скачать книгу бесплатно
Право на вбивство
Ксенiя Анатолiiвна Циганчук
Полiцейський детективСлiдчий Єгор Скляр
Випадковi перехожi натрапили в лiсi на вбитого. Слiдчий Єгор Скляр одразу вiдчувае, що справа непроста. Вiн затято береться розслiдувати вбивство, але знаходить тiльки новi загадки. Коло пiдозрюваних стискаеться, але вбивця – як тiнь.
Давня знайома Єгора – патрульна Власта – допомагае слiдчому, подiлившись своiми здогадками. І ось поеднались двi, на перший погляд, нiчим не пов'язанi справи…
Ксенiя Циганчук
Право на вбивство
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 04:41
Легкова автiвка проiхала шумовi смуги настiльки швидко, наскiльки можливо. Так, нiби водiй iнтуiтивно вiдчув: мiсце мае негативну ауру. Порожня дорога освiтлювалася тьмяним свiтлом лiхтарiв, що лише пiдсилювало вiдчуття моторошностi. По обидва боки вiд неi вiтер обвiвав високi дерева. Якби тут опинився самотнiй подорожнiй, вiн без сумнiву забажав би минути цей шмат шляху якомога швидше. Вiдтак ще кiлька годин потому пам’ятав би про нього, вiдчуваючи поза спиною неприемний холодок.
Чи можуть живi вiдчувати смерть?
Особливо коли вона навiдувалася сюди зовсiм недавно. І тепер тiло, яким ще кiлька годин тому струменiла кров, чиi легенi вдихали кисень та видихали вуглекислий газ, мозок опрацьовував величезну кiлькiсть iнформацii, непорушно лежало в травi з розплющеними очима. Погляд чоловiка був спрямований у небо, нiби в надii роздивитися зорi. Тiльки от захмарене небо надiйно ховало iх, зайвий раз нагадуючи мертвому, що краса зiрок лише для живих.
Русяве волосся, обличчя та одяг у багнюцi (березень балував лише дощами). Комахи затято вивчали несподiвану знахiдку. Чорний жук дiстався блiдоi виголеноi щоки, на мить зупинився, нiби вирiшуючи у який бiк повзти далi, вiдтак спробував залiзти до лiвоi нiздрi. Його тiльце вже наполовину опинилося в темному тiсному проходi, коли раптом вiн передумав i, швидко перебираючи лапками, побiг до вiдкритого рота. Комаха з ентузiазмом заповзла досередини. Чоловiк, який тепер у пам’ятi кожного назавжди залишиться молодим, не звернув уваги.
Вкотре здiйнявся спершу легенький, тодi сильнiший, вiтер, примушуючи високi тополi схилятися, вiддаючи останню шану загиблому наглою смертю. Ворони на голих гiлках заметушилися, запримiтивши незнайомця. Тишу пронизало скорботне каркання. Двi з них перелетiли на сусiдне дерево, спустилися нижче, майже до землi. Уважно роздивилися несподiваного гостя. Зовсiм небагато часу знадобилося, аби збагнути: знахiдка безпечна – можна пiдлетiти ближче. На вiдмiну вiд людей, тварини та птахи не бояться мертвих. Вони сприймають смерть як належне.
Двi великi ворони вже зiбралися зблизька вивчити тiло, коли крiзь вiтер почули голоси живих. Птахи зосередилися, роздумуючи, чи ситуацiя загрожуе iхнiй безпецi. Голоси наближалися, стало чути кроки та гучний смiх. А ще за мить гостi безцеремонно попрямували саме до потаемноi схованки iхнього нового сусiда.
Ворони трiпнули чорними крилами й повернулися до верхнiх гiлок, жалкуючи, що не встигли довiдатися бiльше про незнайомця.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 05:31
Слiдчий Єгор Скляр вкотре за нiч перевернувся на iнший бiк. Вiн вiдчував холод, що без перешкод проникав до кiмнати крiзь вiдчинене вiкно. Дослухався: дощу не було, проте добре розрiзнялося неприемне завивання вiтру. Скляр неохоче висунув голову з-пiд ковдри: кинув погляд на вiкно й не помiтив жодноi ознаки свiтанку. Приречено зiтхнув. Зусиллям волi пiдвiвся в темрявi й врештi перекрив доступ до кiмнати крижаному березневому повiтрю. Миттю повернувся до лiжка. За осiнь та зиму вiн так i не змiнив лiтню ковдру на зимову (а зараз i поготiв не збирався), тож частенько промерзав до кiсток.
На сусiднiй подушцi сопiв Маркiз, жодним чином не звернувши увагу на господаря. Єгор вкрився до носа, заплющив очi й зробив нову марну спробу заснути.
– Хай тобi!
Втративши залишки надii, слiдчий наослiп потягнувся до бра, намацав ланцюжок i потягнув донизу. Кiмнату залило тьмяне свiтло. Маркiз i цього разу нiяк не вiдреагував. Рудий кiт тiльки вдоволено потягнувся, коли Скляр погладив його по головi, але так i не розплющив очей.
«Отже, ситий», – вирiшив Єгор, усмiхнувся i взяв до рук мобiльний.
Погладжування кота завжди розслабляло Єгора – кiт був не дуже пухнастим, проте шерсть мав довгу. Кiлька мiсяцiв тому Маркiза викинули на вулицю сусiди, переiжджаючи в iнше мiсто. Єгоровi вартувало чималеньких зусиль знайти iхню нову адресу. Молода пара: жiнка була вагiтна й боялася, що присутнiсть тварини вдома зашкодить здоров’ю дитини чи ii власному[1 - Багато вагiтних жiнок боiться заразитися токсоплазмозом вiд власних котiв. Токсоплазмоз – iнфекцiйне захворювання людини та тварин, яке спричиняють токсоплазми. Цей страх е перебiльшеним. Якщо дотримуватись санiтарних правил при доглядi за тваринами, людина не заразиться.]. Скляр потурбувався про те, аби колишнiх господарiв притягнули до вiдповiдальностi за жорстоке поводження з тваринами. Вони заплатили 1700 грн штрафу.
– Небагато, але хоч щось, – сказав вiн тодi Кир’яху. – Якщо вони планували мати дитину, то мусили думати перед тим, як брати додому тварину.
До пiдйому на роботу залишалася година, тож Єгор сподiвався, що сон ще прийде. Вiн увiмкнув Wi-Fi – телефон вiдразу сповiстив про новi повiдомлення – усi вiд Кир’яха, по роботi. Скляр уважно перечитав кожне з них, тодi вiдкрив тiкток[2 - Тiкток – сервiс для створення та перегляду коротких вiдео.] i взявся переглядати вiдео.
Кiт пiдвiв голову й сонно подивився спершу на смартфон, а потiм на Скляра.
– Я не роздивляюся ii профiль, я дивлюся тiкток, – Єгор показав котовi екран, де наразi якiсь люди виконували chair challenge[3 - Chair challenge (англ.) – челендж, що вимагае пiдняти стiлець, притиснувшись головою до стiни. Особливiсть даного челенджу в тому, що жiнки здатнi виконати завдання без проблем, а от чоловiки переважно з ним впоратися не можуть.]. – Ось, бачиш.
Кiт мовчки дивився на Єгора, насилу тримаючи очi розплющеними – боровся зi сном. Врештi природна потреба перемогла, i вiн знову засопiв. Скляр погладив тваринку, зiтхнув i вийшов з тiктоку.
Для того, щоб зазирнути в iнстаграм.
Позавчора Таня виклала нове фото, i Єгор уже разiв зi сто заглядав, щоб помилуватися. На нього дивилася молода красива брюнетка з сяючими очима. Щаслива.
Без нього.
Єгор обережно провiв пальцем по ii обличчю – так, нiби мiг iй щось заподiяти, якби натиснув сильнiше. Серце защемiло. Передивився всi iншi фото – усього з десять за два роки в iнстаграм. Насправдi колись iх було бiльше, та вiн у свiй час примусив iх видалити. Скляр привчив не викладати своi свiтлини в iнтернетi надто часто. І тим паче розповiдати, де саме ти зараз перебуваеш. Соцмережi не завжди переглядають друзi та доброзичливцi. Нинi вони стали гарною можливiстю для злочинцiв вивчати спосiб життя потенцiйноi жертви. І з допомогою цього вчиняти грабежi чи вбивства.
Єгор знову повернувся до новоi свiтлини. Вiн так i милувався нею, поки врештi не заснув.
Прокинувся о шостiй не вiд будильника.
– На труп, – коротко сповiстив Кир’ях телефоном.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 06:03
Скляр зiщулився: вiн так раптово мусив покинути тепле лiжко й зануритися в ранковий холод, що досi не мiг зiгрiтися. Холодний вiтер пронизував до кiсток.
– Не розумiю, де черговий слiдчий? – замiсть привiтання буркнув Єгор, тиснучи руку Кир’яху.
Оперативник лише вiдмахнувся:
– Мусив поiхати додому, у нього щось трапилося.
Кир’ях з досадою кинув цигарку до кишенi куртки: не встигнув. Єгор терпiти не мiг, коли поряд курили. Женя й сам би давно кинув, та бракувало сили волi. Хто взагалi переучуеться в п’ятдесят рокiв? Кiлька разiв вiн пробував – результат виявлявся однаковим: за кiлька днiв (одного разу навiть тижнiв) звичка поновлювалася з бiльшою пристрастю. Дружина вже давно махнула на нього рукою, одночасно дякуючи Боговi, що сини не перейняли цiеi згубноi звички.
Блаженний, хто вiруе. Ось уже три роки, як ii чоловiк вкотре переконався, що поганий приклад – заразний.
Оперативник навiть i не намагався вплинути на синiв: сам почав курити ще в школi. Тим паче, щоб чогось вимагати у власних дiтей, потрiбно спершу продемонструвати, що теж так можеш. А вiн не мiг. Тож тепер, поки дружина готувала на кухнi його улюблену страву (борщ та пампушки з часником), вiн сам «стрiляв» у синiв цигарки. Або вимiнював на щось, якщо раптом тi вважали, що батько надто часто користуеться халявними сигаретами.
Чим справдi могли пишатися обое батькiв – iхнi дiти (поки що студенти) окрiм стипендii отримували сяку-таку зарплату, пiдпрацьовуючи в Домовiй Службi[4 - Домова Служба – служба виклику майстрiв рiзних напрямкiв додому.]. Отож не потребували фiнансовоi пiдтримки й поволi ставали самостiйними.
Оперативник вiдчув, як у горлi пересохло, його рука машинально потягнулася до цигарки в кишенi, та вiн вдруге вчасно стримався. Женя Кир’ях швидко переконав себе, що чим скорiше вони тут впораються, тим скорiше вiн матиме нагоду насолодитися процесом курiння.
Кир’ях почухав посивiлу потилицю, вiдчуваючи, як поволi замерзають вуха вiд пронизливого вiтру, провiв поглядом слiдчого. Той саме роздивлявся мiсце подii. Кир’ях вiдразу збагнув: Єгор не в настроi. Насправдi вiн би бiльше здивувався, якби було навпаки. Скiльки знав Скляра (понад рiк) – завжди насуплений. Скляр не любив людей, а люди не любили його.
Рiк тому його жахливий характер не витримала Таня, уже колишня наречена Скляра. Вiдтодi Єгор ще бiльше занурився в себе. Женя не сумнiвався: Скляр досi не мiг ii забути. Час вiд часу в слiдчого з’являлися новi подружки, проте вони швидко набридали. Женя неодноразово помiчав, як Єгор роздивляеться iнстаграм Танi, проте помиритися з дiвчиною (або хоча б просто поспiлкуватися) заважала гордiсть. Чи страх, що вона не захоче його бачити? Женя пiдозрював, що i те, i те.
Минулоi зими Єгор перевiвся до них з Луцька, де встиг завоювати собi славу одного з кращих слiдчих. Увесь мiськвiддiл з нетерпiнням чекав на нового спiвробiтника пiсля того, як наслухався про його послужний список вiд керiвництва. Найбiльше iх здивував той факт, що Скляр нiколи не мав «висякiв» зi справ про вбивства.
Та ось новий колега з’явився на службi – i прийшло розчарування: Єгор повсякчас набурмосений i не надто приязний. Кир’ях виявився чи не единим, з ким вiд самого початку заприятелював новенький. Ба бiльше, оперативник ставився до Єгора майже по-батькiвськи, хоч i був старшим за нього бiльш нiж на десять рокiв.
Наразi Єгор ходив територiею – пильно вивчав, допомагаючи собi невеличким (проте потужним) лiхтариком. Женя мовчки зупинився поряд. Оперативник прекрасно знав: краще не займати. За кiлька хвилин Єгор заговорить сам. Натомiсть попри втому з цiкавiстю спостерiгав за молодшим колегою. Яким би мiзантропом не був Єгор, свою роботу вiн любив i ставився до неi вiдповiдально.
На мiсцi злочину й досi було темно (якщо не зважати на яскраво синi проблисковi маячки патрульних автiвок та лiхтарi), жодних перехожих. І чимало працiвникiв полiцii. Єгор придивився, чи немае серед патрульних Власти, але згадав, що сьогоднi не ii змiна. Повз час вiд часу проiжджали автiвки, дехто пригальмовував, намагаючись дiзнатися, що вiдбуваеться.
Єгор бачив, як за ним спостерiгае Кир’ях, вiдчував, що той хоче поставити питання особистого характеру. Та разом з тим слiдчий не сумнiвався, що вiн цього не робитиме: тактовнiсть стане на завадi. І це одна з причин, за яку Єгоровi так подобався цей оперативник.
Скляр зiтхнув: вiн не встиг нi поснiдати, нi прийняти душ. Лише нагодував кота й налив йому свiжоi води. А ще залишив корму на весь день, бо хтозна, коли повернеться зi служби.
Єгор почув звук машини й озирнувся. Авто зi службовими номерами на блакитному фонi припаркувалося акурат бiля однiеi з двох Toyota Prius, що належали патрульним: прибули кримiналiсти.
Поки колеги дiставали з машини все необхiдне для вивчення мiсця злочину, Скляр ще раз перевiв погляд на труп молодого чоловiка в кущах – його вже огородили стрiчкою. На вигляд рокiв двадцять з лишком, скидався на людину середнього достатку. Крiзь одяг на животi просочилося чимало кровi, з чого Скляр попередньо визначив причину смертi – зарiзали.
Що вбитий робив тут посеред ночi? Навряд прийшов сюди з власноi волi. Єгор, як не намагався, не мiг уявити причину, за якоi нормальна людина могла б опинитися у цьому мiсцi вночi сама. Та й навiть з кимось. Навiщо? Єгор озирнувся. Нiчна дорога, по якiй час вiд часу проiжджають автiвки. Жодного приватного будинку, магазину, чи будь-чого iншого заради чого сюди б можна було прийти. Скорiше за все, у це мiсце його привезли вже мертвим.
Скляр замислився, як швидко могли б знайти тiло, сховане в кущах серед дерев, якби не хлопаки, якi випадково тут проходили. Ближче до виiзду з мiста (кiлометрiв за три звiдси) були якiсь органiзацii та СТО. Тож вдень тут проiжджало значно бiльше автiвок, траплялися велосипедисти, навiть пiшоходи. Одного разу Єгор бачив молоду мамашу, що, не поспiшаючи, йшла узбiччям з вiзочком, а повз пролiтали численнi автiвки.
«Отже, тiло тут викинули, не надто сподiваючись приховати надовго. Скидаеться на те, що мета – виграти час», – Скляр задумливо почухав руду борiдку, знову пiдiйшов до тiла й роздивився.
«Виграти час, щоб мати змогу втекти?» – замислився Єгор i поцiкавився в Кир’яха, чи вдалося вже щось довiдатися про вбитого.
– Та нi, кримiналiсти ж тiльки зараз розпочнуть роботу, – розвiв руками оперативник.
– Мiсцина вночi безлюдна. Думаю, тут тiла хотiли позбутися або (що дуже малоймовiрно) живого привезли сюди з метою вбити.
– Тут непогане мiсце i для того, i для iншого, – погодився Кир’ях, роззираючись. – Вночi лише автiвки iздять. І нiхто не буде звертати увагу, що робиться за кущами та деревами. Виiзд з мiста. Завжди недолюблював це мiсце. Взагалi не люблю малолюдних мiсць.
– То де тi хлопцi, що знайшли тiло? – поцiкавився Єгор.
– Та он, – хитнув головою оперативник у бiк двох юнакiв на вигляд вiсiмнадцяти рокiв.
Єгор прискiпливо оглянув обох. Один в окулярах i з розбитою губою, iнший мае синець на все око. В обох здертi до кровi кiсточки на пальцях – отже, з кимось нещодавно билися. Хлопцi наразi докурювали одну цигарку на двох, про щось балакали й тихенько смiялися. Обое трусилися вiд холоду, але по-пацанячому стiйко трималися.
– Говорив уже з ними? – поцiкавився слiдчий.
– А ти б менi пробачив, якби без тебе почав? – скривився Кир’ях, чухаючи свое заросле щетиною пiдборiддя, i лукаво посмiхнувся.
Пiсля нiчного чергування йому страшенно хотiлося вiдiспатися.
Єгор не вiдповiв, лише кивнув. Полiцейських на мить вiдволiк галас колег-кримiналiстiв. Тi саме розпочинали вивчення тiла та всього поряд iз ним. Скляр посунув до свiдкiв.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 06:15
Власта солодко потягнулася й позiхнула. Артем досi спав, i вона вирiшила його не будити. Усмiхнулася сама собi – минулоi ночi вони довго кохалися, вiдтак обое заснули мiцним солодким сном – давно такого не було. Цього ранку навiть похмуре небо за вiкном не псувало настрою.
Власта тихенько встала й попрямувала на кухню – готувати снiданок. Вчора бойфренд порадував ii несподiваним подарунком i величезним букетом троянд, тож тепер iй хотiлося вiддячити йому чимось приемним.
Минулий день виявився справжнiм вихiдним, таким, яких у неi не було з часу останньоi вiдпустки. Вранцi вони з донькою сходили на йогу (вперше iй вдалося вмовити Катю пiти з нею), вiдтак придбали подарунок для однокласницi дiвчинки, пообiдали смачною пiцою в «Челентано» та трiшки погуляли. Ввечерi кожна з них зайнялася власними довгоочiкуваними планами: Власта зустрiлася з Артемом, а донька пiшла на день народження. Сьогоднi на патрульну чекав ще один вiльний день. Точнiше, майже вiльний – увечерi на нiчну змiну.
Вже за кiлька хвилин Власта визначилася зi своею метою – приготуе Артему його улюбленi панкейки з кленовим сиропом. Поки Катя в школi, квартира повнiстю в iхньому розпорядженнi.
Поки пательня розiгрiвалася, Власта встигла помилуватися квiтами й розгорнути упаковку парфумiв, якi вчора отримала в подарунок.
«Гм… засолодко, але нiби непогано», – усмiхнулася i нанесла на зап’ясток. Знову принюхалася. Нiжний фруктовий аромат рознiсся кухнею. Тепер вiн пануватиме тут довго, i це ii влаштовувало: приемнi запахи створюють затишок вдома.
Власта вiдклала подарунок, й погляд ii впав на забутий донькою годинник, котрий та отримала вiд бабусi на iменини. Останнiм часом Катi набридло ним користуватися. Патрульна не сумнiвалася, що значною мiрою на це рiшення вплинув Єгор Скляр: вiн нiколи не розумiв, навiщо тягати годинник на руцi, коли завжди е мобiльний.
Власта замислилася, чи не зателефонувати донцi о сьомiй, поцiкавитися, як справи, та враз притлумила бажання. «Власто, не будь нервовою мамочкою. Дитина виросла й потроху стае дорослою. Вона мае право на свободу».
Патрульна пригадала радiсть малоi, коли вона дозволила iй залишитися на нiч в однокласницi й вже звiдти вранцi пiти разом з подружками до школи.
«Скоро я стану iй непотрiбною, – Власта зiтхнула. – Катя закiнчить школу, поiде навчатися, вийде замiж i в неi з’явиться власна сiм’я. І що я тодi робитиму?»
Артем неодноразово казав, що Власта хвилюеться зарано, та вона нiяк не могла викинути з голови думку, що час бiжить надто швидко. Пiсля розлучення з чоловiком кiлька рокiв тому Власта почувалася страшенно самотньою. Тiльки виховання доньки допомагало тримати себе «на плаву». А вже за рiк Катя поiде на навчання до Львова.
«Що Артем може розумiти? У нього немае дiтей».
Патрульна спробувала зосередитися на приготуваннi снiданку. У спальнi почувся шум – то Артем перевернувся на iнший бiк. Жiнка прислухалася: досi спить. За пiдрахунками, зробити сюрприз мае стати часу – ii бойфренд нiколи не прокидаеться ранiше сьомоi.
«Встигну. Приготую снiданок i зателефоную Катi перед першим уроком».
«Нi, Власто. Припини. Катi ти зателефонуеш не ранiше обiду. Зрозумiла?»
Патрульна зiтхнула й наказала собi зосередитися на панкейках.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 06:21
– То як ви знайшли тiло? – Єгор безцеремонно оминув етап особистого представлення (ще один доказ не просто поганого, а жахливого настрою), вiдтак змiряв свiдкiв недоброзичливим поглядом.
Юнаки перезирнулися: кiлька годин тому обидва потрапили в бiйку, i тепер один з них мав розбиту губу, iнший – пiдбите око, яке вже мало, м’яко кажучи, непривабливий вигляд. Їх страшно хвилювало, що полiцiя прискiпуватиметься. Врештi-решт бiйку почали саме вони, випивши чималу кiлькiсть алкоголю.
Попри розгубленiсть вони все ж iз цiкавiстю витрiщилися на Єгора. І не дивно. Його зовнiшнiсть завжди привертала увагу: зростом майже метр дев’яносто, надзвичайно худий i до того ж дуже рудий. Вii, борiдка, вуса, навiть волосся на руках – яскравого мiдного кольору. Попри цивiльний одяг вони вiдразу зрозумiли, що перед ними слiдчий. За мить до них приеднався й Кир’ях i, на вiдмiну вiд Скляра, ввiчливо представився.
Обое хлопчакiв були низькi на зрiст, бiлявi та зi скуйовдженим волоссям. Обое дуже схожi, тiльки один iз них носив окуляри. «Брати», – запiдозрив Скляр. Вiд юнакiв вiдгонило алкоголем та потом. Подумки Єгор радiв рятiвному свiжому повiтрю (хоч i до болю холодному), що захищало вiд неприемного запаху.
– Та ми цей, йшли додому з дискотеки, – пояснив один з них.
У його правицi залишалася майже викурена сигарета. На внутрiшньому боцi кистi полiцейськi помiтили немаленький рубець вiд опiку. Скидалося на те, що колись йому добряче дiсталося.
– З дискотеки? З якоi такоi дискотеки? – поцiкавився оперативник хриплим голосом.
Через надмiрну любов до цигарок такий голос у нього – замiсть вiзитноi картки. Вiн iз задоволенням вдихнув дим, що йшов вiд цигарки пацанiв.
– З «Лагуни», – перелякано пояснив другий.
– Ну так де «Лагуна», а де ми зараз? Ви хочете сказати, ви через усе мiсто пiшки йшли? – здивувався Скляр.
Запах дешевих сигарет дратував.
