скачать книгу бесплатно
Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi
Олексiй Кононенко
Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»
«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семи-струннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.
Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.
Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.
Смiйтеся на здоров’я!
Украiнський народний гумор
Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi
Нiхто не зна – тiльки кум та кума, та людей пiвсела.
Кумiвство
Один iз видiв духовноi спорiдненостi, звичай обрання народженiй дитинi «других батькiв» – ii опiкунiв та покровителiв. Коренi кумiвства сягають часiв первiснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирiшальною i рiдний брат матерi брав на себе обов’язки захисту i виховання дитини своеi сестри.
Пiзнiше християнська церква використала цей звичай i виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення ii до вiри за допомогою кумiв, або хрещених батькiв. Хрещення вiдбувалося в церквi, iнколи (в разi хвороби дитини) у батькiвськiй хатi. Рiднi та обранi батьки називали одне одного кумом, кумою, а по вiдношенню до дитини (хресника) вживалися церковнi термiни – хрещений батько, хрещена мати.
На Украiнi ХІХ – початку ХХ ст. побутували двi форми кумiвства – iндивiдуальна i колективна. Перша, типова для бiльшоi частини Украiни, передбачала одну пару кумiв; для другоi (побутувала переважно на Правобережжi, особливо на Подiллi, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти i бiльше пар. Серед кумiв iснувала певна iерархiчнiсть – головними вважались першi (старшi) куми, а iншi – молодшими. Осiб, якi брали участь в обрядi та обiдi на честь хресника, називали прикумами, пiдкумами. У куми запрошували рiзних людей – вiд близьких родичiв до осiб побiчноi кревностi, а також сусiдiв чи приятелiв. Залежно вiд порядку обрання кумiв серед них видiлялися кликанi, одкупнi та стрiченi. Кликанi (проханi) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегiдь намiчених людей i, вiддаючи iм хлiб-сiль, просив бути кумом чи кумою. Вiдмовлятися в народi не було прийнято. Одкупних кумiв брали на замiну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворiе, аби запобiгти таким чином ii смертi. Замiна вiдбувалася за певним обрядом: новому кумовi, в обмiн на отримуванi вiд нього грошi, через порiг або вiкно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову бiлизну. Стрiченi куми (стрiтеннi, здибанi, куми з дороги) – це першi зустрiчнi люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали дiти. Стрiченi куми вважалися рiднiшими за кликаних, одкупних же у народi шанували найбiльше.
Народна свiдомiсть менш за все пов’язувала кумiвство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективноi сiмейноi спiльностi, взаемодопомоги. Мiж рiдними й обраними батьками встановлювалися особливо дружнi стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжнi спiлки, приходили на толоки, запрошувалися у свiдки (могоричники) при укладаннi рiзних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здiйснювали обряди вiкового (пострижини) та соцiального (прилучення до сiм’i, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сiм’i не було когось iз рiдних батькiв, хрещенi батьки сприяли трудовому вихованню дiтей, брали на себе не тiльки моральнi, а й матерiальнi обов’язки. А згодом i хресники повиннi були виявляти всiлякi знаки поваги та вдячностi хрещеним батькам (вiдвiдувати iх на свята, надавати необхiдну допомогу тощо).
Украiнська минувшина: iлюстрований етнографiчний довiдник. – К.: Либiдь, 1993.
Для охрещення дитини треба двох кумiв i iх запрошуе батько дитини, прийшовши з хлiбом. Вiдмовитися вiд кумiвства не вiльно. Якщо дiти в батькiв скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрiчних з вулицi, але тiльки не дiтей, – такi куми, вернувшись вiд Хрещення, вносять дитину не через дверi, а подають через вiкно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздорiжжi кидають нечистому жертву – вiдкупне, промовляючи: «На тобi, чорте, плату!»
На Холмщинi ще й досi iснуе звичай пошанування першого кумiвства, – такого кума садовлять на солому на санях i везуть вiд його хати до батькiв дитини з пошаною. При кiнцi обряду такий кум повинен викупитися.
Іларiон, митрополит. Дохристиянськi вiрування украiнського народу: iст. релiг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.
Анекдоти давнi i сучаснi
– Куме, а то вам руку на вiйнi вiдiрвало?
– Та нi, куме, то як до вiйськкомату тягнули!
– Куме, не покидай свою жiнку з дитям. Подивися, як вона бiдна плаче.
– Куме, хiба то плач. Ти би видiв, як та плакала, що я з п’ятьма дiтьми лишив.
– Куме, оце тiльки зараз зрозумiв, що е два перiоди, коли чоловiк жiнку не розумiе.
– Якi?
– Перший: поки не одружиться, другий – пiсля одруження.
– Куме, маете розмiняти сто доларiв?
– Не маю, куме, але дякую за комплiмент.
Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.
– Куме, давай до мене навiдаемося, свiтло горить, може хто е.
Дiйшли до вiкон, «домашнiй» кум хукае на шибку, зазирае.
– Куме, глянь ти, чи то я з жiнкою забавляюся, чи мороз такий вiзерунок намалював…
– Кумо, скiльки лiтрiв молока дае ваша корова?
– Дванадцять.
– А скiльки здаете до молочарнi?
– Дванадцять. Бiльше не можу, бо ж дiтям хоч кiлька лiтрiв мушу залишити.
Кум прийшов до кума в гостi. Випивають, за-кусюють у садочку пiд вишнями.
– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?
– Не звертайте уваги. Вiн на всiх так дивиться, хто з його миски iсть…
– Кумо, а ви добре пiдготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?
– А то! Маемо двадцять лiтрiв горiлки, три кабанцi закололи, сорок курей обпатрали…
Кум заходить до кума, аж той iз собакою в шахи грае.
– Куме! Ваш Бровко умiе в шахи грати!?
– Та де, куме, вмiе! Програе 3:5!
Випивають два приятелi.
– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.
Випили. Знову:
– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.
Випили. Заходить син.
– Ну що? П’ять?
– Нi, чотири вiсiмдесят. Одна пляшка була надщерблена…
– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
– Позичте менi тисячу гривень…
– Ой, куме, таке у мене вiдчуття, що мене хтось переслiдуе…
– І давно?
– Як з в’язницi втiк…
Сiли куми випивати. «Домашнiй» кум наливае собi з однiеi пляшки, а кумовi з другоi.
– А що це ви, куме, менi з iншоi пляшки наливаете?
– Та я, куме, з карбiдом не люблю!
Кум до куми:
– Кумо, чи ще ходите до лiсу, як колись?
– Хiба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
– Ну, куме, i як робота?
– Робота могла би бути i нiчого, якби не тi капоснi дiти!
– Де нинi працюеш, куме?
– Пожежником.
– І як?
– Що тобi сказати… Начальник у нас приемний. Команда пiдiбралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжi. Йде кума, побачила, пiдiйшла. Кум ледь пiдняв голову з калюжi i до неi:
– Сама ти, кумо, свиня!
– Тю! Я ж нi слова не сказала!
– Але подумала!
Кум Петро iде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить пiд парканом.
Кум Петро:
– От п’янюга! Валяешся, як колода!
Кум Іван:
– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скiнчиться…
Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацае i рахуе собi пiд нiс. Другий запитуе:
– Куме, а що ви рахуете?
– Штахетинки. Нарахую двiстi двадцять – буде хвiртка.
– Куме! Та ви ж навкруг дiжки ходите!
Кум Федiр довiв кума Андрiя до двору та й пiшов додому. Кум Андрiй упав – i поповзки до дверей. Аж тут iз будки вискочив Сiрко та давай гавкати.
– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тодi будеш ночувати?
Сидять дiди на призьбi.
– Куме, пам’ятаеш, як нам в армii давали пiгулки, щоб ми до дiвчат не бiгали?
– Пам’ятаю… То й що?
– Вже починають дiяти.
– Куме, що то за дивина, жiнка менi зраджуе, а роги не ростуть?
– Вони, куме, i не повиннi рости, то просто так кажуть, образно, вислiв такий здавна…
– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцiю в органiзмi не вистачае!
Рано-раненько кум Петро на порiг до кума Василя.
– Куме, вип’емо по сто грамiв…
– Здурiв, чи що? Шоста ранку!
– Лiпше зранку сто грамiв, анiж цiлий день нiчого!
– Чому такий злий, куме?
– Два зуби вирвав!
– А казав, що один болить.
– Та у того лайдака дантиста здачi не було!
– Знаю точно, що ти одружився зi мною тiльки тому, що я маю грошi!
