скачать книгу бесплатно
Скляр звик, що до нього часто залицялися дiвчата, значно молодшi за нього. У своi майже сорок вiн виглядав максимум на тридцять з гаком. Все завдяки своiй худорлявостi й генетицi: батьки його (особливо матiр) також не виглядали на свiй вiк.
Єгоровi спало на думку зателефонувати Кир’яху – тодi б у нього з’явилася можливiсть замовити пива (яке насправдi страшенно хотiлося). Та все ж стримав себе: наступного дня Женя потрiбен йому свiжим та вiдпочилим.
Вiдтак Єгор згадав про Войтюка, проте також швидко вiдмовився вiд задуму: Льоша нiколи не ходить з ними «на пиво». Увесь вiльний час оперативник присвячуе дитинi та дружинi. А коли донька хворiе – тим паче.
Слiдчий роззирнувся: поки що тут було не надто багато вiдвiдувачiв, але з власного досвiду знав: скоро це змiниться. Та й сьогоднi очевидно бiльше людей захоче вiдпочити в кафе, заважаючи на те, що в середу всi заклади зачиняються на карантин.
Краем ока зауважив кiлькох колег, що зiбралися компанiею за одним iз великих столикiв. Його помiтили, гукнули й навiть запропонували приеднатися. І вiн, можливо, б це зробив, якби не Гусейнов, що мовчки витрiщався на нього своiми глибокого посадженими очиськами на завжди невдоволенiй мармизi. Скляр вiдмовився й, аби йому не заважали голоси iнших, дiстав iз кишенi куртки навушники. Вже за мить увiмкнув музику в телефонi та уважно зосередився на справi Андрiя Павелкова.
Йому хотiлося якомога швидше визначити подальшi кроки. Можливо, навiть вже сьогоднi вдасться когось допитати. Скляр кiлька разiв прочитав надруковане на аркушi й дуже швидко спохмурнiв.
«Гм… не надто багато».
Павелкiв Андрiй Вiталiйович. Дата народження: 20 лютого 1994 року. Народився в м. Нетiшин. З 2011 року проживае в Рiвному за адресою: вулиця Олени Телiги, 11, кв. 23. За офiцiйними даними, спiвмешканцiв не мае. Мiсце роботи: супермаркет «Вопак» (Киiвська, 10). Посада: охоронець. Авто: сiрий Daewoo Lanos ВК 1276 ВІ. Мiсцеперебування машини наразi невiдоме.
Єгор енергiйно тер скронi: починалася мiгрень. Попри це слiдчий поволi вибудовував хiд дiй. Спершу вiн мав намiр вiдвiдати помешкання вбитого. «Щоправда, якщо там i справдi нiхто не живе, доведеться чекати завтрашнього офiцiйного обшуку».
– Ваша пiца, – молода офiцiантка поставила перед Єгором замовлення.
Слiдчий вiдсахнувся. Вiн настiльки занурився в розмiрковування, що начисто забув не тiльки про свiй голод, а i де вiн. Полiцейський вийняв з лiвого вуха навушник i подякував. Вiдтак мовчки спостерiгав, як дiвчина (скорiше за все ще студентка) поставила поряд з пiцою замовлений томатний сiк, серветки та прибори. Запаморочливий аромат гарячоi пiци з сиром швидко роздражнив i примусив шлунок бурчати.
– Ви з полiцii, правильно? – несподiвано поцiкавилася офiцiантка й усмiхнулася.
«Завзята дiвка», – скривився Єгор.
На правiй нiздрi в неi виблискувала крихiтна сережка, а на лiвiй руцi Єгор помiтив старий шрам.
– А що? – обережно поцiкавився.
– Та нi, нiчого, – стенула плечима дiвчина. – Просто не раз бачила, як ви прямуете до мiськвiддiлу. Вас насправдi дуже легко запам’ятати.
– Гм… То он воно що, ви мене там бачили. І легко запам’ятали, – Єгор вiдчув, як його дратування зростае: тепер ще й про його особливу зовнiшнiсть нагадали. – Ну, якщо бачили й самi все зрозумiли, навiщо уточнювати? – уiдливо поцiкавився.
У молодших класах його постiйно дражнили через насичений мiдний колiр волосся, вiй та велику кiлькiсть веснянок. А ще, через надто блiду шкiру. Тож навiть тепер його пересмикувало вiд будь-яких зауважень стосовно зовнiшностi.
«Єгоре, заспокойся. Вона не винна у твоiх проблемах».
– Вибачте, я просто так запитала, для розмови, – дiвча знiтилося. – Щось ще бажаете замовити?
Єгор заперечно похитав головою.
– На сьогоднi менi вистачить з головою, – дратуючись, вiдповiв Єгор i вдруге поспiль пошкодував про сказане. «Єгоре, вона просто хотiла познайомитися. Ти ж це бачив».
Офiцiантка зашарiлася й, уникаючи погляду в очi, швидко пiшла.
«Ну, принаймнi вона вiд мене вiдчепилася», – вирiшив, проводячи поглядом. І тiльки коли дiвчина опинилася достатньо далеко, згадав про намiр замовити американо.
– А хай тобi! – не втримався вiд коментаря вголос.
Двое дiвчат за сусiднiм столиком (перед ними лише двi склянки з лате) повернули голови й витрiщилися на нього. І кожна подивилася оцiнювальним поглядом. Вiдтак в однiеi з них оцiнювання змiнилося зацiкавленiстю. Брюнетка усмiхнулася, показуючи своi рiвнi бiлi зуби. Дiвчина нiби мiж iншим провела рукою по красивому довгому волоссю, тим самим сподiваючись зацiкавити Єгора.
«На Таню схожа, – вирiшив слiдчий i важко зiтхнув. – Хоча нi. Таня значно худiша»
Єгор змучено взявся за свою вечерю.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 20:30
Дверi нiхто не вiдчинив. Єгор оглянув поверх i, не надто довго розмiрковуючи, натиснув на гудзик дзвiнка дверей сусiднього помешкання. З квартири долинало незрозумiле шарудiння, Єгор почув, як коридором з вереском пробiгла дитина (скорiше за все, рокiв трьох). А ще нiс його вловив неймовiрно апетитний запах домашнiх вiдбивних. Та перш нiж вiн встигнув пригадати вечерi, що часто готувала йому Таня, дверi вiдчинилися, i перед ним з’явилася молода худенька дiвчина, до якоi тулився хлопчик. Жiнка глянула на нього зляканими очима й невпевнено привiталася.
– Мене звати Єгор Скляр, – тицьнув в обличчя свое посвiдчення. – Я слiдчий.
Дiвчина ще бiльше стривожилася (так завжди бувае, коли люди дiзнаються, хто до них прийшов) i тiльки пiсля короткоi мовчанки врештi поцiкавилася, чим вона може бути корисною.
– Ви знайомi з вашим сусiдом? – махнув головою в бiк квартири Павелкiва.
Єгор не без задоволення вдихав аромат смаженого м’яса, що вiдчувся з новою силою, коли йому вiдчинили дверi. Подумки вiн вже не раз подякував собi, що встигнув повечеряти. Навiть ситим Єгор би не вiдмовився скуштувати шматочок. Рот його наповнився зрадливою слиною.
– Не дуже, чесно кажучи, – тихим голосом промовила дiвчина.
– Та ви не хвилюйтеся, я вас не з’iм, – спробував усмiхнутися Скляр, проте вийшло в нього це якось криво.
Вiн навiть захвилювався, чи, бува, не налякав дiвчину ще бiльше своею мармизою. На диво, та усмiхнулася й навiть випрямила спину.
«Цiкаво, скiльки iй рокiв i коли вона його народила?» – Єгор кинув погляд на кучеряве маля, що з цiкавiстю роздивлялося гостя, всунувши пальця до рота. Слiдчий вкляк, коли помiтив, що той йому усмiхаеться. За все свое життя вiн не пам’ятав, щоб йому коли-небудь усмiхалися малi дiти.
– Ми з ним не були знайомi, – продовжувала тим часом молода матуся. – Ми тiльки недавно сюди переiхали. Я тут майже нiкого не знаю.
– Гм… ясно, – зiтхнув Єгор. – А скажiть, жив вiн сам? Не в курсi? – вирiшив про всяк випадок уточнити.
Офiцiйнi данi не завжди збiгаються з фактами.
– Думаю, так. Нiколи не бачила, щоб сюди ще хтось крiм нього заходив.
– Що, навiть друзi чи дiвчина не приходили?
Жiнка стенула плечима.
– Дiвчини точно не бачила. Друзi до нього iнколи приходили, не часто.
Хлопак нетерпляче шарпнув матiр за руку й сказав щось нерозбiрливе. Жiнка нахилилася, i син тепер прошепотiв щось на вухо.
– Тiльки недовго, – вголос промовила жiнка, i хлопця мов вiтром здуло.
– То вiн так мультики на планшетi бiжить дивитися, – пояснила вона.
Єгор усмiхнувся задля ввiчливостi (дiти його завжди мало цiкавили) й поставив наступне запитання:
– Можливо, ви чули сварки з цiеi квартири?
Жiнка ненадовго замислилася, вiдтак заперечно похитала головою.
– Нi, нiколи не чула. Не пригадую, – стенула плечима.
– А давно ви тут проживаете?
З однiеi з кiмнат донеслися дивнi незрозумiлi голоси, Єгоровi знадобився певний час, щоб збагнути, що вiн чуе персонажiв якогось мультфiльму.
– Два мiсяцi мине за тиждень. А що трапилося?
– Та нi, нiчого, все гаразд, – збрехав.
Дiвчина подивилася на нього з пiдозрою – не повiрила.
«Єгоре, все одно вона завтра дiзнаеться».
– А хто з сусiдiв його добре знае? З ким, можливо, вiн спiлкуеться?
– На жаль, я не знаю, – знизала плечима.
«Переконаний, вона вважае, що ii сусiд щось накоiв. Люди завжди найперше думають погано про iнших i лише потiм, що з цiею людиною могло трапитися щось лихе».
Скляр завершив розмову, ввiчливо подякувавши. Дверi перед ним зачинилися, i Єгор знову залишився сам. Аромат вiдбивних досi дражнив нiс.
«Певно, чекае чоловiка з роботи. І сядуть вони всi трое вечеряти. Такий собi тихий сiмейний вечiр», – зiтхнув.
Вiдганяючи меланхолiйний настрiй, подзвонив до ще однiеi квартири. Чоловiк у старому домашньому одязi, рясно «оздобленому» пiр’ям з подушок («Скiльки рокiв вiн носить цi брюки та кофтину???») пiдтвердив слова першого свiдка: Андрiй Павелкiв жив сам, iнколи до нього приходили друзi, жiнок тут не бачив давно.
«Може, хлопець нетрадицiйноi орiентацii? – розмiрковував Скляр, поки чекав, щоб йому вiдчинили в третiй квартирi на поверсi. – Це навiть цiлком може бути мотивом до вбивства. У нас не надто люблять таких людей».
У наступнiй квартирi слiдчий отримав iдентичну iнформацiю.
«Ну, принаймнi я тепер точно знаю, що вiн жив сам. І, скорiше за все, дiвчини в нього не було».
Єгор роздивився. Одна-едина на весь поверх лампа розжарювання силкувалася дати якомога бiльше свiтла, проте ii старань однозначно було недостатньо. Вiдсутнiсть хорошого освiтлення дiяло на Єгора депресивно.
Десь угорi чулися нерозбiрливi голоси сусiдiв. Можна було б поспiлкуватися з iншими людьми в пiд’iздi, проте вiн прекрасно знав, що завтра цим займатиметься цiла група полiцейських. Спершу допитають усiх у цьому будинку. Якщо не вдасться встановити особу злочинця, спiлкуватимуться з людьми в сусiднiх. Полiцiя збере сотнi свiдчень, зiставить i пробуватиме визначити, чи хтось бреше. Також поспiлкуються з колегами жертви, встановлять коло спiлкування Павелкiва. Зазвичай це все допомагае. Вбивця, як правило, хтось iз близьких друзiв чи знайомих.
Ножа в спину часто встромляють тi, кому людина довiряе.
* * *
Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 20:41
– Пошукайте краще, – порадила Власта.
На змiну вони з Андрiем виiхали менш нiж годину тому. Першим порушником сьогоднi виявився водiй, що перетнув суцiльну смугу в центрi мiста. Ба бiльше, зупинивши його, патрульнi вiдразу збагнули: чоловiк п’яний як чiп. Тепер ще виявилося, що суб’ект не може знайти права та документи на авто.
Нинi Власта сидiла в машинi, заповнюючи потрiбнi папери, а водiй витрiщався на неi сонними очицями. Чоловiк заледве стояв на ногах, руки сховав у кишенях, аби зiгрiтися. Свiтле волосся до плечей видавалося жирним, одяг неохайним. Вiд нього сильно вiдгонило алкоголем.
Патрульна спробувала зосередитися на заповненнi документiв. Паралельно з цим вони з Андрiем чекали, коли колеги привезуть драгер[13 - Драгер – маеться на увазi алкотестер, за допомогою якого патрульнi перевiряють людей на стан алкогольного сп’янiння (назва походить вiд назви нiмецькоi компанii, що iх виробляе).], аби провести освiдування[14 - Освiдування – у цьому випадку перевiрка на стан алкогольного сп’янiння.] на стан алкогольного сп’янiння. Жоднi вмовляння поки не допомогли вiдкараскатися вiд ниття порушника: чоловiк стовбичив поряд i переконував вiдпустити.
– Та я вже шукав. Немае, – розвiв руками водiй. Язик його заплiтався, i Власта вкотре замислилася над тим, скiльки цей чоловiк випив перед тим, як сiдати за кермо. – Я бiльше не буду. Це в мене вперше.
– Всi так кажуть, – докинув Андрiй, шукаючи iм’я порушника в базi патрульноi полiцii.
Планшет вкотре видав вiдсутнiсть будь-якоi iнформацii.
– Патрулi, доповiдаемо обстановку, – голос командира роти донiсся з рацii з характерним для цього виду зв’язку шипiнням.
– Сто п’ятдесят перший сто третьому. У нас сто тридцята[15 - Сто тридцята стаття – керування транспортними засобами особами, якi перебувають у станi алкогольного чи наркотичного сп’янiння або ж пiд впливом лiкарських препаратiв, що знижують iх увагу та швидкiсть реакцii.], – прозвiтував Андрiй одним з перших.
– Сто п’ятдесят перший, плюс[16 - Плюс – у вiйськових та полiцейських означае: «Прийняв iнформацiю».], – озвався той самий голос по рацii.
Вiдразу за Андрiем прозвiтували iншi екiпажi[17 - Екiпаж – патрульнi екiпажi зазвичай складаються з двох напарникiв, що патрулюють мiсто на службовому автомобiлi.], та Власта з напарником не дослухалися, зосереджено заповнюючи документи.
– Ви розумiете, якщо ви iх нам зараз не пред’явите, у вас будуть значно серйознiшi проблеми? – пояснила, мов малiй дитинi.
– Серйознiшi за те, що мене зупинили в нетверезому станi? – посмiхнувся чоловiк. – Довго ще? Я поспiшаю до дружини. Вона iсти хоче, – сказав i знову похитнувся так, що Власта злякалася: зараз впаде. На щастя, втримався.
– Довго, – «порадував» Андрiй. – Нехай сiдае вечеряти без вас.
– Так у мене ж вечеря. Я купив сушi.
– Шановний, не стiйте, будь ласка, над душею. Тодi, можливо, вийде швидше. Сядьте в машину й чекайте там, – не втрималася Власта.
На мить вона притиснула правицю до лiвого плеча, аби бодай трохи притлумити бiль: давав про себе знати шрам, що залишився пiсля поранення. Власта пiдозрювала, що мусить до цього звикнути: вiдтепер у сиру погоду вiн нагадуватиме iй про нiч, коли вона заледве не розпрощалася з життям.
День перед змiною минув нудно, хоч Артем i намагався розвеселити ii численними повiдомленнями на вайбер. Ввечерi вiн встиг приiхати й завезти ii на службу. Хай там як, зiпсутий настрiй це не врятувало.
Патрульна кинула погляд на смердючого типа, що безцеремонно нависав над нею. Одяг на ньому був дорогим, хоч i де-не-де в плямах. Вiн голосно шмигнув носом.
«Яке ж сiре у мене життя!» – подумала i раптом збагнула: ця думка не вiдпускала ii скiльки?.. Ось понад рiк.
У юностi доросле життя уявлялося iнакшим. У старших класах вона бачила себе вчителькою молодших класiв, у перспективi вчителем року. Та не так сталося, як гадалося. Першим серйозним розчаруванням у життi стала саме вiдсутнiсть пiдтримки вiд батькiв, коли вона нацiлилася втiлити мрiю в життя. Вони навiть вiдмовилися оплатити пiдготовчi курси на потрiбний факультет – грошi пiшли на репетитора з математики. Пiзнiше iхня донька мала стати бухгалтером.
Вiдсутнiсть фiнансування не зупинила Власту. Щоб оплатити курси, вона два лiта поспiль пропрацювала в магазинi шпалер, а на вихiдних упродовж десятого та одинадцятого класiв пiдпрацьовувала офiцiанткою в невеличкiй пiцерii, що належала родичам ii тодiшнього хлопця.
Зi закiнченням школи знову прийшло розчарування: батьки сказали, що оплатять лише бухгалтерський факультет Водного. Спершу Власта вiдмовилася й заявила, що знайде спосiб сплатити за дороге навчання у Львовi. Побачивши впертiсть Власти, батьки вдалися до манiпулювання: мовляв, у матерi хворе серце – iй не можна хвилюватися. Невже Власта здатна переiхати до iншого мiста й покинути матiр? Та й скiльки заробляють вчителi? А бухгалтер завжди матиме на хлiб.
Врештi батькам вдалося умовити ii здобути спершу освiту бухгалтера, а вже потiм (якщо матиме бажання) педагогiчну освiту. Мовляв, вони навiть допоможуть, якщо вона зараз пiде iм на зустрiч.
Похнюпивши носа, Власта погодилася – примушувати хвору матiр почуватися зле iй аж нiяк не хотiлося. Тiльки от запал навчатися на вчителя минув, а потiм вона вийшла замiж. Народилася донька, i мова про другу вищу остаточно зiйшла нанiвець. Бухгалтером вона довго не пропрацювала – втекла вiд ненависноi роботи в декрет, а пiсля так i не змогла примусити себе повернутися до сухих цифр. Кiлька рокiв працювала в магазинi шпалер, у якому минула частина ii юностi. А коли оголосили набiр у патрульну полiцiю (на той момент з дуже привабливою зарплатою), не замислюючись, пiшла. І хоч ця робота припала iй до душi, сiра буденнiсть не вiдпускала й тут.
Інодi Властi здавалося, що ii справжне життя закiнчилося саме тодi, коли батьки так нахабно втрутилися в ii намiри. У глибинi душi вона й досi ображалася на них за егоiзм (а те, що це був саме вiн, Власта зрозумiла лише тепер, у зрiлому вiцi). Єгор якось порадив втiлити мрiю юностi в життя, та Власта вiдчувала, що перегорiла.
Мрii повиннi здiйснюватися вчасно.
