скачать книгу бесплатно
– Ну, добре, припустимо, i справдi зiрки, – пом'якшала iмператриця.
– Але хто ж тодi ваша обраниця, матiнко?
– А от це я б хотiла почути саме вiд вас, графе!
– Вiд мене?
– Вiд вас, вiд вас! – кивнула Єлизавета Петрiвна. – Рiч у тiм, що про Ульрiку я розмiрковувала буквально в останнi днi, ви ж, судячи з ваших слiв, задумалися про це, ще перебуваючи в Пруссii. Тобто, набагато ранiше, нiж я сама про це подумала. Ви справжнiй ясновидець, люб'язний графе!
Сен-Жермен мовчки вклонився.
– Отож я б i хотiла довiдатися, що зiрки розповiли вам про наречену iз пруссько-литовських князiвств. Кого там можна вiдшукати? І де?
Сен-Жермен послав государинi пильний погляд i заговорив обережно, зважуючи кожне слово:
– Зiрки розповiли, що е в тих землях наречена досить знатна. Як з боку батька, так i з боку матерi в неi в родоводi геть принци та принцеси! І шлюб цей вiдбудеться, а рiшення про наречену ви прийняли ще сiм мiсяцiв тому.
– Що ви таке говорите, графе?! – здивувалася Єлизавета Петрiвна.
– Два мiсяцi тому ви одержали ii портрет, – незворушно продовжив Сен-Жермен. – Щоправда, мiнiатюра була вiдкладена, тому що принцеса здалася вам недостатньо гарною. Але повiрте, Ваша Імператорська Величнiсть, у життi вона набагато гарнiша, нiж на мiнiатюрi! І найголовнiше…
Граф нахилився ближче до государинi й змовницьким тоном мовив:
– І найголовнiше, що попри безлiч перешкод, якi виникатимуть у життi вашоi невiстки, ii первiстком однаково стане хлопчик, що й успадкуе росiйський престол! Зiрки стверджують, що краще даноi претендентки з високою мiсiею продовження династii Романових не впораеться нiхто.
Вкрай заiнтригована Єлизавета Петрiвна не могла бiльше стримуватися, тож спитала:
– Хто ця загадкова наречена? Благаю, графе, скажiть!
Сен-Жермен смиренно опустив очi.
– Государиня, це ви ii вибрали, не я. Портрет нареченоi лежить на самому краечку столу. Багато обставин говорить проти неi, однак зроблений вами вибiр виправданий вищими силами! Що б ви не робили, рiшення буде на користь цiеi претендентки, i сама доля на ii боцi.
Імператриця була в повному розпачi. Хто ж вона, ця загадкова принцеса – та до того ж настiльки родовита?!
Єлизавета Петрiвна подзвонила, на порозi миттю з'явилася фрейлiна.
– От що, миленька, пiди-но до Малого кабiнету i принеси звiдти портрет, що лежить там на самому краечку столу.
– Праворуч чи лiворуч? Угорi чи знизу, Ваша Імператорська Величнiсть?
Єлизавета Петрiвна мовчки подивилась на Сен-Жермена.
– Праворуч зверху, – уточнив граф.
– Ти чула? Праворуч зверху. Неси негайно!
Фрейлiна зробила кнiксен i вийшла. Настала напружена пауза, пiд час якоi iмператриця й граф завмерли в очiкуваннi.
Нарештi в коридорi знову зацокотiли пiдбори: повернулася фрейлiна, що принесла портрет Софii-Фредерiки-Августи Анхальт-Цербстськоi. Портрет був явно не з кращих, у бiднiй оправi без усiляких прикрас, до того ж вiдправили його в напiвсирому виглядi, тому зображення принцеси було геть спотворене.
– Це той самий портрет? – про всяк випадок перепитала государиня у фрейлiни.
– Той самий, Ваша Імператорська Величнiсть.
– Той, що лежав?..
– Праворуч зверху, як ви й попросили.
Сказати, що iмператриця була вражена – це не сказати нiчого. Вона й подумати не могла, що в зазначеному Сен-Жерменом мiсцi перебував портрет дочки Йоганни-Єлизавети Голштин-Готторпськоi! На що це все схоже?! Що за комедiя?! Хiба ж можна серйозно розглядати кандидатуру Софii-Фредерiки-Августи Анхальт-Цербстськоi як претендентки на роль Великоi княгинi?..
Це ж якесь суцiльне непорозумiння! Єлизавета Петрiвна одержала вiтання вiд принцеси Голштин-Готторпськоi з нагоди сходження на росiйський престол, у вiдповiдь надiслала короткого листа зi словами подяки. Однак цього здалося замало, й государиня вiдправила на пам'ять Йоганнi-Єлизаветi, сестрi свого передчасно померлого й довго оплакуваного нареченого, власний портрет у перлах i дiамантах. У вiдповiдь же одержала оцей самий портретик дочки Йоганни-Єлизавети – Софii-Фредерiки-Августи Анхальт-Цербстськоi. І негайно вiдклала мiнiатюру вбiк, оскiльки не мала намiру всерйоз розглядати цю кандидатуру…
Непорозумiння, суцiльне непорозумiння!
– Отакоi… – промимрила Єлизавета Петрiвна.
– А що, хiба Софiя-Фредерiка-Августа – це поганий вибiр? У рiднi геть принци й принцеси. До того ж iз пруссько-литовських князiвств, як i напророкували зiрки.
– Але ж Христиан-Август Анхальт-Цербстський зi своею Йоганною-Єлизаветою Голштин-Готторпською бiднi як церковнi мишi!!!
– Зате ви казково багатi, – парирував Сен-Жермен.
– Подейкують, Софiя-Фредерiка-Августа зухвала й нестримана…
– Та й у Петра Федоровича характер не цукровий…
– Вона до того ж вiри чи то католицькоi, чи лютеранськоi…
– Набагато важливiше, що вона розумна й цiлеспрямована. А вiру принцеса змiнить, якщо виникне необхiднiсть. Ви, матiнко, перед нею тiльки мету поставте й результатiв чекайте. От скажiть, яка у вас мета?
– Ну, мета… Що вам до мети, графе?
– Наскiльки я розумiю, Петровi Федоровичу потрiбна дружина, що народила б спадкоемця росiйського престолу. Спадкоемця чоловiчоi статi й царськоi кровi – так?
– Вiрно, графе, цiлком правильно.
– Ну от, мета е! Не впораеться iз цим Софiя-Фреде-рiка-Августа? Що ж, вiдiшлете ii з ганьбою назад, i нiхто вам на це нiчого заперечити не насмiлиться! А захоче залишитися – то дiвчина досить розумна й зробить усе, щоб сподобатися й чоловiковi своему Петровi Федоровичу, i Вашiй Імператорськiй Величностi!
Імператриця замислилася над почутим, а граф лише посмiхнувся:
– Насправдi, матiнко, ще до нинiшньоi розмови ви все це найретельнiшим чином зважили – тiльки несвiдомо. А усвiдомили от прямо зараз. А якби не усвiдомлювали, то просто прибрали б портрет Софii-Фредерiки-Августи, тим би все й завершилося.
Єлизавета Петрiвна вкотре вразилася вмiнню Сен-Жермена читати в чужих душах, однак вголос мовила наступне:
– Ви, графе, вiдмiнний шахрай, але надзвичайно приемний спiврозмовник. На сьогоднi прощавайте, – вона пiднялася, пiдвiвся й граф. – Отже, аудiенцiю закiнчено, з вами говорити приемно, однак я стомилася й маю потребу вiдпочити. Ви менi дуже допомогли розiбратися в собi… i в iнших важливих речах, але!..
Імператриця помовчала й запитала:
– До речi, графе, буваючи в наших землях, ви колись брали участь у полюваннi на вовкiв?
– Нi, Ваша Імператорська Величнiсть, я жодного разу не мав честi брати участь у подiбнiй розвазi.
– Що ж, доведеться виправити настiльки прикру помилку: за тиждень я накажу влаштувати зимовi лови цих хижакiв – тодi побачите, як ми розважаемося. На той час, сподiваюся, ви зумiете вилiкувати смарагд у моему перснi. Отодi й почуете мою думку щодо можливостi одруження Петра Федоровича й Софii-Фредерiки-Августи Анхальт-Цербстськой. Ви мене зрозумiли?
Сен-Жермен мовчки вклонився.
* * *
Як i було обiцяно, через тиждень граф узяв участь у зимовому полюваннi на вовкiв, по завершеннi якого Тi Імператорська Величнiсть повiдомила свое рiшення: ясновидцевi належить негайно вiдправитися в европейський вояж: з метою пошуку нареченоi для Великого князя Петра Федоровича, звернувши особливу увагу на пруссько-литовськi князiвства (на якi настiльки переконливо вказали зiрки).
