зеленим чохлом, R 86.
Сiрий формений кашкет.
Власнi чоботи, купленi у Вейлi.
Жовтi високi черевики iз шнурiвкою армiйського зразка.
Опойковий наплiчник.
Жовтий бельгiйський шкiряний пояс.
Такий само патронташ.
Такi само шкiрянi ременi.
Намет i кiлочки[45 - Солдатський гумор охрестив намет, що носив з собою кожен солдат, «труною героя», оскiльки в неi часто загортали загиблих, перш нiж поховати.]
Алюмiнiевий солдатський казанок.
Така само кружка.
Така само похiдна фляга.
Лопатка.
Сiрi рукавички.
Сухарна сумка.
Двi банки кави.
Одна банка з рушничним мастилом.
Недоторканний запас, зокрема двi упаковки галет i банка м’ясних консервiв, а також мiшечок з горохом.
Два пакети першоi допомоги.
Гвинтiвка зразка 97.
Інструмент для протирання зброi.
Двi вовнянi фуфайки.
Двi сорочки.
Двi пари кальсонiв, однi – блакитного кольору.
Товстий синьо-чорний светр.
Сiре кашне.
Муфта.
Два шкiряних пояси.
Пара теплих наколiнникiв.
Пара рукавиць.
Особистий розпiзнавальний знак. ANDRESEN, KRESTEN. К. Е. R. R.86.
Чотири пари шкарпеток, одна з них – тонкi, ажурнi (подарунок коханоi).
Балаклава.
Бiла нарукавна пов’язка для нiчного бою.
Мiшечок солi з шовковою стрiчкою.
Пiвкiло шинки.
Пiвкiло масла.
Банка фруктового масла[46 - Щось на кшталт мармеладу, приготовленого iз сумiшi яблук i апельсинiв.].
Євангелiе.
«Втеча оленя» [47 - Популярний роман данського письменника Крiстiана Вiнтера (1796–1876).].
Поштовi картки для польовоi пошти, 30 штук.
Газетний папiр.
«Was f?r die Feldgrauen, Annisolie» [48 - Не зовсiм зрозумiло, що це таке.]
Пластир.
Швацьке приладдя.
Карта.
Три блокноти.
Данський прапор (наразi вiдсутнiй) [49 - Пiзнiше в Андресена справдi з’явився маленький данський прапорець, що разом з романом Вiнтера втiлював для нього «головнi данськi цiнностi». Таким чином, не можна сказати, що Андресен не був охоплений нацiоналiстичноi лихоманкою, просто ця лихоманка була не нiмецькою.]
Багнет.
150 бойових патронiв.
Пiвкiло копченоi свинячоi грудинки.
Один батон копченоi ковбаси.
Буханець солдатського хлiба.
Усе спорядження важило близько тридцяти кiлограмiв, i цього (як зазначае Андресен у щоденнику) «було достатньо». Газети повiдомляли про частини, що складалися з молодих студентiв, якi йшли у наступ пiд Лангемарком, зi спiвом «Deutschland, Deutschland ?ber alles». Незабаром настане зима.
24
Субота, 28 листопада 1914 року
Мiшель Корде обiдае разом з двома мiнiстрами в Бордо
За столом сидiли шестеро, базiкаючи про те про се. І все ж постiйно поверталися до теми вiйни – таку силу тяжiння мала ця подiя. Подейкували, що для жiнки, яка втратила чоловiка, е визначення – «вдова», але немае назви для жiнки, яка втратила дитину. Або погоджувалися, що нiмецькi цепелiни цiлком можуть долетiти до Парижа i розбомбити його. Або розповiдали, що в Лондонi почали надягати на вуличнi лiхтарi спецiальнi абажури, винайденi знаменитою танцiвницею Лоi Фуллер. Або обговорювали: листи щастя з молитвами. Такi листи розсилалися рiзним людям з проханням переписати молитви i послати iх потiм ще дев’ятьом адресатам, iнакше «тебе i твоiх близьких спiткае нещастя».
«Нi, вiйни було не уникнути!» – стверджували двое, якi сидiли за столом. Вони були членами кабiнету мiнiстрiв.
Один з них – Арiстiд Брiан, мiнiстр юстицii, досвiдчений полiтик, прагматик (дехто сказав би – опортунiст) лiвацького штибу, налаштований антиклерикально. Красномовний Брiан ставав дедалi важливiшою полiтичною фiгурою, i багато iнших мiнiстрiв заздрили йому, оскiльки вiн побував на фронтi. У цьому мiсяцi вiн почав обстоювати нову iдею: якщо вiйна на заходi загрузла, чому б не послати франко-британську армiю в яке-небудь iнше мiсце, припустiмо, на Балкани? Інший – Марсель Семба, мiнiстр громадських робiт, адвокат, журналiст, один з лiдерiв французькоi соцiалiстичноi партii. Обидва мiнiстри належали до коалiцiйного уряду, сформованого пiсля початку вiйни. Мало хто здивувався, що Брiан став членом уряду: вiн вiдомий кар’ерист, звиклий до влади, ii умов i можливостей. І навпаки, кандидатура Семба здивувала багатьох, особливо радикалiв. У iхньому станi на роботу в урядi дивилися як на зраду, так само як i засуджували нiмецьких соцiал-демократiв, якi схвалили вiйськовi кредити[50 - Тим паче що Семба був соратником Жана Жореса, лiдера соцiалiстiв, який намагався зупинити вiйну шляхом загального страйку i який був убитий 31 липня молодим французьким нацiоналiстом. На довершення всього Семба був вiдомий як автор поширеного пацифiстського заклику, що широко обговорювали.].
За розмовою стало зрозумiло, що навiть мiнiстри не знають, скiльки ж солдатiв у них в армii. Частково тому, що вiйськовi чини, якi досить часто висловлювали свое презирство до цивiльноi влади, вiдомоi своею скритливiстю, а почасти через те, що пiсля лiтньоi мобiлiзацii та осiннiх катастрофiчних втрат, особливо в битвi бiля Марни, списки особового складу не були виправленi. (Кiлькiсть убитих була засекреченою i не розголошувалася навiть пiсля завершення вiйни.) Жоден цивiльний мiнiстр не посмiв би вимагати вiдповiдi у генералiв – усi вони все ще мали статус непогрiшних божкiв, причому у всiх краiнах, що воювали. Проте вдалося грубо обчислити на основi загальноi кiлькостi пайкiв, що видавали солдатам щодня. Вiдомо також, скiльки пляшок шампанського уряд передасть у вiйська рiздвяного святвечора.
Обiд засмутив Корде – як же вжився його давнiй кумир Семба в нову роль мiнiстра, як же вiн любить свою посаду! Корде занотовуе у щоденнику:
Завдяки винятковими обставинами вiн отримав можливiсть насолоджуватися владою, яку перш вiдкидав, але сумно дивитися тепер на цих людей, на те, як вони роз’iжджають у своiх автомобiлях, розсiдаються в своi спецпотяги, як вони вiдверто, iз задоволенням насолоджуються своею владою.
25
П’ятниця, 11 грудня 1914 року
Крестен Андресен стае свiдком пограбування Кюi
Коли вони залишали Фленсбург, пiшов мокрий снiг, укривши мiсто щiльною ковдрою. Вiдбувся звичний ритуал. Жiнки з Червоного Хреста обсипали його та iнших солдатiв шоколадом, печивом, горiхами, сигарами, а в гвинтiвки встромляли квiти. Вiн узяв подарунки, але рiшуче вiдмовився вiд квiтiв: «Рано мене ховати». Потягом iхали 96 годин. Вiн мало спав у дорозi. Частково через хвилювання, частково з цiкавостi. Здебiльшого сидiв у купе бiля вiкна (на щастя, iм не довелося iхати в товарняку, як багатьом iншим) i жадiбно дивився на все, що пропливало повз: поля битв навколо Льежа, де всi до единого будинки або почорнiли вiд кiптяви, або стояли зруйнованi пiсля важких серпневих боiв (це були першi боi на заходi); суворий ландшафт долини Маасу; тунелi; зимовi, але зеленi рiвнини пiвнiчно-захiдноi Бельгii; горизонт, зубчастий вiд гарматного вогню i спалахiв вибухiв; мiста i села, не зворушенi вiйною, зануренi в глибокий спокiй; i мiста i села, вiдмiченi битвами, населенi привидами вiйни. Нарештi вони висадилися в Нуайоне, у пiвнiчно-захiднiй Францii, i при свiтлi мiсяця рушили на пiвдень. Повз них дорогою гуркотiли гармати, вози, автомобiлi. Гул вiд далеких вибухiв дедалi постлювався.
Полк тепер зайняв позицiю вздовж залiзничного насипу, поблизу маленького мiстечка Лассiньi в Пiкардii. З полегшенням Андресен побачив, що тут досить спокiйно, незважаючи на прикрий, але взагалi-то безрезультатний артобстрiл[51 - Андресен описуе цi речi точнiсiнько так само, як i багато iнших; дiйсно, гранатна картеч як найпоширенiший тип артилерiйського снаряда була безпечною для солдатiв в окопах.]. Служба здалася йому не надто обтяжливою: чотири днi – в глинистих окопах, чотири днi – вiдпочинок. Вартували, вичiкували, iнодi траплялася безсонна нiч у секретi. Французи залягли приблизно за триста метрiв вiд них. Сторони, якi воювали, роздiляли звичайна дротова огорожа[52 - Колючий дрiт вiдомого нам типу був винайдений у США для використання в сiльському господарствi. Вiн дав змогу перевести утримання свiйськоi худоби на абсолютно новий рiвень. З вiйськовою метою, як загородження, дрiт було вперше застосовано пiд час франко-прусськоi вiйни 1870–1871 рокiв. Вiдомо, що американськi вiйська використовували дрiт для захисту своiх таборiв пiд час iспано-американськоi вiйни 1898 року. Хоча колючий дрiт i згадують у статутi британськоi армii ще 1888 року, воюючi сторони 1914 року йшли в бiй без усякого дроту. Усi вважали, що вiйна буде легкою i завершиться швидко. І коли почали рити першi окопи, восени 1914 року, то в кращому випадку ставили iмпровiзованi загородження i дрiт для них запозичували в довколишнiх селах. (Колючий дрiт був чимось незвичним, i про це свiдчить навiть той факт, що не iснувало самоi назви. Дехто, наприклад, називав його «дрiт з колючками для паркана».) На початковому етапi вiйни брали будь-який дрiт, навiть без колючок. Крiм того, самi загородження часто були рiденькими i складалися лише з одного-единого ряду стовпiв, мiж якими натягали три-чотири дротини. Але незабаром почали виготовляти спецiальний колючий дрiт з вiйськовою метою. На дротi для потреб сiльського господарства було зазвичай сiм пар шипiв на один метр, тодi як на новому – чотирнадцять i бiльше пар на той самий метр. Колючий дрiт став до того ж ширшим i щiльнiшим. Французький статут 1915 року визначав як мiнiмальне загородження з двох рядiв стовпiв, що стоять на вiдстанi трьох метрiв один вiд одного, а британський статут 1917 року встановлював дев’ять метрiв як мiнiмальну ширину дротяного загородження. Крiм того, з’явилися рiзнi види дротяних загороджень, i деякi були переносними, – iспанська кiннота, куби, «iжаки», «агрус» i «ножова опора». У згаданому британському статутi називають також рiзнi типи стiйкого дротяного загородження: apron, double apron, fence and apron, trip and loose wire, concertina (Вrun wire), trip and crossed diagonals, rapid double fence, low wire, French rapid wire, high and low wire combination, – лише останнi були в шести рiзних варiантах. Деякий час експериментували з дротом пiд струмом, але вiн виявилася непрактичним. Француз Олiв’е Разак писав, що колючий дрiт хоч i не символiзував Першу свiтову вiйну, але все ж зiграв важливу роль у мистецтвi, що прагнуло «втiлити потворну велич руйнiвних сил, випущених на волю сучасною вiйною».] та поле. Урожай 1914 року – пониклi снопи жита – догнивае на цьому полi. Бiльше нiчого. Натомiсть значно бiльше можна було почути: посвист куль (чи-чу), кулеметний трiск (дадера-дадера), розриви гранат (пум-цу-у-i-у-у-пум)[53 - Так сам Андресен описуе цi звуки.]. Їжа була чудовою. Їх годували гарячими стравами двiчi на день.
Дещо виявилося не таким поганим, як вiн побоювався. Інше – навiть гiрше, нiж очiкувалося. Наближалося Рiздво, i Андресен затужив за домом. Йому бракувало листiв вiд близьких. Мiстечко, де вони були розквартированi, знаходилося на лiнii фронту, його постiйно обстрiлювали, i тому воно зовсiм знелюднiло. Сьогоднi вони отримали звiстку, що останнi французи залишили своi будинки. Щойно мiстечко спорожнiло, як нiмцi його розграбували.
У порожнiх, залишених будiвлях можна брати все, що хочеш. Тому i у вiйськових частинах за лiнiею фронту, i в окопних прихистках було повнiсiнько здобичi з будинкiв французiв, починаючи вiд дров’яних печей i м’яких лiжок до хатнього начиння i розкiшних гарнiтурiв м’яких меблiв[54 - Те, чим дбайливо облаштовували своi окопи, – можна було знайти блiндажi з електричним освiтленням, килимами на пiдлозi i стiнами, обшитими панелями, – залежало вiд настрою нiмецькоi армii на заходi. Вона вже готувалася до тривалоi оборони. Французька армiя з iдеологiчних причин не хотiла створювати враження, що мае намiр тривалий час сидiти в окопах. Протягом усiеi вiйни окопи у французiв здавалися iмпровiзованими. Не дивно, що на сходi австро-угорська армiя теж устигла розташуватися з усiма зручностями. Стверджували, що там мiстилися сховища iз заскленими вiкнами, але це звучить вже як оксюморон.]. (Стiни блiндажiв були частенько обвiшанi iронiчними девiзами. Ось один, популярний: «Ми, нiмцi, не боiмося нiчого, крiм Бога та нашоi артилерii».) І коли стало зрозумiло, що будинки остаточно спорожнiли, був виданий звичний наказ: спершу офiцери беруть, що забажають, а потiм – рядовi.
